ТЕМА 2. ДЕРЖАВА 1 ПРАВО СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Вступ

1. Характеристика державного ладу

і правової системи Стародавнього Єгипту.

2. Держава і право Вавілону.

3. Держава і право Стародавньої Індії.

Стародавнії”! Схід - це група країн, що розташовані на Близь­кому Сході (південний-захід Ази та південний-схід Африки: Єгипет.

Основні особливості:

1 Вигідне географічне розташування: долини великих річок (Ніл. Тигр. Євфрат. Інд. Ганг, Хуанхе) з родючими грунтами. теплим кліматом

2. Розвинуте сільське господарство (землеробство, скотарс­тво).

3. Азіатський спосіб виробництва - основною ланкою в сус­пільстві є сусідська община, яка виступала

• саморегулюючим об'єднанням окремих жителів місцевості;

• власником (користувачем) землі, при збереженні права верховної власності за державою;

• регулятором суспільних відносин (через самоврядні органи влади і управління):

• суб’єктом повинностей перед державою (при будівництві іригаційних та фортифікаційних споруд, виконанні різноманітних суспільних робіт, оподаткуванні)

4. Рабство менш поширене, ніж у Європі

5. Основною формою державного управління, притаманного державам Стародавнього Сходу, була деспотія

• поєднання монархом вищої державної та церковної влади;

• відсутність по,її іу влади на законодавчу, виконавчу су­дову;

• наявність апарату державної влади, що розподілявся за галузевим і територіальним принципом,

• концентрація власності на землю в руках держави (її глави):

• розвинута система ©податку ванни та повинностей,

• поєднання постііінодіючих військ з народним ополченням.

1. Характеристика державного ладу і правової системи Стародавнього Єгипту.

Географічне розташування північний-схід Африки, частково на території сучасного Єгипту, уздовж річки Ніл. Надзвичайно сприятливий клімат та родючі грунти (особливо після розливів Ніла), придатні для землеробства

Основні етапи розвитку Стародавнього Єгипту На території Єгипту на рубежі IV-IIІ тис до н е утворилося близько 40 об'єднань общин (но.мів) на чолі з власними правителями (номархами) У процесі поступового об’єднання помів утворилося два царства: Південне та Північне У боротьбі між собою перемагає Південне царство, до складу якого включається територія Північного (близько 3200р до не., фараон Менес)

Історію Єгипту поділяють на такі основні три періоди

Давнє Пдрство (кін IV- сер.Ill тис.

Середнє Царство (до сер. XVII ст. до не.);

Нове Царство (до сер. XII ст до н е ),

+ Пізнє Царство (до І ст. до н.е ).

Суспільний лад.

Основною ланкою у суспільстві Стародавнього Єгиту висту­пала община, до складу якої входили родичі та сусіди, що проживали на певній території. Общинники були особисто вільними, однак були нов я'зані з державою обов'язками сплати податків, відбуттю повинностей, тощо. Вся земля в країні належала державі в особі фараона. Общинам надавалося право тимчасового володіння та користування землею, натомість на виконання зазначених обов’язків В країні існував досить обширний клас рабів, які в основному використовувались як слуги в маєтках багатих людей та при храмах, однак ніколи не виступали основною продуктивною силою Головними джерелами рабства були воєнні дії в результаті яких полонених воїнів перетворювали на рабів, кабала та народжен­ня дітей рабами. Слід також виділити клас панів. Сюди відносилися фараон, його службовці, які за несення служби наділялися власністю, в т.ч. і землею. Окремо виділимо жерців, які виступали служителями культа і на яких поширювався особливий статус

Державний лад.

Глава держави - фараон, влада якого нічим не обмежувалася, а його особа вважалася неземного, божественного походження (1/2 бог, 1/2 людина) Зважаючи на божественність цієї особи, будь-які дії та накази фараона вважалися цілком вірними і мали обов язково виконуватися підданими

Найвищою посадовою особою в апараті державного управлін­ня був візир, який призначався та безпосередньо підпорядковувався фараонз Візир був водночас головним скарбником, верховним суддею та керівником усіх суспільних робіт, що проводилися в державі

В структурі вищих органів державної влади слід виділити діяльність домів, (міністерств), що виступали найвищими органами державної влади відповідних галузей і очолювалися начальниками, підпорядкованими візиру. У Стародавньому Єгипті діяли такі міністерства хлібне, юлоте. виноградників, рахунку биків, військове, жертвоприношення.

Окремою кастою, що виконувала державні функції вважалася суспільна група жерців, чиї функції сягали далеко за рамки служіння культу' і включали в собі функції оберігання фараона відстсжсння та переслідування противників влади, дотримання законності в рамках двору титулованої особи

Армія на центральному рівні підпорядковувалася військовому відомству, а його посередництвом безпосередньо візиру та

фараону А на місцевому рівні - номархам. Привілейованим статусом користувалася особиста охорона фараона

В адміністративно-територіальному відношенні країна поді­лялася на нами. На рівні йому державна влада здійснювалася номархом, який підпорядковувався фараону В його руках концентрувалася військова, судова, поліцейська, фінансова влада Влада номарха спадку валася

Деякі функції державної влади фактично делегувалися керів­ництву общин, розподіл працівників на суспільні роботи, збір податків тощо.

Проте з часом, внаслідок цілого ряду внутрішніх і зовнішніх причин, центральна влада слабне, у номах починають домінувати відцентрові сили і. зрештою, країна розпадається на кілька самостійних номів. У кінці III тисячоліття до н е вдається створити нове державне об'єднання. Серед його нововведень у державному ладі цього періоду треба відзначити започатку вання, поліції як окремого державного органу, на який покладалися функції контролю за проведенням громадських робіт, виявлення та переслідування злочинців, охорони культових споруд, пошуку рабів- втікачів тощо

В силу наростання суспільного незадоволення у XVIII ст. до н е відбувається повстання селян, наслідком якого стало скинення монархи В результаті цього Єгипет послабився і був завойований кочовим азіатським племенем гіксосів У XVI ст. до не. країна внаслідок широкого визвольного руху звільняється від влади завойовників і починається період, який прийнято називати Новим царством

Період Нового царства з точки зору змін у державному ладі характеризується перш за все мілітарізацією держави. Командування армією концентрується виключно в руках фараона та візира, а на місцях військове керівництво здійснюється командирами підрозділів, що підпорядковуються виключно лише візиру Серед нововведень варто виділити також спеціалізацію армійських підрозділів по галузях арбалетисти.

В цей період у суспільному житті країни значно посилюється вплив жерців на державотворчі процеси Окремі храми дістають у володіння великі земельні наділи, намагаються контролювати державну владу В такій ситуації єгипетський фараон Амснхотеп IV (1428-1388) здійснив церковну реформу, згідно якої вводився монотеїзм - поклоніння богу Сонця Всі інші храми. де віроспові­дання було політеїчним, закривалися. Однак, після його смерті запроваджені ним реформи були зведені нанівець Водночас кількість храмових земель зростає, незалежність жерців від влади стає все більш помітною. Жерці вступають у союз з місцевою аристократією. З мстою недопущення розколу країни і під впливом зростаючої зовнішньої загрози (хстти) було спішно здійснено адміністративну реформу, внаслідок якої країну поділено на два округи на чолі з намісниками. В свою чергу округи поділялися на області, очолювані губернаторами. Всі місцеві чиновники призначались безпосередньо фараоном або візиром

І все ж посту пово влада у Єгипті 'занепадає, і в 525 році до н е. його територію завойовують перси

Основні ознаки державного ладу:

• Теократичний характер верховної влади;

• Абсолютистський характер влади (відсутність розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову);

• Наявність центральних галузевих органів влади.

• Наявність місцевих універсальних органів влади,

• Відносно розвинуте автономне місцеве самоврядування:

• Делегування певних державних функцій т з. місцевими органами самоврядування.

Право.

В основному регулювало ті суспільні відносини, які склалися в Єгипті, обслуговуючи інтереси держави

Основним видом власності виступала земля, право власності на як}’ належало державі в особі фараона. Фараон розпоряджаючись власністю міг передати її у постійне або тимчасове користування общинам, храмам, тощо.

Р\хоме майно було об’єктом приватної власності і не було обмежене у цивільному обороті. Поширюється укладання угод позики, майнового найму, оренди.

У шлюбно-сімейному праві потрібно відзначити високе стано­вище жінки в сім’ї, укладання шлюбу через договір, зберігання роздільної власності та вільне розірвання шлюбу. Спадкоємцями майна виступали всі діти, незалежно від їх віку та статі у рівних частках.

Кримінальне право. Серед видів злочинів потрібно відзначити злочини проти держави, проти особи і майнові злочини. Система покарань смертна кара, членом шкодження. ув'язнення примусові роботи, виставлення біля ганебного стовпа

( удова влада здійснювалася фараоном, візиром та спеціалізо­ваними судовими установами (шість палат, в період Нового царства - центральною, окружними та міськими колегіями). Органом виконання покарань та рішень була поліція

2. Держава і право Вавілону.

Географічне положення: держава, що існувала з початку 2-го тисячоліття до 539 року до н.с. на Півдні Месопотамії, розташована на заході Азії у Межиріччі Тигру і Євфрату

Месопотамію слід розділити на дві історичні області - Півден­ну й Північну

Основні етапи історичного розвитку.

У Південній Месопотамії проживали племена шумерів, які в кінці 4 тис. до н.е. утворили тут більше 20 дрібних держав - патесіатів. які постійно вели між собою боротьбу за гегемонію Найснльнішими містами-державами були Лагаш та Умма, які боролися за домінування у Південній Месопотамії

На півночі проживали племена акадійців, які у 3 тне до н е заснували власну державу, що базувалася на військовій силі царя Акади Саргона Першого, який об єднав під своєю владою усю Північну Месопотамію.

В результаті частих міжусобних воєн на півдні, у яких брала участь і Акадія, зрештою відбулося об'єднання усього Межиріччя під владою Саргона, який титулував себе царем Однак, у новоство- рсній державі збереглась автономія міст-держав \ вирішенні внутрішніх справ, а компетенцією центру залишалося забезпечення миру в державі, захист країни від зовнішніх агресорів, сприяння розвиткові торгівлі тощо.

В кінці 3 тис до не. на територію Месопотамії увірвались аморейські племена, столицею яких був Вавілон. Остаточне оформлення Вавілонської держави і затвердження за нею території майже усього Межиріччя відбувається за царювання відомого політика і полководця Хамураппі (1792-1750 рр. до н е ). Новоутво­рена держава проіснувала близько двох століть до 1518р. до н е.

Основні ознаки суспільного ладу:

• В основі суспільного ладу азіатський спосіб виробництва

• В структурі суспільного ладу слід виділити світську і цер­ковну знать, чиновників, професійних військових, ВІЛЬНИХ общинників, ремісників, купців, рабів

• Основні категорії вільних людей - Авілум і Мушкенум, між якими спостерігається різниця у правовому статусі відносно несення цивільної та кримінальної відповідальності на користь Авілум при повній ідентичності цивільної правоздатності і дієздатності

Основні ознаки державного ладу:

• Глава держави - монарх (патесі-лугаль), влада якого носила божественний характер.

• Форма правління класифікується як теократична монархія.

• Влада монарха є абсолютною, без розподілу її на законо­давчу, виконавчу йсудову.

• Головною посадовою особою у державі, яка здійснює без­посереднє керівництво, є перший міністр.

• У державі діють центральні органи влади які здійснюють управління у відповідних галузях (міністерство фінансів військове міністерство, міністерство громадських робіт тощо).

• Країна поділена на округи, адміністрацію яких очолюють призначені царем чиновники.

Право.

Основні відомості про правову систему Вавілону можна поче­рпнули. проаналізувавши найдавнішу пам'ятку кодифікації - звід законів царя Хамураппі

Кодекс складається з 282 статей, які згруповані за тематичним принципом кримінальне право та процес, майнові відносини, шлюбно-сімейне право, особливий вид власності - знаряддя праці, захист особи тощо.

Особливості:

• Однією з важливих особливостей кодексу є його специфі­чна юридична техніка викладу правових норм, яка проявляється у т з негативному формулюванні Тобто майже всі норми є карного характеру, які передбачають відповідальність за невиконання, чи неналежне виконання своїх обов’язків, чи порушення певних правил поведінки.

• Окрім цього потрібно відзначити класову нерівність права, виходячи з того, що при вчиненні двох однакових злочинів відповідальність за них для представників різних класів чи соціальних груп могла бути різною Серед рівних між собою за статусом використовувався принцип таліону.

• Привласнення державою права помсти через використання принципу таліону.

• Надзвичайна жорстокість права: майже повне ігнорування внутрішнього ставлення особи до свого діяння і до його наслідків.

Форми вчасності державна (царська), колективна (общинна), приватна Суворо охоронялася приватна власність: будь-яке посягання на майно каралося в залежності від положення правопорушника смертю або штрафом у багатократному розмірі від суми заподіяної шкоди Об'єктами власності виступали також раби, в тч і боргові (строком до 3 років). Рабами ставали навіть родичі особи, які не сплатили борг.

У шлюбно-сімеиних відносинах домінує влада чоловіка Після сплачення тестеві викупу чоловік ставав повноправним господарем жінки. Дозволялося розлучення за ініціативою будь-якої із сторін у визначених законодавством випадках Подружня зрада жінки ставила її у повне залежне, в тч і фізичне становище від чоловіка. При розлученні з ініціативи чоловіка на підставі безплідності жінки, їй поверталося особисте майно При розлученні з мотивів марнотратства жінки та невиконання нею своїх обов'язків майно не поверталося. Дружина мала право домагатися розлучення при нена­лежному її утриманні, безпідставного звинувачення у подружнії) зраді або імпотенції чоловіка

Спадкування відбувалося за законо\і або за заповітом. Діти успадковували майно у рівних частках

Кримінальне право побудовано за принципом таліона і відріз­няється особливою жорстокістю Активно застосовується смертна кара за велику кількість злочинів Досить часто застосовувався принцип суду Божого.

3. Держава і право Стародавньої Індії.

Основні етапи історичного розвитку.

Історію держави і права Індії слід розглядати з кінця 2 тис до н е, коли на її територію вторглися племена аріїв. які заснували тут власну державу. Однак, ще до цього на території сучасної Індії існували досить розвинуті цивілізації, т.з. племена дравідів Територія країни у відповідності з природним фактором умовно ділилася на північну й південну частини, різні за своїми природно- кліматичними умовами

У 6 ст. до н.е. на території Індії налічувалося декілька держав, які постійно ворогували між собою. Після вторгнення в Індію військ Олександра Македонського (327 р до не ) країна частково опинилася під його владою.

В кін. 4 ст. до н.е. із окремих князівств була утворена велика імперія Маур'їв під керівництвом царя Чандрагупти, основополож­ника династії царів Магалдхи

Суспільний лад.

Структура суспільного ладу характеризується наявністю чоти­рьох варн (каст), до складу яких входять окремі групи населення за принципом їх соціального походження Вважається, що виникнення варн слід пов язувати із ’завойовницьким процесом арїів в 1. тис до н.е і взаємовідносин між завойовниками і завойованими.

Виділялися такі чотири касти

Брахмани - одна з найвищих каст в Індії - жерці, здійснювал релігійні обряди, контролювали дотримання царем морально- етичних та культових норм, видавали писемні записи подій, займалися питаннями науки тощо. Брахмани мали абсолютний імунітет від посягання на їх власність, наділялися привілеями щодо відповідальності за свої вчиники.

КиїатріІ - світська аристократія, військові, чиновники, що безпосередньо здійснювали державне управління Правовий статус кшатріїв теж відрізнявся наявністю певних привілеїв.

Вайшіі - цс вільні люди, які мали певну власність, головним чином до них належали землероби, тваринники, ремісники, купці Усі ці три касти вважалися двічі народженими, тобто привілейова­ними верствами, однак вайшіі на відміну від кшатріїв і брахманів, були набагато безправнішими та мали більшу кількість суспільних обов'язків, ніж дві перших касти.

Шудри - нижчий із 4-х стародавньо-індійських суспільних станів - варн. В основному складалися із неповноправних, залежних землеробів, ремісників і вільних осіб, які не мали власності, а також декласованих елементів та звільнених рабів Ця каста майже не наділялась правами і мала значну кількість спеціальних обов'язків

Раби знаходилися поза кастовим ладом, однак їх кількість була порівняно невеликою, і використовувалися вони в якості прислуги. Окрім того, то рабами ставали полоненні під час воєн. \ рабство тимчасово можна було потрапити і за несплату боргів

Основою суспільного ладу в Стародавній Індії висту пала сіль­ська община.

Державний лад.

Основи державного ладу Стародавньої Індії були викладені у трактаті Архашастра". в якому визначено такі обов'язки глави держави: слідкувати за поповненням і розподілом бюджету, регулювати економічні та суспільні справи населення, керувати пильністю представників органів влади

Главою держави виступав цар (махараджа)., що походив із касти кшатріїв Влада царя обмежувалася брахманами, які у випадках зловживаннь ним владою могли робити зауваження і навіть позбавляти ііого та його сім'ю грону і навіть життя

Основні функції управління державою здійснював розгалуже­ний адміністративний апарат, що поділявся на дві основні частини - центральний і місцевий.

На центральному рівні діяли представницько-консультативні органи влади - Вища рада держави (Парішад), що складалася із міністрів та наближених до царя осіб, а також Сабха що складалася із чиновників, місцевої знаті та представників общин. Діяли міністерства фінансів та громадських робіт.

Адміністративний поділ: провінції, області, округи, гамн - на чолі з намісниками, які призначалися центром

Автономною одиницею виступала община, яка була самостій­ною і незалежною в управлінні, виступала власником землі та сплачу вала податки на користь держави.

Право.

Основною ознакою, притаманною праву, була його релігій­ність. Закони створювалися брахманами, що накладато на них релігійний відбиток, проникнення ідеями релігійно-етичних уявлень.

Основним джерелом права, за яким можна судити про розви­ток права Індії, слід вважати закони Ману, які були створені однією з брахманських шкіл Зміст цього документу виходив за рамки простих регулятивних норм, а розглядав і певні моральні, стичні моменти тощо. Так. в законах йшла мова про відплату за порушення і в потойбічному світі через перевтілення тощо

Серед блоку цивільно-правових питань особливу важливість набуло регулювання права власності на землю та нерухоме майно общинників, які вважалися власниками, могли відчужувати землю Тим не менше держава залишала за собою право верховного власника землі. Серед способів набуття власності є спадщина, купівля, одержання дарунку та набувальна давність (вперше)

Н сімейному праві спостерігається залежність жінки від чоло­віка, відсутність у останньої права на розлучення тощо. Спадкоєм­цями є нащадки чоловічої статі, які ділять наявне майно порівну.

Кримінальне право відрізняється особливою жорстокістю. Серед злочинів слід виділити злочини проти держави, злочини проти особи, злочини проти власності тощо Серед покарань особливе місце належить кваліфікованій смертній карі Разом з тим ■застосовуються членоушкодження, штраф тощо.

('удовий процес проходив колегіально Особливостю було тс. що свідчити могли лише представники однієї касти та статі, у випадках, коли свідки були представниками різних каст справедли­вими вважалися свідчення вищої касти. Окрім цього, коли суд не міг вирішити справи, використовували метод суду Божого