ТЕМА 4. ДЕРЖАВА 1 ПРАВО СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

1. Вступ

2. Суспільний і державний лад Риму царського періоду (753 - 509 до н.е.).

3. Державний лад Риму періоду республіки (509- 27 до н.е.).

4. Перехід від республіки до імперії.

Суспільний лад Риму періоду імперії.

5. Державний лад Риму періоду принципату'

(27 до н.е.-193 н.е.).

6. Державний лад Риму періоду доміиату

(193-476рр. до н.е.)

1. Вступ

Територія Стародавнього Риму на різних етапах його розвит­ку' була різною У період зародження Римської держави вона охоплювалася кордонами прилеглої до міста області Лаціум. яка майже відповідає обрисам сучасної області Лащо. що на Апеннінсь- кому півострові в Італії. Поступово територія римської держави розповсюджується на середземноморські території; Апеннінський півострів, Францію. Південно-Західну Німеччину. Далмацію. Балканський півострів. Малу Азію. Північну Африку тощо.

Датою хтворення Римської держави умовно можна вважати 21 квітня 753 р. до не.

Історію Риму як правило поділяють на такі основні періоди:

• царський період - 753 р до н е. - 509 р. до н.е.;

• республіканський період - 509 р. до н е -27 р. дон.с.;

• період імперії - 27 р до не. - 476 р. н.е., який розпадається на підперіоди принципату (27 р. до н.е. - 193 р н.е.) та доміната (193- 476 рр. до н е ).

2. Суспільний і державний лад Риму царського періоду (753- 509 до н.е.).

Засновником Риму вважають легендарного царя Ромула. У період свого заснування Рим являв собою державне утворення полісного (міського) типу У 8 ст. до н е римляни поділялися на народи, союзи родів (курії) та три племені (рамни, таціі. люцерн).

Суспільний лад.

Лад, що був встановлений у Римі царського періоду, назива­ють військовою демократією Римська община цього періоду неоднорідна за своєю соціальною структурою. Можна виділити дві кновні державно-соціальні групи:

• громадяни Стародавнього Риму (патриції),

• та не громадяни (клієнти, плебеї, раби)

Після утворення держави поступово виділялися знатні сім’ї аристократів, які нменували себе патриціями.

Структура суспільства (громадян) будувалася на військовому принципі. Низовою ланкою суспільного устрою були роди, яких нараховувалося близько триста Десять родів створювали курію, а зесять курій - плем'я

Структура Римської общини:

• 3 племені по і0 курій в кожному;

• 10 курій по 10 родів в кожній,

• 300 родів.

Така організація суспільства фактично відповідала раціональ­но структурованІй народній армії, яка вела війни і утримувала звойовані землі.Серед прав громадян виділимо

- право на участь у спільній земельній власності общини,

- право на спадкування земельного наділу та родового майна;

- право вимагати захисту від роду:

- право брати участь у релігійних заходах.

Основними обов'язками громадянина було несення військової служби га виконання суспільних обов язків

З початку заснування Риму на ного території проживали також і т.з. не громадяни Найчиссльнішою групою серед не громадян слід вважати плебеїв. які насправді були вільними людьми, які виконували функції прислуги у патриціїв, займалися ремісництвом та торгівлею Зростаюча кількість плебеїв поступово перетворилася v клас, який став значною політичною і економічною силою, що протистояв патриціям Кліснтами назнатися залежні від патриціїв переселенці, які не мати римського громадянства

Державний лад.

Главою держави був реке, якого обирали всі громадяни. Осно­вними функціями рскса було здійснення державного управління та військове командування.

Серед колективних органів державної влади слід виділити Народні Збори і Сенат Народні Збори були зібранням громадян у відповідності до куріального розподілу їх основним обов язком було здійснення судових функцій (справи про спадкування, цивільні спори, тощо) та прийняття нормативних актів стосовно суспільних проблем Сенат був органом попереднього розгляду питань, які мали вирішити Народні Збори, а також органом, який в перерві між засіданнями Народних Зборів вирішував питання управління краї­ною До складу Сенату входили всі глави родів.

Реформи Сервія Туллія

Реформи були проведені в 6 ст. до н с. шостим рсксом Риму Сервісм Туллієм

Суть реформ:

• плебеї вводилися до складу римської общини, чим факти­чно урівнювалися в правах з патриціями

• усі римські громадяни були поділені за класами. у відпо- шості з майновим цензом Представники одного класу утворюва

:и визначену кількість військово-політичних одиниць - центурій Всього було ЮЗ центурії. Центурії’ об'єднувалися в Центуріальні Коміції, які являли собою вищий представницький орган v державі і Іри ньому, кожна з коміції! мала по одному голосу;

• новий суспільно-державний устрій вводився у відповідно- и з адміністративно-територіальним принципом. Вся країна ^поділялася на чотири територіальних округи - триби Із

веденням нового устрою, поділ на племена, курії і роди було ірипинено

3. Державшій лад Риму періоду республіки (509-27 до н.е.).

Після зміщення з трону останнього рекса Тарквінія Гордого в до не. в Римі було встановлено республіканський лад.

Цей період тривав 500 років і характеризувався наступними чнаксімн

• остаточне вирівнювання у правах плебеїв і патриціїв з і іяду на їх майновий статус.

• безперервне ведення загарбницьких воєн, внаслідок чого в: ібувалося суттєве терп іоріальне розширення Риму.

• розбудова державних органів.

• спроба чіткого розмежування компетенції державних ор- інв і введення в життя системи "стримувань і противаг

Республіканська форма правління в Римі характеризується розгалуженою системою органів і посадових осіб (магістратур) ержавної влади, кожен з яких мав визначену власну компетенцію іднісю і особливостей формування державних органів < т.з. множинність вищих магістратур (колегіальність), тобто обрання і іька осіб на ідентичні посади з ідентичними функціями, кожен з чких міг блокувати рішення колеги Передбачаюся, що таким < пособом стане.можливим недопущення встановлення одноосібного правління державою.

Всі вищі посади в державі поділялися на дві великі групи - ординарні (звичайні) та екстраординарні (надзвичайні).

Консулі обиралися в кількості 2 чоловік і займалися в Римі першочерговими державними справами в цивільній і військовій сферах. Під час війни один з консулів керував внутрішніми справами, а інший очолював військо

Претори - починаючи з 4 століття до н с стали самостійною магістратурою, в компетенцією якої був розгляд судових спорів, а з часом творення і тлумачення права Особливістю інституту преторів було те, що, спираючись на категорію справедливості, вони визначали судовий процес і давали керівні роз’яснення судам, як потрібно вирішити спір у конкретних ситуаціях. З цих міркувань, інститут преторів можна вважати одним з зародків системи прецедентного права.

Народні (плебейські) трибуни -утворенням цієї магістратури основною її функцією був захист плебеїв від свавілля патриціїв, однак поступово, з огляду на зниження протистояння між патриціями й плебеями, трибуни стали виконувати функцію охорони законів та захисту прав громадян Трибун мав право накладати мораторій на дії магістратів, які на його думку були протиправними Отже, магістратуру можна вважати 'зародком системи адміністрати­вної юстиції та прокурорської служби

Цензори (колегія цензорів) - магістратури, основною функцією яких був розподіл громадян по центуріях у відповідності з їх майновим цензом, призначення на посади сенаторів, нагляд за дотриманням суспільної моралі з мстою попередження розповсю­дження надмірної розкоші, недопущення недостойно) поведінки та аморальних діянь.

До всіх ординарних магістратур кандидатами обиралися рим­ські громадяни шляхом непрямих виборів строком на І рік

Серед екстраординарних магістратур згадаємо диктатора, якого призначав один із консулів за погодженням з сенатом у випадку надзвичайних ситуацій Диктатор володів вищою законодавчою виконавчою, судовою та військовою владою Він призначався строком на 6 місяців, і за цей період усі інші магістра-

• ри продовжували функціонувати під його керівництвом

Серед колективних органів влади слід виділити:

Центуріаіьнікоміції - виступали як іаконодавчий орган який приймав або відхиляв запропонований законопроект, вирішував питання війни і миру, здійснював судовий розгляд справ, за які в ості покарання могла бути застосована і смертна кара.

• іа структура. Основною ланкою законодавчого процесе виступала існтурія (сотня), в якій проходило обговорення питання та голосу­вання Після цього на засіданні центхріальних коміцій проводився

ідрахунок голосів цен гурій, кожна центурія мала по одному голосу.

Трибутні коміції - так само відносилися до системи представ- •нцъки.х органів, які вирішували питання обрання керівництва нижчих магістратур, вони ж контролювали застосування деяких видів штрафних санкцій.

Незважаючи на досить широку компетенцію згаданих органів, фактично вони мали обмежені можливості впливу на формування ісржавної політики Засідали коміції нерегулярно і відбувалися за пціатнвою одного із магістратів Як правило, скликання їх -літання було пов'язано з необхідністю "народної підтримки

■ -.лгось рішення магістратів.

Одним з найважливіших представницьких органів у Римі був ' :рідко і не вирішували майже жодних важливих питань Вони були позбавлені судової компетенції, а з часом і права обрання магістратів.

Сенат перетворився із органа верховної влади Риму на зага- льноімперський представницький орган влади, до складу якого входила велика кількість представників провінціальної знаті, призначена імператором Основною функцією сенату було прийняття законів Стосовно останньої функції слід зазначити, що вона була суто формальною, оскільки будь-який законопроект внесений на розгляд імператором, був уже фактично законом. Сенат також обирав на посаду імператора, однак ця фчнкція теж була формальною, оскільки цю посаду займала особа, яка дістала підтримку армії

Основним виконавчим і адміністративним органом імперії стала і мператорська канцелярія, до складу якої входили юридичний, фінансовий та інші відділи

Армія була основною силою в імперії і підпорядковувалася безпосередньо імператору Особовий склад команду вання формувався ним із числа сенаторів та вершників

6. Державний лад Риму періоду домінату (193 4 76рр.

Починаючи з 3 ст. н.е. в Римі встановлюється режим необме­женої монархії. Ліквідовуються майже всі державні органи часів

республіки, окрім сенату. Управління імперією концентрується в руках імператора та підпорядкованих йому органів

Серед основних органів держави цього періоду слід назвати:

• Державну раду - колегіальний дорадчий орган, який при­значався імператором і займався обговоренням основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики та здійснював підготовку законопроектів;

• Міністерство фінансів;

• Військове відомство:

За період, який в історії Риму прийнято називати ім­ператорським. проведено ряд реформ та змін. З державно-правової точки зору найважливішими з них були реформи Дюклетіана і Костянтина.

Деоклетіан (284-305 рр не. ) провів дві основні реформи державно-правового та економічного спряму вання.

('уть реформи державної влади:

• Імперія поділяється на дві частини; Західну і Східну

• Встановлюється особлива форма правління - тетрархія. Верховна влада розділяється між чотирма співправителями Двоє із них дістають титул “август і є верховними правителями у своєму регіоні імперії. Августа обирють собі співправителів, яким надається титул “цезарь”. Дноклетіан зберігає за собою верховну владу у всій імперії.

• Армія розподіляється на дві частини прикордонну та вну­трішню

• Здійснюється адміністративно-територіальнії реформа за якою проведено розукрупнення провінцій і введено нову адміністра­тивно-територіальну одиницю найвищого рівня - дюцез, яких утворено 12.

Суть економічної реформи

• іамість великої кількості різновидів податків введено єди­ний податок, який сплачувався в натурі;

• з мстою припинення фальшивомонетництва введено у обіг повноцінну золоту монету:

• проведено регуляцію цін на основні товари;

• встановлено максимальні розміри винагород дія предста­вників окремих професій;

• посилено залежність землеробів від землевласників, яким надано певні адміністративні повноваження по збору платежів тощо.

Реформи Діоклетіана продовжив Костянтин, суть яких поля­гала в наступному:

• в 313 році оголошено вільне віросповіду вання християнс­тва.

• проголошено остаточне закріпачення колонів.

• кінцево оформлено спадкову належність ремісників до власних курій;

• в 330 р столицю імперії перенесено у м. Візантій, що було перейменовано у Константинополь. До нової столиці з Риму переведено вищі урядові органи та Сенат.

В 395 році пройшов розпад Римської імперії на Західно- Римську із столицею в Римі та Східно-Римську із столицею в Константинополі На базі Східно-Римської Імперії утворилася Візантійська імперія, яка проіснувала до 1453 року. Західно-Римська імперія була повалена в 476 році захопленням Риму племенами германців.