Суспільний і державний лад Франції періоду абсолютної монархії.

Суспільний лад Франції періоду абсолютної монархії не зазнав особливих змін у порівнянні з попереднім періодом Соціальна структура суспільства так само залишилася незмінною Суспільство поділялося на три стани (духовенство, дворянство, третій стан.)

Основні ознаки суспільного ладу:

• встановлення тісних зв’язків між представниками духовен­ства і дворянства, що проявлялися також у переході дворян у ряди духовенства:

• пануюче становище дворянства щодо управління держа­вою:

• неоднорідність складу кожного із трьох станів, що прово­кувала постійні конфлікти й боротьбу (вище і нижче духовенство, міська верхівка та плебс, землероби-орендарі та цензетарії тощо)

• перетворення дворянства у інститут нерозривно пов'язаний з особою та її походженням; разом з тим зростає число прецедентів пожалування чиновникам дворянських титулів:

• поступова заміна феодальних повияностей селян(панщина) та привілеїв феодалів(право першої ночі) грошовими платежами.

Державний іад Франції 16-18 століття класифікується як аб­солютна монархія.

Основні ознаки цього періоду:

• максимальне посилення влади Короля у всіх сферах суспі­льного життя,

• відсутність інститутів та механізмів, що реально обмежува­ли б королівську владу:

• консолідація французів навколо Короля, як символу єдності

нації: '

• завершення територіального об’єднання країни;

• остаточне обгрунтування суверенітету Короля над держа­вою і народом та божественності походження його влади.

• злиття та ототожнення інститутів Короля і держави; погли­нення державою Короля:

• гуманістичний (не деспотичний) характер ідеї абсолютної королівської влади;

• наявність великої кількості центральних і місцевих органів влади, з нечітко визначеними функціями, компетенцією та юрисдикцією

Главою держави у Франції виступав Король, якому влада діставалося у спадок по чоловічій лінії Всі верховні владні повноваження концентруються в руках глави держави, який не бажає ділити їх із жодним з державних органів.

Центральні органи влади

Найвищою посадовою особою в країні є Канцлер, котрий очо­лює королівську канцелярію, здійснює керівництво судами, а в разі відсутності глави держави головує в королівських радах

Державні секретарі - посадові особи, що призначалися коро­лем для керівництва окремими галузями. Серед них - державні секретарі іноземних справ, військових справ, морських справ, керівництва колоніями внутрішніх справ тощо Для допомоги здійснення покладених на секретарів функцій створювалися підпорядковані їм бюро, які ділилися на секції, що відати окремими питаннями.

Особливого значення набуває статус суперінпіенданта фінан­сів (генерального контролера фінансів), в обов'язки якого входило складання бюджету, контроль за його виконанням організація збору податків, керівництвом економічною галуззю тощо Генеральний Контролер завдяки фінансовому виливу стає найважливішою особою в апараті, яка здійснює міжвідомчій! та територіальний контроль, що значно поширює її вплив на вирішення державних справ

У цей же період створюється поліцейська служба, яку очолює Генерал-Лейтинант Поліції, і водночас виконує функції громадської безпеки та політичного зиску. Ця структура мала і територіальні представництва

Система Оорадчих органів влади також зазнала змін У коро­лівстві діяло декілька Рад. кожна з яких у різних галузях виконувала дорадчо-контро.іьні фу нкції

Вс піка Рада - складалася з принців, герцогів і перів, держав­них секретарів, канцлера, державних радників, вищого духовенства тощо. В компетенцію Ради входило обговорення найважливіших питань, розгляд законопроектів, адміністративний контроль тощо Роботою Ради керував Канцлер.

Верхня Рада - складалася з державний секретарів іноземних та військових справ.

Рада Депеш - складалася з державного секретаря внутрішніх справ. Генерального Лсйтинанта Поліції. Канцлера кількох державних радників і розглядала питання внутрішнього управління та адміністрації.

Фінансова рада здійснювала розгляд фінансових і податкових питань.

Місцеве управління Особливістю місцевого управління була наявність великої кількості спеціалізованих органів, які здійснювали керівництво окремими галузями (судове управління дорожнє у правління, поліція тощо) і не мали чітко визначеної юрисдикції

З 16 ст в якості головного представника центральної влади в провінціях було визначено губернаторів, які концентрувати всю повноту повноважень Крім цього, з другої половини 16 ст. у провінціях призначаються інтенданти, які забезпечують виконання фінансових функцій, нагляд за діяльністю суду, місцевою владою, контролюють розвиток економіки, дотримання громадського порядку організовують набір новобранців в армію Інтенданти безпосередньо підпорядковуватись Генеральному Контролерові

На рівні бальяжів і превотсв майже не сталося жодних змін. Однак місцеве самоуправління було фактично скасовано і владу передала призначеним (а не обраним) Королем мерам.

Судова влада майже не зазнала жодних змін. Парламент об­межили у правах відхилення королівських актів

4.