ЗАСТОСУВАННЯ АВСТРІЙСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ 1852 р. В ЗУНР
Мар’яна Юріївна Шуп’яна
кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів)
Згідно з Постановою Української Національної Ради в галузі цивільного, кримінального і процесуального права, на території ЗУНР використовувалося австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям Української держави [1, с.
331]. Основним джерелом кримінального права в Австрійській імперії, а з 1867 р. в Австро - Угорській монархії був Кримінальний закон про тяжкі злочини, нетяжкі (звичайні) злочини та проступки 1852 р. Отже, як випливає із приписів даної постанови - основним джерелом кримінального права в Західно - Українській Народній Республіці був австрійський кримінальний кодекс 1852 р.Кримінальний кодекс 1852 р. було оприлюднено 25 травня у Загальному віснику законів та розпоряджень Австрійської імперії німецькою мовою та всіма крайовими мовами, якими, згідно з патентом імператора від 4 березня 1849 р., виходив цей вісник, у Галичині та Буковині - крайовою мовою була польська. Незважаючи на те, що кримінальний закон про тяжкі злочини, нетяжкі (звичайні) злочини та проступки 1852 р. був доповненою редакцією кримінального кодексу 1803 р., як зазначалось у згаданому патенті імператора, все ж він відрізнявся від нього і за зовнішньою структурою, і за змістом [2, с. 234].
Відмінності кримінального кодексу 1803 р. та кримінального кодексу 1852 р. щодо структури: 1) кримінальний кодекс 1852 р. містив лише норми матеріального кримінального права, на відміну від кримінального кодексу 1803 р., який містив також і норми, що регулювали процесуальні відносини (питання процесуального права до 1853 р. регулювались нормами кримінального кодексу 1803 р. та кримінально-процесуального кодексу від 17 січня 1850 р., з 1853 р. до 1873 р. - законом про кримінальне судочинство від 29 липня 1853 р., а з 1873 р.
до 1918 р. - нормами кримінально-процесуального кодексу від 23 травня 1873 р.); 2) кримінальний кодекс 1852 р. складався з двох частин, нумерація статей в яких була спільна, тобто не розпочиналась з § 1 (§ 1-532), а кодекс 1803 р. складався з двох частин, нумерація статей в яких розпочиналася з § 1 (Ч. І (§ 1- 557); Ч.ІІ (§ 1-459)); 3) кримінальний кодекс 1852 р. не містив великої кількості наукових дефініцій, як це було у кодексі 1803 р.; 4) кримінальний кодекс 1852 р., на відміну від кримінального кодексу 1803 р., не містив вступної частини (у кримінальному кодексі 1803 р. вона називалася “Про предмет регулювання даного закону”) [3, с. 253].Відмінності у змісті кримінального кодексу 1803 р. та кримінального кодексу 1852 р. були такими: 1) кримінальний кодекс 1852 р. запроваджував новий поділ кримінально караних діянь на тяжкі злочини, нетяжкі (звичайні) злочини та проступки (у кримінальному кодексі 1803 р. усі кримінально карані діяння поділялися на тяжкі злочини та тяжкі поліцейські проступки); 2) згідно з нормами кримінального кодексу 1852 р. необхідна оборона була обставиною, що виключала злочинність діяння у випадку скоєння будь-якого кримінально караного діяння (§ 2 “є”), а згідно з положеннями кримінального кодексу 1803 р. необхідна оборона виключала злочинність діяння лише у випадку скоєння вбивства (§ 127 Ч.ІІ); 3) кримінальним кодексом 1852 р. було скасовано такі посилення ув’язнення та арешту, передбачені нормами кримінального кодексу 1803 р.: громадські роботи, як посилення ув’язнення та виставлення винної особи на публічний огляд, як посилення арешту (§ 21, 255 кримінального кодексу 1852 р. та § 17 Ч.І, 18 Ч.ІІ кримінального кодексу 1803 р.); 4) кримінальний кодекс 1852 р. було доповнено нормами про злочини, вчинені за допомогою друкованих засобів (§ 7, 10, 28, 29, 35, 251, 252); 5) кримінальний кодекс 1852 р. скасував смертну кару за підробку державних цінних паперів, що вважалися монетами та за повторний підпал; 6) кримінальним кодексом 1852 р. було криміналізовано такі суспільно-небезпечні діяння: образа членів імператорського дому (§ 64), насильницькі дії проти зборів, зібраних владою в громадських справах, проти суду або проти іншої державної влади (§ 76), насильницькі дії проти юридично визнаних корпорацій або проти зборів, що відбуваються за підтримки або під контролем державної влади (§ 78).
Водночас кодекс декриміналізував таке суспільно-небезпечне діяння як повернення вигнаної особи (§ 82 Ч.І кримінального кодексу 1803 р.).Отже, проаналізувавши вищенаведені факти, можемо зробити висновок, що основним джерелом кримінального кодексу 1852 р. були положення кодексу 1803 р., в основу якого було покладено норми кримінального кодексу для Західної Галичини 1797 р. та практика його застосування на території Західної та Східної Галичини. Однак, необхідно зазначити, що «вихідним пунктом» праці кодифікаційної комісії над текстом кримінального кодексу 1797 р. були положення кримінального кодексу Йосифа ІІ з 1786 р., і основна дискусія серед членів цієї комісії була не про необхідність розроблення нового кримінального кодексу, а про те, які зміни необхідно внести у текст кодексу 1786 р., щоб привести його у відповідність до соціально- економічного і політичного розвитку тогочасного суспільства та держави. Саме така позиція всіх наступних кодифікаційних комісій і була основною тенденцією розвитку австрійського кримінального законодавства у період XVIII-XIX ст., яке потребувало ґрунтовних змін відповідно до нових економічних, політичних та соціальних відносин [4, с. 53-54].
Аналізуючи основні положення кримінального кодексу 1852 р., варто зупинитися також і на характеристиці законодавчих актів, які вносили зміни та доповнення до нього. Окрім кримінального закону про тяжкі злочини, нетяжкі (звичайні) злочини та проступки 1852 р. питання матеріального кримінального права в Австрійській імперії, а з 1867 р. в Австро-Угорській монархії, регулювалось значною кількістю законодавчих актів, які або вносили в нього зміни або доповнювали його новими кримінально-правовими нормами. Усі ці закони можна поділити на дві групи: перша група - це закони, які регулювали питання призначення покарань, а друга - це спеціальні кримінальні закони, які встановлювали відповідальність за кримінально карані діяння, що не були передбачені кримінальним кодексом 1852 р. [5, s.497].
До першої групи належав закон про правові наслідки засудження особи за вчинення кримінально караного діяння та про скасування використання кайданів від 15 листопада 1867 р. (в історико- правовій літературі даний закон відомий як закон про внесення змін до кримінального кодексу 1852 р.). Цим законом скасовувалося: застосування покарання у вигляді побиття різками або палками, як основного і як додаткового, заковування в кайдани при тяжкому ув’язненні другого рівня. Зазначений закон також вніс суттєві зміни в законодавчі норми щодо регулювання питання правових наслідків притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Що ж стосується спеціальних кримінальних законів, то залежно від того, чи вони були видані до прийняття кримінального кодексу 1852 р. чи після, їх можна поділити на дві групи: 1) Спеціальні кримінальні закони, видані до прийняття кримінального кодексу 1852 р. - 4 кримінальні закони; 2) Спеціальні кримінальні закони, видані після прийняття кримінального кодексу 1852 р. - 36 кримінальних законів та договори Австрійської імперії з іншими державами про видачу злочинців [6, s.185 - 186].
Необхідно зазначити, що хоч від часу свого прийняття австрійський кримінальний кодекс 1852 р. зазнав багатьох змін та доповнень, все ж цього було не достатньо для того, щоб він відповідав вимогам тогочасного розвитку правової науки та суспільних відносин. Також зростало невдоволення юристів, які вимагали скасування смертної кари, лібералізації норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх та скасування норми про застосування статей кримінального кодексу за аналогією. У зв'язку з цим імператор 16 лютого 1861 р. видав патент про створення комісії та початок розробки нового кримінального кодексу. Однак до прийняття нового кримінального кодексу так і не дійшло, праця над ним зупинилась на рівні законопроектів. Починаючи з 1863 р. (проект Ф. Гиє) і до 1905 р. (проект Х. Хегеля) було запропоновано більше 10 варіантів нового кримінального кодексу (наприклад, у 1867, 1869, 1870, 1874, 1881, 1889, 1891, 1897, 1902 рр.) [7, s.
16].Отже, Кримінальний закон про тяжкі злочини, нетяжкі (звичайні) злочини та проступки 1852 р. був чинним у Галичині і Буковині в період їхнього перебування у складі Австрії та Австро-Угорщини. Після припинення існування Австро-Угорської монархії у 1918 р. цей кодекс був основним кримінальним законом в Західно - Українській Народній Республіці впродовж листопада 1918 р. - липня 1919 р., а відтак після приєднання Західної України до складу Польщі у 1921 р. кримінальний кодекс 1852 р. застосовувався у Галичині до 1932 р. аж до введення там у дію у польського кримінального кодексу.
Література:
1. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні (ІХ-ХХ ст.) : навч. посіб. / І. Й. Бойко. - Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. - 408 с.
2. Das Oesterreichische Strafgesetz und die Verordnungen uber die Gerichts Kompetenz: vom 27.5.1852: zur bisherigen Gesetzen und eingetretenen Veranderungen / Karl Gochnat. - Wien : Verlag vom Tendler, 1852. - 333 S.
3. Krzymuski E. Wyklad prawa karnego ze szczegolnym Iiwzglednieniem ustaw austriackich. T 1 / Edmund Krzymuski. - Krakow : Nakladem J. K Zupanskiego & K.J.Heumanna, 1887. - 340 s.
4. Шуп 'яна М. Ю. Система покарань за австрійським кримінальним кодексом 1852 р. та практика їх застосування у Східній Галичині : монографія / М. Ю. Шуп’яна. - Львів : 2017. - 252 с.
5. Bojarski A. Prawo karne. Wyklady Uniwersyteckie prof. Bojarskiego. Czςsc ogolna ustawy karnej austrjackej / Aleksander Bojarski. - Krakow, 1880. - 652 s.
6. Salmonowicz S. Prawo karne oswieconego absolutyzmu. Z dziejow kodyfikacji karnych przelomu XVIII-XIX w. / Stanislaw Salmonowicz. - Torun, 1966. - 295 s.
7. Krzymuski E. Projekt kodeksu karnego polskiego. Tytul wstep∏y i czesc ogolna / Edmund Krzymuski // Kwartalik Prawa Cywilnego i Karnego. - 1918. - T. 1. - Warszawa, 1918. - 74 s.