Історія державно-правових інститутів Стародавнього Єгипту.
Державність у басейні р. Ніл з’явилася у другій пол. IV тис. до н.е. у формі невеликих територіальних утворень – номів. На рубежі IV–III тис. до н.е. Єгипет складається із 40 номів, які виникли внаслідок об’єднання сільських общин з метою проведення спільних іригаційних робіт.
Ном очолював цар («начальник каналу»), який одночасно був верховним жерцем. Між номами точилася боротьба за панування, у ході якої виникло два об’єднання: Верхній (Південний) та Нижній (Північний) Єгипет. До кінця IV ст. до н.е. володарі Верхнього Єгипту завойовували Нижній, об’єднуючи землі по течії Нілу в одну державу.Подальша історія Стародавнього Єгипту поділяється на п’ять періодів:
1. Раннє царство (ХХХІ–ХХVIII ст. до н.е.) – затверджується централізована держава, головною функцією якої є організація праці та утримання в працездатному стані іригаційної системи;
2. Давнє царство (XXVIII–XXIII ст. до н.е.) – період найвищої могутності фараонів, влада яких спирається на розповсюджену бюрократію. Утвердження рабовласництва. Країна була розділена на адміністративно-територіальні області (номи). Проте, у XXIII ст. до н.е., внаслідок сепаратизму номної знаті, централізована держава в Єгипті розвалена, а іригаційна система зруйнована;
3. Середнє царство (XXII–XVIII ст. до н.е.) – завдяки військовій знаті Єгипет знов був об’єднаний. У XVIII ст. до н.е. країну завойовує плем’я кочівників гіксосів, панування яких продовжувалося майже два століття;
4. Нове царство (XVI–XIІ ст. до н.е.) – країна знов була об’єднана. Єгипет шляхом завоювання сусідніх країн (Нубія, Лівія, Палестина, Сирія) став величезною поліетнічною (різноплемінною) імперією.
5. Пізнє царство (ХІІ–VI ст. до н.е.) – період занепаду. У VII ст. до н.е. країну завойовували перси, потім в IV ст. до н.е. Македонія, і у І ст. до н.е. Єгипет увійшов до складу Римської імперії.
Соціальна структура Стародавнього Єгипту характеризується значною еволюційною уповільненістю.
Причиною цього було практично безмежне панування в економіці державного царсько-храмового господарства. У загальному вигляді соціальна структура давньоєгипетського суспільства виглядала наступним чином: а) релігійно-аристократична верхівка великих рабовласників – фараон, джаті, номархи, жерці, воєначальники, чиновники різного статусу; б) простолюдини (мерет) – селяни-общинники, ремісники, дрібні торговці та вільні селяни; в) залежне населення – безправні раби (військовополонені, одноплемінники) і так звані «слуги царя», котрі виконували визначену їм норму і володіли незначним майном.Державний устрій Стародавнього Єгипту можна характеризувати як традиційну східну деспотію. Вище державне управління здійснювалося фараоном, особу якого вважали богом. Фараону належала верховна законодавча, виконавча, судова, релігійна, адміністративна та військова влада. Вона передавалася у спадок. Фараону належали всі найважливіші державні функції – організація іригаційних робіт, призначення на посаду. Йому належало верховне право власності на землю, яке могло передаватися у власність знаті, чиновникам, храмам. Однак влада фараона не була абсолютною, вона обмежувалася морально-релігійними нормами справедливості давньоєгипетсьго суспільства.
Влада фараона здійснювалась через строгу бюрократичну систему. На чолі ієрархічного ладу стояв джаті (начальник робіт). З початку виникнення держави джаті виконував обов’язки жерця міста, керівника канцелярії фараона. Пізніше до нього перейшли повноваження видавати закони, здійснювати контроль за центральними та місцевими органами управління, системою водопостачання, керувати поліцією, судовими органами. Керівниками основних відомств – військового, податкового та громадських робіт – призначалися указом фараона, але підпорядковувались вони джаті. На нижчому шаблі бюрократичної піраміди перебували начальники прикордонної, продовольчої служб, фінансового відомства, судді різноманітних рангів тощо.
Місцеве управління зосереджувалося в руках сільської общини, яку очолювали старійшини та общинні ради. Вони мали адміністративну та судову владу в межах общини.
Декілька общин об’єднувалися в ном на чолі з номархом, який командував номовим ополченням, керував храмовим господарством і був верховним жерцем місцевого релігійного культу.Судова система на всіх етапах історичного розвитку Єгипту не була відокремлена від адміністрації. У період Давнього царства судочинство втілювали органи общинного самоуправління. У номах судочинство здійснювали номархи. Вищий суд знаходився у веденні спеціального органа – шести палат, головою яких був джаті і фараон. Окрім цього, був центральний суд (кенбет), що складався зі знатних громадян, а також кенбети округів і окремих міст. Певні судові функції виконували храми.
Регулярної армії у Давньому царстві ще не існувало. В разі необхідності збиралося ополчення. У період Середнього царства з’являються кадрові офіцери, починає формуватися царська гвардія. Лише у Новому царстві створюється постійна армія. З початку вона поповнювалась з єгиптян-землеробів, міщан, а пізніше з іноземних найманців.
Поліцейський апарат в Стародавньому Єгипті був доволі розвинутим. Існувала тайна і явна поліція, погранична стража, спеціальні охоронні загони, які охороняли столицю, водоканали, зерносховища, храми.
Право в Стародавньому Єгипті було достатньо розгалуженим. Форми власності: державна, общинна, храмова, приватна (жерці та царські чиновники могли здійснювати будь-які операції із землею – дарувати, продавати, передавати у спадок).
Зобов’язальне право було представлено наступними видами договорів:
· договір купівлі-продажу землі за умов досягнення домовленості між продавцем і покупцем на предмет договору; продавець клявся перед богами, підтверджуючи таким чином силу договору; мав відбуватися фактичний перехід права від продавця до покупця;
· договір найму – дозволяв наймати рабів, тварин, майно;
· договір оренди – можливість оренди земельних ділянок на річний термін;
· договір позики – з засобом забезпечення виконання умов шляхом побиття боржника палицею або боргова кабала;
· договір поклажі – найчастіше зустрічається при переході майна на зберігання ополченцями, що йшли у військовий похід.
Шлюбно-сімейне та спадкове право. Дружина мала майже однакові права з чоловіком. Шлюб укладався на основі договору між нареченим та нареченою Придане залишалося власністю нареченої Розлучення могло здійснюватися з ініціативи обох сторін. Щоправда, з часом роль чоловіка зросла. Йому дозволялося мати наложницю, в той час як за зраду дружина прирікалась до смертної кари. За незначну провину чоловік міг побити палицею свою дружину. Покарання за побиття наступало лише тоді, коли наслідком його ставало каліцтво дружини.
Майно успадковувалось як за законом, так і за заповітом. Спадкоємцями за законом вважалися діти незалежно від статі, проте старшому сину діставалося нерухоме майно. Заповіт дозволялося укладати кожному з подружжя. Він озвучувався в присутності трьох свідків або укладався в письмовій формі.
Кримінальне право та процес. Серед злочинів у Стародавньому Єгипті виділялися: а) посягання на державний устрій, зокрема – зрада, розголошення державної таємниці, повстання. Ці злочини відносилися до категорії тяжких, відповідали за них не лише винні, а й члени їхніх родин; б) злочини проти релігії – вбивство священних тварин, чаклунство; в) злочини проти життя та здоров’я – вбивство, завдання тілесних ушкоджень; г) майнові злочини – крадіжка, обважування; д) злочини проти моралі – зґвалтування.
За вчинення злочинів передбачалися тілесні покарання, смертна кара, ув’язнення, передача до рабства, грошові штрафи, відшкодування завданих збитків у подвійному розмірі.
Процес розпочинався з подання усної чи письмової заяви потерпілої сторони. Доказами вважалися свідки, присяга, зізнання під час тортур.
3.