<<
>>

Канонічне право Англії та англіканської общини

3.6.1. Англія

Церква Англії свого часу відокремилася від Риму і стала неза­лежною національною церквою. Королівські суди з часу Генрі VII дотримувалися позиції, що англіканська церква (Church of England) є незалежною національною церквою, яка підпорядко­вується загальним принципам спільного церковного права.

Церк­ва Англії заявляє, що вона не пов’язана жодним конкретними конституціями ради або папи, якщо вони не сприйняті англійсь­кими радами або не визнані англійськими судами (світськими або духовними). Третім джерелом англіканського канонічного права (окрім загальних канонічних принципів та сприйнятих іноземних конституцій) вважаються конституції і канони англійських синодів.

Англіканська церква 1919 р. прийняла Акт про асамблею Цер­кви Англії. Його опрацював спеціальний комітет, який призначи­ли архієпископи Кентенбері та Йорка. Акт був відлунням на «Рух свободи і життя», що відбувався в рамках англіканської церкви. Акт уповноважує Асамблею, яка складається з єпископів (bishops), священнослужителів (clergy) та прихожан (laity), прий­мати будь-які рішення, що стосуються англіканської церкви. За резолюціями обох палат англійського парламенту та Королівсь­кої асамблеї, такі рішення набувають статусу законодавчого акту. Інновації, що стосуються доктрини, служб, церемоній, окремо обговорюються і голосуються зазначеними вище трьома палата­ми (єпископів, священиків, прихожан). Свою думку потім висло­влює палата єпископів. Нарешті, остаточне рішення приймає асамблея. Асамблея та палати єпископів, священиків, прихожан можуть обговорювати і формулювати рішення з будь-яких пи­тань, що зачіпають Церкву, чи становлять релігійний або суспі­льний інтерес. Але Асамблея не має права виступати із заявами, що окреслюють доктрину Церкви або будь-яке питання теології.

Асамблея також не має права скорочувати чи ліквідовувати права, які мають конгрегації Кентербері та Йорку.

Не може Аса­мблея виконувати і функції, які чітко належать єпископам з огля­ду на їхнє посадове становище у Церкві.

3.6.2. ІРЛАНДІЯ

Канонічне право Протестантської єпископальної церкви (Protestant Episcopal Church) набуло важливої ваги після 1869 р. Того року британський парламент прийняв «Закон про Ірландсь­ку церкву» (Irish Church Act). Парламентський акт скасував будь- які акт парламенту, звичай, закон, які забороняли єпископам, священикам або прихожанам мати синоди чи вибирати представ­ників з метою створення правил для добробуту (well-being) та порядку Церкви. Утворилися її нові законодавчі власті у вигляді змішаних синодів зі священиків і прихожан. Створилася виборча система представництва. 1870 р. відбулося «Загальне зібрання» (General Convention) Апостольської і Католицької церкви Ірлан­дії, представників духовенства і мирян з метою врегулювання Церкви. Верховною законодавчою владою в Ірландській церкві було наділено Генеральний синод, що складався з архієпископів і єпископів та представників священиків і прихожан. У складі Си­ноду утворювалися дві палати — єпископів і прихожан та пред­ставників духовенства. Передбачалося, що рішення могло прий­матися, якщо за нього голосувала більшість другої з названих палат. Якщо перша палата виявляла бажання голосувати, то для прийняття рішення потрібна була і більшість її членів.

Генеральний синод мав повну владу на зміну канонів, внесен­ня до них поправок, скасування, прийняття нових канонів. Рі­шення приймалося більшістю в 2\3 голосів кожної з палат. Для зміни або доповнення статей (articles), доктрин (doctrines), обря­дів (rites) або рубрик (rubrics) вимагалася більшість у 2\3 голосів кожної з палат та річна відстрочка для консультації з єпархійни- ми синодами.

Генеральна конвенція запровадила ряд нових канонів, прийн­яла статути церковних судів (ecclesiastic tribunals). Передбачало­ся, що в майбутньому скасування церковного законодавства чи внесення поправок до нього мало відбуватися відповідними Ге­неральними синодами.

3.6.3. Шотландія

Канонічне право Шотландії до XVI ст. було тим самим, що й канонічне право континентальної Європи. Церковні звичаї були схожими з французькими і відрізнялися від англійських та ірла­ндських. Канонічне право, що регулювало шлюб (marriage), за- коннонародженість (legitimacy) та спадкування (succession) нале­жало до юрисдикції світських судів (secular courts). Ці правовідносини були складовою загального права Шотландії. На думку фахівців, у Шотландії канонічне право ніколи не було ви­значальним (authoritative). У щорічних провінційних канонічних радах їх учасники були представниками монарха. Шотландія ма­ла своє канонічне право. Його визнавали парламент і папи. Бага­то канонічних норм Шотландії було запозичено зі «Зводу каноні­чного права» (Corpus iuris canonici) та канонів Англії. Загальне канонічне право застосовувалося в Шотландії, якщо про це були парламентські чи судові рішення, або схвалення провінційними радами. До застосування підходили з мірками справедливості (equity) та загальності (expediency).

Законодавство монархів Вільяма та Мері ліквідувало єписко­пат у Шотландії. На професорів могли накладатися цивільні по­карання. Канонічному праву впродовж багатьох років не надава­лася увага.

3.6.4. США

«Протестантська єпископальна церква у Сполучених Штатах» вважається правонаступником англіканського віросповідання, що існувало в американських колоніях за часів їх залежності від Ан­глії. Віросповідання повністю підпорядковувалося канонам анг­ліканської церкви. Протестантська церква перебрала їх на себе. 1789 р. у США зібрався загальний з’їзд (general convention) депу­татів від священиків, мирян та єпископів. Конвенція проголосила себе верховним законодавчим органом з канонічного права. Чин­ність голосування визнавалася за умови участі в ньому як свяще­ників, так і мирян. 1853 р. була встановлена вимога про те, щоб депутат від мирян був причасником (communicant). Коли кіль­кість американських єпископів перевищила трьох, то вони утво­рили окрему палату.

Палата єпископів одержала право пропону­вати заходи палаті мирян.

Різні єпархії прийняли конституції, що передбачали представ­ництво мирян. Значна маса канонічного законодавства була ство­рена цими органами.

3.6.5. Південна Африка

Після 1870 р. «Церква провінції Південної Африки» виборола собі автономію в рамках англіканської віри. Англіканська церква Південної Африки прийняла 1870 р. свою Конституцію, за якою визнала закони і звичаї англіканської церкви, прийняла «39 ста­тей» (Thirty-Nine Articles), Книгу Спільного Молитовця (Book of Common Prayer), рішення неоспорених загальних рад (undisputed general councils), уповноважену англійську версію «Писання» (Authorized English Version of the Scriptures). Південноафрикансь­ка церква взяла зобов’язання не вносити в односторонньому по­рядку змін до зазначених вище стандартів віри і доктрини (standarts of faith and doctrine). Якщо ж Загальний Синод англі­канської Церкви вносив зміни, то відповідні зміни вносила і цер­ква Південної Африки. Щодо тлумачення стандартів віри і докт­рини південноафриканська церква визнавала рішення лише своїх церковних судів.

3.7.

<< | >>
Источник: Історія держави і права [текст] : Навчальний посібник / І. І. Дахно. - К. «Центр учбової літератури»,2013. - 658 с.. 2013

Еще по теме Канонічне право Англії та англіканської общини:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -