Державне становище США під час Другої світової війни.
Подальший розвиток світових зв’язків США отримали вже в сер. 20-х років. В цей час відбувалися два протилежних процеси: намагання до роззброєння та, навпаки, нестримна гонка озброєння, яка несла величезні прибутки монопольному капіталу.
Міністр іноземних справ Франції А.Бріан, у зверненні до американського народу з нагоди 10-річчя вступу США у війну, 6 квітня 1927 р. запропонував укласти франко-американську угоду про заборону використання війни як засобу національної політики. З більш чітким викладенням пропозиції Бріан звернувся до держсекретаря США Френка Келлога.
Державний секретар США Келлог 28 грудня 1927 р., в принципі, погодився з пропозицією Бріана, але запропонував укласти багатосторонню угоду. Після узгодження урядами США, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Японії та деяких інших держав певних нюансів, шлях до підписання угоди став вільним. Переговори завершились 27 серпня 1927 р. підписанням у Парижі «Пакту Бріана-Келлога» делегаціями 15 держав. В той же день США адресували ноту 48 державам з пропозицією приєднатися до «Пакту Бріана-Келлога». Незабаром до нього приєдналося 69 держав, у т.ч. 9 країн – не членів Ліги Націй (серед них СРСР та США)[101].
В середині 30-х років у світі постала нова проблема – німецький нацизм. Президент Рузвельт вміло підводив американське суспільство до розуміння необхідності участі країни у війні з метою захисту демократії у всьому світі та зупинки прагнення Німеччини до світового панування. Під час боротьби з економічною кризою, реформування напрямків зовнішньої політики відійшло на другий план. Спеціальна комісія Сенату прийшла до висновку, що участь США у Першій світовій війні пояснювалася не національними інтересами, а зацікавленістю виробників зброї. На хвилі ізоляціоністських настроїв Конгрес приймає протягом 1935-1937 рр. три закони про нейтралітет. На початку 1938 р.
відбувся новий сплеск ізоляціонізму. Палата представників майже не проголосувала за поправку до Конституції країни, згідно якої було необхідне проведення національного референдуму для оголошення війни (за виключенням випадків безпосереднього вторгнення на територію США). Президент закликав укріплювати оборону країни перед лицем загрози з боку країн-агресорів. На початку 1939 р. він назвав ці держави: Німеччина, Італія, Японія. Навесні 1939 р. агресія проти малих країн була оцінена як тотальна загроза національній безпеці самих США. Рузвельт направляє послання Гітлеру та Муссоліні, в яких пропонував, щоб вони дали гарантію 31 державі Європи та Азії терміном не менш як на 10 років. Диктатори відверто відкинули такі пропозиції, що відразу повернуло демократичні держави на чолі з США проти них. У вересні 1939 р. президент Рузвельт наполягає на прийнятті четвертого закону про нейтралітет, який дозволив його уряду продавати зброю воюючим країнам на умовах платні за зброю готівкою та вивозу товару власними суднами або кораблями нейтральних держав.У Другу світову війну США вступили фактично 7 грудня 1941 р. Авіаносне японське з’єднання напало на тихоокеанську базу, яка належала США – Перл-Харбор. Після цієї події 8 грудня 1941 р. США оголосили війну Японії. За перші півроку війни США та Англія втратили більше 300 тис. чоловік. Тому до 1943 р. американська економіка завершила перехід до військової економіки, яка засновувалась на жорсткому державному регулюванні та централізації.
У березні 1941 р. конгресом США був прийнятий закон про передачу в борг або в оренду озброєння, стратегічної сировини, різних товарів та послуг країнам-союзникам по антигітлерівській коаліції у період Другої світової війни – Закон про ленд-ліз.
В серпні 1941 р. на острові Ньюфаундленд, біля берегів Канади, відбулася зустріч Рузвельта та англійського прем’єр-міністра Черчілля. Там глави урядів Великобританії та США узгодили свої плани в умовах мінливості розстановки сил у світі у зв’язку з нападом Німеччини на СРСР.
2 серпня 1941 р. відбувся обмін нотами між США та СРСР щодо пролонгації на рік американо-радянських торгівельно-економічних угод та економічного сприяння з боку США у війні проти фашистської Німеччини.1 січня 1942 р. у Вашингтоні була підписана Декларація Об’єднаних Націй, яку підписали лідери США, СРСР, Великобританії, Китаю та ще 22 держави у декларації містились зобов’язання держав застосувати всі ресурси – як військові так й економічні - проти тих членів Берлінського пакту, з якими даний учасник Декларації знаходився у стані війни. США також зобов’язувались поставляти по ленд-лізу для СРСР щомісячно 100 бомбардувальників, 300 винищувачів, 88 танків та іншу військову техніку. Пізніше США надали безвідсотковий кредит розміром 1 млрд. доларів для фінансування військових закупок.
Проблема боротьби з агресорами примусила найвпливовіші світові держави антигітлерівської коаліції об’єднувати свої зусилля. Так, 28 листопада – 1 грудня 1943 р. в Тегерані (Іран), проходила конференція за участю лідерів США, СРСР, Великобританії. Головним питання було створення другого фронту. Рузвельт та Черчилль переконали Сталіна оголосити війну Японії, а за це визнали західний кордон СРСР, який проходив по лінії Керзона.
На початок 1945 р. результат війни був зрозумілим. Тому країни-переможці знов збираються на конференцію, щоб вирішити післявоєнний устрій у світі. Вона відбулася 4-11 лютого 1945 р. у м. Ялті. Конференція прийняла Декларацію про звільнену Європу, де, зокрема, говорилось, що США, СРСР та Англія будуть узгоджувати свою політику для побудови демократичної світової моделі міжнародних відносин.
17 липня – 2 серпня у Потсдамі працювала Міжнародна конференція з питань щодо наслідків війни. Досягнуті угоди покладуть основу післявоєнній системі міжнародних відносин.
6 та 9 серпня 1945 р. ПВС США скинули атомні бомби на японські міста Хіросіма та Нагасакі. Там загинуло близько півмільйона людей. Американці пояснили свої дії бажанням примусити японців до більш швидкої капітуляції, яка була підписана 2 вересня 1945 р. на американському лінкорі «Міссурі». Тоді ж закінчилась і Друга світова війна, в якій США знов потрапили до стану переможців та стали світовим лідером по багатьох показниках.
6.