Канонічне право після Торентської ради

Екуменічна рада римської католицької церкви відбувала свої засідання у місті Торенто, що знаходиться на півночі Італії. Від­булися три сесії. Проведення Ради було реакцією на Реформатор­ство, що розгорнулося у Церкві.

Рада визначила доктрини церкви, реформувала дисципліну, посилила папську владу. Під час першої сесії (1545—1547) Рада прийняла рішення, яким засудила доктрину Лютера про виправ­дання лише вірою (Luther’s doctrine of justification by faith alone). Коротка друга сесія відкинула реформаторські точки зору М. Лютера та У. Цвінглі (V. Zwingly, швейцарський реформатор) щодо причастя (Eucharist). Третя сесія розвіяла надії на прими­рення з протестантами.

На період Торентської ради (1545—1563) припадає новий етап розвитку канонічного права. Воно було доповнено і деякі його аспекти були реформовані.

Друга частина Торентської ради розглядається як стартова точка нового канонічного права, яке і нині є чинним у римсько- католицькій церкві. Торентська рада не скасувала «Зводу каноніч­ного права». Вона його доповнила, а деякі положення реформувала.

Після Торенту в руках папи централізувалася законодавча влада. Слід зазначити, що від Торентської ради і аж до 1870 р. католицька церква не збирала екуменічні ради. Централізація спряла єдності і уніфікації католицької церкви. Після Торентської ради конституції пап набули статусу загального канонічного права.

Канонічне право не осучаснювалося. У канонічній сфері три­валий час не з’являлися особи на зразок імператора Візантії Юс­тиніана і його міністра Трібоніана, які свого часу навели порядок у римському законодавстві. У канонічному праві накопичилися численні суперечності і невизначеності — як з точки зору теорії, так із точки зору практики.

Орієнтація в канонічному законодавстві ускладнювалася, а то й просто стала неможливою. Ситуація чимось стала схожою на квартиру, переповнену речами, де кожна річ не знає свого місця.

Серед основних документів канонічного права періоду Торен­ту та після нього слід вказати:

1. Дисциплінарні декрети Торентської ради (1545—1563).

2. Папські конституції, зібрані у «Bullarium».

3. Декрети Римських конгрегацій, що мають силу закону.

Папа Пій IV заборонив публікувати зазначені вище Дисциплі­нарні декрети окремо від догматичних текстів та інших актів. Право їх тлумачити було залишено за папами та конгрегаціями кардинальних тлумачників Торентської ради.

«Bullarium» не є офіційною збіркою, за винятком «Bullarium» Бенедикта XIV, яку він опублікував 1747 р.

Декрети Римських конгрегацій, що мають силу актів законо­давства, укладалися в хронологічному порядку. Розміри збірок були настільки великими, що їх важко тримати в руках.

Деякі з конгрегацій публікували офіційні збірки, але в них бі­льше уваги приділялося юриспруденції, а не формулюванню конкретних норм права. Мали місце й збірки приватного поряд­ку. У результаті безсистемності канонічному праву того часу бу­ла притаманна невизначеність.

3.5.