А. Суспільні основи крізи
Істота явища, яке названо «крізою» конституційної держави — це конфлікт її характеристичних рис з обєктивними умовами, серед яких вона істнує. Ця незгідність основ та передпосилок конституційної держави з реальними відносинами істнувала — так би мовити — потенціяльно, закрито, вже в моменті її народин.
Практично вона проявилася тільки згодом. В першу пору істновання «модерного» типу держави дві обставини не допускали поки що до слова істнуючих вже суперечностий поміж сотвореним нею політичним ладом та реальною суспільною дійсністю. Один з них — це те, що називається «історичною ролею». Конституційна держава була вирішеннєм конфлікту, що заістнував був поміж попередним державним типом, абсолютною монархією і тогочасними суспільними відносинами. «третий стан», — «міщанство» було речником цего конфлікту і творцем нових форм політичної орґанізації. Прихід цих нових форм, прихід «конституційної держави» — це була необхідність серед тоді істнуючих умо- вин. Конфлікт, про який згадано, та який вона вирішувала, це була справа, що передусім, невідкладно мусіла бути полагоджена. Цего вимагали істнуючі суспільно-економічні відносини. навіть як би діячі — творці конституційної держави мали повну свідомість нових конфліктів, що їх приносив з собою новий державний тип, — конституційна держава мусі- ла прийти і заняти місце своєї попередниці. Для неї прийшов був «історичний момент». Але тому власне, що на порядку дня стояли завдання, що їх мусіла розвязати конституційна держава, що вона відповідала суспільним силам, які доспіли були та для яких абсолютна монархія була вже пережитою, неприємливою політичною формою, — тому основи нових конфліктів були в дійсности закриті ще перед очима політичних діячів. Вони не добачували їх. Вони були переконані, що гасла «рівність, воля, братерство», які вони видвигали, будуть зовсім здійснені новими формами політичної орґанізації, та що після цего вже не буде основи для нових конфліктів. такий був неминучий «настрій», що панував в періоді здійснювання модерної, «конституційної держави», в періоді лік- відовання нею попередних форм державного буття.Другий момент, що відсував практично конфлікт, це була неспілість, нерозвитість сил, які мали звернутися проти витвореного «міщанськими революціями» нового державного типу. Ті сили розвилися та доспіли тільки згодом, і власне політичні форми, що їх принесла конституційна держава, помогли їм розвитися та доспіти. В цім друга «історична роля» конституційної держави: після ліквідації пережитих форм минулого, підготовити майбутнє. Процес розвою цих сил виповняє собою історію конституційних держав і врешті видвигає нові гасла, домагання нових, основних змін політичного устрою.
Треба сподіватися, що колись якісь майбутні покоління найдуть в істнуючих тепер відносинах такі моменти, на які ми, що живемо серед цих відносин, зовсім ніякої не звертаємо уваги. Вони пізнають може важливість неодного, чого ми може зовсім не бачимо, або що уважаємо маловажним. Ми самі, навіть при найбільш критичнім відношенню до цего, що є коло нас, та що доводиться нам переживати, не маємо ще необхідної «історичної перспективи», щоби могти обхопити тепер істнуючу дійсність в її цілости та в усіх її подробицях. Споміж діючих суспільних сил, нашу увагу звертають — як що не виключно, то передусім — ті, що вже досить скріпилися і що мають вже досить виразні форми. Це є ті сили, яким «історичний момент», передає завдання перемінити форми людського буття. Обсервація цего, що переживає тепер людство, наказує нам признати таке завданнє з огляду на форми держави двом обставинам, що характеризують сучасні суспільні відносини, та з якими істнуюча форма держави остає в незгоді. Ми вказали на дві характеристичні риси тої форми. Вона побудована на передпосилці одностайности та одноці- лости всего «народу» в межах держави і на «суверенности» держави в її зовнішних зносинах. В однім і другім напрямі діюча форма політичної орґанізації находиться в конфлікті з дійсними відносинами.