Підвищення ефективності роботи правових систем із застосуванням методів теорії штучного інтелекту

Суміжна галузь штучного інтелекту і правознавства – це одна з найскладніших науково–практичних проблемних галузей, що коли–небудь відкривалася людством. М. Мінський в одному з інтерв\'ю сказав: “Проблема штучного інтелекту – одна з найскладніших, за які коли–небудь бралася наука” [176]^[72].

Розумовій діяльності юриста (судді, слідчого, криміналіста, судового експерта й ін.) властивий високий рівень інтелектуальності, спеціалізації і професіоналізму. “Інтелектуальна сторона права і законодавства знаходить своє концентроване вираження в категорії “правова культура”, що акумулює всі досягнення цивілізації у галузі права і законності, демократії, волі і прав людини, володінні навичками розуміння і застосування норм і інститутів права” [65]^[73]. Механізм правової культури характеризує рівень правосвідомості, законності, досконалості законодавства і юридичної практики. Він виражає твердження і розвиток права як соціальної цінності [4]^[74].

На думку Д.А. Керимова, “законотворчість, як і будь–яка інша творчість, виключає його всепоглинаючу формалізацію і, отже, комп\'ютеризацію. Мова може йти поки лише про залучення кібернетичних методів і комп\'ютерних засобів для допоміжних, прикладних, підготовчих робіт, що істотно полегшують і прискорюють сам процес створення законів” [57]^[75].

Філософія права досліджує такі структури правових утворень, як норма права, інститут права, галузі права і нормативний акт. “Мова йде про такі елементи, як систематизація, кодифікація та інкорпорація законодавства. Особливо це стосується початкових етапів формування українського національного права” [13]^[76].

У сучасних умовах законодавча діяльність в Україні стикається з істотними труднощами. Стрімко зростає загальна кількість прийнятих законів з одночасним зниженням їхньої якості – так, тільки в 2001 р. з 241 закону, прийнятого Верховною Радою України і підписаного Президентом, 114 (більш 47%) – про внесення змін і доповнень у чинне законодавство, а в 2002 р. з 205 прийнятих і діючих законів – 88 (43%) вносить зміни в раніше прийняті закони^[77]. У результаті зростає нестабільність законодавства. Ускладнюються політичні, економічні і правові умови законодавчої діяльності. Один із шляхів поліпшення законодавчої діяльності – активне використання досягнень сучасної науки і техніки.

Поточне законодавство нашої країни містить велике число протиріч, що дуже хвилюють органи державної влади всіх рівнів, фахівців, що задіяні у законотворчому процесі, а також юристів–практиків. Гостро почувається необхідність у системі, що змогла б уже на ранній стадії розробки нормативного документа визначити, чи суперечить він Конституції України, чинному законодавству країни, а також розкрити внутрішні протиріччя в самому документі. Аналогічні проблеми встають при складанні договорів і контрактів, коли також необхідно виключити протиріччя з законодавством України, а в ряді випадків – і з міжнародним правом. Якщо це не зроблено, можлива ситуація, коли справа в суді буде програна не тому, що не вірно зроблені угоди, а через невірне оформлення документів. Таким чином, є потреба в технології, що забезпечувала б смисловий пошук документів у базі даних, автоматично генерувала різні редакції того самого документа, а також текст документа по шаблону і реквізитам і була б спроможна знайти протиріччя в текстах документів [6]^[78].

У процесі рішення правової проблеми законодавець виробляє модель правового регулювання, найважливішою складовою якої є система понять нормативних розпоряджень.

Необхідно враховувати, що застосування методів штучного інтелекту в правотворчій діяльності на сьогоднішній день деякою мірою обмежено. Це обумовлено різними факторами. Наприклад, такими як “неможливість комп\'ютерного моделювання процесів постійного пізнання й узагальнення соціальної і правової реальності на рівні законопроекту в цілому, окремого інституту, окремої правової норми. Варто звернути увагу також і на те, що кожна правова норма має свій алгоритм її створення і моделювання” [65]^[80]. Тут існує проблема так званого повсякденного знання.

Застосування методів штучного інтелекту в правознавстві не обмежується рамками законотворчості. У законодавчій діяльності необхідне використання не тільки нормативно–правової інформації, а й інших видів інформації, наприклад інструктивної, методичної та ін. Крім цієї інформації (назвемо її даними), юристові–професіоналові необхідні знання – тобто закономірності предметної галузі, що дозволяють фахівцеві успішно вирішувати свої професійні задачі. Наприклад, чим відрізняються студенти юридичних вищих навчальних закладів від практикуючих юристів? У перших у голові хаос з даних, фрагментів підручників, лабораторних робіт, семінарських занять тощо. У кращих із других складається деяка струнка сукупність зв\'язків між поняттями і закономірностями, що дозволяє кваліфіковано вирішити поставлену задачу.

Якщо порівняти кілька спроб тлумачення метафори “штучний інтелект”, зроблених ученими, які стояли біля джерел даного наукового напрямку^[81], то можна зробити висновок про те, що в дослідженнях зі штучного інтелекту виділяються дві основні цілі. Перша – інформаційна, або евристична, полягає в тому, щоб створити програмне забезпечення, котре автоматизує такі види людської діяльності, що традиційно вважаються інтелектуальними. Друга мета – біонічна – полягає у використанні програм штучного інтелекту для пояснення процесів, що протікають у людини, коли вона вирішує ті чи інші задачі, тобто програми повинні імітувати сам процес одержання результату людиною, допомагати осягати ці процеси [17]^[82].

Дослідники штучного інтелекту змогли створити моделі юридичного міркування принаймні чотири десятиліття тому, а починаючи з 1987 р., проходять міжнародні конференції в цій галузі; для дослідження штучного інтелекту і права існує Міжнародна Асоціація штучного інтелекту і права (IAAIL), що була сформована з метою підтримки, розвитку і просування галузі штучного інтелекту і права на міжнародному рівні. Створено Британську й Ірландську юридичну асоціацію технології освіти (BILETA), мета якої полягає в тому, щоб вивчати, як штучний інтелект взаємодіє з законом, і працювати для створення автоматизованих додатків у законі, що використовують методи штучного інтелекту.

Дослідники розглядають фундаментальні питання щодо потенційної корисності обчислювальних моделей лінгвістики, розпізнавання і логіки в законі: чи є можливим використовувати обчислення, щоб надати висновок, що роблять юристи–експерти; чи може бути надана в обчислювальній формі мова права; як природна мова служить мостом для зв\'язку понять і серед юристів і комп\'ютерних програм?

У 1980-і – 1990-і роки теза про те, що успішна експертна система, можливо, сприяє юриспруденції більше, ніж будь–який інший метод, був широко розповсюджений у спеціальній літературі [189]^[83].

У науковій літературі поки що не сформувалося єдиного визначення для цього класу автоматизованих інформаційних систем. Фахівці ще не дійшли до єдиної думки про те, де проходить межа, у рамках якої ці системи можуть і повинні замінити людину. Мова йде лише про визначення напрямків дослідження, теоретичного осмислення механізму обробки інформації мозком людини і спроби реалізації його в теорії інженерії знань, про розробку досвідчених зразків експертних систем.

Фонд юридичних експертних систем (JURIX) було засновано в 1988 р. в Нідерландах, він став відомим міжнародним форумом по штучному інтелекту і праву. Починаючи з 1988 р. JURIX проводить щорічні конференції, відкритий доступ до веб-сайту JURIX, на якому розміщуються матеріали конференцій (http://www.jurix.nl). За ці роки теми конференцій були різноманітні, включаючи теорію штучного інтелекту, теорію права, технічні проблеми (моделювання), практичне впровадження:

1988 р. – Парадигми в правовій інформатиці;

1989 р. – Короткий огляд критеріїв для перевірки правильності і практичного використання;

1990 р. – Цілі досліджень і розвиток;

1991 р. – Модель юридичного міркування;

1992 р. – Інформаційна технологія і закон;

1993 р. – Інтелектуальні інструментальні засоби для законотворчості. Комп\'ютерні інструментальні засоби для порівняльного законодавства;

1994 р. – Відношення з юридичною теорією;

1995 р. – Передача даних і штучний інтелект і правознавство;

1996 р. – Основи юридичних експертних систем;

1997 р.– 10–а Конференція;

1998 р. – 11–а Конференція;

1999 р. – 12–а Конференція;

2000 р. – 13–а Конференція;

2001 р.

16–17 грудня 2002 р. – 15–а Конференція.

Головна відмінна риса юридичних експертних систем полягає в тім, що подібні системи інтенсифікують аналітичну роботу юриста, сприяють рішенню конкретних правових проблем, при цьому не претендуючи бути єдиним ключем для відшукання істини, бо, з одного боку, далеко не всі розумові процеси можуть бути формалізовані і представлені у виді комп\'ютерних програм, а з іншого – інформація, на базі якої комп\'ютерна система приймає рішення, зберігає привнесені людиною невірогідність матеріалу, суперечливість і дефіцит фактів [151]^[85].

Наприкінці 1980–х pp. значну кількість розробок у галузі штучного інтелекту і права було зосереджено на розробці корисних прикладних програм для юридичної професії. Хоча подібні програми створювалися для полегшення практичної діяльності юристів, однак більшість з розроблених прикладних програм не виправдувала високі чекання дослідників і користувачів. Незважаючи на це, дослідження тривало, і надмірно оптимістичні відправні моменти, що служили основами для досліджень, були переглянуті.

Як прямий наслідок, на початку 1990–х рр. ми бачимо зрушення в дослідженні: з одного боку, значна кількість дослідників повернулася знов до реальних основ юридичних експертних систем, з іншого – здатність прикладних програм ефективно виконувати частину задач, що стоять перед фахівцями в галузі права. Межи досліджень розкинулися між розвитком прикладних програм і теорією, між фундаментальними дослідницькими і комерційними прикладними програмами [191]^[86].

В основі процесу розумової діяльності, що є процесом відображення дійсності, у ході якого людина вирішує ті або інші задачі, формуючи образи й оперуючи ними, лежить практична діяльність. Мислення – сукупний продукт пізнавальної діяльності людей всіх епох, воно є суспільно–історичним процесом розвитку знань людства про об\'єктивний світ, що розвивається і змінюється. Мислення є здатність суб\'єкта до міркування, заснована на використанні як інформації, отриманої з зовнішнього світу, так і знань, засвоєних суб\'єктом. Специфічною рисою мислення є рефлексія, тобто здатність “зосереджуватися на самому собі”, “знати, що знаєш” [132]^[87]. Людина в процесі мислення виробляє не тільки команди і програми безпосередньо здійснюваних дій, але і знання.

Між одержанням знання і його використанням може бути значний часовий і просторовий інтервал. Здатність людини до переробки інформації поза безпосереднім процесом взаємодії зі світом – необхідна умова перетворення розумової праці в особливий вид діяльності, а також розвитку науки [152]^[88].

Людина, вирішуючи задачу, продукує певну сукупність образів і втілює їх у мовну оболонку. І те й інше – функції людського мислення.

Гносеологічний аналіз розумових функцій людини необхідний для розуміння можливостей їхнього відтворення в технічних системах.

Для природного мислення і природного міркування властиві основні феноменологічні характеристики [15]^[89]:

– наявність об\'єкта – міркування завжди буває міркуванням про щось;

– опора на запас знань і навичок суб\'єкта і його психологічних особливостей;

– евристичність – міркування найчастіше спрямоване на виявлення раніше невідомих характеристик об\'єкта міркування або обґрунтування сумнівних характеристик даного об\'єкта;

– інформативність – у процесі міркування суб\'єкт одержує нову інформацію про об\'єкт міркування;

– взаємодія аналізу і синтезу – у процесі міркування суб\'єкт аналізує об\'єкт міркування для приєднання в акті синтезу цікаву для нього характеристику, ознаку або місце в системі знань.

“Міркування – це акт комунікації, що складає в планомірному перетворенні певних структур мовного мислення деякого суб\'єкта з метою зміни відповідних структур іншого суб\'єкта” [15]^[90], тобто є системою взаємодії суб\'єкта, об\'єкта й адресата міркування, на виході якої виникає послідовність висловлень, що має (або не має) властивості доказовості і переконливості. Доказовість як властивість міркування моделюється в символічній логіці за допомогою логічного висновку. Логічний висновок одержують у результаті послідовності дій, виконуваних відповідно до визначених правил перетворення висловлювань деякої природної або формалізованої мови, що називають логічною процедурою. Логічна процедура є одним з видів пізнавальних процедур і має суб\'єкт–об\'єктну структуру. Логічний висновок є результатом дій суб\'єкта логічних процедур. Процес міркування в системі логічної процедури уявляється як динамічна взаємодія двох підсистем: висновку і пошуку висновку.

Право носить інформаційну природу, що полягає в тім, що норма права є неперсоніфікованим сигналом, сигналом типу “тим, до кого це відноситься”, а звідси випливає необхідність аналізу перекладу правової інформації в дії її адресатів – тих осіб, котрих ця інформація стосується. Отже, інформаційний аспект права тісно пов\'язаний із психологічним, тому що право як знакова система здатно регулювати поводження тільки тоді, коли адресна інформація сприйнята і засвоєна свідомістю особистості, трансформувалася в мотив її діяння [138]^[91]. Норма, правозастосовний акт та інші загальні (вторинні) правові засоби є способами передачі інформації. Інформаційна природа права пов\'язана з формальним компонентом права: об\'єктування в тій чи іншій формі єдиного масштабу (у законах, постановах й інших нормативних актах) потрібно для того, щоб інформація про можливе і належне поводження, про наслідки порушення цього масштабу надходила до адресатів права [25]^[92].

Адресат у загальному випадку мусить мати можливість переробляти інформацію відповідно до функції мети, тобто в ньому передбачається наявність деякого центра переробки інформації (мозок, центральний процесор і т.п.), і мати вихід для інформації, що забезпечує реалізацію функції мети. Відповідно до теорії пізнання, добір (виявлення) інформації є однією з найважливіших складових інформаційного процесу, для якого характерні:

– добір інформації, що забезпечується наявністю властивості вибірковості, що дозволяє виділяти лише істотну інформацію;

– передача інформації, що повинна звести до мінімуму затримку між моментами відправлення інформації і надходження її до адресата; значно зросли вимоги також до вірогідності передачі інформації;

– переробка інформації, що характеризується наявністю алгоритму (програм) переробки, масивів вихідної й кінцевої інформації – продукту переробки;

– збереження інформації, пов\'язане з швидким темпом зросту кількості накопичених людством знань. Отже, виникає проблема не тільки в тім, щоб устигнути компактно зафіксувати інформацію на будь–якому матеріальному носії і забезпечити його схоронність протягом визначеного терміну. Основна проблема полягає в пошуку необхідної інформації.

– пред\'явлення (видача) інформації. Ця складова – кінцевий етап інформаційного процесу. Однак, говорячи про кінцевий етап, ми розуміємо під цим закінчення деякого визначеного циклу інформаційного процесу: добір – передача – переробка – збереження – видача. Процес видачі інформації визначається цільовою функцією, закладеною у відповідному циклі інформаційного процесу.

Якщо вихідна інформація (результат видачі) призначається користувачеві, виникають питання узгодження виходу інформаційного процесу з рецепторним полем людини за фізичними характеристиками, за кількістю інформації, формою подання вихідного сигналу, кількістю інформації, що може сприймати людина в одиницю часу [120]^[93].

З більш широкої точки зору, інформаційний процес варто розглядати як безперервний і нескінченний. Дійсно, видача інформації при завершенні одного циклу інформаційного процесу породжує інформаційне поле або частину його для іншого циклу. Тому всі інформаційні процеси, що протікають у людському суспільстві, знаходяться у взаємозв\'язку і є безперервними в тому розумінні, що одна складова інформаційного процесу переходить безпосередньо в іншу його складову. До загальних властивостей як фізичної (технологічної), так і семантичної (змістової) інформації відносяться вірогідність, довговічність, значущість (цінність) [90]^[94].

Спільність інформаційних характеристик, спільність різних видів інформації є об\'єктивними закономірностями природи і визначаються спільністю інформаційних процесів у різних об\'єктів. В умовах формування демократичної правової держави й основ цивільного суспільства, ринкової економіки важливого значення набуває чітке і всебічне правове регулювання інформаційних відносин, що складаються і розвиваються в правовій сфері. Інформація про наші права, що утримується в законодавчих актах (або нормативна правова інформація), є особливо важливим видом інформації. Вона лежить в основі нормального функціювання суспільства, у фундаменті його економічного і політичного життя, використовується або приймається до уваги при підготовці будь–яких рішень. Відсутність, неповнота або неточність правової інформації породжують моральні й матеріальні втрати, незрівнянні з витратами на її обробку і послуги при її наданні користувачеві. Недостатня правова інформованість викликає розбалансованість економіки, деформує правосвідомість громадян, підвищує рівень злочинності, істотно ускладнює перехід до правової держави і ринкової економіки. Особливо гостро завдання надання достовірної, повної, несуперечливої інформації в реальному масштабі часу постає в системі юстиції, де інформаційний голод безпосередньо позначається на роботі судів та органів юстиції.

Основним джерелом правової інформації для фахівців і широкого кола громадян у нинішній час є засоби масової інформації – традиційні друковані видання й електронні засоби масової інформації (комп\'ютерні правові системи, радіо, телебачення). Використання друкованих видань (на паперових носіях) є традиційним засобом поширення правової інформації.

Якщо говорити про споживачів правової інформації, то через сформовані звички і навички істотна частина фахівців і значна частина звичайних громадян воліють сприймати правову інформацію, відтворену на папері. Сьогодні цілий ряд задач зручніше вирішувати, використовуючи паперовий варіант документів. Так, детальний одночасний аналіз кількох документів на папері, з можливістю робити необхідні позначки в тексті і т.п., далеко не завжди зручно замінити роботою на комп\'ютері навіть за використання багатовіконного інтерфейсу; також офіційне опублікування нормативно–правових документів сьогодні у відповідності з чинним законодавством можливо тільки на паперових носіях. Разом з тим поступово кількість аматорів і постійних користувачів персональних комп\'ютерів зростає. Недоліки використання друкованих видань для забезпечення доступу до правової інформації також очевидні: це відносна обмеженість обсягу публікацій, неефективність збереження великих масивів інформації і пошуку в них конкретних документів, низька оперативність при передачі інформації. Радіо і телебачення теж можуть бути використані для поширення правової інформації, але тільки з погляду загального правового виховання громадян.

Безумовно, усе більш масовий характер здобуває використання різних комп\'ютерних баз правової інформації. Уже сотні тисяч фахівців використовують комп\'ютерні правові системи у своїй роботі, і кількість користувачів буде і далі стрімко зростати, що обумовлено більшою доступністю персональних комп\'ютерів як для підприємств і компаній, так і для приватних осіб і цілим рядом унікальних достоїнств і можливостей комп\'ютерних технологій. У першу чергу, це можливість компактно зберігати великі обсяги інформації, можливість швидкого пошуку потрібних документів або навіть їхніх фрагментів у величезних масивах даних, можливість з високою швидкістю передавати інформацію по телекомунікаціях на будь–які відстані. Подібні системи є високоефективним інструментом, що допомагає користувачеві при його самостійній роботі і при прийнятті рішень, тому що вони накопичують у базі даних досить великий обсяг матеріалів (нормативні акти, думки експертів), що знижує ймовірність помилки. Очевидно, що вже в найближчому майбутньому практично жоден фахівець, що працює з правовою інформацією, не зможе обійтися у своїй діяльності без довідкових правових систем.

З другої половини 60–х р. на Заході виникла ідея використовувати переваги комп\'ютерних технологій для роботи з законодавчою інформацією. Тоді ж, одночасно з розвитком комп\'ютерних технологій і засобів телекомунікацій, у світі стали з\'являтися перші комп\'ютерні довідкові системи. Розробка таких систем була обумовлена тим, що вже тоді бази даних дозволяли збирати, зберігати і систематизувати настільки величезну кількість матеріалів, що було не під силу звичайним бібліотекам. Спочатку системи створювалися у вигляді електронних картотек, що давали можливість знайти повні дані про реквізити документів, що цікавлять користувача, – назви, номери, дати видання, видавник, тощо. За допомогою отриманих бібліографічних реквізитів уже можна було легко і швидко відшукати друковане видання, в якому опубліковано необхідний матеріал.

У Європі першою електронною картотекою для комп\'ютерного пошуку юридичної інформації стала бельгійська система CREDOC (1967 р.), створена спільними зусиллями учених університетів Бельгії і Бельгійського союзу адвокатів і нотаріусів, у базу даних якої була поміщена інформація про документи внутрішнього і міжнародного права, про парламентські матеріали. Однак у цій системі не існував прямий зв\'язок користувача з інформаційною базою для одержання необхідних даних – користувач звертався до спеціального інформаційного бюро, звідки і приходила відповідь, що містить адресну інформацію про законодавчі документи протягом двох – восьми днів. Пізніше деякі юридичні електронні картотеки почали працювати в діалоговому режимі через мережу терміналів у бібліотеках і стали широко доступні для всіх бажаючих. Наприклад, система FINLEX (1982 р.), створена міністерством юстиції Фінляндії, призначалася для надання інформації про судові рішення і судову практику. Але незручність електронних картотек полягає в тім, що вони не дають можливості ознайомитися з повним текстом документів.

Розробка однієї з найвідоміших повнотекстових довідкових правових систем США – LEXIS почалася в 1967 р. з угоди між колегією адвокатів штату Огайо і фірмою DАТА Соrр. З 1980 р. вона стала доступна користувачам Великобританії, а з 1985 р. – Австралії. Щодня система відповідає більш ніж на 20 тисяч запитів. В інформаційному банку системи знаходяться всі судові прецеденти США, а також нормативні документи штатів і акти федерального значення, у тому числі повний текст конституції США. Згодом у LEXIS було включено британське законодавство, з 1981 р. – англійські судові прецеденти. Тепер ця система має ім\'я LEXIS–NEXIS і доступна, в тому числі, і через мережу Інтернет.

У 1986 р. була створена австрійська система юридичної інформації RDB, що також є повнотекстовою. У 1993 р. ця ситема містила більш півмільйона документів, у тому числі 150 тисяч судових рішень. Зараз практично всі економічно розвинуті країни мають УПС, і, за деякими оцінками, зараз у світі нараховується понад 100 подібних систем. У США це – WRU, LEXIS,WESTLAW, JURIS, FLITE; у Великобританії – PRESTEL, POLIS, LEXIS; в Італії – ITALGUIRE; у Бельгії – CREDOC; у Німеччині – Система Бундестагу, LEXINFORM; у Фінляндії – FINLEX; у Франції – IRETIV, CEDIJ, JURISDATA, SINDONI і т.д. До того ж в більшості випадків ці системи носять недержавний характер.

Спочатку в багатьох країнах починалися спроби створення державних комп\'ютерних систем юридичної інформації, однак у більшості випадків такі спроби зазнали крах через дорожнечу. Так, з 1971 р. у США для потреб Конгресу на державні кошти створювалася правова система JURIS. Однак уже з 1982 р. держава змушена була домовитися про спільне фінансування проекту з приватною фірмою Publishing Сомраnу. З жовтня 1993 р. система цілком належить двом приватним компаніям – West Publishing Company і Mead Data Systems.

З деяким запізненням розвиток комп\'ютерних правових бібліотек почався й у СРСР. У липні 1975 р. керівництво Радянського Союзу прийняло рішення про розвиток правової інформатизації. У рамках реалізації цього рішення в 1976 р. при Міністерстві юстиції було створено Науковий центр правової інформації (відомий також як НЦПІ). Основною задачею Центра стала розробка довідкових систем і державний облік нормативних актів. Однак користуватися інформаційною базою НЦПІ могли лише окремі державні міністерства, відомства й наукові організації. Широкий доступ до інформації був виключений. Так продовжувалося до початку реформ.

Швидкий розвиток і поширення комп\'ютерних правових бібліотек у державах колишнього СРСР, і зокрема в Україні, почалося на початку 90–х рр. Зараз спостерігається стійкий розвиток ринку інформаційно–правових послуг, що диктується зростаючою потребою в правовій інформації, динамічним розвитком законодавства в нашій країні. Зростаючі обсяги правової інформації, динаміка розвитку і мінливість сучасного українського законодавства обумовили швидкий розвиток і закріплення на ринку постачальників інформаційних послуг підприємств і організацій, що спеціалізуються на створенні і поширенні великих комп\'ютерних довідково–інформаційних масивів – баз даних по законодавству. У порівняно короткий термін на ринку з\'явилися такі українські правові системи (бази даних по законодавству), як “КПБ Ліга: Закон” (www.liga.kiev.ua), “Законодавство” (www.rada.kiev.ua), “Нормативні акти України” (www.nau.kiev.ua), “Право” (www.legal.com.ua) і ін.

Величезні потреби в правовій інформації, з одного боку, і зростання рівня і можливостей комп\'ютерних технологій – з іншої, привели до зростання популярності комп\'ютерних повнотекстових пошукових систем серед фахівців. Кількість користувачів таких систем швидко зростає з кожним днем, і робота з ними стає нормою для фахівців різних рівнів. Так, наприклад, за даними російських періодичних видань [60]^[95], кількість користувачів правової довідково–пошукової системи “Консультант Плюс” (м. Москва) складає 140 тисяч, більш ніж 700 фахівців зайняті виробництвом цього продукту, при цьому налічується понад 10 тисяч розповсюджувачів та 300 регіональних сервісних центрів в 150 містах 75 регіонів Росії. Серед користувачів цих систем велика кількість юристів, аудиторів, бухгалтерів, банківських працівників, економістів, підприємців, працівників органів законодавчої, виконавчої і судової влади, учених, викладачів, студентів і т.д.

Технологія інформаційного пошуку в цих системах складається з таких операцій [55]^[96]:

1) постійне нагромадження і оновлення пошукових масивів;

2) формування запиту або пошукового припису (включає процес перекладу з природньої мови на формалізовану інформаційно–пошукову);

3) здійснення інформаційного пошуку;

4) формування відповіді на запитання (включає процес перекладу з формалізованої інформаційно–пошукової мови на природню).

Процеси збору, сприйняття, реєстрації, обробки, збереження, поширення і використання соціально–правової інформації в суспільстві містить у собі три напрямки [143]^[97] :

– інформація як об\'єкт правовідносин і елемент правової системи (місце і роль інформації в правовій системі); особливості і юридичні властивості інформації; мотивація, підстави і цілі виробництва, перетворення і споживання інформації в правовій системі; класифікація інформації; проблеми оцінки якості та ефективності інформації, її роль у прийнятті юридичних рішень тощо);

– інформаційні процеси як механізми реалізації інформаційних прав і воль і виникаючі в них суспільні відносини (інформаційні відносини);

– особливості і юридичні властивості інформаційних систем і інформаційних технологій як об\'єктів правовідносин в інформаційній сфері, а також створення і застосування інформаційних систем, інших інформаційно–телекомунікаційних технологій і засобів їхнього забезпечення в правовій сфері.

У Законі “Про інформацію” від 02.10.1992 р. № 2657–XII [49]^[98] правова інформація визначається як сукупність документованих або привселюдно оголошених відомостів про право, його систему, джерело, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактика і т.п. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори й угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Під інформаційною системою розуміють “систему обробки даних засобами накопичення, збереження, відновлення і їхній пошук і відображення” [108]^[99], тобто інформаційна система – “автоматизована система, комп\'ютерна мережа або система зв\'язку” [140]^[100].

Сьогодні в правовій сфері створюються інформаційні системи для обробки найрізноманітнішої інформації. Позначена вище класифікація інформації дозволяє намітити різновиди інформаційних систем у правовій сфері. До них можна віднести, в першу чергу, інформаційні системи, призначені для обробки правової інформації в правотворчій, правозастосовній, правоохоронній діяльності, інформатизацію правового утворення і виховання.

Очевидно, що загальні тенденції розвитку ринку правової інформації в Україні в нинішній час обумовлені постійно зростаючим обсягом інформації, причому як за рахунок кількісного її збільшення (прийняття законів і підзаконних актів), так і за рахунок її відкритості, обумовленої реалізацією відповідних положень Конституції, втіленням у життя ідей побудови правової держави та впровадженням і розвитком прогресивних інформаційних і телекомунікаційних технологій (розробка сучасних програмних засобів систематизації, збереження і пошуку інформації, розвиток комп\'ютерної мережі Інтернет). Новий імпульс у розвитку державної інформаційної політики виник останнім часом у зв\'язку з усвідомленням необхідності побудови інформаційного суспільства в Україні як головної умови її політичного і соціально–економічного руху вперед.

В інформаційній сфері задіяна значна частина сучасного суспільства, і ці процеси вимагають законодавчого регулювання. “Інформаційну сферу можна представити як сукупність інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, системи формування, поширення, використання інформації і регулювання виникаючих при цьому суспільних відносин. Інформаційна сфера є системотворним фактором життя суспільства, активно впливає на стан політичної, економічної, оборонної й інших складових безпеки держави” [73]^[101].

Як державні, так і комерційні постачальники інформаційних послуг, що спеціалізуються на створенні і поширенні великих комп\'ютеризованих довідково–інформаційних масивів – баз даних по законодавству, створені для рішення однієї основної задачі – найбільш оперативного забезпечення вільного доступу широкого кола користувачів до можливо більш повного спектра достовірної правової інформації. Очевидно, що довідкова правова інформаційна система істотно прискорює розвиток країни, зміни в суспільстві. Так, наприклад, у Росії одержали широке поширення подібні системи з судової практики: суспільство одержало вільний доступ до десятків тисяч справ, що відкриті для широкого кола людей. Тим самим здійснюється суспільний контроль над роботою судової системи [92]^[102]. В Україні поки ще подібні системи не одержали широкого розвитку, однак комерційні постачальники подібного роду довідкових інформаційних продуктів починають спроби для створення і поширення хоча ще далеко не повних інформаційних баз з судової практики^[103], що є кроком до побудови правової держави.

Розглядаючи механізм організації доступу до правових баз даних, можна сказати, що, якщо первісно одержання доступу до баз даних правової інформації полягало в можливості установки копії правової бази даних на персональний комп\'ютер користувача з наступною її актуалізацією, то надалі в силу приходу нових технологій стало можливим розглядати різні варіанти механізму реалізації доступу. З\'явилася можливість здійснення запису баз даних правової інформації на оптичні носії (CD–ROM), можливість організації вилученого оn–lіnе–доступу до сервера постачальника інформації з каналів зв\'язку, що комутуються, або по мережі Інтернет, з’явилися різні комбінації і змішані варіанти механізму реалізації доступу.

Як показує аналіз тенденцій розвитку ринку правової інформації, крім розширення можливостей доступу до правової інформації на даному етапі назріла необхідність якісної зміни самої форми надання цього виду послуг – власне баз даних правової інформації. Масив юридичної інформації величезний, і сьогодні необхідно не лише надати тексти документів, але максимально добре обробити цю інформацію. Правова інформація – це структурований масив, з чіткими типами і видами пов\'язаних між собою документів, які можна класифікувати по предметній сфері, по термінах тощо. Тексти документів сьогодні можна знайти в бібліотеці або в Інтернеті. Інформаційні системи дадуть не тільки можливість знайти документ, але й покажуть взаємозв\'язки між актами, дадуть інформацію про протиріччя між ними, нададуть можливість простежувати погодженість між документами [113]^[104].

Така якісна зміна втілена, головним чином, у трьох основних моментах:

1) тематична розробка текстового масиву правових актів (тобто створення тематичних розділів, орієнтованих на різні групи споживачів правової інформації);

2) деталізоване пророблення власне текстів правових норм (наявність змістових зв\'язків, коротких коментарів відправного характеру, наявність змісту в значних за обсягом текстах правових актів);

3) розширення сервісних можливостей пошукового апарата баз даних.

Свою основну функцію, що полягає в тім, щоб визначати прийняття рішень, що не суперечать законові, нормативна правова інформація зможе виконати тільки за умови дотримання двох основних вимог: по–перше, відомості про всю безліч діючих у державі правових норм повинні бути певним чином систематизовані, оперативно обновляючись в міру внесення до них усіх змін і доповнень і зберігаючи в “пам\'яті” відповідної інформаційної системи; по–друге, ці відомості в будь–який момент виникнення потреби в них мають бути доступними для всіх категорій користувачів, включаючи громадян.

Вивчаючи закони, користувач сприймає нормативні розпорядження, інтерпретує їх, і поступово в нього виробляється певне уявлення про зміст законів. Користувач будує свою суб\'єктивну модель правового регулювання. Чим ближча ця модель до еталонної, тим вирогідніше, що користувач діятиме в рамках закону. В ідеалі суб\'єктивна модель має повністю відповідати еталонній.

Майже у всіх системах пошуку текстової інформації, що діють у світі, прийнятий діалоговий порядок спілкування користувача з базами даних, коли користувач багаторазово коректує свій запит при взаємодії з пошуковою системою, щоб одержати потрібний результат. При цьому використовується спеціальна командна або орієнтована на меню інформаційно–пошукова мова, що дозволяє обробляти запит, складений з повних або скорочених слів, зв\'язаних між собою булевими і контекстуальними операторами. У результаті з\'ясовується, що користувач не може застосовувати безпосередньо для пошуку звичайні природно–мовні формулювання запитів, прийняті в практиці людського спілкування.

З цих причин спілкування з традиційними текстовими інформаційними системами (у тому числі і іноземними, доступними через міжнародні телекомунікаційні мережі, зокрема ІНТЕРНЕТ) вимагає високої кваліфікації від споживача, розуміння безлічі одержуваних у процесі діалогу команд мови спілкування з інформаційною системою, засобів формального подання запиту зі слів природної мови, знання правил ведення діалогу і т.п. Власне кажучи, від рядового користувача необхідне розуміння булевої логіки, лінгвістичних тонкощів відмінкових закінчень, уміння відрізняти словосполучення від булевого перетинання слів тощо. Для виявлення більшої частини латентної інформації користувачеві необхідно буде врахувати усі варіації синонімів, що позначають знаходжуване поняття. У результаті час пошуку значно перевершить час обробки тих документів, що будуть знайдені пошуковою системою. Усі допущені помилки приведуть до погіршення якості пошуку, але рядовий користувач, фактично не маючи механізму реальної оцінки ситуації, не знає шляхів поліпшення пошуку без певного спеціального навчання. Практично якісна діалогова обробка одного запиту вимагає від декількох хвилин до кількох десятків хвилин напруженої роботи кінцевого користувача або інформаційного посередника, що діє в його інтересах.

Але навіть при таких зусиллях пошук підходящого варіанту рідко закінчується складанням найкращого формулювання запиту. Найчастіше це дещо компромісний варіант, отриманий “методом проб і помилок”, на якому оператор зупиняється тільки через економію часу.

Найменша неточність із включенням у термін запиту “зайвого” слова може привести до нульової відповіді. Якщо “розширити” запит, скоротивши в ньому кількість термінів, користувачеві може загрожувати занадто об\'ємна видача документів, серед яких усього кілька десятків записів буде відповідати змістові запиту. Тому високоякісний пошук у діалогових системах багатьма фахівцями і споживачами розглядається як справжнє мистецтво одержувати те, що потрібно за мінімальний час.

Широко ведуться дослідження зі створення засобів пошуку природною мовою (головним чином, у США). Як приклад таких досліджень досить згадати комплекс пошукових систем, розроблюваних у межах американського проекту ТRЕС (Техt Retrieval Conference). У цих дослідженнях беруть участь кілька десятків великих дослідницьких центрів, університетів і фірм США, Європи і Японії. За умовами проекту до участі в дослідженнях допускаються тільки ті системи, що можуть самостійно обробляти вільні набори термінів або природно–язикові формулювання і які на основі інтелектуальної обробки запиту здатні генерувати безліч наборів записів з їхнім автоматичним ранжируванням за рівнем релевантності.

При проектуванні і впровадженні систем обробки правової інформації виникає значна кількість варіантів, що відрізняються структурою, топологією, вартістю, типами використовуваного устаткування, інформаційними характеристиками, кількістю правових актів, що оброблюються, операторів, типом і кількістю комп\'ютерів і т.п.

Згідно Ф.І. Рибакова [120]^[105], для забезпечення взаємодії людини і комп\'ютера необхідні:

1. Інформаційні засоби, що повинні вирішити питання:

– організації інформаційних динамічних моделей, що відбивають фактичний стан процесу взаємодії; забезпечення сумісності взаємодіючих інформаційних засобів;

– видачі повідомлень користувачам як у регламентованому режимі, так і по запиту інформації, необхідної в конкретних процедурах взаємодії (у тому числі в реальному масштабі часу);

– створення засобів інформаційної мови – формалізованого опису даних і процедур маніпулювання цими даними. Основу інформаційної мови складають базові елементи і зв\'язки інформаційних понять предметного середовища взаємодії в системі “людина – машина”. Важлива роль при цьому приділяється розробці універсальної інформаційної мови, що відбиває процедури і сам характер середовища спілкування;

– побудови інформаційної бази даних, що вміщує як якісний, так і кількісний опис предмета спілкування на необхідних рівнях агрегації інформації в середовищі спілкування.

Основою побудови інформаційної бази є класи даних і їхній взаємозв\'язок. У базу даних повинні входити такі відомості: дані з документів, що надходять у процесі побудови бази; відносини між даними; довідкова інформація, представлена у виді тезаурусів, словників і довідників. Цей перелік відомостей повинен забезпечувати одержання відповідей у системі на всі можливі запити користувачів.

Для забезпечення ефективної взаємодії людини і комп\'ютера інформаційна база даних повинна відповідати таким вимогам: забезпечення швидкого і гнучкого пошуку повідомлень і задоволення запитів, що надходять від користувачів; у прийнятний час забезпечення можливості логічної обробки і контролю інформації; незалежність організації бази даних від розв\'язуваних у системі задач; незалежність логічної структури від фізичної організації і подання даних; можливість поповнення і коректування; забезпечення захисту інформації тощо.

2. Засоби обміну інформацією в системі “людина – машина”. Ці засоби спрямовані на забезпечення введення, машинної обробки і виводу різної інформації з ЕОМ.

Важливе місце при обробці на ЕОМ інформації груп документів займає питання про реалізацію машинного надання структури документа як сукупності елементів даних і зв\'язків між ними. Якщо в зовнішнім середовищі системи на першому плані знаходиться порядок розташування даних у документі, то з погляду машинної обробки важлива деяка змістова структура даних, конкретні формалізовані зв\'язки між ними. Явний і однозначний зв\'язок цих структур безпосередньо можна установити лише в окремих випадках. В основному ж без додаткових засобів обробки інформації це зробити не вдається. Тому зовнішня мова повинна передбачати наявність засобів, що дозволяють здійснювати перехід від зовнішнього опису документів до внутрішньомашинного подання з відображенням значеннєвої структури досить ефективно.

3. Лінгвістичні засоби. Організація цих засобів зв\'язана в основному з побудовою інтерпретуючих засобів трансляції, що циркулюють у системі текстових повідомлень, із природної мови на штучну і навпаки. У зв\'язку з цим створення лінгвістичних засобів передбачає вирішення таких основних задач:

– створення принципів формалізації змістовної обробки повідомлень, що включають: аналіз структури зв\'язаного тексту; розробку засобів автоматичної обробки згортання тексту з метою одержання формалізованого запису, що відповідає змістові тексту; алгоритмізацію і реалізацію на ЕОМ процесів перекладу змістового змісту повідомлень на інформаційні мови; побудова методів і засобів машинного синтезу природно–мовних повідомлень;

– побудова інтерпретатора: лінгвістичного процесора, що реалізує на ЕОМ алгоритми трансляції повідомлень із природної мови на штучну і навпаки; лінгвістичної бази даних.

4. Засоби математичного забезпечення. Ці засоби є необхідним інструментом для досягнення цілей спілкування. Задача їхньої організації включає: побудову робочої системи – комплексу службових програм, що забезпечують керування виконанням машинних робіт у процесі функціонування засобів взаємодії. Робоча система здійснює організацію: режимів спілкування і доступу до даних; захисту інформації; оптимального розподілу ресурсів тощо; вибір системи програмування. Остання включає: мову програмування, що дозволяє зручно і компактно описувати процедури звертання з масивами даних; програмне забезпечення; створення пакетів прикладних програм.

Автоматизовані інформаційно–пошукові системи відносяться до категорії складних систем. Найбільш істотними їхніми рисами вважаються такі [126]^[106] :

– наявність єдиної мети функціонування для всієї системи;

– різноманіття функцій, реалізованих системою і сприятливим досягненням заданої мети функціонування;

– велика кількість інформаційно–пов\'язаних і взаємодіючих елементів, що складають систему;

– можливість розподілу системи на підсистеми, цілі функціонування яких підлеглі загальній мети функціонування;

– ієрархічна структура зв\'язків підсистем і ієрархія показників якості функціонування системи; наявність керування в системі (підсистемах) і високий ступінь його автоматизації;

– стійкість до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, що обурюють, і наявність (у тім або іншому ступені) самоорганізації;

– необхідна надійність системи, побудованої в цілому з ненадійних елементів.

Банком даних називається стаціонарна система з застосуванням баз даних, програмних, технічних, лінгвістичних, організаційно–методичних і інших засобів, призначених для обробки і використання цих даних [93]^[107].

Законодавець визначає базу даних як – “іменовану сукупність даних, що відображає стан об\'єктів і їхніх відносин у визначеній предметній галузі” [50]^[108].

“Термін – це слово (або словосполучення), що позначає спеціальне поняття і має точну сферу значеннєвого використання. Основними ознаками терміна є: 1) адекватність відображення змісту поняття, значеннєва однозначність, 2) логічна співвіднесеність його з іншими родовидовими термінами (родовидова системність), 3) професійний рівень практичного вживання (термінологія технічна, хімічна, медична, спортивна, юридична тощо)” [86]^[109].

“Юридичний термін – це слово або словосполучення, що вживається в тексті законодавчого акта, є узагальненим найменуванням юридичного поняття, що має точний і визначений зміст, і відрізняється значеннєвою однозначністю, функціональною стійкістю” [157]^[110].

Відмінність науки від ремесла і мистецтва, з боку використовуваної мови, полягає в тому, що вона не зупиняється на стадіях відчуттів, образів і уявлень, як ремесло або мистецтво, але вимагає розвитку понять і термінів. Поняття – язикова одиниця, що має досить чітко визначений зміст, термін же – це слово, зміст якого фіксований. “Поняття залишається живим, його зміст міняється більш–менш динамічно, зберігаючи разом з тим значну стійкість, термін – це монумент поняття” [91]^[111]. Точні науки відрізняються тим, що можуть працювати лише з термінами, та й то не з усіма. Мова права – система вербальних і інших знаків, наділених конкретним обсягом, змістом і значеннями в залежності від відбиваних елементів і ознак права, правових принципів, норм і законів [40]^[112]. У правознавстві склалася своя термінологія в сферах і галузях права: існує термінологія загальної теорії права, видових правових наук і теорій (мова природного, приватного, публічного, сімейного, екологічного, фінансового права й ін.). Багато слів і словосполучень в мові права багатозначні. Однією з характерних рис юридичної термінології є її загальновживаність. Найрізноманітніші суспільні відносини є предметом правового регулювання. Практично немає такої сфери життя, якої б прямо або побічно не стосувалося право. Тому в нормативних актах використовується словниковий склад усіляких галузей знання (медицини, техніки, космонавтики, зв\'язку тощо).

Одже, труднощі в розробці пошукового апарату систем законодавства визначаються тим, що:

– структура акту не стандартизована, норми права і структурних одиниць часто пов\'язані між собою, позначення структурних одиниць різноманітне;

– викладення норм права в актах не упорядковано, для тлумачення норми [66]^[113] доводиться вивчати не тільки даний пункт акта, але й акт у цілому або навіть інші акти;

– норми права викладаються неповно, окремі елементи норм лише маються на увазі, у зв\'язку з чим потрібне додаткове тлумачення;

– діючий нормативний акт піддається постійним змінам і доповненням;

– між нормативними актами існує велика кількість зв\'язків, що постійно змінюються;

– при зміні актів вони, як правило, не перевидаються в новій редакції;

– термінологія в актах не упорядкована і не стандартизована, норми права на ту саму тему викладаються по-різному.

Особливістю нормативних актів є також і той факт, що в їх текстах існує так звана латентна, або схована інформація, виявляти яку сьогодні неможливо, не застосовуючи способи логічного висновку. Ідентифікувавши проблему, що вимагає правового врегулювання, автор закону аналізує її і виробляє еталонну модель правового регулювання, на основі якої формулюються і фіксуються в законі відповідні нормативні розпорядження.

Розробки в теорії штучного інтелекту і правознавства і багаж накопичених знань у цій області можуть служити джерелом ідей також і для підвищення якості законів. Якщо провести паралель між процесом нормотворчості і процесом розробки програмного забезпечення, перенести в контекст законотворчості деякі класичні поняття і моделі програмування, то можна розраховувати на одержання більш якісного подання знайдених законодавцем рішень.

1.1.