Суди
У цивільних справах позивачі рідко залучали професійних адвокатів. Позов розглядав суддя, який викликав у судове засідання сторони і свідків. Цивільний процес, як правило, містив попереднє заслуховування справи одним чи двома суддями, які потім передавали судові у розширеному складі (трибуналу) показання сторін і свідків.
Трибунал, як правило, складався з священиків чи державних службовців. З плином часу в судах стали переважати названі службовці, а священики почали концентрувати свою діяльність на релігійних справах.Якщо для вирішення справи не вистачало знань, то застосовувався прийом, який значно пізніше мав поширення і в славній Україні, а саме: людину кидали у річку і дивилися, потопає вона чи ні. Випливає людина — значить правда на її боці. Якщо лише підсудний мав знання стосовно своєї справи, то клятви підсудного було достатньо. Велика увага надавалася письмовим доказам. Суди практикували ознайомлення зі спірним майном на місці його знаходження. Вердикт суду як такий, на думку вавилонознавців, був не обов’язковим до тих пір, поки не складався документ, що втілював порядок вирішення спору. Порушення умов такого документа каралося. Якщо справу розглядав особисто король, то відповідне рішення було остаточним і оскарженню не підлягало.
Від Кодексу Хаммурапі переходимо до законодавства Ассірії.
1.4.