§3. Правоохоронні органи
Незабаром Галревком приступив і до створення своїх, радянських правоохоронних органів. 28 серпня був виданий декрет №18 «Про народні суди, революційні трибунали і касаційний трибунал в ГСРР».(82) Це був обширний і грунтовно розроблений декрет.
Він налічував 11 розділів і 118 статтей. Згідно з декретом, у Галицькій CPP мала бути утворена нова судова система: народні суди, з’їзди народних суддів, революційні трибунали і касаційний трибунал. Ці судові органи повинні були здійснювати правосуддя кожен на своїй дільниці. Для цього територія Гапицької CPP розділялась на судові дільниці, де мали діяти народні суди; судові округи, де мали діяти з’їзди народних суддів, і трибунальні округи, де мали діяти революційні трибунали. Народні суди і революційні трибунали повинні були розглядати по суті всі судові справи, цивільні та кримінальні, віднесені до їх компетенції, а з’їзди народних суддів і касаційний трибунал переважно виступали як друга, апеляційна і касаційна інстанції, розглядаючи скарги сторін на рішення і вироки нижчих судових ланок.Народний суд мав діяти у складі постійного народного судді, двох або шести народних засідателів. Народних суддів і засідателів повинні були обирати міські або повітові правові відділи ревкомів, а членів трибуналів - відділ юстиції Гал ревкому. Знову ж таки, щоб забезпечити «класовий підбір» відповідних працівників, до кандидатів на ці посади висувались такі вимоги: мати право обирати і бути обраним до органів радянської влади; мати досвід політичної роботи в «пролетарських організаціях» чи партії; мати теоретичну підготовку. Право висувати кандидатів на ці посади мали місцеві організації компартії, фабзавкоми, сільськогосподарські комуни, профспілки, місцеві ради.
Народним судам у межах їх дільниць були підсудні всі кримінальні та цивільні справи, а також справи неспірного характеру, в т.ч. ствердження факту: дії або події, затвердження копій документів, завірення підписів тощо.
Тобто судам належали не тільки суто судові, а й нотаріальні функції. Важливіші справи: вбивство, заподіяння тяжких тілесних пошкоджень, грабунок, розбій, підробка грошей і документів, хабарництво, спекуляція - розглядалися за участю судді та шести народних засідателів. Інші кримінальні й цивільні справи - судді та два засідателі. Справи «контрреволюційного» характеру розглядали трибунали.Питання про мову судового процесу в кожному суді конкретно мав розв’язувати міський або повітовий орган влади за участю представників суду.
При винесенні вироків і рішень суди й трибунали повинні були покликатися тільки на радянське (російське або українське) законодавство, а у випадку його відсутності - керуватися «соціалістичною правосвідомістю». Така можливість широко відкривала двері для сваволі суддів, які не були зв’язані буквою закону. Це явище було характерним для всієї соціалістичної судової системи впродовж раннього часу її існування.
Попереднє слідство з кримінальних справ, підсудних народним судам, мало вестися т.зв. «народними слідчими», згрупованими в слідчі комісії при правових відділах міських і повітових ревкомів чи рад. Призначали слідчих правові відділи місцевих органів влади. Під час проведення слідства допускалася участь «оборонців», яких на вимогу обвинуваченого призначала «колегія оборонців». Слідчі комісії мали право, якщо цього вимагали «інтереси справи», обмежити участь оборони у слідстві.
Для виконання функцій «публічного обвинувачення» при правових відділах місцевих органів влади повинні були утворитися «колегії народних обвинувачів», для функцій захисту - «колегії народних оборонців».
Розгляд справ у судах, згідно з декретом, грунтувався на принципах змагальності з наданням обвинуваченому права на захист. При розгляді справ суд не був зв’язаний формальними доказами, а присяга, як доказ, не допускалася. Вироки і рішення народного суду могли бути у місячний термін оскаржені підсудним, органами й особами, які порушили справу, а також місцевими органами радянської влади до з’їзду народних суддів.
Оскарження допускалося тільки в касаційному порядку. Цікаво, що касаційна інстанція при розгляді справи не була зв’язана ні змістом касаційної скарги, ні її мотивами. Вона могла скасувати вирок чи рішення народного суду не тільки з приводу порушення закону чи форм судової процедури, а й у випадку неповноти слідства або коли рішення чи вирок були несправедливі. Отже, бралися до уваги не тільки формальні приводи до касації - порушення законності чи неповнота слідства, а й моральні критерії.Територія всіх народних судів, котрі входили до складу повіту, творила судовий округ, в якому «для розгляду касаційних і приватних скарг на присуди та урядові чинності народних суддів, для ближчого контролю над ними» мав створюватись з’їзд народних суддів (у кожному окрузі - повіті). Цей орган складався з постійного голови і заступників, а також народних суддів з округу, яких по черзі викликав на засідання голова. Голови та їх заступники «з’їздів народних суддів» обиралися на повітових з’їздах всіх народних суддів.
Виконання вироків, згідно з §99 декрету, було покладене на органи міліції, а рішень з цивільних справ - на судових виконавців. Останні існували при з’їздах народних суддів. їх обирали на таких самих умовах, що й народних суддів, на з’їздах останніх.
Декрет №18 був одним з найобширніших і найдокладніше розроблених законодавчих актів Галревкому. Очевидно, його готували кваліфіковані в юриспруденції працівники. Як пише Василь Верига, проекти законодавчих актів для Галревкому готувала спеціальна група людей, ут.ч. юристів- фахівців, створена при відділі внутрішніх справ. Очолював її юрист за фахом, колишній поручник УГА Лонгин Горбачевський.(83)
Ця група, більшість у якій становили галичани, підготувала серед інших проектів декретів і декрет про особисті права й свободи громадян та їх забезпечення. За основу вона взяла, як згадує Л.Горбачевський, австрійський конституційний закон 1867 р. «Згідно з ним, - пише Горба- чевський, - ми вставили в проект постанову про недопустимість арешту і ревізії без судового доручення, про тимчасове придержання громадян органами безпеки, про їх обов’язок передавати придержаних до 24 годин властивому судові разом з обвинуваченням».
Тобто проект закону був складений у дусі традиційного демократичного західноєвропейського законодавства. Тому він не міг підійти для класової більшовицької диктатури. Галревком його повернув «для переробки із заввагою, що диктатура пролетаріату не може признати для членів буржуазної кляси такі самі широкі права, як членам пролетаріату. Проект перероблено так, що правом недоторканості мали користуватися тільки члени пролетарської кляси, причому заарештувати могли підозрілих не тільки органи безпеки, а й кожний робітник. Хоча такий припис невідомий у західному законодавстві, - пише Горбачевський, - Галревком одобрив цей проект».(84) Однак навіть цей «класово» перероблений проект прийнятий як закон Галревкомом не був.Але повернемось до справ судових. Отже, декрет №18 теж з різних причин на практиці релізований не був. Зіграла роль критична нестача відповідних, «класово свідомих» суддівських кадрів і технічного пересоналу, близькість фронту, короткотривалість радянської пролетарської влади в Галичині.
Проте спроби практично організувати судовий апарат робилися. Так, 13 вересня відділ юстиції Галревкому видав до усіх повітревкомів директивний лист щодо організації у повітах правових відділів і народних судів, низку інших директивних вказівок.(85) Такі відділи й справді почали створюватись при повітревкомах. До створення народних судів справа не дійшла.
Хто ж на практиці у Галицькій CPP виконував функції судочинства? Найнижчою судовою інстанцією були товариські «мирові» або «полюбовні» суди, які обиралися в кожному селі чи містечку на загальних зборах уповноважених до голосування громадян з 3-5 осіб, обов’язково з середовища бідноти.(86) Вони розглядали дрібні справи сімейного й майнового характеру, які здебільшого закінчувалися мировою угодою сторін. Якщо сторони не бажали дійти згоди, то товариський суд вирішував справу на свій розсуд. У випадку незгоди з його рішенням сторони могли його оскаржити у відповідний сільський або навіть повітовий ревком.
Майнові й інші цивільні справи значнішого характеру (правового критерію встановлено не
197 було) розглядали правові відділи повітревкомів. Чіткого розмежування компетенції між товариськими судами і правовими відділами не існувало.
Вищою інстанцією для правових відділів, товариських судів і для сільських та міських ревкомів, що теж часто виступали як судовий орган при розв’язанні різних спірних питань, були повітревкоми. Отже, вони розглядали скарги громадян на рішення нижченазваних органів, вирішували, по суті, майнові, сімейні, трудові, земельні справи, цивільні справи, де однією зі сторін був «нетрудовий елемент», а також дрібні кримінальні справи, які не вимагали спеціального розслідування.(87) Якогось певного порядку судочинства при цьому не було, оскільки повітревком виступав при розгляді справи швидше як орган влади, вирішуючи справи з огляду на свої владні повноваження.
Виступав як судовий орган і відділ юстиції Галревкому. Він розглядав як цивільні справи, так і кримінальні, якщо не вирішував віддати ці останні на розгляд надзвичайній комісії.
Для розгляду трудових спорів при відділах праці та соціального забезпечення повітревкомів створювалися т.зв. конфліктні підвідділи. Вищою інстанцією для них був «конфліктний підвідділ» при відділі праці та соцзабезпечення Галревкому.
Всі названі органи розглядали переважно справи цивільного характеру, а з кримінальних - незначні, які не вимагали спеціального розслідування або вже були розслідувані й передані на їх розгляд відповідними органами.
Основною ланкою, яка розглядала і вирішувала по суті кримінальні справи, були «підвідділи для боротьби з контрреволюцією» при повітових ревкомах, або скорочено «політбюро». їх, на відміну від інших відділів, створили в усіх повітах з самого початку.(88) Що-що, а боротьба з т.зв. контрреволюцією, під поняття якої більшовики підтягували що завгодно, велась дуже послідовно, по-диктаторськи. Складалися політбюро з начальника, його заступника, оперативного і слідчого відділів.
їх створювали політвідділи військових частин з участю уповноважених «чрезвичайки». Політбюро розглядали не тільки основні «контрреволюційні» справи (крім складних, важливих ), а й кримінальні справи. Як видно з архівних документів, це були справи про вбивства, крадіжки державного, особистого і громадського майна, спекуляцію, хуліганство, дезертирство, поширення «контрреволюційних» чуток і відомостей, дрібний саботаж, приховування товарів першої необхідності і продовольства, невиконання наказів радянських органів та ін.(89) Вироки політбюро, зазвичай, оскарженню не підлягали. Тільки у виняткових випадках їх можна було оскаржити до найвищої інстанції з «контрреволюційних» і кримінальних справ - надзвичайної комісії при Галревкомі. Вона, крім розгляду скарг на вироки політбюро, розслідувала і вирішувала важливіші «контрреволюційні» та кримінальні справи.Оскільки нових кодексів у ГСРР створено не було, старі кодекси і закони оголошені нечинними, а нових нормативних актів було ще надто мало, то судили на підставі «революційної совісті» та «соціалістичної правосвідомості».(90)
Галицька надзвичайна комісія, яка розташовувалась у приміщенні колишнього тернопільського СУДУ, при якому була також в’язниця, розгорнула активну діяльність. На будинку, за твердженням очевидців, повішено велику червону таблицю з назвою комісії, на якій ще намальовано око й вухо як символ того, що «галчека» все бачить і все чує.(91) Вона була і слідчим, і судовим, і виконавчим органом щодо "ворогів" радянської влади, диктатури пролетаріату. Оскільки в жодному нормативному акті не було визначено меж її компетенції, то вона практично могла взяти до свого ведення і вирішення будь-яку справу. Головою ГНК був призначений «туркестанський» комуніст, виходець з Галичини (колишній учитель народних шкіл) Михайло Наваловський, хоча фактично нею керував сам В.Затонський. Серед співробітників ГНК були переважно працівники російської і української надзвичайних комісій, також чимало місцевих комуністів та «співчуваючих» - українців, поляків, євреїв. Вона мала розгалужену мережу своїх агентів, інформаторів і донощиків у всьому краї. "Галчека" часто здійснювала виїзди в повіти, де розглядала важливі справи і перевіряла діяльність місцевих політбюро. Там часто організовували показові суди, які мали на меті залякати населення, застерегти його від можливих антибільшовицьких виступів. Такі суди проведено, зокрема, в Бережанах, Бучачі,Чорткові й ін.(92)
Але не тільки таким, «законним» шляхом велась боротьба з «ворогами».
Оскільки арешти проводились масово, головно серед українського населення, де міцними були національні переконання й ідеї, дух патріотизму і прагнення до відновлення своєї державності, то часто мали місце позасудові розправи з «контрреволюціонерами», іноді розстріли без суду і слідства або віддання для розправи військовим трибуналам, де вирок був, зазвичай, один - розстріл. Зокрема, без суду були розстріляні колишній четар УСС Семен Король, старшина УГА
єврей Гроссман, хорунжий УГА Яремчук та ін.(93)