ТЕМА 6. ФРАНКСЬКА ДЕРЖАВА

1. Виникнення франкської держави.

Періодизація.

2. Встановлення феодального ладу

у Франкській державі.

3. Реформа Карла Мартела.

4. Центральні органи влади

у Франкській державі.

5. Місцеві та судові органи влади у Франкській державі.

6. Розпад Франкської держави.

1. Виникнення франкської держави. Періодизація.

Територія Франкської держави в різні часи її існування змі­нювалася. На початих утворення до неї належали західна частина Німеччини, північно-східна частина Франції частково Бельгія. З часом до складу її території були включені Південна Німеччина Північна Іспанія, Північна Італія. Австрія, Словенія.

Виникнення Франкської держави безпосередньо пов’язують з наступними факторами

• глибока соціально-економічна криза в Західній Римській Імперії в 5 ст., яка безпосередньо захопила центр майбутньої Франкської держави - Галлію, масові завору шення рабів та колонів.

• зовнішня небезпека, що виходила від германських племен (вестготів, остготів, франків тощо).

Скориставшись військовою неспроможністю Риму, салічні франки в кінці 5 на поч 6 ст захопили одну з найбагатших римських територій - Галлію.

Виникнення класового суспі іьства г франків і. як результат, виникнення держави було перш за все пов 'язано з майновою диференціацією, що виникла в результаті воєнних дій. Кожен з

військових походів давав можливості все більшого збагачення військово-племінної знаті, посилюючи майновий розрив між нею і рештою населення

Після завоювання території Галлії розпочався процес розподі­лу земель. Основною формою організації населення і низовою ланкою суспільного устрою виступала общини - марка. До її складу входили вільні франки, які були пов'язані між собою за родовою або територіальною ознакою

Корінне населення Галлії підпало під влад) завойовників і, незважаючи на чисельну перевагу, опинилося в залежності.

Виникнення держави у франків пов’язано з іменем одного з військових вождів Хлодвіга (486-511), під керівництвом якого була завойована більша частина Галлії. Підкоривши Галлію, Хлодвіг разом з дружиною почав формувати основні інститути публічної влади, а також прийняв християнство, що забезпечило йому підтримку з боку місцевого населення та католицької церкви.

Основні етапи розвитку держави Франків:

- 5 - 6 ст. завоювання Галлії і утворення Франкської держави королем Хлодвігом;

- 6 - 7 ст. монархія Меровінгів;

- 8 - пер.пол 9 ст - монархія Каролінгів.

2. Встановлення феодального ладу у Франкській державі.

Основною рисою розвитку франкського суспільства за часів династії Меровінгів (6-7 ст.) слід вважати виникнення і розвиток феодалізму.

Особливістю Франкської країни був її соціально-етнічний розподіл на два регіони Франкський (Північна Франція) та Гальський (Південна Франція), з кордоном по річці Луара. Такий поды і до сьогодні зберігається в сучаснії Франції.

Встановлення феодального.ладу в країні теме мало певні особ­ливості: франки вступали в епоху феодалізму з первіснообщинного ладу, а галли - з рабовласницького. Дві паралельні системи здійснювали вплив одна на одну, прискорюючи процес розвитку нової формації.

Одним із каталізаторів зміцнення феодального ладу в країні та утворення великих феодальних володінь стала боротьба між синами Хлодвіга за верховну владу в країні, яка значно послабила королівську владу.

Поступово зростали також земельні володіння церкви.

Основною ланкою суспільної структури з початку утворення держави була община - марка, якій належало право р. іасності на землю. Однак, поступово починає впроваджуватися приватна власність на землю, наслідком чого стало майнове розшарування членів общини Одним з результатів перетворення землі на приватну власність стає обезземелення селян, що в свою чергу вело до поступового обмеження їх свободи.

Розповсюдженою формою регулювання відносин між земле­власниками (феодалами) та безземельними селянами був договір прекарія, який передбачав передачу землі господарем у користуван­ня селянину за виконання повинностей: обробка поля феодала, виплата частки врожаю тощо.

Одним з особливих видів прекарію був наданий нрекарій", суть якого полягала в даруванні обіднілим селянином своїх земель феодалу, який повергав їх селянину з додатковим наділом, але вже на правах користування

У період монархії Мсровінгів виникає також система патро­нату, яка фактично а ідентична з інститутом "наданого прекарію”.

Гаким чином, більша частина населення була закріпачена і перетворилася на залежних селян - сервів. Сервами ставати і раби та колони, більшість яких проживало на півдні

В результаті процесу феодалізації виникають два основних класи у франкському суспільстві феодали та серей (залежні)

3. Реформа Карла Мартела.

Зміцнення феодального ладу не сприяло зростанню королівсь­кої влади, і в кінці 7 ст.

Одним з таких майордомів. Карлом Мартелом, було проведе­но важливі реформи в соціально-політичній структурі тогочасного франкського суспільства.

Основною метою реформ було підсилення центральної влади та забезпечення зовнішньої безпеки країни

Суть реформ

• утворено регулярне кінне військо, що мало протистояти арабській кінноті (зовнішньому ворогу франків) та сприяти укріпленню королівської влади в середині країни;

• скасовано інститут аллоду (передачі землі у повну влас­ність). Замість цього введено інститут бенефіцію - передача землі у пожиттєвс користування за умови збереження вірності королю та виконання певних обов'язків (несення військової служби).

Серед наслідків реформи слід відзначити:

1) формування васалітету як особливої системи під­порядкованості феодалів Суть васалітету полягала у передачі одним феодалом (сеньйором) іншому феодалу (васалу) земельної ділянки у володіння та у виконанні певних обов язків васала на користь сеньйора (військова служба, адміністративні функції, прийняття участі у суді сеньйора тошо). При цьому зберігалося право верховної власності сеньйора на цю ділянку і за невиконання васалом своїх обов'язків ділянка могла бути відібрана.

2) збільшення імунітетних прав сеньйорів, що полягали у вилученні власності феодала разом з сервами із-під юрисдикції органів державної влади і передачі йому права здійснювати адміністративні, фінансові, судові функції

Реформа К'арла Маргела також сприяла тимчасовому посилен­ню центральної влади, укріпленню зовнішньої безпеки, стабілізації відносин між королем і феодалами в середині країни

Починаючи з 751 року, в країні пройшла зміна династії і коро­лем став син Карла Мартела Піпін, який заклав початок династії Каролінпв. Найвищого розвитку Франкська держава досягла при Карп Великому, який завоював більшу частину Західної Європи і був проголошенні! імператором.

4. Державний лад Франкської держави.

Главою держави у франків виступав кором, який отримував цей титул шляхом передачі його у спадок від батька до старшого сина В руках короля концентрувалася законодавча, виконавча, судова військова влада. Однак на різних етапах державотворення ступінь фактичного здійснення монархом своїх владних повнова­жень був різний Так. в останній період монархії Меровінгів (кін. 7 ст) король був фактично номінальною фігурою, а влада сконцент- рувалася в руках майордома. 3 часу утвердження на престолі династії Каролшпв верховна влада була сконцентрована в руках ко­роля та членів королівської ради (мінестеріалів).

Однією з найважливіших державних посад у країні був майор- дом, якого слід вважати першим міністром. За часи правління Меровінпв (6-7 ст ) носії цієї посади перетворилися у фактичних керівників усіма державними справами, поступово відсторонюючи королів від ведення справ. Особливість цієї посади полягала в тому, що її, як і титул короля, успадковували В 75 1 ропі майордом Піпін. син Карла Мартела, став не лише фактичним, але й формальним главою держави, оскільки його обрали королем. Починаючи з другої половини 8 ст.. посада майордома була скасована.

До центральних органів управління слід також віднести Коро­лівську Раду, найвищий дорадчий та виконавчий орган, до складу якого входили мінестеріали - посадові особи, які здійснювали керівництво певними галузями.

Серед мінестеріалів виділяються такі посади.

Пфальцграф - керуючий королівськими слугами, який з часом очолив і королівський двірцевий суд.

Теюурарііі - казначей короля, керуючий фінансами Врахову­ючи те, що особиста казна короля і державна скарбниця були об'єднані, тезаурарія слід вважати також державним казначеем і міністром фінансів.

Маршал - при запровадженні цієї посади виконував функції керівника королівської стайні, згодом перетворився у командувача кіннотою.

Архікапелан придворний священик, один з основних членів королівської ради.

Особливостями організації системи центральних органів вла­ди було:

• відсутність розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову.

• зрощення двірцево-обслутовуючого апарату з апаратом виконавчої влади, що проявилося у поєднанні вищих державних та придворних посад;

• поєднання дорадчих і адміністративних функцій.

5. Місцеві та судові органи влади у Франкській державі.

Організація місцевих органів управління полягала у наступ­ному. З точки зору адміністративно-територіального устрою країна була розділена на округи (паги). Управління округом здійснював призначуваний королем граф, який поєднував цивільне керівництво та військове командування

Територія паги поділялася на сотні На чолі сотні с початку утворення країни стояли виборні особи, однак вже Меровінгам вдалося замінити їх на призначуваних чиновників - центенаріїв та вікаріїв Ці посадові особи фактично підпорядковувалися безпосере­дньо графам і фактично дублювали їх функції на території сотні.

Низовою ланкою адміністративно-територіального устрою виступала сільська община чарка, на території якої діяли самоврядні органи управління.

Окремо слід зазначити про існування перших регіональних утворень герцогств які об'єднувати по кілька округів Герцогам, які призначатися королівською владою, підпорядковуватися графи, і вони фактично дублювати їх компетенцію на території герцогства Одним з найважливіших повноважень було командування з'єднаним військовим ополченням Герцогства утворюватись, як правило, у прикордонних територіях країни. У східних областях франкської держави герцогами були колишні племінні вожді, які виконували владні повноваження на території проживання власного племені

Особливістю територіальної організації влади була поступо­ва заміна принципів її діяльності з адміністративного на феодаль­ний. Суть цього процесу полягала у збільшенні земельних володінь окремих феодалів з одночасним збільшенням імунітетних прав. Імунітетні права передбачати вилучення із-під юрисдикції місцевих

органів влади землеволодіння феодала і делегування останньому адміністративних фінансових, судових, поліцейських, військових владних повноважень Поступово, за рахунок пожалування королів, уповноважені короля - герцоги і графи - ставали найбільшими землевласниками в своєму територіальному окрузі. Часто територія їх феоду співпадала з територією їх адміністративного округу. Пізніше було введено правило, згідно з яким графом чи герцогом міг стати лише землевласник з відповідного адміністративного округу. При цьому все частіше посада почала передаватись у спадщину і поступово стала розглядатися як титул. Герцоги і графи стали безпосередніми васалами короля. В свою чергу вони залишали собі частину земельного володіння - домен - у особистому володінні а іншу частину передавали у якості феоду іншим землевласникам, які ставали їх васалами.

Таким чином, завершився процес трансформації те­риторіально-адміністративного устрою на систему феодального устрою, яка базу валася на системі сюзернітету-васалітету.

Найвища судова влада належала монарху, який здійснював її разом з вищими посадовими особами та представниками аристокра­тії

Вищим судовим органом вважалася Королівська Рада, до компетенції якої входив розгляд справ про найтяжчі злочини та правопорушення

Основною ланкою судової системи були т з. суди сотен - мальберги. Вони вирішували більшість категорій цивільних і кримінальних справ Формування мальбергу відбувалося на загальних зборах вільних людей, яке обирало рахінбурпв (суддів). Суд проходив під голосуванням виборного голови тунгіна На засіданні суду були присутні всі вільні жителі сотні, а також уповноважені короля, які слідкували за дотриманням процедури судочинства.

Поступово уповноважені короля стають головами відповідних судів, які самі призначали на посади суддів.

З розвитком феодалізму права судової влади в межах своїх володінь перебирають сеньйори, які здійснюють їх особисто через призначених осіб

6. Розпад Франкської держави.

На початку 9 століття Франкська держава за часів правління Карна Великого перетворилася у домінуючу в Європі. Територія охоплювала Францію. Південно-Західну Німеччину, Північну Італію, Австрію, Словенію, Північну Іспанію. Бельгію. Люксембург тощо. Король Карл Великий прийняв титул Імператора Заходу. У країни фактично не було адекватних по силі ворогів Однак вже в часи розквіту відчувалося наближення упадку імперії

Основними причинами розпаду країни були:

• відсутність сильного зовнішнього ворога;

• багатонаціональність країни та відсутність об'єднуючих факторів;

• натуральний характер економіки і відсутність господарсь­ких зв'язків між окремими регіонами країни

В 843 році онуками Карла Великого Карлом Лисим, Людові- ком Німецьким і Лотарсм було заключено договір про розподіл території Франкської держави на Західно-Франкське, Східно- Франкське королівства і Імперію. Цим договором фактично було припинено існування наймогутнішої в Європі на той період країни. Утворені згідно з договором Західно-Франкське та Східно- Франкське королівства слід вважати зачатками відповідно королівств Франція та Німеччина Територія Імперії (Північна Італія, Швейцарія, Прованс, Бургундія тощо) так і не стала єдиною державою, оскільки за Мсрсеньски.м договором була поділена між Західно-Франкським і Східно-Франкським королівствами.