XVІІ Видача винного.

Видача виявлялася в зреченні захищати підданого чи громадянина й у фактичній пере­дачі винного до рук копи чи скривдженого. Хто й кому видавав? Правні підстави для видачі. Видача відбувалася підчас різних моментів копкого слідства.

Тут треба збочити трохи, щоб з ясувати ще один інститут копного права — так звану видачу винного, бо без видачі взяти винного на пробу, осудити й виконати вирок над ним не можна було.

Видача, по-перше, полягала в зреченні копи й пана винного захи­щати свого співгромадянина й підданого.

Hanp., у справі „о речі поточниї, о пчоли покрадениї, яко і о іниї речі покрадениї'¹ п. п. Богдан Мартинович Садовський і Войтех Вилківський умовилися скласти „копі рок завитий на границі і на рубежу". Чинячи досить цій умові, п. Богдан Садов­ський розказав свому Коршаківському старцеві Тихонові й всім підданим Коршаківським на рубежу звиклім становитися, „хотячи то з себе показати, аби, яко копная справа ідеть, за винним не стоять" ¹)∙

Ми бачимо, що в справах громадського інтересу за винним не стояли, себ-то не обстоювали його.

В иншому випадкові, у справі покрадених скрині з комори Миколаєві Костюпіку Сехновицькому скривджений на копі показав рукавицю, що її забув злодій у коморі, а п. Дмитро Здитовецький, якому заказано було з копи стати самому і гостей своїх — у тому числі й Яна Мочульського поставити, признав, що та рукавиця на­лежить зазначеному Мочульському. Тоді скривджений спитав Зди- товецького: „єстли же би єго боронить не хотів?... п. Дмитро повідив, же єго не бороню і боронить не буду... п. Миколай Костюшко оного Яна Мочульського імать казав"²).

Наведені приклади говорять нам про зречення захищати підданих чи приятелів.

Далі, видача полягала в зреченні взяти винного на поруки.

Hanp., коли копа відомих уже нам Янка Сокола і Войтка Носа запропонувала Губаревичеві, війтові й усенькому селу Фа- лісському на поруку взяти, то вони „на поруки їх взяти не хотіли і їх власне, яквинувайців, зреклися"³).

Hanp., у справі покрадення різних речей Михайлові Кірдеєві копа, виявивши винуватців — підданих скривдженого, запитала його: „чи ваш мость позволите... тих винувайців спитати ще через цвічення? На це Кірдей... позволив: і овшем, вільно вам, згідно з вашим правом, спитати"[938] [939]). Зречення вважалося за остаточне після третього разу, як це ми бачили в наведеному вище прикладі, коли фалівчани „зреклися Янка Сокола і Войтка Носа раз, другий і третій"⁵).

Вищенаведені приклади видачі мають, так-би сказати, пасивний характер: тут є зречення тільки та дозвіл, а нема акції, нема самої видачі. Але копне право знало й видачу активну, яка полягала в фак­тичному видаванні винного копі.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення шпихліра Гермо- генові Непокойчицькому, коли скривджені на копі домовлялися від Петра Жорновського, урядника Петра Потія, щоб він видав підда­ного свого Лукаша Козловича, то названий урядник, „того... Лу­каша Козловича, яко злочинцю, видав був і взять позволив"⁶).

Що видача справді полягала в фактичному передаванню злочинця до рук копи чи скривдженого, можна бачити з відомої вже нАм справи подрання бджіл манастирських Менських, коли старець Микита Плещич, розповівши про те, що видрали Семен Плещич і Хома, „за тою мовою... узявши сам сусіда своего Хому, копі подав^{[940] [941]*’).}

?£то-ж і кому видавав винного на громадському суді? По-перше, копа — скривдженому.

Hanp.. у справі покрадення Єрому Кіловському сховання его р. 1652 січня 20 дня на Слонімщині, коли на копі виявлено було приличних і поволаних злочинців, то „усенька копа тих са­мих принципалів, за вимогою урядника п. Кілов- ського... і за зреченням їх панів, зараз видала"²).

На цьому ґрунті — на видачі винного часто виникали конфлікти межи копою та паном, коли треба було видати панського підданця.

Hanp., у справі покрадення з церкви Попинської різних речей і збіжжя свящ.

Конфлікти такі межи громадським судом і паном винного доводи­лося розвязувати урядовому судові, куди справу переносила зацікавлена сторона.

Hanp., на рочках судових гродських менських р. 1625 квітня 5 дня „приточилася справа... Якуба Умецького з... Олександром Душевським... о не видання підданого на копі на пробу"; в справі цій, між иншим, читаємо: „п. Умецький зо всіми сусіди суграничними мів по двух третюю копу, на которій кгди підданії п. Умецького... хотіли того підданого їх Гришка Рудого, як злодія приличного, на пробу взять, іно піддані п. Душевського, з розка­заний власного его, порвавшися до київ і инших різних броні, того злочинці на пробу взять не дали, розрух учинивши,— копу всю людей різних розігнали... кгди о то все п. Умецький... п. Душевського перед суд мій припозвав бив, іно я, воєвода і староста, тую справу зрозумівши, наказав єсьми, аби п. Душевський того підданого свого Рудого на копу о б ч у ю... ставив і его видав, яко злочинцю"⁴).

Ми бачимо, що конфлікт межи копою Й паном винного гродський суд розвязав не на користь пана.

Видавати винного — це було стародавнє право копи.

Hanp., у справі ви драння бджіл Марцеліянові Жардецькому в с. Старій Волі на Берестейщині, коли на копі виявилося, що то

вчинили Гаврило Шищеня та Якуб Шелійка, піддані Анни - Софії Зебридовської, каштелянової Любельської, то, „зважаючи на те, що вже не поєднокроть на тих названих злочинців показалося, бо вони підозрені, на жадання жалобливого, згідно права і коп- ного суду, щоб тих злочинців з копи видано було...

З наведеного ми бачимо, що видавати винного — це було давне право копи й тільки пізнішими часами, коли влада пана над підданими зміцнилася, видача винного з боку копи стикалася з правом пана на його підданого; копне право повинно було вже вважати на це право пана, бо не завсіди-ж удаватися до урядового суду. Тому надалі копа могла винного видавати скривдженому тільки після того, як зречеться або видасть його пан, як це ми були бачили в справі Кіловського, коли копа видала винних урядникові скривдженого, „за зреченням па­нів ї х“ ’).

Тому природньо було, щоб видачу винного з боку пана його копне право прийняло як інститут свого власного права. І ми бачимо, як пан, бувши на копі, видає їй свого підданця.

Hanp., у справі покрадення різних речей з кліти Мартинові Якубовичеві, підданому Сасина Песляка, на копі виявилося, що винен підданий п. Іллі Песляка — Яким Сакович, в якого було витрушено крадені речі й який до злочину признався. „Пан Ілля, читаємо в акті,... того підданого свого Якима Саковича... на горло, на шибеницю видав“ ³).

Якщо-ж пана на копі не було, то копа посилала до нього своїх посланців, питаючи, чи видає він свого підданого, винність якого на копі доведено.

Ми вже мали нагоду наводити випадок, як у справі покра­дення коня Войтехові Новицькому, копа, вислухавши признання злодіїв Трохима Голого й Овдія Тергуна, „єн е рала і сторону упрашали іти до... Єр ого Б о г у с л а в с ь к о г о... питаю­чи ся, чи... Єрий Богуславський тих злодіїв на по­руку бере і з них кожному укривдженому справедли­вість учинить і шкоди нагородить? Богуславський Голого, злодія, цілком зрікся... а Тергуна, другого злодія, хоч і не зрікався, але його ні на поруку брати, а ні з нього справедливости чинити не хтів“⁴).

Иноді, коли це було близько й зручно, копа, не посилаючи по­сланців, у повному складі сама йшла по дозвіл до двору пана.

Hanp., у справі покрадення шпихліра й спалення двору Ми­хайлові Кірдеєві, коли на копі виявилося, що це вчинили Яків Омелькович, син його Кіндрат, господиня їх Параска Зінчиха та Ганна Кіндратиха — піддані самого скривдженого, вкупі з иншими, копа, „прийшовши до двору...

•) Там-же, № 375. ¹) Там-же, № 333.

^s) Там-же, № 171; подібн. там-же, № 265, 379; там-же, т. VI, № 25. ♦) Там-же, т. XVIII, № 383.

його права, як празо кам каже, тих винувайців спитати ціе через цвічення? На це пан... позволив"¹)- Здавалося-б, зайва річ було питати згоди скривдженого пана, що сам-же копу в своїй справі зібрав; проте ми бачимо, як копа питала дозволу в нього взяти на муки винуватців його, бо вони були підданими його, а без згоди пана копа на муки взяти їх не могла.

Видачу винного од пана його чи, за його згодою, од підданих його вважали за звичай копкий, а невидачу — за спротивенство й непо- слушенство звичаєві копному.

Hanp., у відомій уже нам справі Готарда Ходорксвського з Андрієм Кенсовським, у позві менського гродського суду, між иншим, читаємо: „за нестанням на копі... підданих вашої мости, пане Андріє Кенсовський... і за спротивенство і непослу- шенство їх звичаю копному, і ж... винного і екать і на опит узять і дать не хотіли і не дали..."^{[942] [943]). Які-ж правні підстави були для видачі винного?}

Уже з наведеного вироку гродського суду про видачу Рудого, „як злочинцю" видно, що видавати треба було злочинців ^[944]), винуватців ’).

Можна думати, що злочинство такого шкодника мало бути очевидне для всякого чи, як висловлюються акти, явне.

Вище ми вже мали нагоду наводити випадок, коли Олександер Райський, зловивши Андрія Москаля, челядника й бранця Адама Непокойчицького, при лиці, до в язення свого взяв і, покаравши його на копі, здав з поруки його Глембській, якій перед тим він-же багато шкод починив; Глембська послала возного до Адама Непо­койчицького, як пана того злодія, запитати, чи він свого челядника до себе візьме і з нього справедливість учинить чи його зрікається й видає. На це Глембська дістала таку відповідь, що „его... п. He- покойчицький і сама її мость (жона) зреклися і, як явного злодія, одсту пили" ').

Конкретизуючи ту явну злочинність, акти дають зрозуміти, що лице, свідоцтво й взагалі доводи слушні становлять ту підставу, що дає право вимагати видачі винного, і становлять обов’язок пана видати свого підданого.

Hanp., р. 1625 травня 25 дня урядові Берестейському Ян Махвич, лісничий Біловізький і Каменецький, оповідаючи про те, як р. 1624 копа, ніби-то за свідоцтвом лавника Хвалівського Петра Мелешкевича та инших осочників Хвалівських, визнала Миколая Филиповича та Янка Сокола за винних у подранні бджіл, між иншим, писав: „я, хочучи певнішу відомість о тих шкодниках мати і з них, як би що слушне показалося, справедливість чинити, зло­жив копу... а коли на тій копі слуга мій Губаревич питав лавника та инших осочників Хвалівських, аби на тих осочників, сусідів своїх, доводили, як на першій копі свідчили, тоді лавник і осоч- ники повідали:... ми о тім не повідали і о шкоднику жаднім з села нашого не знаємо... потім п. Скодильський, давши вину тим двом осочникам, домовлявся, аби їх слуга мій видав; тоді слуга мій їх дати не хотів для того, що жадного сві­доцтва слушного і лиця не було, і той лавник і осочник того заперлися, щоб на них говорити мали" ¹)∙

З наведеного ми бачимо, що свідки, які на попередній копі ніби-то свідчили проти Филиповича та Сокола, на другій копі заявили, що вони такого свідоцтва не давали; за такого становища, не маючи будь-якого свідоцтва, видавати винних не було жадної рації.

Коли-ж свідки дадуть своє свідчення проти винного, то такий довід уважали за достатню підставу для того, щоб вимагати видачі винного.

Hanp., у справі почарування жита Павлюкові Опанасовичеві, підданому Андрія Букраби, р. 1684 червня 25 дня на Пинщині, коли копа огляданням установила „чародійство значне", — „ставши., п. Петро Вишневський оповідав... і мені самому збіжжя почаровано, на що маю певний довід на підданку... Гаврила Вишнев- ського на... Уршулю Кіндратову Тишківну, що мені гречку по­жала зеленую і там же на полі навспіль поклала, що й очевисто похвалки чинила—більше чарами чинити і внівець обернути по­хвалялася і инших на той довід ставив свідків". Копа, відкладаючи справу до другого разу, розказала, щоб Гаврило Виш­невський на другій копі ставив до виводу ту Уршулю; проте на другій копі Гаврило Вишневський, не видаючи чарівниці, викрику­вав п’яний: „не видам на горло, хоч би і десять кіп збирав п. Букраба". Тоді копа винесла такий вирок: „маючи свідків... пом’януту чарівницю на муки катівські... і як би при­зналася, на спалення с к а з у е м о“ [945]).

Опріч визнання свідків, за другу підставу для видачі винного, як ми бачили вже з наведеного вище прикладу, було лице.

Hanp., у справі покрадення Андрухові Лук'яновичеві, Ярмолі Хомичеві та наймичці Лукаша Більського Марині різних речей у дворі названого Більського, на копі в с. Новосілках на Берестей­щині р. 1664 червня 20 дня скривджені, маючи відомість, що то вчинив Ничипір Савчич, підданий Данила Стахорського, „домов­лялися... щоб на тур тури був виданий; але... п. Стахор- ський жадною мірою видати його не хотів, повідаючи, що жадного лиця на нього нема; а коли лице явне показалося, як у дворі п. Стахорського речей немало... знайдено було, про що... п. Ста- хорський, сам давши знати, щоб хто до речей признався, на копу розказав; а коли... (скривджені) речі свої пізнавши, упрошали, щоб при тому лиці злочинцю було видано,... пан Ста-. хорський і на той час видати його не хтів, аж коли виявилося, що той злочинця до самого пана до алькіра підкопався... пан Стахор- ський, зловивши його, дав знати скаржучому" ⁸).

Взагалі, для видачі винного треба було, щоб доводи проти винного були слушні.

Hanp., Павло Закревський, беручи з копи на поруку відомого вже нам Гапука Вакулича, обіцяв „з того злодія Гапука Баку- лича, яко пану Киянину, так і кождому, хто би кольвек што на того злодія мів, справедливість чинити, а, за доводом слушним, вели би што коль век на того злодія показало, і на горло в и д а т ь“ ^,).

Далі, втечу винного з копи, що свідчило про його винність, теж уважали за достатню підставу для видачі такого втікача.

Hanp., у справі пограбування Анчеля та Арона Санделевичів під селом Осовцями на Пинщині р. 1648 вересня 7 дня на копі зловили двох розбійників, а Олександер Гозлинський „підчас до­питу з копи утік, коли спійманий Волошин на нього виволувати почав'[946]. Пійманих розбійників, підданих Адама Бу- ховецького, урядник не видав, сказавши, що пан з них справедли­вість учинить. І от, коли скривджені прийшли до Буховецького, то він зараз термін чинення справедливости призначив, _ra згідно з правом собі поступаючи, зрікся... Олександра Гов- линського і Дем’яна Стигівця козачка, збіглих, по- зволяючи жидам, як акторам, з ними, як з розбійни­ками своїми, ч и н и т и“ *).

Нарешті, за правну, формальну підставу для видачі винного була постанова про це копного суду.

Hanp., у справі забиття Захара Григорій Милашевич, уряд­ник Сапіги, прибувши р. 1632 січня 21 дня на копу, „не чинячи певного опиту і дальшої якої відомости в тій справі, водлуг зви­чаю копного, але зараз... безправне, міцно, кгвалтом на тій копі узявши... людей невинних... ні в чім не досвідчених, з копи не осужених, меновите: Терешка Гринковича... Яська Станісла- вовича... Яська Стефановича... безправне, без жадної моци і без дозволу і без осуження з тої копи... побравши... без жадного милосердя пробувати казав[947]³).

З наведеного ясно, що взяти винного на муки без постанови про це копи (без осуження копного) акт називає безправним і непра- восильним (без жадної моци).

Тому-то, коли скривджений самовільно бере винного без будь-яких підстав, без згоди пана й ухвали про це копного суду, то акти завсіди це відзначають.

Hanp., Єрий Богуславський скаржився на Войтеха Новицького урядові Берестейському за те, що він підданих його Трохима Го­лого та Євдокима Торгунця без жадного доводу і лиця ув’язнив, а потім р. 1664 березня 1 дня зібравши копу, тих підданих моїх обох „без жадного доводу і лиця на горло осудив, хоча й копа... на горло їх не судили, але одкладали ту справу ще до більшої копи суду і до мене, як пана їх (винних) приїзду... п. Ho- вицький а ні на розсудок копни й, а ні на право посполите не оглядаючись... не покопавши їх правом... без доводу і лиця жадного на груші на гиляках... повішав'")- Отож, видача винного з унутрішнього боку полягала в тому, що спочатку копа, а пізніше пан зрікалися свого права на захист свого співгромадянина й підданого, а з зовнішнього боку видача полягала в фактичному передаванні винного до розпорядження копи й скривдже­ного. Ця видача розвязувала руки копі в дальшому поступкові правному. Для видачі винного треба було виставити певні доводи проти нього, пере­важно лице й свідчення, і забезпечити це постановою копного суду. За непідлягання постанові громадського суду про видачу — спротивного й права копного неслухняного зацікавлена сторона притягала до від- повідальности перед урядовим судом.

Видача винного відбувалася підчас різних моментів копного судо­чинства.

а) По-перше, можна констатувати, що видача винного відбувалася ще з самого початку копного поступку.

Hanp., у справі забиття на дорозі Кузька Яковенка, підста- ростий Мовчадський п. Андрій Ходковський, закликаючи на копу панів-сусідів в „около на дві милі од Мовчади мешкаючих'^{[948] [949], між иншим, просив їх, „аби їх милість всіх підданих своїх на копу для виведення і опиту о мужобойці вислали і винного, если би межи собою відали, видал и“ 1).}

Ми бачимо тут, що за видачу йде мова ще підчас скликання коп­ного суду.

б) Далі, видача могла відбуватися підчас гоніння сліду.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення меду Мартинові Яськевичеві, підданому плебана Рожанського, копа, привівши слід під с. Ярутичі, послала, „навпоминаючи і просячи, аби з того села своего... тот слід... одвели і оное очистили, або если би відомі були шкодників тих видраня пчіл, аби їх, яко злодіїв, видали". На це „піддані с. Єрутицького... повідили, іж ми од села своего сліду одводить не будем, кгди ж O злочинцях тих пчіл відаєм і, очищаючи село наше, ї х, я к о виновайців, видать готові е с ь м о. Яко ж, призвавши всю копу до... села своего... Нестера Tor о и о в и ча а... Олексія Мурзич а., яко явних злодіїв, з лице м — з діжею меду уряднику ксенза... і тому підданому, которому ся шкода стала, і усій копі видал и**).

в) Далі, видачу винного ми спостерегаємо й підчас опиіу.

Hanp., у відомій уже нам справі подрання бджіл манастир- ських менських старець Микита Плещич, розповівши копі, що брат його Семен Плещич і сусід Хома Микулич „продали меду прісного, не відаю якого, на корінь ніякому Руденку... другим разом продали камінь меду прісного і пчіл... Пилипових... они ж видрали. І з а тою мовою тот же Микита... узявши сам сусіда сво­его Хому, копі подав, п ов і д а юч и,... панове старці і всі коп- ляни! Ніхто инший того меду прісного... і драння пчіл і почииення всеї шкоди копної не чинив, тільки тот Хома“³).

г) Далі видачу винного ми спостерегаємо вже після того, як вияв­лено на копі винність певної особи.

Вище ми вже наводили приклад, як Войтех Горнинський да­вав вину на копі підданому Романа Загорського Демидові Лосеви- чеві, обвинувачуючи його в спаленні гумна, стодоли, сінника, хлі­вів і т. и. на тій підставі, що він похвалки чинив знищити його вогнем. Зазначений Лосевим, даючи копі вивід, вимовлявся тим, що хоч він і чинив такі похвалки, але те з жалю говорив, бо Гор­нинський бидла йому не віддав, і до того послався невдало на свідка Саву Покивача, ніби він у нього до пізньої ночи випивав підчас пожежі. Покивач зараз-же на копі посвідчив, що Демид з Микитою ще задовго перед вечором од нього пішли. „З кото­рого того подобенства, читаємо в акті, і незгодливого оповідання, за осуженням копним, п. Войтех Горнинський за винного його взявши, як виновайцю свого... питав п. Романа Загор­ського, ч и берешся за того підданого свого. Він по в і д и в, що мені не до нього, як собі хочете. Тоді п. Горнин­ський, взявши його, як зрадника свого... питав його, чи є він шкод­ником його** ’)•

д) Видачу винного ми спостерегаємо й після допиту винного.

Hanp., у справі покрадення Войтехові Новицькому піддані Єрого Богуславського Трохим Голий та Иовтух Тергун коли при­зналися не тільки до цього злочину, але й до инших шкод, то „коп а, вислухавши їх оповідання, як явних злодії в... єнерала і сторону упрашали іти до... Єрого Богуславського,... пита­ючи с я, ч и... Богуславський тих злодіїв на поруку бере... Богуславський Голого злодія цілком зрікся, а Тергун а... хоч і не зрікався, але його ні на по­руку брати, а ні з нього справедливости учинити не хт і в“ ²).

Ми бачимо, що на допиті винні призналися; треба було вже при­ступити до ухвали вироку; от копа через своїх посланців запитує пана винних, чи бере він їх на поруку, чи зрікається, себ-то видає.

ґ) Далі, видачі винних домагалися від пана, коли їх треба було взяти на муки.

Hanp., у відомій уже нам справі забиття Шмойла й Мошка Малчичів повірений кагалу жидівського Климашевський, покликую- чися на поволання Тацине, вимагав на копі від Якова Шибенського, щоб Трохим Гущеня Й Клим Мерка, які підчас злочину сторожами липового гаю були, де сталося забиття, були „на муку... дани... п. Шибенський з приятелми своїми... онихна муку видав ³).

е) Нарешті, видача винного мусіла бути після ухвали копного ви­року, щоб виконати вирок над винним.

Hanp., у справі видрання бджіл Микиті Мичці, підданому Ми­хайла та Яна Ромультів, коли на копі Яцько Пецкевич, підданий Михайла Білича, „добровільне до видертя пчіл знаючися, підданого... п. Ромультів годив, за которим признанням копа, вод-

^,) Там-же, № 275; подібн. там-жс, № 279.

’) Там-же, № 383.

^s) Проф. Яси нск і й, „Акты¹* т. II, № 34°; подібн. Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlIl, №№, 145, 204, 256, 387, 396. 431.

луг права, карать хотіла, теди мі стерне з копи до господи пана Білича утік, которого п Білич не ви­дав" аж скажеш. Тот злодій пові- див: а на што... вам видавці і товариші мої? Я... все сам кра- дивавібез видавців, тільки... і помічників Олексій Миткевич, котрому котел єсьми о д д ав Ста р и н ськ и й, т о... м і й п о м і ч н и к, а видавця мні того котла Андрій В и ш о мирський... і од тих з сего світа пій ду. Пан старо­ста Старинський, обмовившися з людьми добрими, котрих на тім праві при собі мів, за добровільним признанням того злодія Очкаса, видав його підданим Старинським на мук у“’).

Ми бачимо, що винний дав відповідь на всі запитання, признавсь до всього і. не зважаючи на це, все-ж-таки його видали на муки.

Коли в наведеному прикладі почувається якась нервовість у коп- ників (крикнули) і, може, невдоволення з того, що винний не назвав ви­давців і помічників усіх, то в иншому випадкові, у справі обікрадення шпихліра Михайлу Кірдею, а потім і спалення його двору, не поміча­ється жадної нервовости й невдоволення копи; а проте

„копа, вислухавши... Зінчихи, прийшовши до двору... Кірдея... питалися, чи, вашмость, позволите, згідно з нашим копним правом, як право нам каже, тих винувайців спитати ще через цвічення? На що... Кірдей... позволив: і овшем, вільно вам, згідно вашого права, спитати'*^[959]). Виходить наче, що копне право вимагало допитувати винних через муки, хоч-би вони й без мук, добровільно до всього зналися. Але коли ближче придивитися до випадків, у яких винних, що до злочину зна­лися, видавали на муки, то можна спостерегти декілька підстав, чому копа не завдоволена була з признання винного й яку мету вона переслі­дувала, віддаючи винного на муки.

За таку підставу, по-перше, правило те, що, на думку копи, вин­ний самої правди повідати не хтів,

Hanp., відомий уже нам Лесько Рокицький хоч „добровільне, ще не будучи на жадних квестіях**, признав, „іж я... з помічником своїм... Іваном Дирбахом з Крупої... тії речі побрав. А потім... кгди ж так добровільне самої правди повідати не хо­тів... по містра Ковельського послали**^[960]).

Далі, неслушний вивід винного давав другу підставу для видання

винного на муки.

Hanp., хоч відомий уже нам Ювко і признався на копі, де він узяв був коня Гацового Борисовичевого, але висаджені судді копні, „зрозумівши його неслушний вивід, іж ся сам признав, же відав, іж то кінь був крадений, а купив того коня неслушне, не так, яко ся межи людьми доб­рими заховуеть, сказали оному Гацу того Ювка... аби його поприсяг... і кгди того Ювка поприсяг, сказали його на п р о б у“ ’).

14

Будучи незавдоволений з признання винного через його нещирість і неслушність, громадський суд, видаючи винного на муки, хоче достат- нішу, певнішу відомість мати.

• Hanp / не зважаючи на признання Льва Рокицького, копа „х о-

тячи відомість достаточную о тих річах покрадених, где і на которім місцю били би сховані, взяти... м і- строві взять розказали" ^,).

В иншому випадкові, р. 1628 липня 20 дня в справі покрадення коней Янові Верещаці, на копі на Берестейщині „Іван Дидкович і видавцю собі... Гиля Андреевича менував... а коли обачив того Гиля (на копі), за него взявся, і видання тих коней і инших шкод собі товаришем бути менував; там же після цього того Гиля копа., на питки для опиту певнішого кату подали"^[961]). Далі, у випадках, коли винний знається й називає своїх товаришів, копа видавала винного на муки 3 тих' міркуваннів, що, може, він, боя- чися муки, поволиває безневинно инших.

Hanp., у відомій уже нам справі забиття двох караїмів MaX- чичів, Таця, „невіста, без муки, добровільне... повідала... іж Гара- сим, Титко, Гаврило Бельтматий, Трохим, Мишко Пігалисеня, Мишко Гущич а Клим Мерка жидів позабивали, бо... з двірця панського _шчули єсьми, што кричали в гаї і мовила... мужові своєму, што в гаї люди кричать; а муж... мій повідив... їхали... небого, жидове з Луцька, то... сторожа около них ходить... назавтреє сам п. Ши- бенський повідив: іж тая жінка Таця поволала людей немало в тім обвиненні; теди, може бить, же, боячися муки, оних лю­дей поволала; прото аби ліпей відомість била, аби тая жінка на пробу дана"^[962]).

Окремо треба поставити видачу винного на муки після того, як ухвалено йому вирок на горло, хоч його раніш і було мучено, щоб узяти останню відомість.

Hanp., відомого вже нам Леська Рокицького копа „на горло, водлуг права, всказали. Перед которою смертю, Для взяття остатньої відомости і з ким то покрав і де подів, знов^у наквестію, для варі яції повісти його, вска­зали і містрові в руки оддали"^[963]).*

Тут, як бачимо, виставлено дві підставі для повторної муки — взяття останньої відомости й варіяція повісти. Річ у тому, Що Лесько Рокицький на першій муці обіцяв показати місце, де покрадені речі він з товаришами своїми заховав, а коли Його привезли до Оздова до Івана Кузьки, то Лесько Рокицький, наочне зведений з Іваном Кузькою, „перших слів своїх повідати не хотів. Будучи привезений назад, Лесько Рокицький дав таке поясніння:

„Яком первей повідив, і тепер тое власне, а не іначей пові­даю, же тії речі... суть през мене і през помічників моїх Івана Дирбаха і Івана Кузьку покрадениї... на тот час през чари якиїсь правди самої TiOBiAaTH не моглом, а... ухваючи в тім, же мене мали одгромить, і для того тому Кузьці правди самої повідати не moγλom^{u 5}).

У цьому взятті останньої ведомости важливу ролю відгравало й те, що всім тим скривдженим, яким під той час шкода сталася й які шкод­ника свого не знали, дозволялося допитувати винного, засудженого вже на горло, чи не виявить він часом і їхніх, невикритих досі, злочинців.

Hanp., у справі покрадення коня Миколаєві.Щербачеві по­ставлений на копі з лицем Васько Черевко, на запитання копи, „признався до вчинку й лиця того. А потім (копа) декрет свій ви­несли, щоб був, як заслужив і право учить, на горлі караний. І за таким декретом оддано (його) до рук... містра на екзекуцію, з о- ставивши при тому вільну пробу тим, хто б на нього скаржився з инших сіл і припитувався до злодія того, як би хто схотів, і як би той злодій мав призна­тись до якого вчинку"').

Отож, можна зробити висновок, що копа видавала на муки вин­ного, який добровільно до злочину знався, у випадках, коли громад­ський суд не вдовольнився виводом винного й хотів взяти через муки певнішу, достатню й останню відомість.

2. Які-ж правні підстави були в копи видавати винного на муки? Тут треба відрізняти суть і форму.

Правними по суті підставами для видачі винного на муки були:

а) лице.

Hanp., у відомій уже нам справі забиття Малчичів повіре­ний Якуб Климашевський на копі домовлявся, „аби... невіста Таця, менечи її бити приличною, іж она сама добровільне ся знала, же голову свіжую у руках своїх міла і за пліт її закинула, з тих причин, аби водле права посполитого, арти­кулу п’ятогонацять в розділі чотирнацятім, без жадної присяги, видана била, яко приличная, на муку**²).

Акти завсіди відзначають, як неправний учинок, коли винного бе­руть на муку без лиця.

Hanp., Микола Маркович, приданий з уряду Луцького за вижа, докладав урядові, що копники оповідали йому, як на копі р. 1664 квітня 16 дня в справі подрання бджіл Сенькові Турець- ковичеві й Дем’янові Федцевичеві, скривджені Степана Велиць- кого „свавільне... без лиця і крім права піймавши, стали бити і мучити, чого їм... копа забороняла і недопусчала"³).

б) Опріч лиця, за правну підставу видати винного на муки пра­вили доводи, що між ними свідчення відгранило визначну ролю.

Вище ми вже наводили були приклад, як на копі, у справі чарування, Петро Вишневськии виступив, як скривджений, з обви­нуваченням Уршулі Тишківни, що йому гречку зелену пожала й що похвалки чинила ще більше „чарами чинити** і „на... довід ста­вив с в і т к і в“ ’)•

*) Проф. И ван и ше въ. _ЯО др. CCA. обіу., додат. ’) Проф. Ясинскій.,А ты, т Il N. 34

’) Проф. Инанишсвъ, О др. сел. oδty. дод. І,

VI Подібн.

Ак.

т. XVIII, №№ 262. ⅛4

’) Ak Вил. Apx Kon., т XVIII, К. 428

Вил. Apx

Ком.,

Копа, зважаючи на те, що Уршулі Тишківня на копі не було, відклала справу до нашого разу, щоб Гаврило Вишневський ту Уршулю, як підданку свою, на копі ставив. Вишневський, прибувши сам на копу, заявив, що підданки своєї не поставить і не видасть иа горло Тоді копа, „видячя упор і невидання чарівниці, маючи світків, згідно розділу чотирнацятого артикулу шісвацятого (?І) поженену чарівницю на муки катівські, щоб через годину одну була мучена", всказали ').

І тут, як і з лицем, акти завсіди відзначають, як неправний учи­нок, катування винного без доводу правного.

Hanp., Іван Верещака р. 1629 травня 24 дня возному Бере­стейського повіту Филипові Остромецькому подав писану заяву, в якій він, між иншим, оповідав: _яп. Костюшко... без жадного лиця і доводу правного натонаймній не маючи, роз­казав... підданому своєму Орефі підданого моего Гиля на тій копі... піймати і звязати... і потім дав кату його змучити'¹²).

в) За третій правний довід була присяга з боку скривдженого на тому, що шкодник — то винний.

Hanp., у відомій уже нам справі подрання бджіл у Біловізь- кій пущі в уходах кн. Радзивіла, коли Фалівці зреклися присяг­нути за Яна Сокола і Войтка Носа, піддані й бортники князя „по­відали... ми, усі бортники, знаємо, що то вони есть шкодники власне входів князя... і наших, ї х, як винувайців, ні тій копі беремо, а взявши поприсягнути готові, по присязі на муки кату в руки дамо... копа Явка Сокола, Войтка Носа взяти не боронила і нічого на те не мовила"⁸).

В иншому випадкові, у справі видрання бджіл Янові Невми- рецькому в місті Овручі р. 1742 травня 1—2 дня копа наказала присягнули скривдженому на тім, що бджоли його видрав Василь Думинський. Після присяги, „суд наш згромаджений, купа, читаємо в копному декреті, на одно згодившися... В a cyl ля Думинського, як в тій справі підозрілого, взяти і на добровільні конфесати припровадити знаходить за потрібне"^{[964] [965]). Ми тут бачимо, що копа всказала Василя Думинського на муку не тільки через те, що скривджений, з постанови копного-ж суду, дав довід — присягнув проти нього, але й через те, що Василь Думинський людина підозріла.}

г) Значить, за четвертий правний довід видати на муки правила пі­дозрілість винного.

І в актах ми бачимо, як ця підозрілість сама собою, без сполу­чення з присягою скривдженого, як це ми щойно бачили, спричинялася до того, що копний суд видавав винного на муки.

Hanp., у справі покрадення Федорові Шолусі двох свіреп і вола копа звернула увагу, що підчас шкоди в декого з копників гостювали приятелі, й тому, відкладаючи справу до другого разу, вимагали, щоб ці копники поставили своїх гостей, щоб вони слід свій очистили. Дехто з таких копників гостей своїх поставив і вони вивід слушний учинили, а Шимко Трумпич, підданий Яроша Балтромеєвича, на перших двох копах потаїв, що в нього тоді ro∙ стював брат його Яцук Трумпич. Шимко на третій копі признав, що справді підчас шкоди у нього перебував брат його Яцук. „Тоді ему копа одкладала, аби на четвертій копі того гостя своего по­ставив; то пак он повідив... я его жадною мірою становить не могу. А так... копа, зізволившися вся... бачечи то, іж он на тих усіх копах оного гостя своєгсУ не ставив, ані его повідав, і віда­ючи то, іж то чоловік підозроний єсть, на пробу его взяли" ¹)∙

За підозрену-ж мали ту людину, що вже попадалася в такій справі раніше.

Hanp., у справі подрання бджіл Марцеліян Жардецький зби­рав кілька кіп, на яких звернуто було увагу, що на Гаврилу Шиш- ченя та Якуба Шилейку „вже не п о є д и о к р о т ь... на копі по­казалося, бо вони є підозрені; а коли жалобливий, згідно з правом і копним судом (жадав), щоб тих злочинців з копи видано було... копа, згідно з правом стародавнім, узнавши їх вин­ними, о д с ту п и л и“ *).

Коли з копи беруть на муки кого-небудь непідозреного, то це явище, як неправне, акти завсіди підкреслюють.

Hanp., представники одної частини копи на Менському уряді зазначали, що в справі викрадення кліти Омелянові Андрієвичеві друга частина копи „двох підданих пана Завишиних, людей доб­рих. віри гідних і ні в чім непідойзрених і правом не пере­конаних... Карпа Бизевича а Мойсу Писаревича, так же і третього Сидора Щуконовича... п о б и в ш и, помордувавши їх, би яких злодіїв, із собою їх до с. Дранкова... одвели"^{[966] [967] [968] [969]).}

Отож, за правні підстави для видачі винного на муки по суті треба вважати доводи правні, а саме: лице, свідчення, присягу й попередню підозрілу діяльність винного.

За формальну-ж підставу для видачі винного на муки була поста­нова про це громадського суду.

Hanp., у справі покрадення різних речей з комори Миколаєві Костюшкові, коли Ян Мочульський признався До рукавиці, що її скривджений у своїй коморі знайшов, Костюшко у копи „домовлявся аби декрет свій копний видали" *)> розуміється про ви­дачу винного на муки, що ясно з дальших слів акту.

Тут не пошкодило-б підкреслити, що акти завсіди відзначають, як неправне явище, випадки, коли скривджений самовільно бере на муки винного, без ухвали про це громадського суду.

Hanp., у справі варізання вівці Уласові Маневичеві скривдже­ний дав вину пастухові Степанцеві; „копа того Степанця в тім у вину не вложила і тої шкоди на вім не уска- аала, то пак тот Уласець Маневич... невинне і без­правне, сам своєю волею там же на копі того Сте­пани* піймав і збив, і змучив"¹).

Видавала копа на муки дуже обережно, керуючися не тільки прав* ними підставами, але й міркуваннями практичними.

Сюди, по-перше, треба зарахувати побоювання відповідальности грошової на випадок, коли-б винний на муках не признався.

Hanp., коли у відомій уже нам справі Миколи Костюшка Дмитро Здитовецький зрікся Яна Мочульського, а скривджений Костюшко „домовлявся, аби декрет свій копкий видали.. копа вся на то повідила: „пане Костюшку! естли би то бил брат наш мужик, теди бисьмо его піймали, а на пеньку посадили і по грошу або по два скинули, если би есьми его не допиталися, ми бисъми его нав’язали. А тепер домишляйся... а его пій­май і до вряду одвези"²).

Але не тільки шляхетська нав’язка, як у щойно наведеному випадкові, зупиняла копу перед винесенням ухвали про видачу винного на муки. Це бувало й тоді, коли винний був мужик.

Принаймні возний Тихін Васильович визнавав на Менському уряді, що р. 1592 липня 6 дня скривджений Митько Сокіл на копі Василя Сипачина, „менуючи его бить злодієм, піймав, звязав і дубці его бив, мордував, мовлячи на копі: я его беру, я его мучу — я его один нав’яжу³) і розаяжу"¹).

За другу підставу обережного винесення ухвали про видачу вин­ного на муки — було побоювання помсти з боку винного.

Hanp., р. 1683 підчас вступу полковника Горкуші з військом козацьким у повіт Овруцький, Остап Васьківський заховав був у болоті три мідяних горілчаних казани; їх, очевидячки хтось під­глядівши, покрав і переховав на инше місце. Після відходу Горкуші під Київ скривджений зібрав копу; підозра була на Нестора й Луцька Клименків, що то вони з синами своїми Tроцем і Хомою те вчинили. „Коли, читаємо в акті, з купи одні хтіли взяти Нестора і Луцька на екзамен, деякі купники, не згодившися на одну думку, боячися дальших тревог, аби не мали помсти од того Нестора і брата його Луцька, пустили на переслух для дальшого опиту" ^ь).

3. Переходячи до самого способу • катування, треба зазначити, що катував кат’ або містр, а також і своїми способами, коли ролю ката ви­конували скривджені.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № ЗО; подібн. там-же, №№ 127, 17S; Вил. Apx. Сб., т. І, № 103; проф. Иаанишевъ, „О др. сел. общ.*, дод. І.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. VI, 25.

’) Звідсіля, очевидячки, термін нав'язка для означення штрафу.

⁴) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 121.

^s) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 4, т. 1, № 54.

Hanp, у справі викрадення скарбцю Маруші Гулевичевій копа, „хотячи відомість достаточную о тих речах покрадених... взяти... по містра Ковельського послали"*). Способити містра лежало на обов’язку скривдженого.

Ми вже знаємо, що в справі пограбування Анчеля та Арона Сенделевичів на копі заявлено було підозру, як на винуватців, на Васька Волошина й Васька Якимовича, підданих Адама Бухо- вецького Сенчило; урядник Буховецького не видав їх копі, покликую- чися на свого пана. Тоді скривджені оддали спійманих йинуватців до в’язення—до двору їхнього пана. Буховецький „на горло їх сказав, позволивши, щоб вперед на туртури й квестію взято їх було; але тому, що жиди на той час не способилися на містра, який б и, згідно з декретом, святу справедливість до... екзекуції привів... (Буховецький) жидам тим зрадників на горло видавши, до гроду Пинського запровадити й там з ними, згідно з декретом своїм, поступити позволив" *).

В иншому місці, у позві Оршанського земського суду з дня 6 листопада р. 1635 до кн. Казиміра Льва Сапіги у справі забиття Захара, підданого його, ми, між иншим, читаємо, що Григорій Ми- лашевич, урядник Сапіги, прибув на копу, „маючи при собі і особого справцю зо всіма інструментами його, до муки приналежачими" ^[970]).

Випитування на копі підчас мук через ката акти застосовують до звичаю посполитого.

Hanp., р. 1584 червня 19 дня Криштоф Палуцький, за словами копників, оповідав возному повіту Луцького Станіславові Рошков- ському про якогось злодія повішеного в м. Рогозні, що його „не водле права" суджено і на смерть здано, ба й мучено його „не так, як звичай посполитий не сеть... бо містра альбо ката не било, которий би бил його випитував"^[971]). Якщо-ж скривджений на ката не способився, то иноді копа видавала злочинців скривдженому, щоб він їх вів до ближчої магдебургії і, взявши в неї ката, допитував їх через ката.

Hanp., у відомій уже нам справі забиття Яна Гулевського, челядника Константого Козьминського, архімандрит Кобринський Бенедикт Глинський на копі видав чотирьох своїх підданих і судді копкі „узнали, щоб усіх цих чотирьох винних... Пархуту Зінкевича... Семена Деркача, Супруна Зінкевича й Семена Кошмолу на пробу було дано. Ксьондз Глинський тих усіх чотирьох підданих... пану Козьминському зараз на тій копі видав і їх до Кобрина, до міста... м а й д е б у р с ь ко го провадити челядникові роз­казав... запровадивши тих винувайців до Кобрина... Козьмин- ський посилав слугу свого... до бурмистрів Кобр и н- сь к их... райців, щоб містра до проби виданих людей дали, за що й належний їх дохід через слугу свого... Козьминський посилав" ^s).

Але копа часто-густо перебувалася й без ката; тоді Його ролю ви­конував скривджений.

Ми вже наводили випадок, як Митько Сокіл підданого Івана Ходорковського Василя Сипаченка „перед копою, менуючи його бить злодієм, піймав, з в я з а в і дубци його, завісивши на очепі, по кілька кроть бив, мордував* ^,).

Коли-ж винного хтять допитати й инші скривджені, кому під той час шкода сталася, хоч-би Й не вони ту копу скликали, то вільно було кожному в своїй справі катом бути.

Hanp., у справі покрадення кліти Еліяшеві Ольшевському копа, на домагання Івана Романовича, урядника скривдженого, видати на муку Федора. Скоблика, „обмовившися, повідила: нам... од того Федора Скоблика ніякої шкоди в краденню клітей ніт і ми до него нічого не маєм; але кому шкода, нехай його собі береть і питаєть, але... до підданого пана Андрієвичевого Стасюка всі маєм, бо то єсть злодієм і шкодником всіх нас, за того би восьмо, коли би /гутбил, всі взялися*^[972]).

В иншому випадкові, з оповідання Криштофа Палуцького, про що трохи-вище згадувалося, довідуємося, що злодія „хто хтів, тот під нього огонь підпечував, хотячи, што би ему ку волі визнавав"^{[973] [974]).}

Що-до того, скільки разів можна було мучити, то можна гадати, що це залежало від того, чи винний зараз знається до злочину,’ чи ні. Можливо, що копа обмежувалася й одним разом; а коли відповідь вин­ного не завдовольняла, то муки повторювано скількись разів.

Hanp., у відомій уже нам справі зарізання вівці Уласові Ma- невичеві на копі було виявлено, що зарізав вівцю пастушок Сте- панець. „Ми, копа, читаємо в акті, того дитину Степанця казали дубцом ударит и—і он ся к тому не знав, і коли єго повторе дубци бить почали, он ся к тому при­знав" *).

В иншому випадкові, у відомій уже нам справі обікрадення й спалення двору Іванові Верещаці Валентий Лещинський, при­знавшися до злочину, помовив, як товаришів своїх Яцька і Конона Дашкевичів; не зважаючи на признання, Лещинського пробували вогнем; він і „на тій пробі і з проби тії ж слова мовив, і повторив, ні в чім не одміняючи, і повідив то: бисте ме юж і спалити казали, більшей вам чого казати не могу, тілько т о є ж“^[975]).

Ми бачимо, що Лещинського пробували тільки один раз, зважаючи на те, що він, ні в чім не одміняючи своєї мови, повторив те, що говорив перед пробою, та до того категорично зазначив, що хоч-би його копа й спалити казала, він свого визнання не змінить. Тому копа вдруге його й не пробувала. А Степанця-пастушка копа повинна була вдруге дубцями бити, аж поки він до злочину признавсь.

Але повинна-ж була бути якась межа, за яку, катуючи, не можна було переходити. Здається, такою межею було катування тричі, — при­наймні, вказівки на триразове катування частіше зустрічаємо.

Hanp., трохи вище згадуваного Федора Скоблика „б или і питали по трикроть"').

Проминаючи не зовсім ясний, наведений вище вислів про те, що Іван Сокіл Василя Сипачонку „по кількікроть" бив *), зазначимо, що коли траплялися випадки, як винного на муку брали більше як тричі, то акти це відзначали, як випадки безправні.

Вище вже ми наводили випадок, як одна частина копи без згоди на це другої частини, „не допущаючи тому Сипачину на од- вод... упорне заразом того Івана Сипачина на муку взяли... сім раз на муку єго брали" ^{[976] [977]); а Станіслав Скорушівський, урядник Яна Паца, що його підданим був Сипачин, скаржучися на це урядові гродському Менському, висловився так: „упорне і свавільне взявши ґвалтовне... того Сипачина... тяжкими і незвичайними му­ками різними мучили... беручи його разів сім на м у к у“ ,)∙}

• В иншому випадкові, відомий уже нам Григорій Милашевич

Терешка Гришковича, Яська Станіславовича й Яська Портиновича „без жадного милосердя пробувати казав і над право, по кіль- канацять раз через увесь день аж до самого вечора їх мучачи" ^ь).

З другого боку, акти відзначають, що муки тягайся, „почавши з полудня аж до вечора" ^b), „через увесь день аж до самого вечора" ⁷), даючи тим ніби зрозуміти, що вночі муки не повинні відбуватися, а так само щоб, почавшися одного дня, не переходили на наступний. З цього погляду стає зрозумілим нам оце речення в справі відомого нам Василя Думинського, що його копа на пробу видала: „а через те, що сонце сідало, до фінальної децизіїта справа кримінальна прийти не може, до завтрішньогодня відкладаємо"⁹).

Окрім кількакротности мучення й обмеження мук вечором того са­мого дня, була й ще межа для мук — це, щоб винного не охромити й до смерти його муками не призвести.

Hanp., відомого уже нам Івана Сипачина, як ми знаємо, одна частина копи, взявши на муки, „члонки н здольнії спалили і на них вічно ох ром и ли"⁹). Возний Лаврін Єпимахович, що оглядав Сипачина, так оповідав про знаки на тілі його: „виді­лом я... того Сипачина всего спаленого... бока випечені, стегна, также і литки, підошви, брух увесь і надольнії члонки випечені... руки пов и ворочен і, которими ру­ками, не відаю, будетьли він владать" ^,0).

В иншому випадкові в появі Оршанського земського суду до кн. Казиміра Льва Сапіги наслідки муки так описано: „з кото- рої так окрутної муки, проби і охромення члонків своїх... Ясько C т а н і с л а в о в и ч тої ж ночи з дня 21 на день 22... ген варя, а Те решко Гр инков ич... дня 29 умер, а третій Ясько Степанович... марцй 29 з тої муки умерти мусіb^u,). •

Переводячи муки, громадський суд пристосовувався до місцевих умов і використовував природні дані. з

Hanp., нам уже відома відповідь, що її копники дали Миколі Костюшці на вимогу його видати п. Мочульського на муки: „вели би то бил брат наш мужик, теди бисьми его піймали а на пеньку посадили.,.^[978]* ^,l).

В иншому випадкові, в справі забиття братів Малчичів жінку Тацю для муки поведено було „на поле під грушу"⁸), а Івана Сипачина „на очеп ставма і к горі ногами вішали" ^), де під очепом треба розуміти всяке приладдя, всяке дерево, на якому можна почепити звязаного чоловіка чи то за руки (ставма), чи догори ногами.

Що-до способу катувати, то треба відзначити, як найрозповсюдйе- ніший і найлегший, це:

а) биття пруттям ^s), киями ^β), очевидно завгрубшки з палець, бо акти називають киї пальцатами '), і, нарешті, дубцями ⁸).

Биття це, певне, було всяке: од легкого до найтяжчого.

Легке биття акти прирівнювали до батьківської науки, називаючи його цвіченням. •

Ми не раз уже наводили приклад, як копа питала пана Ми­хайла Кірдея: „чи вашмость позволяете... тих винувайців спитати ще через ц в і ч е н н я“; а коли пан позволив, „взяли Ганну Кіндратиху бити і питати⁹).

Випадків, коли на копі винних били, не зазначаючи сили того биття, можна було-б навести кілька ^,0).

Але биття можна піднести до справжнього катування.

Hanp., Петро Кулик, губернатор м. Вовчка, що належало Йозе- фові Олізарові Вовчковичеві, зібравши р. 1733 копу на Овруччині, „осадчого Бобровського Данила Нурного, як злочинцю взяти, догори ногами повісивши, жорстоко пальцатами катувати од стопи

4 аж до голови киями казали, а потім, коли дручок зламався і обвішений на землю упав, громада і війти крикнули: дайте покій, бо той чоловік не винний, а ми його катуємо... і коли признатись не хтів, знову його другий раз обвісити за ноги і так бити, хоч би й на смерть забити., казали... скалічений одповідав: Бог свідок є,' нічим я невинний і нічого не повідаю... за ноги вгору третій раз повісити (казали)"¹).

Випадків, коли винних биттям мордували, можна вказати кілька^{[979] [980]),}

б) За другий спосіб катування на копі було „пробувати вогнем".

Hanp., відомий уже нам Валентин Лещинський був „про бу­вай огнем і на пробі бил упоминан, аби справедливе сознавав, а невинних жеби не помовляв" ^[981]).

Хоча й важко собі уявити, щоб вогнем можна було палити легко, але й тут траплялися випадки, коли, здається, переходили по-за всякі межі. Hanp., відомого нам Івана Сипачина, „почавши з полудня аж до вечора... мучили, палячи его соломою, наро- гами і сковородою, лучиною... волоси його опалили, члонки н здольнії спалили і на них вічне охромили. 1 виділом я, возний... того Сипачина всего спаленого, почавши од голови аж до ніг хребет увесь спалений, бока випечені, стегна также і литки, підошви, брух увесь і надоль­нії члонки випечені...^[982]).

Палити соломою, лучиною, нарогами й сковородою — все це домо­рослі способи, хоча й дуже жорстокі. Катівський-же спосіб, це пекти розпаленою шиною.

Hanp., возний, невідомий на прізвище, оглянувши змуче­ного Демида Лосевича, між иншим, зізнавав р. 1629 на Бере­стейському уряді: „а на половині того чоловіка... бачив я нав­круги на тілі рану синю, кривлею натек лу — казав—по­сторонками його прив'язував (пан Горшневський) до стовпа п о-к атівськи і пік шинами, розпалюючи в домі своїм на п о г о р і л и с ь к у" ^[983]).

в) Нарешті, за третій спосіб муки було розтягування на колі (ко­лесі). Цей спосіб трапляється дуже рідко.

Оглядаючи відомого вже нам Демида Лосевича, возний зазна­чав: „руки обидві витягнуто з пліч... руки, казав, що на колі витягнуто, мучачи" *)

Для останнього способу, здається, потрібна була присутність ката з його інструментами, до муки приналежними.

Усі зазначені тільки що способи катування вживано нарізно й спо­лучувано вкупі, комбінуючи один з одним, а то й усі заразом.

Haτιp._r про катування биттям і вогнем ми довідуємося з скарги В а оь к а Степановича Велицького з приятелями на уряді Луцькому р. 1564 квітня 18 дня, що Сенько Турецькович і Дем’ян Федцевич батька його Степана, схопивши на копі, „пруттям били, мор­дували, огнем п а лили і там же его на смерть замордували" ^,)* Про вживання-ж заразом усіх трьох способів катування довідуємося з зізнання невідомого возного про те, як оглядав він Демида Лосевича, що уривки з цього зізнання ми наводили вище²).

Не можна тут не зазначити того побутового способу, якого вжи­вали винні, гамуючи біль підчас мук, щоб не почувати його; одзначити цей спосіб треба тому, що навіть Литовський Статут, як побачимо далі, уважав на нього, неначе справді на серйозне явище.

Hanp., возні Матис Славогурськнй і Григорій Красносельський р. 1583 вересня 7 дня визнавали на Луцькому уряді, що Трохим Каракуля, у справі забиття Шмойла та Мошка Малчичів, після катування його, між иншим, повідав їм: „коли есьмо міли до права іти, тоді батько мій, Гуща, подав... нам окном якогось пі­сочку, абихмоза шапку насипали, еще сидячи нам ув ізбі, — і я... мовив: милая браття! подайте і мні того пісочку. А більшей... здоровших питайте, которих маете в руках; я... і так чоловік хорий, говорити більшей не могу"³).

4. Прирівнюючи вищезазначені висновки копного права до норм Литовського Статуту, ми й тут знаходимо загальну норму про те, що „правом не поковавши", себ-то без спеціяльної про те ухвали суду, не можна було мучити винного ⁴).

Далі, Статут розрізняє видачу на муки винного підозреного й при­личного.

„У ставу ем, кгды бы на чоловека которого простого стану по- дозреного⁵), то есть который хотя бы при лицы не был, але однак был бы вжо поволаный або злодейство кому платил, хто жаловал, менуючи собе от него шкоду в злодействе якых речей, а мел бы на то светков,... которые бы того злодействаз якых слушных причин ведоми были, тогды, за сведецьтвом таким®), маеть бы ти тот чоловек подозреный на муку в ы д а н“ ’).

З наведеного ми бачимо, що Статут, як і копне право, за правку підставу для видання винного на муки визнає доводи правні — свідчення та присягу скривдженого; до того Статут зазначає, що ці підстави мають уживатися відносно чоловіка підозреного, себ-то такого, кого вже раз було поволано, або хто злодійство кому платив. З цим пого­джується й копне право.

-------------------------------- _zr

¹) Проф. Иуанишевъ, „О др. сел. общ." дод. І.

*) Ак. Вил Арх. Ком., т. XVUI, № 256.

³⁾ Проф. Я с и н с к і й, „Акты" т. II, № 34^е.

⁴⁾ Р. 1588, роэд. XIV, арт. 21; р. 1566, роэд. XIV, арт. 19; р. 1529, роа. XIII, арт. 21. ^fr) У Стат. р. 1566, очевидячки, помилково сказано „непідозреного“.

•) Ст. 1566 р. замість свідків говорить про присягу сторони жалобливої. ⁷J Р. 1588, роз. XIV, арт. 17; р. 1566, роз. XIV, арт. 14; р. 1529∖ роз. ХІП, арт. 25.

Для винного приличного Статут, як і копне право, жадних инших доводів—себ-то свідків і присяги — не вимагав.

„Уставуем, кгды бы поймано злодея приличного, а на тот час без лица будеть пойман, тогды такового злодея... можеть мучити**¹).

Вислів — а на тот час без лица будеть пойман — означає, по-перше, що приличним Статут зве того, кого раніше спіймано було з лицем, хоч-би на цей раз його спіймано й без лиця; по-друге, це не значить, іцо не можна було мучити того, кого на цей раз при лиці зловлено, бо в иншому місці Статут каже:

„кого при лицы застануть, маеть бы ти веден до вряду і там с ним, яко с приличным, далей посту­пова т и“ ^u)

— себ-то, згідно з вищенаведеним артикулом про приличного зло­дія, видати на муки.

Окрім зазначеної одміни межи винним підозреним і приличним, Статут установляв іще й иншу, чималу одміну, а саме: приличного злодія можна було „три кроть одного дня., мучити"^{[984] [985] [986]), а підо- зрений „мучон маеть быти от стороны поводозое один раз, ведь же не далей, только через годину**[987] [988]).}

На це, як ми бачили, копне право не погоджується. Досить лиш пригадати, як дитину Степанця, приличного, бо його свідок на зарізаній вівці застав, копа мучила тільки двічі, хоч могла обмежитися й одним разом, як-би він був признався за першим разом. Ми так само бачили, що копне право вживало семикротні й кільканацятькротні муки, хоч і додержувалася правила, що ми Його бачимо в Статуті, — обмежуватися вечором того дня, коли муки почато; коли-ж бачило, що для мук зали­шається мало часу, то муки переносило на другий день,

Що-до неохромлення на члонку й неуморення винного муками, то застереження таке, як і копне право, знає й Статут.

„О дно бы его на члонку не охроми л“, читаємо там¹); „а оного мукою уморил або на члонку обра­зи л... ^[989]).

Нав’язки за охромлення, а так само і за неосягнення мети — коли винний на муках не признається. — передбачає й Статут, хіба що Ста­тут повніше за копне право про це каже. Там ми читаємо:

„А естли бы ся не домучил, тогды за кождым разом мукы оное маеть его навеэати водлуг стану его (Статут р. 1529 „за кож- дую муку полтина грошей*¹). Пак ли ж бы в оной муце злодейства на нем домучитися не могл, а оный мукою уморен, або на члонку охромей, таковы й будеть повинен за уме р- лого головщику совито (у Стат. р. 1566 та 1529 „совито“ немає), а за хромоту его яко за цалого человека (Стат. р. 1566 — „полчоловека") платити, водлуг стану его"¹)- Ми тут бачимо нав’язку, по-перше, за всякі даремні муки, себ-то коли винний і під мукою до злочину не признається, а по-друге, й за охромлення та уморення муками також з умовою, що винний під муками до злочину не признається, бо коли він признається, мови про нав’язку за охромлення або про головщину за уморення не може бути тому, що такого чоловіка звичайно засуджуюсь на горло, а тоді такому винному доведеться втратити більше, ніж члонка — життя.

Нарешті» треба згадати й про чари, натяк на що ми наводили по­переду в прикладі „з пісочком". Статут про це каже так:

„естли бы тотъ злодій въ оной муці для чаровъ с паль, а муки не чулъ, а тые чары были бы при немъ найдены увъ ycτtxτ>, або на голові у волосіх, под пахою або гд! инд!й; тогды навезки ему дати (скривджений) не повинен" ^{[990] [991] [992]).}

Ми бачимо, що й Статут серйозно вірить у те, що яким-небудь пі­сочком можна зачарувати біль, і непритомність людини від болю вважає за сон, як наслідок чарів. Правний наслідок викриття у винного чарів— це скривджений не платить нав’язки, хоч-би він ні до’чого не домучивсь, охромив або й навіть муками уморив.

Норми Статуту, що їх ми навели, кажуть про злодієві муки. Але не треба розуміти їх так стисло й гадати, що при инших злочинах мук не вживали, або ті муки регульовано иншими нормами. Випадок, що ми його зараз наведемо, яскраво показує, що наведені норми Ста­туту тодішня судова практика прикладала до всяких злочинів.

У відомій уже нам справі забиття Малчичів умоцований Кли- машевський р. 1583 серпня 25 дня на копі, „приступуючи до доводу, просив, найпервей, аби, невіста — двірничка... Таця, менуючиїї бити приличною, іж она сама добровільне сознала, же голову свіжую у руках своїх міла, і за пліт її закинула, з тих причин аби водле п р а в а п о с п о л и т о г о артикулу п ’ ятагонацять в розділі чотирнацятім (Ст. р. 1566), без жадної присяги, видана була, яко приличная, на муку"⁸).

Зазначений артикул, як ми вже знаємо, каже: „кгды бы поймано злодея п ρ и л и ч н о г о... тогды такового злодея трикроть одного дня можеть мучити". Ми бачимо, що він говорить тільки про злодія прилич­ного, а Таця в жадному разі злодійкою не була, і справа йшла про за- бийство, а не про злодійство — крадіж. І коли умоцований Климашев- ський говорить про видачу Таці, як приличної, то він має її за приличну забийцю, а не злодійку, — приличну тому, що вона голову, треба гадати, когось із забитих братів Малчичів мала в руках і за пліт перекинула.

Що-ж на це відповів Яків Шибенський, орендатор с. Підгаєць, що від нього залежало видати, чи не видати двірничку Тацю на муки?

В акті читаємо: „п. Шибенський, порадившися з приятельми своїми, того артикулу за слушного приняти не хотів" ’)• На жаль, акт в уста пана Шибенського не вклав мотивів, через що він уважав, що прикласти до Таці артикул 15 роз. XIV Статуту не можна. Ллє це можна зрозуміти, навівши фактичну сторону справи.

На першій копі, р. 1583 серпня 21 дня Прокіп Никитич пові­дав: „єсьми видів серед двора пана нашого голову чоловічую, барзо на ній волосів мало вже било, лежачую, а собака двірная, рудая, неподалеку її лежала. Я-м двірничці Тосиці о тім повідив. Оная. вишедши і обачивши тую голову, взявши за волоси, за пліт викинула, і не відаю... того, где ся діла" ²)∙ Справді, яка-ж тут вина Таці, що вона не відомо чию голову в своєму пояснінні вона казала, що вона розуміла, що то мала бути голова якого вісильника ^ч)— взяла в руки й перекинула за пліт. Лице — голову забитого, правда, вона мала в руках, але жадного внутрішнього звязку цього факту з забийством не було; тому справедливо вчинив пан Шибенський, що покликування на артикул 15 роз. XIV визнав за неслушне.

Тоді Климашевський робить таку заяву: „хотя мене пан Ши­бенський од артикулу п’ятагонацять в розділі чотирнацятім одбив неправне, але і одступивши артикулу того, беру собі на поміч ар­тикул чотирнацятий, в которім пишеть:,где бы на которого чело­века... который еще при лицу не был, знаки злодейские были по- пысаны, а тые знаки были бы слушные, а тот... был бы чоловиком добрым, веры годным, при котором сторона жалобливая его попри- сягнути за своего шкодника хотела; — за таковыми знаки и при- сегою стороны жалобливое тот чоловек маеть быти выдань на муку¹ *). — А по вичитанню того артикулу... умоцований просив, аби тая невіста, которая сама ся добровільне знала до тої голови... за поприсяженням сторони поводовоїне о што ин- шого, тілько што она відаеть о забийцях... За которим примовенням умоцованого пан Яків Шибенський... тую невісту Тацю, водле артикулу чотирнацятого в розділі чотирнацятім, на муку здав і за присягою сказав" ').

Ми бачимо, що Статутові знаки злодійські відбилися в праворо- зумінні тодішнього правника, як свідчення Прокопа Микитича про те, що він бачив, як у дворі голову чоловічу собака їла, і коли він про це сказав Таці, то вона голову ту перекинула за пліт. Треба гадати, що Таця повинна була замислитися над тим, чия й звідкіля з'явилася та голова. Коли-ж вона байдуже поставилася до цього, ясно, що вона знала, що то за голова. Так це розумів правник Климашевський, коли домагався присяги не за инше що, а лиш за те, що Таця знає про вбив-

’) Там-же. ’) Там-же, № 34'.

•) Там-же; порів. Ст. 1566. роз. XIV, арт. 14.

«) Проф. Ясинскій, „Акты", т. II, № 34‘,

ців. Пан Шибенський вирішив, що такі міркування слушні, та й видав Тацю на муки. ₁

Наведений приклад тлумачення артикулів про муки ясно показує, що тодішня практика судова розуміла їх широко й прикладала Yx не тільки до злодійства, а й до всяких инших злочинів, у яких, „о горло йде“.

Нарешті, цікаво вирішити питання, що в наведених нормах коп- ного права про муки повстало підо впливом Статуту й що витворило звичаєве право.

Розвязати це питання нелегко, бо хіба не можна припустити обо­пільного впливу звичаю на Статут і Статутового права на практику копних судів? Хіба не відчувається саме життя без жадного впливу Ста­туту в оцих рядках акту:

„ми, копа, того дитину Степанця казали дубцом ударити — і он ся к тому не знав; і коли його повторе дубци бити почали, он ся тому признав, іж тую овцу Уласову зарізав" ^,)?.

Взагалі, можна певно сказати, що спосіб мучити биттям цілком на­лежить копному праву, як і муки вогнем, надто коли це чинилося спосо­бами, що їх ми назвали були доморослими. Звичаєвого походження^ без сумніву, й нав язка за недомучення, принаймні наведена вище заява Митька Сокола копі про Василя Сипачина: „я єго беру, я єго мучу — і я єго один нав'яжу і розвяжу"^[993])—яскраво свідчить за те, що ідея винагороди винного за недомучення належить копному праву, а деталі— Статутові.

Знов-же, брати ката або містра, щоб перевів сами муки, — це без­перечний вплив Статуту й магдебурзького права; про це найяскравіше свідчить сама назва ката містром, що являє собою змінене meister. Цьому-ж впливові треба, приписати й спосіб катування, розтягаючи винного на колесі.

Правда, в вищенаведеному оповіданні Криштофа Палуцького випи­тування через ката названо посполитим (себ-то народнім) звичаєм^[994]), але це свідчить тільки за те, що копне право засвоїло цей інститут чу­жого, німецького права підо впливом міщан, що, будучи на магдебурзь­кому праві, входили до складу копи.