Особливості правового розвитку США в перший пол. ХХ ст.
Правова система США в першій половині ХХ ст. спиралася на судову систему, яка складалася з Верховного суду США та системи федеральних судів. Верховний суд у вказаний період грав унікальну роль у формуванні та розвиткові джерел американського права.
Це визначалося як надзвичайною широтою владних повноважень суду, так і особливістю самого процесу формування правової системи США.Федеральну судову систему складають 4 групи судів – окружні, спеціальні, апеляційні та спеціальні апеляційні – на чолі з Верховним судом.
Окружні суди США – федеральні суди загальної юрисдикції. Вони у якості першої інстанції розглядають всі справи, засновані на федеральному законодавстві.
Спеціальні суди першої інстанції:
1) претензійний суд США (грошово-майнові претензії громадян США до уряду);
2) суд США по справах зовнішньої торгівлі (розглядає справи, які виникли на основі федеральних законів щодо митних правил);
3) податковий суд США (конфлікти стосовно рішень федеральних податкових установ).
В США існує мережа автономних військових судів, які займаються справами суто військового значення, а також кримінальними правопорушеннями, які були скоєні військо службовцями під час проходження дійсної служби виключно при виконанні службових обов’язків.
Кожний штат у своїх кордонах може запроваджувати судові органи, які буде вважати за потрібне. Але існують загальнообов’язкові для всіх штатів риси судочинства. Так, в штатах існує 3 групи судів: обмеженої та спеціальної юрисдикції, загальної юрисдикції, апеляційної юрисдикції. Перші 2 групи – місцеві суди першої інстанції, які розглядають справи за сутністю. А третя група об’єднує проміжні апеляційні суди та верховні суди штатів.
Вирішальну роль у процесі розвитку правової системи США в першій половині ХХ ст. грали англійські судові та правові традиції. Особливо помітний слід залишило у правовій системі США англійське «загальне право», яке закріпилося спочатку у правовій системі окремих штатів, а, згодом, в усій федеральній системі.
Англійське право являло собою готову та достатньо гнучку правову форму, яка відкривала простір для розвитку конституційних відносин. До того ж, каста юристів – прихильників англійського права - була тісно пов’язана з правлячою верхівкою, а в умовах розвитку капіталістичних відносин в США не бажала залишати можливість маніпулювати певними державними та економічними процесами. Саме американські історики права зауважили, що «судді сформували загальне право, щоб стимулювати та заохочувати промисловий розвиток країни, забезпечуючи тим самим добробут буржуазії за рахунок інших класів в державі»[102].З формально-юридичної точки зору «загальне право» в США не має узагальнюючого характеру, бо воно диференційовано застосовується у різних штатах, по-різному тлумачиться у судовій практиці. Федеральне законодавство не інкорпорувало «загальне право», як таке, в систему федерального права. Тому у самому процесі уніфікації та американізації загального права в США важливу роль відіграв Верховний суд.
Розвиток правової системи привів до переваги федерального права над правом окремих штатів, чому сприяло рішення Верховного суду, згідно з яким суди штатів повинні були вирішувати справи не просто у відповідності з Конституцією або законами штатів, але й у відповідності з законами та договорами Сполучених Штатів – верховним правом країни. Більш того, у судовій конституційній практиці федеральне право стало розглядатися як таке, що включає в себе не тільки Конституцію США, закони контролю та договору, але й тлумачення їх значення у рішеннях Верховного суду.
З іншого боку, законодавство та практика Верховного суду передбачали, що закони окремих штатів, крім тих випадків, коли федеральна конституція або законодавство вирішують це в інший спосіб, застосовуються як норми, які обов’язкові при винесенні рішення цивільних процесів у федеральних судах.
У США в першій половині ХХ ст. право, яке було вироблено суддями, на відміну від Англії, де «співвідношення сил» між різними джерелами права, міняється не на користь прецедентів права, не тільки не втрачає свого початкового значення, але й перетворюється у перший за своєю значущістю ряд джерел права.
Ще починаючи з кінця ХІХ ст., виходячи з загальних світових тенденцій, що розвиток права є процесом, який не є підвладний суддям, останні бачили своє головне завдання не в створенні норм права, а в їх автоматичному використанні у відповідності до принципу «панування права». В той час була суттєва різниця у повноваженнях виконавчої та судової влади, з компетенції якої виключалась сама правотворчість. Проте, вже в першій половині ХХ ст., у позиції суддів Верховного суду під безпосереднім впливом вчення «соціологічної юриспруденції» відбулися суттєві зміни.
Таким чином, сам механізм правотворчості Верховного суду США склався у процесі формування судової правової системи і був безпосередньо пов'язаний з успадкованим з англійської практики правилом прецеденту, яке зробило можливим в Америці перетворення судових рішень у важливе джерело права та розквіт казуального права.
Політичні функції, які належать Верховному суду США, були досить широкими. Англійські юристи вважали, що подібні рішення в Англії могли бути прийнятими лише Парламентом. Поєднання у повноваженнях Верховного суду США конституційного контролю та звичайних судових повноважень у співвідношенні з іншими специфічними рисами політичної системи США дозволили йому, за думкою американських політологів, подібно адміністратору, проводити державну політику. В результаті у політичній практиці США, склалася парадоксальна ситуація, за якої «Верховний суд – це суд та не суд або, принаймні, більше, ніж суд»[103].
Особливість правової системи США першої половини ХХ ст. полягала також в тому, що прийняття політичних рішень Верховним судом мало характер владних команд, які, до того ж, мали ще й класовий характер. Ці команди втілювалися у вигляді звичайних судових рішень, які зовнішньо були позбавлені політичного характеру та значущості, де на перший план виступала абстрактна правова фразеологія. Тому у політичній та правовій системі США, де сама правова норма (доктрина, прецедент) була об’єктом політичного маніпулювання суддів, конкретне судове рішення виносилося не на суто правовій базі, а шляхом власних політичних переконань суддів.