Форми безробіття. Закон Оукена

Розрізняють кілька форм безробіття: фрикційне, структурне, сезонне, циклічне, технологічне, приховане.

Фрикційне (лат. frictio — тертя) безробіття виникає внаслідок добровільної зміни роботи працівником, при цьому певний час він витрачає на пошуки нового місця роботи, тобто воно пов’язано з пошуком нової роботи.

Добровільне безробіття зумовлюється небажанням частини активного, працездатного населення працювати за існуючої ставки заробітної плати.

Структурне безробіття пов’язане із зміною структури попиту на споживчому ринку, тобто пов’язано з структурними, технологічними змінами в економіці і потребує перекваліфікації або зміни професії. Воно теж неминуче, адже розвиток виробництва веде до «вмирання» старих галузей і вивільнення великої кількості працівників, які зможуть знайти роботу в новонароджених галузях лише за умов зміни професії і перекваліфікації.

Фрикційне і структурне безробіття не зникає, тому що завжди з’являються люди, які добровільно чи вимушено змінюють місце роботи. При цьому кількість цих безробітних і кількість вільних робочих місць (попит і пропозиція на ринку праці) співпадають. Таку ситуацію трактують як повну зайнятість, а суму фрикційного і структурного безробіття визначають як неминуче природне безробіття.

Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва в певних галузях (сільське господарство, рибальство, туристичне обслуговування).

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок автоматизації, роботизації, раціоналізації, з переходом до так званих «безлюдних» технологій.

Циклічне безробіття викликається спадом виробництва в період несприятливої кон’юнктури (кризи або депресії) і відповідним зменшенням сукупного попиту на товари і послуги.

Сезонне, технологічне і циклічне безробіття — небажані для суспільства. Вони складають надлишкове безробіття і визначають неповну зайнятість.

Існує ще й приховане безробіття. Воно виникає за умов часткової зайнятості, коли працівники працюють неповний робочий день, без збереження заробітної плати. Приховане безробіття не дозволяє точно визначити рівень неповної зайнятості. Адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних. Рівень безробіття визначається за формулою:

кількість безробітних

Рівень безробіття = —              :              ¦              100

кількість робочої сили

Слід відзначити, що в розвинутих країнах світу у 80-х роках XX ст. найвищий рівень безробіття спостерігався у 1982 році (за рахунок циклічного, у році економічної кризи), а найнижчий — у 1988 році, коли був пік економічного буму.

Так, у США у 1982 році рівень безробіття склав 9,7 %, а у 1988 році — лише 5,5 % (фактично природний рівень безробіття).

Одним з головних економічних наслідків безробіття є невипу- щена продукція. Економісти визначають цю втрачену продукцію як відставання обсягу ВНП. Американський вчений А. Оукен математично відобразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Це співвідношення або закон Оукена згідно з яким щорічний приріст валового національного продукту на 2,5 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні наступні 2 % приросту ВНП знижують рівень безробіття на 1 %, а скорочення приросту цього показника на 2 % спричиняє зростання безробіття на 1 %. Оукен довів, що коли, наприклад, загальний рівень безробіття становить 7,46 %, а природний рівень безробіття прийняти за 5,5, то рівень надлишкового безробіття становитиме 1,96, тоді буде втрачено як мінімум 4,9 % потенційного ВНП (1,96 х 2,5). При цьому не враховується прихований рівень безробіття. Якщо ж рівень надлишкового безробіття перевищує 10 % (Фінляндія, 1993 рік), то втрата ВНП становитиме уже 25 % (10 ¦ 2,5).

Як бачимо, надлишкове безробіття — лихо для будь-якої економіки, тому що через нього суспільство втрачає значну частину національного продукту, яку могло б використати для розширення споживання та нагромадження.