Основні норми римського права
2.5.1. Особове право (The Law of Persons)
2.5.1.1. Рабство (Slavery)
Гай відзначав, що основний критерій в особовому праві — це, є людина вільною чи рабом. Раб вважався річчю, з якою можна було вчиняти все те, що роблять з річчю.
Раб був безправним і, за винятком кримінального права, не мав обов’язків. Але оскільки раб, хоч і був річчю, але все ж таки був людиною, то цю обставину римське право змушене було враховувати. Рабу могла бути надана свобода (manumission), і він міг стати не лише вільною людиною, а й громадянином.2.5.1.2. Громадянство (Citizenship)
Загальний принцип був таким. Якщо в батьків був різний статус, то дитина набувала статусу батька, якщо шлюб визнавався римським правом як такий, що є правочинним. Якщо не визнавався, то дитина набувала статусу матері. За республіканських часів було прийнято закон, відповідно до якого у випадку нечинно- сті шлюбу між громадянами та іноземцями дитина набувала статусу батька чи матері, у якого (якої) був нижчий статус. Розширення меж громадянства Каракалою в 212 р. знизило важливість цієї законодавчої норми.
2.5.I.3. Сім’я (Family)
Розглянемо насамперед принцип patria potestas. Батько мав владу над своїми дітьми, а також більш далекими нащадками по чоловічій лінії, незалежно від їх віку. Мав владу і над тими, кого було прийнято до сім’ї. Батько мав право навіть убити осіб, зазначених вище. Приватне право визнавало лише права батька. Будь-яке придбання майна, зроблене дітьми, переходило у власність батька. Батько міг дозволити дітям (як і рабам) розпоряджатися певною частиною власності (peculium), але закон цю частину розглядав як батьківську. Згодом у законодавстві відбулася певна модифікація: вбивство дітей було заборонено (але незначне фізичне покарання збережено), синам обмежено дозволялося накладати на батька контракті зобов’язання стосовно третіх осіб.
Синам дозволялося також володіти тим, що вони заробили солдатською службою (peculium castrense) і, навіть, заповідати таке майно. Під час правління Юстиніана застосування останнього принципу було поширено і на деякі інші професійні заробітки і придбання (наприклад, на власність, що перейшла у спадщину від матері). Patria potestas припинялася лише зі смертю батька. Але батько за життя мав право на відпуск дитини на свободу (право на емансипацію). Якщо дочка належним чином виходила заміж, то на неї поширювалася влада (manus) її чоловіка і patria potestas її батька припинялася.2.5.І.4. Шлюб (Marriage)
Спочатку були відомі два види шлюбів: з «manus» і без нього. Але на період правління Юстиніана залишився один вид — з «manus». Цей вид шлюбу означає автократичну владу чоловіка над дружиною. Ця влада відповідає patria potestas батька над сином. Шлюб укладався трьома способами:
1. Confarreatio (релігійна церемонія, яка стосувалася лише патриціїв).
2. Coemptio (світська церемонія, за дружину давали «калим»; якось автор цих рядків ще за радянських часів спробував знайомому узбеку — аспіранту довести небажаність калиму і у відповідь почув досить слушне зауваження: «Вам дружини дістаються безплатно, то ото маєте те, що маєте. Ми дружин собі купуємо, зате надалі не знаємо з ними клопоту).
3. Usus (якщо жінка прожила з чоловіком понад рік, то manus над нею міг бути встановлений на підставі «принципу давності» (prescription). Але якщо протягом року жінка була відсутня три ночі і більше (usurpatio trinoctii), то втрачала право на визнання шлюбу за статусом manus).
Як бачимо, римляни досить цікаво вирішували це питання. Вже у класичні часи такий вид шлюбу вважався досить архаїчним.
Шлюб без manus був у певні часи надзвичайно поширеним. Відбувався він так. Припустимо, хлопець і дівчина походять із сімей, які живуть згідно з patria potestas. Батьки домовляються про парування їх дітей. Дівчина приходить у будинок хлопця і вони починають жити як чоловік і дружина (ні релігійні, ні язичеські церемонії законом не передбачалися) з наміром згодом взяти шлюб.
Очевидно, нинішньою мовою це називається «випробувальний період». Дівчина продовжувала залишатися під potestas свого батька, якщо він був живим. Якщо помирав, то над дівчиною встановлювалася опіка. Для такого шлюбу було необхідно, щоб і хлопець, і дівчина були громадянами. Якщо ж хтось з них не був громадянином, то тому необхідно було мати conubium, тобто дозвіл на шлюб за римськими правилами, який надавався неримлянам. Якщо римлянин брав собі у дружину іноземку, то діти не потрапляли під його patria potestas, якщо дружина не мала conubium.У шлюбі без manus чоловік і дружина зберігали за собою окрему власність. Не визнавалися навіть подарунки між подружжям. Правда, під час весілля наречена чи її батько міг подарувати нареченому придане (rowry). Воно ставало власністю чоловіка. Але вже в класичні часи дружина могла забрати назад це майно у випадку розірвання шлюбу чи смерті чоловіка. Законодавство Юстиніана передбачало безперечне повернення такого майна у зазначених випадках.
Розлучення було можливим завжди. Якщо шлюб укладався за принципом manus, то ініціатива в розірванні шлюбу мала виходити від чоловіка. У шлюбі без manus ініціатива могла належати як чоловіку, так і дружині. Звичайним документом для цієї події вважався «розлучний лист» (repudium), але будь-який чіткий вияв наміру та реальне виконання розлучення вважалися достатніми. Християнські імператори накладали штрафи на тих, хто розлучався без достатніх підстав. Concubinatus визнавався як форма морганатичного (нерівного за соціальним становищем) шлюбу, який від звичайного відрізнявся намірами сторін. Діти від такого шлюбу могли вважатися законними у випадку одруження батьків.
2.5.1.5. Опіка (Guardianship)
Щодо дітей. Якщо діти знаходилися поза рамками patria potestas, то над ними встановлювалася опіка: над хлопцями — до досягнення ними 14 років, а над дівчатами — до 12 років. Опікуни називалися т’юторами. Т’юторство могло встановлюватися за заповітом pater familias. Якщо заповіту не було, то т’юторство передавалося найближчим родичам по чоловічій лінії (агнатам). Законодавство Юстиніана передало т’юторство найближчому агнату або найближчому спадкоємцю за кровним рідством (когнату). Якщо не було належної ступені рідства, то т’юторство призначав магістрат.
Щодо жінки. Спочатку опіка поширювалася на всіх жінок, які не були під patria potestas чи manus. Т’юторство призначалося за такими ж правилами, як і стосовно дітей. Ця інституція почала ставати анахронізмом ще в класичні часи і у законодавстві Юстиніана вже не згадується.
Щодо божевільних і марнотратників. Спочатку нагляд (cura) покладався на їх агнатів. Згодом магістрати почали призначати кураторів.
Щодо неповнолітніх. Неповнолітніми особами спочатку визнавалися такі, які не досягли віку статевої зрілості (puberty), але згодом магістратами могло встановлюватися кураторство і над особами понад віком puberty і до 25-річного віку.
2.6.