Ґ. Реальна унія
Поміж формами міждержавних звязків, які ми находимо зглядно находили в сучасній державі, а які своєю істотою представляють пережиток минулого, особливу увагу викликала т. зв. реальна унія.
А власне, цікавилася тою формою особливо теорія, — хоч в практиці в ХТК. століттю ми мали тільки два приклади такої унії, Швецію-Норвеґію та Австро- Угорщину.Зовнішно проявляється ця форма міждержавного звязку тим, що дві самостійні держави, а власне дві монархії мають спільного носія верховної влади. Тим реальна унія подібна до т.зв. «перзональної унії», і зусилля юристів були направлені на те, щоби встановити істоту тої ріжниці, що є поміж обома формами міждержавних звязків. Неспірне було одно: що персональна унія являється зі становища права явищем зовсім «випадковим». Те, що тасама особа є монархом в двох рівночасно державах, не є при персональній унії наслідком якоїсь правної норми, що наказувала би такий стан. Воно є тільки наслідком «випадку», що тасама особа є монархом в ріжних державах, в кождій на основі самостійного правного акту, що не остає в ніякій правній залежности від акту, який викликав такий-же ефект в другій державі. Ото-ж реальна унія тим мала ріжнитися від персональної, що в ній тотожність особи монарха мала би бути юридично не-випадковою, що вона мала бути передбачена та приписана діючім правом. І те діюче право не мало бути тільки державним правом одної або кождої зі звязаних унією держав. Коли на пр. в двох ріжних державах діяли би «випадково» тотожні що до змісту порядки дідичення трону і на їх основі приходили би на трон тісамі особи, то це була би тільки персональна унія. Тотожність особи монарха представлялася би як випадковий тільки факт, бо кожда держава могла би змінити в себе порядок дідичення трону, і таким чином пірвати унію. «Реальною» була би унія тільки тоді, коли би ця тотожність особи монарха була не-випадковою.
І теорія намагалася найти правну основу для тої не-випадковости. Дехто допускав істнованнє реальної унії вже тоді, коли в звязаних нею державах державні конституції однаково улаштовують наслідство трону. Дехто вказував на те, що ця рівнобіжність законодавства мусить бути наслідком «взаїмности». Дехто вимагав, щоби істнован- нє реальної унії було наслідком договору поміж обнятими унією державами, або наслідком діючого звичаєвого права. Конкретні приклади «реальної унії», а власне приклади Австро-Угорщини та Швеції-Норвеґії показують, що ні-одної з отсих критерій не можна уважати рішаючою. «Не-випадковість» реальної унії має тільки такий зміст та змисл, що істнованнє унії мусить бути намірене, що правні установи, дякуючи яким є тотожність особи монарха, мусять бути власне на те спрямовані, щоби викликати цю тотожність.Орґанізаційно — може реальна унія обмежуватися тільки спільною особою монарха або мати ще инші спільні орґани. Юридично — характеристичне те, що відносно верховної влади є стільки окремих установ, кілько держав приймає участь в унії, — инші орґани можуть бути спільними. Так в Швеції-Норвеґії істнував як установа окремо шведський, окремо норвежський король, тільки носій обох установ був один. Король був королем швецьким і норвезьким королем. В Австро-Угорщині пануючий був цісарем австрійським і королем угорським. Натомість инші установи можуть бути спільними установами звязаних унією держав. Так Швеція- Норвеґія мала спільне закордонне заступництво, Австро- Угорщина — спільну армію, фльоту, спільні міністерства війни, фльоти та скарбу, спільну рахункову палату та банк, врешті спільний парлямент «делєґації» з компетенцією, обмеженою до справ унії. Помимо цих спільних установ держави унії мають ще власні свої орґани влади й инші установи, бо-ж кожда з них затримує правний характер окремої самостійної держави.
Як сказано, реальна унія, як і політично близька їй — персональна унія належать до пережитих форм міждержавних звязків. Своєю істотою вони відповідають патримоніяльній державі і в добу патримоніяльної держави вони були дуже поширені.
Тоді мали вони також політично дуже велике значіннє, як засіб для скріплення міждержавного становища держави, часто як форма завойовання, іноді як етап до повставання нових, незложених державних творів. Складні титули пануючих, за якими часто не скривається ніяка реальна дійсність, показують, до якої міри монархічні унії мали таке переходове значіннє, значіннє засобу для сильнішого, як вони, обєднання. В добу конституційної держави те значіннє монархічних уній скінчилося. Виїмково персональна унія Бельґії з Конґо закінчилася поглоченням Бельгією звязаної зразу з нею тільки особою короля держави Конґо. За те обі реальні унії конституційної доби розпалися. Засновану 1914. р. реальну унію Швеції та Норвегії розвязано «конвенцією», що її заключили обі держави в Карльштаді 26. жовтня 1905. р. Реальна унія Австрії з Угорщиною розпалася наслідком революції після світової війни.