II. ПЕРВИННІ ПРИНЦИПИ: ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА І РОЗПОДІЛ ВЛАДИ
Якщо ідею верховенства права інтерпретувати як принцип конституціоналізму, вона передбачає розподіл повноважень між гілками влади, котрий стримуватиме довільні (авторитарні) дії уряду.
Фундаментальний розподіл влади відбувається між законодавцем чи творцем законів з одного боку й тими, хто «втілює» виконання чи адмініструє закони, - з другого (навіть у випадку, коли ці відмінні функції виконують одні й ті ж особи, вони повинні демонструвати чітке розмежування повноважень). Верховенство права так само передбачає всезагальність права: захистом особи від свавільних дій влади є той факт, що їхня взаємодія завжди опосередкована законом, обов’язковим як для приватного громадянина, так і для державного урядовця. Звідси випливає, що панування законодавчої влади не може бути абсолютним, хоча б у тому сенсі, що закон складається з об’єктивованих, безособових правил: «законодавча влада не може, за всього свого верховенства, вдаватися до прямого керування, видаючи декрети на свій розсуд, натомість вона передає частину своїх повноважень юстиції і змушена узгоджувати свої рішення із чинними законами та діючими уповноваженими суддями»63.Тобто наявність незалежної судової влади, котра стежить за коректним застосуванням і дотриманням законодавства, є невід’ємною частиною верховенства права; проте, якщо законодавча процедура чітко відмежована від виконавчої (державної) влади, обидві функції можуть виконувати одні й ті ж особи. У такому випадку британська парламентська система аж ніяк не суперечить нормам верховенства права. Більше того, принцип верховенства права узгоджується навіть з абсолютизмом, якщо абсолютний монарх робить своє правління залежним від розподілу владних повноважень, чим опосередковується виконання його
и John Locke, Two Treatises of Government (1690), II, xi, para. 136.
волі64.
Аокк [Locke] вважав, що «верховна влада у співдружності [commonwealth]» повинна належати законодавчим органам, обмежити дію яких може лише «абсолютна й довільна влада закону Природи», котрому не здатне протистояти жодне людське законодавство65.Тим часом, щоби вияснити увесь потенціал ідеї верховенства права як принципу легітимації влади, необхідно простежити різновиди обмежень, котрі вона накладає на довільність урядування поза формальними та процедурними рамками базової моделі правління, з якої ми почали. Спершу звернемося до аналізу верховенства права Ф. А. Гаєка, оскільки його модель має найбільше збігів із запропонованою щойно, незважаючи на доволі догматичний погляд цього вченого на обмеження ролі держави66. Так само праці Гаєка наголошують на внеску звичайного загального права (тобто «неписаного», звичаєвого права. - Прим, перекл.) у сутнісне підґрунтя концепції верховенства права — тієї концепції, що накладає обмеження щодо відповідності змісту чи допустимості інтерпретацій права, а не лише щодо технічних процедур прийняття і застосування законів. Праці цього дослідника з цілковитою користю можна порівняти з тим внеском у ліберально-демократичну концепцію права, котрий зробили Лон Фуллер та Рональд Дворкін.
1.