<<
>>

ЗАБОРОНА ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ПОДІБНІ ЗАХОДИ

ДОПОВІДЬ

прийнята Комісією на її 35 сесії (Венеція, 12-13 червня 1998 року)

ВСТУП

A. Засади

У відповідь на запит Генерального Секретаря Ради Європи Євро­пейська комісія за демократію через право провела огляд щодо заборони політичних партій та подібних заходів.

Було необхідним більш детально вивчити це питання через важливість політичних партій у скріпленні основ демократії, зокрема у країнах, у яких до недавнього часу існували авторитарні режими правління. Вибори, які є основоположним каменем демократії, немислимі без активної участі в них вільно утворених політичних партій. А свобода політичних об’єднань є політичною формою ширшої основної свободи об’єднань.

Цей порівняльний огляд законодавства та практики у країнах, що беруть участь у роботі Венеціанської Комісії, визначає спільні цінності у Європейському конституційному спадку у цій галузі з наміром поліпшення інформованості з цього питання і, де можливо, виводячи уроки з рішень, застосованих за кордоном. Огляд базується на відповідях на питальник (документ CDL-PP(98)1) щодо заборони політичних партій, що охоплює питання існування норм щодо заборони політичних партій чи забезпечення подібних заходів, а також меж, у яких вони застосовуються.

Відповіді були отримані від таких країн: Албанія, Аргентина, Австрія, Азербайджан, Білорусь, Бельгія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Канада, Хорватія, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Грузія, Німеччина, Греція, Угорщина, Ірландія, Італія, Японія, Киргизстан, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Словаччина, Іспанія, Словенія, Швеція, Швейцарія, Туреч­чина, Україна, Уругвай (див. документ CDL-PP(98)2).

B. Загальні положення

Правовий підхід до політичних партій значно відрізняється у різних країнах.

Реєстрація політичних партій, наприклад, не є необхідною у всіх правових системах.

Немає вимог щодо реєстрації, наприклад, у Німеччині, Греції або Швейцарії. У Данії та Нідерландах політичні партії не зобов’язані бути зареєстрованими, проте від них вимагаються певні формальності для участі у виборах. В Ірландії реєстрація просто дає змогу партії поставити свою назву поряд із іменами своїх кандидатів, в той час як у Швеції вона захищає виняткове право партії використовувати свою назву.

У деяких країнах, де від політичних партій вимагається реєстрація, це є лише формальністю, як в Австрії, Іспанії, Уругваї чи Норвегії, де єдиною умовою реєстрації є зібрання 5000 підписів. В інших країнах, проте, влада має бути впевнена, що партія відповідає матеріальним вимогам для здійс­нення своєї політичної діяльності (так є, наприклад, у Чеській республіці, Латвії, Польщі та Росії).

Подальші відмінності знаходимо на юридичному рівні – конститу­ційному чи законодавчому, – на якому розглядаються питання, що стосу­ються політичних партій. В той час як всі вони гарантують свободу об’єднань – основу діяльності політичної партії, – конституції значно відрізняються за ступенем деталізації цього питання. Деякі конституції не містять жодних конкретних згадок про політичні партії (Албанія, Фінляндія, Ірландія, Швей­царія). Однак у більшості випадків, гарантуючи свободу об’єднань та згаду­ючи політичні партії, конституції містять детальний перелік випадків, за яких діяльність партій може бути обмежена. Німецька конституція, напри­клад, передбачає заборону партій, які своїми цілями або через поведінку їх членів можуть призвести до порушення вільного демократичного консти­туційного порядку або спричинити його повалення. Конституція Грузії забороняє формування політичних партій, метою яких є руйнування конс­титуційного ладу, порушення національної незалежності або територіальної цілісності, поширення війни та насильства або ж заохочення етнічної та релігійної ненависті чи суспільних заворушень, а також забороняє створення військових сил політичними партіями, тоді як партії, що засновані на геог­рафічному або регіональному критерії, заборонені законом (State Authorities Act).

З іншого боку, у Словаччині Конституція містить загальні норми, що обмежують свободу об’єднань у випадках, передбачених законом, коли це необхідно у демократичному суспільстві для захисту національної безпеки та публічного порядку, для попередження злочинів та захисту прав та свобод інших та для дотримання принципу розмежування партій та дер­жави; звичайний закон визначає точний перелік обставин, за яких партії можуть бути заборонені. Серед тих конституцій, які торкаються питання політичних партій, конституція Португалії, здається, має найбільш дета­лізований підхід, окреслюючи обсяг свободи об’єднань, особливо у полі­тичній сфері, і даючи перелік більшості обмежень щодо діяльності полі­тичних партій включно з їх внутрішньою організацією. В Австрії певні аспекти закону про політичні партії мають конституційний характер.

Заходи, передбачені у питальнику, були або превентивними – заборона формування політичної партії чи відмова її реєструвати, – або репресивними – розпуск партії. Четвертий тип передбачених заходів – заборона партії брати участь у виборах – по суті не застосовується принаймні у державах, які надали відповіді на питальник, але може стати наслідком одного з інших заходів. Замість того, щоб окремо вивчати ці заходи, ми побудуємо наш огляд таким чином.

Перша і найбільш деталізована частина вивчить обмеження щодо політичної діяльності, передбачені у законодавстві різних держав, які від­повіли на питальник. В основному ці обмеження пов’язані із діяльністю або з цілями політичних партій та їх членством або структурою, реальними характеристиками, які будуть вивчені у другому розділі частини першої цієї доповіді. Перший розділ цієї частини, коротший за обсягом, буде при­свячений обмеженням формальної природи, що стосуються таких харак­теристик, як назва, кількість членів та процедури реєстрації.

Дотримуючись цього погляду на законодавчі положення, друга частина буде вивчати відповідні прецеденти, бо для того, щоб оцінити реальний вплив заходів щодо обмеження діяльності політичних партій, важливо вста­новити, наскільки часто вони застосовуються.

Нарешті, третя частина надасть огляд органів, компетентних у цих справах.

I. Обмеження діяльності політичних партій за національним законодавством

A. Формальні обмеження

Вони в основному стосуються реєстрації партій, а тому тих країн, де реєстрація у цей час вимагається.

Норми у цій сфері часто стосуються назви партії. Ідея полягає в уникненні ризику непорозуміння. У Литві, наприклад, законодавство перед­бачає можливість реєстрації лише партій чи організацій, чиї назви або символіка відрізняються від назв і символіки існуючих партій чи організацій. В Естонії партії може бути відмовлено у реєстрації, якщо її назва подібна до назви існуючої партії або до тієї, що існувала у минулому. За законодавством Канади назва партії, її скорочена назва або абревіатура, так само як її логотип не повинен бути джерелом непорозуміння щодо зареєстрованих партій або щодо тих, чия заявка на реєстрацію перебуває у процесі розгляду. Якщо назва не була зареєстрована, звичайне цивільне законодавство про назви юридичних осіб виключає можливість використання назв, що можуть спри­чинити непорозуміння. Конституція Португалії ясно забороняє партіям використання символіки, яку легко сплутати з державними або релігійними символами. У Словенії назви, абревіатури чи символіка політичних партій не повинні нагадувати назви, абревіатури чи символіку державних або регіо­нальних інституцій.

У деяких країнах існують більш жорсткі обмеження стосовно назв партій. У Канаді, наприклад, назви партії не можуть містити слова «неза­лежний». У Португалії партії не можуть використовувати назви, що вклю­чають пряме посилання до релігій або церков «без школи для філософій чи ідеологій, що лежать в основі їх програм». У Словенії назви партій не можуть містити назву іноземних країн, партій, фізичних або юридичних осіб. В Аргентині назви політичних партій не можуть містити власних імен або слів «Аргентина», «національний», «міжнародний» та їх похідних. Ці обме­ження не мають прямого впливу на програми та діяльність зазначених політичних партій і тому по суті є формальними обмеженнями.

Однак це не так, якщо назви заборонено через те, що вони можуть вплинути на міжна­родні стосунки країни, або тому що вони є вираженням або можливою причиною расових, класових або релігійних заворушень.

Створення та довговічність політичної партії часом підпорядковане критерію її вагомості. Вагомість партії може вимірюватися у термінах її членства: за законом Естонії партія загалом повинна мати принаймні 1000 членів; у Латвії, Литві та Білорусії мінімальна кількість засновників вста­новлюється відповідно 200, 400 та 500 осіб. У Канаді партії, які не висувають кандидатів принаймні у 50 округах, виключаються з реєстру, проте це очевидно не перешкоджає членам цих організацій балотуватися індиві­дуально. В Румунії на вимогу департаменту Генерального прокурора муні­ципальний суд Бухареста може розпустити партію за бездіяльність, якщо вона не здатна висунути кандидатів хоча б у 10 округах, самостійно чи як складова блоку, в двох підряд виборчих кампаніях, або якщо вона не проводила свого з’їду протягом 5 років. У Хорватії партія перестає існувати, якщо вона припиняє свою діяльність, або якщо проміжок часу між двома зібраннями її керівного органу вдвічі перевищує встановлений її статутом. В Угорщині партія може бути розпущена, якщо вона не функціонувала принаймні рік і кількість її членів постійно була нижчою за встановлений законом мінімум.

Численні національні законодавчі акти регулюють фінансування полі­тичних партій, зокрема якщо існують внески з публічних коштів. Проте в абсолютній більшості країн неспроможність дотриматися цим норм не призводить до розпуску відповідної партії чи до подібних заходів. В Албанії партія може бути заборонена за нездатність опублікувати свої фінансові ресурси або надати їх для інспекції. В Україні систематичне порушення правил фінансування партій може призвести до розпуску відповідної партії. Ці правила надзвичайно строгі; наприклад, політичні партії не мають права отримувати кошти від іноземних держав або їх громадян, міжнародних організацій, осіб без громадянства або підприємств, у яких державі належить пакет акцій більш як 20%.

В інших країнах застосовуються фінансові санкції: в Аргентині, наприклад, покаранням є штраф, удвічі більший за розмір нелегального внеску.

Реєстрація політичних партій може бути підпорядкована іншим фор­мальностям. В Естонії, наприклад, заявки на реєстрацію мають містити статут партії, назви, адреси, та телефонні номери лідерів партії, політичну програму, список членів партії з їх іменами, адресами, і, за необхідності, партійну емблему; законодавство Канади вимагає щоб заяви на реєстрацію були підписані лідером партії, містили повну назву партії, ім’я та адресу лідера, адресу її офісу, назви та адреси виконавчих органів партії та імена, адреси й підписи 100 членів партії, які мають право голосу.

B. Матеріальні обмеження

a. Матеріальні обмеження діяльності політичних партій, особливо ті, що можуть призвести до заборони політичної партії або до чогось подібного, значно відрізняються у різних країнах.

У деяких країнах просто відсутнє законодавство, що мало б регулювати такі заходи. Одним із прикладів є Бельгія. У Греції, хоча конституція обу­мовлює, що організація партії та її діяльність мають служити вільному функціонуванню демократичної системи, у разі неспроможності партії відповідати вказаній вимозі жодні санкції не застосовуються. В Австрії відсутні положення щодо заборони або розпуску політичних партій, за винятком заборони відновлення націонал-соціалістичної партії та її орга­нізацій.

b. У ряді країн законодавство передбачає санкції проти партій, які переслідують певну цілі або дотримуються певної поведінки.

1. Як ми бачили раніше, наприклад, закон може вимагати, щоб партії дійсно діяли. В Ірландії вимагається ефективна політична активність: для того щоб бути зареєстрованою, партія повинна бути «справжньою полі­тичною партією, організованою в державі або її частині», щоб виставляти кандидатів на виборах до нижньої палати парламенту, європейських вибо­рах або місцевих виборах. Згідно з рішенням Верховного суду, мета цієї норми полягає у тому щоб уникнути збільшення кількості «фіктивних політичних партій, чиї наміри та цілі є дуже далекими від політичної сфери». Слід також зауважити, що єдиним наслідком реєстрації політичної партії є те, що її назва може з’явитися поряд з іменами її кандидатів на національних та європейських виборах.

2. У тих країнах, де застосовується загальне законодавство щодо об’єднань громадян, угруповання з незаконними або аморальними цілями позбавлені закон­ного статусу або можуть бути розпущені органами судової влади, як у Швейцарії, Ліхтенштейні або Фінляндії, де об’єднання громадян також може бути розпущене, якщо його діяльність суперечить статутній меті. Естонське законодавство передбачає, що об’єднання може бути розпущене судом, якщо його цілі або діяльність суперечить конституційному ладу, закону, моралі, або проголошеним цілям об’єднання, а також за ведення діяльності, спря­мованої на отримання прибутку, та у випадку банкрутства. В Іспанії полі­тична партія може бути розпущена за те, що вона є кримінальним об’єд­нанням відповідно до кримінального кодексу, зокрема якщо її метою є здійснення або сприяння у здійсненні злочину, або якщо вона є озброєною чи терористичною групою або організацією. В Азербайджані конституція уповноважує суди припинити діяльність об’єднань, які порушують Консти­туцію та закони. Об’єднання можуть також бути розпущені за вчинення правопорушень: таке положення існує у російському законодавстві, але, від­повідно до принципу пропорційності, воно застосовується лише у випадку серйозного або повторюваного правопорушення.

3. Політична діяльність, яку реально проводять партії, може підлягати певним обмеженням. Можуть бути зроблені кроки, спрямовані проти партій, які загрожують основним свободам. В Албанії заборонені партії, чиї програми або діяльність є антинародними, антидемократичними або тота­літарними, як і ті партії, мета або діяльність яких суперечать основопо­ложним принципам норм права та демократії, суверенітету народу, плю­ралізму та рівності політичних партій, поділу влади та незалежності суду. Як Чеська республіка, так і Словаччина забороняють партії, які намагаються використати конституцію, щоб перешкодити іншим політичним партіям прийти до влади конституційним шляхом, або ті, що підривають рівність між громадянами. У Німеччині, якщо мета партії або поведінка її членів створює загрозу порушення або повалення вільного демократичного консти­туційного ладу, вона може бути заборонена. За Французькою конституцією політичні партії повинні поважати демократію. У Туреччині партіям забо­ронені інтриги для встановлення влади диктатора. В Італії партії повинні застосовувати демократичні методи у своїй публічній діяльності та у відно­синах з іншими партіями та рухами. Проте відсутня вимога щодо демокра­тичності їх політичних програм, хоча Конституція забороняє відродження фашистської партії. У Молдові закон забороняє формування та діяльність партій які заохочують використання авторитарних та тоталітарних режимів правління.

4. У такому ж дусі ряд країн заборонили екстремістські партії. Конституція Португалії забороняє, наприклад, фашистські або расистські партії. У Польщі заборонені ті партії, чиї програми засновані на тоталітарних методах та процедурах нацизму, фашизму та комунізму, і ті, чиї програми або діяльність засновані на расистській чи націоналістичній ненависті. В Австрії, де націонал-соціалістична партія та її організації були розпущені спеціальним законом, вони не можуть бути відроджені.

5. Заохочення дискримінації, ненависті або жорстокості може також при­звести до заборони партії. Прикладів вдосталь. У Франції партії можуть бути заборонені за заохочення дискримінації, ненависті або насильства щодо особи або групи осіб через їх походження або за їх неналежність до певної етнічної групи, нації, раси чи релігії; або за поширення ідей чи теорій, які виправдовують або заохочують таку дискримінацію, ненависть чи насильст­во. В Іспанії ситуація подібна, проте на додаток до раси та вірування також беруться до уваги стать, сексуальна орієнтація, сімейний статус, хвороби та непрацездатність. Політичні партії, які заохочують расову ненависть, також заборонені, наприклад, конституціями Білорусі та України, тоді як і Азер­байджані законодавство робить наголос на расових, національних та релі­гійних конфліктах. За болгарським законодавством партії можуть бути забо­ронені як за сповідування фашистських ідеалів, так і за розпалювання расових, національних, релігійних або етнічних заворушень. Російська конс­титуція забороняє створення та діяльність суспільних об’єднань, мета або дії яких призводять до соціальних, расових, етнічних та релігійних супе­речностей.

6. Конституції Данії та Португалії, наприклад, допускають заборону партій які використовують або заохочують насильство, навіть якщо вони не є підривними або расистськими. В Албанії закон забороняє партії, які привер­тають увагу до своїх цілей та намагаються досягти їх шляхом насильства, використання зброї та іншими антидемократичними методами. Заборона пропаганди війни (Білорусь, Україна) має подібну мету. У Грузії та Латвії партії можуть бути заборонені за заохочення насильства шляхом пропаганди. Ми вже бачили, що деякі держави можуть скасовувати партії за заохочення ненависті, зокрема расової ненависті; такі засоби в основному мають метою попередження актів насильства. У Білорусі конституція забороняє партії, які породжують соціальний неспокій.

7. У деяких країнах закон забороняє політичні партії які є загрозою для існування (Німеччина) або незалежності (Україна) держави. Французька консти­туція вимагає щоб партії поважали національний суверенітет. Інші, більш обмежувальні тексти просто захищають територіальну цілісність держави (Боснія та Герцеговина, Болгарія, Франція, Молдова, Росія, Словаччина, Туреччина). В Албанії партіям не дозволено підтримувати антинаціональні програми або антинаціональну діяльність; точні рамки цієї норми, звичайно, важко визна­чити. В Аргентині заборонені партійні назви із значеннями, що можуть вплинути на міжнародні відносини країни.

8. Законодавство для захисту певних інституцій часом іде значно далі від захисту територіальної недоторканості нації та боротьби із партіями, які ставлять під загрозу основні свободи. У ліберальній та демократичній дер­жаві простий виклик встановленому порядку сам по собі не вважається караним правопорушенням. Тип забороненої підривної діяльності є по суті зверненням до насильницьких методів повалення влади (саме так є, наприклад, в Азербайджані, Болгарії, Естонії та Україні). У Ліхтенштейні суди можуть роз­пустити організації, чия мета або ціль становлять небезпеку для держави. Шведська конституція передбачає заборону партій, які створюють небезпеку для держави; проте існує загальна згода, що настільки екстремальні заходи мають проводитись лише під час стану війни. Російська та українська конс­титуції також забороняють політичні партії, що створюють загрозу безпеці держави. Додаткове обмеження у конституції Білорусії забороняє партії та інші організації, метою яких є зміна конституційного ладу країни.

9. Турецька конституція, як і законодавство Боснії та Герцеговини, перед­бачає загальним чином розпуск партій, які заохочують злочини. За конс­титуцією Португалії об’єднання можуть бути створені за умови, що їх цілі не суперечать кримінальному законодавству країни.

10. У деяких із колишніх радянських держав законодавство розроблене так, щоб уникнути будь яких непорозумінь між політичною партією та державою. У Словаччині, наприклад, партіям відмовляють у реєстрації, якщо їх статути передбачають діяльність, яка є виключною прерогативою органів державної влади. У Киргизстані конституція ясно забороняє об’єднання полі­тичних партій та державних органів та включення діяльності держави до програм та рішень партії. Конституція Угорщини забороняє політичним партіям здійснювати політичну владу безпосередньо або через контроль органу держави; члени партії або її лідери не можуть займати державні посади. У Вірменії політичні партії переймати публічну владу.

11. Деякі держави забороняють політичну діяльність партії у деяких суспільних сферах. У Словаччині законодавство дуже обмежувальне: напри­клад, можна відмовити у реєстрації партії, яка хоче здійснювати політичну діяльність у збройних силах чи, більш загально, за місцем праці. Подібне законодавство існує в Словенії. В Азербайджані та Киргизстані заборонена партійна діяльність всередині державних органів. У Киргизстані також війсь­ковослужбовці та працівники у галузі національної безпеки та юстиції не можуть бути членами політичних партій чи навіть робити заяви на під­тримку політичних партій. В Україні це правило стосується публічного сектора у цілому.

12. Більш того, загальна заборона на створення приватних військових або воєнізованих формувань часом спеціально включається в законодавство про політичні партії (Албанія, Чеська Республіка, Естонія, Грузія, Словаччина, Україна) або в конституцію (Португалія). В Естонії сам факт, що організація має зброю, виключає її діяльність як політичної партії.

c. Інші обмеження, які накладаються окремими державами на полі­тичні партії, включають:

1. Обмеження щодо національності. У Латвії політичні партії можуть діяти, лише якщо хоча б половина їх членів є латишами. Деякі держави забороняють діяльність зарубіжних політичних партій, тобто партій, засно­ваних зарубіжними громадянами (Молдова), або тих, чиї штаб-квартири знаходяться у зарубіжних країнах (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан). Литва та Словенія також вимагають, щоб керівні органи партії розташовувалися на території держави. Вірменський закон, який забороняє політичним партіям бути під впливом політичних партій, що знаходяться в інших державах, на практиці запобігає контролюванню вірменською draspna політичних партій Республіки Вірменія.

2. Деякі держави забороняють створення партій на основі регіональних чи територіальних інтересів (Грузія) або партій, чия назва або програма зосереджена навколо регіональних проблем (Португалія).

3. У Киргизстані закон не дозволяє існування партій, заснованих на релігійних принципах, у той час як у Болгарії конституція забороняє не лише партії, створені на релігійних засадах, але й засновані на етнічних або расових принципів.

4. У певних країнах, як Угорщина, лише фізичні особи можуть бути членами політичних партій.

d. Нарешті, заборона або аналогічні заходи можуть також заснову­ватися на формі організації партії.

1. Перш за все деякі держави вимагають, щоб партійна внутрішня струк­тура та діяльність були демократичними (Фінляндія, Іспанія, Вірменія). У Чеській Республіці та Словаччині статути партії повинні бути демократичними, а їх органи демократично утвореними. В Албанії свобода вираження думки повинна бути гарантованою також всередині партії, так само як право вільно вступати та виходити з партії за власним бажанням. Португальська консти­туція вимагає, щоб політичні партії керувалися принципом прозорості, демократичної організації та управління, та за участі усіх їх членів. В Аргентині партії мають бути демократичними, оскільки їх органи та кандидати, яких вони висувають на виборах, мають періодично обиратися; партійна організаційна структура у якій, наприклад, не представлені мен­шини, буде визнана недемократичною.

2. Зрештою, таємні організації можуть заборонятися конституцією (Латвія, Молдова, Румунія) або законом (Албанія, Польща).

II. Застосування обмежувальних заходів стосовно політичних партій

Наведена вище інформація показує, що існують численні законні методи заборони діяльності політичних партій. Тепер ми маємо визначити, як же ці методи застосовуються на практиці. При цьому ми звернемось лише до законів, які дійсно є чинними сьогодні, а не до тих, що були скасовані.

У багатьох державах останнім часом не вживалося жодних законних обмежень щодо діяльності політичних партій, а у тих випадках, де були передбачені санкції, вони насправді ніколи не застосовувались. Це само собою зрозуміло у країнах, в яких немає законних положень щодо розпуску або заборони партій (Бельгія, Греція та Австрія, крім заборони у цій країні націонал-соціалістичних організацій). В інших державах ліберальна інтер­претація конституційних положень, присвячених захисту свободи об’єднань, робить такі суворі заходи практично неможливими у мирний час (Швей­царія). Різні інші тривалі демократії не були змушені застосовувати подібних заходів протягом кількох десятиліть: Фінляндія (з 1930-х років), Ліхтенштейн (від 1945 р.), Данія (від 1953 р.), Німеччина (від 1956 р.) та Японія. Два випадки, що мали місце в Німеччині, стосувалися екстремістської правої партії (1953) та колишньої комуністичної партії (1956).

У ряді інших держав партіям відмовляли у реєстрації, але в основному за неспроможність відповідати формальним критеріям. Це траплялося в Ірландії та Канаді, де партії не можуть бути покарані з матеріальних підстав: у Канаді, наприклад, одна партія була виключена з реєстру за неспроможність висунути хоча б 50 кандидатів на загальних виборах. У Латвії одній орга­нізації було відмовлено у реєстрації за порушення процедури заснування, вісім були виключені з реєстру за недостатню кількість членів, а реєстрація однієї партії була призупинена через неподання нею фінансового звіту, проте зупинку припинили, коли партія подала звіт на розгляд. У Литві єдиний випадок відмови у реєстрації постав у результаті неспроможності дотриматися процедури реєстрації; у Хорватії також був лише один випадок відмови у реєстрації з формальних причин. В Іспанії партії підлягали санк­ціям лише за використання назв, які можна було сплутати з уже існуючими, але жодна політична партія не була заборонена, незважаючи на досить велику кількість підстав для розпуску, передбачену законодавством.

Випадки, коли партії були заборонені або розпущені з суттєвих підстав у відносно недавньому минулому, загалом стосувалися екстремістських рухів з невеликою кількістю членів (Франція, Італія). Проте у Словенії одна партія, яка проводила агітацію за повернення людей, що емігрували з словенської частини Істрії після другої світової війни, була визнана неконституційною за порушення принципу рівності та різне ставлення до людей в залежності від регіону, з якого вони емігрували. Дуже критиковане зупинення діяльності Вірменської Революційної Федерації (Дашнакцутюн) на тій підставі, що вона була керована іноземцями, була скасована за рішенням суду. Нарешті, Туреччина повідомила, що декілька політичних партій були розпущені через те, що вони створювали загрозу національній безпеці та територіальній цілісності або світському характеру держави. Найбільш відомою справою останніх часів став розпуск партії «Процвітання» («Prosperity»).

Отже, за загальним правилом, невелика кількість випадків, за яких застосовувалися настільки крайні заходи, як розпуск або заборона полі­тичної партії, показує важливість принципу свободи об’єднань і відповідно пропорційності санкцій, що накладаються на політичні партії, які вважа­ються важливим зубцем демократичної машини.

III. Компетентні органи

Хоча питальник безпосередньо не торкався питань процедури, отри­мані відповіді надали деяку цікаву інформацію стосовно органів, уповно­важених застосовувати певні заходи, про які йшлася мова у цій доповіді. Незважаючи на різницю в законодавстві різних країн, питальник виявив одну спільну рису: заборона політичних партій та подібні заходи є ком­петенцією судової влади. Кажучи загалом, такі питання вирішуються безпо­середньо судами, оскільки судовий орган суттєвий для уникнення втру­чання у діяльність партії з чисто політичних мотивів.

Якщо справи у першій інстанції передаються на розгляд до несудових органів влади, вони звичайно стосуються реєстрації партії. В Албанії, напри­клад, компетентним органом є Міністерство юстиції, в той час як у Чеській Республіці та Словаччині – Міністерство внутрішніх справ, у Канаді – керівник вищого виборчого органу (Director General of Elections), а в Ірландії – відповідна посадова особа нижньої палати парламенту (Clerk of the Dail). Постанови, що відмовляють у реєстрації, в Ірландії можуть бути подані на апеляцію спеціальній комісії, в яку входять суддя Верховного суду, голова нижньої палати парламенту (Dail), голова сенату; частково політичний склад цього органу пояснюється фактом, що реєстрація політичних партій в Ірландії є чистою формальністю, а відмова у наданні реєстрації не впливає насправді на свободу об’єднань. У Хорватії засвідчити, що партія припинила свою діяльність, уповноважене Міністерство державного управління.

Проте у багатьох державах органом реєстрації є суд. У Болгарії це Міський суд Софії, в Естонії – звичайні суди; у Польщі – Варшавський воєводський суд, хоча у випадку сумніву щодо відповідності партійних цілей чи принципів конституції, цей суд має порадитися з конституційним судом, рішення якого є обов’язковим.

Розпуск або заборона партії може бути виключним правом консти­туційного суду, його рішення є остаточним. Це має місце в Азербайджані, Хорватії, Португалії, Словенія та Туреччині. У деяких країнах існує співпраця звичайних судів та конституційного суду: прикладами є Польща, як ми вже побачили стосовно реєстрації, та Болгарія, де Верховний суд уповноважений винести рішення про розпуск партії за пропозицією Генерального проку­рора, тоді як конституційний суд має справу з позовами стосовно конс­титуційності партій. У Словаччині справу у першій інстанції розглядає Верховний суд за зверненням Генерального прокурора, з можливістю апе­ляції до конституційного суду. У Чеській Республіці, як і в Білорусі та Киргизстані, уповноваженим судом є Верховний суд. В інших державах рішення приймають звичайні суди, і тут існує кілька рівнів юрисдикції (наприклад федеральні суди в Аргентині, адміністративні суди в Естонії та Ліхтенштейні або звичайні суди у Швейцарії).

Заходи тимчасового призупинення часом застосовуються урядом (у Данії) чи Міністерством юстиції (у Киргизстані, а також у Литві, за винятком часу виборчих кампаній, коли необхідне рішення Районного суду Вільнюса), не варто навіть казати, що такі заходи є предметом оскарження до суду. У Франції розпуск політичної партії проголошується декретом Прези­дента Республіки, прийнятим на засіданні з Кабінетом, і також є предметом апеляції до суду.

ВИСНОВОК

Різноманітність правових положень, що регулюють діяльність партій, у країнах, які дали відповіді на питальник, створює складнощі для визначення європейського стандарту. Проте чітко виділяється ряд спільних рис:

a. Діяльність партій всюди гарантується принципом свободи об’єднань.

b. Той факт, що у багатьох, якщо не в більшості опитаних країн, від­сутні певні заходи, приводить нас до висновку, що вони не є важливими для безперешкодного функціонування демократії. Приклади включають:

- реєстрацію політичних партій: реєстрація не вимагається навіть як формальність; проте це не означає, що кандидати на виборні посади не зустрічаються із певними формальними вимогами;

- санкції, включно із забороною та розпуском, стосовно політичних партій, які неспроможні дотриматися певних вимог. Це, звичайно, не перешкоджає покаранню кримінальної поведінки окремих осіб у кон­тексті політичної активності.

c. Навіть у тих державах, які передбачають санкції проти політичних партій, існують суттєві відмінності. В однакових ситуаціях в різних державах не застосовуються однакові санкції або не з однаковим ступенем суворості.

d. Той факт, що так важко – або навіть неможливо – означити пове­дінку, яка викличе такі серйозні санкції, як заборона або розпуск політичної партії, підкреслює необхідність застосування принципу пропорційності, реа­лізуючи законодавство, що обмежує свободу об’єднань.

Шлях, яким на практиці застосовується часто широкий правовий арсе­нал регулювання діяльності політичних партій, відображає справжнє бажан­ня поважати цей принцип. Дуже мало демократичних країн, у яких санкції, про які йшла мова у питальнику, насправді застосовувалися останнім часом до політичних партій, окрім з формальних підстав.

За винятком обмеження форми, особливо призначених для уникнення непорозумінь стосовно назв партій, заходи, призначені для припинення діяльності політичних партій, які існують не в усіх країнах, а в інших засто­совуються за військового стану, мають бути дозволені лише у виключних випадках. Особлива стриманість, яка демонструється абсолютною більшістю національних органів влади, підтверджує це.

e. Нарешті, повторюваною рисою досліджених національних законо­давств є гарантія бути почутим незалежним та неупередженим органом судової влади або трибуналом. Це явна ознака уваги до того, щоб залишити настільки політично важливу річ, як доля політичних партій, поза компе­тенцією виконавчих або адміністративних органів влади, чия безсторонність часто ставиться під сумнів.

Опубліковано: «Вибори та демократія». – 2007, № 4 (14).

CDL-INF (2001) 8

<< | >>
Источник: Ю. Ключковський. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права.: Матеріали Венеціанської комісії, ОБСЄ/БДІПЛ, ПАРЄ / За ред. Ю. Ключковського. – К.: ФАДА, ЛТД,2008. – 340 с.. 2008

Еще по теме ЗАБОРОНА ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ПОДІБНІ ЗАХОДИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -