Кодекс Хаммурапі

Датований близько 1750р. до н.е.

Знайдений під час археологічних розкопок 1901-1902 рр. в Су­зах. Закони викарбувані на діоритовій стелі, що зараз зберігається у музеї Лувра, Париж (Франція).

Пролог

Коли величний бог Ану, король Анунаків, і бог Енліль, володар неба та землі, які визначають долю країни, віддали вищу владу над усіма людьми богу Мардуку, первонародженому сину богу Еа, [та­ким чином] піднесли його серед богів Ігігу; назвали місто Вавилон його величним іменем та зробили його [місто] головним серед усіх земель, і заснували у ньому вічне царство, основи якого закладені так міцно, як небо і земля;

У той час боги Ану та Енліль задля покращення добробуту людей покликали мене моїм іменем — Хаммурапі, благочестивого князя, який шанує богів, [щоб я зміг] запровадити панування спра­ведливості на землі, знищити злочинців та зло; не допустити, щоб сильні пригнічували слабких; піднятися як бог сонця Шамаш над усім людством та освітити землю.

Я, Хаммурапі, пастух, обраний богом Енлілем, чиї чересла ро­дючі та рясні, який вдосконалив усі можливі речі у місті Ніппур, що пов’язує небеса та землю, благочестивий покровитель храму Екур;

спроможний правитель, який відновив місто Еріду та очистив ритуали в храмі Еабзу; підкорювач чотирьох сторін світу, який під­ніс репутацію міста Вавилону, потішив серце його святості повели­теля Мардука, якому щодня моляться у храмі Есагіля;

королівський нащадок, якого створив бог Сін; той, хто збагатив місто Ур; скромний та талановитий, той, хто приносить багатство у храм Егішнугаля;

розбірливий правитель, покірний богу Шамашу могутньому, той, хто заклав фундаменти міста Сіппар; хто прикрасив священні будинки богині Айї зеленню, хто зробив відомий храм Ебаббар схо­жим на палаци небес;

воїн, який помилував місто Ларса, який оновив храм Ебаббар для бога Шамаша, свого союзника;

владика, який дав нове життя місту Урук, який забезпечив рясні води його мешканцям, який підняв високо вершини храму Еанни, який забезпечив щедрі дари для богинь Ану та Іштар;

щит землі, який зібрав разом переляканих мешканців міста Ісін; хто постачав багатство для храму Егалмах;

дракон серед правителів, улюблений брат бога Забаба; заснов­ник поселень Кіша, той, хто оточив храм Еметеурсаг розкішшю, хто влаштував великі ритуали для богині Іштар, хто опікувався храмом Хурсагкалама;

тенета, якими спіймають ворога; чий компаньйон бог Ерра до­зволив йому здійснити бажання свого серця; хто збільшив місто Ку­ту, зробив все та покращив все в храмі Емеслам;

гнівний дикий бик, який забодає ворога; улюблений богом Туту; той, хто підніс місто Борсіппа, благочестивий, той хто не забував свої зобов’язання перед храмом Езіда, бога правителів;

той, хто наполегливий у мудрості; хто розширив лани у міста Ділбата, хто збільшив зерносховища для могутнього бога Ураша;

володар, вартий отримати скіпетр і корону, якими його прикра­сила мудра богиня Мама; хто спланував місто Кеш, хто забезпечив чисті пожертви їжею для богині Нінту;

розважливий, благородний, хто забезпечив їжу та місця з водою для міст Лагаш та Гірсу, хто забезпечив великі жертвопринесення їжею для храму Енінну;

хто полонив ворога, улюбленець [богині Іштар]; спроможний, той, хто вдосконалив оракулів міста Забала, який приніс радість у серці богині Іштар;

пречистий правитель, чия молитви чує бог Адад; той, хто задо­вольняє серце бога Адада, герой міста Каркара, який встановив на­лежні призначення [жерців?] повсюди у храмі Еудгалгала;

правитель, який подарував життя місту Адаб; який облаштував усе у храмі Емаху;

повелитель правителів, незрівнянний воїн, який подарував жит­тя місту Машканшапір, той, хто приніс рясні води до храму Емеслам;

мудрий, організатор, той, хто вдосконалився в усіх мудрощах, хто дав сховище для мешканців міста Малкіум перед загрозою знищення, хто приніс у їх поселення добробут, хто встановив чисті жертвопри­несення їжею для богів Енкі та Дамкіна, хто звеличив своє правління;

перший серед правителів, який підкорив поселення вздовж річ­ки Євфрату за наказом бога Дагана, його Творця; той, хто пощадив жителів міст Марі та Туттуля;

благочестивий правитель, який робить сяючим обличчя бога Тіш- пака; хто забезпечує чисті святкування богині Ніназу, хто підтримує свій народ у кризах, хто захищає мир у їх маєтках [фундаментах] у місті Вавилоні;

пастух людей, чиї діяння приємні богині Іштар, той, хто облаш- тував [святилище?] Іштар в храмі Еулмаша в центрі міста Аккада;

той, хто проголошує правду, хто належно керує населенням; той, хто повернув місту Ашуру його бога захисника;

той, хто придушив заколоти, правитель, який проголосив [ім’я] богині Іштар у місті Ніневія у храмі Емесмес;

благочестивий, той, хто схиляється у молитві перед великими бо­гами; наступник Суму-ла-іла; могутній нащадок Сін-мубалліта; вічне сім’я правлячої династії; могутній правитель, сонце міста Вавилону, чиї промені освітлюють землі Шумеру та Аккаду; правитель, якому підкоряються чотири сторони світу, фаворит богині Іштар, все це Я.

Коли Мардук наказав мені встановити шляхи справедливості для народів земель [щоб добитися від них] належної поведінки, я встановив правду та справедливість як наказ в [усіх] землях і збіль­шив добробут народу.

Отже, тепер:

1. Якщо авілум^[13] [публічно] звинувачує іншого авілума у вбив­стві, але не зможе привести докази проти нього, тоді обвинувачувач має бути вбитий.

2. Якщо авілум звинувачує [у суді] іншого авілума у чаклун­стві, але не зможе привести докази проти нього, той, хто є обвину­ваченим має піти на священну річкову ордалію, і повинен дійсно зробити священну річкову ордалію; якщо він потоне під час священ­ної річкової ордалії, його обвинувач отримує повні права на його майно [і весь його] маєток. Але якщо священна річкова ордалія очистить обвинуваченого і він виживе, то той, хто висував звинува­чення у чаклунстві має бути вбитий; а той, хто прийняв ордалію, от­римає у повноправне володіння маєток обвинувача.

3. Якщо авілум виходить та дає лжесвідчення у справі [щодо злочину], але не може привести докази свого звинувачення, а за цей злочин передбачена смертна кара, то звинувачувач має бути вбитий.

4. Якщо він виходить та дає лжесвідчення щодо того злочину, [за який накладається штраф] зерном або сріблом, він має сплатити штраф такого ж розміру.

5. Якщо суддя розглядає справу, виносить рішення та представляє своє рішення письмово (з печаткою); але пізніше він відкликає [скасо­вує] своє рішення, його має бути притягнуто до суду та обвинувачено у відкликанні рішення, яке він виніс, і він має заплатити дванадцятик- ратний розмір штрафу, призначений ним у рішенні; більше того, він повинен бути усунутий з суддівства і ніколи більше не буде він сидіти у суді та вести судочинство [разом] з іншими суддями.

6. Якщо авілум вкраде цінне майно бога [храму] чи палацу, він має бути вбитий, а також той, хто отримає вкрадене майно від нього має бути вбитий.

7. Якщо авілум купить у сина чи раба авілума срібло або золо­то, раба або рабиню, вола або вівцю, віслюка або будь-що без свід­ків і контракту, або якщо він візьме це на зберігання, він вважається крадієм і має бути вбитий.

8. Якщо авілум вкраде вола, або вівцю, або віслюка, або свиню, або козу, якщо вони належали богу [храму] або палацу, він має за­платити тридцятикратну вартість; якщо вони належали мушкенуму, він має заплатити удесятеро; якщо крадій не має чим заплатити, він має бути вбитий.

9. Якщо авілум, який заявляє, що втратив майно, згодом знайде своє втрачене майно у володінні іншого авілуму, але авілум, у воло­дінні якого знайдено майно скаже: «Продавець продав цю річ мені, я купив її при свідках», а власник речі скаже: «Я можу привести свідків, які знають мою власність», тоді покупець приведе того, хто продав йому майно, і свідків, у присутності яких він купив його,

1 власник знайде свідків, які можуть ідентифікувати майно. Суддя має розглянути їхні свідчення і свідки, у присутності яких відбула­ся купівля, і свідки, які впізнають втрачене майно, мають дати клят­ву перед богами. Тоді продавець є крадієм, і він має бути вбитим. Власник втраченого майна отримує свою річ, а покупець має взяти з маєтку продавця стільки срібла, скільки він відважив та віддав [коли купляв річ].

10. Якщо покупець не зможе привести продавця, який продав йому (втрачене майно) чи свідків, перед якими він зробив купівлю, а власник втраченого майна зможе привести свідків, які впізнають його втрачене майно, то покупець є крадієм і має бути вбитий, а влас­ник має отримати своє втрачене майно.

11. Якщо власник втраченого майна не зможе привести свідків, які зможуть впізнати його втрачену річ, він є брехуном, він поши­рив безпідставні обвинувачення і має бути вбитий.

12. Якщо продавець помер, покупець візьме п’ятикратну вар­тість такого майна [описаного вище] з маєтку продавця.

13. Якщо свідки авілума недоступні, суддя має дати відстрочку на шість місяців, але якщо й після шести місяців свідків не приведуть, то той авілум є брехуном, і він має отримати покарання за цю справу.

14. Якщо авілум вкраде малолітнього сина іншого авілума, він має бути вбитий.

15. Якщо авілум виведе раба або рабиню палацу, або раба чи рабиню мушкенума за міську браму, він має бути вбитий.

16. Якщо авілум прийме до свого дому втікача раба чи рабиню па­лацу або мушкенума, і не виведе його/її коли герольд публічно прого­лосить [про пошук утікачів], то такий домогосподар має бути вбитий.

17. Якщо авілум знайде втеклих раба або рабиню на відкритій місцевості та приведе їх до їх власників, власник раба має дати йому

2 шекелі срібла.

18. Якщо такий раб не скаже ім’я свого власника, його треба при­вести до палацу; необхідно провести подальше розслідування, і по­вернути його до його власника.

19. Якщо він буде тримати такого раба у своєму домі, і згодом раба знайдуть у його володіннях, такий авілум має бути вбитий.

20. Якщо раб, якого авілум спіймав, втече від нього, то авілум має дати клятву перед богами власникам раба [як це сталося], і буде визнаний вільним [від провини].

21. Якщо авілум вломиться в дім [проникне, щоб вкрасти], він має бути вбитий та повішений перед цим проломом.

22. Якщо авілум вчиняє грабіж і його спіймають, то такий аві- лум має бути вбитий.

23. Якщо грабіжник не буде спійманий, то авілум, якого погра­бували має перелічити свою втрачену власність під присягою богам [в храмі]; тоді місто й рабіанум^[14], на чиїй землі та території був вчи­нений грабіж мають йому компенсувати втрачене майно.

24. Якщо життя [буде втрачене під час грабежу], то місто та рабіа­нум зважать та віддадуть 60 шекелів срібла його родичам [вбитого].

25. Якщо пожежа буде в будинку авілума, і авілум, який прийде допомагати витягувати оздоблення та майно господаря будинку, і візьме [вкраде] оздоблення та майно господаря будинку, той аві- лум має бути кинутий у саму пожежу.

26. Якщо редум^[15] або баїрум^[16], якому було наказано йти на вій­ськову кампанію не йде, але наймає та посилає замість себе найман­ця, той редум чи баїрум має бути вбитий, а той, хто йшов замість нього, отримає повне право володіння його маєтком.

27. Якщо редум або баїрум був взятий в полон під час служби у фортеці правителя, і його поле та сад були віддані іншому у воло­діння [ілку^[17]] і той почав нести службу [виконувати службові зобо­в’язання].

28. Якщо редум або баїрум був взятий в полон під час служби у фортеці правителя, а його син може виконувати службу [воєнну], то поле й сад [ілку] має бути передано йому і він буде виконувати службу свого батька.

29. Якщо його син ще малий, і не може нести [воєнні] обов’яз­ки свого батька, третина поля й саду має бути віддана його матері, щоб вона могла виростити його.

30. Якщо редум або баїрум залишить свій дім, сад і поле через свою службу і буде відсутній, а хтось інший візьме його будинок, сад та поле [і буде дбати про них] і буде нести службу [за це майно] протягом трьох років — якщо перший повернеться і буде претенду­вати на свій будинок, сад і поле — їх не віддадуть йому; але той, хто володів ними і виконував службу продовжуватиме використовувати їх та нести зобов’язання [службові].

31. Якщо він був відсутній тільки один рік, а потім повернеть­ся, його поле, сад і дім йому повернуть, і він сам буде продовжувати виконувати службові зобов’язання.

32. Якщо редум або баїрум потрапить у полон під час [воєнної] кампанії правителя, а тамкар^[18] викупить його і допоможе йому по­вернутися назад до свого міста — якщо він має достатні кошти в своєму маєтку для викупу, він сам викупить себе; якщо він не має достатніх коштів в своєму маєтку для викупу, він буде викуплений храмом свого міста; якщо немає достатніх коштів у храму для його викупу, палац викупить його; але його поле, сад і будинок не будуть віддані як викуп за нього.

33. Якщо десятник або сотник наймуть дезертирів або надіш­лють найманця замість себе у [воєнну] кампанію правителя, такий десятник чи сержант мають бути вбиті.

34. Якщо десятник або сотник візьмуть майно редума, будуть гнобити військового, виженуть його зі служби, передадуть його впли­вовій особі по судовій справі, або заберуть подарунок, який прави­тель дав редуму, то такий десятник чи сержант мають бути вбиті.

35. Якщо авілум купить у редума велику рогату худобу чи овець та кіз, яких правитель дав редуму, то він [авілум] має втратити своє срібло.

36. Поле, сад і будинок редума та баїрума, державного оренда­ря не може бути продано.

37. Якщо авілум купить поле, сад і будинок редума та баїрума чи державного орендаря, його дії будуть визнані недійсними і він має втра­тити своє срібло; поле, сад чи будинок буде повернуто їх господарю.

38. Редум, баїрум та державний орендар не можуть відписати своїй дружині чи дочці жодної частини поля, саду чи будинку, надані йому за виконання службових обов’язків, ані віддати їх [це майно] за інші зобов’язання.

39. Однак він може відписати своїй дружині чи доньці чи віддати за інші зобов’язання тільки поле, сад або будинок, які він сам купив.

40. Жриця, тамкар чи той, хто користується полем за умови ви­конання спеціальних службових зобов’язань можуть продати його чи її [це] поле, сад чи будинок; покупець буде зобов’язаний викону­вати ці спеціальні службові зобов’язання за поле, сад чи будинок, який він набув.

41. Якщо авілум приймає поле, сад чи будинок редума чи баї- рума, чи державного орендаря в обмін та дає йому компенсаційний платіж [різницю у вартості], редум, баїрум чи державний орендар повернуть собі свої поле, сад чи будинок і також будуть мати усі за­конні права на компенсаційний платіж, який їм дали.

42. Якщо авілум орендує поле, але не посадить ніякого зерна, його буде притягнуто до суду й обвинувачено, що він не робив не­обхідних робіт на полі, і він має віддати власнику землі зерна стіль­ки ж, скільки зібрано [його сусідом] із сусіднього поля.

43. Якщо він не обробляє поле, а залишить його під паром, він віддасть власнику землі зерна стільки ж, скільки зібрано [його сусі­дом] із сусіднього поля, і він має зорати та засіяти поле, яке він за­лишив під паром, і повернути власникові.

44. Якщо авілум орендує необроблене поле на трирічний тер­мін, щоб зробити його орним, але він недбалий та не зробить його орним, на четвертий він має зорати його, поборонити та засіяти й по­вернути власнику поля; і додатково відважити й доставити 10 кур^[19] зерна за кожний бур^[20] поля.

45. Якщо авілум здає в оренду своє поле для обробки землі за орендну плату, але бог шторму Адад знищив поле чи повінь змила урожай, втрати несе один орендар.

46. Якщо він [власник] не отримав орендну плату за своє поле [до того як катастрофа знищила поле], або він здав в оренду поле на

умовах отримання половини чи третини врожаю, землероб і влас­ник мають поділити між собою зерно, що залишилося пропорційно.

47. Якщо землероб, заявляє про свої наміри обробляти поле [на­ступного року], тому що в попередній рік він не покрив свої витрати, власник нехай не заперечує; той самий землероб нехай обробляє поле і він має взяти зерно на зборі врожаю відповідно договору.

48. Якщо авілум має борг за позику, і бог шторму Адад знищив його поле або повінь змила посіви, або зерно не росте через брак во­ди — того року йому не потрібно платити своєму кредитору зерна; він призупиняє виконання свого договору [змиває надписи на своїй борговій табличці водою] і не платить відсотки за цей рік.

49. Якщо авілум позичить срібло у тамкара і віддасть тамкару поле, підготовлене для зерна чи сезаму [як заставу] та каже йому «Ти посади зерно чи сезам на полі та забирай весь врожай, який ви­росте»; якщо землероб засіє зерно чи сезам на полі, то врожай буде належати тільки власнику поля, і він повинен віддати тамкару зерно в еквіваленті срібла, який він позичив у тамкара, та відсоток [винагороду] і також витрати на обробку поля.

50. Якщо він дає [тамкару як заставу за позику] поле вже зоране та засіяне зерном чи сезамом, тільки власник поля має збирати вро­жай зерна чи сезаму, які виросли на полі, а тамкару він виплатить сріблом з відсотками [винагороду].

51. Якщо він не має срібла, щоб заплатити, то згідно наказу пра­вителя, він повинен заплатити тамкару зерном або сезамом у відпо­відності до їх ринкової вартості за срібло, яке він позичив та відсот­ки за позику [винагороду].

52. Якщо землероб [боржник] не виростив зерно чи сезам у по­лі, то договір боржника не пом’якшується.

53. Якщо авілум не дбає про підтримку дамби [іригаційного ка­налу] на своєму полі в належному стані і не укріплює її, якщо тоді дамба прорветься і вода зашкодить полям та іригаційним спорудам громади [інших людей], то той, у чиїй дамбі стався прорив, має ком­пенсувати зерно, яке було знищено.

54. Якщо він не зможе компенсувати зерно, то він і його майно мають бути продані та розділені між мешканцями громади, зерно яких знесло водою.

55. Якщо авілум відкриває свою протоку каналу для поливу, але необережно затопить посіви на полі свого сусіда, то він пови­нен зважити та доставити стільки зерна, скільки мав зібрати його сусід.

56. Якщо чоловік пустив воду і дозволив воді знести те, що робив на своєму полі сусід, він повинен зважити та доставити 10 кур зерна за кожен бур поля.

57. Якщо пастух не укладе домовленості з власником поля про випас овець та кіз, і без дозволу власника пустить овець та кіз на поле пастися, то власник поля збере свій врожай, а пастух, що пас його овець та кіз там без дозволу власника поля, має дати власнику поля 20 кур зерна за кожний бур поля.

58. Якщо після того, як вівці та кози покинуть пасовисько гро­мади і випас [про який домовлено з власником поля] буде заверше­но, а вівці зачинені в кошарі при міській брамі, пастух знов пустить овець та кіз у поле та дозволить цим вівцям та козам пастися у цьому полі — пастух має взяти те поле, на якому він дозволив випас, і під час жнив він повинен зважити та доставити власнику поля 60 кур зерна за кожен бур поля.

59. Якщо авілум зрізав дерево в фініковому саду іншого авілу­ма без дозволу власника саду, він має зважити та віддати 30 шекелів срібла.

60. Якщо авілум віддасть поле садівникові, щоб він посадив там фініковий сад, і садівник посадить сад, він має обробляти його чо­тири роки, а на п’ятий рік власник і садівник розділять між собою поле в рівних долях, причому власник саду вибере та візьме свою долю першим.

61. Якщо садівник не завершив посадку [фінікового саду] поля, залишивши необроблену частину, він має включити необроблену частину до своєї долі.

62. Якщо він не засадить фініковий сад [деревами], який був переданий йому — якщо це орна земля садівник має зважити та від­дати власнику поля розрахований врожай [який міг би вирости] за роки, що поле лежало під паром, відповідно до кількості врожаю сусідського поля, більше того, він має виконати домовлені роботи [привести поле в орний стан] і повернути його власнику поля.

63. Якщо це була не орна земля, він має виконати [потрібні] ро­боти та повернути його власнику поля, і в додаток заплатить йому за кожен рік десять кур зерна за 1 бур поля.

64. Якщо авілум передає свій [фініковий] сад садівнику для об­робки, поки садівник володіє садом, він має платити власнику саду дві третини врожаю, а одну третину залишати собі.

65. Якщо садівник не обробляє [фініковий] сад і врожай падає, садівник повинен зважити та доставити власнику врожай у кількос­ті, зібраній у сусідських садах.

66. [Пошкоджено] Якщо авілум позичає срібло у тамкара, там- кар вимагає повернути, а у боржника немає нічого віддати йому для оплати, і тому він [боржник] віддає свій оброблений [фініковий] сад тамкару й каже: «Збери стільки фініків, скільки виросте в саду як оплату за своє срібло», а тамкар не має погоджуватися; власник саду має сам зібрати усі фініки, що виросли в його саду, виплатити тамкару сріблом борг та відсоток [винагороду] згідно умов їх дого­вору, і тільки власник саду має збирати фініки, що виросли в саду в рахунок боргу.

67. Якщо авілум збирається побудувати будинок, а його сусід [текст пошкоджено] то він має дати йому ціну; якщо він дає йому зерно, срібло чи інші цінності за будинок, який обтяжено виконанням служби [службовими обов’язками, наприклад, військовими], та інші речі, що входять до такого маєтку сусіда, то все буде повернуто влас­никові. Якщо ж будинок не обтяжено виконанням служби, він може ку­пити його; він може дати зерно, срібло чи інші цінності за цей будинок.

68. Якщо авілум змушений працювати на занедбаній землі сво­го сусіда без дозволу сусіда [текст пошкоджено] та каже [власнику занедбаного будинку]: «Укріплюй свою стіну, що нахилилася, адже [злодії] можуть по твоїй стіні потрапити до мого будинку», чи до власника необробленої землі «Працюй на своїй необробленій землі, адже вони [злодії] можуть проникнути через твою необроблену землю до мого будинку», і робить це при свідках — то тоді якщо крадії проникнуть крізь нахилену стіну, то власник занедбаного бу­динку має компенсувати те, що вкрадено, а власник необробленої землі, крізь яку проникли крадії — компенсувати те, що було вкра- депо... [текст пошкоджено].

69. Якщо орендар будинку передає повну вартість річної плати сріблом власнику будинку, а власник потім наказує орендарю висе­лятися до того, як закінчився строк оренди, власник будинку за те що виселяє орендаря до того, як закінчився повний строк оренди, має віддати срібло, яке орендар дав йому.

[Текст пошкоджено]

70. Якщо тамкар дає зерно чи срібло у борг під відсотки, він має брати 100 сіласів за кур зерна як винагороду [33%]; якщо він дає срібло у борг під відсоток, то має брати 36 мір ячменя за шекель сріб­ла як винагорода [20%].

71. Якщо авілум, який взяв позику під відсотки, не має срібла виплатити її, то тамкар може взяти зерно і срібло відповідно наказу правителя та відсотки на позику [винагороду] 60 сіласів на 1 кур [20%]; [текст пошкоджено] але якщо тамкар спробує збільшити та забрати винагороду за позику зерном у розмірі 100 сіласів на кур [33%] чи більше 36 мір ячміня на шекель срібла [20%], то він втра­тить все, що віддав [у позику].

72. Якщо тамкар дає зерно чи срібло під відсоток [текст по­шкоджено] і візьме відсоток, але не віднімає цю суму від платежу і не напише новий договір [нову табличку] чи додає відсоткові пла­тежі до загальної суму боргу, такий тамкар має повернути подвійну кількість зерна, яку отримав.

73. Якщо тамкар дає зерно чи срібло у позику під відсоток і коли він дає позику під відсоток він дає срібло згідно зменшених вагів чи зерно згідно зменшених мір, але коли отримає платежі ви­магає зважувати срібло обтяженими вагами чи зерно збільшеними мірами, то він втратить все, що давав [у позику].

74. [Текст пошкоджено]

75. Якщо авілум позичає зерно чи срібло у тамкара та не має зерна чи срібла виплатити позику, але має інші товари, він має дати тамкару у присутності свідків те, що в нього є у кількості, відповідній вартості обміну, то тамкар нехай не заперечує, він має прийняти це.

76. [Текст пошкоджено]

77. Якщо авілум дає срібло іншій людині як інвестицію у пар­тнерську справу, перед богами вони мають порівну поділити при­бутки чи втрати.

78-99. [Текст пошкоджено]

100. Якщо тамкар дає срібло торговому агенту для ведення під­приємницької діяльності і відсилає його у ділове відрядження, агент під час відрядження [має діяти свідомо], якщо він реалізує [товар] з прибутком, він має порахувати загальну винагороду за кож­ний правочин [транзакцію], а коли вийде час [на який домовилися про ведення підприємницької діяльності], то має відплатити тамка- ру стільки срібла [пропорційний відсоток], скільки він брав.

101. Якщо по його поверненню з’ясується, що прибутку немає, торговий агент заплатить тамкару подвійну кількість срібла, від того що він взяв.

102. Якщо тамкар дає торговому агенту срібло як інвестицію, а той отримає збитки під час його подорожі, він відшкодує срібло тамкару в тій сумі, яку взяв.

103. Якщо під час подорожі ворог відбере у нього будь-що із товару, який він перевозив під час подорожі, торговий агент має при- сягнутися клятвою перед богом і буде вільний [від зобов’язання].

104. Якщо тамкар дасть торговому агенту зерно, вовну, олію або будь-який інший товар для місцевого продажу, торговий агент має повернути тамкару срібло за кожний правочин [транзакцію]; торговий агент має збирати розписки [квитанції] з печатками за кожний платіж сріблом та віддати їх тамкару.

105. Якщо торговий агент буде недбалим і не збере розписки [квитанції] за кожен платіж сріблом, які він має віддати тамкару, то будь яке срібло, що не підтверджено розпискою з печаткою не буде враховано у фінальних розрахунках [винагороди].

106. Якщо торговий агент приймає срібло від тамкара, але по­тім заперечує вимоги тамкара, тамкар має принести докази та клят­ви перед богом та привести свідків, які засвідчать проти торгового агента щодо взятого срібла, і торговий агент має заплатити тамкару потрійну суму того, що взяв.

107. Якщо тамкар довірив срібло торговому агенту, і торговий агент потім повернув тамкару все, що тамкар йому дав, але тамкар заперечує [отримання того], що йому повернули, тоді цей торговий агент має принести докази та клятви перед богом та привести свід­ків, що заперечать слова тамкара, і тому що він заперечив розрахун­ки зі своїм торговим агентом, тамкар має заплатити агенту шестик­ратну суму того, що він взяв.

108. Якщо шинкарка відмовляється приймати зерно за вартість пива, але приймає [тільки] срібло, яке вона важить обтяженими ва­гами, таким чином збільшуючи вартість пива порівняно з вартістю зерна, шинкарку має бути обвинувачено та притягнуто до суду і її мають кинути у воду.

109. Якщо в будинку шинкарки збираються злочинці, а вона не схопить їх і не доставить їх до представників влади, шинкарку має бути вбито.

110. Якщо надіту^[21] чи угбабту^[22], яка не живе у закритому храмі [монастирі?], відкриє таверну або увійде до таверни купити пива, то ця жінка має буде спалена.

111. Якщо шинкарка дає пиво у борг, вона має взяти за 1 діжку пива 50 сіласів зерна під час збору врожаю.

112. Якщо авілум під час подорожі довірить срібло, золото, до­рогоцінні камені, або будь-який інший товар іншому авілуму на умо­вах договору перевезення, а останній не доставить майно на при­значене місце та привласнить його, власник обумовленого майна має обвинуватити та притягнути до суду того авілума [перевізника] щодо того майна, яке він не доставив, і цей авілум має повернути п’ятикратну вартість майна, яке йому дали [для перевезення].

113. Якщо авілум має претензію щодо зерна чи срібла іншого авілума та візьме зерно з зерносховища чи з току без отримання до­зволу від власника зерна, того авілума мають притягнути до суду та звинуватити в тому, що він взяв зерно зі зерносховища чи з току без дозволу власника зерна, і він має повернути стільки зерна, скільки взяв; більше того він має втратити те, що він дав у борг.

114. Якщо авілум не має [обгрунтованих] претензій до іншого авілуму щодо зерна чи срібла, але захопить осіб з його маєтку [з ви­могою викупу], він має зважити й віддати одну третину міни срібла за кожного захопленого.

115. Якщо авілум має претензію щодо зерна або срібла іншого авілума, захопить осіб з його маєтку, а захоплений помре природ­ною смертю у будинку того чи тієї, хто його захопив, справа не має підстав для позову.

116. Якщо захоплений помер від ударів або поганого поводжен­ня у будинку того чи тієї, хто його захопив, то господар захопленого повинен притягнути до суду та звинуватити тамкара [який захопив заручників]. Якщо захоплений був сином авілума, буде страчений син тамкара; якщо це був раб авілума, він [тамкар] повинен зважити та віддати одну третину міни срібла; більш того, що він втратить те, що він давав як позику.

117. Якщо борг авілума завеликий, і він продає чи віддає на бор­гові роботи свою дружину, сина чи доньку, вони мають працювати в будинку того, хто їх купив, або взяв на боргові роботи три роки, їх звільнення має бути забезпечене [гарантоване] у четвертий рік.

118. Якщо він віддає раба чи рабиню на боргові роботи, тамкар може збільшити строк відпрацювання [більше трьох років] і може продати їх, і це не буде підставою для позову.

119. Якщо борг авілума завеликий, і тому він продає свою ра­биню, яка народила йому дітей, власник рабині зважить та запла­тить срібло, яке тамкар йому зважив та заплатив [як позику], і там- кар звільнить його рабиню.

120. Якщо авілум зберігає своє зерно в будинку іншого авілума, і будь-яка шкода станеться з зерном в сховищі, або якщо господар бу­динку відкриває зерносховища і бере зерно, або якщо він повністю за­перечує, що отримав зерно на зберігання у своєму будинку — власник зерна вимагатиме своє зерно перед Богом (під клятвою), а власник бу­динку віддасть власнику зерна подвійну кількість того, що він взяв.

121. Якщо авілум зберігає зерно в будинку іншого авілуму, він заплатить з розрахунку 5 сіласів зерна за один кур (300 сіласів) зерна як річну оплату за оренду зерносховища.

122. Якщо авілум має намір дати іншому авілуму срібло, золото або щось інше на збереження, він має показати при свідках все, що він хоче віддати [на збереження], він має написати письмовий дого­вір, а потім передати речі на зберігання.

123. Якщо він передає речі на зберігання без свідків чи письмо­вого договору, а той, [кому було передано] заперечує що він щось дав, то справа не має підстав для позову.

124. Якщо авілум дає срібло, золото або щось інше іншому аві- луму на зберігання перед свідками, але той заперечує це, він має бути приведений до суду та обвинувачений, і він має заплатити по­двійну вартість [того, що він отримав на зберігання].

125. Якщо авілум передає свою власність на зберігання, а його майно та майно власника сховища буде втрачено через злодіїв, які пролізли до будинку через проломи у стіні чи через стіни огорожі, що завалилися, власник сховища, через недбалість якого сталася втрата, має повернути та відшкодувати власнику все, що було пере­дано йому на зберігання та було втрачено через його дії; власник схо­вища має продовжувати розшукувати своє власне втрачене майно та забирати його від злодіїв.

126. Якщо авілум, який не втратив своє майно, заявить «Моя власність пропала», та звинуватить [громаду] свого міського кварталу, його міський квартал [громада, представники громади] мають заявити перед богом, що ніякої його власності не було втрачено, і він має дати його міському кварталу подвійну вартість того, що він вимагав.

127. Якщо авілум покаже пальцем на [звинуватить у неприс­тойній поведінці?] угбабту або дружину іншого авілума але не при­веде доказів, цього авілума приведуть до суддів, і йому мають від­різати половину волосся [ганебне покарання].

128. Якщо авілум бере жінку за дружину, але не підписує шлюбний договір для неї, вона не є дружиною.

129. Якщо дружина авілума спіймана у ліжку з іншим чолові­ком, їх мають зв’язати та кинути у воду; але якщо чоловік дружини дозволить їй жити, то й правитель залишить жити свого підданого [тобто того, з ким жінка вчинила перелюб].

130. Якщо авілум примусить [зґвалтує?] незайману дружину іншого авілума, яка все ще проживає в будинку свого батька, і буде схоплений з нею у ліжку, цей авілум має буде вбитий, але жінка має бути звільнена [від відповідальності].

131. Якщо чоловік звинуватить свою дружину [в подружній зра­ді], хоча вона не була спіймана у ліжку з іншим чоловіком, вона має дати клятву богу [що невинувата] і повернутися до свого будинку.

132. Якщо на дружину авілума вказали пальцем, звинувативши у зв’язку з іншим чоловіком, але не спіймали в ліжку з іншим чоло­віком, вона повинна пройти священну річкову ордалію для свого чоловіка [щоб він був впевнений, що вона не зраджувала].

133. Якщо авілум потрапив в полон, і в його будинку є достат­ньо засобів [для проживання], його дружина не повинна увійти до будинку іншого. Якщо ця жінка не дотримується [подружньої] вір­ності, але увійшла до будинку іншого, вона буде притягнута до суду та обвинувачена й кинута у воду.

134. Якщо авілум потрапив у полон, а в його будинку немає до­статньо засобів, його дружина може увійти в будинок іншого; ця жін­ка не може бути піддана ніякому покаранню.

135. Якщо авілум потрапив в полон, і не було достатньо засобів в його будинку, до його повернення його дружина пішла в будинок іншого й народила дітей, а пізніше її чоловік повертається і прихо­дить до його міста, ця дружина має повернутися до свого першого чоловіка, але діти будуть спадкувати за своїм батьком.

136. Якщо авілум залишить своє місто й втече [від зобов’язань, дезертирує з армії], а його дружина увійде до будинку іншого — якщо потім він повернеться, і захоче повернути свою дружину, тому що він зрікся свого міста та втік, дружина такого дезертира не повер­неться до свого чоловіка.

137. Якщо авілум вирішив розлучитися з сугіту^[23], яка вагітна або надіту^[24], яка народила йому дітей, він повинен повернути тій жінці її посаг і має дати половину поля, саду і майна, щоб вона могла ростити своїх дітей. Коли вона виростить своїх дітей, їй мають від­дати частку, відповідну вартості того майна, який отримає один спад­коємець від всього майна, яке буде дано [у спадок] її дітям. Тоді вона може вийти заміж за іншого чоловіка за своїм вибором.

138. Якщо авілум хоче розлучитися зі своєю біртасу^[25], яка не на­родила йому дітей, він віддасть їй срібла стільки, скільки був за нею і викуп, і посаг, який вона принесла з будинку свого батька і роз­лучиться з нею.

139. Якщо не було за нею викупу, він повинен дати їй одну міну срібла як плату за розлучення.

140. Якщо він є мушкенумом^[26], він повинен дати їй одну трети­ну міни срібла.

141. Якщо дружина авілума, яка живе в його будинку, вирішила залишити його, забирає речі, розбазарює своє майно, нехтує своїм чоловіком, він має притягнути її до суду та обвинуватити; якщо її чоловік заявить про свій намір розлучитися, то ні витрати на її до­рогу [до її дому], ні кошти, що виплачуються при розлученні, нічо­го іншого не повинен їй давати. Якщо її чоловік не має наміру роз­лучатися, то він може взяти іншу жінку, а вона [перша] залишиться жити у будинку її чоловіка як рабиня.

142. Якщо жінка свариться з чоловіком і заявляє: «Ти не будеш мати шлюбних стосунків зі мною» — обставини її [відмови] мають бути вивчені представниками влади її міського кварталу. Якщо вони обґрунтовані і на ній немає провини, а чоловік її діє неправильно і зневажає її, тоді ця жінка не має бути покарана, вона візьме свій посаг і повернеться до будинку батьків.

143. Якщо вона необачна та зневажлива, розорює свій будинок та зневажає свого чоловіка, цю жінку має бути кинуто у воду.

144. Якщо авілум одружиться з надіту, і надіту дасть чоловікові рабиню [наложницю?], і та народить йому дітей, але цей чоловік за­бажає одружитися з сугіту, це йому не буде дозволено; він не одру­житься з сугіту.

145. Якщо авілум одружиться з надіту, і вона не народить йому дітей, і він має намір одружитися з сугіту, то він одружиться з сугі­ту, і введе її в свій дім, але сугіту не повинна претендувати на рів­ний статус з надіту.

146. Якщо авілум одружиться з надіту, а вона дасть рабиню [на­ложницю?] своєму чоловікові, яка принесе йому дітей, а потім ця жінка буде претендувати на рівний статус зі своєю господинею — бо вона народила дітей, її господиня не продасть її, але може вис­тригти їй рабську зачіску і ставитися до неї як до рабині.

147. Якщо вона не народила йому дітей, то її господиня може продати її.

148. Якщо авілум одружиться з жінкою, а пізніше вона захворіє [на важку контактну хворобу], і він вирішить взяти іншу дружину, він не розлучиться з дружиною, яка захворіла, вона буде жити в окремому приміщенні, яке він має збудувати, і він має підтримувати її все її життя.

149. Якщо ця жінка не захоче залишатися в будинку чоловіка, то він має компенсувати їй посаг, який вона принесла з собою з дому свого батька, і вона може піти.

150. Якщо авілум дасть своїй дружині поле, сад і будинок чи рухоме майно, і затвердить це документом з печаткою, після смерті її чоловіка її діти не повинні мати претензій до неї; мати може від­дати свій маєток тому зі своїх дітей, кого вона більше любить, і не залишить нічого іншим.

151. Якщо жінка, яка жила в будинку авілума, уклала договір зі своїм чоловіком, що жоден його кредитор не зможе забрати її [за його борги] — якщо той авілум мав борги, до того, як одружився з цією жінкою, кредитор не зможе забрати цю жінку; а якщо ця жін­ка мала борги, перш ніж увійти в дім авілума, її кредитор не зможе забрати [до боргової кабали] її чоловіка.

152. Якщо борг був взятий ними обома після того, як ця жінка увійшла в будинок авілума, обидва повинні задовольняти [вимоги] тамкара.

153. Якщо авілум був вбитий через стосунки своєї дружини з ін­шим чоловіком, вона буде посаджена на палю.

154. Якщо авілум вступить у статеві стосунки зі своєю дочкою, він має бути вигнаний з міста.

155. Якщо авілум обере наречену для свого сина, а син матиме статевий акт з нею, але потім сам він [батько] вступить з нею у статеві стосунки і буде спійманий на цьому, цього авілума мають зв’язати і кинути у воду.

156. Якщо авілум обере наречену для свого сина, а його син ще не вступив з нею у статеві стосунки, й сам він [батько] вступить з нею у стосунки, він має зважити й віддати їй половину міни сріб­ла, більше того, він має віддати їй усе, що вона принесла з будин­ку своїх батьків. І вона може вийти заміж за чоловіка за своїм вибором.

157. Якщо авілум вступить у статеві стосунки зі своєю матір’ю після смерті свого батька, обидва мають бути спалені.

158. Якщо авілум після смерті свого батька буде спійманий з його головною дружиною, яка народила дітей, цей авілум має бу­ти позбавлений спадщини у батьківському маєтку.

159. Якщо авілум уклав урочисті заручини, приніс викуп за на­речену в будинок свого тестя і заплатив, а звернув увагу на іншу жінку, й каже тестю: «Я не одружуся з твоєю дочкою», батько дів­чини має повні права на все, що було йому принесено.

160. Якщо авілум уклав урочисті заручини, приніс викуп за на­речену в будинок свого тестя і заплатив, а тоді батько дівчини скажи: «Я не віддам тобі мою доньку», він [наречений] має право поверну­ти собі подвійну вартість принесеного.

161. Якщо авілум уклав урочисті заручини, приніс викуп за на­речену в будинок свого тестя, а його товариш обмовить його, і [через це] його тесть скаже нареченому: «Не одружишся з моєю донькою», то він [свекор] має повернути подвійну вартість всього, що було принесено; більше того його товариш не одружиться на [цій] нареченій.

162. Якщо авілум одружиться на жінці, вона народить йому ді­тей і тоді ця жінка помре, то її батько не має претендувати на її по­саг; її посаг належить тільки її дітям.

163. Якщо авілум одружиться на жінці, а вона не народить йо­му дітей; і тоді ця жінка помре — якщо тесть поверне йому плату за наречену, яку він приніс в дім свого тестя, авілум не матиме права на посаг цієї жінки; її посаг належить тільки дому її батька.

164. Якщо його тесть не поверне йому плату за наречену, він може відняти суму цієї плати з посагу, а потім сплатити решту до будинку її батька.

165. Якщо авілум призначить письмовим договором з печаткою поле, сад чи будинок спадкоємцю, якому він віддає перевагу, коли брати ділитимуть маєток по смерті батька, він [улюблений син] нехай отримає подарунок, який батько дав йому; і окремо від цього подарунка вони мають розділити порівну решту майна з батьків­ського маєтку.

166. Якщо авілум забезпечив дружин для свого улюбленого си­на, але не забезпечив дружини для свого молодшого сина, коли брати ділитимуть маєток по смерті батька, вони відкладуть сріблом плату за наречену для молодшого неодруженого брата з батьківського майна додатково до його долі у спадку, і таким чином зроблять мож­ливим йому отримати дружину.

167. Якщо авілум одружиться з дружиною і вона народить йому дітей, і потім ця дружина помре, і після її смерті він одружиться з іншою жінкою, і вона народить дітей, то після смерті батька, діти не мають ділити маєток відповідно до матерів; вони повинні взяти поса- ги своїх матерів і потім порівну поділити майно батьківського маєтку.

168. Якщо авілум вирішив позбавити спадкування свого, і ого­лосив перед суддями: «Я позбавляю спадкування свого сина», судді мають розслідувати його справу, і якщо син невинуватий у тяжкому правопорушенні, за яке він може бути позбавлений спадкування, батько не може позбавити його спадку.

169. Якщо він буде визнаний винним у тяжкому правопорушен­ні, яке заслуговує на покарання у вигляді позбавлення спадкування, батько має пробачити йому перший раз; але якщо він визнаний вин­ним у тяжкому правопорушенні вдруге, батько може позбавити сина спадкування.

170. Якщо біртасу авілума народить йому дітей, і його рабиня [наложниця?] народить йому дітей, і батько за свого життя заявляє дітям від рабині [щодо них] «Мої діти», і він визнає їх із синами його біртасу — після того, як батько помре, діти біртасу та діти ра­бині поділять порівну майно батьківського маєтку; привілейованим спадкоємцем є син біртасу, він має вибрати й взяти частку першим.

171. Але якщо батько за свого життя не сказав дітям, яких на­родила йому рабиня [щодо них]: «Мої діти», після смерті батька діти рабині не будуть ділити майно батьківського маєтку з дітьми біртасу. Звільнення [від рабства] рабині та її дітей має бути забезпе­чено, діти біртасу не мають права вимагати рабського статусу для дітей рабині. Біртасу візьме свій посаг і шлюбний подарунок, який чоловік призначив їй письмовим розпорядженням, і може продов­жити жити в домі свого чоловіка; так довго як вона живе, вона може ним користуватися, але вона не може його продати. Її власне майно має належати тільки її власним дітям.

172. Якщо її чоловік не зробив їй шлюбного подарунку, їй має бути повернутий весь її посаг, і вона отримає частку майна з влас­ності свого чоловіка рівну частці одного спадкоємця. Якщо сини тиснуть на неї, щоб змусити її поїхати з будинку, судді мають роз­глянути її справу і призначити покарання дітям; така жінка не поки­не будинку чоловіка. Якщо така жінка сама вирішила поїхати [зали­шити будинок], вона має залишити своїм дітям шлюбний дар, який її чоловік дав їй; вона має взяти посаг, принесений з будинку її бать­ка, й вийти заміж за чоловіка якого обере.

173. Якщо така жінка народить дітей своєму наступному чоло­вікові, в будинок якого вона увійшла, то після її смерті її ранні та пізніші діти розділить її посаг порівну.

174. Якщо вона не народить дітей своєму наступному чоловіко­ві, тільки діти від її першого чоловіка мають отримати її посаг.

175. Якщо раб з палацу [державний раб?] або раб мушкенума одружиться з жінкою з [прошарку] авілумів, і вона народить дітей, власник раба не буде мати права поневолити дітей жінки-авілума.

176. Якщо раб з палацу [державний раб?] або раб мушкенума одружиться з жінкою з [прошарку] авілумів, і коли він одружується з нею, вона переселяється до будинку рабів палацу або мушкенума та приносить посаг з батьківського дому, і пізніше вони [подружжя] переїдуть разом у маєток, який вони набудуть та накопичать майно, а ще пізніше раб палацу чи мушкенума помре — то жінка з [прошар­ку] авілумів може взяти свій посаг; більше того, все, що вони з чо­ловіком заробили з того часу, як стали жити разом, вона розділить на дві частини, й половину візьме власник раба, а іншу половину візьме вільна жінка з [прошарку] авілумів для своїх дітей. Якщо жінка з [прошарку] авілумів не мала посагу, то все, що її чоловік та вона заробили з того часу, як стали жити разом, вона розділить на дві частини, й половину візьме власник раба, а іншу половину візь­ме вільна жінка з [прошарку] авілумів для своїх дітей.

177. Якщо вдова, діти якої ще малі, вирішить увійти в дім іншо­го [вдруге вийти заміж], вона не увійде туди без [дозволу] суддів. Коли вона увійде в будинок іншого, судді мають перевірити стан маєтку її попереднього чоловіка, довірить маєток її першого чоловіка другому чоловіку та самій жінці, й мають зробити про це табличку із записом [інвентаризацію майна]. Вони мають дбати про маєток, виховувати малих дітей; вони не зможуть продати речі з маєтку. Будь- який покупець, що купує речі з цього маєтку дітей вдови втратить своє срібло, а майно буде повернуто до його власника.

178. Якщо угбабту, надіту або секрету^[27], чий батько призначив посаг і записав це на табличці для неї, але в табличці, яку він напи­сав для неї, не зазначив письмово правомочність віддати [заповіда­ти?] її маєток, кому вона забажає, і що їй не дано право повного роз­порядження — після смерті батька її брати можуть взяти її поле та її сад, але мають дати їй зерна, олії та одяг, відповідно до вартості її частки спадку, і таким чином задовольнити її. Якщо її брати не да­дуть їй зерна, олії та одягу відповідно до її частки спадку і таким чином не задовольнять її, вона може віддати своє поле та сад в орен­ду, тому землеробу, якому захоче, і її орендар-землероб має підтри­мувати її. Скільки довго вона живе, вона має право користуватися полем, садом й усім іншим, що дав їй її батько, але вона не може продати [це майно] або задовольнити вимоги іншої особи ним [цим майном]; її спадщина належить тільки її братам.

179. Якщо угбабту, надіту або секрету, чий батько призначив посаг і записав це на табличці з печаткою, і в табличці, яку він напи­сав для неї, він надав їй письмово правомочність передавати [запові­дати?] її маєток тому, кому вона забажає, і що вона має право повного розпорядження — після смерті батька вона може передати свій має­ток кому захоче; її брати можуть не пред’являти їй жодних претензій.

180. Якщо батько не призначить посаг своїй дочці, яка є надіту у храмі-монастирі чи секрету, після смерті батька вона має отрима­ти таку ж частку майна у батьківському маєтку як один зі спадкоєм­ців, поки вона жива вона буде [тільки] користуванням цим майном; її маєток належить тільки її братам.

181. Якщо батько присвятить свою дочку храму як надіту, ка- дісту чи кулмасіту^[28] але не призначить їй посагу, після смерті батька, вона може взяти третину своєї частки [законної долі] з майна бать­ківського маєтку у спадщину, і може користуванням ним поки вона жива. Її маєток належить тільки її братам.

182. Якщо батько не дав посагу своїй дочці, яка є надіту, що присвячена богу Мардуку з міста Вавилона, чи не записав [посаг] для неї у документі з печаткою, після смерті батька вона може взяти одну третину своєї частки [законної долі] з майна батьківського ма­єтку у спадщину, але не буде нести ніяких зобов’язань; надіту Мар­дука може віддати свій маєток кому забажає.

183. Якщо батько призначив посаг своїй дочці, яка є сугіту, від­дав її чоловіку [видав її заміж] та записав [розпорядження про посаг] це для неї у документі з печаткою, після смерті батька вона не отримає частки майна з батьківського маєтку.

184. Якщо авілум не дає посаг своїй дочці, яка є сугіту та не видає її заміж, після смерті батька її брати мають призначити їй посаг пропорційно вартості батьківського маєтку та вони мають віддати її чоловіку [видати заміж].

185. Якщо авілум усиновив дитину від народження, а потім від­мовився від неї, така відмова не може бути зроблена.

186. Якщо авілум усиновить дитину, і після того, як він взяв її, він розшукав своїх батька та матір, то цей прийомний син має повер­нутися до батьківського дому.

187. Дитина особи на палацовій службі або секрету не може по­вернутися назад [до дому її біологічних батьків].

188. Якщо ремісник усиновив дитину і навчав її своєму ремес­лу, вона не може повернутися назад [до дому 'її біологічних батьків].

189. Якщо він не навчив його своєму ремеслу, ця прийомна ди­тина може повернутися до дому свого батька.

190. Якщо авілум не утримує малу дитину, яку він усиновив і не виховує так само, як своїх дітей, ця прийомна дитина може по­вернутися до дому свого батька.

191. Якщо авілум, який усиновив малу дитину і виро стив її, засну­вав домогосподарство, але пізніше набув [власних] дітей, і вирішив по­збавити спадку усиновленого, ця мала усиновлена дитина не має йти з порожніми руками; батько, який виростив її має віддати їй одну тре­тину частки спадкової долі зі свого майна і тоді вона може піти. Він не дасть їй [дитині] як майно поле, сад чи будинок [нерухомість].

192. Якщо дитина [усиновлена] слуги або секрету скаже своє­му прийомному батьку чи матері: «Ти не мій батько» чи «Ти не моя не мати», йому мають відрізати язика.

193. Якщо дитина слуги або секрету визнає своїм родом рід своїх [біологічних] батьків, і заперечує [батьківство] свого прийом­ного батька та прийомної матері, які виростили її, і піде до дому свого батька, їй мають вибити око.

194. Якщо авілум віддасть свого сина годувальниці і ця дитина помре під наглядом годувальниці, і годувальниця потім укладе договір щодо піклування над іншою дитиною без згоди батька й матері помер­лої дитини, тоді вони можуть притягнути її до суду та обвинуватити, і, тому що вона уклала договір про піклування над іншою дитиною без згоди батька і матері [померлої дитини], їй мають відрізати груди.

195. Якщо дитина вдарить свого батька, їй мають відрізати руку.

196. Якщо авілум вибив око авілуму, йому мають вибити око.

197. Якщо він зламав кістку іншому авілуму, йому мають зламати кістку.

198. Якщо він вибив око мушкенуму або зламав кістку мушкену­му, він має зважити й віддати одну міну срібла (60 шекелів).

199. Якщо він виб’є око рабу авілума або зламає кістку рабу аві- лума, він має зважити й віддати половину його вартості сріблом.

200. Якщо авілум виб’є зуб іншому авілуму його рівня, йому мають вибити зуб.

201. Якщо він виб’є зуб мушкенуму, він має зважити й віддати одну третину міни срібла (20 шекелів).

202. Якщо авілум вдарить по щоці авілума вищого рівня, ніж він, він має прилюдно отримати шістдесят ударів воловим батогом.

203. Якщо авілум вдарить по щоці іншого авілума того ж рівня, він має зважити та віддати одну міну срібла (60 шекелів).

204. Якщо мушкенум вдарить по щоці іншого мушкенума, він має зважити та віддати 10 шекелів срібла

205. Якщо раб авілума вдарить по щоці авілума, йому мають від­різати вухо.

206. Якщо один авілум вдарив іншого авілума під час сварки і поранив його, тоді авілум має поклястися: «Я завдав йому шкоди не навмисно», і тоді він має заплатити лікарю [за лікування потер­пілого].

207. Якщо той помре від удару, він [винуватий] повинен присяг­нути так само, і якщо він [померлий] був авілумом, він має зважити й віддати половину міни срібла [30 шекелів].

208. Якщо він [померлий] був мушкенумом, він повинен запла­тити третину міни срібла [20 шекелів].

209. Якщо авілум вдарить жінку [з прошарку] авілумів, і це при­зведе до втрати нею її плоду, він має зважити та віддати 10 шекелів срібла за її плід.

210. Якщо та жінка помре, мають вбити його дочку.

211. Якщо він спричинить це жінці [з прошарку] мушкенуму і [вона] втратить свій плід від удару, він має зважити та віддати 5 шекелів срібла.

212. Якщо та жінка помре, він має зважити та віддати 30 шеке­лів срібла [половину міни].

213. Якщо він вдарить рабиню авілума, і це призведе до втрати нею її плоду, він має зважити та віддати два шекелі срібла.

214. Якщо та рабиня помре, він має зважити та віддати 20 ше­келів срібла [третину міни].

215. Якщо лікар робить авілуму велику операцію бронзовим ланцетом [скальпелем] і вилікує авілума, чи розріже авілуму скро­ню бронзовим ланцетом і таким чином вилікує авілуму око, він має отримати 10 шекелів срібла.

216. Якщо він [пацієнт] є мушкенумом, він [лікар] має отрима­ти 5 шекелів срібла.

217. Якщо він [пацієнт] є рабом авілума, власник раба має від­дати лікарю 2 шекелі срібла.

218. Якщо лікар робить авілуму велику операцію бронзовим ланцетом, і це спричинить смерть авілума, чи розріже авілуму скро­ню бронзовим ланцетом і таким чином авілум осліпне на одне око, йому мають відрізати руку.

219. Якщо лікар робить рабу мушкенума велику операцію брон­зовим ланцетом, і це спричинить смерть раба, він має замінити раба іншим рабом такої ж вартості.

220. Якщо він розріже йому скроню, і через це той осліп на одне око, він має зважити та віддати срібла у половині його вартості.

221. Якщо лікар вилікує авілуму зламану кістку або поранені м’язи, пацієнт має дати лікарю 5 шекелів срібла.

222. Якщо він [паціент] є мушкенумом, він має дати 3 шекелі срібла.

223. Якщо він [паціент] є рабом авілума, власник раба має дати лікарю 2 шекелі срібла.

224. Якщо ветеринар зробить серйозну операцію волу або віс­люку, і так вилікує його, власник вола або віслюка має дати лікарю одну шосту шекеля срібла.

225. Якщо він зробив серйозну операцію волу чи віслюку і це призвело до їх смерті, він має віддати власнику одну четверту вар­тості вола чи віслюка.

226. Якщо перукар без відома відстриже рабу, який йому не на­лежить, його рабське волосся [характерну зачіску раба] без дозволу власника раба, мають відрізати руку перукарю.

227. Якщо авілум неправильно поінформує перукаря, і через це він відстриже рабу, який йому не належить, його рабське волосся — мають вбити того авілума і повісити його на вході до його будинку; перукар має поклястися: «Я не знав, коли відрізав [волосся]», і буде відпущений [визнаний невинуватим].

228. Якщо будівельник побудує для авілума будинок [на його замовлення?], він має дати йому як оплату 2 шекелі срібла за кожен сар поверхні.

229. Якщо будівельник побудує для авілума будинок, але побу­дує його неналежним чином, і будинок, який він побудував, зруйну­ється, що призведе до смерті власника, той будівельник має буде вбитий.

230. Якщо це призведе до смерті сина власника, має бути вби­тий син того будівельника.

231. Якщо це призведе до смерті раба власника будинку, то він має віддати власнику будинку раба такої ж вартості.

232. Якщо це призведе до втрати майна, він має компенсувати все, що втрачено; більше того, оскільки він не побудував належним чином будинок і той зруйнувався, він має побудувати [новий] буди­нок за власні кошти.

233. Якщо будівельник побудує авілуму будинок, але зробить це з порушенням вимог і стіни будуть прогинатися, то той будівель­ник має зробити стіни належними за своє срібло.

234. Якщо суднобудівник побудує для авілума човен водотон­нажністю 60 гур, він має дати йому два шекелі срібла в оплату.

235. Якщо суднобудівник побудує човен для авілума, але незадо­вільно, і протягом того самого року у човна буде знайдено дефект у конструкції, суднобудівник має розібрати човен і зробити його якіс­но за свій рахунок, і він має передати якісний човен власнику човна.

236. Якщо авілум здасть свій човен напрокат моряку, а той буде недбалим і потопить або втратить човен, моряк має дати власнику човна інший човен як компенсацію.

237. Якщо авілум найме моряка та човен і завантажить його зер­ном, вовною, олією, фініками та іншим вантажем, і моряк буде недба­лим, що призведе до потоплення човна та втрати вантажу, то моряк має компенсувати човен, який він потопив, і весь вантаж, що він втратив.

238. Якщо моряк потопив судно авілума, але витягнув його, він має віддати сріблом половину його вартості.

239. Якщо авілум найме моряка, він має заплатити йому 1800 сі- ласів [6 гур] зерна за рік.

240. Якщо човен за командою капітана, який йшов проти течії, зіткнеться з човном за командою капітана, який йшов вниз по течії, і потопить його, власник потопленого човна має перед богами за­свідчити яке саме майно він втратив на цьому човні, і капітан човна, який йшов проти течії та потопив човен капітана, що йшов вниз по течії, має компенсувати власнику човен і все втрачене майно.

241. Якщо авілум захопить [чужого] вола, він має зважити та віддати 20 шекелів срібла [третину міни].

242-243. Якщо авілум найме [волів] на рік, він має заплатити їх власнику 1200 сіласів [чотири гури] зерна за оренду волів, що за­пряжені по боках [плуга] й 900 сіласів зерна [3 гури] за волів в цен­трі [упряжки].

244. Якщо авілум найме вола або віслюка і лев вб’є його в полі [на відкритій місцевості], це збитки власника.

245. Якщо авілум найме вола і доведе їх до смерті недбалістю чи фізичною шкодою, він має дати вола аналогічної вартості влас­нику вола.

246. Якщо авілум найме вола та зламає йому ногу або переріже [пошкодить шию], він має дати вола аналогічної вартості власнику вола.

247. Якщо авілум найме вола і виб’є йому око, він має дати по­ловину його вартості сріблом власнику вола.

248. Якщо авілум найме вола, то зламає йому ріг, відріже його хвіст, або поранить його морду, він має дати одну чверть вартості вола сріблом.

249. Якщо авілум найме вола, і він помре з божої волі, авілум, який найняв вола, має принести клятву богу і буде відпущений [ви­знаний невинуватим].

250. Якщо віл забодає на смерть авілума, коли він [віл] йде по вулиці, ця справа немає підстав для позову [проти власника вола].

251. Якщо відомо, що віл авілума бодається, і представники влади міського кварталу свідчать, що він часто бодається, але він [власник] не зв’язує його рогів і не прив’язує свого вола, і віл забодає авілума на смерть, він [власник] заплатить 30 шекелів сріблом [половину міни].

252. Якщо це раб авілума, він повинен дати 20 шекелів срібла [одну третину міни].

253. Якщо авілум наймає іншого авілума доглядати його поле, до­віряє йому зберігати зерно, доручає йому дбати про худобу і укладає до­говір [щодо] обробки поля — якщо той авілум вкраде насіння чи рос­лини, що будуть знайдені у його володінні, йому мають відрізати руку.

254. Якщо він візьме зерно, яке зберігав, і це призвело до шкоди худобі, він має компенсувати подвійну вартість зерна, яке він отримав.

255. Якщо він здасть в суборенду волів авілума або вкраде на­сіння, і тому не виріс врожай на полі, цей чоловік має бути притяг­нутий до суду та обвинувачений, і під час зброю врожаю він має зважити та доставити 18000 сіласів зерна за кожні 18 ікусів землі.

256. Якщо він не здатний задовольнити ці зобов’язання, його ма­ють протягнути через поле биками.

257. Якщо авілум найме сільськогосподарського працівника, він має дати йому 2400 сіласів [8 гур] зерна за рік.

258. Якщо авілум найме погонича волів, він має дати йому 1800 сі- ласів [6 гур] зерна за рік.

259. Якщо авілум вкраде плуг з земель громади [спільних земель іригації], він має дати 5 шекелів срібла власнику плуга.

260. Якщо хтось вкраде борону або плуг [іншого виду], він має дати 3 шекелі срібла.

261. Якщо авілум найме пастуха для худоби чи овець, чи кіз, він має дати йому 2400 сіласів [8 гур] зерна на рік.

262. Якщо авілум [дасть] вола чи вівцю... [Текст пошкоджено].

263. Якщо у нього загинуть воли або вівці, яких йому дали, він повинен компенсувати вола — волом аналогічної вартості, чи овець — вівцями аналогічної вартості їх власникам.

264. Якщо пастух, якому доручено худобу чи вівці та кіз для ви­пасу, і хто отримав повну платню, записану у договорі, дозволив зменшитися кількості худоби або овець та кіз, або їх приросту, він має дати за [втрачений] приріст та інші похідні продукти [компен­сацію], як це зазначено в умовах контракту.

265. Якщо пастух, якому велика рогата худоба чи вівці та кози були дані для випасу, вчиняє [з ними] злочинні дії, змінює клейма та продає їх, він має бути притягнутий до суду та обвинувачений і має компенсувати їх власнику худоби чи овець та кіз у те, що він вкрав, у десятикратній вартості.

266. Якщо тварина в стайні загинула від хвороби, чи її' вбив лев, що увірвався до стайні, пастух має очистити себе перед богом, й влас­ник тих, хто були у стайні має взяти на себе відповідальність за втрати, що сталися у стайні.

267. Якщо пастух недбалий, і дозволив корості [хворобі ?] по­ширитися стайнею, то пастух має відшкодувати — худобу чи овець та кіз — за шкоду, що завдала короста [хвороба ?], який він дозво­лив поширитися, та віддати усе власнику.

268. Якщо авілум наймає вола для молотіння, 20 сіласів зерна є їх оренда.

269. Якщо він наймає віслюка для молотіння, 10 сіласів зерна [сплачується] їх оренда.

270. Якщо він наймає козу для молотіння, 1 сілас зерна [спла­чується] їх оренда.

271. Якщо авілум найме худобу, віз і погонича, він має дати 180 сіласів зерна на день.

272. Якщо авілум наймає тільки віз, він має дати 40 сіласів зерна за день.

273. Якщо авілум наймає працівника, він має дати 6 мір ячменя сріблом за день з початку року до кінця 5-го місяця, і 5 мір ячменя сріблом за день від шостого місяця до кінця року.

274. Якщо авілум найме ремісника, він має дати за день... 5 мір ячменя сріблом; якщо найме ткача 5 мір ячменя сріблом;... [Текст пошкоджено] якщо найме тесляра 4 міри ячменя сріблом. [Текст пошкоджено].

275. Якщо авілум найме [вантажний?] човен, 3 міри ячменя сріб­лом на день є його оренда.

276. Якщо він найме човен, що може пливти проти течії [парус­ний?], мін має дати 2,5 міри ячменя сріблом за його оренду на день.

277. Якщо авілум найме човен водомісткістю 60 кур, він має дати 1/6 шекелів сріблом за день за оренду.

278. Якщо авілум купить раба або рабиню і протягом місяця він [раб] впаде від епілепсії, він має повернути його [раба] до продавця, і покупець має повернути срібло, яке він зважив та віддав.

279. Якщо авілум купує раба або рабиню, і третя особа вимагає їх, продавець буде задовольняти цю претензію.

280. Якщо авілум купив раба чи рабиню іншого авілума в чужій країні, і коли він приїде до своєї країни власник раба чи рабині впізнають своїх раба чи рабиню — якщо вони, раб чи рабиня є вихідцями з краї­ни, їх мають відпустити [віддати попередньому власнику?] без оплати.

281. Якщо вони є вихідцями з іншої країни, покупець має заяви­ти перед богами яку суму срібла він заплатив, і власник раба чи ра­бині має дати покупцю ту кількість срібла, яка він заплатив, і так він може отримати свого раба чи рабиню.

282. Якщо раб заявляє своєму власнику: «Ти не мій господар», він [власник] має звинуватити й принести докази проти нього [раба], що він дійсно його раб, й тоді його власник має відрізати йому вухо.

Епілог

Це справедливі рішення, які Хаммурапі, спроможний прави­тель, встановив та таким чином спрямував землю на шлях правди та правильного способу життя.

Нехай бог Енліль, чиї накази не можна скасувати, покарає його [того, хто не виконує мої закони] і нехай це покарання швидко забе­ре його.

Переклад з вавилонського діалекту аркадської мови на англій­ську J.A. Brinkman. Roth M. T. Law Collections from Mesopotamia and Asia Minor. Writings from the Ancient World, vol. 6. Society of Biblical Literature, 1995, С. 71-142.