Кодекс канонічного права папи Бенедикта XV
Поступово католицька церква підходила до розуміння того, що потрібно змінити систему канонічного законодавства. Замість накопичення збірок канонічних текстів доцільнішою здавалася кодифікація права у вигляді коротких статей.
Приклад давали французькі кодекси початку XIX ст. З огляду на велику кількість канонів було важко зрозуміти, які з них є чинними, а які — вже ні. Маса канонічного права була такою завеликою, що в ній церковники захлиналися.Необхідність наведення порядку в канонічному законодавстві стала очевидною і неминучою. 19 березня 1904 р. папа Пій X призначив комісію кардиналів для проведення кодифікації канонічного законодавства. Ставилося завдання створити загальний кодекс канонічного права.
Малося на увазі, що Кодекс буде складено чіткою, стислою і точною мовою. Зазначену комісію кардиналів очолив папа. Комісія мала консультантів, які мешкали в Римі. Якщо була потреба, то консультанти зверталися за допомогою до каноністів університетів та семінарій. Була виконана значна робота і папа Бенедикт XV 1917 р. обнародував Кодекс канонічного права, який став відомим як папська булла «Providentissima Mater».
Папа Павло II 1983 р. затвердив новий канонічний кодекс. Зменшена кількість підстав для відлучення від церкви (з 37 до 7). Доступ жінок до сану священика продовжує бути забороненим. Забороняється новий шлюб після оформлення розлучення у цивільних установах. Дозволена кремація тіла померлих як форма поховання. У цілому ж нинішній кодекс зберігає основний зміст свого попередника.
Загальне право Римської церкви як таке не регулює канонічні правовідносини в усіх католицьких церквах різних держав. Вважається, що в кожній церкві є своє право. Але воно гармонізоване із загальнокатолицьким правом. Відхилення від загального права допускаються лише з дозволу Ватикану, наприклад, на прохання місцевого єпископату.
3.6.