XVІ Допит винного.

Хто чинив допит? Запитання, які ставили винному. Відповідь винного: признання й непризнания.

Після того, коли скривджений вину дасть певній особі, настає черга тій особі виступити посеред копи й дати о собі справу, чи винен він у тому, в чім його обвинувачують, чи невинен.

Hanp., у спразі подраинт бджіл у Біловізькій Пущі в уходах кн. Радзивіла бортники його, оповідаючи на другій уже копі про злочин і. на підставі наслідків опиту на попередній копі, даючи вину кільком особам з с. Фальова, закінчили свою скаргу так: „чи є всі на... копі... Янко Сокіл і Войтко Ніс і инші, що їм на першій копі вину дано, і зараз ми тим же людям вину д а є м о? А коли є, нехай посеред копи виступають і о собі дадуть справу, чи вони винні...“[911])

Поклик такий, розуміється, може бувати в тих випадках, коли вин­ного не ув’язнено й не віддано на поруку. У таких випадках винного для допиту вже ставили.

Hanp., Федір Соболевський, урядник Дмитра Киянина, опові­даючи возному Андрієві Мизгиреві про справу підданого пана свого Василя Лешевича, між иншим, сказав: „злодія Гапука Вакулича... Василь Лешевич, понявши слід і погонивши єго з тим волом вже в м. Безденежі... того злодія з тим волом своїм піймавши і привів тут до двору... пана моего... Пісок., я... копу собрав... того зло­дія Гапука Вакулича із тим волом на копі поста­ви в ш и... пита в“ ^а).

Хто-ж на копі провадив допит, ставив запитання?

Розуміється, попереду, сам скривджений або представник його, будь-то урядник панський в інтересах свого пана, або й сам пан, або його урядник в інтересах скривдженого підданого.

Hanp., у справі покрадення різних речей із свірна у фільварку Полонськім, що належав Казимірові Сапізі, тивун того філь­варку Каленик Познієвич, коли на копі спіймано було зятя Клима

Гавриловича, що до двору його слід приведено, на Ймення Янка Листопадовича, який, туляючися поміж громадою, за шпиґа прийшов прислухуватися, на кого що люди будуть говорити, „питав...

В иншому випадкові, відомий уже нам суддя Криштоф Юндил в інтересах свого підданого Гришка Степановича, якому свірепу вкрадено, поставив Лаврінові Минковичеві цілу низку запитаннів^{[912] [913]). Далі, допит винного провадила й сама копа, перехоплюючи наче ініціятиву в цьому від скривдженого.}

Hanp., у вищезазначеній справі подертя бджіл у Біловізькій пущі в уходах кн. Радзивіла, коли бортники закінчили свою скаргу запитанням, чи на копі є всі особи, що їм на минулій копі і тепер вину дано, а коли е, то нехай посеред копи виступають й о собі справу дають, чи винні, — то „копа вся поменених осіб питала, аби о собі справу дали, чи в тім вони не винні чи винні**^[914]).

Певна річ, що раз копа провадила допит винного, то могли допит чинити й висаджені судді.

Hanp., у справі покрадення різних речей Мартинові Королеви­чеві, підданому Петра Войни, старости Вовковиського Й Новодвір- ського, на копі поставлено було злодія Данила Омеляновича; „пана приятелі, читаємо в акті... на ту справу од... пана ста­рости Вовковиського висаджені, при тій копі і гро­маді людей зібраних того... Данила злодія добро­вільне питали, если би був винен у тім, в чім його... піддані старости Волковиського з Березової Волі обвинили"^[915]). З попереднього ми вже знаємо, що сторони мали право обирати чи, як висловлюються акти, висаджувати суддів. От оці обрані судді в наведеному прикладі й провадили допит винних.

Установивши, хто на громадському суді провадив допит, перейдімо до того, які запитання ставили винному.

Розуміється, перше запитання ставлено про те, чи винен підозрений у тому, в чому його обвинувачують.

Hanp., у справі покрадення Мартинові Королевичеві різних речей висаджені судді „при тій копі і громаді людей зібраних пи- тали^{[916] [917]), чи винен він у тому, вчім його... обвинили... Мартин Королевич**7).}

Варіяцію цього запитання становило — чи знається (признається) винний у тім, у чім його обвинувачують.

Hanp., у справі викрадення скарбцю Маруші Гулевичевій, зло­дієві Леськові Рокицькому на копі поставлено було запитання: „если би ся до того знав, о што на него скаргу ч и­н ять“ ’)•

Далі, від винного вимагали поясніння: що він скаже на те, іцо свідки на нього говорять.

Hanp., у справі розграбування фільварку Підкосилівського п. Валеріяну Дембовському, на копі свідки висвідчили, що люди з Братилова з жінками й дітьми ходили до фідьварку, молотили збіжжя й брали собі. Тоді питали людей Братилівських: „що вони нате скажуть, що так з різних сіл мужики на них визнають¹*^[918]).

Далі, якщо винного ставили з лицем, природньо було спитати, де він те лице взяв.

Hanp., у справі Гаця Борисовича, коли він на копі поставив Ювка з лицем-краденим конем, судді спитали: „где ти, Ювку, того коня Гаца Борисовича взяв"^[919]).

Коли справа торкається крадених речей, що про них є відомості, що вони переховуються у певних осіб, то їх питали, чи є в них кра­дені речі.

Hanp., відомого вже нам урядника Яна Нетецького, що про нього служниця Ганна свідчила на копі, що речі, о які копа вже третій раз сходиться, знаходяться в нього в коморі, питали на копі, „єстли би што мів речей крадених у себе, о што... жалують"¹).

А коли на копі виявилося, що якісь речі урядничка Ганна Нетецька одіслала до Лаврика, „питали того Лаврика... є с т л и б и што мів положоного в дому своїм од врядника або урядничк и..." ^{[920] [921])}

Коли прямого доводу проти запідозреного немає, а є відомості, що підчас злочину він десь од їздив, то його питали, куди, чого їздив, кого зустрічав, з ким ночував і таке ин.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення свірепи Гришкові Степановичеві, підданому Криштофа Юндила, судді, зазначений Юндил на копі поставив такі запитання Лаврінові Минковичеві: „маю певную відомість, же ти, Лавріне, проти тої ночи, коли підданому моєму свірепу украдено, з дому своего, з Рожаної, не відать, где й до кого од’їжджав, а на сліду твоїм...

Коли викликала сумнів відсутність чиясь на попередніх копах, то такому ставили запитання, чом він на копах не бував.

Hanp., у відомій уже нам справі подрання бджіл у ґрунті манастирськім Менськім, на копі звернуто було увагу, що Хома Микулич і Семен Плещич не були на попередніх двох копах; „тогди старці і всі копляни, читаємо в акті,... питали тих... Хоми Микулича і Семена Плещича очевисто: для чого ви, Хома і Семене, на тих двох копах не били?^{кдивитися як на головні, як на віхи, що ними йшла думка копників підчас допиту на копі винного. Запитання ці були перші, що їх ставили на копі винному. Певне, що та чи инша відповідь винного на поставлені йому запитання могла викликати запитання додаткові, які мали собі за мету всебічно висвітлити справу. Про них мова далі.}

Переходимо тепер до відповіди, яку давали винні на запитання. Тут бувало дві можливості:

а) винний міг знатися до злочину.

Hanp., у справі покрадення вола Силі Шкедичу на копі, що відбулася р. 1598 червня 7 дня на Меншині, підданий воєводи Ви- ленсъкого Криштофа Радзивіла — Сидько Цукрикович, „нев’язаний, небитйй, добровільне повідив... яком первей сего, на пер вій копі... признався, і тепер... тоє признаваю, і ж... єсьми того вола... у Сили Шкедича з хліва уночі вивів і од­ведши... до села... Дранкова, підданому Драчків- ському Петру, пасинку Молчанову, продав ціною за дві копи грошей без двох грошей"¹).

Ми бачимо тут, Lgo винний не тільки знається до злочину, але й оповідає, де він крадене заподів.

Але допит копкий не вдовольнився голим признанням з боку вин­ного до самої події злочину; копу цікавило, для чого він той злочин учинив, а потім — чи злочин цей він учинив з власної ініціятиви, чи його хто на це намовив, а також — чи не мав він собі помічників, — себ-то копний допит намагався охопити подію злочину глибше й виявити її з усією повнотою.

Hanp. відомого вже нам злодія Гапука Вакулича, поставленого на копі з лицем — украденим волом, питали: „если би ся знав до того вола і для чого того вола у... Василя Лешсвича у к р ав“ ^[924]).

А в відомій уже нам справі покрадення спірна й спалення ізби Іванові Верещаці, коли межи одежею слуги його Матиса Ле- іцинського, мазура, знайдено було рукавиці скривдженого, що їх вкрадено було одночасно з иншими речами з свірна,--зазначе­ному Лещинському, поставленому на копі, „копа почала... мо­вити... скажи... твої діла... а так, за не одним питанням усеї копи оного Матиса, же би повідав, если би то одно сам учинив і (з) своего умислу, альбо если би хто єго на тое инший намовив, або если би мял якого товариша тут собі,- тоді оний Матис Лещинський... сам добровольце стоячи на копі, перед всіми людьми повідив собі товаришем і по- волав слугу... кн. Селивестра Жижемського, лісничого Кобрин- ського, на йм'я Валентого Очкаса і повідив так, іж... тот мене натоє намовив і з ним... есми тот свірен бил іскрав і я... є му тот свірен указав, а потім оний Вален ти й гумно запалив і ізбу“^[925]).

В иншому випадкові, коли відомий уже нам Сидько Чуприко- вич признався до вола, якого він украв у чужому селі, „всі коп- ляни того Цуприковича питали словне, если у тім селі Ровби- чах видавця бил, або хто є му помічником єсть, аби не таїв і об'явив і иншиї шкоди, если кому чинив, аби об’явив. Сидько Цуприкович повідив... у тім с. Ровбичах видавці не било і помічників у себе не маю і иншях шкод єсьми нікому не чинив“ ’)•

Тут ми входимо вже в царину иншого інституту — так званого по- волання - оговору, а тому виявлення через поволання помічників поки-що обминемо, а звернемо увагу на те, що Сидькові Цуприковичеві, коли він признався до злочину, поставлено було ще запитання А про те, щоб він оголосив і „иншиї шкоди, если кому чинив'*.

На сучасний погляд, суд, що досліджує певну справу, певну подію,, не може збочувати на ті справи, що не є за предмет його дослідження, про що скарги ніхто не заніс і справи -не порушив.

І ми бачимо, що після признання винного до злочин/, пропоновано й усім иншим розпитуватися у винного про свою шкоду.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення вола Василеві Лешевичеві, підданому Дмитра Киянина після того, як Гапук Баку- лич признався до того вола, „урядник... Дмитра Киянина п. Федір Соболевський на тій копі мовив голосом великим до всієї копи... панове м у ж о в е! питайте в него кожний о своїй шкоді, в кого што украден о“ *).

Розпитування таке про инші злочини входило, як щось зовсім при­родне, у поступок правний, складаючи його певну частину.

Hanp., у справі обікрадення церкви в с. Глинному на Пин- щині після того, як Андрій Литвин на копі признався до цього кра- діжу, в акті читаємо: „А потім, поступуючи поступком прав­ки м... опит чинили, а саме урядник... Казиміра Кули- ківського в покраденні немало речей через того злодія в дворі... в свірні, тоді., злодій... перед копою... признав, що він коли добувся до свірна, де були речі і фанти хлопські в схованні, там же той злодій покравши, жидові Бенціо- нові в корчмі... принісши в дім того жида, передав'* ^а).

Випадків, коли злочинець, признавшися на копі в тій справі, ради якої копу зібрано, на допит инших скривджених оповідає й про инші шкоди, що він їх сам учинив, або брав участь, або тільки знає про зло­чинців, можна було-б навести кілька ^{[926] [927]).}

б) Але не раз-у-раз винний до злочину знається. Буває, що скрив­джений свого обвинувачення нічим не доведе — „устає в доводі", як висловлюються акти; тоді винному лишається тільки освідчити невин­ність свою й протестувати проти „помови".

Hanp., р. 1670 листопада 16 дня на Берестейщині, у справі згинення вола Федорі Василишиній, на копі, без бутности Федора Богуславського, свідки скривдженої „якісь небулі речі на тій гро­маді зізнавали, ніби мали бачити, що... (БогуславськиЙ) того зги- нулого вола в Берестю продавав... Яко ж і другу копу зібравши... дня 23 на которій громаді... (БогуславськиЙ) хочучи невинність свою перед тою громадою об’яснити, жадав, аби пані Василишина з тими свідками своїми фальшивими далі доводила, котора, уста­ючи в доводі своїм, на другій копі тих свідків своїх

уже не ставила і жадного доводу... о тій згубі своїй не показала, тільки словами ущіпливими... помовляючи тою шкодою... зсоромотила... Тоді... (Богуславський) перед тою гро­мадою невинність свою... освідчивши, протестував... O ∏ O M O в і“ ’)..

Але в більшості випадків обвинувачення має під собою деяку, хоч-би й хистку, підставу. Тоді винному треба було справу або вивід о собі дати, себ-то подати належні поясніння факту, що дає привід до обвинувачення. *

Hanp., у відомій уже нам справі побиття бобрів Єрому Нелю- бовичеві Тукальському, коли урядник його Іван Дроздовим, зібравши відомості, що минулого року Іван Антонович та Михайло Яковович Вилазькі позичали заліза боброві у Невдаха Корниловича, підда­ного Богдана Стеткевича, і, припускаючи на цій підставі думку, що вони могли й цього року побити бобрів, закінчив свою скаргу на копі такими словами: „панове копа’ міні й усьому селу Остров- ському жаль на тих двох панів Вилазьких", тоді „Михайло Яко­вович і... Іван Антонович Горегляди Вилазькі, виступивши, пові- дили... панове копо! чуємо, що нас тут викують; зачим ми так себе очищаємо і беремося до присяги на тім, що ми бобрів... ніяким способом не били, ані о шкод­нику не відаємо... На котору присягу... п. Іван Дроздовим і під­дані Островські позволили ^{[928] [929]).}

Ми бачимо, що обвинувачення висунуто було занадто хистке й вин­ним нічого більше не залишалося, як, відкидаючи обвинувачення, запро­понувати, як спосіб очистити себе, присягу, на що охоче погодилася скривджена сторона.

Дуже часто обвинувачення через відповідь винного поверталося на суперечку приватного характеру, на змагання про право власности на певну річ.

Hanp., у справі згинення коня бояринові Петрові Енелевичеві копа „питали... Остапковича, єстли би ся знав до взяття того коня... І он, за питанням нашим коповим, сам добровільне, стоячи в копі,... повідив: правда єсть, яко боярин... повідаєть — того коня, на полю ходячого, взяло м, або в і м... тот кінь єсть власний гостя моего, которий у мене в дому моїм бил. На што боярин... повідив: поневаж того коня моего менять бить гостя своего, нехай ж... тут заразом пе­ред копою гостя і коня того ставить, а я готов буду того довести, іж тот кінь єсть мій власний, а не гостя то го“ ^[930]).

Ми бачимо тут, що особа, якій дають вину в злочині, не запере­чуючи самого факту, дає йому инше освітлення, більш-менш правдопо­дібне поясніння.

В иншому випадкові, коли в справі спалення Войтехові Гор- нинському двора на копі висунуто було обвинувачення проти Де-

мида Лосевича на тій підставі, що при викупі його від скривдже­ного з застави, коли п. Горнинський не повернув йому худоби, Демид Лосевич „похвалки вогнем його спалити перед немало лю­дей учинив", і коли це було доведено свідками, то копа „нака­зала йому вивід чинити, де він тої ночи був... Демид повідив... я що мовив, то з жалю мовив, бо мені бидла всенького не повернув; а того дня я пив до півночи у Савки Покивана в корчмі п. Жигмонта Яцути“ ^,)∙ Коли запідозрювали когось у злочині без будь-яких певних підстав, запідозреному важливо було дати „о собі слушную справу*, себ-то, ви­явити свою поведінку підчас злочину, де він був, що робив, хто його бачив, то-що. І від правдивости цієї відповіди залежало, чи запідозрений виправдається, чи заплутається.

Цілу низку таких запитаннів, як ми знаємо, поставив Лаврі- нові пан скривдженого Степановича, суддя Юндил, запідозривши його на тій підставі, що він уже раніше не раз попадавсь у шкодах, - зна­чить і тепер він міг украсти коня Гришкові Степановичеві. На це Лаврін одказав так: „если я што кому зашкодив, ужом покутував, а о клячу у підданого пана суддіїного украденую, справуючися, так пові­див: „Боже... того не дай, пане суддя, же бих я мів вашу милість зачіпать, або в чім шкодить; хотя би... што твоєї милости і перед очима моїма ходило, здалека бих обминув; а тої ночи... коли-м з Рожаної з дому виїхав... поїхалем... бил умисльне до Ходевич до п. Богушевичевої викрасти дівку у неї, которую-м їй дав до послуги, а іже-м... клячу благую мів, попасивав... на кгрунті іме- нія... тутошнього... другий раз попасивалем на Совринці, третій раз попасивав у Дерев’янчич, а у неділю приїхав єсьми до Слоніма і стояв єсьми господою в дому Твина... у коваля на Соколівській улиці і у него... обід з’ївши їхалем до Пасинеч... з Пасиничани" ²). Даючи свої поясніння копі, винниА повинен був бути обережним, щоб суперечливістю своїх поясніннів не викликати недовіру копи до себе.

Hanp., р. 1645 травня 25 дня суд замковий Слуцький розгля­дав скаргу священика Воскресенського о. Андрія Григоровича на Іцька Абрамовича, орендаря корчми над р. Оресею, що безправно ув’язнив його підданих Івашка Рачкевича та Остапа Стасюковича. Повірений Абрамовича на це дав таку відповідь: „не безправне під­даного священика... одного тільки Рачкевича до в’язення взято, але купа, що її збирано о втоплення жидка, челядника його вйдала, а у нього, Рачкевича, ніж, що при тім жидку був, пізнано; до того той P а ч к е в и ч у р е ч і свої порізнив: босам повідав на копі, що Йому того ножа гість, ночуючи у нього, за хліб дав, а жона Його повідала, що за сіно дано"³).

Ми бачимо, що копа видала скривдженому Рачковича тільки через те, що ніж, який був у втопленого жидка, знайшовсь у Рачкевича, а він у пояснінні своїм, звідкіля в нього те лице, не зійшовся з пояснінням своєї жінки.

Даючи поясніння копі, правдивість Його винний повинен був чимось довести — свідками, то-що.

Hanp., у справі покрадення клячі підданому п. Юндила копа не завдовольнилася свідченням Мартина Матеєвича, що його Лаврін виставив був, щоб довести, коли й як він виїхав з Рожаної, — бо цього свідка ніхто з копників не знав. Це досить влучно відзначив Юндил, кажучи Лаврінові: „чи не міг би тебе видітн хто значний, добрий чоловік, ким би ся висвідчив, не тим благим, незнаемим чо­ловіком? до того, ані з поїзду дороги своєї, з ким бись ся піткав, або минув в дорозі, ані о ночлігу своїм жадного свідецтва не ставиш і господаря, где стояв, з Слоніма не поставилесь, а до­рога... ніколи не спить, їздять люди не тілько вдень, але й ніччю, а гостинцем якобись не міг когось поткать, або ся з ким з’їхать". На це Лаврін Волинцович дав таку відповідь: „у Рож ані й... усе місто — люди мене їдучого виділо, а у дорозі... по­ночі їдучи, нікого м не піткав; господаря з Слоніма трудно мі било ставить, але... если того потреба, я на пришлій завитій копі і господаря, у кого стояв, і ви­від— світки, коли-м з Рожаної виїхав і где-м їздив, поставлю" [931] [932]).

Тут, як бачимо, Лаврін справи не програв і замість „благого" свідка взявся поставити „людей добрих".

В иншому випадкові, винний „Сипачин брався на одвід людей добрих, сусідеЙ — міщан Логойських — Кумина Me- котича, Івана Щоку, Василі я Наумовича... которий мене видів того часу, а я їздив есьми на своїй одній клячі, на гнідій, на Русь жита купувати, а вам... не єстем нікоторим шкодником"²).

Але не завсіди поясніння винного було вдале й зсилка на свідків справджувалася.

Hanp., копа запитала відомих уже нам Хому Микулича та Се­мена Плещича — „для чого... ви... на тих двох копах не били? — Тогди тії, Хома і Семен, на то старцом і всій копі одповідали... єсьмо не за жадними причинами, одно за страхом на тії обидві копі не шли" ⁸).

Це поясніння викликало не тільки здивування копи, а Й призвело до того, що вина їхня в цій справі виявилася цілком, і тільки їм зашко­дило, бо копники стали питаакти зазначають иноді, що винний запирається.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення збіжжя Федорові Полховському і Дем’яну Шоломицькому, коли сквивджені, погнав­шися за злодіями, на озері з вівсом зловили Миколу Горбачев- ського й другого дня рано, зібравши копу, „звичайним копним способом доходити... і лице на п. Миколаю Горбачевськім оказу- вати почали,... Єсьман Горбачевський із синами своїми... на громаду вишедши, тому учинку своєму запиратися почали"^[937]).

У випадках, коли винний проти очевидности запирається, копа на­стирливо питається до трьох разів, а иноді, над право, і чотири рази, чи винен він у злочині.

Hanp., у справі подрання бджіл Петрові Нарбутові на копі свідки довели, що „виділи деручи швепет в бересті Івана Заєця... і пришедши... до него... знашли меду повную... (пропуск) і у відро еще клав. Яко ж заразом скоро по тім... свідецтві... п. Станіслав Білий (урядник скривдженого)... питав того Івана Заєця трикрот, если би ся до того злого учинку своего знав. Ніж ли... Іван Заєць, на знаючися до того злого учинку... на присягу еще на тім брався, іж ся о то не відаю і не єсть тому учинку злому сам винним... Кгди ж і в четвертий раз п. Станіслав Білий питав того Заєця, если би ся знав... тогди за тим четвертим питанням тот Іван Заєць сам добровільне з уст своїх признався, і ж я тот швепет... видрав"¹).

В иншому випадкові, у справі покрадення речей Мартинові Дехтеревичеві та Іванові Леневичеві, коли на копі виявилося, іцо урядничка Ганна Нетецька цілу підводу речей одіслала до Богу- шівки в дім Лавриків, „питали того Лаврика раз і три, если би што мів положеного в дому своїм од вряд- ника або уряднички.,. Лаврик не хотів перед копою знатися до жадних речей. Kona над право разів кілька питала Лаврика, аби не таїв речей крадених"²).

Коли-ж винний, не зважаючи на кількакротне запитання, все-ж-таки не знався до злочину, то копа иноді вживала особливих засобів, іцо звано „проба", але про це мова мовитиметься в иншому місці.