<<
>>

§ 3. Моделі економічного зростання

Модель економічного зростання Є. Домара

На рис. 25.3 зображено три ізокванти, які показують комбінації праці (L) і капіталу (К), необхідні для виробництва певного обсягу продукту і доходу.

Лінія 0Y

Модель економічного зростання Євсея Домара (1947 р.) є однією з перших спроб обґрунтувати довгострокове економічне зростання на основі кейнсіанської макро- економічної теорії. Технологія виробництва в цій моделі задана виробничою функцією Василя Леонтьева з постійною граничною продуктивністю капіталу. Ця функція передбачає, що праця і капітал використовуються в заданій пропорції і не можуть замінювати один одного. Графічно модель зображується у вигляді ізоквант (рис. 25.3).

Виробнича функція В. Леонтьева

Рис. 25.3. Виробнича функція В. Леонтьева

відображає економічне зростання. Відрізок АВ показує, що для виробництва 100 од. доходу необхідно використати 10 од. капіталу та 15 од. праці. Для виробництва 200 од. доходу — відповідно 20 од. капіталу і 30 од. праці і т.д. Це означає, що має місце постійна віддача від масштабу.

Відношення обсягу виробництва і доходу до чисельності зайнятих, тобто OA/ OL^ OB/OL2 ; OC/OL3 є продуктивність праці, а відношення обсягу виробництва і доходу до обсягу використаного капіталу OA/OK^ OB/OK2; OC/OK3 — капітало- віддача.

Застосування моделі Домара передбачає ряд припущень:

  1. єдиним фактором зростання сукупних видатків та випуску є збільшення інвестицій при кожному можливому рівні доходу;
  2. аналіз здійснюється на кейнсіанському відрізкові кривої AS, отже на ринку праці є надлишкова пропозиція, тому рівень цін — постійний;
  3. існує тільки ринок благ, який початково збалансований.

На відміну від Кейнса, у Домара інвестиції є не тільки фактором створення доходу, а й фактором створення капіталу.

Динамічна збалансованість сукупних видатків та реального обсягу виробництва тут визначається динамікою інвестицій, тому що вони створюють і нові доходи, і новий капітал. Отже, необхідно визначити обсяги і темпи зростання інвестицій, необхідних для підтримки збалансованого довгострокового зростання. Домар запропонував систему з трьох рівнянь:
  1. Рівняння сукупного попиту:

(1)

де: ДУВ — приріст сукупного попиту в періоді t; ДІ{ — приріст інвестицій в періоді t;

St — гранична схильність до заощаджень.

  1. Рівняння сукупної пропозиції:

(2)

ДУ/ = b ¦ДК,

де: ДУ/ — приріст сукупної пропозиції в періоді t;

AKt — приріст капіталу в періоді t; b — гранична продуктивність капіталу.

ДК              К              ’

(3)

де У — створений продукт.

Остання формула пояснюється тим, що за умов відсутності технічного прогресу в довгостроковому періоді після досягнення оптимальних обсягів капіталу, які забезпечують максимум прибутків, гранична продуктивність капіталу (              )              стає              постій-

ДК

.              .              .              .              ,УЧ

ною і дорівнює середній продуктивності капіталу ( — ).

К

Для того, щоб на початок поточного періоду капітал збільшився на величину AK, у попередньому періоді необхідно здійснити певний обсяг інвестицій:

(4)

Тобто:

(5)

3. Рівняння рівноваги:

(6)

AY,fl =AY/

або

(7)

звідки

(8)

Отже, в моделі Домара рівноважне економічне зростання досягається тоді, коли

ничної або середньої) на граничну схильність до заощаджень.

Змінити рівноважний темп зростання можливо лише за рахунок зміни граничної схильності до заощаджень (Sy), тому що в стані динамічної рівноваги (виходячи з моделі Домара) гранична продуктивність капіталу (b) визначається існуючим рівнем розвитку техніки.

Модель економічного зростання Р. Харрода

Ця модель була запропонована автором у 1939 р. Вона ґрунтується на тих самих передумовах, що і модель Є. Домара.

Особливості моделі:

  • на відміну від моделі Домара, яка базується на інвестиційній функції, заданій екзогенне, ця модель використовує ендогенну інвестиційну функцію;
  • попередня модель ґрунтувалась на принципі мультиплікатора, ця ж на принципі акселератора;
  • модель Домара виходила із незмінності очікувань підприємців, а модель Хар- рода — із змін, що відбуваються в їхніх очікуваннях.

Як і у попередній моделі, у моделі Харрода економіка представлена двома суб’єктами: фірмами і домогосподарствами. Модель враховує такі припущення:

  1. якщо в попередньому періоді сукупний попит перевищує сукупну пропозицію, то підприємці збільшують темпи розширеного відтворення;
  2. якщо в попередньому періоді сукупна пропозиція перевищує сукупний попит, то темпи виробництва зменшуються;
  3. якщо в попередньому періоді сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції — темпи зростання залишаються незмінними.

Формалізовано це записується так:

Y - Y Y - Y

Yt Yt-1 = n ш Yt-1 Yt-2              (9)

Y              Y              ’

11-1              -11-2

де n — темп розширеного відтворення; n gt; 1, якщо YtDi gt; Yt-1, n lt; 1, якщо Y^ lt; Yt-1, n - 1, якщо YtD - Yt-1.

Якщо обидві частини рівняння помножити на Yt-1 і додати до них Yt-1, то отримаємо:

  1. Рівняння сукупної пропозиції:

(10)

( y - Y ^

n • ^              t-l +1

V              Yt-2

YS = Y •

1t              1t-1

  1. Рівняння сукупного попиту:

AYtD =S-,              (11)

St

Ендогенна функція інвестицій базується на принципі акселератора (а):

It = я •(Yt-Yt-1),              (12)

Акселератор є величиною, зворотною мультиплікатору.

Тому рівняння сукупного попиту можна записати так:

AYtD = a \'Yt~ Yt-1),              (13)

t              S

t

  1. Рівняння рівноваги:

a • (Yt-Y^ 1)

S..              ’

n Yt-1              Jt- 2              +1

V              Yt- 2

(14)

Yt-1

або

Y -Y              a              Y-Y

n • Yt-1 Yt-2 +1 = a + Yt Yt-1 ,              (15)

Y 2              S              Y              .

t- 2              ^              t-1

Отже, останнє рівняння описує рівноважне економічне зростання.

Якщо економіка знаходиться в стані динамічної рівноваги, то n - 1. Тоді темп зростання виробництва в поточному періоді буде дорівнювати темпові зростання в попередньому періоді. Отже рівняння (9) набуде вигляду:

Y-Y Y -Y

(16)

lt lt-1 _ 1t-1 1t- 2

Y              Y

1t-1              Jt-2

Тепер рівняння (15) можна записати так:

Y-Y              a              Y-Y

t              t-1              +1 = ы J t              Jt-1              (17)

Y              S              Y

Yt-1              Sy              Yt-1

або

У - У S ^              t-1              =—y—.              (18)

У«              a              -              Sy

Права частина рівняння (18) визначає величину рівноважного приросту в моделі Харрода. Цей темп Харрод назвав «гарантованим», тобто таким, що забезпечує повне використання капіталу. Підтримуючи його, підприємці будуть задоволені своїми інвестиційними рішеннями, їх сподівання здійсняться, бо сукупний попит буде урівноважений із сукупною пропозицією. Цей темп забезпечує динамічну рівновагу та повне використання усіх виробничих потужностей. Але повна зайнятість при цьому досягається не завжди.

Поряд з гарантованим Харрод виводить поняття «природного» темпу економічного зростання, який забезпечував би повну зайнятість. Якщо існує повна зайнятість і капіталоозброєність праці постійна, як це і припускається в неокейнсіанських моделях, то «природний» темп зростання економіки дорівнює темпу зростання трудових ресурсів.

Якщо фактичний темп економічного зростання дорівнює гарантованому, то такий стан прийнятний для підприємців, оскільки забезпечує повне використання капіталу, але не задовольняє найманих працівників, оскільки існує вимушене безробіття.

Якщо гарантований темп буде перевищувати природний, то матиме місце дефіцит трудових ресурсів. Тоді фактичний темп буде нижчим гарантованого. Очікування підприємців не виправдаються і вони будуть вимушені скоротити обсяг випуску та інвестиційний попит, що зумовить депресивний стан економіки. Якщо ж гарантований темп буде меншим за природній, то фактичний темп буде перевищувати гарантований. Така ситуація означає, що в економіці має місце неповна зайнятість і умови для збільшення інвестування. Економіка буде переживати бум.

Ідеальним, бажаним станом для економіки є ситуація, за якої фактичний, природний і гарантований темпи урівноважені.

Оскільки будь-яке відхилення економічної системи від умов гарантованого темпу зростання виводять систему з рівноваги, динамічна рівновага у цій моделі теж виявляється нестійкою. Ця обставина лежить в основі обґрунтування необхідності державного втручання в економіку.

Модель економічного зростання Домара-Харрода

Схожість розглянутих моделей зумовила їх поєднання в модель Домара-Харрода. Її модифікації набули широкого практичного застосування. Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень.

Головні особливості моделі Домара-Харрода:

  1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці (= const,

ДК

де ДЬ — приріст праці; ДК — приріст капіталу).

  1. Модель не враховує технологічних змін.

У ДУ

  1. У моделі приймається, що к = ДК \'
  2. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.
  3. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням.
  4. Чисті інвестиції дорівнюють приросту капіталу.

Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:

AY

ЕЗ = Y,              (19)

де ЕЗ — економічне зростання;

AY — приріст продукту протягом певного періоду;

  • — обсяг продукту в попередньому періоді.

S І

S = - = -,              (20)

y y Y

де S — схильність до заощаджень;

Sy— обсяг заощаджень;

  • — обсяг продукту;

І — обсяг чистих інвестицій (І = S).

Частка приросту капіталу (AK) у прирості продукту позначається k:

k = — = —.              (21)

AY AY              v \'

Виходячи з того, що — = S , а —— = k , і визначивши:

Y y AY

Y=І 1 iY=k ¦

отримаємо функцію економічного зростання:

AY І ъ k Sy

ЕЗ = іг=TTST=Iі.              (22)

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у продукті, віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту.

Згідно з формулою (22) економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.

Обмеженість кейнсіанських моделей економічного зростання — в їх передумовах:

  • використанні виробничої функції В. Леонтьева, у якій праця і капітал не є товарами-субститутами, що суперечить дійсності;
  • незалежність один від одного таких параметрів, як співвідношення доходу і капіталу, граничної норми заощаджень, приросту працюючих, що мінімізує вірогідність досягнення рівноважного економічного зростання. В цих умовах порушення рівноважного рівня одного з її параметрів руйнує рівновагу всієї системи.

Обмеженість кейнсіанських моделей макроекономічного зростання намагаються подолати неокласичні моделі.

Модель економічного зростання Р. Солоу

Неокласична модель економічного зростання була розроблена Робертом Солоу в 1950-1960-ті роки, за що він одержав Нобелівську премію з економіки. Ця модель показує, як три основні фактори пропозиції — капітал, праця і науково-технічний прогрес — впливають на обсяг виробництва, тобто на економічне зростання. Неокласична модель зростання Роберта Солоу слугує базовим знаряддям для розуміння процесу економічного розвитку всіх груп країн.

Основні риси моделі Солоу:

  1. враховується вплив трьох факторів — запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу.

Вводяться наступні позначення:

Ay — приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці;

Ak — приріст капіталу на одного працюючого, або капіталоозброєність праці;

L — чисельність працюючих;

n — приріст населення;

Е — ефективність технологічного прогресу;

І — інвестиції;

К — капітал;

А — амортизація (вибуття) капіталу;

An — норма амортизації;

S — заощадження;

S\' — норма заощадження;

С — споживання.

  1. серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес);
  2. визначальну роль відіграють заощадження, що споріднює її з моделлю Домара- Харрода;
  3. кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці ( Y/L = у);
  4. заощадження дорівнюють інвестиціям.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу формалізується у вигляді виробничої функції Y = F(K, L), де МРК — граничний продукт капіталу (рис. 25.4).

В міру зростання капіталоозброєності крива виробничої функції стає пологою. Така функція характеризується спадним граничним продуктом: кожна додактова одиниця капіталу виготовляє менше продукту, ніж попередня. Коли обсяг капіталу на працівника невеликий, кожна його додаткова одиниця забезпечує значний додатковий обсяг продукції. За високого рівня капіталоозброєності додаткова одиниця капіталу менш ефективна і дає менше додаткової продукції.

Для простоти аналізу в моделі Солоу враховують попит на товари і послуги лише споживачів та фірм (інвесторів), а від двох інших покупців — уряду та іноземців — абстрагуються. Тому національний продукт (дохід) на працівника (у) ділиться між споживанням на працівника (с) та інвестиціями на працівника (і), тобто (у = с + і). Модель Солоу передбачає, що споживання залежить лише від доходу. Якщо s — рівень заощаджень, то функція споживання дорівнює: с = (1 — s) ¦ у. Щорічно частка (1 — s) доходу споживається, а частка s заощаджується.

Виробнича функція для одного працівника

Капітал на працівника

Рис. 25.4. Виробнича функція для одного працівника

Тепер замість с підставимо (1 — s) ¦ у і отримаємо:

У = (1 — s)y + і.

Після перетворення маємо: і = s ¦ у. З цієї рівності випливає, що інвестиції, як і споживання, пропорційні доходові. Оскільки в національній економіці сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням, то рівень заощаджень (s) показує, яка частка створеного продукту спрямовується на капіталовкладення.

Виробнича функція записується у вигляді взаємозв’язку між рівнем продуктивності праці і фондоозброєності:

У=/(К

У = f(k),

Г

або

де у — рівень продуктивності праці

k - рі„ень ф°ндооз6ровн°ст1 (кап,тал°оз6ро„іgt; (L

Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу.

Функція інвестицій зображується рівнянням:

І = S \'¦ f (К ).

В останній функції прийнято, що норма заощаджень є постійною, а заощадження дорівнюють інвестиціям. Оскільки це так, то саме норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання (С) та інвестиції (І).

Отже, інвестиції на працівника є функцією обсягу капіталу на працівника. Зі збільшенням обсягу капіталу k збільшуються обсяг продукту /(К) та інвестиції І. Це рівняння пов’язує наявний обсяг капіталу k із нагромадженням нового капіталу І.

На рис. 25.5 показано, як рівень заощаджень розподіляє обсяг продукту між споживанням та інвестиціями для кожного значення К.

Чим більшим є обсяг капіталу, тим більшим буде його зношування. Але в економіці завжди є якийсь стійкий рівень капіталоозброєності праці (k*), за якого досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття) капіталу.

Отже, стійкий рівень капіталоозброєності (k*) — це певний стан рівноваги, що, за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Це означає, що з якого б рівня ка- піталоозброєності не починався рух економіки, вона завжди тяжіє до рівноважного (k*) стану, за якого величина капіталу, що вибуває, дорівнює капіталу, що інвестується. Якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу, то в економіці нарощуються запаси капіталу. І навпаки, якщо рівень інвестицій є меншим, ніж рівень вибуття капіталу, то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу.

Розподіл продукту між споживанням

Рис. 25.5. Розподіл продукту між споживанням Рис. 25.6. Стаціонарний обсяг капіталу та інвестиціями

Висновок Солоу: лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (всі значення, менші за k*), зростання капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, капіталоозброєність, як фактор зростання, діє обмежено, до досягнення значення k*.

Знаючи виробничу функцію, норму заощаджень і норму вибуття капіталу, можна визначити стійкий рівень капіталоозброєності. Нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу, тобто:

Ak - S\' /(k) — An ¦ k.

На рівні k* приросту капіталу немає, тобто Ak - 0, тому:

0 - S\' /(k) — А^ • k

S\' f(k) = An- k.

Розділивши обидві частини рівняння на AN ¦ f(k’), запишемо:

S\' = k*

An " f (k*).

Отже, з рівняння моделі Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, більший рівень виробництва.

Але збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Дана суперечність вирішується через так зване «золоте правило», згідно з яким критерієм при виборі норми заощаджень є максимізація добробуту суспільства, тобто споживання. «Золотому правилу» відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталоозброєність, але з урахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. Тобто, «золоте правило» витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації.

В моделі Солоу досліджується також вплив зростання населення і кількості зайнятих на капіталоозброєність праці. Доведено, що збільшення населення діє на ка- піталоозброєність так само, як і зношування капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, то зношування капіталу та зростання кількості працюючих зменшують:

Ak = І - An • k - n • k = S\' • f (k)- (An + n)• k.

Складову ((An + n) ¦ k) називають критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує, на скільки треба збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та зростання кількості працюючих, залишився незмінним.

Зростання населення справляє неоднозначний вплив на економічне зростання. У межах стійкого стану економіки випуск продукції (Y) на одного працівника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність (k*). Однак сукупний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працюючих. Але зростання кількості працюючих може викликати і зменшення капіталоозброєності (k*), якщо воно не компенсується зростанням інвестицій.

Цей елемент моделі Солоу використовується як аргумент для пояснення того, чому в країнах із високим щорічним темпом приросту населення є низькими продуктивність праці та випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення гальмує економічне зростання у тому випадку, коли зростання інвестицій не може його компенсувати.

Третє джерело економічного зростання за моделлю Солоу — технічний прогрес. З урахуванням цього фактору зростання виробнича функція набуває іншого вигляду:

Y = F (K, L ¦ E),

де Е — ефективність праці одного працівника;

L ¦ E — робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Якщо прийняти, що технічний прогрес зумовлює приріст ефективності праці (Е) з темпом g, то це означає, що віддача від кожної одиниці праці зростає протягом певного часу на g. Тоді формули для визначення капіталоозброєності і продуктивності набувають вигляду:

k = K; y = - Y

L • E \' L • E

де k — капітал на одиницю праці з постійною ефективністю;

у — обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Звідси рівняння, що показує зміну капіталоозброєності має вигляд:

Ak = І -( An + n + g) • k = S\'• /(k)-( An + n + g) • k.

Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає з темпом n, а ефективність праці — з темпом g , то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (n + g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.

Врахування технічного прогресу вносить певні зміни у формулювання «золотого правила»: для максимізації споживання потрібно, щоб чиста гранична продуктивність капіталу (приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпу приросту загального обсягу виробництва (n + g).

Отже, визначальними в моделі Солоу є три рівняння:

  1. Рівняння капіталоозброєності, що визначає економічну динаміку:

S_ = k*

An " /(k*).

  1. Рівняння впливу зростання населення на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

Ak = І -(An + n)• k.

  1. Рівняння впливу технічного прогресу на економічне зростання:

Ak = І - ( An + n + g) • k.

Перевагами неокласичної моделі Солоу є, по-перше, те, що в ній описується механізм довгострокового рівноважного економічного зростання за повного використання усіх видів ресурсів.

По-друге, до цієї модель вводиться чинник технологічного прогресу, який забезпечує постійне економічне зростання, що являє собою надійну основу зростання добробуту.

По-третє, вона дає відповідь щодо критерію оптимальності економічного зростання — максимізація споживання.

Недоліки моделі:

По-перше, модель Р. Солоу, будучи моделлю довгострокового економічного зростання, не ставить, а тому і не відповідає на питання короткострокового зростання. А останні вельми важливі для економічної політики та популярності чи непопулярності уряду.

По-друге, такі екзогенно задані параметри, як норма заощадження, норма амортизації, темп приросту населення, темп приросту ефективності праці, зумовлений технологічним прогресом, досконаліші моделі прагнуть перетворювати на ендогенні, оскільки вони тісно пов’язані з параметрами системи і можуть суттєво впливати на економічне зростання.

По-третє, модель не враховує таких обмежень економічного зростання, як екологічні, інституцій, стохастичні, глобалізаційні тощо.

Не зважаючи на зазначені недоліки, неокласична модель Р. Солоу є базовою для новітніх досконаліших моделей економічного зростання. Останні, окрім вказаного, мають враховувати особливості сучасного економічного зростання, пов’язані з процесами глобалізації, соціалізації, динамізму, екологізації та нарощення елементів не- передбачуваності (випадковості) у розвитку економічних систем.

У XX ст. простежувалося декілька важливих закономірностей економічного зростання в розвинутих країнах: зокрема капіталоозброєність, продуктивність праці та реальна заробітна плата підвищувалися. У процесі економічного зростання відбувалися глибокі зміни в галузевій структурі економіки цих країн. Чисельність зайнятих у сировинних галузях і сільському господарстві знижувалася. Водночас зростала зайнятість у наукомістких галузях — приладобудуванні, електроніці тощо. У галузевій структурі вітчизняної економіки в останні роки відбуваються несприятливі зміни.

В останні три десятиліття темпи економічного зростання в розвинутих країнах уповільнилися. Економісти поки що не дійшли згоди щодо конкретних причин цього уповільнення, але здебільшого його пов’язують зі зниженням темпів поліпшення виробничої функції. Вчені пропонують декілька варіантів економічної політики, спрямованої на прискорення темпів економічного зростання розвинутих країн: розширення сукупного попиту, стимулювання пропозиції та структурну політику. Більшість країн світу належать до економічно відсталих із низьким подушним доходом. Дефіцит природних ресурсів, величезна чисельність населення та високі темпи його зростання, низька капіталоозброєність праці й малі потенційні можливості для заощаджень та інвестування, а також допотопні технології створюють серйозні перешкоди для розвитку цих країн. Держави Азії, Африки та Латинської Америки опинилися в «заклятому колі бідності»: низькі доходи обмежують заощадження і нагромадження людського й фізичного капіталу, що своєю чергою стримує зростання продуктивності праці й доходів. Країни, що розвиваються, закликають до створення нового світового економічного порядку, який передбачає полегшення боргового тягаря цих країн, їхній ширший доступ до світових ринків, припинення економічного колоніалізму, лібералізацію розвинутими країнами імміграційної політики тощо.

Причини глибокої кризи економіки України в 1991-1998 рр. можна поділити на дві групи: успадковані від СРСР; ті, що виникли в роки незалежності. Тільки здійснення радикальних економічних реформ у суверенній Україні створить реальні перспективи для формування динамічної відкритої національної економіки ринкового типу з високим ступенем мотивації підприємницької й трудової діяльності для подальшого розвитку виробництва в інтересах українського народу.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 3. Моделі економічного зростання:

  1. Глава 3 ПРЕДМЕТ, МЕТОД, І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
  2. 5. Сучасні моделі економічного зростання
  3. Кейнсіанська теорія мультиплікатора економічного зростання
  4. Концепції загальної економічної рівноваги
  5. 19. Поняття мультиплікатора та акселератора. Неокейнсіанська модель рівноваги „видатки – випуск“ та „інвестиції – заощадження“. Рецесійний та інфляційний розриви.
  6. 23. Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки.
  7. 24. Моделі економічного зростання екстенсивного та інтенсивного типу. Структурні зміни в економічній системі.
  8. § 3. Моделі економічного зростання
  9. § 2. Методи соціалізації економіки
  10. § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
  11. Економічно-математичне моделювання впливу соціально-економічного розвитку на рівень диференціації доходів населення
  12. Стратегії та моделі виживання вітчизняних домогосподарств в умовах кризи
  13. Тема 3.2. Макроекономічна нестабільність і економічне зростання. Інфляція, безробіття
  14. Тема 3.2. Макроекономічна нестабільність і економічне зростання. Інфляція, безробіття План семінарського заняття
  15. Тема 3.2. Макроекономічна нестабільність і економічне зростання. Інфляція, безробіття Контрольні запитання і завдання
  16. Механізм функціонування національної економіки.
  17. Грошово-кредитна політика в системі економічної політики держави і механізм її впливу на макроекономічні показники
  18. Аналіз стійкості економічного зростання підприємства
  19. РОЛЬ ГРОШЕЙ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -