4. Держава і право ранньофеодальної Англії.
Політичний розвиток середньовічної Англії характеризується значною своєрідністю. Острівна країна, яку у ті часи море не захищало, а робило відкритою для вторгнення ззовні, неодноразово піддавалося завоюванням.
Римське панування, що тривало в Англії з I ст. до початку V ст., не залишило глибоких слідів у соціально-політичному ладі. Вслід за відступом римських легіонів на острів почали вторгатися германські племена ютів, англів і саксів, які в V–VI ст. захопили більшу частину території (за винятком Уельсу й Шотландії). Утворилося близько 15 англосаксонських племінних князівств. Пізніше з них оформилося сім королівств: Кент, Уессекс, Сессекс, Ессекс, Східна Англія, Мерсія й Нортумбрія.В VII ст. почалося об'єднання Англії. В IX ст. установилася гегемонія королівства Уессекс, яка підкорило майже всі англо-саксонські області. Але процес політичного об'єднання країни був загальмований датською навалою. У другій половині IX ст. датчани захопили майже всю Англію. Боротьбу з ними взяло на себе Уессекське королівство. У ході боротьби за датчанами залишалися тільки східні й північно-східні області країни. Значна частина датчан асимілювалася з англосаксами. Уже в середині Х ст. країна знову була об’єднана англо-саксонським королівством. Але вторинна навала датських завойовників на початку XI ст. перетворило її в провінцію датського королівства. В 1042 р. на чолі Англії встав король із уессекскої династії Едуард Сповідник. Однак відновлене англосаксонське королівство проіснувало недовго. В 1066 р. Англія була завойована норманським герцогом Вільгельмом (Завойовником)[29].
Нормани кардинально змінили суспільно-політичний устрій Англії. Феодальна роздробленість, що почалась у країні, була зруйнована, Англія перетворилася в згуртовану державу на чолі із сильним монархом.
Соціальна структура. З моменту розселення, задовго до виникнення в англосаксів феодального землеволодіння, вони жили громадами.
Основну масу населення аж до IX ст. становили вільні селяни-общинники – кэрли, що володіли досить великими ділянками землі – гайдами (40 га). Розпорядження наділом обмежувалося правами всіх членів великої родини. Пізніше таке великородне володіння, засноване на звичайному общинному праві, стало називатися фольклендом (народна земля). Таку землю не можна було заповісти, продавати, передавати по жіночій лінії.Кэрли до VII ст. мали повноправність, брали участь у народних зборах, самоврядуванні, володіли зброєю й становили основу військового ополчення англосаксонських королів.
На вершині англосаксонського суспільства стояла родова знать – ерли, пізніше королівські дружинники – гезіти, життя яких було захищено більш високим вергельдом (грошове відшкодування за вбиство). На низу соціальної структури перебували раби й напіввільні люди – лети й уіли, які обробляли чужу землю й платили своїм панам натуральний оброк.
З кінця VII ст. в англосаксонському суспільстві починається процес феодалізації. Масовий характеру здобуває дарування королями прав на власність землі дружинникам і церкві. Таке дарування називалося бокленд. Люди, що мешкали на цій ділянці поступово перетворювалися в залежне населення.
Державний лад. Поряд з формуванням державних органів в Англії досить довго зберігалися народні установи. Однак вирішальна роль належала родовій знаті. На чолі окремих англосаксонських держав стояли королі. Їхня влада перебувала під контролем знаті, що збиралася на «раду мудрих» – уїтенагемот.
Уїтенагемот був вищим органом державної влади. Без його згоди король не мав права ні видати законів, ні проводити які-небудь важливі державні заходи. Навіть королівські дарування землі й інших благ здійснювалися за згодою уїтенагемота. Він був вищим судовим органом, до якого зверталися з апеляціями на рішення судів графств. Він призначав елдорменів (старшин) графств, а в деяких випадках – і єпископів. Йому належало право обрання й усунення королів.
Однак до VII ст.
влада короля, завдяки наявності значних земельних володінь і особисто відданої йому дружини, була незаперечною.Місцеве керування й судоустрій. Обласна й судова, судово-адміністративна організації в Англії несли в собі архаїчні риси. За формою вона залишалася народною, общинною, хоча усе більше підкорялася пануванню верховної державної влади. Основою цієї організації служили графські й сотенні округи.
Графство представляло або територію поселення племені, або знову утворений судово-адміністративний округ. У середині Х ст. їх нараховувалось 32. Елдормен, який очолював графство (у минулому самостійний князь племені), представляв інтереси місцевої знаті. З посиленням королівської влади елдормен усе більше поступався місцем королівському шерифові, який первісно був його помічником.
Графства ділилися на сотні. Кількість їх по окремим графствам варіювала від 64 (на півдні) до 4 (на півночі). У сотні раз на місяць скликалися збори в складі сотенного старшини й великих землевласників, а також представників від сільських громад – старости, священика й чотирьох найбільш впливових селян. Відвідування зборів було обов'язковим (у разі невідвідування загрожував штраф). З посиленням королівської влади ця сотенна організація занепадала.
Армія. Верховне командування англосаксонських ополчень і дружини здійснював король. Збирали й командували окремими ополченнями округів елдормени. З установленням феодальних відносин в Англії все більшу роль стала грати особиста дружина короля, яку він утримував на власні кошти.
Право. В Англії до нормандського завоювання основним джерелом права були записи звичайного права: Правда Етельберга, Правда Іне, Правда короля Альфреда, Правда короля Ательтана тощо. Англосаксонські варварські правди, за своїми характерними ознаками наближуються до Салічної правди франків і в значній мірі, повторюють її.