Буржуазні реформи в середині XIX ст.
Зберігалася власність поміщиків на землю, земельні наділи. Селяни повинні були викупати надані їм наділи. До викупу вони залишалися тимчасовозобов’язаними і мали відробляти на користь пана оброк, або панщину.
Планувалося, після викупу створити общинну власність на землю. Община повинна була стати нижньою ланкою адміністративного управління на селі. Передбачалося утворення спеціального державного апарату: губернські у селищних справах присутствія та інститут мирових посередників. Також, поміщики зберігали «нагляд за порядком у їхніх маєтках, з правом суду і розправи, до утворення волостей та відкриття волосних судів»[89].
Фактично, реформа, хоч і була, в цілому, кроком вперед, зберегла значні залишки кріпацтва – політичне безправ’я селян, відробітки, штрафи, високу орендну плату, тощо. Викупні платежі за землю скасовано згідно з указом Сенату «Про поліпшення добробуту і полегшення становища селянського населення» від 9 листопада 1905 р.
Селянська реформа тривала понад 40 років, але бажаних результатів не дала. У зв’язку з цим у 1906 р. було розпочато Столипінську аграрну реформу.
Земська реформа 1864 р. Проведена з метою пристосувати самодержавний лад до потреб капіталістичного розвитку шляхом створення місцевого (земського) самоврядування. 1 січня 1864 р. Олександр II затвердив Положення про губернські та повітові установи, згідно з яким у губерніях та повітах створювалися виборні земські установи – губернські і повітові земські зібрання (розпорядчі органи) та управи (виконавчі органи). Головами земських зборів були представники дворянства[90].
Діяльність повітових і губернських земських зборів була підконтрольною місцевій губернській владі, а через неї – міністрові внутрішніх справ[91].Міська реформа 1870 р. Згідно з Міським положенням, затвердженим Олександром II 16 червня 1870 р. на міські органи самоврядування було покладене виконання адміністративно-господарчих завдань на території міста: питання благоустрою, завідування шкільною, медичною справою, міською торгівлею і промисловістю, міським кредитом тощо.
Органами самоврядування у містах були міські виборні збори (скликалися виключно для обирання гласних членів міської думи), міська дума та міська управа. Їхня діяльність перебувала під наглядом губернаторів і міністерства внутрішніх справ. губернські з міських справ присутствія, під головуванням губернатора, розглядали скарги на діяльність органів міського самоуправління.
Судова реформа 1864 р. Змінила судову систему Російської імперії, кримінальне і цивільне судочинство. Судові статути (затверджені у листопаді 1864 р.) запровадили систему незалежних судів, в яких засідали професійно підготовлені судді. Суди було відокремлено від адміністрації, утворено загальний і формально рівний для всіх суд: суди мирової юстиції та загальні суди. В окружних судах для розгляду більшості кримінальних справ запроваджено інститут присяжних засідателів.
Проголошувалися демократичні принципи судочинства: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, презумпція невинуватості, рівність усіх перед законом, гласність, усність і змагальність судового процесу, вільна оцінка доказів судом тощо. Проведено також реорганізацію прокуратури, запроваджено адвокатуру.
Водночас, реформа зберегла залишки станового судочинства: станові суди – церковні, військові, волосні, суди для інородців, окремий порядок розгляду справ про службові злочини, станових представників при судових палатах, адміністративну юстицію, дворянський склад суддів тощо.
Поліцейська реформа 1862 р.
Зміни, спрямовані на вдосконалення структури і посилення ролі поліції у відведеній їй сфері діяльності. Реформа отримала законодавче оформлення в «Тимчасових правилах про устрій поліції у містах і повітах губерній, що управляються за загальним установленням» та відповідному указі Олександра II, яким вони вводилися в дію (обидва – від 25 грудня 1862 р.). Фактично «Тимчасові правила» перетворилися на правовий акт постійної дії, який упродовж тривалого часу регулював устрій і діяльність поліції. Указ складався зі вступу і 10 статей, в яких містилися принципові положення щодо реформи поліції. «Тимчасові правила» викладені в 33 статтях, які уточнювали і розкривали основні положення указу.Внаслідок реформи 1862 р. замість міської та земської поліції у кожному повіті започатковувався єдиний поліцейський колегіальний орган — повітове поліцейське управління на чолі з повітовим справником, якого призначав губернатор або генерал-губернатор. Керівник управління разом зі своїм помічником та членами управління становили присутствіє. Головою присутствія теж був повітовий справник. Повітовому поліцейському управлінню були підпорядковані виконуючі чиновники поліції, до яких належали станові пристави і нижні чини поліції (соцькі й десяцькі). Повіт поділявся на дрібніші адміністративно-поліцейські одиниці: стани, дільниці (сотні) й поселення. Кількість станів у повіті була різною (2-4) і залежала від розміру території, що обслуговувалася, чисельності її населення, стану «спокою і порядку». В окремих губерніях, за рішенням міністра внутрішніх справ, при повітовому поліцейському управлінні утворювалася кінна поліцейська варта.
«Тимчасові правила» зберігали в усіх губерніях і найбільш значних містах, посадах і містечках самостійну, окрему від повітової, міську поліцію. У цих населених пунктах утворювалися поліцейські управління на чолі з поліцмейстерами. Структура міського управління була аналогічною структурі повітового. До його присутствія входили поліцмейстер (голова), помічник поліцмейстера (обидва призначалися на посаду губернатором) і два засідателі від міського стану (ратмани магістрату або ратуші).
На відміну від повітового управління, засідателі обиралися шляхом не прямих, а багатоступеневих виборів. У підпорядкуванні управління перебували виконуючі чиновники (міські пристави, помічники приставів і поліцейські наглядачі) та нижні поліцейські чини (службовці міських поліцейських команд). Місто поділялося на частини, очолювані міськими приставами, які (а також їх помічники і поліцейські наглядачі) призначалися губернатором. У результаті Поліцейської реформи 1862 р. чисельність чиновників поліції збільшилася, а її структура ускладнилася. Реформа не внесла в роботу поліції достатньої ясності й визначеності, тобто фактично не досягла очікуваних результатів. У дещо модернізованому вигляді поліція існувала в Росії до лютого 1917 р.Військова реформа 1864-1874 рр. була викликана виявленою під час Кримської війни 1853-1856 рр. повною небоєздатністю та технічною відсталістю російської армії.
На першому етапі реформи (починаючи з 1864 р.) строк служби рекрутів було скорочено до 15 років, покращене технічне оснащення армії.
У 1874 р. було прийнято новий Статут про військову повинність. Замість станової рекрутської повинності він вводив всезагальну, всестанову повинність чоловічого населення. Призов здійснювався за жеребом (кількість тих, хто підлягав призову, перевищувала потрібність у людях). Призивали чоловіків з 21 року. Строк служби складав для піхоти – 6 років, для моряків – 7 років.
Реформа надавала переваги особам, що отримали освіту, вводила деякі пільги з урахуванням сімейного положення тих чи інших осіб.
Офіцерський корпус комплектувався особами, що закінчили або військове, або юнкерське училище і, як правило, належали до дворянського звання.
В результаті реформи збройні сили Росії перетворилися в армію буржуазного типу, що зберегла певні феодальні пережитки – дворянський офіцерський корпус, система взаємодії офіцерів зі солдатами (муштра, рукоприкладство), тілесні покарання, що зберігалися ще довгий час після їхньої офіційної заборони у 1863 році.
Фінансова реформа. У зв’язку з підготовкою і проведенням селянської реформи були створені Селянський та Дворянський банки. В 1860 році було створено Державний банк, а також мережу комерційних банків.
Відбулося впорядкування державних фінансів: було введене загальнодержавний бюджет. Всі грошові кошти держави концентрувалися в Державному банку, який приймав внески, надавав позики, враховував векселя, тощо. Було відмінено подушну подать, введену ще Петром I для селян та міщан та замінено податками. Було введено акцизи на деякі з предметів широкого споживання. Пізніше було встановлено державну монополію на лікеро-горілчані вироби.
Наприкінці XIX ст. здійснювалися заходи, спрямовані на зміцнення грошової системи. Було введено золотий стандарт, тобто вільний розмін карбованця на золото (введено золоті карбованці).
В основу митної політики держави було покладене протекційну систему, яка повинна була допомагати розвиткові російської економіки.
Контрреформи. Після здійснення Олександром II описаних вище прогресивних реформ розпочався розгул народовольців. Політична напруга в країні була різко підвищена. Самого імператора було вбито народовольцями в 1881 р.. Новим імператором стає його син Олександр III (1881–1894 рр.). З метою заспокоєння терористичних організацій в країні та стабілізації політичної ситуації уряд Олександра III вдається до контрреформ.
Вже у 1881 р. було прийняте Положення про заходи щодо охорони державного порядку та суспільного спокою. Цей акт передбачав уведення режимів посиленої або надзвичайної охорони, коли вся повнота влади передавалася генерал-губернаторові, який отримував право забороняти збори, закривати торгівельно-промислові заклади, підвергати будь-яку особу арешту до 3 місяців, висилці. Значно розширений був обсяг повноважень поліції та жандармерії.
До будь-якої особи, що визнавалася шкідливою «для державного порядку та суспільного спокою» за рішенням Особливої наради, до складу якої входили міністр внутрішніх справ, два чиновники від МВС і два – від міністерства юстиції, могла бути застосована висилка.
В 1892 р. було видано закон «Про військове положення», що дозволяв у разі необхідності вводити режим військового стану на територіях, небезпечних в революційному сенсі. Ці закони надавали владі право передавати справи по злочинах загального характеру військовим судам за законами воєнного часу.
В 1889 р. Було прийняте Положення про земських дільничних начальників, які замінили собою мирових суддів. На них було покладено поліцейсько-судові функції, що суперечило найважливішому принципу судової реформи 1864 р. – відділенню суду від адміністрації.
Було встановлено становий принцип формування першої виборчої курії замість цензового. Тепер в курію могли потрапити тільки представники дворянства, для міських виборців було встановлено майновий ценз, для селян було введено порядок призначення гласних в земства з числа селян-виборців губернатором на його погляд.
Губернатор або міністр внутрішніх справ отримали право призупиняти або скасовувати будь-яке рішення органів земського самоврядування. Було підсилене контроль влади за діяльністю міського самоврядування.
Права жандармерії в області дізнання і слідства по політичних справах було значно розширено. Справи про збройний опір владі, напад на співробітників поліції та інших посадових осіб при виконанні ними службових обов’язків та багато інших було передано до військово-окружних судів[92].
5.