3. Реставрація монархії в Англії – її характер та особливості.

Вступаючи на престол, Карл ІІ зобов’язувався залишити чинним всі завоювання революції. Однак невдовзі король вчинив жорстокий терор проти діячів революції і республіки. Він негайно відновив англійську церкву і почав повернення земельної власності лордам та церквам.

Проте буржуазні відносини вже вкоренились в економіку та соціальні відношенні країни. Тому пануючий клас та уряд держави були змушені пристосовуватися до капіталістичного шляху розвитку Англії.

В умовах монархічної реакції головною ареною політичної боротьби стає парламент. Карл ІІ повернув застарілу виборчу систему, яка забезпечувала більшість у парламенті великих землевласників. Незважаючи на це, в парламенті сформувались два політичних угрупування: торі – представники придворної аристократії, великою буржуазії та духовенства, які підримували короля; і віги – представники фінансової та промислової буржуазії, які були противниками короля. Виникнення парламентських угрупувань поклало початок буржуазній двопартійній системі правління як в Англії, так, згодом, і в інших буржуазниж державах.

Тривалий час віги були в опозиції. Певним успіхом вігів у боротьбі з проявами королівського свавілля стало прийняття парламентом «Акту про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув’язнень за морями» (Habeas corpus act) 1679 р. Він був покликаний обмежити можливості таємної розправи короля з прихильниками опозиції. Але фактично закон набув значно більшого значення – став одним із конституційних документів, який містив у собі дієві гарантії недоторканності особи. Цей документ втілював у собі такі вимоги:

· презумпція невинуватості;

· дотримання законності при затриманні підозрюваного;

· швидкий і оперативний суд, який здійснювався за належною процедурою і за місцем правопорушення;

· відповідальність посадових осіб за недотримання закону^[55].

Карл ІІ, намагаючись зробити парламент «кишеньковим», розпустив його в 1679 р. Почалось зближення королівської влади з Франціїєю, що не відповідало інтересам англійської буржуазії. На основі протидії цьому обидва парламентських угруповання на короткий термін об’єдналися і вчинили у 1688 р. династичний переворот, що ввійшов в історію під назвою «Славна революція». Парламент звинуватив Якова ІІ (1685–1688 рр.) у спробі відновити монархію, реставрувати католицизм, у результаті чого він був позбавлений влади. На його місце, в 1689 р. був коронований Вільгельм Оранський, штатгальтер Голландії.

Після славної революції парламент прийняв ряд законодавчих актів, які містили важливі конституційні положення. Так, у лютому 1689 р. був прийнятий Білль про права, який істотно обмежував королівську владу на користь парламенту, а саме:

· король не міг без згоди парламенту призупиняти закони;

· королю заборонялося призначати і збирати податки без дозволу парламенту;

· король не мав права збирати і утримувати армію без дозволу парламенту;

· вибори в парламент мали бути вільними;

· свобода слова, обговорень і прийняття актів у парламенті не повинні обмежуватися і піддаватися контролеві в якомусь іншому суді або місці, крім парламенту;

· парламент повинен складатися досить часто – кожні 3 роки (пізніше – 7 років).

Білль про права встановлював відповідальність міністрів перед судом. Королівські витрати приймалися лише на один рік і щороку повинні були підтверджуватися парламенто.

Водночас деякі важливі конституційні аспекти відображення не знайшли. Так, не було змінене старе «дореволюційне» виборче право.

Білль став, по суті, конституцією Англії. Він заклав фундамент конституційної монархії, а Вільгельм Оранський став першим монархом, який одержав корону від парламенту. Англійський парламент став найвищим представницьким органом у державі.

Подальші основи конституції були закладені Актом про престолоспадкування 1701 р. У ньому важливе місце відводиться порядку спадкування престолу в державі після бездітних Вільгельма Оранського і його дружини.

Таким чином, на межі ХVІІ–ХVІІІ ст. в Англії встановлюється конституційна монархія. Вона мала вигляд дуалістичної монархії, тобто такої, у якій існували два органи державної влади: законодавчий, представлений парламентом, і виконавчий, уособлений королем. В руках монарха залишалася сильна виконавча влада, відповідальний перед ним уряд і право абсолютного вето щодо актів парламенту.

4.