Суспільний і державний лад Німеччини періоду ран­ньофеодальної монархії (10-12 ст.).

Німецька держава виникла в результаті укладення Верденської утоди 843 року, яка оформила розпад Франкської держави і утворення на її східних землях нової держави - Східно-франкського королівства.

Розвиток Німеччини значною мірою відрізнявся від розвитку інших західних країн, наприклад Франції і Англії. Така різниця була пов'язана з кількома факторами, основними з яких є:

• Німеччина, як самостійна держава, виникла на землях п'яти основних племінних герцогств (Франкснія, Саксонія. Швабія. Баварія, Лотарингія), які відрізнялися між собою як в етнічному, так і суспіль но-економічному плані.

• Процес феодальної роздробленості в Німеччині носив незворотній характер. Основною тенденцією розвитку країни була децентралізація

• Починаючи з ІЗ століття, історію Німеччини можна роз­глядати як історію її складових територіальних князівств:

• Основними рисами державного ладу країни була пар­ламентська форма правління та федеративна форма устрою;

• Основні стали становлення середньовічної західно­європейської країни (ранньофеодальна монархія. станово- представницька монархія, абсолютизм), можна спостерігати не в рамках всієї держави а на рівні окремих її складових герцогств та інших територіальних володінь

Особ інності суспільного :іаду. Розвиток феодалізму у різних німецьких герцогствах проходив нерівномірно. В 11-12 ст. у країні сформувались основні класи

1) Військово-рицарський стан, до якого належали представ­ники родової та служилої аристократії. З часом представники цього стану. об'єднавшись із найбільш могутніми представниками церкви, утворили стан територіальних князів. Характерним його фактором була об'єктивна незацікавленість у централізації Німеччини, а навпаки прагнення послаблення королівської влади в державі.

2) Середнє і дрібне рицарство До складу цього стану нале­жали дрібно помісні дворяни, верхівка вільного селянства та мінестеріали (вільні слуги короля, які виконували адміністративні повноваження)

Феодальне дворянство і духовенство розділилося за ієрархіч­ним принципом на щити (ранги) Так, одна з основних пам'яток феодального права - збірник "Саксонське зерцало”, складений у 1221-1225 роках, називає сім військових щитів

3) Селянство г І Іімеччині розділялося на дві категорії вільні й невільні Особисто ві льні селяни складатися з чиновників (держателі панської землі, які повинні були виплачувати йому грошову плату), та орендаторів (які отримували землю у тимчасове користування).

4) Жителі міст. Починаючи з 10 століття, спостерігається ріст будівництва укріплених фортець, які > часом перетворюються в міста. Таким чином виникає особлива категорія населення - жителі міст, правовий статус яких відрізнявся віл наведених вище класів

Однією з особливостей суспільного ладу Німеччини була від­сутність виділення духовенства в окремий стан, а поступова його інтеграція у стан територіальних князів. Оце було пов'язано з активним наділенням королем духовенства землею, і. як результат, посиленням його залежності від служителів культу.

Державний іад. У 10-12 столітті Німеччина являла собою відносно єдину державу. Слабкий розвиток феодалізму, постійна зовнішня іагроза та активна політика централізації перших королів сприяли тимчасовому посиленню центральної влади Разом з тим відсутність етнічної єдності, слабі економічні зв'язки між окремими герцогствами робили цю державу відносно єдиною.

Характерними рисами цього періоду було ведення завойовни­цьких воєн і, як результат, значне територіальне розширення держави. Апогеєм цього процесу стало приєднання до Німеччини Північної і Центральної Італії з Римом. Чехи, Бургундії і утворення в 962 році Священної римської імперії, імператором якої було проголошено короля Німеччини Оттона І. Утворення її спричинило­ся до ряду важливих наслідків Так, новоутворена імперія вважалася правомасту пницею Франкської держави і Західної Римської Імперії, що значно посилювало статус імператора як у відношенні до князів Німеччини, так і монархів інших європейських держав. Був оголошений дуумвірат вищої влади в імперії світську владу уособлював імператор, а духовну Папа Римський. Домінував при цьому імператор. Проголошення імперії дало можливість монарху активно втручатися у церковні справи, в тому числі призначати єпископів

Центром вищої державної влади в країні був королівський, а згодом імператорський двір. Крім імператора до нього належали члени родини монарха, мінестсріали. чиновники, слуги, що складали штат працівників урядових установ.

Найвищими сановниками у королівській адміністрації були стольник, чашник, камерарій, капелан, дворецький та канцлер. Останній був найвищою посадовою особою, і управляв майже всіма галузями в апараті Найвищою посадовою особою, яка здійснювала у правління двором монарха був дворецький.

У політичному житті країни велику ролі відігравали зібрання феодалів, які обирали і усували з посади королів, визначали їх компетенцію, вступали у переговори з Римом, призначали на вищі посади, надавали земельні володіння тощо.

В 11 столітті було засновано королівську раду, що складалася з вищих представників знаті і розглядала найбільш важливі питання в державі

Система місцевих королівських органів управління в імперії майже не склалася Поступово племінні герцогства та князівства стакль окремими територіальні пні володіннями, у яких влада належить місцевому правителю, слабо залежному від центру Власники крупних феодальних вотчин отримуючи імунітстні права перетворюються на князів, які часто піше формально визнають сюзеренітет короля. Тимчасове посилення влади короля на місцях пов'язується із розширенням церковної юрисдикції, яка полягає у поширенні влади єпископів на іначні території в рамках князівств та передачі ряду судових функцій у межах цього округу в руки вищого духовенства Таким чином в межах князівств створюються самостійні церковні округи. безпосередньо підпорядковані імператору

2.