Законодавче регулювання нотаріальної діяльності в незалежній Україні

Суверенна Україна впевнено стала на шлях радикаль­них реформ. Епіцентром ринкових реформ у державі була земельна та аграрна реформи, головна мета яких полягала в тому, щоб перевести сільське господарство на засади багато- структурної аграрної економіки, сприяти виникненню нових форм господарювання на селі, заснованих на праві приватної власності на землі сільськогосподарського призначення^[2567].

В Україні здійснено роздержавлення сільськогосподар­ських підприємств, більшість земель сільськогосподарського призначення передана у приватну власність селянам, фор­муються нові організаційно-правові структури ринкового типу, створюються умови для розвитку конкурентоспромо­жного агропромислового виробництва. Поява значної кіль­кості приватних власників передбачає постійний перерозпо­діл земельної власності, тобто включення земельних ділянок у майнові: цивільний та господарський обороти¹.

Відповідно до Закону Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 року за­тверджено індивідуальну (особисту трудову і приватну тру­дову діяльність).

18 грудня 1990 р. Верховна Рада приймає постанову «Про земельну реформу», відповідно до якої з 15 березня 1991 р. всі землі оголошено об'єктом земельної реформи. Земля надава­лась громадянам у довічне успадковуване володіння згідно зі Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 р., зокрема для ведення селянського (фермерського) господарства.

Закон України «Про власність»^{[2568] [2569] від 7 лютого 1991 р. був основним для регламентації майнових відносин. Він за­свідчив право громадян самостійно визначати долю свого майна (користуватись, розпоряджатись та володіти ним спі­льно з іншими (на праві спільної сумісної власності) чи осо­бисто), тобто закон закріпив право осіб об'єднувати своє майно з майном інших суб'єктів для досягнення певної мети, зокрема для підприємницької діяльності через створення фермерських господарств. Закон визначав приватну, колек­тивну і державну власність (причому приватну власність ви­знано як основну), а серед суб'єктів приватної власності пе­ршість мали громадяни України[2570].}

Ст. 6 Земельного кодексу України від 13 березня 1992 р. передбачала надання земельних ділянок на праві приватної власності громадянам України з правом у майбутньому віль­но розпоряджатися ними.

Процес становлення незалежної Української держави на справді демократичних засадах (розбудова законодавчої, вико­навчої і судової гілок влади, створення системи незалежних за­собів масової інформації як необхідної громадської інституції сучасного цивілізованого суспільства тощо) виявився набагато складнішим, аніж це багатьом видавалось одразу після розпаду СРСР. Стало очевидно, що одним із найперших завдань у сучас­ній Україні, яке потребує нагального вирішення, є проведення державно-правової реформи, складовою якої є формування ефективної судової системи. Значною мірою її результатив­ність залежатиме від правильного вибору стратегії реалізації положень Конституції України, стану правової культури у сус­пільстві, досконалої організації і діяльності судових органів¹.

Відтак правова реформа в Україні спрямовується на вдосконалення, утвердження та поширення національного права, використання позитивного досвіду інших країн та надбання нашого історичного минулого^{[2571] [2572].}

Поділяємо думку В. Сокуренка, що надмірна законо­творчість, та ще й не позбавлена суперечностей, руйнує на­дійність права^[2573].

З переходом суспільства до ринкових відносин стало відомо, що державний нотаріат втрачає своє значення і не може повністю виконувати покладені на нього функції. По­яснень цьому було декілька: по-перше, доволі слабка органі­зація органів нотаріату, і, як наслідок, надзвичайна переван­таженість роботою державних нотаріальних контор; по­друге, втрата у нотаріусів зацікавленості у результатах своєї діяльності та особистої відповідальності перед клієнтом і, відповідно, низька продуктивність і ефективність їхньої праці¹; по-третє, дефіцит кваліфікованих кадрів у нотаріаль­ному корпусі. Існуючі низькі посадові оклади визначали рі­вень юридичної підготовки у нотаріусів. Брак у нотаріаль­ному середовищі навиків щодо аналізу законодавства, а та­кож страх відійти від колись прийнятих інструкцій породжу­вали небажання сприймати та реагувати на правові новели, і, як наслідок, спричиняли відмову засвідчити угоду, якщо во­на виходила за межі типових договорів, розроблених ще у 60-70-х роках^{[2574] [2575].}

С. Нечипорук вважає, що після проголошення незалеж­ності України спостерігаємо новий етап у розвитку інституту нотаріату, що посилюється потребою держави в утворенні стабільної системи захисту прав та законних інтересів своїх громадян. Із появою ринкових відносин, визнанням на зако­нодавчому рівні рівноправності всіх форм власності, розвит­ком підприємницької діяльності і процесів приватизації ви­никла суспільна необхідність у приватному нотаріаті і, від­повідно, законодавчого закріплення положень, які давали б змогу провадити нотаріальну діяльність без допомоги дер­жавних органів^[2576].

На початку 90-х рр. ХХ ст. через кризову економічну ситу­ацію в Україні, необхідність виділення значних фінансів на вирішення невідкладних соціально-економічних проблем дер­жавне регулювання проблем нотаріату втратило свою актуа­льність. Радикальним з’ясуванням такої ситуації було розроб­лення нової концепції українського нотаріату, Що передбачала, поряд із державним, введення інституту приватного нотаріату і, відповідно, законодавче закріплення положень, Що давали б змогу вирішувати важливі питання нотаріальної діяльності без допомоги державних органів і водночас забезпечити нотаріа­льні контори необхідною оргтехнікою та персоналом¹.

Із прийняттям Закону «Про власність»^{[2577] [2578] та деяких ін­ших, зокрема Закону України «Про заставу»[2579], значно розши­рилася компетенція державних нотаріусів, збільшилась кі­лькість і обсяг нотаріальних дій. Робота, яку провадило Міні­стерство юстиції України у справі вдосконалення системи нотаріату, не могла істотно вплинути на стабілізацію нотарі­альної діяльності. Працівники нотаріату нерідко порушували питання про те, Що стиль і методи керівництва ним не відпо­відають вимогам часу, а наявні проблеми не мають вирішен­ня. Недостатня забезпеченість нотаріальними бланками, від­сутність у кожного нотаріуса гербової печатки, посвідчення величезної кількості нікому не потрібних копій документів, невдало встановлений режим роботи нотаріальних контор, їх украй обмежені штати спричиняли черги, невиправдані втрати робочого й особистого часу, нарікання і невдоволен­ня громадян. Керівництво державного нотаріату, на самих нотаріусів, знаючи всі ці проблеми, не поспішало їх вирішу­вати, допускало паперотворчість, адміністрування, види­мість пошуку шляхів усунення недоліків[2580].}

На думку А. Давиденко, історія розвитку і реформуван­ня нотаріату сучасної незалежної України тісно перепліта­ється з історією двох великих подій, які дали змогу українсь­ким нотаріусам самостійно вирішувати свою долю, - прийн­яття Закону України «Про нотаріат» та заснування Українсь­кої нотаріальної палати - єдиного всеукраїнського об’єднан­ня нотаріусів. Ці події суттєво вплинули на життя нотаріату, адже як інститут, який функціонує у сфері перетину приват­них і публічних інтересів, нотаріат має володіти організацій­ною структурою, що відповідала б його унікальній природі¹.

Українську нотаріальну палату (УНП) створено на кон­ференції нотаріусів 22 квітня 1993 р. та офіційно зареєстро­вано Міністерством юстиції. Так було реалізовано прагнення українських нотарів до фахового об’єднання, перші кроки до якого було зроблено ще у 1917-1918 роках^{[2581] [2582].}

Згідно зі Статутом Українська нотаріальна палата - до­бровільне громадське об’єднання нотаріусів, що діє на засадах гласності, самоврядування і відповідно до Конституції Украї­ни, чинного законодавства, а також свого Статуту. Централь­ними органами Української нотаріальної палати є Конферен­ція членів УНП (вищий керівний орган), Рада УНП, ревізійна комісія, комісія з питань професійної етики. Основна мета УНП - об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для задо­волення та захисту їх законних соціальних та інших спільних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня та вдо­сконаленню правової допомоги, що надається органами нота­ріату громадянам, підприємствам і організаціям^[2583].

Відповідно до доручення Комісії з питань законодавст­ва і законності Верховної Ради України від 19 червня 1992 р. Кабінет Міністрів України 14 грудня 1992 р. вніс до Верхов­ної Ради України проект закону «Про нотаріат». Як зауважує Л. Єфіменко, у пояснювальній записці до проекту цього закону зазначалися фактори, що спричинили необхідність його роз­робки. Це неспроможність існуючої на той час системи дер­жавних органів, які вчиняли нотаріальні дії, забезпечити у повному обсязі правовий захист майнових прав та інтересів юридичних осіб в умовах формування в республіці ринкових відносин. Із прийняттям низки законів зросла загальна кіль­кість нотаріальних дій та з'явилися нові, що спричинило збі­льшення навантаження на державних нотаріусів та погли­било проблему забезпечення громадян та організацій якіс­ними послугами нотаріально-правового характеру. З ураху­ванням відповідних пропозицій народних депутатів, а також юридичного відділу та групи наукових консультантів Секре­таріату Верховної Ради України до цього проекту 2 вересня 1993 р. прийнято Закон України «Про нотаріат»¹.

З цього приводу Л. Єфіменко слушно зазначає, що при­йняття 1993 р. Закону України «Про нотаріат» обумовлено неспроможністю системи державних органів, які вчиняли нотаріальні дії, забезпечити правову охорону та захист май­нових прав юридичних та фізичних осіб^{[2584] [2585].}

Із прийняттям Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. Закону України «Про нотаріат»^[2586] інститут нотаріату отримав нове дихання, оскільки поряд із державним нотарі­атом з'явився новий інститут - приватний нотаріат^[2587].

На думку Г. Трофанчука, Закон України «Про нотаріат» відродив демократичні засади у роботі цього органу, створив правову основу для функціонування нових, раніше невідомих інститутів правового захисту громадян¹. Закон також був по­чатком правової реформи у сфері нотаріату, який змінив іс­нуючу організаційну структуру нотаріату в Україні^{[2588] [2589].}

Л. Ясінська констатує, що після прийняття 1993 р. За­кону України «Про нотаріат» нотаріуси дістали змогу здійс­нювати публічно-правові функції в умовах, наближених до світових стандартів, керуючись передусім принципом неза­лежності, водночас несучи повну відповідальність за свої дії^[2590]. На думку Ю. Бисаги, цей закон вніс до історії розвитку українського нотаріату чимало новацій, зокрема:

- створено кваліфікаційні комісії нотаріату для визна­чення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір за­йматися нотаріальною діяльністю;

- запроваджено видачу свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю всім громадянам України, які пройшли кваліфікаційний іспит;

- засновано в обласних центрах, містах державних нота­ріальні архіви, що є складовою національного архівного фонду;

- запроваджено тимчасове зберігання нотаріальних документів (до 75 років) саме у національних архівах, що значно полегшує роботу нотаріусів;

- закріплено право осіб, які отримали свідоцтво для зайняття нотаріальною діяльністю, зареєструвати приватну нотаріальну діяльність^[2591].

На основі порівняння нового Закону із раніше діючим можна зазначити, що за своєю структурою та змістом право­вого регулювання нотаріальних дій він повністю сприйняв раніше діюче законодавство. Аналіз наведених законодавчих актів щодо обсягу нотаріальних дій, правил ведення окремих нотаріальних дій, застосування законодавства іноземних держав засвідчує навіть уніфікованість режимів їх правового регулювання. Нові положення, що містяться в цьому Законі, стосуються організації нотаріату, але не режиму вчинення нотаріальних дій. Вони передбачають уведення приватного нотаріату, більш докладну регламентацію правового статусу нотаріуса та допуску осіб до нотаріальної діяльності, а також утворення державних нотаріальних архівів¹.

Л. Радзієвська і С. Пасічник під завданнями нотаріату розуміють забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, запобігання правопо- рушенням^{[2592] [2593].}

Роль нотаріату в житті суспільства виражається у його функціях, які не є сталими, а змінюються (розширюються) із розвитком нотаріату незалежної України. Розмежування но­таріальних функцій дає змогу встановити місце нотаріату у сучасному суспільстві як особливого правового інституту та показати специфіку його діяльності щодо до учасників вчи­нюваних нотаріальних дій^[2594].

В. Комаров та В. Баранкова визначають такі функції нотаріату, як забезпечення безспірності та доказової сили документів, законності та надання правової допомоги осо­бам, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій^[2595].

На думку М. Дякович, функції нотаріату - це основні напрями його діяльності, що відображають його особливості як унікального правового інституту, який має своїм завдан­ням охорону та захист суб’єктивних прав громадян і юриди­чних осіб у приватноправовій сфері¹.

Оскільки С. Фурса й Є. Фурса відносять нотаріат до пра­воохоронних та правозахисних органів, залежно від викону­ваних ним функцій, то пропонують відокремити основні фу­нкції нотаріату залежно від виконуваного ним завдання - охорони або захисту прав^{[2596] [2597].}

Функції нотаріату можна поділити на дві великі групи.

1. Загальносоціальні, що характеризують місце нотарі­ату в системі органів цивільної юрисдикції та правової сис­теми України.

2. Нотаріально-спеціальні, що відображають особливо­сті, специфіку нотаріальної діяльності щодо учасників нота­ріального процесу.

Залежно від характеру та змісту впливу на цивільні правовідносини функції нотаріату також можна поділити на регулятивну, охоронну та контрольну^[2598].

Слушною є думка М. Дякович, яка, з огляду на те, що, з одного боку, нотаріат є інститутом громадянського суспільства, а з іншого - механізм здійснення окремих повноважень держа­ви, його функцій пропонує поділити на дві основні групи.

По-перше, функції, що випливають із публічно-правового характеру нотаріальної діяльності: правоохоронна, правозасто- совча, попереджувально-профілактична, фіскальна.

По-друге, функції, що випливають із приватноправово­го змісту нотаріальної діяльності: правореалізаційна, право- встановлювальна, консультаційна^[2599].

Останніми роками набуває дедалі більшого значення функція надання правової допомоги особам, які звернулися з приводу вчинення нотаріальних дій. Відповідно до ст. 2 За­кону України «Про нотаріат» та з метою забезпечення досту­пності населення до нотаріальних послуг і поліпшення робо­ти з надання таких послуг Міністерством юстиції України прийнято наказ «Про забезпечення організації доступності населення до нотаріальних послуг та поліпшення роботи з надання таких послуг» від 7 липня 2014 р. № 1066/5¹. Особ­ливу увагу в наказі приділено проведенню постійної та ефе­ктивної правороз'яснювальної роботи серед населення з пи­тань вчинення нотаріальних дій.

Зауважимо, що функції нотаріату є взаємопов'язаними та системно впливають на нотаріальну діяльність, яка здійс­нюється і державними, і приватними нотаріусами від імені держави та спрямована на захист прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави^{[2600] [2601].}

На нашу думку, з метою гарантування прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб юрисдикційна нотарі­альна діяльність має здійснюватися у процесуальній формі^[2602].

Нові принципи нотаріальної діяльності, які були закла­дені цим законом, дали змогу вирішити організаційні проблеми стосовно нотаріального забезпечення суб'єктів цивільно-пра­вових відносин та практично зняти державі із себе більшість організаційних питань і матеріальних витрат у цій сфері^[2603].

Принципи права - основа діяльності правової держава, всіх органів державної влади та стержень усієї системи права держави. Держава уповноважила нотаріусів на вчинення но­таріальних дій. Відтак постає їх вагоме значення для регу­лювання суспільних відносин та юридичної практики, що слугуватиме основою правильного застосування юридичних норм під час вчинення нотаріусами нотаріальних дій, зокре­ма, задля посвідчення правочинів. Застосування конкретних норм права ймовірне лише з урахуванням положень, які міс­тять загальні принципи права¹.

Становлення та розвиток нотаріальної діяльності ґру­нтується і на загальноправових принципах, і на галузевих.

Значення принципів діяльності та організації нотаріа­ту, на думку С. Фурси й Є. Фурси, полягає у тому, що вони:

- є основою для об’єднання всіх норм та інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою цієї галузі права;

- є похідною основою для тлумачення норм законодав­ства, розуміння їх змісту та значення;

- не тільки характеризують нотаріат України, а й є ос­новною підставою для порівняння норм, що регулюють дія­льність нотаріату, з аналогічними нормами законодавства іноземних країн та, найперше з країнами Міжнародного Сою­зу Латинського нотаріату^{[2604] [2605].}

На думку В. Баранкової, В. Комарова, принципи нотарі­ату можна класифікувати за сферою поширення на загаль- ноправові (характерні всім галузям права); міжгалузеві (за­гальні з цивільним процесом); галузеві (властиві тільки но­таріальній діяльності). За функціональною ознакою можна виокремити принципи організації нотаріату та здійснення нотаріальної діяльності^[2606].

Відповідно до джерел закріплення принципи поді­ляються на: законності; обґрунтованості нотаріальних актів; диспозитивності; безпосередності; національної мови; до­помоги громадянам та організаціям в реалізації їх прав; таємниці вчинення нотаріальних дій¹.

Залежно від об'єкта правового регулювання можна ви­окремити дві групи принципів нотаріального права:

1) організаційні, тобто принципи, які визначають ор­ганізацію нотаріату:

- право громадян та юридичних осіб на юридичну до­помогу;

- публічність системи нотаріату;

- здійснення нотаріальної діяльності спеціально упов­новаженими на це особами;

- незалежність та неупередженість нотаріуса;

- право на оскарження нотаріальних дій;

2) функціональні, що визначають здійснення нотаріаль­ної діяльності:

- законність;

- рівність усіх громадян і юридичних осіб під час здійс­нення нотаріальної діяльності;

- процесуальність нотаріальної діяльності;

- національна мова нотаріальної діяльності^{[2607] [2608].}

Розглянемо основні принципи правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні.

Принцип законності. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За­кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати, її норми є но­рмами прямої дії. Поділяємо думку С. Фурси й Є. Фурси, що принцип верховенства права - це принцип верховенства закону. А принцип верховенства закону виконує визнача­льну, провідну роль закону у правовій системі, зокрема у системі джерел права, його вищу юридичну силу щодо під- законних актів. Тобто принцип верховенства закону озна­чає співвідношення закону та інших нормативно-правових актів¹.

Принцип законності у нотаріальній діяльності необ­хідно розглядати у двох аспектах:

- всі дії нотаріусів та осіб, які уповноважені державою на вчинення нотаріальних дій, повинні відповідати законо­давству України;

- фізичні та юридичні особи, які звертаються з приво­ду вчинення нотаріальних дій, також повинні дотримуватися норм чинного законодавства^{[2609] [2610].}

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат», правову основу діяльності нотаріату становить Конституція України, Закон України «Про нотаріат» та інші законодавчі акти України. Вчиняючи нотаріальну дію, нотаріуси чи упов­новажені на вчинення нотаріальних дій особи, підтверджу­ють цим законність і достовірність нотаріальної дії та запо­бігають імовірним порушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до них. Порушення встановленого законодавст­вом порядку вчинення нотаріальних дій призводить до не­дійсності нотаріального акта (правочину)^[2611].

Гарантією реалізації принципу законності, відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат», є право на оскарження у суді нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта особою, прав та інтересів якої стосуються такі нотаріальні дії чи акти. Також нотаріус або посадова особа, яка вчиняє но­таріальні дії, у разі виявлення під час учинення нотаріальних дій порушення законодавства негайно повідомляє про це від­повідні правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів. На дотримання нотаріусами принципу законності зазначено у ст.ст. 5, 7, 21, 39, 47, 49, 51 Закону України «Про нотаріат»¹.

Відомий знавець нотаріату Л. Єфіменко слушно пропо­нує в широкому розумінні принцип законності нотаріату розглядати як систему правових дій та засобів, завдяки яким забезпечується правомірна діяльність та правова поведінка всіх суб'єктів на усіх стадіях механізму правового регулю­вання нотаріальної діяльності^{[2612] [2613].}

Принцип обґрунтованості нотаріальних актів. Цей принцип вимагає, щоб нотаріальні дії вчинялися на підставі дійсних обставин, підтверджених необхідними відомостями та документами.

Пред'явлення зацікавленою особою нотаріусу всіх не­обхідних документів для вчинення нотаріальних дій - най­важливіша умова правильного вирішення нотаріальної справи, одна з гарантій недопущення нотаріусом помилок. Перелік необхідних документів зазвичай визначено в зако­нодавстві. Відтак нотаріус чи інша посадова особа, яка вчи­няє нотаріальну дію, не вправі вимагати від зацікавленої особи документів, які не стосуються вчинюваної нотаріаль­ної дії, крім встановлених законодавством^[2614].

Принцип обґрунтованості закріплено у ст.ст. 42, 46, 47, 54, 55 тощо Закону України «Про нотаріат», які зобов'язують нотаріуса перевірити наявність певних фактів для вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії. Наприклад, відповідно до ст. 46 нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відо­мості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Принцип рівності перед законом під час провадження нотаріальної діяльності відображено у ст. 24 Конституції України. Тобто кожна людина, яка звернулася до нотаріуса з приводу вчинення нотаріальних дій, не повинна мати приві­леїв за будь-якими ознаками, зокрема щодо політичних, релі­гійних переконань, майнового стану, місця проживання тощо.

Принцип рівності перед законом поширюється на но­таріусів незалежно від того, чи є вони державними, чи за­ймаються приватною нотаріальною практикою. Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що доку­менти, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Поділяємо думку C. Фурси й Є. Фурси про те, що нотаріус не має жодних переваг порівняно зі суб’єктами, які до нього звернулися. Більше того, нотаріус - особа, покликана за за­коном (і за ст. 5 Закону України «Про нотаріат», і за прися­гою) до вчинення нотаріальних дій і сприяння громадянам у їх вчиненню¹.

Принцип безпосередності виконує важливу роль в діяль­ності нотаріату. Відповідно до ч. 1 ст. 43 зазначеного Закону, під час учинення нотаріальних дій мають бути присутні всі учасники правочинів, не допускається вчинення нотаріаль­ної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноваже­них представників. Водночас під час учинення нотаріальної дії нотаріуси зобов’язані: встановити кожну особу учасника цивільних відносин та перевірити дійсність та законність пред’явлених документів. Важливим виявом принципу без­посередності є вчинення нотаріусами такого виду правочи- ну, як посвідчення заповіту. Адже заповіт вчиняється особи­сто заповідачем та посвідчення заповіту через представника не допускається^{[2615] [2616].}

Принцип сприяння громадянам, підприємствам, устано­вам та організаціям у здійсненні їх прав та законних інтересів передбачено у ст. 5 Закону України «Про нотаріат». Він поля­гає в обов'язку нотаріуса роз'яснювати права й обов'язки уча­сників правочину, попереджувати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Нотаріус - неупередже- ний радник та поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій.

Роз'яснення громадянам їх прав та обов'язків до і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення несумлінно­го виконання обумовлених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса.

Принцип таємниці вчинення нотаріальних дій якнай­краще відображає специфіку діяльності нотаріальних орга­нів держави.

Слід зазначити, що всі таємниці охороняють права та законні інтереси в різних сферах суспільного життя. Пору­шення будь-якої таємниці завдає шкоди суспільним відноси­нам, що зачіпають особисті чи майнові права та інтереси особи, необхідність правової охорони яких виходить із закрі­пленого Конституцією України принципу проголошення лю­дини найвищою соціальною цінністю, або права та інтереси суспільства чи держави, національні інтереси^[2617].

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріа­льна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час учинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заін­тересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

Зауважимо, що не лише нотаріус та особи, зазначені у ст. 1 Закону, а й помічник нотаріуса зобов'язані зберігати но­таріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням із докумен­тами, і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нота­ріальної, не вчинялась.

Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поши­рюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії ста­ло відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріаль­них дій як свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомо­сті, що становлять предмет нотаріальної таємниці. Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповіда­льність у порядку, встановленому законом¹.

Унаслідок прийняття зазначеного нормативного акта у сфері нотаріату відбулись докорінні зміни не лише у кількіс­ному, а й у якісному вимірі, які зокрема, стосуються: зрос­тання рівня самосвідомості у нотаріальному співтоваристві та відповідальності перед всіма суб'єктами цивільно-право­вих відносин; підвищення професіоналізму нотаріусів; збіль­шення чисельності приватних нотаріусів, які здебільшого значно краще матеріально-технічно оснащені, ніж державні нотаріальні контори; оперативності обслуговування грома­дян, підприємств, установ та організацій тощо^{[2618] [2619].}

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» но­таріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної ві­рогідності.

Суб'єктами, які мають право вчиняти нотаріальні дії (ст. 1 Закону України «Про нотаріат»), є: нотаріуси, які пра­цюють у державних нотаріальних конторах, державних но­таріальних архівах (державні нотаріуси); нотаріуси, які за­ймаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси); посадові особи органів місцевого самоврядуван­ня у населених пунктах, де немає нотаріусів; посадові особи консульських установ та дипломатичних представництв України; інші посадові особи, передбачені ст. 40 Закону «Про нотаріат», які посвідчують заповіти і довіреності, прирівняні до нотаріальних; начальники установи виконання покарань, які засвідчують справжність підпису особи, яка перебуває в такій установі, відповідно до ст. 40-1 цього Закону.

Слід зауважити, що у тексті ч. 4 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» законодавець помилково зазначив статтю 38 замість 37, за якою встановлено компетенцію щодо вчинен­ня нотаріальних дій уповноважених осіб виконавчих коміте­тів сільських, селищних міських Рад народних депутатів.

Покладаючи на нотаріальні органи функцію вчинення нотаріальних дій, держава наділяє їх владними повноважен­нями. Повноваження нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій регламентується залежно від суб'єкта, який уповноважений вчиняти нотаріальні дії. Найбільш широкі повноваження щодо вчинення нотаріальних дій покладено на нотаріусів.

Органи, які вправі вчиняти нотаріальні дії, більшість учених поділяє на інститути нотаріату та квазінотаріату. До органів нотаріату належать державні та приватні нотаріуси, а до органів квазінотаріату - посадові особи органів місцево­го самоврядування, інші посадові особи, на які покладено вчинення окремих видів нотаріальних дій відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 34 Закону в державних нотаріальних кон­торах вчиняються такі нотаріальні дії:

1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручен­ня, шлюбні контракти та ін.);

2) вживаються заходи щодо охорони спадкового майна;

3) видаються свідоцтва про право на спадщину;

4) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів;

6) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

7) накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

8) засвідчується відповідність копій документів і випи­сок із них;

9) засвідчується справжність підпису на документах;

10) засвідчується відповідність перекладу документів із однієї мови на іншу;

11) посвідчується факт, що громадянин є живим;

12) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

13) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

14) посвідчується час пред’явлення документів;

15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб ін­шим фізичним і юридичним особам;

16) приймаються у депозит грошові суми та цінні па­пери;

17) вчиняються виконавчі написи;

18) вчиняються протести векселів;

19) пред’являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

20) вчиняються морські протести;

21) приймаються на зберігання документи.

Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій^[2620].

Державні нотаріальні контори створюються і ліквіду­ються Міністерством юстиції України. Штати державних но­таріальних контор затверджуються Головними територіаль­ними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Се­вастополі в межах встановленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності і фонду заробітної плати.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, яка створюється та реєструється у встановленому законом порядку. Очолює державну нотаріальну контору завідувач, який призначається з-поміж осіб, що мають свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Призначення на посаду державного нотаріуса і завідувача державною нотаріа­льною конторою та звільнення з посади провадиться Голо­вними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

І завідувач, і державний нотаріус призначаються від­повідно до вимог чинного трудового законодавства з числа осіб, що мають свідоцтво про право на зайняття нотаріаль­ною діяльністю.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійс­нює Міністерство юстиції України через Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

На практиці функціональні обов'язки нотаріусів, заві­дувачів державних нотаріальних контор затверджуються начальниками вказаних відповідних управлінь юстиції.

Згідно зі ст. 20 нотаріального закону державні нотарі­альні контори утримуються за рахунок державного бюджету. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, пе­редбаченому законодавством України.

Державний нотаріус має печатку із зображенням Дер­жавного герба України, найменуванням державної нотаріа­льної контори і відповідним номером.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» від 1 жовтня 2008 р. № 614-17 державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирів­нюються до державних службовців відповідних категорій. Стаж роботи державних нотаріусів у державних нотаріальних конторах зараховується до стажу державної служби.

Особливості здійснення нотаріальної діяльності дер­жавними нотаріусами полягають в тому, що:

- юридичною особою є не державний нотаріус, а дер­жавна нотаріальна контора;

- державний нотаріус не є самостійним суб'єктом право­відносин у сфері здійснення нотаріальної діяльності, а є представником державної нотаріальної контори;

- державний нотаріус перебуває у трудових правовід­носинах із державним органом, а в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюється до державних служ­бовців;

- державний нотаріус підконтрольний управлінню юс­тиції (державному органу) і не несе самостійної відповідаль­ності за результати своєї нотаріальної діяльності;

- нотаріус є штатною одиницею державної нотаріаль­ної контори, що створюється, діє та фінансується за рахунок держави.

Поділ нотаріусів на державних та приватних обумов­лений лише особливостями внутрішньої організації та фі­нансового забезпечення нотаріальної діяльності¹.

Вчинення нотаріальних дій державними та приват­ними нотаріусами здійснюється на тих же правових засадах, а оформлені ними документи мають однакову юридичну силу.

Варто зауважити, що діяльність державних та приват­них нотаріусів України не обмежується віковими показника­ми. Однак відповідно до ст. 16 Закону «Про нотаріат» Респу­бліки Молдови однією з підстав для припинення нотаріаль­ної діяльності в республіці є досягнення 65 років. На нашу думку, цю норму варто запозичити і законодавству України^{[2621] [2622].}

У ст. 36 законодавець передбачив, що приватний нота­ріус учиняє такі ж дії, як державний, за винятком:

- накладання і зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- видачі свідоцтва про право власності на частку в спі­льному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя;

- видачі свідоцтва про право на спадщину;

- вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

- посвідчення договорів довічного утримання;

- засвідчення справжності підпису на документах, при­значених для дії за кордоном, та посвідчення доручень для цієї мети, а також засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини.

Державні нотаріуси у державних нотаріальних архівах відповідно до ст. 35 Закону видають дублікати і засвідчують відповідність копій і виписок з документів, які зберігаються у справах цих архівів. Положення про державний нотаріаль­ний архів затверджено наказом Міністерства юстиції України 7 лютого 1994 р. № 10/5.

Державний нотаріальний архів очолює завідувач, який призначається на посаду і звільняється з неї Головними те­риторіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Завідувачем архіву може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою та одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути завідувачем особа, яка має суди­мість за вчинення злочину, обмежена у дієздатності або ви­знана недієздатною за рішенням суду. На завідувача архіву, як і на нотаріуса, поширюється заборона щодо зайняття під­приємницькою або адвокатською діяльністю та інші обме­ження, встановлені ч. 2 ст. 3 Закону України «Про нотаріат».

На посаду нотаріуса архіву призначається особа, яка відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Нотаріуси, які працюють в архіві, зобов’язані додержуватись нотаріаль­ної таємниці, навіть якщо їх діяльність обмежується надан­ням правової допомоги чи ознайомленням із документами і нотаріальна дія не вчинялась. Обов’язок дотримання нотарі­альної таємниці поширюється на працівників архіву, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконан­ням ними службових обов’язків чи іншої роботи^[2623].

До компетенції посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, у насе­лених пунктах, де немає державних нотаріусів, (ч. 1 ст. 37 За­кону) належить учинення таких нотаріальних дій:

- вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

- накладення та зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У разі, коли у населених пунктах немає нотаріусів, по­садові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, мі­ських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у ч. 1 цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії:

- посвідчують заповіти;

- посвідчують доручення;

- засвідчують відповідність копій документів із випи­сок з них;

- засвідчують справжність підпису на документах. Водночас посадові особи виконавчих комітетів сільсь­ких, селищних, міських Рад народних депутатів не мають пра­ва оформляти документи, призначені для дії за кордоном^[2624].

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. № 22/5 затверджено Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Компетенцію консульських установ України становить учинення нотаріальних дій, передбачених у ст. 38 Закону України «Про нотаріат», зокрема:

1) посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень тощо), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та за­ставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гара­жів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знахо­диться в Україні;

2) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видання свідоцтва про право на спадщину;

4) видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5) засвідчення відповідності копій документів і випи­сок із них;

6) засвідчення справжності підпису на документах;

7) засвідчення правильності і відповідності перекладу документів з однієї мови на іншу;

8) посвідчення факту, Що громадянин є живим;

9) посвідчення факту знаходження громадянина у пев­ному місці;

10) посвідчення тотожності громадянина з особою, зо­браженою на фотокартці;

11) посвідчення часу пред’явлення документів;

12) прийняття у депозит грошових сум і цінних паперів;

13) вчинення виконавчих написів;

14) прийняття на зберігання документів;

15) учинення морських протестів;

16) видання дублікатів посвідчених ними документів¹.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.

Порядок учинення нотаріальних дій консульськими установами регулюється Законом України «Про нотаріат», Консульським статутом України та іншими актами законо­давства України.

Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 затверджено Консульський статут України, глава XI якого називається «Нотаріальні дії».

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визна­чається Консульським статутом України, Законом України «Про нотаріат», Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських уста­новах України, затвердженим спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. № 142/5/310, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 р. № 1649/10248^{[2625] [2626].}

Законодавство України окремо визначає компетенцію посадових осіб щодо посвідчення лише двох видів нотаріа­льних дій - заповітів та довіреностей, прирівняних до нота­ріально посвідчених.

Відповідно до ст. 40 нотаріального закону до нотаріально посвідчених заповітів та доручень прирівнюються:

- заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в ліка­рнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закла­дах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, ліку­вальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;

- заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плава­ють під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

- заповіти громадян, які перебувають у розвідуваль­них, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посві­дчені начальниками цих експедицій;

- заповіти та доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальни­ками, їх заступниками по медичній частині, старшими і чер­говими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військо­во-лікувальних закладів;

- заповіти та доручення військовослужбовців, а в пун­ктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і війсь­ково-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, - також заповіти та доручення ро­бітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військо­вослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

- заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбав­лення волі^[2627].

Зазначені посадові особи зобов’язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у держав­ний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов’язані передати по од­ному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для подальшого направлення їх до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним міс­цем проживання заповідача.

Посвідчення заповітів і довіреностей зазначеними по­садовими особами проводиться із дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів. Зокрема, відпо­відно до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940 викладено у новій редакції «Порядок посвід­чення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотарі­ально посвідчених»¹.

Посадові, службові особи при посвідченні заповітів і довіреностей зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю та не розголошувати відомості, отримані під час їх посвідчення. Обов’язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на осіб, яким про посвідчення заповіту та довіреності стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для їх посвідчення як свід­ків, та інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці. Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Посадові, службові особи не вправі посвідчувати запо­віти і довіреності на своє ім’я або від свого імені, на ім’я або від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер)^{[2628] [2629].}

Однак не поділяємо думку знаного українського дослі­дника О. Неліна, що необхідно відмовитися від учинення но­таріальних дій не нотаріусами¹. На наш розсуд, це є не тільки неможливим та ще й недоцільним, оскільки нині в Україні проводиться антитерористична операція. Мужні захисники Вітчизни мають право і надалі повинні мати право і скласти довіреність, і посвідчити свою останню волю. Водночас про­понуємо надати право засвідчення справжності підпису на документах командирам (начальникам) частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів, де немає нотарі­усів чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії. Таке право мало б прирівнюватися до нотаріального засвідчення справжності підпису особи на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять відомостей, що принижують честь і гідність людини. Це дуже б допомогло у разі оформ­лення спадщини спадкоємцям, які беруть участь в АТО, оскі­льки заява про прийняття чи відмову від спадщини подаєть­ся нотаріусу особисто та не може бути подана повіреним.

Як стверджує Ю. Козьяков, закон створив правові під­стави для впровадження принципово нових, раніше не відо­мих нашому законодавству інститутів (зокрема приватної нотаріальної діяльності), який вже протягом століть існує у багатьох зарубіжних країнах і показав себе з кращого боку. Розроблений з урахуванням досвіду зарубіжних країн, які визнають латинську школу нотаріату (Німеччина, Франція, Італія тощо), чинний закон, реально посилив роль нотаріату у суспільному житті незалежної Української держави, зробив фігуру нотаріуса в системі правозастосування ще вагомішою, підняв на більш високий щабель престиж цієї, без сумніву, цікавої юридичної професії^{[2630] [2631].}

Поділяємо думку Л. Єфіменка, що зазначений нормати­вно-правовий акт сприяв більшому доступу населення до нотаріального забезпечення, зрівняв повноваження держав­них та приватних нотаріусів у вчиненні нотаріальних дій, підвищив вимоги до нотаря, посилив гарантії його діяльнос­ті та правового режиму нотаріальної таємниці, забезпечив реалізацію конституційної норми щодо судового контролю за законністю вчинених нотаріальних дій¹, ввів поняття від­повідальності нотаріусів, тобто зупинення і припинення їх­ньої діяльності у разі допущення порушень тощо.

Відтак впроваджено присягу, що її складає особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльніс­тю. Слід зазначити, що власне нотаріальні дії у новому Законі не зазнали принципових змін, але істотно оновлено профе­сійний статус нотарів. Закон передбачає паралельне функці­онування традиційної системи державного нотаріату і ново­утвореного приватного нотаріату. Якщо перший залиша­ється ланкою державних правничих установ і фінансується з бюджету, а його послуги сплачуються за офіційними роз­цінками, то другий фактично діє на свій страх і ризик, а спла­та за послуги визначається у договірний спосіб^{[2632] [2633].}

Закон містить загальні положення, що регламентують організацію діяльності органів нотаріату, зокрема реєстра­цію приватної нотаріальної діяльності, порядок заміщення посади нотаріуса, анулювання свідоцтва про право на за­йняття нотаріальною діяльністю та інше. Також у ньому де­тально регламентовано правила вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та застосування нотаріусами законо­давства іноземних держав^[2634].

Закон встановив права та обов'язки нотаріусів, спосіб їх призначення на посаду, відомчу підлеглість.

Акти, вчинені державними та приватними нотаріусами, мають однакову силу; коло нотаріальних дій, що їх вчиняє державний нотаріус, дещо ширше, ніж у приватного. Власне, у вітчизняній практиці такий спосіб вирішення проблеми - створення приватних структур із одночасним збереженням існуючих державних - був поширеним для різних сфер дія­льності у перехідну добу¹.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» но­таріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом шести мі­сяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав ква­ліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на занят­тя нотаріальною практикою. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про нотаріат»» від 2 вересня 1993 р. (п. 3) було встановлено, що без стажування і складання кваліфікаційного іспиту до нотаріальної діяль­ності допускаються нотаріуси, які на день вступу в силу За­кону України «Про нотаріат» (1 січня 1994 р.) працювали у державних нотаріальних контрах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, управлінь юстиції Ради Мініс­трів Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосеред­ньо пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю нотаріату.

Відповідно до ст. 10 Закону для визначення рівня про­фесійної підготовки осіб, котрі мають намір працювати нота­ріусами, при Міністерстві юстиції Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністраціях утворюються кваліфікаційні комісії нотаріату^{[2635] [2636]. Кваліфіка­ційні комісії здійснювали свої повноваження відповідно до «Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату», затвер­дженого наказом Міністра юстиції України від 28 грудня 1993 р. № 22/5. Зокрема, термін повноважень комісії становив три роки, а до її складу входило сім чоловік: четверо нотаріусів, двоє представників відповідно від Міністерства юстиції Рес­публіки Крим, управління юстиції обласної, Київської і Севас­топольської міських державних адміністрацій і один предста­вник Української нотаріальної палати або іншого об’єднання нотаріусів.}

На підставі результатів складеного іспиту кваліфіка­ційна комісія нотаріату ухвалює рішення про можливість до­пуску особи до нотаріальної діяльності. Рішення кваліфіка­ційної комісії може бути оскаржено у Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України у місяч­ний термін від дня вручення його копії заінтересованій особі. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату при Міністерстві юстиції України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 року № 114. До складу комісії входили чотири нотаріуси, три представ­ники від Мін’юсту і два представники від Української нотарі­альної палати.

У ст. 12 Закону встановлено випадки анулювання свідоц­тва про право на заняття нотаріальною діяльністю, зокрема:

1) з власної ініціативи нотаріуса;

2) за поданням управління юстиції Ради Міністрів Рес­публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської дер­жавних адміністрацій у випадках:

а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності;

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала за­конної сили;

г) винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса за нереабілітуючих підстав;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов’язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

е) неодноразового порушення нотаріусом чинного за­конодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого по­рушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, під­приємств, установ, організацій, громадян;

є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

ж) порушення нотаріусом вимог, передбачених ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 8 та ст. 9 цього Закону.

Рішення про анулювання свідоцтва про право на за­няття нотаріальною діяльністю може бути оскаржено в суді.

Кабінет Міністрів України 22 лютого 1994 р. прийняв постанову «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю» № 102.

Реєстрацію приватної нотаріальної діяльності прова­дили Міністерство юстиції Республіки Крим, управління юс­тиції обласної, Київської і Севастопольської міських держав­них адміністрацій відповідно до «Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 4 березня 1994 р. № 20/5.

Нотаріальний округ визначався управлінням юстиції, а робоче місце приватного нотаріуса мало розташовуватися у межах визначеного для нього нотаріального округу.

Після одержання реєстраційного посвідчення нотаріус зобов'язаний упродовж трьох місяців стати до виконання своїх обов'язків. У цей же термін він має укласти договір службового страхування чи внести страхову заставу для за­безпечення відшкодування ймовірної шкоди, завданої клієн­там своїми незаконними діями або недбалістю. Страхова су­ма або страхова застава встановлювалася у розмірі стократ­ної мінімальної заробітної плати. Страхова сума є власністю нотаріуса і в разі припинення діяльності він вправі розпоря­дитися нею (чи її невитраченою частиною) на свій розсуд^[2637].

У ст. 30 Закону України «Про нотаріат» передбачені під­стави припинення нотаріальної діяльності, зокрема у разі:

1) подання приватним нотаріусом письмової заяви про припинення нотаріальної діяльності;

2) анулювання свідоцтва про право на зайняття нота­ріальною діяльністю;

3) коли приватний нотаріус не уклав договір службово­го страхування чи не вніс страхову заставу для забезпечення відшкодування шкоди, передбачену ст. 28 цього Закону, або не поповнив страхову заставу до встановленого розміру;

4) коли приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов’язків протягом двох місяців і не повід­омив про це управління юстиції;

5) невідповідності приватного нотаріуса займаній по­саді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності¹.

Упродовж наступних років до Закону України «Про но­таріат» вносилися численні зміни. Законом істотно оновлено професійний статус нотаріусів, передбачено паралельне функціонування державного нотаріату і новоутвореного приватного нотаріату.

Поряд із прийняттям приватного нотаріату з’явився ін­ститут державного нотаріального архіву, розпочалася диску­сія про відмову від державного нотаріату та перехід до нотарі­ату латинського типу тощо. Однак, зазначає А. Єрух, з огляду на специфіку відносин, що склалися в Україні, повністю відмо­витися від державного нотаріату вважалося недоцільним^{[2638] [2639].}

Із 1 січня 1994 р., із набранням чинності Закону Украї­ни «Про нотаріат», в Україні з’явився новий суб’єкт нотаріа­льних відносин - приватний нотаріус, тоді ж виникла потре­ба у помічнику приватного нотаріуса. Відтак зауважимо, що вимоги до особи, яка має намір працювати помічником при­ватного нотаріуса в Україні, все посилюються.

Правила ведення нотаріального діловодства затвер­джено Наказом Міністерства юстиції України від 3 лютого 1994 р. № 6/5. Згодом 18 червня 1994 р. Наказом Міністерст­ва юстиції України № 18/5 затверджено Інструкцію про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Основним нормативно-правовим актом держави є Конституція України¹. Відповідно до її ст. 8 Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Конституція має вищу юридичну силу та пря­му дію і застосовується на всій території України.

Поділяємо думку К. Чижмаря, що, безумовно, Консти­туція прямо не закріплює основ правового статусу інституту нотаріату, а згадка про останній зустрічається в ній лише раз - у ст. 92, що регулює питання, які визначаються виключно законами України^{[2640] [2641].}

Відтак ст. 92 Конституції наголошує, що виключно за­конами України визначається організація і діяльність нота­ріату та ставить її на один рівень з судоустроєм, судочинст­вом, статусом суддів, засадами судової експертизи, організа­цією та діяльністю прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань^[2642].

Нотаріус, провадячи нотаріальну діяльність, виходить із вимог ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяль­ності.

Право приватної власності набувається в порядку, ви­значеному законом. Законодавець у ч. 4 статті наголошує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власно­сті, а право приватної власності є непорушним^[2643].

Водночас К. Чижмарь слушно зауважує, що у Конститу­ції України роль нотаріату ^як інституту, Що сприяє захисту прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, не визначена. Низка дослідників уважають, що норма ст. 59 Основного Закону нашої держави, яка гарантує право на отримання правової допомоги, у зв'язку з цим постає як одна з найважливіших за своїм значенням¹.

Знаний український нотаріус Ю. Козьяков відтак за­уважує, що кваліфікована правова допомога, яку надає нота­ріус, не є ефемерною, зважаючи на наявність у нотаріуса від­повідних обов'язків відмови або відкладення вчинення но­таріальної дії в разі виявлення будь-яких суперечностей або утруднень^{[2644] [2645].}

Сучасний етап розвитку українського суспільства ґру­нтується на Конституції України 1996 р. та пов'язаний із ре­формуванням національної правової системи загалом та окремих правових інститутів зокрема^[2646].

Законодавство України про нотаріат - це нормативно- правові акти, прийняті уповноваженими державними орга­нами, в яких закріплені правила, що врегульовують органі­зацію та компетенцію нотаріальних органів держави та про­цесуальний порядок учинення ними нотаріальних дій^[2647].

До загальних джерел правового регулювання нотаріа­льної діяльності права належать ті нормативні акти, які регу­люють і питання нотаріальної діяльності, й інші суспільні від­носини. До цієї групи можна віднести Конституцію України, спеціальні акти, присвячені регулюванню лише нотаріальної діяльності, наприклад, Закон України «Про нотаріат», Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України та ін.¹.

Оскільки нотаріальна діяльність тісно пов'язана з та­кими галузями українського права, як цивільне, цивільно- процесуальне, шлюбно-сімейне, земельне, трудове, нотаріу­си, крім джерел нотаріального процесуального права, під час вчинення нотаріальних дій керуються також нормами цих галузей права^{[2648] [2649].}

До актів інших галузей права, що регулюють окремі питання організації нотаріату і здійснення нотаріальної дія­льності, можна віднести, наприклад, Цивільний кодекс Украї­ни, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.

Як уже зазначалося, Указом Президента України від 23 серпня 1998 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні»^[2650] встановлено, що вчинення нотаріаль­них дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку; державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до держа­вних службовців відповідних категорій. Однак зауважимо, що цей указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 26.03.2009 р. № 192/2009.

Відповідно до Указу Президента України від 10 липня 1998 року № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» (п. 1)^[2651], встановлено, що роз­мір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними но­таріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Згідно зі ст. 98 Закону України «Про нотаріат» нотаріу­си відповідно до законодавства України, міжнародних дого­ворів застосовують норми іноземного права. Нотаріуси при­ймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не супе­речить законодавству України.

14 квітня 1995 р. в України набула чинності Конвенція про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена у Мінську 22 січня 1993 р.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. № 51/5 «Про Спадковий реєстр» (п. 5) усі заповіти, складені та засвідчені, змінені або скасовані в уста­новленому законодавством порядку, заведені спадкові спра­ви та видані свідоцтва про право на спадщину із 01.12.2000 р. підлягають обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі¹.

10 січня 2002 р. Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 р. Конвенція набула чинності в Україні 22 грудня 2003 р. та поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з держав-учасниць, а також угоди, що мають бути представлені на територій іншої держави, яка також уклала цю угоду.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ^{[2652] [2653], який набрав чинності 1 січня 2002 р., регулює земельні відносини у державі. Кодекс визначає повноважен­ня органів влади та місцевого самоврядування щодо розпо­рядження належними їм земельними ділянками; склад та цільове призначення земель; право власності на землю, пра­во користування на землю, обмеження прав на землю; набуття і реалізацію права на землю, продаж земельних ді­лянок або прав на них на підставі цивільно-правових дого­ворів та інше.}

Одним із найважливіших кодифікованих законодавчих актів у діяльності нотаріату України є чинний Цивільний ко­декс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. № 435-ZV¹, що набрав чинності 1 січня 2004 р. Цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відно­сини, засновані на юридичній рівності, на вільному волевияв­ленні, майновій самостійності учасників. Усі книги Цивільного кодексу 2003 року є важливими в діяльності нотаріату, однак з-поміж них слід виокремити: «Право власності та інші речові права», «Зобов’язальне право», «Спадкове право»^{[2654] [2655].}

Зауважимо, що норми Цивільного кодексу УРСР (1963 р.) також застосовувалися та застосовуються нотаріусами при оформленні спадщини. Згідно з вимогами п. 5 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України (2003 р.), правила книги шостої кодексу застосовуються не тільки до спадщини, яка відкрилася 1 січня 2004 р., а й до спадщини, яка не була прийнята ніким зі спадкоємців до 1 січня 2004 р.

Якщо ж спадщина відкрита або прийнята хоча б одним спадкоємцем до 1 січня 2004 р., то нотаріуси оформляють спадщину, керуючись нормами Цивільного кодексу УРСР (1963 р.), зокрема для розрахунку розміру обов’язкової част­ки у спадщині.

На відміну від ЦК УРСР 1963 р., Цивільним Кодексом 2003 р. перевага надається спадкуванню за заповітом, а не за законом. Такий підхід свідчить про розширення приватно­правових засад у регулюванні спадкових правовідносин, оскільки законодавець пріоритет у визначенні спадкового майна надає фізичній особі, яка має право скласти заповіт^[2656]. Тобто фізична особа має змогу скласти заповіт у нотаріаль­ному порядку.

Відповідно до ст.ст. 1261-1265 Цивільного кодексу України (2003 р.), уперше з 1 січня 2004 р. в державі встанов­лено п'ять черг спадкування, тобто спадкоємцями можуть бути інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорід­нення включно, а також утриманці спадкодавця, які навіть не були членами його сім'ї¹.

Новелою чинного законодавства є право особи скласти секретний заповіт, не повідомляючи про його зміст нікого, навіть нотаріуса. Зазначені секретні заповіти нотаріуси по­свідчують, не ознайомлюючись із їх змістом^{[2657] [2658].}

Згідно зі ст. 1243 Цивільного кодексу України подруж­жю надано право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі скла­дення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого, який його пережив. Після смерті подружжя право на спадкування набувають особи, визначені у заповіті. Як засві­дчує практика, часто такі заповіти у судовому порядку ви­знаються недійсними^[2659].

Свобода заповіту обмежується в інтересах неповноліт­ніх і повнолітніх, але непрацездатних дітей спадкодавця, не­працездатних дружини (чоловіка), батьків (усиновителів) померлого^[2660]. Тому нотаріус при посвідченні заповіту пояснює заповідачеві: якщо небажаний спадкоємець входить до скла­ду спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку в майні, попри волю спадкодавця, переважатимуть норми за­кону, оскільки не можна позбавити спадщини спадкоємців на обов’язкову частку¹.

Відповідно до ст. 1227 ЦУ України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина за рішенням суду переходить у розпорядження територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Аналіз норм ст. 2, ч. 2 ст. 1222, ст.ст. 1235, 1277 ЦК України дає підстави для висновку, що у спадкових право­відносинах територіальна громада може виступати і як спад­коємиця за заповітом, і як правонаступниця в порядку від- умерлості^{[2661] [2662].}

Видаючи свідоцтво про право на спадщину за запові­том, нотаріус фактично виконує останню волю померлого. Водночас нотаріус, як інститут позасудового захисту цивіль­них прав фізичних та юридичних осіб, видає свідоцтво про право на спадщину на обов’язкову частку у спадщині обов’язковим спадкоємцям^[2663].

У незалежній Україні новий Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. та Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. також підтвердили концепцію квазінотаріату^[2664].

Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р. № 2947-ІІІ¹, набрав чинності одночасно із Цивільним кодексом України, тобто 1 січня 2004 р. Кодекс визначає права та обов’яз­ки подружжя, зокрема право особистої приватної власності дружини та чоловіка; регулює: право спільної сумісної влас­ності подружжя, права та обов’язки подружжя щодо утри­мання; порядок укладення та посвідчення шлюбного дого­вору; права батьків і дітей на майно, усиновлення; опіку й піклування над дітьми та інше.

Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. № 436-ІІІ^{[2665] [2666], набрав чинності 1 січня 2004 р., визначає основні засади господарювання і регулює господарські від­носини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, зокрема щодо утворення суб’єктів господарювання, майно­вої основи господарювання та господарських зобов’язань.}

У зв’язку з уведенням у дію Реєстру прав власності на нерухоме майно нотаріусам при вчиненні нотаріальних дій необхідно було дотримуватися також і вимог Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. № 898-IV^[2667], Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого на­казом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 р. № 7/5, Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, за­твердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671, Тимчасового Положення про поря­док державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 р. № 36/5, Інструкції про порядок ведення Державного реєстру правочинів, затвердженої наказом Мініс­терства юстиції України від 18 серпня 2004 р. № 86/5 та ін.

Слід зауважити, що лише 2003 р. і наказами Міністерс­тва юстиції України врегульовано такі важливі питання, як заміщення приватного нотаріуса та порядок ведення реєст­рів для реєстрації нотаріальних дій. Зокрема, наказом від 22 серпня 2003 р. № 98/5 затверджено Положення про поря­док заміщення приватного нотаріуса, а наказом від 15 липня 2003 р. № 87/5 - Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій.

Наступна Інструкція про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджена наказом Міністерства юс­тиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, який зареєстро­вано в Міністерстві юстиції України № 283/8882.

У 2006 р. в Україні значну увагу приділено діяльності кваліфікаційних комісій нотаріату. Зокрема, постановою Кабі­нету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. № 1689 затвер­джено Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріа­ту^[2668], якою суттєво змінено її повноваження. Відтак комісія: розглядає скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріа­ту про відмову в допуску особи до нотаріальної діяльності, вирішує питання щодо складання повторного кваліфікаційно­го іспиту комісії особою, яка подала скаргу, розробляє та за­тверджує план складення кваліфікаційних іспитів особами, які виявили бажання займатися нотаріальною діяльністю.

Слід зауважити, що Наказом Міністерства юстиції України від 1 грудня 2006 р. № 87/5 затверджено Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату, відповідно до якого внесено суттєві зміни щодо порядку складання кваліфіка­ційного іспиту особами, які мають намір займатися нотаріа­льною діяльністю. Зокрема, відповідно до п. 4 Положення, у випадках, передбачених рішеннями Міністерства юстиції України, до складу кваліфікаційної комісії могли входити представники Міністерства юстиції України.

17 листопада 2007 р. за рішенням Конференції УНП за­тверджено Кодекс професійної етики нотаріусів України, який ґрунтувався на Етичному кодексі нотаріусів Європи та запові­дях Міжнародного союзу нотаріату. Дотримання його припи­сів має сприяти сумлінному виконанню нотаріусами свого професійного обов'язку, розумінню нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характе­ру нотаріальної діяльності і, як наслідок, підвищенню автори­тету нотаріату та репутації нотарів. Кодекс передбачав, що професійна поведінка нотаріусів України ґрунтується на таких основних засадах: незалежність; законність; об’єктивність та неупередженість; перевага інтересів фізичних та юридичних осіб над власними й корпоративними; конфіденційність; доб­росовісність; чесність; повага до професії; культура поведінки. Лише сумлінне дотримання цих чеснот дасть змогу україн­ському нотареві посісти гідне місце серед колег з усього світу¹.

Функціонування сучасного українського нотаріату від­бувається на тлі бурхливого поступу науки й техніки, зокре­ма революційних змін в інформаційних технологіях. Тому 1997 р. створено Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Його діяльність поля­гає насамперед у створенні та супроводженні реєстрів інфо­рмаційної мережі Міністерства юстиції; одним із важливих напрямів є інформатизація нотаріату^{[2669] [2670].}

Упродовж 1993-2008 рр. до Закону України «Про нота­ріат» неодноразово вносились зміни та доповнення, але кар­динальних змін Закон зазнав у 2008 р.^[2671], коли проводилася, так звана, «мала» нотаріальна реформа. Відповідна спроба була у 2004 р., однак законопроект не був прийнятий. Така реформа зумовлена прийняттям Цивільного кодексу України 2003 року, який містив чимало новел, метою яких була гар­монізація відповідних інститутів українського цивільного права із законодавством європейських країн у цій галузі, встановлення низки положень, спрямованих на більш по­вний захист цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин. Виразно помітною стала характерна для ЦК Украї­ни загалом тенденція наближення правового регулювання до тих основ регулювання цивільних відносин, котрі є типо­вими для всієї європейської спільноти і мають підґрунтям підвалини, закладені ще римським приватним правом¹.

Кількісний склад нотаріату України зростав, причому за рахунок приватних нотаріусів.

Л. Єфіменко, слушно зазначає, що практика застосу­вання Закону «Про нотаріат» спонукала впровадження у

2008 р., так званої, «малої нотаріальної реформи»^{[2672] [2673].}

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI^[2674] із 1 червня

2009 р. державні та приватні нотаріуси вчиняють всі види нотаріальних дій, зокрема:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіре­ності тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюд­них торгів (аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюд­них торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;

8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;

9) накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягають державній реєстрації;

10) засвідчують копії (фотокопії) документів і виписок з них;

11) засвідчують справжність підпису на документах;

12) засвідчують переклад документів з однієї мови на іншу;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;

14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;

15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;

16) посвідчують час пред’явлення документів;

17) передають заяви фізичних та юридичних осіб ін­шим фізичним та юридичним особам;

18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;

19) вчиняють виконавчі написи;

20) вчиняють протести векселів;

21) вчиняють морські протести;

22) приймають на зберігання документи.

Також на нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Водночас із 1 червня 2009 р. набрали чинності норми цього Закону щодо оформлення спадкових прав та видачі сві­доцтв про право на спадщину приватними нотаріусами, які зрівняли повноваження приватних і державних нотаріусів.

Ст. 3 Закону викладено у такій редакції: «нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приват­ного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоц­тво про право на зайняття нотаріальною діяльністю»^[2675].

Логічним вважається втрата чинності п. 3 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про нотаріат»» від 2 вересня 1993 р., на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI. Цей пункт, зокре­ма, передбачав допуск до нотаріальної діяльності без стажу­вання і складання кваліфікаційного іспиту посадових осіб Міністерства юстиції України, управлінь юстиції Ради Мініс­трів Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосеред­ньо пов'язана з керівництвом та контролем за діяльністю нотаріату. Це випливало з нової редакції ст. 33 Закону «Про нотаріат», щодо компетенції Міністерства юстиції України, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, облас­них, Київської та Севастопольської міських державних адмі­ністрацій не входив контроль за законністю вчинення нота­ріальних дій нотаріусами, а лише перевірка організації нота­ріальної діяльності нотаріуса та виконання ним правил ве­дення нотаріального діловодства Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юсти­ції України в Автономній Республіці Крим, головними управ­ліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі^[2676].

Однак згідно з п. 3 Порядку допуску осіб до складання кваліфікаційного іспиту для осіб, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10 липня 2008 р. № 1168/5, зареєстрованого у Міністерстві юс­тиції України за № 621/15312 (в редакції Наказу Міністерст­ва юстиції від 10 грудня 2008 р. № 2135/5), без стажування протягом одного року в державних нотаріальних конторах або у приватного нотаріуса до складання кваліфікаційного іспиту допускаються особи, які не менше семи років працю­вали у Міністерстві юстиції України, Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі на посадах із безпосереднім здійсненням контролю за організацією нотаріату, перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів та виконання ними пра­вил нотаріального діловодства¹.

Водночас окреслений Закон «Про внесення змін до За­кону України «Про нотаріат» суттєво звузив компетенцію щодо вчинення нотаріальних дій посадових осіб органів міс­цевого самоврядування. Так, відповідно до ст. 37 Закону ли­ше у населених пунктах, де немає нотаріусів, зазначені поса­дові особи мали право вчиняти такі нотаріальні дії: вживати заходи щодо охорони спадкового майна, посвідчувати запо­віти (крім секретних) та видавати дублікати посвідчених ними документів.

Однак ці зміни зазнали негативного відгуку і серед сільських жителів, і з-поміж депутатів. Тому 3 березня 2009 р. Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» стосовно повнова­жень щодо вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування»^{[2677] [2678].}

У цьому Законі ч. 1 ст. 37 викладено у новій редакції та встановлено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого само­врядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходи щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); видають дублікати посвідчених ними докумен­тів; засвідчують копії (фотокопії) документів і виписок із них; засвідчують справжність підпису на документах». Вод­ночас у законі не передбачено посвідчення довіреностей.

Також законодавець ч. 2 ст. 40 виклав у новій редакції: до нотаріально посвідчених довіреностей прирівню­ються:

1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислока­ції військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцево­го самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також довіре­ності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослуж­бовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;

3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбав­лення волі (слідчому ізоляторі), посвідчені начальником міс­ця позбавлення волі (начальником слідчого ізолятора);

4) довіреності осіб, які проживають у населених пунк­тах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це по­садовою особою органу місцевого самоврядування, крім до­віреностей на право розпорядження нерухомим майном, до­віреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами.

Зауважимо, що відповідні зміни також внесені до ст. 245 Цивільного кодексу України на підставі Закону Украї­ни від 3 березня 2009 р. № 1055-17 «Про внесення змін до статті 245 Цивільного кодексу України щодо повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування по вчи­ненню дій, прирівняних до нотаріальних».

Зауважимо, що посадові особи органів місцевого само­врядування посвідчують довіреності лише від громадян, які проживають на території сільської чи селищної ради, та не мають права посвідчувати довіреності від юридичних осіб^[2679].

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI^[2680] вносить сут­тєві зміни до чинного законодавства, яке регулювало нота­ріальну діяльність. Наприклад, у новій редакції викладено ст. 8 Закону, яка присвячена нотаріальній таємниці.

Законодавцем вперше сформульовано визначення но­таріальної таємниці - як сукупності відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, осо­бисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

Нотаріус та особи, зазначені у ст. 1 Закону України «Про нотаріат», а також стажист нотаріуса зобов'язані збері­гати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обме­жується наданням правової допомоги чи ознайомленням із документами, і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поши­рюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії ста­ло відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи; на осіб, залучених для вчинення нотаріаль­них дій як свідків; інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці. Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Особливої похвали заслуговує нововведена ст. 8-1 що­до гарантії нотаріальної діяльності. Держава гарантує і за­безпечує рівні умови доступу громадянам до зайняття нота­ріальною діяльністю та рівні можливості нотаріусам в орга­нізації та здійсненні ними нотаріальної діяльності. Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешко­джання виконанню ним своїх обов'язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які перебувають у трудових відносинах із нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою від­повідальність відповідно до законодавства.

Обшук, виїмка, огляд робочого місця (контори) прова­дяться на підставі та в порядку, встановленому законом.

Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та до­кументів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, пе­редбаченому цим Законом, а також печатки нотаріуса не до­пускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи пе­чатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і мають бути повернуті судом негайно після огляду.

Суттєвих змін зазнала ст. 10, яка регулює питання дія­льності Кваліфікаційної комісії нотаріату.

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлін­нях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі утворю­ються кваліфікаційні комісії нотаріату. Положення про ква­ліфікаційну комісію нотаріату затверджується Міністерст­вом юстиції України. Термін повноважень кваліфікаційної комісії нотаріату становить три роки, із дня видання наказу про її утворення.

Після проходження стажування особи, які мають намір скласти кваліфікаційний іспит на право на зайняття нотарі­альною діяльністю, допускаються кваліфікаційною комісією нотаріату до його складання.

На підставі результатів складеного іспиту кваліфіка­ційна комісія нотаріату ухвалює рішення про внесення Голо­вним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юс­тиції в областях, містах Києві та Севастополі подання до Мі­ністерства юстиції України про видачу свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допуска­ються до його повторного складання не раніше, ніж через рік. Особа, приватна нотаріальна діяльність якої протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю не була зареєстрована і яка не пра­цювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нота­ріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання кваліфікаційного іспи­ту в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Кваліфікаційна комісія нотаріату:

1) вирішує питання про допуск або відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту;

2) приймає кваліфікаційні іспити на право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржено у Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юс­тиції України у місячний термін з дня вручення його копії заінтересованій особі або в суді.

Також законодавцем доповнено підстави анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, зокрема:

3) набрання законної сили рішенням суду про пору­шення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії;

и) знищення нотаріусом або з його вини архіву нотарі­уса або окремих документів.

Відповідно до ст. 13 вводиться посада стажиста но­таріуса.

Стажистом нотаріуса може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, володіє державною мовою. Ке­рівником стажування може бути нотаріус, який має стаж но­таріальної діяльності не менше 10 років.

Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом та приватним нотаріусом чи державною нотаріа­льною конторою з додержанням законодавства про працю.

Кількість посад стажистів нотаріусів щороку визнача­лося Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управлін­нями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі за пого­дженням із Міністерством юстиції України.

Не може бути стажистом нотаріуса особа, яка має су­димість, а також особа, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. Стажист нотаріуса не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого само­врядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, вхо­дити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарсь­ких організацій, кредитно-фінансових установ, а також ви­конувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, науко­вої і творчої, у вільний від роботи час.

Стажист нотаріуса має право:

1) ознайомитися зі змістом нотаріальних документів, поданих нотаріусу для вчинення нотаріальних дій;

2) бути присутнім на прийомі фізичних осіб та пред­ставників юридичних осіб;

3) складати проекти правочинів, заповітів, свідоцтв та інших документів, що стосуються вчинення нотаріаль­них дій;

4) вносити записи до реєстрів для реєстрації нотаріа­льних дій;

5) виконувати інші завдання, передбачені трудовим контрактом між стажистом та приватним нотаріусом і пла­ном стажування.

Стажист нотаріуса не має права підписувати замість нотаріуса нотаріальні документи та використовувати печат­ку нотаріуса.

Умови та порядок проходження стажування встанов­люються Міністерством юстиції України. До стажування прирівнюється робота, що охоплює термін не менше семи років у Міністерстві юстиції України, Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі на посадах із безпосереднім здійсненням контролю за організацією нотаріату, перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів та виконання ними пра­вил нотаріального діловодства.

Зауважимо, що особа, яка проходила стажування в державній нотаріальній конторі й отримала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, повинна не ме­нше одного року після отримання такого свідоцтва працю­вати на посаді державного нотаріуса.

Законодавцем також у новій редакції викладено стат­тю 14 Закону, що регулює нотаріальне діловодство та звіт­ність.

Ми погоджуємося із знаним українським дослідником нотаріату В. Чернишом, що законодавством України про но­таріат встановлено однакові вимоги щодо ведення діловодс­тва і у державних нотаріальних конторах, і в державних но­таріальних архівах, і приватними нотаріусами і за невико­нання цього обов'язку до нотаріуса застосовуються санкції, передбачені законодавством про нотаріат¹.

Правила ведення нотаріального діловодства затвер­джуються Міністерством юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Зокрема Правила ведення нотаріального діловодства були затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 р. № 1325/16016.

Також наказами Міністерства юстиції України були за­тверджені: Інструкція про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріа­льного архіву від 09 липня 2002 р. № 63/5, Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій від 15.07.2003 р. № 87/5. Наказом Міністерства юстиції від 22 грудня 2010 р. № 3253/5 затверджено нові Правила ве­дення нотаріального діловодства^{[2681] [2682] та скасовано перелічені нормативні акти.}

Відповідно до п. 2.4 Правил ведення нотаріального діловодства, нотаріальне діловодство охоплює:

- ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій відповідно до вимог порядку, установленого Мін'юстом, книг, журналів реєстрації (обліку), передбачених номенкла­турою, у яких реєструються нотаріальні документи і докуме­нти, на підставі яких вчиняються нотаріальні дії;

- зберігання, облік, видачу і використання нотаріаль­них документів і документів, на підставі яких вчинені нота­ріальні дії;

- складання, оформлення, реєстрацію, облік і виконан­ня конторою, архівом, приватним нотаріусом документів по витребовуванню і наданню відомостей і (або) документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, у тому числі пе­редбачених міжнародними договорами, у зв'язку з наданням правової допомоги;

- реєстрацію, облік, зберігання та передачу конторою, архівом, приватним нотаріусом довідок, документів і відомос­тей про вчинені нотаріальні дії, у тому числі відомостей, пере­даних до органів державної податкової служби про посвідчені договори, видані свідоцтва про право на спадщину тощо;

- розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з пи­тань вчинення нотаріальних дій у строки, визначені законо­давством;

- тимчасове зберігання документів у конторі, у прива­тного нотаріуса та їх підготовку для передавання до держав­ного нотаріального архіву.

Невід'ємною складовою нотаріального діловодства та документаційного забезпечення нотаріального процесу є спе­ціальні бланки нотаріальних документів, що використовуються нотаріусами виключно під час учинення нотаріальних дій.

Документи нотаріального діловодства та архів прива­тного нотаріуса є власністю держави і перебувають у воло­дінні та користуванні приватного нотаріуса у зв'язку із здій­сненням ним нотаріальної діяльності.

Приватний нотаріус зобов'язаний забезпечити збері­гання документів нотаріального діловодства та архіву при­ватного нотаріуса впродовж усього строку здійснення ним нотаріальної діяльності. У разі припинення приватної нота­ріальної діяльності документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса передаються ним до відповід­ного державного нотаріального архіву в порядку, встановле­ному законодавством.

Зауважимо, що Наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2014 р. № 1087/5 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності» з 08 липня 2014 р. припинено при­ватну нотаріальну діяльність осіб, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і призначені на посаду нотаріуса Російської Федерації.

Зазначених осіб зобов’язано: впродовж місяця переда­ти до Державного нотаріального архіву Херсонської області всі документи нотаріального діловодства та архіву приват­ного нотаріуса; протягом трьох робочих днів надати до Дер­жавної служби фінансового моніторингу відповідне повід­омлення про припинення приватної нотаріальної діяльності; впродовж місяця передати до Головного управління юстиції у Херсонській області гербову печатку приватного нотаріуса для її знищення, а також реєстри для реєстрації нотаріаль­них дій для проставлення відмітки про закриття реєстрів¹.

Важливими, на нашу думку, є положення, передбачені в ст. 40-1 Закону «Про нотаріат», якою було доповнено вказа­ний Закон України від 1 липня 2010 р. № 2398-VI «Про держа­вну реєстрацію актів цивільного стану»^{[2683] [2684] щодо засвідчення справжності підпису на документах начальником установи виконання покарань, яке прирівнюється до нотаріального за­свідчення справжності підпису особи на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини[2685].}

Законом України від 18 травня 2010 р. № 2258-17 «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та проти­дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»» внесено зміни до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»^[2686], виклавши його у новій редакції.

Відповідно до ст. 8 Закону, виконання обов’язків суб'єкта первинного фінансового моніторингу забезпечувалося адво­катами, нотаріусами, особами, які надають юридичні послу­ги, аудиторами, аудиторськими фірмами, фізичними особа- ми-підприємцями, які надають послуги з бухгалтерського обліку, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо:

- купівлі-продажу нерухомості;

- управління активами клієнта;

- управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

- залучення коштів для утворення юридичних осіб, за­безпечення їх діяльності та управління ними;

- утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

Нотаріус як суб'єкт первинного фінансового монітори­нгу зобов'язаний самостійно класифікувати своїх клієнтів із урахуванням критеріїв ризиків, визначених Спеціально упо­вноваженим органом та органами, що здійснюють регулю­вання та нагляд за їхньою діяльністю, під час проведення ними фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з лега­лізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шля­хом, або фінансуванням тероризму, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, діяльність яких свідчить про підви­щений ризик проведення ними таких операцій. Нотаріуси не повідомляють Спеціально уповноважений орган про свої пі­дозри щодо фінансових операцій у разі, якщо відповідна ін­формація стала їм відома за обставин, що є предметом таєм-

ниці вчинюваних нотаріальних дій, крім випадків посвідчен­ня договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400000 гри­вень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень¹.

Нотаріуси є відповідальними за проведення фінансово­го моніторингу, а у разі порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню терори­зму» несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-

правову відповідальність згідно із законом, а також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законом, а юридичні особи, які здійснювали фінансові опе­рації з легалізації (відмивання) доходів або фінансували теро­ризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду. Отже, Зако­ном України «Про запобігання та протидію легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансу­ванню тероризму» на нотаріусів покладено нові обов'язки та повноваження, за неналежне виконання яких настає не тільки адміністративна, але й кримінальна відповідальність^{[2687] [2688].}

Міністерство юстиції України як суб'єкт державного фінансового моніторингу задля забезпечення координації діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу 29 вересня 2010 р. № 2339/5 затвердило «Положення про здійснення фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу, державне регулювання яких здій­снює Міністерство юстиції України»^[2689].

Поява якісно нового законодавства, яке регламентує діяльність нотаріату в Україні, була зумовлена об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, головна з яких по­лягала у забезпеченні охорони приватної власності, що фор­мується як одне з основних конституційних прав громадян і організацій, створенні умов, за яких власник на свій розсуд і бажання міг володіти та розпоряджатися своїм майном¹.

Реформу нотаріату активізував наказ Міністра юстиції України від 24 грудня 2010 р., яким була затверджена Кон­цепція реформування органів нотаріату в Україні. Головною метою реформування нотаріату було визначено сприяння становленню цілісного підходу до визначення функцій нота­ріату, надання населенню послуг правового та нотаріального характеру відповідно до міжнародних стандартів, а також поступове та системне реформування українського нотаріа­ту як інституту позасудового захисту цивільних прав фізич­них та юридичних осіб. Концепція реформування органів но­таріату визначила сучасний стан цього інституту, його цілі, пріоритетні завдання та стратегічні напрями, окреслила ме­ханізми їхньої реалізації та очікувані результати^{[2690] [2691]. Згідно з вказаною Концепцією процес реформування відбуватиметь­ся в декілька етапів[2692].}

Однак О. Нелін зауважує, що згадана Концепція не пла­нує відмовитися від інституту квазінотаріату. На думку нау­ковця, питання квазінотаріату, тобто наділення непрофесій­них посадових осіб правом учиняти окремі нотаріальні дії, є доволі актуальним^[2693].

Задля реалізації Концепції Міністерством юстиції Украї­ни проводиться аналіз нормативної бази у сфері нотаріату, ініціюється внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, запроваджується ухвалення інших норматив­них актів, які сприятимуть регулюванню процесу реформу­вання органів нотаріату, створюється механізм захисту інте­ресів трудового колективу державної нотаріальної контори та державного нотаріального архіву під час переходу до єдиного нотаріату, здійснюється законодавче закріплення соціальних прав та врегулювання пенсійного забезпечення нотаріусів¹.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 р. № 3306/5 затверджено Порядок вчинення нота­ріальних дій посадовими особами органів місцевого само­врядування.

Суттєві зміни до Закону України «Про нотаріат» було внесено 2011 р. та наступних роках.

Законом України від 21 квітня 2011 р. № 3271-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»»^{[2694] [2695] встанов­лено, що з 1 січня 2012 року істотно змінено порядок доступу до нотаріальної діяльності.}

Так, у новій редакції викладено статтю 10 Закону Украї­ни «Про нотаріат», відповідно до якої скасовано складання кваліфікаційного іспиту в областях.

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю при Міністерстві юстиції України утворюється Вища кваліфікаційна комісія нотаріату. Персональний склад Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату затверджується наказом Міністерства юстиції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 923 затверджено Положення про Вищу кваліфіка­ційну комісію нотаріату^[2696].

Після проходження стажування особи, які мають намір скласти кваліфікаційний іспит на право на зайняття нотарі­альною діяльністю, допускаються Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату до його складання на підставі подання відповідно Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції України в Автономній Республіці Крим, головних управ­лінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Міністерством юстиції України встановлюються Поря­док допуску до складання кваліфікаційних іспитів та їхнє проведення. Зокрема було ухвалено такі накази: Про затвер­дження Порядку допуску осіб до складання кваліфікаційного іспиту та проведення кваліфікаційного іспиту Вищою квалі­фікаційною комісією нотаріату від 28 липня 2011 р. № 1905/5, Про затвердження Порядку внесення головними управлін­нями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Ре­спубліці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату від 28 липня 2011 р. № 1904/5.

Варто зауважити, що до вказаної постанови вносилися зміни та доповнення згідно з постановами Кабінету Мініст­рів України від 30 січня 2013 р. № 54, від 26 вересня 2013 р. № 714, від 11 червня 2014 р. № 179.

Основними завданнями Комісії є: визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю та вирішення питання про анулю­вання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяль­ністю.

Комісія, відповідно до покладених на неї завдань, роз­глядає подання Головного управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі про допуск осіб, які мають намір скласти кваліфікаційний іспит на право на за­йняття нотаріальною діяльністю, до його складення; забез­печує проведення кваліфікаційного іспиту на право на за­йняття нотаріальною діяльністю; розглядає подання голо­вних управлінь юстиції або Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

До складу Комісії входять чотири представники Мін'юсту та сім нотаріусів України, делегованих Нотаріальною пала­тою України. Нотаріус може бути делегований до Комісії за умови, що:

- він не був членом попередніх складів Комісії;

- він має безперервний стаж роботи нотаріусом не менш 15 років;

- щодо нього не застосовувалися дисциплінарні стяг­нення (державний нотаріус) або його діяльність не зупиня­лася (приватний нотаріус) у зв'язку з допущеними порушен­нями законодавства.

На нашу думку, можна запозичити норму щодо участі у складі Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату України одно­го викладача права вищого навчального закладу, як це пе­редбачено в Республіці Молдова^[2697].

За результатами розгляду питання Комісія може ухва­лити рішення про:

1) допуск або відмову в допуску до складення кваліфіка­ційного іспиту на право на зайняття нотаріальною діяльністю;

2) видачу або відмову у видачі Мін'юстом свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

3) допуск або відмову в допуску до складення нового кваліфікаційного іспиту особою, яка впродовж трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріа­льною діяльністю не провадила приватну нотаріальну дія­льність і не працювала нотаріусом, консультантом держав­ної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійс­нює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату;

4) підтвердження або непідтвердження кваліфікації особою, яка впродовж трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю не провади­ла приватну нотаріальну діяльність і не працювала нотаріу­сом, консультантом державної нотаріальної контори чи по­мічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату;

5) анулювання або відмову в анулюванні свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

На підставі результатів складеного іспиту Вища квалі­фікаційна комісія нотаріату ухвалює рішення про видачу (або відмову у видачі) Міністерством юстиції України свідоц­тва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допуска­ються до його повторного складання не раніш як через рік за поданням відповідно Головного управління юстиції Мініс­терства юстиції України в Автономній Республіці Крим, го­ловних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севас­тополі. Особи, які не склали повторний та наступні кваліфі­каційні іспити, можуть бути допущені до складання нового кваліфікаційного іспиту після проходження додаткового стажування відповідно до вимог вказаного Закону.

Особа, приватна нотаріальна діяльність якої не про­вадилася впродовж трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріа­льної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керів­ництво та контроль за діяльністю нотаріату, до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна під­твердити свою кваліфікацію шляхом складання нового ква­ліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерст­вом юстиції України.

Питання про анулювання свідоцтва про право на за­йняття нотаріальною діяльністю розглядається Вищою ква­ліфікаційною комісією нотаріату за поданням відповідно Го­ловного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі у випадках, визначених Законом України «Про нотаріат». Рішення Вищої кваліфіка­ційної комісії нотаріату може бути оскаржено до суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 травня 2012 р. № 4711-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»¹ нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання не­правомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Для забезпечення реалізації Концепції реформування органів нотаріату в Україні було ухвалено Закон України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання но­таріальної діяльності»^{[2698] [2699], зміни набрали чинності 1 січня 2013 р. У вказаному законі наводиться визначення поняття «нотарі­ус», за яким він є уповноваженою державою фізичною осо­бою, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нота­ріальній конторі, державному нотаріальному архіві або не­залежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвід­чує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності[2700].}

Також удосконалено механізм допуску громадян до нотаріальної діяльності, який забезпечить якісний відбір осіб, котрі бажають займатися нотаріальною діяльністю і, отже, максимально запобіжить порушенням під час здійс­нення ними професійних обов'язків.

У ст. 3 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI встановлено, що но­таріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічни­ком нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною ді­яльністю. Однак не може бути нотаріусом особа, яка має су­димість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Порівняльний аналіз норм ст. 3 Закону України «Про нотаріат», в редакції Закону від 2 вересня 1993 р. № 3426-XII, в редакції закону України від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI та в редакції Закону України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI сві­дчить про істотне коригування інституту нотаріуса, зокрема посилилися вимоги до особи, яка бажає стати нотаріусом: обов’язкове володіння особою українською мовою, наявність юридичного стажу, обов’язково пропрацювати помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної конто­ри - не менш як три роки^[2701].

У ст. 2¹ Закону України «Про нотаріат», яку викладено у новій редакції, передбачено, що контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності но­таріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійс­нюються Міністерством юстиції України, Головним управ­лінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в облас­тях, містах Києві та Севастополі.

На нашу думку, доцільно внести зміни до Закону Украї­ни «Про нотаріат» та до Порядку допуску осіб до складання кваліфікаційного іспиту та проведення кваліфікаційного іс­питу Вищою кваліфікаційною комісією, затвердженого нака­зом Міністерства юстиції України від 28 липня 2011 р. № 1905/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 28 липня 2011 р. за № 926/19664, у якому передбачити право допуску до складання кваліфікаційного іспиту також осіб, які мають стаж у сфері права не менш як шість років, та обов’язково пропрацювати з них - не менш як три роки у Мі­ністерстві юстиції України, Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Се­вастополі на посадах з безпосереднім здійсненням контролю за організацією нотаріату, перевірки організації нотаріаль­ної діяльності нотаріусів та виконання ними правил нотарі­ального діловодства^[2702].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», вчинення нотаріальних дій в основному покладається на но­таріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Як уже зазначалося, нотаріус - це уповноважена дер­жавою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зо­крема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені зако­ном, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Тобто, особа, яка отримала свідоцтво про право на за­йняття нотаріальною діяльністю, має змогу працювати в державних органах (нотаріальна контора, нотаріальний ар­хів) або відкрити нотаріальну контору та займатися приват­ною нотаріальною практикою і називається нотаріусом.

На думку К. Чижмарь, щодо нотаріуса як публічної осо­би, наділеної державою певною компетенцією стосовно вчи­нення нотаріальних дій, слід вживати поняття «право- суб’єктність», а не «правоздатність», застосування останньо­го некоректно, оскільки нотаріус наділяється державою не здатністю мати права та обов’язки, а конкретними правами та обов’язками, передбаченими законом (ст.ст. 4, 5 Закону «Про нотаріат») і спрямованими на виконання нотаріальної функції^[2703].

Законодавець, надаючи нотаріусу певні владні повно­важення, ставить і певні вимоги, зокрема, нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого само­врядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, а та­кож виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої.

Також нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Законодавець наділив нотаріусів доволі широким колом прав. А саме, відповідно до ст. 4 Закону, нотаріус має право:

- витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріаль­них дій;

- одержувати плату за надання додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов’язані із вчи­нюваними нотаріальними діями, а також за вчинення прива­тними нотаріусами нотаріальних дій;

- складати проекти угод і заяв, виготовляти копії до­кументів та виписки з них, а також давати роз’яснення з пи­тань вчинення нотаріальних дій і консультації правового ха­рактеру.

Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

До обов’язків нотаріуса належать:

- здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Закону «Про нотаріат» і складеної присяги, дотримуватися правил професійної етики із змінами;

- сприяти громадянам, підприємствам, установам і ор­ганізаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права й обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична не­обізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

- зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

- відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідпо­відності законодавству України або міжнародним договорам;

- вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса від­повідно до встановлених правил;

- дбайливо ставитися до документів нотаріального ді­ловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

- надавати документи, інформацію і пояснення на ви­могу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі під час здійснення ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нота­ріусами правил нотаріального діловодства;

- постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 29-1 цього Закону, прохо­дити підвищення кваліфікації;

- виконувати інші обов'язки, передбачені законом, зо­крема суб'єкта фінансового моніторингу¹.

Вагомим доказом рівності між державними та приват­ними нотаріусами є положення ст. 6 Закону щодо складання нотаріальної присяги. Особа, якій уперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в урочистій обстановці складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, пова­жати права і законні інтереси громадян і організацій, збері­гати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса»¹.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про нотаріат», нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоло­віка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, ді­тей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотарі­усом. Нотаріальні дії, вчинені з порушенням встановлених правил, є недійсними.

Також однаковими є гарантії нотаріальної діяльності. Держава гарантує та забезпечує рівні умови доступу грома­дянам до зайняття нотаріальною діяльністю та рівні можли­вості нотаріусам в організації та здійсненні ними нотаріаль­ної діяльності.

Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема для перешкоджання виконанню ним своїх обов'язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, зокрема вимагання від нього, його помічника, інших працівників, які перебувають у трудових відносинах із нотаріусом, відомос­тей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону від 1 жовтня 2008 р. № 614-VI, з 1 червня 2009 р. державні та приватні нотаріуси вчиняють всі види нотаріальних дій.

Діяльність нотаріусів провадиться в єдиному правово­му полі держави України та здійснюється з дотриманням Конституції України, Закону України «Про нотаріат», інших законодавчих актів України. Нотаріуси у встановленому по­рядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що ви­пливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

Варто зауважити, що діяльність державних та приват­них нотаріусів України не обмежується віковими показника­ми. Однак, відповідно до ст. 16 Закону Республіки Молдова «Про нотаріат», однією з підстав для припинення нотаріаль­ної діяльності в республіці є досягнення віку 65 років. На нашу думку, цю норму треба запозичити і законодавству України^[2704].

Нотаріуси, незалежно від їхнього статусу зобов’язані дотримуватися таємниці щодо вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час учинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, зокрема про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права й обов’язки тощо.

Відмінність між державними та приватними нотаріу­сами полягає насамперед у фінансуванні державних нотаріа­льних контор, державних нотаріальних архівів, в яких пра­цюють державні нотаріуси та нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю, відповідальності цих нотаріусів, порядку прийому та звільнення з посади держав­них нотаріусів, порядку реєстрації приватної нотаріальної діяльності та її припинення й ін.

Робота приватного нотаріуса має свою специфіку, і йо­го відповідальність також специфічна. Як стверджує С. Маля- ренко, фактично діяльність приватного нотаріуса - це при­ватне підприємництво у сфері правозастосування з певними особливостями. Несучи адміністративну, кримінальну та ци­вільно-правову відповідальність, він також несе специфічну відповідальність, пов’язану із забороною виконувати свої обов’язки щодо вчинення нотаріальних дій. Зокрема в пе­редбачених ст. 12 Закону України «Про нотаріат» випадках у державних та приватних нотаріусів може бути анульовано свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (Свідоцтво), що означає заборону займатися нотаріальною діяльністю. Згідно зі ст. 29-1 зазначеного Закону, нотаріальна діяльність приватного нотаріуса може бути також зупинена на час дії передбачених законом обставин. Крім того, з під­став, передбачених ст. 30 цього Закону, нотаріальна діяль­ність приватного нотаріуса може бути припинена, в тому чи­слі й без анулювання Свідоцтва. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус має право вчи­няти нотаріальні дії лише після реєстрації приватної нотарі­альної діяльності та видачі йому реєстраційного посвідчен­ня. Нотаріальна діяльність, якщо вона не розпочата протя­гом 30 днів без поважних на те причин, може бути заблоко­вана шляхом анулювання реєстраційного посвідчення. Отже, приватного нотаріуса можна усунути від нотаріальної діяль­ності в чотирьох випадках^[2705].

З огляду на зміст ст. 12 Закону України «Про нотаріат» (зі змінами, внесеними Законом України від 6 вересня 2012 р.), Свідоцтво може бути анульовано у разі:

1) втрати нотаріусом громадянства України;

2) виїзду нотаріуса за межі України на постійне прожи­вання;

3) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності;

4) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала за­конної сили;

5) закриття кримінального провадження щодо нотарі­уса з нереабілітуючих підстав;

6) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

7) неодноразового порушення нотаріусом чинного за­конодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого по­рушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, під­приємств, установ, організацій, громадян;

8) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

9) порушення нотаріусом вимог, передбачених ч. 4 ст. 3 Закону України «Про нотаріат», тобто при занятті діяльніс­тю, несумісною з нотаріальною;

10) порушення нотаріусом вимог, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат», тобто при незбереженні нотаріальної таємниці;

11) порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України «Про нотаріат», тобто в разі вчинення нотаріальних дій на своє ім'я чи ім'я передбачених у цій статті осіб;

12) набрання законної сили рішенням суду про пору­шення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій;

13) знищення чи втрати нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або окремих документів;

14) неодноразового порушення нотаріусом правил про­фесійної етики, затверджених Міністерством юстиції України.

У цих випадках Свідоцтво може бути анульовано Міні­стерством юстиції України за рішенням Вищої кваліфікацій­ної комісії нотаріату, ухваленим на підставі подання відпові­дних територіальних головних управлінь юстиції.

Крім того, Законодавець надав право Міністерству юс­тиції України за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії но­таріату, ухваленим на підставі подання Нотаріальної палати України, у разі неодноразового порушення нотаріусом пра­вил професійної етики анулювати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Аналіз наведених підстав для анулювання Свідоцтва дає змогу розділити їх на такі групи:

1) підстави, пов'язані з професійною діяльністю;

2) підстави, викликані вчиненням злочину, не пов'я­заного з професійною діяльністю;

3) підстави, викликані вчиненням неетичного вчинку, не пов'язаного з професійною діяльністю;

4) підстави особистого характеру, зокрема втрата но­таріусом громадянства, виїзд за межі України на постійне місце проживання, втрата здоров'я, що перешкоджає нотаріаль­ній діяльності, обмеження дієздатності, визнання недієздат­ним або безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Передусім С. Маляренко зауважує, що за змістом ст. 12 Закону України «Про нотаріат» Свідоцтво може бути анульо­ване. Тобто, за логікою законодавця, може бути і не анульо­ване. Причому навіть за наявності таких підстав, як учинен­ня злочину чи визнання особи померлою або недієздатною. У будь-якому випадку ці питання виносяться на розсуд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату. Ми погоджуємося з дум­кою С. Маляренко, що для уникнення суперечностей ч. 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат» потрібно викласти у такій редакції: «Свідоцтво про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю анулюється Міністерством юстиції України» і далі за текстом. Таке формулювання не передбачає обов'яз­кового анулювання Вищою кваліфікаційною комісією нота­ріату вказаного свідоцтва в усіх випадках внесення відповід­ного подання: усе залежатиме від встановлених обставин справи. Водночас не дає права Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату на свавільний, волюнтаристський розсуд під час ухвалення рішень¹.

Аналіз ст. 12 Закону України «Про нотаріат» свідчить про безсистемність викладення підстав анулювання Свідоц­тва, оскільки певні провини нотаріуса не відмежовані від фа­кторів особистого характеру, не пов'язаних із вчиненням якихось протиправних діянь. Із погляду законодавчої техні­ки, підстави однієї і другої груп слід викласти або у двох статтях закону, або в одній статті, але спершу ті, що передба­чають певні провини нотаріуса, а далі решту. Викликає та­кож подив, що питання, пов'язані з анулюванням Свідоцтва за неодноразове порушення нотаріусом правил професійної етики, врегульовані у двох частинах ст. 12 Закону України «Про нотаріат» лише тому, що подання про анулювання та­кого Свідоцтва вносять різні суб'єкти права^{[2706] [2707].}

Законом України від 6 вересня 2012 р. зі ст. 2 Закону України «Про нотаріат» виключена можливість анулювати Свідоцтво з власної ініціативи нотаріуса. Водночас, згідно зі ст. 30 Закону, за заявою нотаріуса його нотаріальна діяль­ність може бути припинена. Отже, за задумом законодавця нотаріус може припинити свою нотаріальну діяльність, але Свідоцтво має право зберегти і працювати ким і де завгодно. Ми вважаємо слушною думку С. Маляренко, що такий підхід суперечить положенням ч. 4 ст. 3 Закону України «Про нота­ріат», у якій вказано, що нотаріус не може займатися підпри­ємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником ад­вокатських об'єднань, перебувати на державній службі тощо. Отже, відповідно до змісту Закону, не нотаріальна діяльність несумісна із зазначеними видами діяльності, а нотаріус не має права займатися ними. Проте, особа вважається нотаріу­сом доти, доки Свідоцтво не анульовано та не виключено з Державного реєстру. Виключивши зі ст. 12 Закону можли­вість анулювати Свідоцтво за поданням заяви нотаріуса, останнього фактично поставили у вразливе становище: він не може вільно розпоряджатися своїми правами, оскільки Свідоцтво може бути анульоване лише з ініціативи інших осіб або структур. Ми підтримуємо думку дослідника, що та­кий підхід суперечить вимогам ст. 43 Конституції України, яка гарантує кожній людині право вільно обирати собі від­повідне місце, вид і характер праці. Ніхто не може заборони­ти людині звільнитися з роботи, а анулювання Свідоцтва - це фактично звільнення з роботи^[2708].

Також С. Маляренко стверджує, що у ст. 12 Закону України «Про нотаріат» вживається застаріла термінологія, наприклад: «винесення обвинувального вироку», «винесен­ня ухвали», «винесення рішення», «набрання вироком чин­ності» тощо. Нині, згідно з Конституцією України, судові рі­шення ухвалюються (ст. 124), а вироки набирають законної сили (ст. 126). Всі процесуальні кодекси України приведені у відповідність до зазначеної конституційної термінології. З огляду на це, окремі положення Закону України «Про нотарі­ат» потребують відповідного редагування. Анулювання Сві­доцтва нотаріуса має наслідком втрату роботи за фахом¹.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» та для підвищення професійного рівня державних та приватних нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів та помічників приватних нотаріусів наказом Міністра юстиції України від 22.12.2010 р. № 3256/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2010 р. № 1331/18626, затверджено Порядок під­вищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помі­чників приватних нотаріусів.

У Законі України від 6 вересня 2012 р. № 5208-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо дер­жавного регулювання нотаріальної діяльності» викладено в новій редакції статтю 13, якою, вперше за незалежної Украї­ни, встановлено вимоги до помічника нотаріуса, майже ана­логічні вимогам до нотаріуса та скасовано статтю, яка регу­лювала вимоги до стажиста нотаріуса. Тобто з 1 січня 2013 р. на законодавчому рівні визначено правовий статус помічни­ка приватного нотаріуса в Україні. Фактично вказаним зако­ном посаду стажиста замінено на посаду помічника нотаріу­са, термін стажування продовжено до трьох років, а також заборонено нотаріусу мати більше одного помічника^{[2709] [2710].}

Помічник нотаріуса - це громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як три роки. Не може бу­ти помічником нотаріуса особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. І нотаріус, і його помічник не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в ор­ганах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім ви­кладацької, наукової і творчої діяльності, а також забороня­ється використовувати свій статус з метою одержання не­правомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Також помічнику нота­ріуса забороняється використовувати свій статус з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Тобто пре- зюмується високий кваліфікаційний рівень претендентів, які мають намір працювати помічником нотаріуса¹.

Законодавцем передбачено компетенцію помічника но­таріуса, а саме: за дорученням нотаріуса бере участь у прийомі фізичних осіб та представників юридичних осіб, складенні проектів правочинів, свідоцтв, інших документів, пов'язаних із учиненням нотаріальних дій, і статистичних звітів; вносить записи до реєстру для реєстрації нотаріальних дій, веде діло­водство та архів нотаріуса, готує та надсилає за дорученням нотаріуса запити до підприємств, установ і організацій щодо відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріа­льних дій, а також виконує іншу допоміжну і технічну роботу. На нашу думку, не всі повноваження можливо передбачити в законодавчому порядку. Тому приватний нотаріус вправі са­мостійно визначити повноваження помічника нотаріуса за­лежно від компетенції помічника нотаріуса, його ділових та особистих якостей. У разі підвищення кваліфікації помічника та за його згодою нотаріус вправі розширити повноваження, однак помічник нотаріуса не має права підписувати нотаріа­льні документи та використовувати печатку нотаріуса^{[2711] [2712].}

Оскільки з 1 січня 2013 р. приватний нотаріус має пра­во мати лише одного помічника, то у разі наявності двох та більше помічників у нотаріуса, то останній був змушений здійснити вибір, хто з працівників залишиться на посаді по­мічника, а інших - перевести на інші посади або звільнити¹.

Надзвичайно важливим для нотаріату України є ство­рення нотаріальних органів професійного самоврядування та запровадження обов’язковості членства у них нотаріусів. І цю особливість регламентовано змінами до Закону, які на­брали чинності 1 січня 2013 р. У статті 16 зазначено: «Про­фесійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, незалежності, демократичності, коле­гіальності, виборності, обов’язковості членства нотаріусів та виконання рішень органів професійного самоврядування, прийнятих відповідно до їх компетенції, забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі в професійному самоврядуванні»^{[2713] [2714].}

Нотаріальна палата України є організацією, яка здійс­нює професійне самоврядування у сфері нотаріату.

Тобто, саме Законом України від 6 вересня 2012 р. № 5410-VI, який набрав чинності з 1 січня 2013 р., вирішено питання створення в Україні органів професійного нотаріаль­ного самоврядування. Для реалізації цього Закону 29 березня 2013 р. відбувся Перший установчий з’їзд нотаріусів України, який не тільки вирішив питання створення Нотаріальної па­лати України як органу професійного самоврядування (зараз проходить процедура державної реєстрації об’єднання), але й затвердив Статут об’єднання, у якому врегульовано всі пи­тання його діяльності, зокрема мету, завдання, функції та повноваження об’єднання і його органів, питання членства, контролю за додержанням нотаріусами Правил професійної етики тощо^[2715].

Нотаріальна палата України є неприбутковою юриди­чною особою, має свою печатку. Діяльність Нотаріальної па­лати України здійснюється відповідно до законодавства та її статуту. Повноваження Нотаріальної палати України визна­чаються Законом України «Про нотаріат» та її статутом.

До повноважень Нотаріальної палати України нале­жать: представлення інтересів нотаріальних палат та нота­ріусів у державних та інших установах; забезпечення захис­ту соціальних та професійних прав нотаріусів; участь у про­веденні експертиз законопроектів з питань, пов’язаних із нотаріальною діяльністю; забезпечення підвищення квалі­фікації нотаріусів та їхніх помічників; контроль за дотри­манням нотаріусами правил професійної етики та інші повно­важення.

Членами Нотаріальної палати України можуть бути особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотарі­альною діяльністю. Розмір членських внесків та інших пла­тежів членів Нотаріальної палати України, необхідних для виконання її функцій, визначає з’їзд нотаріусів.

Зауважимо, що Нотаріальна палата України реєструється в порядку, визначеному Законом України «Про державну ре­єстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» з ура­хуванням особливостей, встановлених Законом «Про нотаріат». З’їздом нотаріусів України 10 січня 2014 р. затвердже­но нову редакцію Статуту Нотаріальної палати України.

Згідно з пунктом 2.4 Статуту, Нотаріальна палата України здійснює такі функції:

1) представляє членів НПУ у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх по­садовими та службовими особами, підприємствами, устано­вами, організаціями незалежно від форми власності, громад­ськими об’єднаннями та міжнародними організаціями, в ме­жах чинного законодавства приймає участь в роботі органів, що створюються Міністерством юстиції України, в громадсь­ких радах при органах державної влади та ін.;

2) захищає професійні інтереси нотаріусів та забезпе­чує гарантії нотаріальної діяльності;

3) захищає соціальні права членів палати;

4) сприяє підвищенню професійного рівня нотаріусів та наданню їм методичної допомоги;

5) виконує інші функції відповідно до Статуту та Зако­ну України «Про нотаріат».

Членство в Нотаріальній палаті України є індивідуаль­ним. Із моменту державної реєстрації нотаріальної палати її членами стають усі нотаріуси, які працюють у державних но­таріальних конторах, державних нотаріальних архівах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність. Згода нотаріу­са на набуття членства Нотаріальної палати України не по­требується. Водночас членами Нотаріальної палати України можуть бути особи, які мають свідоцтво про право на за­йняття нотаріальною діяльністю, але не провадять її.

Членство в Нотаріальній палаті України припиняється: внаслідок припинення права на зайняття нотаріальною діяль­ністю члена палати з підстав, передбачених Законом України «Про нотаріат»; у разі смерті члена палати; на підставі заяви члена палати, який не провадить нотаріальну діяльність, про припинення членства за власним бажанням, яке подається до Нотаріальної палати України.

Органами Нотаріальної палати України є: З'їзд нотаріу­сів України; Рада Нотаріальної палати України; Президент Нотаріальної палати України; Ревізійна комісія Нотаріальної палати України та Комісія з питань професійної етики.

Також у новій редакції викладено ст. 27 Закону України «Про нотаріат» щодо відповідальності приватного нотаріуса. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбало­сті приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.

Нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса по вчинення нотаріальної дії:

- подала неправдиву інформацію щодо будь-якого пи­тання, пов'язаного із учиненням нотаріальної дії;

- подала недійсні та/або підроблені документи;

- не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, по вчинен­ня якої звернулася особа.

Також вказаним законом увідповіднено до чинного законодавства ст. 32 Закону України «Про нотаріат», у якій зазначено, що приватний нотаріус сплачує податки, встано­влені Податковим кодексом України. Слід зауважити, що ще з

1 січня 2011 р. оподаткування приватних нотаріусів здійс­нюється відповідно до Податкового кодексу України від

2 грудня 2010 р. № 2755-VI.

Окремої статті, присвяченої оподаткуванню приватних нотаріусів у Податковому кодексі, немає. Податковий кодекс відніс нотаріуса до категорії (поняття) самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підпри- ємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб¹. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, здійснюється відповідно до ст. 178 ПКУ.

Відповідно до п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI оподатковуваним до­ходом особи, що проводить незалежну професійну діяльність вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між дохо­дом і документально підтвердженими витратами, необхід­ними для провадження певного виду незалежної професій­ної діяльності. У разі, якщо приватний нотаріус не отримав в органах державної податкової служби свідоцтво про держав­ну реєстрацію, то об'єктом оподаткування для нього є дохо­ди, отримані від такої діяльності без урахування витрат. До­ходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатко­вуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 Подат­кового кодексу України^{[2716] [2717].}

Суттєві зміни також внесено до ст. 33 Нотаріального Закону, яка регулює питання здійснення перевірки організа­ції нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотриман­ня ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

Має рацію Н. Карнарук, зауваживши, що метою держа­вного контролю за нотаріальною діяльністю можна визнати забезпечення дотримання всіма суб’єктами нотаріальної ді­яльності вимог чинного законодавства та встановленого по­рядку організації та здійснення такої діяльності, забезпе­чення найефективнішої реалізації основного призначення нотаріальної діяльності - захисту та охорони прав, свобод та законних інтересів людини у сфері цивільного обігу, ство­рення оптимальних умов для розпорядження власністю¹.

Ми погоджуємося з думкою Н. Карнарук, що мета дер­жавної контрольної діяльності в сфері нотаріату, диферен­ціюється у відповідних завданнях та функціях, перебуваючи із зазначеними категоріями у тісному, органічному зв’язку. Виокремлено такі завдання державного контролю за нотарі­альною діяльністю: а) забезпечення виконання вимог чин­ного законодавства в сфері нотаріату, дотримання податко­вої дисципліни; б) забезпечення формування висококваліфі­кованого кадрового складу державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів та працівників державного нотаріаль­ного архіву; в) забезпечення дотримання встановленого по­рядку організації нотаріальної діяльності, ефективного ви­конання нотаріусами своїх обов’язків, якісного рівня надан­ня нотаріальних послуг населенню; г) забезпечення дотри­мання законності вчинення нотаріальних дій та дотримання встановленої відповідної процедури їх здійснення; ґ) забезпе­чення виявлення складнощів нотаріальної практики, уза­гальнення та формування рекомендацій щодо правильного застосування законодавства в сфері нотаріату, надання прак­тичної та методично-інформаційної допомоги особам, які вчиняють нотаріальні дії; д) забезпечення запобігання право­порушенням у зазначеній сфері діяльності, виявлення та усунення відповідних причин та умов їх вчинення; е) забез­печення виявлення фактів правопорушень та притягнення винних до відповідальності, відшкодування завданих непра­вомірною діяльністю збитків^{[2718] [2719].}

Міністерство юстиції України, Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автоном­ній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі проводять перевірку організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діло­водства за певний період. Проведення повторної перевірки з тих питань, які вже були предметом перевірки, не допуска­ється, крім перевірки звернень громадян чи юридичних осіб у межах предмета звернення та повноважень Міністерства юстиції України, Головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Свою діяльність Мі­ністерство юстиції здійснює відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228^[2720].

До одного з основних завдань Мін'юсту належить ор­ганізація роботи нотаріату. Зокрема в четвертому пункті вказаного Положення на Мін'юст щодо діяльності нотаріату держави покладено такі завдання:

- організація роботи нотаріату;

- протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги).

Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.

Перевірка організації нотаріальної діяльності приват­ного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріа­льних дій та виконання правил нотаріального діловодства, крім повторних перевірок, передбачених Законом України «Про нотаріат», проводиться не частіше одного разу на два роки виключно на робочому місці (у конторі) приватного нотаріуса з обов’язковим повідомленням його про прове­дення такої перевірки.

Приватний нотаріус зобов’язаний надавати посадовим особам, уповноваженим проводити перевірку, відомості та документи щодо організації нотаріальної діяльності, дотри­мання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

У разі виявлення під час перевірки порушень в органі­зації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса або не­одноразових порушень ним правил нотаріального діловодс­тва Міністерство юстиції України, Головне управління юсти­ції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які проводили перевірку, можуть зупинити або припинити нотаріальну діяльність приватного нотаріуса з підстав та у порядку, передбачених вказаним Законом.

У разі виявлення під час перевірки неодноразового грубого порушення порядку вчинення нотаріальних дій сві­доцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю при­ватного нотаріуса може бути анульовано у порядку та на під­ставах, передбачених вказаним Законом.

Зауважимо, що Наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 р. № 357/5 затверджено Порядок прове­дення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріа­льної діяльності приватних нотаріусів, дотримання держав­ними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріа­льних дій та виконання правил нотаріального діловодства, який регулює не лише порядок здійснення перевірки прива­тних нотаріусів, але й державних нотаріусів.

Ми погоджуємося з думкою І. Левченко та В. Клемпарсь- кої, що публічно-правова діяльність нотаріуса, втілюючи принципи гуманізму, справедливості, засновується насампе­ред на дотриманні морально-етичних вимог і професійних правил, які є стрижнем його професійної діяльності^[2721].

Варто зазначити, що наказом Міністерства юстиції України від 14 березня 2013 р. вперше було затверджено Правила професійної етики нотаріусів України. Міністерст­вом юстиції України ухвалено наказ від 4 жовтня 2013 р. № 2104/5 «Про затвердження Правил професійної етики но­таріусів України»^[2722]. Отже, вказаним наказом ухвалено нові правила етики нотаріусів.

Правила професійної етики нотаріусів України розроб­лені відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» і ви­значають принципи професійної етики нотаріуса, якими но­таріус має керуватися у відносинах із державними органами, фізичними та юридичними особами, іншими нотаріусами.

Завданнями Правил є: забезпечення довіри суспільства та громадян до нотаріусів; забезпечення ефективності вико­нання завдань і функцій органів нотаріату; підвищення ав­торитету нотаріату та репутації нотаріусів; розширення мо­жливостей впливу громадськості на якість діяльності нота­ріусів; інформування фізичних та юридичних осіб про пове­дінку, яку вони мають право очікувати від нотаріусів.

Правила професійної етики нотаріусів визначають за­гальні стандарти професійної етики нотаріуса, морально- етичні принципи нотаріуса під час здійснення нотаріальної діяльності та професійно-етичні правила поведінки у відно­синах із колегами, Нотаріальною палатою України, держав­ними органами, установами, організаціями, фізичними та юридичними особами, які до нього звертаються, засобами масової інформації. Крім того, встановлено стандарти пове­дінки нотаріусів у позаслужбовий час, рекламування та ін­формування нотаріальної діяльності.

Особливу увагу в нормативному акті приділено основ­ним принципам професійної поведінки нотаріусів, до яких належать: незалежність; законність; об’єктивність та неупе­редженість; конфіденційність; добросовісність; чесність; по­вага до професії; культура поведінки.

Ці Правила є обов’язковими для нотаріусів, порушення яких тягне відповідальність у порядку і випадках, передба­чених Законом України «Про нотаріат».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відображає відносини власності, які виника­ють у процесі офіційного визнання та підтвердження держа­вою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, а також обтяження таких прав шляхом вне­сення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Використання реєстрації таких прав зумовлене необхідністю ефективного застосування на практиці норм чинного законодавства України з питань, пе­редбачених для здійснення такої реєстрації¹.

Із 1 січня 2013 р. набрали чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухо­ме майно та їх обтяжень»^{[2723] [2724], які полягають у тому, що держав­ним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на яко­го покладені функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та збільшено розмір стра­хової суми, яку нотаріус повинен внести до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю до однієї тисячі мінімаль­них заробітних плат.}

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну реєстра­цію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», систе­му органів державної реєстрації прав становлять:

- Міністерство юстиції України;

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав;

- органи державної реєстрації прав, утворені Міністер­ством юстиції України в установленому законодавством порядку;

- органи місцевого самоврядування сільських населе­них пунктів (з 1 січня 2016 р.)¹.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703 відповідно до ст. 15 Закону України «Про дер­жавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх об­тяжень» затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядок надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання ін­формації з Державного реєстру речових прав на нерухоме май­но»^{[2725] [2726] не лише затвердила новий Порядок, але й скасувала Пос­танову Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703.}

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а та­кож процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень в установлених законом випад­ках проводиться відповідно до вимог та з урахуванням особ­ливостей, визначених Порядком.

Законом України від 4 липня 2012 р. № 5037-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстра­ції земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно»^[2727] внесено зміни до ст. 28 Закону України «Про нотаріат», яка регулює порядок страхування цивільно-правової відповіда­льності приватного нотаріуса.

Для забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок учиненої нотаріальної дії здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухо­ме майно та їх обтяжень» шкоди приватний нотаріус зо­бов'язаний до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності. Законодавцем встановлено мінімальний розмір страхової суми в розмірі тисячу мінімальних розмірів заробітної плати.

Приватний нотаріус не несе відповідальності щодо зо­бов'язань держави, а держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірними діями приватного нотарі­уса під час здійснення ним нотаріальної діяльності функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно. Розмір відшкодування заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Ми погоджуємося з думкою В. Никифорака, що, з огля­ду на буквальне розуміння змісту цієї статті, можна ствер­джувати, що вчинення нотаріусом дій, які суперечать зако­нодавству, внаслідок грубої необережності не звільняє стра­ховика від обов'язку виплатити страхове відшкодування^[2728].

Також Закон України «Про нотаріат» доповнено стат­тею 46-1, якою передбачено повноваження нотаріусів у сфе­рі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Нотаріус під час учинення нотаріальних дій із нерухо­мим майном, об'єктом незавершеного будівництва має до­ступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про держав­ну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обме­жень» і який має печатку такого реєстратора.

Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який учиняє відповідну нотаріальну дію.

Нотаріус під час учинення нотаріальних дій з нерухо­мим майном, об'єктом незавершеного будівництва здійс­нює пошук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстровані речові права на неру­хоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг із Держа­вного реєстру речових прав на нерухоме майно, який зали­шається у справі державної нотаріальної контори чи прива­тного нотаріуса.

Законодавець наділив нотаріуса окремими повнова­женнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у результаті нотаріальних дій, а саме: нотарі­ус здійснює державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких була проведена раніше, тобто до 1 січня 2013 р., а також здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в результаті нотаріальної дії з такими об'єктами. Та­кож нотаріусу безпосередньо під час учинення нотаріальної дії надана можливість отримати витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нотаріус, яким учинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих ви­ключно у результаті вчинення такої дії.

У разі, коли у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном виникають речові права, що є похідними від права власності, за відсутності державної реєстрації пра­ва власності на таке майно у Державному реєстрі прав нота­ріус, яким учиняється нотаріальна дія, одночасно проводить державну реєстрацію права власності на таке майно та дер­жавну реєстрацію речового права, що є похідним від нього^[2729].

Зауважимо, що згідно із Законом України від 20 жовтня 2014 р. № 1709-VII «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо деяких питань спадкування» з 1 січ­ня 2016 р. внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими до системи органів державної реєстрації прав включено органи місцевого самоврядування сільських насе­лених пунктів.

Посадова особа органу місцевого самоврядування сіль­ського населеного пункту як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора щодо реєстрації прав спад­коємців першої та другої черги за законом (і у випадку спад­кування ними за законом, і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на успадковане ними нерухоме майно, а також щодо реєстрації прав власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя¹.

Державні реєстратори, державні кадастрові реєстрато­ри, нотаріуси, посадові особи органів місцевого самовряду­вання сільських населених пунктів, державні виконавці за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Дії або бездіяльність державного реєстратора, держав­ного кадастрового реєстратора, нотаріуса, посадової особи органу місцевого самоврядування сільського населеного пун­кту, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

Шкода, завдана органом державної реєстрації прав, дер­жавним реєстратором, державним кадастровим реєстратором, нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самовряду­вання сільського населеного пункту, державним виконавцем фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов'язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набра­ло законної сили, у порядку, встановленому законом^{[2730] [2731].}

Законом України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII

«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню терори­зму та фінансуванню розповсюдження зброї масового зни­щення», який набрав чинності 6 лютого 2015 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійс­нюються суб’єктами фінансового моніторингу в сфері запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фі­нансуванню розповсюдження зброї масового знищення, що охоплюють проведення державного фінансового моніторин­гу та первинного фінансового моніторингу.

Об’єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов’я­зані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять у разі наявності ризиків використання цих акти­вів для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочин­ним шляхом, фінансування тероризму та фінансування роз­повсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 455 затверджено нове Положення про Державну службу фінансового моніторингу України¹.

Законом України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, оде­ржаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінан­суванню розповсюдження зброї масового знищення»^{[2732] [2733] суттєво доповнено ст. 8 Закону України «Про нотаріат», яким розшире­но поняття нотаріальної таємниці. Зокрема на законодавчому рівні встановлено, що не є порушенням нотаріальної таємниці подання нотаріусом в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсю­дження зброї масового знищення», інформації центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.}

Нотаріус не несе дисциплінарної, адміністративної, ци­вільно-правової та кримінальної відповідальності за подан­ня центральному органу виконавчої влади, що реалізує дер­жавну політику в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінан­суванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, інформації про фінансову операцію, на­віть якщо такими діями завдано шкоди юридичним або фі­зичним особам, та за інші дії, якщо він діяв у межах виконан­ня Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінан­суванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Слід зауважити, що вказаним законом скасована норма про те, що нотаріуси як суб'єкти первинного фінансового моніторингу не повідомляють Спеціально уповноважений орган про свої підозри щодо фінансових операцій у разі, як­що відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних дій, крім ви­падків посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи переви­щує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іно­земній валюті, еквівалентну 400000 гривень (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансу­ванню тероризму»).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 вказаного Закону, з 6 лютого 2015 року фінансова операція підлягає обов'язковому фінан­совому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійсню­ється, дорівнює чи перевищує 150000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та на­дають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь- яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуаль­не) казино, - 30000 гривень) або дорівнює чи перевищує су­му в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну 150000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30000 гривень) та має одну або більше таких ознак:

1) переказ коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження коштів з анонімного (номерного) ра­хунка з-за кордону; зарахування або переказ коштів у разі, якщо хоча б одна із сторін-учасників фінансової операції має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнахо­дження в державі, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон, а також переказ коштів на раху­нок, відкритий у фінансовій установі, зареєстрованій у за­значеній державі;

2) купівля-продаж за готівку чеків, дорожніх чеків, у тому числі інших платіжних інструментів або платіжних за­собів чи засобів платежу;

3) зарахування або переказ коштів, надання або отри­мання кредиту (позики), здійснення інших фінансових опе­рацій у разі, якщо хоча б одна із сторін-учасників фінансової операції має відповідну реєстрацію, місце проживання чи мі­сцезнаходження в державі (на території), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, між­урядових організацій, що провадять діяльність у сфері боро­тьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансу­ванням розповсюдження зброї масового знищення (в тому числі дипломатичне представництво, посольство, консульс­тво такої іноземної держави), або однією із сторін-учасників фінансової операції є особа, яка має рахунок у банку, зареєс­трованому у зазначеній державі (території). Перелік таких держав (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, на основі ви­сновків міжнародних, міжурядових організацій, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню те­роризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, і підлягає оприлюдненню;

4) фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів);

5) здійснення розрахунку за фінансову операцію у го­тівковій формі;

6) зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи-підприємця чи списання коштів з поточ­ного рахунка юридичної або фізичної особи-підприємця, пе­ріод діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєст­рації, або зарахування коштів на поточний рахунок чи спи­сання коштів з поточного рахунка юридичної або фізичної особи-підприємця у разі, якщо операції на зазначеному раху­нку не здійснювалися з дня його відкриття;

7) переказ коштів за кордон за зовнішньоекономічни­ми договорами (контрактами), крім переказів коштів за до­говорами (контрактами), які передбачають фактичне поста­чання товарів на митну територію України;

8) обмін банкнот на банкноти іншого номіналу;

9) здійснення фінансових операцій з цінними паперами на пред’явника, які не депоновані в депозитарних установах;

10) здійснення операцій з векселями (крім фінансових казначейських векселів), ордерними цінними паперами;

11) перерахування або отримання коштів неприбутко­вою організацією;

12) здійснення фінансових операцій за правочинами, форма розрахунків за якими не визначена;

13) одержання (сплата, переказ) страхового чи пере- страхового платежу (страхового чи перестрахового внеску, страхової чи перестрахової премії), крім сплати єдиного вне­ску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

14) проведення страхової чи перестрахової виплати або страхового чи перестрахового відшкодування або виплати викупної суми, крім зарахування чи списання коштів на/з рахунки (рахунків) державних позабюджетних фондів;

15) виплата (передача) особі виграшу в лотерею, при­дбання фішок, жетонів, внесення особою в інший спосіб пла­ти за право участі в азартній грі, виплата (передача) виграшу суб'єктом господарювання, який проводить азартні ігри;

16) надання кредитних коштів особі, яка є членом не- банківської кредитної установи, в один і той самий день два рази і більше за умови, що загальна сума фінансових опера­цій дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною пер­шою цієї статті;

17) фінансові операції осіб, щодо яких встановлено ви­сокий ризик.

Відповідно до вимог ст.ст. 6-9, 11 Закону України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розпо­всюдження зброї масового знищення» Міністерство юстиції України як суб'єкт державного фінансового моніторингу На­казом від 18 червня 2015 р. № 999/5 затвердило «Положення про здійснення фінансового моніторингу суб'єктами пер­винного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України» (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. № 735/27180).

Вказане Положення обов'язкове до виконання та за­стосування Суб'єктами та їх відокремленими підрозділами, державне регулювання і нагляд за діяльністю яких у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення здійснює Мін'юст, а саме: нотаріуси; адвокати, адвокатські бюро та об'єднання; суб'єкти господарювання, що надають юридичні послуги (за винятком осіб, що надають послуги у межах трудових правовідносин).

Зокрема Положенням регулюються питання:

- встановлення правил фінансового моніторингу та програм здійснення фінансового моніторингу;

- здійснення ідентифікації, верифікації клієнта (пред­ставника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформа­ції про клієнта у випадках, встановлених законом;

- управління ризиками;

- виявлення фінансових операцій, що підлягають фі­нансовому моніторингу та які можуть бути пов'язані, стосу­ються або призначені для фінансування тероризму та фінан­сування розповсюдження зброї масового знищення;

- зупинення фінансових операцій;

- призначення працівника, відповідального за прове­дення фінансового моніторингу;

- підготовки персоналу Суб'єкта (відокремлених під­розділів) для виконання вимог законодавства у сфері запобі­гання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінан­суванню розповсюдження зброї масового знищення.

На нашу думку, нотаріусами під час здійснення фінан­сового моніторингу не застосовуються вимоги розділу ІІ вка­заного Положення, оскільки вони провадять свою діяльність одноособово та не призначають відповідального працівника для здійснення вказаних повноважень.

Нотаріус відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено вказаним Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієн­та). Ідентифікація та верифікація клієнта (представника кліє­нта) здійснюються до/або під час встановлення ділових від­носин, учинення правочинів (крім випадків, передбачених вказаним Законом), але до проведення фінансової операції.

Оцінювання ризику клієнта здійснюється нотаріусом за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, геогра­фічним розташуванням держави реєстрації клієнта або уста­нови, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від нотаріуса.

Нотаріус зобов'язаний розробляти власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочин­ним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням критеріїв ризику, визначених Мінфіном, та особливостей здійснення нотаріальної діяльності.

Нотаріус за результатом аналізу ідентифікаційних да­них клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність, встановлює категорії клієнтів, які мають низький, середній або високий ризик проведення ни­ми операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (від­миванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансу­ванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення. Водночас нотаріус вправі переглянути рівень ризику.

Нові форми обліку інформацій затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2013 р. № 496 «Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов'я­заної із здійсненням фінансового моніторингу, та інструкції щодо їх заповнення»¹.

Нотаріуси як суб'єкти первинного фінансового моніто­рингу є відповідальними за проведення фінансового моніто­рингу, а у разі порушення вимог цього Закону несуть відпо­відальність згідно із законом. Відповідно до ст. 24 Закону України від 14 жовтня 2014 р. № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансу­ванню розповсюдження зброї масового знищення» особи, винні у порушенні вимог вказаного Закону, несуть криміна­льну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом, а також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законом, а юриди­чні особи, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бу­ти ліквідовані за рішенням суду^{[2734] [2735].}

Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2010 р. № 2340/5 затверджено Порядок розгляду справ про порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) дохо­дів, одержаних злочинним шляхом, та застосування санкцій^[2736].

Слід зауважити, що певних змін зазнала ст. 34 Закону України «Про нотаріат», що регулює компетенцію нотаріусів. Станом на 2015 рік державні та приватні нотаріуси України вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіре­ності тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюд­них торгів (аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюд­них торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;

8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;

9) накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає дер­жавній реєстрації;

10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок із них;

11) засвідчують справжність підпису на документах;

12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;

14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;

15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;

16) посвідчують час пред’явлення документів;

17) передають заяви фізичних та юридичних осіб ін­шим фізичним та юридичним особам;

18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;

19) вчиняють виконавчі написи;

20) вчиняють протести векселів;

21) вчиняють морські протести;

22) приймають на зберігання документи.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, ак­тів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що зали­шаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріаль­них документів, викладаються на спеціальних бланках нота­ріальних документів.

Зразок, опис, порядок витрачання, зберігання, обігу та звітності спеціальних бланків нотаріальних документів уста­новлюються Кабінетом Міністрів України.

Зауважимо, що введення бланків нотаріальних доку­ментів на Україні було запроваджено ще 1 жовтня 1996 р.

На думку знаних українських дослідників нотаріальної діяльності В. Черниша та О. Неліна, під час реформування українського нотаріату, крім повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, в новому Законі «Про нотаріат та організа­цію нотаріальної діяльності в Україні» дозволити нотаріу­сам, як самостійний напрям нотаріальної діяльності, надання консультацій із питань забезпечення оформлення прав на нерухоме майно; участь нотаріусів у врегулюванні конфлік­тних ситуацій шляхом процедури медіації; збір необхідних документів на реєстрацію прав і юридичних осіб; участь у зборах органів управління юридичних осіб з питань вибор­ності (призначення) органів управління, розпорядження май­ном тощо¹.

Між державними та приватними нотаріусами є багато спільного, зокрема:

- назва професії (ст. 1 Закону України «Про нотаріат» (надалі Закону);

- єдина правова основа діяльності нотаріату (ст. 2 За­кону);

- державне регулювання нотаріальної діяльності (ст. 2-1 Закону);

- єдині вимоги до посади нотаріуса (ст. 3 Закону);

- права та обов'язки (ст.ст. 4-9 Закону);

- права вступу до професії (ст.ст. 10-11 Закону)

- однакові випадки анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (ст. 12 Закону);

- компетенція державних та приватних нотаріусів та ін.^{[2737] [2738].}

Слід зазначити, що належну увагу приділено підви­щенню кваліфікації працівників нотаріату. Наприклад, діє наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2014 р. № 1422/5 «Про затвердження Порядку підвищення кваліфі­кації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних кон­тор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 серпня 2014 року № 1046/25823^[2739].

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку, метою підви­щення кваліфікації державних та приватних нотаріусів, кон­сультантів державних нотаріальних контор і державних но­таріальних архівів, помічників приватних нотаріусів є вдос­коналення їх професійної підготовки шляхом оновлення, по­глиблення і розширення професійних знань, умінь і навичок, забезпечення інформацією про зміни у чинному законодав­стві та практиці їх застосування при здійсненні нотаріальної діяльності.

Наголошено, що підвищення кваліфікації є безперер­вним процесом і здійснюється на принципах доступності, ґрунтовності, системності й послідовності навчання, поєд­нання теоретичних знань з практичними вміннями та на­вичками.

Підвищення кваліфікації державних та приватних но­таріусів, консультантів державних нотаріальних контор і державних нотаріальних архівів, помічників приватних но­таріусів здійснюється за такими видами: самостійне навчан­ня; навчання за професійними програмами підвищення ква­ліфікації та за програмами тематичних короткострокових семінарів, які організовуються Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції за дорученням Міністерства юстиції та вищими навчальними закладами; навчання за програмами тематичних короткострокових се­мінарів, які організовуються самоврядними організаціями нотаріусів та науковими установами.

На думку Ю. Бисаги, нотаріус - фахівець із юридичних питань, нотаріус - радник, довірена особа учасників юридич­них угод, нотаріус - носій правової захищеності, нотаріус - га­рант збереження доказів, нотаріус - уповноважений правосу­ддя. Багато чого до цих висловів можна ще додати, але найто­чніше визначення нотаріуса, на думку дослідника, надав пред­ставник Ради Європи на Віденській конференції, яка відбулася 25 лютого 1995 року: «Нотаріус - це особа, яка є гарантом правової захищеності. Місія нотаріуса як довіреної особи та третейського свідка полягає в охороні домовленостей і, вихо­дячи з принципу справедливості, захисту слабшого перед си­льним, незнаючого перед тим, хто знає. З моменту історично­го виникнення нотаріату в руках нотаріуса знаходяться інте­реси сторін, він захищає діяльність і майно людини, права особи і власності як невід’ємний елемент свободи її власника. Нотаріус стоїть на варті гідності людини і використовує всі можливості, аби забезпечити їй доступ до свободи прийняття рішення в умовах повної захищеності»¹.

К. Чижмарь стверджує, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного ре­гулювання нотаріальної діяльності» 6 вересня 2012 р. став завершальним етапом реформування українського нотаріату. За період із 2010 до 2013 р. Україною було проведено ґрунто­вну роботу, насамперед на законодавчому рівні, щодо забез­печення умов для вступу українського нотаріату до Міжнаро­дного союзу Латинського нотаріату. Зокрема створено єдиний орган самоорганізації та регулювання нотаріальної діяльності - Нотаріальну палату України та затверджено Правила профе­сійної етики нотаріусів. Проведено широкомасштабну рефор­му в сфері реєстрації речових прав за участі нотарів, кращий досвід якої поширено на території багатьох пострадянських країн. Ці чинники та кропітка щоденна праця вітчизняних но­таріусів одержали міжнародне визнання та схвалення світової нотаріальної спільноти - 9 жовтня 2013 р. український нота­ріат було прийнято до МСЛН, до якого входять асоціації нота­ріусів більшості країн Європи^{[2740] [2741].}

Як зауважує Президент Нотаріальної палати України Н. Василина, основною проблемою на практиці є неузгодже­ність законодавчих актів, ухвалення та намагання впровадити суто популістські акти, зокрема й стосовно нотаріальної діяль­ності. Всі нотаріуси очікують чітких правових норм для вико­нання з метою забезпечення безспірності вчинюваних нотаріа­льних дій. Тому нотаріуси очікують насамперед приведення у відповідність між собою низки законів та нормативно- правових актів, пропозиції щодо яких було підготовлено робо­чою групою для підготовки змін до законодавства України, створеною у березні 2014 р. за ініціативою Міністерства юстиції України та НПУ. Серед цих пропозицій - розширення повнова­жень нотаріусів як державних реєстраторів, удосконалення чинних, наповнення та створення нових електронних реєстрів (наприклад, реєстру недієздатних та обмежено дієздатних осіб для захисту їхніх прав), дієвість впровадження електронного цифрового підпису, низка пропозицій щодо процедурних пи­тань учинення нотаріальних дій, діловодства тощо¹.

Наприклад, Проект Нотаріального процесуального ко­дексу від 19 вересня 2008 р. № 3197, в якому відображено теоретичні напрацювання нотаріального процесу, був пред­метом розгляду Верховної Ради України. Однак ідея такого кодексу не була підтримана^{[2742] [2743]. У Висновку Головного науково- експертного управління Верховної Ради України від 25 лю­того 2010 р. зазначалося, що процесуальні кодекси регулю­ють здійснення правосуддя як розгляду певних справ між учасниками відповідного спору, а не як здійснення дій, що самі собою не є предметом спору, як це відбувається під час нотаріальної діяльності. На думку Головного науково-екс­пертного управління, намагання надати притаманну судо­вому розгляду процесуальну форму вчиненню нотаріальних дій призведе до надмірної формалізації цього процесу[2744].}

Верховна Рада України ухвалила 20 жовтня 2014 р. № 1709-VII Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування»^[2745], яким роз­ширено з 1 січня 2016 р. повноваження. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат», посадові особи органів місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії у сільсь­ких населених пунктах, незалежно від реєстрації у ньому при­ватного нотаріуса. До компетенції посадових осіб органів міс­цевого самоврядування у сільських населених пунктах, із 1 січня 2016 р. також належать видача свідоцтва про право на спадщину та видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. Однак право видавати свідоцтва про право на спадщину та видавати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя мають право лише уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування, які мають вищу юридичну освіту, досвід роботи у галузі права не менше трьох років, пройшли протягом року стажування у державній нота­ріальній конторі або приватного нотаріуса, завершили на­вчання щодо роботи з єдиними та державними реєстрами, що функціонують у системі Міністерства юстиції України, та склали іспит із спадкового права у порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Водночас слід зауважити, що лише Наказом Міністерства юстиції України від 25 травня 2015 р. № 779/5 затверджено Порядок проходження уповно­важеними посадовими особами органу місцевого самовряду­вання стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса з питань оформлення спадкових прав та Наказом Міністерства юстиції України від 25 червня 2015 р.

№ 1075/5 затверджено Порядок проведення іспиту комісією з питань складення іспиту із спадкового права посадовими осо­бами органів місцевого самоврядування, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій. Контроль за організацією нотарі­альної діяльності уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування, дотриманням ними порядку вчи­нення нотаріальних дій та виконанням правил нотаріального діловодства здійснюється Міністерством юстиції України.

На думку Н. Василини, законодавчі ініціативи щодо пе­редачі повноважень з оформлення спадщини від нотаріусів до сільських рад, які останнім часом були актуальні в парламенті, на жаль, є тільки політичними авантюрами для швидкого отримання балів перед виборами і не мають нічого спільного з обіцяним «поліпшенням» порядку оформлення спадкових прав на нерухомість для жителів сільських місцевостей. Дуже важливо, щоб такі речі більше не повторювалися¹.

Народними депутатами України І. Алексєєвим та А. Пома- зановим 2 квітня 2015 р. на розгляд Верховної Ради України внесено законопроект № 2516 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення порядку забезпечення охорони нотаріальної таємниці». На думку авторів законопрое­кту, нині є прогалини в механізмі забезпечення охорони нота­ріальної таємниці. Відтак Законом України «Про нотаріат» встановлено, що обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється не тільки на нотаріусів, але і на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи; залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріа­льної таємниці (ч. 3 ст. 8), тоді ж як згідно з кримінально- процесуальним законодавством, тільки нотаріуси не можуть бути допитані як свідки з питань, що становлять нотаріальну таємницю (п. 3 ч. 2 ст. 65 КПК України). Пропонується доповни­ти п. 3 ч. 2 ст. 65 КПК України положенням, що не підлягають допиту як свідки нотаріуси та інші особи, які згідно з законом зобов'язані дотримуватися нотаріальної таємниці - про відомо­сті, які становлять нотаріальну таємницю^{[2746] [2747].}

Необхідно зазначити, що В. Черниш вважає, що пред­метом нотаріальної таємниці є не лише інформація, яка стала відомою нотаріусу від заінтересованої особи, а й ті відомості, які він отримав з інших джерел під час виконання своїх про­фесійних обов'язків, а також його процесуальна дієздатність, яка спрямована на досягнення певного правового результату^[2748].

Народними депутатами України Н. Новаком та С. Алєк- сєєвим 23 квітня 2015 р. внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект № 2716 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання повноважень нота­ріусам забезпечувати докази». У проекті пропонується надати нотаріусу право забезпечувати докази для розгляду цивільних чи адміністративних справ у судах або інших органах державної влади. Ухвалення цього проекту, на думку суб'єктів права зако­нодавчої ініціативи, забезпечить заповнення прогалин в украї­нському законодавстві щодо забезпечення доказів та дасть змогу належно врегулювати відносини у цій сфері. У Висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України від 28 вересня 2015 р. зазначалося, що чинне процесу­альне законодавство України вже передбачає порядок забезпе­чення доказів у відповідному провадженні. Зважаючи на вимо­ги ч. 1 ст. 124 Конституції України про те, що делегування функ­цій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються, вважаємо, що нотарі­уси не можуть мати повноваження щодо забезпечення доказів у справі, яка є на розгляді в суді. У зв'язку з цим забезпечення до­казів нотаріусом можливе найперше щодо цивільних, госпо­дарських, а також за аналогією й адміністративних справ, судо­ве провадження за якими ще не відкрито, тобто фактично йдеться не про докази у справі, а про певні фактичні дані, які надалі можуть бути доказами у відповіднійсправі^[2749].

Народними депутатами України Р. Сидоровичем, М. Поля- ковим, Д. Силантьєвим, Г. Кривошеєю, Ю. Македоном, В. Івчен- ком, В. Голубом, О. Сотник, С. Соболєвим, В. Ар'євим, П. Сабашу- ком 21 травня 2015 р. на розгляд Верховної Ради України вне­сено законопроект № 2929 «Про внесення змін до деяких зако­нодавчих актів України щодо розширення повноважень нота­ріуса як спеціального суб'єкта державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема пропонується викла­сти в новій редакції статтю 46-1 Закону України «Про нотаріат». У статті пропонується, що нотаріус лише у випадках, передбаче­них Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює пошук у ньому відомостей про зареєстровані речові права на не­рухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який під час учинення нотаріальної дії з нерухомим майном залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса¹.

На думку М. Дякович, питання майнової відповідальності та відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями або бездіяльністю нотаріуса, розширення функцій нота­ріуса мають посісти належне місце у Законі України «Про нота­ріат» та відповідних нормах Цивільного кодексу^{[2750] [2751].}

О. Нелін зазначає, що виникла потреба в детальному по­дальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфі­кації нотаріусів та їхньої відповідальності - адже саме від якості роботи органів нотаріату залежить правильне функціонування цивільного обороту, ефективність захисту майнових прав і за­конних інтересів громадян і юридичних осіб тощо^[2752].

М. Дякович пропонує також доповнити Сімейний ко­декс України положенням, що одним із юрисдикційних спо­собів охорони і захисту прав та законних інтересів членів сімейних правовідносин є нотаріальна діяльність^[2753].

Також, на думку науковця, необхідно доповнити Закон України «Про нотаріат» статтею 7-1 під назвою «Нотаріаль­ний акт», в якій дати визначення нотаріального акта: «Це публічне рішення нотаріуса, яке ухвалюється та виражається у формі документа на підставі правових норм та закріплює волю сторін, спрямоване на виникнення, зміну або припи­нення відповідних правовідносин, забезпечує охорону прав та інтересів суб'єктів цих правовідносин і наділене доказо­вою і виконавчою силою»¹.

Нотаріальна спільнота та науковці, які опікуються пи­таннями нотаріату, неодноразово порушували на науково- практичних конференціях питання про долучення українсь­кого нотаріату до світового досвіду країн, в яких існує класи­чний нотаріат латинського типу, про законодавче врегулю­вання умов та процедури передачі певних суперечок із суду на розгляд медіатору. На думку О. Неліна, це значно змен­шить завантаженість судів^{[2754] [2755].}

Зокрема, В. Черниш та О. Нелін пропонують у новому Законі України «Про нотаріат та організацію нотаріальної діяльності в Україні» дозволити нотаріусам, як самостійний напрям нотаріальної діяльності, надання консультацій із пи­тань забезпечення оформлення прав на нерухоме майно; участь нотаріусів у врегулюванні конфліктних ситуацій шля­хом процедури медіації^[2756].

М. Дякович пропонує доповнити ст. 4 Закону України «Про нотаріат» абзацом 4, в якому передбачити право нотаріуса надавати юридичну допомогу в питаннях урегулювання супе­речностей сторін під час учинення нотаріальних дій як медіа­тора. Визначити у Законі України «Про нотаріат» процедуру, стадії медіації, порядок оплати такого виду нотаріальної допо­моги і відповідальність нотаріуса у разі неналежного виконан­ня ним функцій медіатора. Встановити, що нотаріальний акт, який створений нотаріусом у результаті процедури медіації, має силу виконавчого документа і може бути представлений до примусового виконання без звернення до суду, у порядку, пе­редбаченому законодавством про виконавче провадження¹.

Ми погоджуємося з думкою Л. Єфіменка, що постійні за­конодавчі ініціативи щодо ухвалення нових законопроектів, зокрема стосовно нової редакції Закону про нотаріат, Нотарі­ального процесуального кодексу тощо, не слід оцінювати як поодинокі явища, що існують самі собою і не вкладаються у загальний тренд переосмислення значення нотаріату в суспі­льних процесах. Практика, як відомо, без теорії не існує. І хоча перманентна полеміка науковців щодо природи нотаріату, його галузевої належності, сутності цього інституту не дає сьогодні однозначних відповідей на всі проблемні питання нотаріату, втім вона створює те підґрунтя, на якому тепер з’являються паростки нового майбутнього цієї інституції^{[2757] [2758].}

Ми вважаємо слушною думку В. Черниша, що хотілося б, аби зміни, які відбуваються зараз і відбуватимуться в майбут­ньому у нотаріаті, мали прораховані та прогнозовані наслідки^[2759].

Має рацію Н. Василина зауваживши, що нотаріусові по­трібно володіти мало не взаємовиключними здібностями: бути обережним, але сміливим, скрупульозним, вдумливим і водно­час компанійським. Бути психологом, уміти налагодити кон­такт із дуже різними людьми. І ще, вміння працювати операти­вно, ухвалювати миттєві рішення, брати на себе відповідаль­ність - завдання нелегкі, наодинці з ними не завжди впораєшся. Тому досвід колег, професійна підтримка та можливість обго­ворити свої проблеми - неоціненні. У цьому і полягає завдання Нотаріальної палати - стати колективним професіоналом, здатним не лише допомогти кожному, але і разом генерувати ідеї, які зможуть поліпшити роботу всього співтовариства¹.

Ми погоджуємося з думкою Л. Єфіменка, що реформу­вання нотаріальної діяльності і, як наслідок, організації но­таріату не є самоціллю. Важливо те, що воно має здійснюва­тись системно. Тобто йдеться не про втілення певного плану послідовних дій, а про комплекс заходів щодо цілісної рефо­рми діючої правової системи. З огляду на реалії сьогодення, найперше мають бути створені передумови більш вагомого закріплення і використання потенціалу нотаріату в сфері цивільного обороту, забезпечення охорони та захисту прав й інтересів громадян та юридичних осіб з метою розбудови громадянського суспільства нашої держави^{[2760] [2761].}

Має рацію Дж. Лауріні, який наголошує, що в будь-якому випадку нотаріат відіграє свою роль, і його важливість у фор­муванні європейського правового простору буде залежати від кожного нотаріату і його керівників у створенні образу профе­сії з давніми традиціями, але абсолютно сучасною, чиї прерога­тиви ґрунтуються не на привілеях, а на високій культурі, про­фесіоналізмі і насамперед на лояльності стосовно держави^[2762].

В. Комаров та В. Баранкова наголошують на необхідно­сті ґрунтовного доопрацювання проектів закону для того, щоб удосконалити правове регулювання організаційних пи­тань нотаріальної діяльності та нотаріально-процесуальних правовідносин на підставі концептуальних підходів до подаль­шого законодавчого закріплення конструкції нотаріату ла­тинської школи як інституту превентивного позасудового захисту цивільних прав та інтересів^[2763].