Ринкова економіка та її структура. Функціонування конкурентного ринку

Ринкове господарство є сучасним середовищем товарного виробництва.

Ринок - це механізм функціонування ринкового господарства, тобто частина останнього.

Кінцева мета товарного, а тому і ринкового господарства - додатковий продукт у різних формах (прибуток, рента, відсоток).

Визначимо головні риси ринкової економіки.

1. Вільний вибір видів і форм діяльності, зокрема, підприємництва.
2. Багатоукладність економіки з домінуванням приватної власності.
3. Рівні права ринкових суб\'єктів з різними формами власності.
4. Економічна відокремленість товаровиробників.
5. Саморегулювання господарської діяльності,              зокрема,              вільне

ціноутворення.

6. Панування чесних зв\'язків між економічними агентами, зокрема, в конкурентній боротьбі.
7. Розвиненість ринкової інфраструктури, тобто організацій, які забезпечують стійке функціонування суб\'єктів економіки.
8. Договірний (партнерський) характер відносин ринкових агентів. Основними суб\'єктами ринкової економіки є фізичні особи, групи партнерів, колективи організацій та установ, юридичні особи в різноманітних формах.

Слід відзначити суттєві зрушення в структурі сучасних ринкових агентів.

Зростає роль малого і середнього бізнесу, особливо у впровадженні нових інформаційних технологій. Значна роль невеликих суб\'єктів у перехідних до ринку системах, насамперед, для формування середнього класу як соціальної бази ринкових перетворень.

Ринкове господарство має деякі обмеження, які воно не в змозі

подолати самостійно:

• економія на витратах може спровокувати екологічні катаклізми, порушення безпеки людей;
• порушення принципів чесної конкуренції, що потребує державного контролю;
• неможливість соціального захисту деяких категорій населення;
• неможливість значного фінансування так званих колективних потреб (оборона, дипломатія, державна безпека та ін).

Зазначені моменти вирішуються шляхом державного втручання в економіку.

Ринок як механізм існування ринкового господарства має дуже складну структуру. Він є полісистемним утворенням з такими основними складовими:

1. Ринок споживчих (кінцевих) товарів і послуг.
2. Ринок факторів виробництва, зокрема:

• ринок капіталу;
• ринок праці;
• ринок землі й природних ресурсів;
• ринок підприємницьких послуг.

3. Фінансово-кредитний ринок, зокрема, ринок цінних паперів і валютний ринок.
4. Ринок технологій та інформації.

За територіальною ознакою визначають такі форми ринків:

• світовий;
• міжнародні;
• регіональні;
• національні;
• місцеві (обласні, районні та ін.).

За легальністю існування відзначають:

• легальний (офіційний) ринок;
• тіньовий ринок з визначенням так званих "сірого" зі законними видами діяльності й "чорного" з видами діяльності, що заборонені.

За ознакою конкуренції треба виділити такі ринки:

• досконалої конкуренції;
• недосконалої конкуренції, зокрема, монополістичної конкуренції, ринки олігополій та монополій.

Окремо слід визначити ринкову інфраструктуру з наступними головними елементами:

• біржі, торги, аукціони як змагальні об\'єкти;
• ярмарки;
• торгово-промислові палати;
• консультаційні (консалтингові), страхові, аудиторські, маркетингові компанії;
• холдинги та ін.

Сутність кожної зі зазначених складових ви повинні прокоментувати самостійно.

Треба відзначити основні функції ринку:

1. створення передумов для функціонування об\'єктивних законів;
2. забезпечення еквівалентності економічних відносин;
3. поширення інтернаціоналізації господарського життя;
4. створення економічних передумов для демократизації суспільного життя;
5. вимір витрат, насамперед, витрат праці людей;
6. стимулювання структурних зрушень в економіці;
7. розвиток засад чесної конкуренції.

Ринкова економіка — це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва.

Товарно-грошові відносини визначаються тими об\'єктивними засадами, які відтворюються господарським життям суспільства. Це, у свою чергу, відбиває діалектику продуктивних сил і економічних виробничих відносин, а в певній частині є матеріалізованим підсумком поглядів та уявлень суб\'єктів господарювання.

Не існує окремо товарно-грошових відносин, які за своєю суттю є ринковими, і власне економічних виробничих відносин при пануванні ринкового середовища.

Товарне виробництво, а в наш час — ринкова економіка є матеріалізацією товарно-грошових відносин, що виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил. У цьому зв\'язку з цім важливо враховувати два принципових моменти.

1. Економічні виробничі відносини зароджуються в продуктивних силах, а не в системі управління. Інакше економічні виробничі відносини можна було б "творити" за бажанням політиків. На ділі ж право, в кращому випадку відображає економічну дійсність. Економічне середовище не створюється голосуванням та референдумами. Те, що можливе в політиці, неможливе в економіці, в господарському житті, хоч перша й впливає на другу та навпаки.

Перспективи розвитку організаційно-економічних виробничих відносин, ринкових за своєю суттю, зумовлюються характером та рівнем розвитку продуктивних сил. Саме в розвитку останніх слід шукати становлення ринкових відносин.

2. Чисті, тобто одноукладні економіки в природі суспільного буття не зустрічаються. І будь-які спроби ліквідувати багатоукладність, різноманітність форм власності та господарювання означають відмову від ринкової економіки, законів товарного виробництва, тобто відпрацьованих віками регуляторів господарського життя.

Перехід до ринкової економіки — це тривалий і багатогранний процес.

Приватна власність в умовах соціальне орієнтованого ринкового господарства — це спосіб творення суспільних продуктивних сил на основі економічної свободи людини, реалізації її матеріального інтересу і господарської підприємливості. Вона ґрунтується на принципах: досягати успіхів завдяки своїм здібностям і розумному ризику, господарювати з прибутком. Відсутність приватної власності означає нічийність та безгосподарність. Саме через відсутність донедавна у вітчизняній економіці приватної власності та форм господарювання, що відповідають їй, суспільне виробництво не було включене в систему принципів і законів товарного господарства. Звідси — економічно неефективне господарювання.

Вільне підприємництво — одна з передумов ринкової економіки.

Аналізуючи проблему підприємництва з погляду політекономічної теорії, слід мати на увазі, що цей соціально-історичний феномен — не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак обов\'язковою умовою й ознакою підприємницької діяльності є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками.

Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою — діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно- господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів. Підприємництво має такі форми:              індивідуально-приватне, асоційоване,

державне, індивідуально-сімейне.

Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх конвертованість. Це кисень для ринкового організму. За наявності дієздатного грошового інструментарію в споживача з\'являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника — реальний стимул інтенсивніше працювати, щоб багатіти, „бо гроші — це багатство, а багатство — це гроші” (А.

Ще у XVIII ст. відкрита класична закономірність: маса грошей, помножена на швидкість їх обігу, повинна дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо ця рівновага порушена, то необхідно скоригувати одну з чотирьох складових.

Величезне значення для становлення ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе. Вільне ціноутворення — це пункт перехрещення попиту й пропозиції, неминуче самокоригування, реагування на інтереси споживача залежно від стану виробництва, економії витрат.

Перелік передумов формування ринкового середовища можна значно продовжити, включивши, зокрема, стимулюючу податкову політику, еквівалентні відносини у сфері праці та найму робочої сили, відкритість національних економік, орієнтацію їх на міжнародний поділ праці, можливість світового обміну, зв\'язки зі світовим ринком.

Перехід до ринкової економіки ні за яких обставин не може бути здійснений "кавалерійською атакою", цей процес не може бути легким і безболісним. При цьому треба взяти до уваги, що в сучасному світі з понад 170 країн ринкової економіки тільки понад 30 належать до багатих розвинутих країн.

Загальновизнаними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки, є:

• багатоукладність економіки, у тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності;
• економічна відокремленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників;
• панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв\'язків і відносин між суб\'єктами господарювання;
• реальна дієздатність              товарно-грошового              інструментарію,              і

насамперед грошей, цін;

• розвинутість ринкової інфраструктури — різних бірж та їхніх інститутів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших

фірм.

Якщо в будь-якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним виробництвом зі всіма наслідками. Головним при цьому є те, що виробничі відносини не є товарно- грошовими, а отже, і економічними. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого — як організаційно-технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробничих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.

Ринкова економіка і пов\'язані з нею цивілізовані "правила гри" у сфері управління та господарювання не розвинуться раніше, ніж у вітчизняній економіці почнеться широкий реальний процес роздержавлення та приватизації, формування соціально-економічного середовища ринкового господарювання.

Приватизація — це формування прошарку власників, господарів. Поява їх неможлива без .утвердження в суспільстві приватної власності, приватного сектору економіки.

Гуманістичний пафос нетоварного виробництва не врахував однієї "дрібниці": людина — істота не лише суспільна, а насамперед - біологічна. Отже, поведінкою її керують матеріальні потреби, які виступають як економічні інтереси.

Ринкова економіка є тим середовищем, у якому потрібні умови конкурентного господарювання, тобто вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких видів економічної діяльності.