Державний устрій.
Важливу роль грала Рада при імператорі. Цей дорадчий орган у різні часи називався «Неодмінною радою» (1801 р.), «Державною радою» (1810 р.). Державна рада складалася з п’яти департаментів: законів, справ військових, справ цивільних і духовних, державної економії, справ царства Польського (утворений після польського повстання 1830-1831 рр.). Основним завданням цього органу була підготовка законопроектів. З часом цю функцію взяли на себе царська канцелярія, міністерства, відомства та спеціальні комітети, а обговорення законопроектів Державною радою стало мати суто формальний характер.
Особиста його величності канцелярія – орган, що пов’язував царя з урядовими установами з найважливіших питань державного управління. До його структури входило шість відділень. Перше відділення здійснювало контроль над міністерствами, готувало законопроекти, завідувало призначенням та звільненням вищих чиновників (зі згоди царя). Друге відділення займалося кодифікацією законів. Третє відділення було утворене з метою боротьби з повстанськими рухами в країні. Четверте відділення займалося благодійницькими установами та жіночими учбовими закладами. П’яте відділення було утворене з метою розробки проекта реформ управління державними селянами. З 1842 по 1845 рр. існувало шосте відділення, що займалося підготовкою пропозицій з управління Кавказом.
Сенат. роль цієї раніше достатньо значної установи у XIX ст. істотно зменшилася. Збереглася його функція вищої судової установи держави. Його департаменти перетворилися на вищі апеляційні інстанції для судів губерній.
Згідно з царським маніфестом «Про утворення міністерств» (1802 р.) було утворено вісім міністерств: військових сухопутних сил, морських сил, іноземних справ, внутрішніх справ, юстиції, фінансів, комерції, народної просвіти. До апарату міністерств входили Рада при міністрі, департаменти та канцелярії.
Міністри отримали виконавчу владу в межах свого міністерства та були підлеглі безпосередньо імператорові. Вони мали заступників – товаришів міністрів.
Згодом були утворені міністерство поліції (незабаром скасоване) та прирівняні до міністерств відомства: Державне казначейство, Ревізія державних рахунків, Головне управління шляхів сполучення, Головне управління духовних справ різних сповідань.
Комітет міністрів – розглядав питання, що мали відношення до компетенції декількох міністерств, а згодом і департаментів Державної ради, й тому вимагали спільного обговорення міністрів та голів департаментів. Головував на засіданнях комітету імператор.
Для вирішення питань, по яких уряд не бажав проводити відкрите обговорення утворювалися тимчасові комітети, що, як правило, були секретними.
Місцеві органи управління. На чолі губерній стояли губернатори. Генерал-губернатор керував декількома губерніями. Губернії ділилися на повіти. На чолі повітів стояли земський справник та нижній земський суд. Нагляд за законністю в губерніях здійснювався прокурором та двома його помічниками (губернськими стряпчими). В повітах існували повітові стряпчі. В містах існувала посада городничого. У XIX ст. було утворено палати державних маєтностей, яким були підлеглі виборні волосні правління.
Судові органи. Судами першої інстанції були повітові суди, нижня розправа для державних селян, поміщик – по незначних справах для своїх кріпосних, тощо. Суди були підпорядковані міністерству юстиції.
Палати кримінального та цивільного суду в губерніях були судами другої інстанції по справах всіх станів. Палати цивільного суду виконували також деякі нотаріальні функції. Вексельні справи, справи про торгову неспроможність розглядали комерційні суди, які почали утворюватися в 1808 р. Справи всіх станів розглядали також надвірні суди в столицях.. Діяли відомчі суди: військові, морські, гірські, лісові, шляхів сполучення, а також духовні та волосні селянські суди. Вищою судовою установою, як вже було вказано, був Сенат.Армія діяла на організаційно-правових засадах, що були розроблені ще Петром Великим. Було посилено паличну дисципліну та муштру. В 1816 р. було утворено військові поселення, де селяни повинні були нести військову службу на рівні з солдатами. Вони були піддані нещадній експлуатації, що призводило до постійних масових хвилювань в їхньому середовищі. В середині XIX ст. військові поселення було повністю скасовано.
Поліція. В Москві та Петербурзі поліцейські функції здійснювали обер-поліцеймейстри, в містах – городничі, в повітах – ісправники та ніжні земські суди. Місце було розподілене на поліцейські частини на чолі з приватним приставом. Частини ділилися на квартали, які очолювали квартальні надзирателі разом із квартальними поручиками. В 1837 р. в зв’язку з поділенням повітів на менші адміністративно-територіальні одиниці – стани – з’явилася поліцейська посада станового пристава, який в своїй діяльності спирався на сільську виборну поліцію, до складу якої входили державні селяни, сотські та десятські, а також на вотчинну поліцію поміщиків.
Загалом, каральні функції в Російській імперії, тією чи іншою мірою, виконували майже всі державні органи.
3.