§ 3. Цінова дискримінація

Ціновою дискримінацією є ситуація на ринку, коли монополіст встановлює різні ціни різним категоріям покупців на той самий товар. Вона дозволяє монополісту збільшити свій прибуток порівняно з випадком єдиної ціни за рахунок присвоєння всього споживчого надлишку покупців (або його частини).

Умови існування цінової дискримінації:

• наявність монопольної влади;
• можливість перепродажу товару виключена.

Ринки різних регіонів відрізняються між собою рівнем еластичності.

Основні види цінової дискримінації представлені в табл. 16.1.

Існує три види, або три ступені, цінової дискримінації.

Дискримінація першого ступеня, або досконала цінова дискримінація, проявляється в тому, що на кожну одиницю виробленого однорідного товару встановлюється своя ціна, — максимальна, яку може і готовий заплатити покупець. Ця цінова політика застосовується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення та реалізація якогось товару, наприклад, нової техніки, здійснюється за замовленням конкретних споживачів. Монополіст знає криву попиту кожного покупця і встановлює для нього індивідуальну ціну, рівну його ціні попиту. Таким чином підприємство, що практикує досконалу цінову дискримінацію, одержить не тільки прибуток, звичайний для умов монополії, але й додатковий прибуток .

Таблиця 16.1

Основні види цінової дискримінації

Однак у реальному житті здійснити досконалу цінову дискримінацію практично неможливо.

При проведенні цінової дискримінації другого ступеня продукція, що випускається монопольним підприємством, (або послуги) групуються в партії, на які встановлюються різні ціни. Зазвичай це пов’язано зі зміною в обсягах споживання.

Цінова дискримінація 2-го ступеня застосовна в галузях з достатньо масовим виробництвом, коли немає можливості індивідуалізувати, тобто виділити кожну окрему товарну одиницю. На практиці вона здійснюється у формі знижок і надбавок на ціни товарів або послуг. Наприклад, квитки в кінотеатр на денні та вечірні сеанси, квартирна плата за нормативну площу і за надлишки житлової площі, плата за електрику для домогосподарств і фірм, квитки в музей для дорослих, дітей, пенсіонерів тощо. У всіх випадках монополіст привласнює частину споживчого надлишку.

На відміну від другого виду, цінова дискримінація третього ступеня припускає поділ самих покупців на окремі групи або ринки, де встановлюється своя ціна реалізації.

При проведенні такої цінової політики особливо важливо, щоб виключалося переміщення придбаних товарів або послуг між ринками і попит на кожному з них не залежав від цін, встановлених на іншому ринку.

Типовим прикладом цінової дискримінації 3-го ступеня є діяльність приватно практикуючих юристів, викладачів і лікарів. Зокрема, кожний з них, як правило, бере більш високу плату з більш заможних клієнтів і меншу — з менш забезпечених громадян.

У цілому ж оцінка цінової дискримінації неоднозначна. У багатьох країнах окремі її види заборонені законодавством, тому що засуджуються багатьма покупцями. Однак цінова дискримінація може сприяти зростанню ефективності функціонування ринку, оскільки ті покупці, які цінують той або інший продукт вище його граничних витрат, одержують можливість купити цей продукт і не бути «відрізаними» від ринку.

Переваги монополії:

• стимулюють розвиток НТП;
• застосовується найновіші технології;
• собівартість продукції завжди вище на великих підприємствах.

Основним недоліком монополій є те, що вони роблять населення країни бідними шляхом встановлення економічно необґрунтованих високих цін. Монополія, не зважаючи на те, що виробляє менше продукції встановлює вищу ціну, ніж за умов досконалої конкуренції, що дає їй можливість отримати надприбуток.

Іншими словами, при монополії зменшується доступність товарів для споживачів.