ВИСНОВКИ

Історико-правовий аналіз становлення та розвитку правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні дає змогу сформулювати низку науково-практичних підсум­ків та узагальнень, серед яких головними є такі:

1.

2. Виникнення органів, що виконують нотаріальні функції, і в Давній Європі, і Давній Україні обумовлено доволі високим рівнем розвитку господарського життя держави, що зумовлює потребу в укладенні договорів і забезпеченні їх­нього правового значення, публічного визнання, тобто їхньої юридичної вірогідності. Воно виникло з природної потреби суспільства і у впорядкуванні суспільних відносин щодо влас­ності на нерухоме майно, і закріпленні прав та обов’язків йо­го набувачів.

3. Правове регулювання нотаріальної діяльності виник­ло в Римській імперії. Доказом існування правового регулю­вання праорганів нотаріату - табуляріїв - є «Книга Епарха» (збірник статутів константинопольських цехів візантійсько­го імператора Лева VI (886-912), перший титул якого має назву «Про табуляріїв».

4. Основоположним законом щодо правового регулю­вання нотаріальної діяльності не лише французького та ла­тинського нотаріату, а також українського, є Закон Франції від 16 березня 1803 р. (або за французьким республікансь­ким календарем 25 Вентоза ХІ р.), яким запроваджено новий закон, котрим введено інститут нотаріату як безспірну пуб­лічну юрисдикцію.

5. Становлення та розвиток правового регулювання нотаріальної діяльності впродовж століть не було сталим процесом. Воно розвивалося ґрунтуючись на українських правових традиціях, звичаях, нормах права, а також на них вплинули правові норми тих держав, до складу яких у різні історичні періоди входили захоплені ними українські землі.

6. Генезис становлення нотаріату та певною мірою пра­вового регулювання в українському праві було започатковано в період розквіту та роздробленості Київської Русі, зокрема в Галицько-Волинській державі. Наприклад, норми збірника «Еклога», рецептовані правниками Київської Русі, щодо по­рядку складання письмових договорів, заповітів сформували підвалини нотаріального процесу їх посвідчення. Також заро­дження правового інституту нотаріату за часів Київської Русі підтверджують договір Русі з Візантією 911 року, численні норми «Руської правди», а також духівниці Климента і Анто- нія Римлянина та два заповіти князя Володимира Василько- вича Волинського. Тобто правове регулювання нотаріальної діяльності зароджувалося на духовних засадах рецепійовано- го римського права, зокрема східний шлях визначався через візантійське канонічне право («Номоканон») і через переробки світського права («Еклога», «Прохірона») та західний - через магдебурзьке(німецьке) право.

7. У правовому регулюванні нотаріальної діяльності у Галичині XVI-XVI ст. у складі Польського королівства (1387­1569 рр.) простежується вплив західних традицій, який пе­реважно здійснювався на ґрунті канонічного права.

8. Подальший розвиток нотаріату та правового регу­лювання продовжено за часів Литовсько-Руської держави, який ґрунтується на «Руській правді» і звичаєвому праві, а також він формується під впливом польського, німецького права, рецепійованого римського та візантійського права. Прямої вказівки на правове регулювання нотаріальної діяль­ності у Статутах Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 років немає. Однак зазначені статути встановлю­вали вимоги до посади писаря як майбутнього нотаріуса, порядок реєстрації нотаріальних дій, а також складання та реєстрації заповітів та деяких видів договорів.

9. Підвалини правового регулювання нотаріальної діяль­ності в Українській гетьманській державі сформовано, зок­рема, в кодексі 1743 р. «Права, за якими судиться малоросійсь­кий народ», що встановлював порядок укладення договорів і заповітів та їх реєстрації.

10. Правове регулювання нотаріальної діяльності на західноукраїнських землях за часів перебування в складі Австро-Угорської монархії здійснювалося переважно Нота­ріальним порядком 1871 року, відповідно до якого нотаріат підлягав корпорації, водночас не відокремлюючись від судо­вих органів.

11. Правове регулювання нотаріальної діяльності на українських землях, які входили до Російської імперії, здійс­нювалося «Положенням про нотаріальну частину» 1866 р., котре зумовило появу єдиного універсального інституту нотаріату як форми публічної діяльності незалежних нота­ріусів, уповноважених державою на вчинення нотаріальних дій не лише в Російській імперії, але і в Україні.

12. Правове регулювання нотаріальної діяльності у ра­дянський період здійснювалося як частиною державного апарату в межах сформованої адміністративної системи. Призначення тогочасного нотаріату - забезпечення функціо­нування цивільного обороту, що змінювалося залежно від ставлення Радянської держави до місця цивільного права у регулюванні ним суспільних відносин. Водночас зауважимо, що державні нотаріуси того періоду були фундаторами сучасного приватного нотаріату.

13. Правове регулювання нотаріальної діяльності в не­залежній Україні розвивається. Закон України «Про нотарі­ат» від 2 вересня 1993 р. як один із головних етапів правової реформи України створив правові підстави для впроваджен­ня в державі нотаріальної діяльності латинського типу. Однак регулювання нотаріальної діяльності в Україні пере­важно здійснюється значною кількістю підзаконних норма­тивно-правових актів. Тобто існують суттєві передумови для подальшого реформування нотаріату. З огляду на те, що нотаріальна діяльність завжди повинна здійснюватись за суво­рого дотримання законодавства під час учинення нотаріальних дій, пропонуємо норми матеріального права врегулювати новим Законом України «Про нотаріат», а норми процесуаль­ного права - Законом України, який можна назвати «Про нотаріальний процес» або «Про нотаріальне провадження».

14. Основними тенденціями правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні є орієнтація української законотворчості на латинську систему нотаріату, зменшення імперативності та меж державного впливу на нотаріальну діяльність, вжиття заходів для переходу до єдиної форми нота­ріальної діяльності та розширення повноважень професій­ного об’єднання нотаріусів. Водночас процес реформування нотаріальної діяльності має ґрунтуватися на попередніх розробках концептуальних засад функціонування нотаріаль­них органів держави та потреб реформування правової сис­теми України.