ТЕМА 5. ДЕРЖАВА І ПРАВО ВІЗАНТІЇ

1. Особливості державного ладу Візантійської імперії.

2. Характеристика візантійського права.

1. Особливості державного ладу Візантійської імперії.

Візантійська імперія в різні часи свого існування охоплювала і ер шорно Південно-Східної Європо (Греція, Болгарія.

Утворення Візантійської імперії пов'язують із розподілом Римської імперії на Східну й Західну, що відбулося у 395 році. Прототипом Візантійської імперії стала Східна Римська Імперія з центром у Константинополі Після падіння Західної Римської Імперії Візантія перетворилася на єдину державу-правонаступницю Римської Імперії. При цьому багато державно-правових інститутів та ірадицій пізнього Риму були продовжені саме у Візантії Імператор Візантії вважався правонаступником Римського імператора і завдяки підтримці її тісній співпраці з християнською церквою вважався главою всього християнського світу Більшість правителів варварсь­ких країн визнавали верховну владу візантійського імператора, що перш за все пов взувалося з проблемами легітимації влади.

Главою держави у Візантії впсту пав імператор, який концент­рував у своїх руках майже усі функції управління державою. Так. імператор виступав верховним головнокомандувачем збройних сил, керував внутрішньою і зовнішньою політикою, вважався верховним су ідею імперії, здійснював управління усіма ланками державного апарату Незважаючи на фактичну узурпацію владних повноважень, посада імператора не стала спадковою, що часто провокувало боротьбу' за неї.

Однією з найважливіших ознак монаршої влади у Візантії є визнання її божественного походження (що притаманне країнам 40

Сходу), а отже і визнання імператора верховним главою християн­ської церкви Цим обумовлювався екстериторіальний характер монаршої влади у духовнііі сфері, шо проявімося у розповсюдженні духовної (а отже й політичної) влади візантійського імператора на весь християнський світ.

Не підтримуючи ідей східної деспотії, у Візантії була розроб­лена ідея громадянського суспільства як політичного співтовариства громадян, які впливають на будь-які суспільно-політичні процеси в суспільстві. Держава у Візантії представляла собою ієрархічно побудоване об'єднання громадян, кожен з яких, у відповідності зі своїм положенням, мав певні права і обов'язки

У цих особливостях спостерігається схожість візантійської державної моделі з моделями країн Стародавнього Сходу

Найвищими органами центральної влади, крім імператора, були сенат та консисторії) (державна рада) які наділялися формально владними повноваженнями, але фактично влади монарха не обмежували

Однією з важливих державних посад слід вважати сакелларія. чиновника, у функцію якого входило здійснення міжвідомчого контролю

В адміністративно-територіальному відношенні країна поділя­лася на провінції за римським зразком Влада у провінції формува­лася у відповідності в принципом розподілу її на дві основні сфери військову та цивільну Результатом застосування такого принципу був дуалізм у системі влади на рівні провінції: діяли дві найвищі посадові особи, які очолювали відповідно військовий і цивільний апарати і були непідзвітні одна одній

Починаючи і 6 ст.. відбувається процес реформування управ­ління провінціями Головною посадовою особою був стратиг. основними функціями якого було командування військовим загоном (фемом) провінції та збір податків. Поступово стратигові почали перепідгюрядкову ватися судові та фінансові органи, в результаті чого він став верховним правителем провінції

Із розвитком феодальних відносин в 11-12ст. тривають проце­си формування великого приватного землеволодіння та поступової передачі у власність феодалів селянських земель з наступним закріпаченням землеробів Світська і духовна аристократія наділяється правом виконувати певні функції держави в межах територій, то їм належали Цей процес схожий на феодалізацію, яка \ Західній Європі пройшла дещо раніше, і, перш за все, на території Франкської держави

З кінця 9 на початку 11) століття сформувалася ієрархічна система чинів і титулів, шо посилювало імператорську владу’ і впорядковувало структуру державного апарату

Починаючи із захоплення хрестоносцями Константинополю. (1204р.) року, Візантійська імперія розпадається на ряд країн (Латинська імперія.

2. Характеристика візантійського права.

Серед основних ознак Візантійського права слід назвати такі:

• всебічний вплив римської юридичної традиції па форм\- вання основних інститутів права;

• наявність єдиного кодифікованого законодавства що діяло на території усієї країни:

• постійно існуюча тенденція до систематизації правових джерел, результатом якої ставали багаточисельні кодекси та зводи законів;

• наявність окрім державної і приватної кодифікації, яка здійснювалася окремими громадянами і результатом якої було видання, збірників, довідників тощо;

• основоположним (базовий) характер візантійського права у відношенні до формування континентальної правової системи

Здійснена імператором Юсгиніаном в 6 ст. кодифікація Рим­ського права (corpus juris civilis) заклала основу для розвитку візантійського права та європейських правових систем

Corpus juris civilis складався із чотирьох частин:

1) Кодексу, який містив основні норми діючого римського права:

2) Дигесту - обширного зібрання правових положень і казусів, авторами яких були римські юристи:

3) Інституцій - розділу, в якому розглядалися процесуальні питання (правозастосування та юридична техніка);

4) Новели - нормативно-правових актів, прийнятих Юсгиніа­ном.

На основі corpus juris civilis здійснювалася подальша розробка візантійського права

У 762 році видається найбільш потужний офіційний звід зако­нів після кодифікації Юсгнніана - Еклога. Весь звід поділявся на 18 титулів (глав), які охоплювали різні сфери суспільних відносин - сімейні, спадкові, опіки і піклування, цивільно-правових зо­бов’язань, кримінальні тощо

Кримінальне право. Серед злочинів, які були визначені у Екло- зі, містилися:

- злочини проти держави (підробка грошей, заколот),

- проти особи (викрадення майна, тілесні пошкодження, вбив­ства).

- церковні злочини (розкрадання церковного майна, знеслав­лення могил, порушення клятви тощо.)

Серед покарань фігурували також членоушкоджиння, тілесні покарання, смертна кара, штраф тощо.

Однією з тенденцій, що спостерігалися у кримінальному праві Візантії, слід відзначити заміну штрафних санкцій принципом таліону, що свідчило про повернення до більш застарілих правових традицій, та перетворення правової системи на жорсткішу.

Шлюбно-сімейне право. Було започатковане інститут заручен­ня як форму надання попередньої згоди на укладання шлюбу, що визнавалася підготовчим етапом до цього важливого акту' Розірвати заручення без поважних причин було можливо лише після сплати неустойки.

До складу Еклоги входило також декілька приватних кодифі- кацій, які регулювали певні сфери суспільних відносин, землеробсь­кий закон (який упорядковував життя сільської общини), морський закон, військовий закон та закон Мойсея (який включав біблійні морально-релігійні норми).

Еклога як офіційний правовий акт продовжувала діяти протя­гом 8-9 ст., аж до приходу на престол Візантії імператорів македонської династії.

Результатом роботи юристів македонської династії стала поява Василиків, офіційного оновленого зводу законів у 8 томах і 60 книгах. Основою зводу служила кодифікація Римського права - corpus juris civilis. Він включав загальні теоретичні принципи права, канонічне право, державне право, судоустрій, процесуальне право, цивільне право, військове право, кримінальне право тощо.

Окрім Василиків було видано також звід законів Прохоріон, основною метою якого було більш доступне тлумачення законів з метою порозуміння їх широкими масами.

Одним з результатів законотворчої діяльності імператорів македонської династії було введення посади вселенських суддів, які призначалися імператором із числа священнослужителів, і яким надавалося право розглядати будь-які категорії справ Основними принципами судочинства було визнавалася рівність всіх перед законом, компетентність суддів тощо. Призначення суддів із числа священнослужителів було обумовлено визнанням рівності між церковною і світською владою, яка уособлювалася імператором.