ТЕМА 7. ДЕРЖАВА І ПРАВО КИТАЮ.

1. Вступ. Територія. Періодизація.

2. Суспільний лад Стародавнього Китаю.

3. Державний лад Стародавнього Китаю.

4. Правова система Стародавнього Китаю.

5. Держава і право Китаю в період Середніх віків та Нового Часу.

6. Державний лад КПР.

1. Вступ. Територія. Періодизація.

Територія Китаю зазнавала змін і на різних етапах розвитку цієї країни була різною. В основному це ставалось у рамках сучасних кордонів Китаю

Історію стародавнього Китаю ділиться на такі основні періоди

1) Стародавній Китай - 18 ст до н е. - 220 р н е.:

• 18 ст. до н е. - 12 ст. до н.с. - Період царства Шань (Інь);

• 12 ст. до н.с. - 221 р до н е. - Період Царства Чжоу;

• 221 р. до н.с. - 207 р. до н е. - Період Імперії Цинь;

• 206 р до н.с. - 220 р н.с - Період Імперії Хань.

2) Середньовічний Китай - 3 ст. н.с. - 16-17 ст. н е.;

3) Китай Нового Часу - кін 17 ст. н.е. - поч 20 ст.,

4) Китай Новітнього Часу - поч. 20ст - сьогодні.

Утворення першої китайської держави носило завойовницький характер і безпосередньо пов язано із захопленням племенем шань території племені ся. Дія управління здобутими землями було створено спеціальний апарат управління Очолила державу династія Шань.

2. Суспільний лад Стародавнього Китаю.

Після утворення Шаньської держави у суспільних відносинах пройшли докорінні зміни, що перш за все мало свій вияв у переході від первісно-общинного до рабовласницького ладу

Основними класами виступали рабовласники, вільні общинни­ки, раби Соціальний статус особи визначався її знатністю, кількістю земельного володіння, кількістю рабів

Рабовласниками були представники аристократії, яким дістав­ся почесні титули від царя, а також сама держава. Певний період часу (8 ст до н е. - 18 ст н е.) держава визнавалася єдиним законним рабовласником.

Раби були повністю безправні, у правових відносинах висту­пали об'єктом права, хоча статус їх прирівнювався до робочої худоби Раби не могли мати ні сім’ї, ні майна Основні джерела рабства: народження від рабині, захоплення у полон, звернення у рабство за певні злочини, продаж у рабство, отримання рабів від підвладних племен у якості данини тощо.

Значну кількість населення складали вільні общинники. Осно­вною ланкою суспільної організації вільних людей складала община, до складу якої входили особи, пов'язані між собою родинними та сусідськими зв'язками Община виступала користувачем землі, власність на яку належала цареві, платником податків, виконувачем повинностен і громадських робіт тощо Усі землі общини поділялися на землі загального та особистого користування

Основним землевласником був цар, який здійснював пожалу- вання земельних ділянок у користування представникам аристокра­тії Розвивалося крупне землеволодіння, яке з часом (період Чжоу) перетворилося у приватну власність.

3. Державний лад Стародавнього Китаю.

Главою держави був цар (ван). який очолював адміні­стративний апарат, і водночас був першим рабовласником, вищим військовим вождем, первосвящеником, верховним суддею тощо

Однією з особливостей державного і суспільного ладу було ототожнення держави з особою царя.

Починаючи з періоду царства Чжоу. утворилася двірцева сис­тема управління, яка полягала у поєднанні придворних посад з державними.

Центральний державний апарат складався із наближених до царя слуг Вищою посадовою особою вважався сян (перший міністр), який очолював адміністративний апарат та придворні служби.

Були також створені посади “великого наставника", "великого вчителя" і "великого покровителя", які рахувалися найвищими радниками царя Один з них займав посаду першого міністра

Керівниками окремих галузей виступали

-управитель культу, який опікувався релігійними питаннями;

- управитель відомства громадських робіт, який здійснював керівництво земельним фондом та іригаційними спорудами;

- великий начальник кінноти - займався військовими справами

Самостійними посадовими особами центрального апарату були також різноманітні радники та служителі культу - верховний жрець, великий гадатель тощо

Армія Китаю складалася з двох великих частин - регулярні війська та ополчення, яке скликалось на період ведення воєнних дій

Адміністративно-територіальний устрій та місцеве управ­ління пережило найбільшу кількість реформ за період царювання різних династій у Китаї

Так, за часи правління династії Чжоу, цар управляв лише сто­личним районом а решта території була роздана у володіння князям, які іа це виконували ряд повинностей На території князівства головною посадовою особою, яка концентрувала в своїх руках усю повноту влади, виступав князь.

В період імперії Цінь. після об'єднання країни, була проведе­на територіальна реформа, наслідком якої було утворення 36 областей, які поділялися на повіти, повіти в свою чергу поділялися на волості а волості - на тіни. На керівництво областю імператор призначав двох губернаторів - цивільного й військового, які не підпорядковувались один одному Всі губернатори були безпосере­дньо підлеглі імператору та першому міністру.

У період імперії Хань в країні було введено додаткову терито­ріальну одиницю-олдуг. На чолі округу стояв призначений імператором окружний контролер, який здійснював наглядові функції за діяльністю місцевої адміністрації на території областей, що входили до складу округу, Окрім цього, було проведено розукрупнення областей, повітів, волостей

Таким чином, можна виділити такі основні ознаки державного ладу Стародавнього Китаю:

• двірцева система управління - поєднання вищих державних і придворних посад.

• відсутність розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову.

• зрощення державної і церковної влади, в тому числі поєд­нання царем вищої цивільної та релігійної влади та наявність значної кількості посад, які опікувалися культом;

• розвинута система адміністративно-територіального уст­рою. яка пройшла еволюцію від феодально-територіальної до адміністративно-територіальної.

4. Правова система Стародавнього Китаю.

Правова система ( іародавнього Китаю досягла високого рівня розвитку Основний вплив на розвиток права належав конфуціанцям та школі китайських юристів. Вчення Конфущя визнавало перевагу моралі над нормами права, ототожнюючи право з кримінальним правом Представники школи китайських юристів навпаки надавали велике значення правовим нормам, вважаючи їх універсальними регуляторами суспільних відносин і намагаючись якнайширше розповсюдити їх дію.

Основні галузі права.

Право власності. В період царства Шань і Чжоу земля вважа­лась власністю царя, а пожалувані та общинні землі знаходилися на праві володіння Поступово земля, яка належала аристократії, перетворюється на приватну власність, і, починаючи з 1 ст. до не., розпочинаються торгові операції з землею

Іншим важливим об’єктом права виступати раби В період царства Шань раби виступали об’єктом власності держави і могли знаходитись у користуванні окремих осіб Однак, починаючи з 5 ст. до не. утворилися дві категорії рабів державні та приватні.

Забав 'язальне права в Китаї характеризується активним регу­люванням відносин з допомогою договорів. Серед основних видів договорів, які найчастіше використовувалися в Китаї, відзначають договори міни, купівлі-продажу й дарування Одним з особливих видів договорів був договір займу, який оформлявся письмово V формі боргової розписки і був одним з каталізаторів утворення боргового рабства Китайська правова система знала також договір оренди, який застосовувався, перш за все. відносно земельних ділянок.

Шлюбно-сімейне право позначалося повного безправністю жінок в особистих та майнових відносинах з їх повним підпорядку­ванням волі чоловіків

Кримінальне право. Основними категоріями злочинів були: злочини проти держави (повстання заколот), злочини проти особи (вбивство, нанесення тілесних пошкоджень, побої), злочини проти власності (крадіжка, грабіж, вбивство жуйних тварин), релігійні злочини, військові злочини Основними видами покарання були смертна кара, членоушкодження, перетворення у державних рабів. завдавання фізичних страждань. Особливістю слід назвати право на відкуп від покарання Поступово держава перебирає на себе функції месника за завдану шкоду, забороняючи кровну помел

5. Держава і Право Китаю в період Середніх віків та Но­вого Часу.

В період з 2 ст. н е по 20 ст н е у Китаї дещо уповільнюються темпи розвитку Така ситуація спостерігається і в державно- правовому розвитку

У 220 р. ст.

Середні віки у Китаї характеризуються частою зміною динас­тій на престолі Найбільш значного розвитку в цей період Китай досяг під час правління династії Тан

Суспільний лад Середньовічного Китаю характеризувався такими ознаками.

• розвиток феодальних відносин;

• поступове створення складної ієрархічної системи суспі­льства у відповідності з соціальним статусом.

• визнання жителів імперії васалами імператора.

• ототожнення імператора і держави;

• поділ населення на аристократів, чиновників, вільних селян та на залежних селян і рабів;

• кожний з класів мав внутрішню ієрархію, яка була пов'язана з економічними і соціальними привілеями: чиновники поділялися на 9 рангів, для аристократів було введено спеціальні титули

Державний лад. Верховна влада в Китаї належала імператору, який концентрував у своїх руках усі владні повноваження Вважалося що імператор повинен правити на основі традицій і законів на благо народу.

В країні було введено посади двох цзайсянів - радннків- помічннків імператора, які допомагали йом\ у вирішенні всіх проблем в управлінні державою.

Все управління в країні було довірено трьом палатам:

- перша палата займалась керівництвом органами виконавчої влади:

- друга палата готувала проекти указів імператора і здійсню­вала їх оприлюднення;

- третя палата здійснювала управління церемоніалом та па­лацом імператора

На чолі кожної з палат знаходився призначений імператором начальник та два його помічники.

Найбільш впливовою палатою була перша, яка керувала робо­тою центральних і місцевих органів влади Безпосередньо цій палаті було підпорядковано шість відомств:

- відомство чинів (прообраз управління державної служби) - мстою якого було здійснення відбору призначення і контролю за діяльністю чиновників.

- відомство обрядів, яке займалося ідеологічною роботою, підтриманням моралі в суспільстві тощо;

- фінансове відомство - збір податків та операції з державними фінансами.

- військове відомої во;

- відомство покарань, яке керувало системою юстиції.

- відомство громадських робіт

Окрім цього було утворено палату інспекторів, основною фу­нкцією якої було здійснення нагляду за діяльністю органів державної влади.

В адміністративно-територіальному відношенні територія країни була поділена на провінції, округи, повіли і села. На рівні кожної адміністративної одиниці діяли органи управління, які призначалися центром. Так, на рівні провінції діяли губернатори, які призначалися урядом і підпорядковувались імператору Однак, враховуючи посилення влади губернаторів на місцях і поступову втрату залежності їх від центру, була введена посада військового губернатора. З часом військові губернатори перетворилися на найбільш впливових землевласників, які фактично перестали залежати від центру.

Право Середньовічного Китаю характеризується такими особ­ливостями.

1) чітке окреслення кола діянь, що вважалися злочинами:

2) часткова гуманізація кримінальних покарань, яка прояв­лялася перш га все у скасуванні членоушкодження;

3) введення нової системи оподаткування, яка полягала у сплаті податку з землеволодіння і скасування існуючих на той час повинностей.

Держава і право Китаю Нового часу характеризується наступ­ними ознаками:

• загрозою зовнішньої агресії і намаганням перетворити Ки­тай у колонію;

• виникненням першого державного утворення республі­канського типу (Тайпінська республіка), яке в своїй діяльності протиставлялось існуючому монархічному державному ладу:

• громадянська війна між Таипінською республікою і урядом монархічного Китаю, яка закінчилася перемогою останнього:

• проведення урядом ряду реформ, спрямованих на знищення самоізоляції країни, співпрацю з іноземними державами, реформу­ванням військ тощо;

• Китайсько-Японська війна 1X94-1895 рр. яка закінчилася поразкою Китаю і фактичним розподілом останнього у відповідності до сфер впливу Японії Англії, Франції тощо.

6. Державний лад КНР.

Китайська Народна Республіка була утворена 1 жовтня 1949 року на конференції всіх демократичних партій і груп Утворення КНР було пов язано з цілим рядом факторів, в тч зі складною суспільно-політичною ситуацією, яка склалася в країні внаслідок участі у Другій Світовій війні

На Конференції було прийнято Загальну програму, яка до прийняття Конституції мала відігравати роль Основного закону та обрано Центральний народний уряд КНР на чолі з Мао Цзедуном У відповідності з Основною програмою Китай проголошу, вався демократичною, вільною, незалежною державою. В загальній програмі було визначено, що державна влада в Китаї являє собою демократичну диктатуру народу, яка базується на союзі робітників і селян, в якому домінуючу роль відіграють робітники. При цьому демократична диктатура народу здійснюється через КПК

Однією з особливостей державного ладу КНР є притаманна всім колишнім радянським республікам формальна відсутність одноосібного глави держави.

Найвищим органом державної влади в Китаї була Центральна народна урядова рада. Основними функціями Центральної Ради було прийняття законодавчих актів, призначення вищих виконавчих органів та здійснення керівництва ними, визначення основних засад політики держави тощо. Таким чином. Центральна Рада поєднувала функції законодавчого і виконавчого органу влади

Центральним органом виконавчої влади в країні була Держав­на адміністративна рада, члени якої обиралися на сесіях Центральної Ради

Керівництво військами в країні здійснювалося Народно- революційною військовою радою, яка теж формувалася Централь­ною Радою

Центральною Радою обирався також Верховний Народний Суд та Верховна народна прокуратура

Центральна народна урядова рада, Державна адміністративна рада, народно-революційна військова рада. Верховний Народний Суд, Верховна народна прокуратура у своїй сукупності утворювали Центральний Народний Уряд КНР.

Роботою Центрального Народного Уряду КНР та всіма орга­нами. що входили до її складу (окрім судових) керував Мао Цзедун. який став фактичним диктатором в країні

В 1953-54 роках пройшли перші загальні вибори до представ­ницьких органів влади - зібрань народних представників В Пекіні було утворено Всекіггайськс зібрання народних представників, яке в 1954р. прийняло першу Конституцію КНР. Згідно з цим Основним законом вищим органом влади в країні стало Всекитайське зібрання народних представників, яке обиралося шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною системою Було утворено також тимчасовх Комісію ВЗНП. яка у перервах між сесіями останнього виконувала його функції.

Конституція закріпляла основні політичні, соціально- економічні, та особисті права громадян.

В 60-і роки в Китаї було проголошено курс на дострокову побудову соціалізму. Оскільки він не був підтриманий всіма китайськими представниками влади, в країні розпочалася “культурна революція ', яка по суті звелася до боротьби проти опонентів та т.з. “чистки рядів Прийнята в 1975 році Конституція була покликана обмежити політичні права громадян, ввела принцип призначення депутатів, обмежила вплив ВЗНП. Однак, прийнята в 1978 році Конституція поновила більшість демократичних положень першої Конституції 1954.

Прийнята в 1982 році Конституція визначила сутність держави як демократичну диктатуру народу. Одними з основних положень Конституції було введення багатоукладної економіки, визнання крім державної, приватної та змішаної форм власності, надання дозволу на вкладення іноземних інвестицій

У сфері державного права було проведено реформування сис­теми влади вводилася посада Голови КНР. Постійний комітет ВЗНП урівнювався в правах із ВЗНП. утворювалась Центральна військова рада Значно розширився спектр прав громадян.

В цілому, державному ладу КНР притаманні такі особливості:

• Визнання керуючої ролі КПК в у правлінні державою;

• Відсутність реального розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• Відсутність одноосібного глави держави (за винятком пе­ріоду з 1982р.).

• Розподіл владних повноважень за функціональною ознакою поміж кількома відомствами, які в своїй сукупності творили єдиний уряд,

• Концентрація в руках однієї особи фактично всіх повно­важень управління державою внаслідок поєднання кількох вищих державних посад,

• Відповідальність вищих органів виконавчої і судової влади перед представницьким органом влади і утворення разом з ним Сінного органу управління країною