Діяльність Г раціана та її наслідки

Свій твір Граціан опублікував 1148 р. Спочатку твір мав назву «Concordantia Discordantium Canonum». Невдовзі він став відо­мим за іншою назвою — «Decretum». У першому випадку назва перекладається як «Узгодження канонічних неузгодженостей», у другому — «Декрети».

Фахівці зазначають слабкі місця в підґрунті Граціана. Це, пере­дусім, стосується історичних і критичних аспектів. Теоріям часто бракує стрункості. В цілому ж трактат Граціана вважається пов­ним і досконалим, наскільки це під силу людині. Рівень і обсяг ро­боти Граціана такі, що трактат просто немає з чим порівняти.

Твір Граціана — це не лише підбірка текстів, що існували за­довго до нього. Твір є справді трактатом (it is actually a treatise). З багатьох кусочків Граціан ліпив одне ціле, тобто створив узго­джену юридичну систему (coherent juridical system). Це було не­просто зробити, бо тексти мали різні періоди свого створення та місця походження. Якщо певний документ не вписувався в текст, Граціан розділяв документ на частини і намагався усунути між ними суперечності. Використовував надбання римського права, праці пап (works of Fathers), церковних письменників, канони рад, папські декрети (decretals) з канонічного права по Латеран- ську раду 1139 р. включно.

Трактат Граціана по-іншому можна назвати дисертацією. Вона є не лише колекцією запозичених Граціаном текстів, а й їх дослі­дженням. Багато канонічних текстів наведено повністю, без роз­членування на частини.

Граціан діяв не лише як укладач, але і як автор. Авторство Граціан має на тексти своїх коментарів (Dicta Gratiani), розміще­них між запозиченими текстами.

Твір Граціана складався з трьох частин. У першій частині було проаналізовано джерела, що стосуються канонічного права цер­ковних служителів та органів. Друга частина містить проблеми, які потребували розв’язання. Третя частина присвячена власне законодавству, що стосується церковних ритуалів і причасті (та­їнств).

У першій частині трактату Граціан використав метод свого учня Паукапалеа (Paucapalea). Ця частина розділена на 101 руб­рику, які, у свою чергу, поділяються на канони. Друга частина пропонує вирішення 36 справ. Справи поділяються на питання. З кожним питанням ув’язуються різні канони. Третя частина роз­ділена на п’ять рубрик.

Твір Граціана в рамках канонічного права досить складний і своєрідний. Зазначимо, що офіційно він не вважається каноніч­ним законом. Трактат є результатом діяльності приватної особи. Підкреслимо, що правову силу мають тексти, включені в працю як такі.

Але саме цей твір протягом століть використовувався як під­ручник з канонічного права. Твір був сприйнятий Церквою і ви­користовувався нею. Століттями твір вивчався в університетах. Його коментували найвідоміші каноністи. Оскільки трактат ста­новив першу частину Зводу канонічного права, то він цитувався, коригувався і видавався не кимось іншим, як римськими папами. Праця Граціана мала за мету створити систематичне канонічне право.

Папські декрети, які з’явилися після Граціана, частково були інформаційними. У ряді з них роз’яснювалися питання, що ви­кликали сумніви.

Діяльність Граціана мала проміжний характер і розчистила шлях для підготовки офіційних збірників з канонічного права. Під керівництвом папи Григорія IX було підготовлено 5 великих збірників (Compilationes). Збірники задумувалися як доповнення до твору Граціана.

У збірники були включені папські декрети. Найважливішим з них вважається декрет, складений приблизно 1190 р. Бернардом Павіа.

Доповнення до праці Граціана були настільки великими за об­сягом, що зрівнялися з твором класика. Ці доповнення виявляли тенденцію до відколу від праці Граційна і утворення незалежного цілого, що претендувало на статус найсвіжішого стану права (latest state of law).

Згодом Грегорій IX вирішив з 5 збірників створити один, але разом з тим не зачіпати твір Граціана. Перед членом домінікан­ського ордену Раймондом Пеннафортським (Raymond of Pennaforte) було поставлено завдання стиснути п’ять збірників у одну підбірку. Це передбачало вилучення непотрібних і багатос­лівних (redundant) документів. Очевидно, Раймонд вирішив не докладати великих зусиль. У підбірку він включив дев’ять декре­тів папи Іннокентія III та 196 глав папи Грегорія IX. Таким чином було створено перший офіційний кодекс канонічного права, і він став другою частиною Зводу канонічного права (Corpus iuris canonici).

Підбірка Грегорія IX формально вважається головною пам’яткою канонічного права. Фактично на таку високу роль во­на претендувати не може, хоча б з огляду на те, що папські дек­рети не формулювали право. Вони були розв’язкою конкретних справ, тобто своєрідним взірцем. Грегорій IX заборонив надалі створювати приватні підбірки канонічного права. Відпала потре­ба вставляти нові рішення з конкретних справ у підбірки каноні­чного права, оскільки існуючих рішень було достатньо для коди­фікації абстрактного канонічного права.

За папи Боніфація VIII з’явився новий збірник (1298). Збірник мав назву «Liber Sextus». Він розглядався як доповнення до п’яти книг Грегорія IX. Підбірка містила «Конституції пап» до 1234 р. та декрети двох екуменічних рад, які відбулися в Ліоні. Останній розділ містив 88 правничих аксіом. Вони переважно були запози­чені з римського права.

Папа Клемент V підготував новий збірник. Його назвали на честь папи, — «Clementinae». Збірник було схвалено папою 1314 р.

На початку XIV ст. публікація офіційних збірників канонічно­го права була припинена. У подальшому розпочали з’являтися неофіційні збірники, не дивлячись на відповідну заборону на це з боку Священного Престолу.

Відомими є збірники документів папи Іоана X та пап від Бо- ніфація VIII до Сикста IV (1484). Ці дві колекції було включено 1500 р. до видання Жана Шапуі. Згодом вони перевидавалися.

До середини XVI ст. склався Звід канонічного права, відомий як «Corpus iuris canonici». Фахівці зазначають, що вперше така назва була застосована в Ліонському виданні «Зводу» 1671 р.

Протягом останніх десятиліть XV ст. та перших десятиліть XVI ст. продовжували з’являтися рішення пап та рад, але не було спроб зібрати їх у збірники. Каноністи діставали тексти хто як міг. Часи для впорядкування канонічного права були досить не­сприятливими.

3.4.