§4. Збройні сили

Як уже зазначалось, збройні сили - це дуже важлива ланка будь-якого державного механізму, гарант державної незалежності та безпеки. Чи були вони, власні, українські у Галицькій CPP? Досвід зовсім недавнього існування і падіння Західноукраїнської Народної Республіки безумовно підтверджував їх необхідність.

Питання про створення радянських галицьких частин неодноразово обговорювалося на різних рівнях - у вищих партійних та державних органах України, навіть у Москві, без думки якої, звичайно, такої важливої проблеми українським більшовикам не можна було розв’язати. Думки були різні. На четвертому всеукраїнському з’їзді Рад, який відбувся у травні 1920 р. у Харкові, тобто під час польсько-радянської війни, була схвалена резолюція про доцільність створення галицької Червоної армії для захисту Галичини від поляків.(94)

5 липня Галоргком звернувся до Військової ради Південно-західного фронту з пропозицією про доцільність формування окремих галицьких військових частин. Але серйозної діяльності в цьому напрямку керівні державні, партійні та військові органи не починали. Щоправда, згідно з декретом №7, у серпні 1920 р. при Галревкомі був створений військовий відділ, призначено «військового комісара» - колишнього сотника УГА Омеляна Паліїва. Це було зроблено з політичних міркувань. У відділі було й декілька інших колишніх старшин УГА. Але Затонський їм не довіряв, а вони самі, очевидно, теж не збирались проявляти ініціативу. Недарма у листі до В.Леніна та в ЦК КПУ /6 вересня/ Затонський писав: «З військовим відділом тихо, там найбільше хорунжих». Зрештою, і сам В.Затонський не був впевнений у доцільності формування галицької Червоної армії. У цитованому листі він писав: «Формування окремих галицьких частин при такій нестачі надійних працівників, яку маємо тут, і при інтригах, які спостерігаються з боку офіцерських комуністів, просто небезпечно».(95) Він, звичайно, не був впевнений у надійності цих збройних сил, у тому, чи вони захочуть захищати більшовицьку владу.

Безпечнішим був шлях прийняття добровольців до діючої Червоної армії. Добровольці були: одні йшли з патріотичних міркувань, щоб звільнити свій край від поляків, інші - з політичних тощо. На вічах, мітингах селяни говорили, що коли нема гвинтівки, то треба «озброїтись хоч би в сапи та мотики,... гнати панів аж до моря, щоб там їх втопити».(96)

Галревком видав наказ про створення повітових «вербункових комісій», які почали вести запис добровольців та скеровувати їх до військових частин, зокрема у 45-ту,47-му та 60-ту дивізії Червоної армії.

Хоч частини цієї армії були дуже обезкровлені у боях з польськими військами, в деяких полках налічувалось всього по 200-300 солдатів, а підкріплення не надходили, однак, мобілізації до Червоної армії її командування не оголошувало. Робилося це з політичних міркувань, бо Східна Галичина (територія колишньої ЗУНР) не входила до складу України чи Росії, вона вважалася під протекторатом Ліги Націй.

Отже, доки Червона армія успішно просувалася вперед, питання про створення окремих збройних сил Галицької CPP на практиці серйозно не висувалось.

Щоправда, як зазначалось у листі Галоргкому до військової ради Південно-західного фронту, до якої, до речі, належав і В.Затонський, у м. Казані знаходився сформований з галичан запасний батальйон приблизно з 1,5 тис. осіб. У його складі було й 330 «комуністичних елементів». Але в Галичину, на фронт його не посилали. Батальйон використовувався на важких фізичних роботах, харчування людей було погане, умови проживання і праці, за словами самого Затонського, антисанітарні.(97)

Це було своєрідне покарання за «зраду» інших галицьких частин ЧУГА і їх перехід до поляків. Характерно, що тоді (а лист писаний 5 липня 1920 р.) Галоргком не вважав за потрібне перевід батальйону у межі України, бо спочатку в ньому «слід буде провести інтенсивну політичну роботу і ще раз основну чистку».

У складі Червоної армії, зокрема 12-ї і 14-ї армій, вже налічувалось декілька тисяч галичан, а близько 15-20 тис.

199 можна було б формувати невеликі частини з галичан, після відповідної підготовки і політичної обробки вливаючи їх до різних армій. У листі наголошувалось (щоб ніхто не запідозрив Галоргком у самоуправстві), що це питання «обсуджено і вирішено у позитивному розумінні в ЦК РКП, ЦК КПУ і у т. Чичеріна».(99)

Був ще у складі 14-ї армії «окремий галицький стрілецький курінь» зі 1600 осіб - «хоробрий, дисциплінований, боєздатний і до радянської влади прихильний», з якого «ненадійний елемент ізолюється і висилається до Харкова».(100) Ось і все, що можна сказати про галицькі частини, про «збройні сили» Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Отже, окремої Галицької армії чи хоч би дивізій, полків не існувало.

Але вже на початку вересня у зв’язку з погіршенням для Червоної армії ситуації на фронтах ставлення більшовицьких керівників до проблеми галицьких збройних сил змінилося. Постало питання про ймовірність залишення Червоною армією Галичини, оскільки на мирних переговорах, які почалися в середині серпня у Мінську, на пропозицію радянської делегації, щоб польські війська очистили зайняту ними частину Галичини, поляки відповіли, що і Червоній армії немає підстав залишатись у цьому κpaι.(101)

Тоді в Москві нагадали собі, що галицькі українці завжди готові боротися проти загарбників, у т.ч. і польських, які, до речі, понад рік назад всіма силами виступили проти української державності в Галичині. 7 вересня командування Червоної армії видало наказ про формування окремих галицьких частин і скеровування їх до Жмеринки у розпорядження командувача 14-ю армією.

Належало провести відповідну агітацію серед галичан, запевнити їх, що «всі вони будуть воювати виключно на галицькому фронті».

З Казані, за ствердженням сучасного історика-дослідника К.Науменка, відправлено на польський фронт 1,5-тисячний галицький стрілецький батальйон під командуванням В.Стафіняка. Незабаром на його базі у 45-й стрілецькій дивізії Й.Якіра було розгорнуто 402-й галицький стрілецький полк, який, однак, участі у боях не брав (влітку 1921 р. його розформували, більшість вояків і старшин повернулись у Галичину. А тих, хто залишився, в роки сталінських репресій майже всіх знищили. Серед них - О.Нагуляк, Ф.Кондрацький, М.Наваловський, Я.Струхманчук, М.Яворський, М.Дацьків та ін.) (102а)

9 вересня Галревком видав наказ про загальне військове навчання «робітничо-селянських мас Галичини» і формування Галицької Червоної армії на добровільних засадах.(ЮЗ) У додатку до цього наказу було сказано, що у Тернополі при військовому комісаріаті слід створити центр набору добровольців-галичан до війська та щоб приймальна комісія розпочала працювати не пізніше 10 вересня. У повітах набір галичан до галицьких червоних частин повинні були прово­дити повітові ревкоми та повітові військові комісаріати. Всіх добровольців належало відправляти до центральної приймальної комісії в Тернополі.

У вересні Галревком видав до населення Галичини прокламацію із закликом добровільно вступати до лав армії, цілком правильно наголошуючи, що «визнають того, в кого є сила, який не цікавиться визнанням, не шукає орієнтації, який примушує себе визнавати».(104)

Далі у прокламації писалося, що треба мати свою армію, яка б могла зайняти «весь галицький терен фронту, щоб ми не зосталися безсильні і беззбройні» Отже, «всі хто не хоче, щоб пани повернулись на свої лани, лихварі - у банки та контори, щоб лише працюючий панував в Галичині, хто хоче здобути собі кращу долю та панську землю, - записуйся в червоні стрільці».

З цих документів проглядається не тільки бажання більшовиків здобути собі прихильність всього галицького населення, граючи на його національних, патріотичних почуттях, а також і поспіх, з яким більшовики намагалися провести це у життя.

Добровольці до Галицької Червоної армії записувались, зокрема з Підгаєцького повіту - близько 300 осіб, Теребовлянського - 176 тощо. З них незабаром було сформовано три полки, в яких, як стверджує у своїх спогадах комуніст Іван Сірко, налічувалося не менше 3 тис. галичан, з них чимало комуністів.(105) Пізніші історики-дослідники вважають це число завищеним, зменшуючи його до 900-1000 осіб.(106) Як би там не було, добровольці йшли і з цього приводу більшовицька преса і пропаганда зняли великий галас. «В багатьох селах,- писала газета «Більшовик», - ухвалили на сходках послати на фронт всю молодь, не чекаючи мобілізації» тощо.(107)

Бажання захищати свій край від жорстоких загарбників у Східній Галичині завжди було в українського населення великим, добровольців для цієї святої справи не бракувало ніколи. Але їх

200 наплив зовсім не засвідчує про велику любов чи симпатії до більшовиків. Недарма селяни с.Дубівці на Тернопільщині на своїх зборах ще у серпні дійшли висновку, що «треба якнайскорше організувати галицьку армію шляхом мобілізацій, щоб якнайскорше закінчити війну».(108) А в Золочівському повіті з’їзд сільревкомів 11 вересня постановив з власної ініціативи оголосити в повіті мобілізацію всіх здатних до військової служби чоловіків 1895-1902 рр. народження, яким належало від 14 по 20 вересня організовано, у селах (у списку налічувалось 58 сіл) з’явитись у призовну комісію у Золочеві.(109)

Подібні рішення приймались і в інших повітах, містечках, селах. Причина для цього була серйозна: одержавши нову велику матеріальну (військову, фінансову й ін.) та дипломатичну підтримку від західних країн (передусім Франції та Англії), Польща, мобілізувавши всі свої внутрішні ресурси, зупинила наступ Червоної армії. Наприкінці серпня 1920 р. польські війська перейшли в контрнаступ на Західному, а на початку вересня - Південно-західному фронті. Червона армія відступала. Над Галичиною знову нависла загроза бути захопленою поляками. Отже, українське населення краю захвилювалось, добре знаючи, що несе йому польська влада.

Цікаві дані з цього приводу наводить західний український дослідник Василь Верига. Він пише, що з того ж уже згадуваного Підгаєцького повіту до Української Галицької армії в 1918- 1919 рр. пішло 3065 осіб, не рахуючи тих, хто ще раніше поступив до УСС чи київських січових стрільців, а до Червоної - 300. З одного тільки села Черче Рогатинського повіту в УГА служило 50 осіб, в армії УНР - ще 79 осіб, разом 129, з них 31 - загинули. Зі с.Звиняч Чортківського повіту до УГА вступило 250 осіб, із с.Соснова Підгаєцького повіту - 100 і т.д.(110)

Отже, до створення окремої Галицької Червоної армії справа так і не дійшла. Наближалися польські війська. 18 вересня вони підійшли з півночі за 20 км до Тернополя, а українська армія Петлюри вирушила з-за Дністра та стала загрожувати оточенням військ і більшовицької адміністрації в Галичині. їм довелось спішно відступати.