Поняття «РИМСЬКО-ГОЛЛАНДСЬКЕ ПРАВО»
Західна юриспруденція цим терміном (Roman — Dutch Law) позначає правову систему, яка існувала у провінції Голландія протягом кінця XV — початку XIX ст.. Голландці запроваджували також цю систему і у своїх колоніях, і вона збереглася там навіть після переходу ряду голландських колоній під владу Британської імперії.
Такий перехід мав місце наприкінці XVIII — початку XIX ст. Колонії, про які нині мова, були узбережними районами острова Цейлон (нині — Шрі-Ланка), мисом Доброї Надії (на півдні Африки), а також поселеннями, що пізніше стали називатися Британською Гвіаною (у Південній Америці). Згодом на Цейлоні ця система права була поширена і на деякі інші райони, зокрема на провінцію Кендіана, яку британці захопили 1815 р. Оскільки в Південній Африці розширювалась голландська колонізація, то й римсько-голландське право поширювалось на поселення інших колоністів у південноафриканських республіках і у Наталі. Загалом кажучи, в Африці це право набуло поширення на досить великому регіоні, що розкинувся на південь від ріки Замбезі і охоплював Цівденно-Західну Африку (нині — Намібія).Якщо питання сформулювати в найзагальнішому вигляді: «Що ж це таке римсько-голландське право?», то й найзагальніша відповідь звучала б приблизно так: це звичаєве право зазначених вище територій, яке формувалося під сильним впливом римського права.
Розпочинаючи з XV ст. в ряді державних утворень Західної Європи відбувався процес сприйняття римського права (Reception, Рецепція). Серед державоутворень була і провінція Голландія. До зазначеного «сприйняття» у її праві панували звичаї германських племен (франків, фризійців, саксонців) у комбінації з наданими привілеями і допоміжними законодавчими актами. Після захоплення варварами Риму і розпаду Західної Римської імперії (V ст. н. е.) у право варварських племен розпочали проникати елементи римського права.
Підкорювачі (що були на нижчому рівні розвитку) запозичили правову культуру підкорених.Ще до XV ст. існував вплив стародавнього римського права на голландське право. Можна лише дискутувати про сутність цієї присутності і, як можна здогадатися, комусь вона здається меншою, а комусь — більшою. Як би там не було, але до початку XV ст. було підготовлено грунт для широкого і глибокого запозичення римської юриспруденції. Так воно й трапилось. Коли Голландія вдалася до запозичення, то утворилася певна змішана правова система. Симон ван Ліувен (Simon van Leeuwen) у 1652 p. назвав її «римсько-голландським правом». Поняття сподобалось і прижилось у колах юристів. С. Ліувен був автором підручника з римсько-голландського права (Het Roomsch Hollandsch Recht).
Названа система продовжувала функціонувати до 1809 р. Чому саме до 1809 року? Та тому, що в цей час у Європі свої порядки наводив Наполеон. Під час його керівництва у Франції з’явився «Наполеонівський кодекс» (1804), з яким ми ще познайомимося. Імператору Кодекс подобався (а Кодекс дійсно був піонером світової юриспруденції майже протягом століття), тому малий на зріст, але великий за історичною роллю корсиканець ніс його на багнетах солдатів імператорської армії куди тільки це вдавалося. Саме Наполеонівський кодекс прийшов на зміну чинному тоді римсько- голландському праву. Кодексом Наполеона керувалися до 1838р., поки не набрав чинності Голландський цивільний кодекс.
Отже, римсько-голландське право було комбінацією римського права, германських племінних звичаїв, а також законодавчих актів періодів бургундського та іспанського правління. Серед останніх законодавчих актів слід згадати «Велику привілею» Марії Бургундської (Great Privilege of Mary of Burgundy) 1476 p., «Плакаат» (Placaat) імператора Карла V (Charles V) 1529 p., що встановлював передачу нерухомості через місцевий суд. Карл V також видав у 1540 р. «Перпетуальний едикт» (Perpetual Edict), що стосувався підпільних шлюбів та деяких інших справ.
Були також видані законодавчі акти:
— морські закони (Maritime Laws) Карла V і Філіппа II (відповідно — 1551 i 1563 р.);
— Кримінально-процесуальний і цивільно-процесуальний кодекс (Codes of Criminal and Civil Procedure) Філіппа II (відповідно — 1570 і 1580 p.);
— Політичний ордонанс штатів Голландії 1580 р.
— «Плакаат про спадкуванню за законом» (Placaat on Intestate Succession 1599 p.).
Протягом XVII та XVIII ст. видавалось немало законів, але, на думку фахівців, вони здійснили невеликий вплив на закладені раніше основи римсько-голландського права. Західна юриспруденція добре обізнана з римсько-голландським правом. Інформацію про нього вона черпає з тогочасних законів, судових архівів, розглянутих справ, науково-практичних коментарів (collections of opinions) та великої маси правничої літератури. З точки зору інформаційної насиченості XV—XIX ст., життя нідерландського суспільства має на порядок вищий рівень, ніж початковий період римської історії, про яку доводиться складати висновки, спираючись на здогадки чи пізніші легенди.
Першу спробу систематизації римсько-голландського права виконав нині всесвітньо відомий юрист Юго (Гуго) де Грут (Hugo De Groot), інакше кажучи — Гроцій (Grotius). У розділі «Видатні юристи світу» про нього міститься довідка. Свою спробу він виконав протягом 1619—1620 рр. Майже три століття опісля відомий російський письменник А.П. Чехов, бувши вже заможною людиною, з посмішкою згадував свою бідну молодість і зазначав, що найкраще пишеться на підвіконнику. Паралель з
А.П. Чеховим спала на думку у зв’язку з тим, що Юго де Грут систематизував римсько-голландське право, перебуваючи в ув’язненні. Замок-в’язниця виявився дуже вдалим місцем для шліфування норм права. Свій талановитий твір Юго де Грут опублікував 1631 р. Він був невеликим за обсягом, але талановитим за своїм змістом. Книга називалася «Вступ до голландської юриспруденції» (Inleiding tot de Hollandsche Rechts-geleertheyd).
Окрім Юго де Грута, слід згадати Йоганеса Фоета (Jonannes Voet) (1647—1713).
Він був професором Утрехтського та Лейденського університетів. Протягом 1698—1704 рр. він написав «Коментарі до Дайджесту» Юстиніана (Commentarius ad Pandectas). Цю книгу на Заході добре знають правники ще й нині.Зіркою XVIII ст. вважається Корнелій ван Бенкершоек (Cornelis van Binkershoek) (1673—1743). Протягом двадцяти років він очолював Верховний Суд Нідерландів.
Діонісій Годфрід ван дер Кіссел (Dsonysius Godefriedus van der Keessel) також залишив помітний слід у римсько-голландському праві. Він був професором Лейденського університету. Викладав там сучасне право (jus hodiernum). 1800 р. Д.Кіссел опублікував витяги зі своїх лекцій (Theses Selectae Juris Hollandich et Zelandici). Самі ж лекції поширювались у рукописному вигляді серед правничої громадськості. Більше того, ці лекції бралися до уваги і судами, зокрема південноафриканським.
Йоанес ван дер Лінден (Joanes van der Linden) був автором популярного підручника з римсько-голландського права «Regtsgeleerd, Practicaal en Koopmans Handboek». Книга з’явилася 1806 p.
Вище зазначалося, що римсько-голландське право застосовувалося і в голландських колоніях. Зрозуміло, що з урахуванням місцевих звичаїв. Воно доповнювалося, кажучи нинішньою мовою, нормативними актами місцевої адміністрації у Східній Індії. Нині —це Індонезія. Її столиця Джакарта за тих часів називалася Батавією (Batavia). Ван Дімен (van Diemen) та ван ден Парра (van der Parra) склали підбірки зазначених актів —відповідно у 1642 р. та 1766 р.
Верховне керівництво Східно-Індійською та Західно- Індійською компанією здійснювали їх Ради. У першій було 17 членів, у другій — 10. Верховна законодавча влада належала нідерландському парламенту, що мав назву «Генеральні штати». Це повністю відповідало логіці римського права, в рамках якого норма права народжується вгорі, а не внизу.
Коли нідерландські колонії перейшли під владу Британської корони, то в колоніях збереглося римсько-голландське право. Зрозуміло, що життя на місці не стояло, соціально-економічні умови змінювалися.
У право колоній проникали норми та інститути англійського права. Особливо сильним був вплив англосаксонської правничої системи в комерційній сфері. Після захоплення британцями південноафриканських республік їх законодавство поступово гармонізувалося із законодавством сусідніх британських колоній. Як результат усього сказаного вище, римсько-голландське право зазнало значної модифікації.Стаття 135 Акта про Південну Африку (The South Africa Act), прийнятого 1909 p., передбачала, що існуюче на той час законодавство зберігатиме чинність, поки не буде скасоване парламентом Південної Африки. Зазначений Акт набрав чинності 31 травня 1910 р. Верховний Суд Південно-Африканського Союзу відіграв активну роль у консолідації (to consolidate), внесенні змін (to amend) і тлумаченні (to explain) права. Воно рухалося від розмаїття (diversity) до одноманітності (uniformity). З часом багато норм римсько-голландського права виявилися застарілими та вийшли з використання. Все ж таки правові системи Південно-Африканського Союзу та Цейлону зберегли на собі відбитки римсько- го права. Суди продовжували користуватися «Зводом цивільного права» (Corpus Juris Civil) Юстиніана, доступ до якого забезпечувався коментарями, складеними юристами, прізвища яких уже згадувалися.
Західні юристи висловлювали думки про те, що поєднання римського права та англо-саксонського права давало можливість створити гарну систему права, оскільки вона могла спиратися на найсильніші аспекти своїх компонентів.
5.2.