Основні риси англо-саксонського права
Сподіваємся, що наведені вище довідки допоможуть читачам правильно збагнути те, як на Заході розуміють загальне право та право справедливості. Траплялися окремі випадки, коли наша громадськість неправильно усвідомлювала якесь явище і настільки настирливо помилялася, що й на Заході згодом погоджувалися з нами.
Бог, мов, з вами. Хай вам буде і озеро, і риба. Так трапилося, зокрема, з поняттям «конверсія». Воно означає переведення цивільної економіки на воєнний лад. Наприкінці існування колишнього СРСР повсюди стали кричати про переведення радянської мілітаризованої економіки на випуск цивільної продукції і охрестили це як «конверсію». З чим Захід у кінцевому результаті і погодився. Хоч треба б це за семантичними правилами було назвати «реконверсія».Але повернемося знову до «common law» та «equity». Слово «common» означає, що мова йшла про законодавство, яке стосувалося королівства у цілому, на відміну від законодавства, яке стосувалося окремих категорій населення, наприклад купців. Пам’ятатимемо, що людству відоме і станове право, тобто право, що поширюється на певну категорію населення. Широко вживатися поняття «common law» розпочало за правління англійського короля Едуарда І (кінець XIII ст.). З вище наведеного матеріалу слід дійти висновку, що «common law» можна найкраще зрозуміти методом контрастного порівняння. «Common law» — це не законодавство, яке запроваджується суверенним органом. «Common law» — це не «право справедливості» (equity). Останнє є швидше відхиленням від «common law» і додатком до нього. «Common law» є загальним і цим відрізняється від місцевого традиційного права (local customary law). Загальному праву часто протиставляють цивільне, канонічне чи міжнародне право як правові системи, що мають інше походження і природу. Правда, коли йдеться про протиставлення цивільному, канонічному чи міжнародному праву, то «common law» розуміють вкупі з правом справедливості.
Це знайшло своє відображення в «Акті» 1873 р., згідно з яким загальне право і право справедливості сумісно застосовується у Високому суді.«Common law» вважається природженим правом англійців, яке вони брали з собою, відправляючись для колонізації нових земель. «Common law» — це система, яка полягає в застосуванні до нових комбінацій чи обставин тих правил, які походять від правничих принципів і правових прецедентів. Серед джерел загального права важливе місце займають доповіді (reports) про розв’язані справи. Один із фахівців справедливо відзначив, що для ліквідації common law достатньо ліквідувати названі вище доповіді. Відсутність цього джерела інформації означала б відсутність «common law» як такого.
Цивільне законодавство Англії видатний юрист У. Блекстоун поділяв на писане і неписане (або звичаєве). Він вважав, що «звичаєве право», у свою чергу, поділяється на:
— загальні звичаї (тобто власне «звичаєве право»);
— окремі звичаї, що поширені в окремих місцевостях;
— закони, які застосовуються в певних судах.
Серед загальних звичаїв можна вказати, наприклад, такі:
1. Цайстарший син є єдиним спадкоємцем.
2. Документ про передачу власності має бути завірений печаткою.
3. Заповіт має складатися у довільній формі, в той час як угода про передачу власності укладається з більшими формальностями.
За «common law» судді вважають депозитаріями законів. Присяга забов’язує суддів приймати рішення відповідно до чинного у країні законодавства. Рішення судів зберігаються у вигляді доповідей і під час розгляду аналогічної справи у майбутньому суди забов’язані керуватися прецедентним рішенням. Рішення верховного апеляційного суду, який є нічим іншим як Палатою лордів британського парламенту, є остаточним. Його можна змінити лише актом парламенту.
Отже, найхарактернішою рисою англійського common law є надзвичайна увага, яку воно приділяє прецеденту. Він є свого роду «священною книгою» у цій системі права.
Згаданий «Акт» 1873 р.
усунув суперечності між «common law» і «equity». Було встановлено, що у випадку суперечності між загальним правом і правом справедливості перевага надається принципам останнього. Хоч, починаючи з XVII ст. у Англії не було значних суперечностей між двома гілками права. Наприкінці XIX ст. та початку XX ст. рядом актів британського парламенту значна маса норм «загального права» була кодифікована, що спростило їх застосування на практиці.На початку XVI ст. більшість країн Європи стала користуватися римським правом. Таке запозичення в англійській літературі має назву «Reception». Англія цій юридичній епідемії не піддалася. Система common law виявилася сильнішою, ніж вплив відродженого римського права. Римське право — це абсолютистське право. Воно йде зверху. За системи «common law» не король стоїть над законом, а закон — над королем. Король має лише ті переваги, які йому надає закон. Навіть всесильний англійський парламент тривалий час був безсилим перед «common law» — парламент не мав права змінювати звичаї. Звичай вважався сильнішим за парламент.
У середньовічні часи судді вважали, що звичаєве право не може змінювати ніяка влада, окрім самих суддів. Навіть «Велика Хартія Вольностей» (Magna Carta) є нічим іншим як декларацією принципів звичаєвого права.
До речі, у перекладі з латинської мови «Magna Carta» означає «Велика Хартія». Вона є документом, який англійські барони за посередництва прелата Стефена Ленгтона змусили короля Джона підписати 15 червня 1215 р. Хартія має 63 статті (це якщо останню вважати як таку, що складається з трьох окремих). Головна ідея Хартії — обмеження влади короля. Король звернувся до папи римського за осудженням Хартії. Папа 18 червня 1215 р. підтримав короля. Через чотири місяці спалахнула перша війна між королем та баронами. Середньовічні королі часто порушували Хартію. Вона розглядається як один з найважливіших конституційних актів Англії, у середньовічні часи не король, не парламент, а саме судді були творцями законодавства, особливо з питань, що стосувалися цивільних прав, кримінальної відповідальності.
Та й нині судді продовжують законодавчу діяльність і не лише перенесенням старих правил до нових обставин, але й розробляючи нові норми до тих випадків, які не мають прецеденту.Слід застерегти, що у системі «common law» прецедент не можна розглядати як абсолютно незмінну догму. Прецедентне рішення може змінюватися (overrule). Нині актом парламенту можна ліквідувати будь-яку норму звичаєвого права, але це можна здійснити лише чітким формулюванням або справжньою метою закону. Якщо цього немає, то чинною залишається відповідна норма звичаєвого права. Характерною рисою англосаксонського «загального права» є та, що його розвиток швидше завдячується практиці, ніж теорії. Тобто його й нині в основному продовжують творити судді, а не вчені-професіонали чи державні органи та діячі.
Отже, так би мовити, загальнообов’язковими компонентами загального права є звичай, судовий прецедент, суддя-законо- творець і адвокат. Без них неможливо уявити становлення і розвиток англо-саксонського права.