ТЕМА 8. АРАБСЬКИЙ ХАЛІФАТ (2 год.)

1. Утворення Арабського Халіфату.

2. Особливості суспільного ладу Халіфату.

3. Державний лад Арабського Халіфату.

1. Утворення Арабського Халіфату.

Арабський Халіфат, як державне утворення, виник у 7 ст., в результаті об'єднання арабських племен.

Процес виникнення державності у арабів безпосередньо пов'язаний з виникненням одної із світових релігій - ісламу. В свою чергу виникнення ісламу тісно пов'язано з іменем Мухаммеда (Магомета), якого вважають засновником цієї релігії, а отже і засновником арабської держави

Основні етапи утворення Арабського Халіфату:

• Кін 6 - поч. 7 ст. - “прозріння " Мухаммеда. шо були ним •зафіксовані в Корані і являли собою основні постулати нової релігії. Мухаммед. який назвав себе пророком, мотивуючи свої дії отриманими "інструкціями' зверху, обгрунтовував необхідність переходу від політеїзму до монотеїзму, із встановленням культу єдиного бога Аллаха Водночас це передбачало припинення міжплемінної ворожнечі, з наступною консолідацією всіх арабських племен і утворення єдиного державного організму Зазначалося також, шо іслам розвивається на основі іудаїзму і християнства, уточнюючи їх, і не супсречачи їм.

• 622 р. - Мухаммед разом зі своїми соратниками вимушений покинути Мекку (столицю держави), і перебратися в Медину, оскільки його заклики до соціальної справедливості, відпущення рабів, встановлення виплат бідним тощо, викликали невдоволення купців та аристократії.

• Поступове формування доктрини ісламу, згідно з якою релігійна влада невід’ємна від світської і є її основою. У цьому зв’язку іслам вимагав від усіх однакового підкорення богу, пророку і тим, хто наділений владою.

• 20-30 рр 7 ст. - утворення мусульманської общини в Ме­дині, зведення першої мечеті» визначення порядку богослужіння, обрядів Поступово община перетворилася із соиіально-релігійного у державне утворення в якому Мухаммед був духовним, військо­вим.

• формування привілейованої касти, до складу якої увійшли найближчі родичі та наближені до Мухаммеда особи Представники цієї групи наділялися виключними правами на владу

• 7-Х ст - Після смерті пророка його послідовники завер­шили територіальне об’єднання держави (Ближній Схід, Середню Азію. Північну Африку. Іспанію)

Основні періоди розвитку Ісламської держави

11 661-750 - дамаскський період (династія Оммінєдів)

2) 750-1258 - багдадський період (династія Аббасидів)

2. Особливості суспільного ладу Халіфату.

Характерні риси мусульманського суспільного ладу:

• домінування державної власності на землю над іншими формами;

• велика кількість державних рабів з широким використан­ням їх праці в державному господарстві (іригаційні споруди, копальні, майстерні):

• основним обов'язком особисто вільного селянства була сплата ренти на користь держави.

• релігійно-державна регламентація всіх сфер суспільного життя, яка нагаду вала тоталітарний державний режим:

• відсутність чітко виражених суспільних груп:

• відсутність особливого статусу міст, пов'язаного з надан­ням пільг і переваг.

Оскільки основним параметром, який визначав правовий ста­тус особи, було віросповідання (а точніше належність до ісламу), в арабській державі можна було виділити дві основні категорії — мусульмани та не мусульмани (знммії). До останньої категорії належали, як правило, підкорені народи та переселенці Спочатку ставлення до підкорених народів відрі знялось достатньою терпимістю вони могли зберігати своє самоуправління, мову, мали власні суди. Однак поступово запроваджувалося обмеження їх прав взаємовідносини, в які вони вступали з мусульманами, регулюва­лися нормами мусульманського права, потім їх позбавляли права на шлюб з мусульманами, примусили сплачувати важкий поземельний та подушний податок, утримувати арабську армію тощо.

Оремо слід зазначити, що з часом почали розвиватись процеси ісламізації (насадження нової релігії) та арабізації (поширення арабської мови й переселення арабів на завойовані території), які носили частково добровільний, а частково насильницький характер.

Основною ознакою арабської держави та суспільства було майже повне ототожнення держави з релігією, релігійних норм з правовими, належності до мусульманства з належністю до арабської нації Таким чином, в період Арабського халіфату термінами “мусульманин" і “араб’ позначали майже одну і ту ж сутність.

3. Державний лад Арабського Халіфату.

На першому етапі розвитку халіфат являв собою відносно централізовану теократичну монархію

Главою держави був халіф, який поєднував у своїх руках ду­ховну (імамат) та світську (емірат) владу Влада халіфа вважалася неподільною і необмеженою Халіфи обиралися мусульманською аристократією із свого складу, однак поступово їх влада перетвори­лася на спадкову. Спадкування влади проходило за заповітом, який складався при житті халіфа. Право на верховну владу отримували лише чоловіки.

Головною посадовою особою в державі був візир, який вважа­вся першим помічником халіфа, виконував його безпосередні розпорядження, контролював діяльність центральних та місцевих адміністративних органів, був командувачем війська. Окрім візира, найвищими посадовими особами були начальник особистої варти халіфа, керівник поліції та головний контролер, який здійснював функції нагляду зі законністю діяльності всіх чиновників.

Центральними органами державної влади були дивани які здійснювали галузеве управління. Серед основних диванів потрібно виділити наступні

військовий дивин - контролював оснащення та озброєння ар­мії, здійснював функції комплектування збройних сил солдатами;

диван внутрішніх справ контролював фінансові органи, які займалися збором податків та інших доходів, вів статистичні дані про населення тощо;

диван поштової служби відав питаннями доставки пошти та державних вантажів, керував дорожнім господарством та інфрастру­ктурою. ремонтом доріг, копанням та доглядом за колодязями Крім цього він виконував функції органу безпеки

В територіальному відношенні країна розділялася на провінції (емірати), які в свою чергу складалися із міст та сіл.

Судова влада в халіфаті була відокремленою від ад­міністративної, що на той час було прогресивним явищем. Однак судова система була безпосередньо пов'язана з церквою. Верховним суддею в країні вважався халіф, який здійснював розгляд або мав право перегляну ги будь-яку справу. Фактично вищою судовою інстанцією в країні була колегія найвищих представників духовенства, яка здійснювала перегляд рішень, а також виконувала судово-адміністративні функції: призначала суддів низових ланок(каді), визначала межі їх юрисдикції тощо

Місцевими судовими органами були каді. які розглядали усі категорії справ, наглядали за виконанням судових рішень, посвідчували заповіти і угоди, перевіряли законність землекористу­вання тощо. При винесенні рішень каді керувалися релігійними нормами викладеними н Корані і на їх основі, керуючись власною свідомістю, виносили рішення

Армія в Арабському Халіфаті відігравала важливу роль, що було пов'язано з основною ціллю халіфів - завоювання чим більшого територіального простору, з метою поширення ісламу. У країні було заведено військовий обов'язок всіх повнолітніх чоловіків Починаючи з сср X ст.. арабська армія почала поділятися на дві частини: добровільну і постійну Кожна з них управлялася окремим полководцем.

Незважаючи на тоталітарно-теократичний характер державно­го режиму. Арабський Халіфат не зміг довгий час існувати як централізована держава. Починаючи з 9 ст.. в державному механізмі відбулися докорінні зміни, які фактично перетворили Халіфат у федерацію окремих еміратів, заснованч на духовному єднанні Процес децентралізації позначився наступними ознаками:

• зменшенням світської влади Халіфа; більша частина влад­них повноважень передавалася в руки Візира - заступника Халіфа Візир керував державним апаратом і був неіпдконтрольний Халіфу, що перетворило його у фактичного керівника державою;

• послабленням духовної влади Халіфа теж перестала бути абсолютною, оскільки Халіф ділив її разом з Головним каді.

• постійно зростаючої ролі армії, яка перетворилася на про­фесійне ополчення В результаті військові начальники нерідко скидали із престолу неугодних Халіфів і передавали владу іншим підконтрольним особам.

• посиленням сепаратистських тенденцій у провінціях, де влада емірів стала майже повністю незалежною від центру. Еміри володіли власним військом, фінансовими ресурсами, державним апаратом В кращому випадку еміри визнавали духовну влад}’ Халіфа, проте інколи вважали себе цілком незалежними від центру у всіх відношеннях.

Починаючи з 10 ст. світська влада Халіфа обмежується части­ною Ірану та Іраку, аз ІЗ століття, після захоплення Багдаду монголами, резиденція Халіфа переноситься до Каїру, де він продовжує виконувати функції духовного лідера усіх мусульман аж до 16 ст. З 16 ст функції Халіфа привласнили собі правителі Туреччини