<<
>>

Основні риси англо-саксонського права

Сподіваємся, що наведені вище довідки допоможуть читачам правильно збагнути те, як на Заході розуміють загальне право та право справедливості. Траплялися окремі випадки, коли наша громадськість неправильно усвідомлювала якесь явище і настіль­ки настирливо помилялася, що й на Заході згодом погоджувалися з нами.

Бог, мов, з вами. Хай вам буде і озеро, і риба. Так трапи­лося, зокрема, з поняттям «конверсія». Воно означає переведення цивільної економіки на воєнний лад. Наприкінці існування ко­лишнього СРСР повсюди стали кричати про переведення радян­ської мілітаризованої економіки на випуск цивільної продукції і охрестили це як «конверсію». З чим Захід у кінцевому результаті і погодився. Хоч треба б це за семантичними правилами було на­звати «реконверсія».

Але повернемося знову до «common law» та «equity». Слово «common» означає, що мова йшла про законодавство, яке стосу­валося королівства у цілому, на відміну від законодавства, яке стосувалося окремих категорій населення, наприклад купців. Пам’ятатимемо, що людству відоме і станове право, тобто право, що поширюється на певну категорію населення. Широко вжива­тися поняття «common law» розпочало за правління англійського короля Едуарда І (кінець XIII ст.). З вище наведеного матеріалу слід дійти висновку, що «common law» можна найкраще зрозумі­ти методом контрастного порівняння. «Common law» — це не за­конодавство, яке запроваджується суверенним органом. «Com­mon law» — це не «право справедливості» (equity). Останнє є швидше відхиленням від «common law» і додатком до нього. «Common law» є загальним і цим відрізняється від місцевого тра­диційного права (local customary law). Загальному праву часто протиставляють цивільне, канонічне чи міжнародне право як правові системи, що мають інше походження і природу. Правда, коли йдеться про протиставлення цивільному, канонічному чи міжнародному праву, то «common law» розуміють вкупі з правом справедливості.

Це знайшло своє відображення в «Акті» 1873 р., згідно з яким загальне право і право справедливості сумісно за­стосовується у Високому суді.

«Common law» вважається природженим правом англійців, яке вони брали з собою, відправляючись для колонізації нових земель. «Common law» — це система, яка полягає в застосуванні до нових комбінацій чи обставин тих правил, які походять від правничих принципів і правових прецедентів. Серед джерел зага­льного права важливе місце займають доповіді (reports) про розв’язані справи. Один із фахівців справедливо відзначив, що для ліквідації common law достатньо ліквідувати названі вище доповіді. Відсутність цього джерела інформації означала б відсу­тність «common law» як такого.

Цивільне законодавство Англії видатний юрист У. Блекстоун поділяв на писане і неписане (або звичаєве). Він вважав, що «звичаєве право», у свою чергу, поділяється на:

— загальні звичаї (тобто власне «звичаєве право»);

— окремі звичаї, що поширені в окремих місцевостях;

— закони, які застосовуються в певних судах.

Серед загальних звичаїв можна вказати, наприклад, такі:

1. Цайстарший син є єдиним спадкоємцем.

2. Документ про передачу власності має бути завірений пе­чаткою.

3. Заповіт має складатися у довільній формі, в той час як угода про передачу власності укладається з більшими формальностями.

За «common law» судді вважають депозитаріями законів. При­сяга забов’язує суддів приймати рішення відповідно до чинного у країні законодавства. Рішення судів зберігаються у вигляді допо­відей і під час розгляду аналогічної справи у майбутньому суди забов’язані керуватися прецедентним рішенням. Рішення верхов­ного апеляційного суду, який є нічим іншим як Палатою лордів британського парламенту, є остаточним. Його можна змінити лише актом парламенту.

Отже, найхарактернішою рисою англійського common law є надзвичайна увага, яку воно приділяє прецеденту. Він є свого ро­ду «священною книгою» у цій системі права.

Згаданий «Акт» 1873 р.

усунув суперечності між «common law» і «equity». Було встановлено, що у випадку суперечності між загальним правом і правом справедливості перевага надається принципам останнього. Хоч, починаючи з XVII ст. у Англії не було значних суперечностей між двома гілками права. Наприкін­ці XIX ст. та початку XX ст. рядом актів британського парламен­ту значна маса норм «загального права» була кодифікована, що спростило їх застосування на практиці.

На початку XVI ст. більшість країн Європи стала користува­тися римським правом. Таке запозичення в англійській літературі має назву «Reception». Англія цій юридичній епідемії не піддала­ся. Система common law виявилася сильнішою, ніж вплив відро­дженого римського права. Римське право — це абсолютистське право. Воно йде зверху. За системи «common law» не король сто­їть над законом, а закон — над королем. Король має лише ті пе­реваги, які йому надає закон. Навіть всесильний англійський пар­ламент тривалий час був безсилим перед «common law» — парламент не мав права змінювати звичаї. Звичай вважався силь­нішим за парламент.

У середньовічні часи судді вважали, що звичаєве право не може змінювати ніяка влада, окрім самих суддів. Навіть «Велика Хартія Вольностей» (Magna Carta) є нічим іншим як декларацією принципів звичаєвого права.

До речі, у перекладі з латинської мови «Magna Carta» означає «Велика Хартія». Вона є документом, який англійські барони за посередництва прелата Стефена Ленгтона змусили короля Джона підписати 15 червня 1215 р. Хартія має 63 статті (це якщо остан­ню вважати як таку, що складається з трьох окремих). Головна ідея Хартії — обмеження влади короля. Король звернувся до па­пи римського за осудженням Хартії. Папа 18 червня 1215 р. підт­римав короля. Через чотири місяці спалахнула перша війна між королем та баронами. Середньовічні королі часто порушували Хартію. Вона розглядається як один з найважливіших конститу­ційних актів Англії, у середньовічні часи не король, не парла­мент, а саме судді були творцями законодавства, особливо з пи­тань, що стосувалися цивільних прав, кримінальної відповідаль­ності.

Та й нині судді продовжують законодавчу діяльність і не лише перенесенням старих правил до нових обставин, але й роз­робляючи нові норми до тих випадків, які не мають прецеденту.

Слід застерегти, що у системі «common law» прецедент не можна розглядати як абсолютно незмінну догму. Прецедентне рішення може змінюватися (overrule). Нині актом парламенту можна ліквідувати будь-яку норму звичаєвого права, але це мож­на здійснити лише чітким формулюванням або справжньою ме­тою закону. Якщо цього немає, то чинною залишається відповід­на норма звичаєвого права. Характерною рисою англо­саксонського «загального права» є та, що його розвиток швидше завдячується практиці, ніж теорії. Тобто його й нині в основному продовжують творити судді, а не вчені-професіонали чи державні органи та діячі.

Отже, так би мовити, загальнообов’язковими компонентами загального права є звичай, судовий прецедент, суддя-законо- творець і адвокат. Без них неможливо уявити становлення і роз­виток англо-саксонського права.

<< | >>
Источник: Історія держави і права [текст] : Навчальний посібник / І. І. Дахно. - К. «Центр учбової літератури»,2013. - 658 с.. 2013

Еще по теме Основні риси англо-саксонського права:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -