Суспільний і державний лад Англії періоду сеньйора­льної монархії (11-13 ст.)

В 1066 році Англія, за сприяння короля Франції та Риму; була захоплена герцогом Нормандським Вільгельмом Нормандське завоювання здійснило великий вплив на подальший розвиток Англії, зробило цю країну більш інтегрованою у загальноєвропейський простір Те.

Основні соціальні групи

• феодали.

• духовенство,

• міські жителі;

• особисто вільні селяни (сокмсни);

• особисто залежні селяни віллани:

Основою феодальної власності в цей період став манор - су­купність земельних володінь окремого феодала В цей же період відбувається зміцнення королівських землеволодінь, до яких крім великої кількості земельних наділів належали майже всі лісові угіддя Із завоюванням нормандцями Англії, велика частина земель англосаксонської знаті була конфіскована і більшість їх перетворена на власність короля Король оголосив себе власником усіх земель і вимагав від феодалів присягтися йому на вірність, що перетворюва ло їх, в незалежності від відносин сюзеренітету-васалітету, у без­посередніх васалів короля Таким чином, в середині класу феодалів став панівним основний принцип:..васал мого васала - мій васал' Це було найбільш відмінною рисою англійського феодалізму по відношенню до французького ла континентального в цілому

У відповідності з проведеним в 1086 році переписом населен­ня і майна, можна констатувати, що на цей час в Англії відбулося встановлення феодальних відносин Більша частина вільних селян була закріпачена і виступала у якості особисто невільних, спадкових держателів землі від лорда. Таких селян називали вілланами

Однак у Східнііі Англії та деяких інших регіонах збереглися категорії вільного селянства та близьких до них за статусом сокменів, на яких розповсюджувалася лише судова влада сеньйора

Державний лад.

У 12 столітті, за підтримки всіх соціальних груп. королівська влада підсилювалася. Основним органом центральної влади була Королівська Курія, щоструктхрно поділялася на Велику Раду і Малу Курію Велика Рада скликалася тричі на рік. у складі принців, найвищих посадових осіб короля та представників світської й духовної знаті. У компетенцію Ради входило надання королю порад з усіх питань, які були винесені на її розгляд, слухання проектів рішень та законодавчих актів короля. Рішення Ради мало дорадчий характер, однак король був зацікавлений у її функціонуванні як органу вищих феодалів, що підтримує його рішення, а отже і підсилює їх легітимацію.

Мала Курія була фактичним колегіальним виконавчим орга­ном влади. До її компетенції належало здійснення вищої судово- адміністративної та фінансової влади. До складу Курії належали вищий юстицінарій, лорд-канцлер, лорд-казначей. камергер, стюард палацу; хранитель особистої печатки короля а також спеціально запрошені прелати і барони Мала Курія в свою чергу розпадалася на власне курію, яка відала адміністративно-судовими питаннями та рахункову палату, яка займалася фінансовими проблемами Засі­дання Малої Курії і Великої Ради очолювалися королем, а за його відсутності - великим юстицінарієм

Основними посадовими особами центрального апарату були

• конетабль - головний королівський військовий голо­внокомандувач.

• канцлер завідуючий канцелярією і державний секретар;

• казначей керівник фінансового у правління,

• маршал - один з головних посадових осіб казначейства та судових засідань курії

Реформи 1 енріха П

Реформами Генріха II називають комплекс заходів, спрямова­них на зміну державного апарату управління, що відбувся у другій половині 12стСуть реформ

• Більш чітку структуру дістала королівська юстиція (удо­сконалено форми процесу, утворення системи роз їзних суддів та постійно діючих центральних судів);

• Реформовано армію на основі поєднання принципів сис­теми ополчення та найманих військ;

• встановлено нові види, форми оподаткування населення.

Згідно проведених реформ велика категорія справ передавала­ся у відання королівських судів. При цьому деякі категорії справ за визначену плату зацікавлена сторона могла просити перенести із місцевого до королівського суду, який вважався більш професійним

Зрештою встановилася така судова система. Постійно діючим королівським судовим органом ставала Королівська Курія, яка засідала у складі п'яти суддів, з яких двоє були цивільними особами і двоє священиків. Королівська Курія розглядала касаційні скарги на рішення інших судів, а також деякі категорії позовів про власність Під її юрисдикцією знаходилися також всі королівські васали. На початку 13 ст. Королівська Курія розділилася на Суд королівської лавиці, який розглядав кримінальні справи і скарги на рішення інших судів та Суд загального розгляду, який вів справи за­гального характеру

У другій половині 12 століття оформився інститут роз’їзних суддів, які щорічцр виїжджали до судових округів для того, щоб розглядати позови, пов'язані з інтересами короля Крім того, вони здійснювали ревізію місцевого управління

Наступним шляхом у розвитку королівської юрисдикції було введення посади присяжних обвину вачів, які призначалися у сотнях з місцевого населення і були зобов'язані надавати інформацію королівським чиновникам про місце знаходження та причетність до вчинення злочину окремими особами

Місцеве управління і самоврядування. Після нормандського завоювання Англії ці ланки державного механізму майже не змінилися Зберігався поділ країни на графства і сотні. Представни­ками королівської адміністрації у графствах стали шерифи, а у сотнях бейлифи Шерифу належала вища військова, фінансова та поліцейська влада у графстві. Він був головним виконавцем наказів королівської канцелярії

Адміністративно-судові функції шерифи здійснювали у тісній взаємодії із зібраннями графств і сотен. які скликалися на їх вимогу і де вони головували Діяльність цих зібрань збереглася і у цей період розвитку Англії, однак їх роль поступово падала, а з часом вони втратили свою самостійність, повністю перетворившись в інструмент центральної влади

3.