XV. Порука.

Порука, як засіб забезпечення; порука за добру поведінку винного. Обов'язки поручника й відповідальність його; хто міг на поруку брати? Форма поруки.—Припоручення; харак­терні його риси; відповідальність приіюручника й здача припоруки.

1. За другий засіб забезпечити стайня винного на суд й одбуття ним призначеної йому кари була віддача з копи винного на поруку.

Порука, по-перше, заміняла видачу винного чи ув’язнення його.

Hanp., р. 1662 березня 5 дня в справі покрадення деяких ре­чей Євстафієві Кірдею на копі на Берестейщині, „коли килим у Андрія Тимоховича... а у Куця Васьковича боти лицем показа-

^l) Р. 1588, роэд. XIV, арт. 4.

’) Р. 1588, роэд. IV, арт. 29; р. 1566, роад. IV, арт. 19; подіб. р. 1588, ровд. XIV, арт. 4.

лися вкрадені, жалобливий дальшої шкоди своєї вернення, тих... Андрія і Куця при лиці видання зараз потребував. Тоді Демид Шахматович, пан і господар Андрія, Васько Зочевич, Опанас Йовтухович, Андрій, Семен і Миколай Лойчикови... Андрія Тимоховича і Куця Васьковича... на поруку взяли і р у ч и л и с я“ ^,)∙ ^r

Тут, як ми бачимо, замість видання винного до рук скривдженого, що звязане було з ув’язненням, виступає порука.

В иншому випадкові порука обумовлює ув’язнення, що має місце тоді, коли винного взяти на поруки зрікаються.

Hanp., у справі відомого вже нам забиття Данила Нишпарки, коли поведінка парубка Павла Глухівського дала підставу запідо­зріти його в забійстві Нишпарки, копа, відкладаючи справу до при­їзду його пана, „питала... єжелибихтіли братина поруку до приїзду і дання знати... п. Воронина, — взяти йогр і ручитися лавник з підданими з с. Скорців не хотіли і... відступили; тоді войтові Селицькому панові Якову Гуто- ровичеві за варту копа віддала...

Ми бачимо, як тут порука переплітається з ув’язненням: коли гро­мада с. Скорців зреклася взяти запідозреного на поруку, його копа від­дала за варту урядникові скривдженого; коли-ж пан запідозреного по­вернувся, то він з-за варти взяв в'язня на поруки. Таким чином виходить, що порука є самостійний засіб забезпечення; вона обумовлювала собою ув’язнення, коли винного не хтіли на поруку брати, і замінювала ув’яз­нення, коли в’язня на поруку брали.

Вищенаведені приклади поруки говорять про інститут поруки, як засіб забезпечити стання винного на суд. Але порука вживалася й як засіб забезпечити виконання вироку копного з боку винного.

Тут можна відрізняти вироки, що зобов’язують винного відшкоду­вати скривдженого; тоді поручники ручаться по винному, що він шкоду поплатить.

Hanp., у справі покрадення коня Івану Крачковичу, „копа вся зрозумівши з свідоцьтва... Ситничан, того Маська і Станка вин­ними учинили і мовили Ситничанам і Старого села Колків усій гро­маді, же би ся ручили по Маську, жебитую шкоду... поплатив" ^{[861] [862] [863]).}

Иноді винного копа видає скривдженому в вині і шкодах, і вже од скривдженого беруть винного на поруку.

Hanp., р. 1650 червня 5 дня, в справі покрадення різних речей бояринові Федорові Лунковичеві й підданому Яна Коптя Андрієві Чортковичеві, відбулася на Пинщині копа, яка на підставі свідчен- нів, „ту шкоду до... Богдана Гладкого і до Матвія Лепещені-Івани- шівців — приложили ів тій вині ЇХ видали. І коли вже були

в тій вині видані, тоді... Іванишівчани Богдана Глад­.» кого, а Васько Л е п е ще н я Матвія, брата свого, на по-» руки вз я л и“ ¹).

На жаль, наведений текст дуже лаконічний: сказано „в тій вині їх видали", не пояснюючи, кому саме було винного видано. Але в свойому місці буде доведено, що коли копа видає винного в вині, то розуміється, видає скривдженому; так і в наведеному прикладі треба думати, що осу­джених до відшкодування копа видала скривдженому.

Наведений приклад говорить про видачу на поруки винного, на якого накладено було кару майнового характеру — відшкодувати скрив­дженого. Але кари мали характер не тільки майновий, а й особистий — аж до страти життя. Чи віддавала копа на поруки винного, засудженого на смерть?

Так, віддавала.

Hanp., 1661 р. у справі обікрадення церкви в Річицях на Бере­стейщині Андрій Лизеня і Трохим Леськович на копі призналися до того вчинку; тоді „копа... тих злочинців на горло осудили і, до дання знати п. Садовському, до двору,... писаревої²) видали були; тоді п. Садовський, сам особою своєю на те ж місце копи прибувши, аби ті обвине ні... на поруку йому були віддані, просив, зобов’язуючися їх до всякого суду і права на кожний термін ставити ³)∙

Ми не зупинятимемось тут над питанням, для чого саме людей, засуджених на горло, треба було брати на поруки, бо про це докладніша буде мова в розділі про виконання копних вироків; тут тільки можна зазначити, що засуджених на горло не завсіди зараз-таки позбавляли життя; виконання вироку відкладали на кілька день і до призначеного терміну десь треба було держати засуджених; иноді їх віддавали скрив­дженому, як і в щойно наведеному випадкові, але не для страти їм життя, а до дання знати панові засуджених, бо йому належало останнє слово: він міг зректися своїх підданих і тоді виконання вироку залежало від скривдженого; пан міг так само не завдовольнитися вироком копним і оскаржити його до вищого суду. Тим-то, беручи засуджених на поруки, пан, як і в нашому випадкові, зобов'язувався ставити винних до всякого суду і права — можливо і до призначеного терміну для виконання коп­кого вироку.

Нарешті, порука мала зовсім одмінний характер од засобів забез­печення — це так звана порука за добру поведінку винного надалі.

Hanp., р. 1661 листопаду 15 дня в с. Костеневичах на Ошмян- щині відбулася копа в справі обвинувачення Якова Бенднажа в ча­рівництві. Kona вагалася винести осуд винному, зважаючи на те, що, опріч Юрка Сегеня, ніхто більше не інстигував на горло.

’) Акт. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 327; подіб. Арх. Юго-Зап. Рос.» ч. 6, т. 1, № 96; проф. Я с и и с к і й, „Акты", т. II, № S6^t∙, 56®.

’) Софії Потівеої, писаревої земської Берестейської.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlU, № 371; оодібн. там-же, №№ 354, 431.

днслава Уніховського, судді гродського Брацславського. підданцем якого був Яків Бекднаж. Уніховський визнав, що _мЯків мав бути декретований, як чарівник, на спалення; учинивши його від смерти вільним і давши на поруку.,. Гарасимові Лихачеикові, Федорові Kop- невичеві, Микиті Захариному, Овсіеві Даниловичеві, Янові Пнла- тові, Давидові Кіндратовому, Семенові Жиалі, которі шлюбували і ручили, що від того часу він нічого подібного тому вчинком і похвалками чинити не буде.,- в в’язення випустити казав⁴[864] [865]¹).,

В иншому випадкові, в справі спалення двору Лулинського на Пинщикі Двойрі Лейзеровій на копі, що відбулася року 1647 квітня 10 дня, Федорові Висоцькому та Михайлові Ольпинському, возним, оповідали копняки, що слідом „дійшли... того, же тов по- палення стало... од Лук'яна Ярофеєвича брата... Трохимал А жид Даніє л ь... пославши війта і десятника... заручаючи тому Трохиму і братії его рожоній і тестю того Лук’яна, же би його більш не держали, аби шкод більш у дворі і у гумні не било і того Лук’яна на поруку браття его... узяли"*).

Які-ж повинності несли поручники — ті, хто винного на поруку брав? Поручник, по-перше, повинен був ставити винного до всякого суду й права, на кожен термін.

Такий саме обов'язок взяв на себе, як ми бачили, пан Садовський, коли, беручи на поруку підданих своїх Андрія Лизеня і Трохима Лесь- ковича, зобов'язався „їх до всякого суду і права на кожний термін ставити"¹).

Який-же суд тут мається на увазі?

Сюди, попереду, належить копкий суд.

Hanp., відомих уже нам Андрія Тимоховича та Куця Васько- вича на поруку взяли їх односельчани „на остаточне в тій справі опитання"⁴).

Нам уже відомо, що опит чинився на копі; значить, коли винного беруть на поруки до остаточного опитання, виходить, що Його беруть до остаточної копи.

В иншому випадкові, у справі забиття підданого воєводиної Берестейської, на суді стали підозрювати Йосифа млинара з комір­ником його Іваном через те, що вони на всіх трьох копах не стали й справи о собі не дали. Урядник пана запідозрених Петро Клеч- ківський заявив, що копу можна ще на инший час одкласти, а млинар з комірником не втечуть. Урядник воєводиної Вацлав Вельбут тому Клечківському запідозрених припоручив. „Клечківський по­руки прийняв і піднявся їх ставити на копі, як би була ще" ^ь).

Далі, сюди належить вищий суд, куди можна було оскаржити вирок копкого суду.

Hanp., у справі покрадення Адамові Скирмонтові килима з са­нок, у с. Плотниці на Пинщині відбулася копа р. 1669, яка осудила Васька Павловича, стрільця Плотницького; коли скривджений після декрету винного „до в’язання взяти хотів... нікоториї сусіди, видячи чоловіка непідойзреного, на поруку узяли і запис п. Скир- монту дали, іж того Васька Стрільця мали на рочках марцових перед судом... каптуровим поставити" ^t). Звичайно оскаржити вирок копкого суду треба було до гродського суду, але через те, що під той час Ян Казимір „здав корону", гродські суди підчас безкоролів’я не відбувалися й їх заміняв так званий суд каптуровий.

Нарешті, сюди належав і суд панський.

Hanp., пан Тучаницький прохав копи, щоб відомого вже нам Маська „до скутечної справедливости ему і пану Заліському на по­руки дали, поневаж... Ситничани сліду слушного з своего села не вивели, теди будуть межи собою винного шукати, же шкода підданому п. Куликовського⁷) нагородитися му­сить і сколь кольвек п. Куликовськийсправедливости підданим своїм потребовати будеть, ізо всего села Ситницького неотволочная учинена будет ь, за што ся я й облігую записом своїм посполу з п. Заліським^{44 3}).

Тут, як бачимо, пан, що бере на поруки свого підданого, зобов я- зується неодволочну справедливість учинити з всього села Ситницького, скільки-б пан скривдженого не вимагав; але яким способом учинено буде цю справедливість (суд), поки ще не відомо, бо це виявлять обставини: коли не викрито буде особистої вини кого-небудь з Ситничан, все село Ситницьке має відшкодувати скривдженого; що-ж до того, як буде ви­крито цю особисту вину, то це не виключає можливости скликати копу, бо яким иншим способом Ситничани будуть межи собою винного шукати, як не копою? Нам відомо, що „здавна...

Опріч ставлення на суд, поручники иноді зобов'язувалися прийняти жваву участь в остаточному виявленні вини запідозреного, якого вони на поруку взяли, і в виконанні вироку копкого суду над ним.

Вище ми вже були мали нагоду наводити випадок, коли Андрія Гимоховича та Kyця Васьковича кілька чоловік, „обстоюючи їх, на поруки взяли і ручилися", причому возний Симон Свенцьхий, зізнаючи про це саме на уряді, так розшифрував цей вираз: „Андрія і Куця на поруку „взято^4, на остаточне в тій справі опитання і до­сить учинення.» Коли-ж до того фільварку я, єнерал... з’їхавши, шкоди реквірував, тоді ці... Андрій і Куць... лице у себе маючи, так і поручники їх... лиця пізнаного повернути, опиту іобиску достатнішого учинити, Андрія і Куця ви­дати і скутечного досить учинення учинити не XT і ли і не учинили⁴⁴ ).

Коли-ж за поручника був пан винного, то крім обов’язку поставити винного на суд, він зобов’язувався справедливість з винного вчинити й шкоди нагородити.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення коня Войтехові Новицькому копа, упевнившися в винності Трохима Голого та Ов- дія Торгунця, посилала возного Григорія Грушевського до Єрого Богуславського, „питаючися, ч и... п. Є р и й Богуславський тих злодіїв на поруки бере і з них кожному укрив- дженому справедливість учинить і шкоди нагоро­дить^{[866] [867]).}

Вище ми вже наводили приклад того, що поручники взагалі ручи­лися по винному, що він шкоду скривдженому поплатить.

Що-до відповідальности поручників, якщо вони своїх обов’язків не додержать, то в актах про копний суд ми за це жадних відомостей не знаходимо.

Цікаво відзначити, що Литовський Статут, тільки третьої редакції, встановив отаку відповідальність:.

. Коли винний у справі, що о горло йде, на суд не стане, то він підлягає виволанню, „а головщину и иншые шкоды и πρe∙ зиски суд... на самых поручниках всказавшы, ку от- праве того на их именьях до... вряду... отослати мает... а поруч­ники тых всих своих шкод на именью и на маетности- того, по ком ручили, пойскивати мають"²).

Коли-ж винний, „за порукою будучи, сторону свою поводовую о смерть приправил, тогды поручники, будучи о том от повинных забитого припозванны перед суд... з а доводом правным, сами горлом мають быти караны; а естлы бы ранил, ино раны и шкоды всякие, што бы ся при забитью або ранах стала, совито навязивати и нагорожати будуть повинни, а того всего поручники и их потомки смотрети собе будуть на оном... по ком ручили, и на маетности его лежачой і рухомой“ ^a).

Переходячи до питання, хто саме винного міг на поруку взяти, треба відзначати, що такими особами, по-перше, були сусіди винного.

Hanp., р. 1587 жовтня 28 дня в справі видрання бджіл кн. Оле­ксандрі Курдській копа „з межи себе підданого... п. Василя Малин- ського Радовицького Ониська, бортника, в тім учинку винним зосталого знашедши", видали урядникові скривдженої Станіславові Ясенському, а він „сусідам же его, підданим Pa до ви ць ким, на поруку давав"⁴).

Тут не досить ясно, кого саме акт назвав сусідами: чи це були сусіди в стислому значінні цього слова, чи під сусідами треба розуміти односель­ців винного. Здається, ми не помилимося, коли скажемо, що сусідами тут названо односельців, бо коли акти вживають цієї назви в значінні широ­кому, то вони називають сусідами околичних людей, що живуть навколо певного села; значить, коли відкинути прикметник околичний, то під сусідами треба розуміти мешканців певного села — односельців. І ми справді бачимо, що на поруку давали селу, в якому винний живе.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення свірнів бояринові Федорові Лунковичеві й підданому Яна Коптя Андрієві Чорткови- чеві „копа... ту шкоду... до Богдана Гладкого і до Матвія Лепещені— Іванишівців приложили і в тій вині їх видали. А коли вже були в тій вині видані, тоді село Івани шівчани Богдана Глад­кого, а Васько Лепещеня Матвія, брата своего, на поруку взяли"^,).

На поруку винного могли брати не тільки одне село, а й сполу­чення сіл.

Hanp., у відомій нам справі покрадення Іванові Крачковичеві коня „копа вся... Маська і Станка винними учинили і мовили Ситничанам і Старого села Колків всій громаді, же би ся ручили по Маську"^{[868] [869] [870] [871] [872] [873] [874]).}

Опріч сусід чи громади, на поруку брали й окремі особи.

Hanp., у вищенаведеному випадкові ми бачили, що коли село Іванищани Богдана Гладкого на поруку брало, то товариша його Матвія Л)епещеню взяв брат його Васько⁸). Тут ми бачимо, що на поруку взяла одна особа. Але не може бути перешкод до того, щоб на поруку брало Й кілька осіб.

І ми справді бачимо, що в відомій уже нам справі Євстафія Кірдея, коли копа вимагала видачі Андрія Тимоховича й Куця Васьковича, „тоді Демид Шахматович, пан і господар Андрія, Васько Зотевич, Опанас Іовтухович, Андрій а Семен і Миколай Лійчикови, Васько Зочевич і Сте­пан Яцькович, піддані... Андрія Тимоховича і Куця Васьковича... на поруку взяли і ручилися"’). Окремо треба відзначити, що на поруку брали своїх підданих пани, або їх урядники, що, як ми вже знаємо, опріч обов’язку поставити вин­них на суд, брали на себе ще й обов’язок кожному скривдженому спра ведливість з винних учинити і шкоди нагородити" ^ь).

Нарешті, трапляється й мішана комбінація, коли винного на поруки бере пан або урядник його з підданими своїми— селом.

Hanp., р. 1671 липня 12 дня на Берестейщині в справі покра­дення різних речей панові Матеєві Пукшті відбулася копа, на якій виявлено було, що піддані п. Геронима Гордієвського з с. Здито- вець, що заставою держав Ян Годлевський, а саме — Пархім Круть, Ювхим Громченя і Єрош Громчич, намовивши підданого скривдже­ного Івашка Веленчука, підчас його зміни на сторожі підкопалися під комору й викрали багато різних речей; урядник Годлев- ського „п. Юневич з усіма підданими... Здитовець на поруку взял и... з о 6 о в'я зуючись тих злочинців дотри- мати і слушну справедливість учинити"¹).

12

Беручи винного на поруки, поручники, як ми вже знаємо, брали на себе навряд чи приємний обов’язок поставити винного на суд, себ-то не спускати свого ока з винного, щоб він не втік куди-небудь, і вжити відповідних заходів, щоб він відшкодував скривдженого. Тим-то не дивниця, що трапляється чимало випадків, коли зрікаються брати вин­ного на поруки.

Hanp., на пропозицію копи взяти Маська на поруку „Старо- кілковці Й Ситничани всі его на поруку брати не хо­тіли і не взяли, мовили: што... хочете, то з нами чиніте, кгдисьмиегона копі поставили і перед вами його учинків не затаїли і більшей в тое ся не вступуемо і о ні м відать не хочемо... Теди копа і до трьох раз пи­тала: если его на поруку беруть?^{м 2}).

Цікаво тут звернути увагу на те, чим одмовляються ті, що на по­руку винного брати не хтять.

Знайомі вже нам Старокілківці й Ситничани, зрікаючися взяти на поруку Маська, між иншим, висунули таку підставу: „М а- ско не єсть з нами тяглий і жадного ґрунту з нами не держить, тільки жидівським паробком єсть"’),

В иншому випадкові війт Любачський й селяни з с. Ганце- вич на Берестейщині, зрікаючися взяти Данила Конашевича на по­руки, висунули таку підставу: „у нас той злодій мало меш­кав і маетности своєї нігди не мав і не має"¹).

Наведені приклади виразно свідчать за те, що охоче брали на поруки того, з ким поручники звязані були спільними інтересами й обов’язками й хто певну осілість має.

Отож за поручників мали бути взагалі ті особи, що так чи инак були звязані з тим, кого мали на поруку брати, чи то тяглістю, чи під­данством, надто в тих випадках, коли винного на поруки брав його пан, що зобов’язувався кожному справедливість з нього учинити й шкоди на­городити. Навпаки, у випадках, коли винний жадної осілости не мав, з певним місцем та його мешканцями нічим звязаний не був і жадних спільних інтересів не мав, не могло бути мови про таких природніх по­ручників, що сами собою висувалися й повставали перед увагою копи. У таких випадках копа не знала, кому-б вона могла дати винного на поруку й бути певною, що такі поручники виконають свій обов’язок; тому-то копа в подібних випадках пропонувала винному, щоб він по собі поруку дав, себ-то пошукав поручників.

Hanp., у справі зникнення котла Теодорові Малієвському, винницю якого тримав Абрам Копеліович на двох копах не можна було шкодника опитатися; відклали справу до третьої копи, до приїзду самого Малієвського; „а тому що жид, читаемо в акті, осілости не мае, син... пана M а л і є в с ь к о г о, аби по собі поруку дав, потребував; яко ж жидів трьох по ньому до часу певного... до приїзду... Малієвського і до третьої копи, ручилися” ^l).

Що-до форми, в якій здійснювано поруку, то з наведених прикла­дів ми бачили, що здебільшого досить було усно заявити, що село чи окремі особи беруть такого-то на поруку, щоб порука вважалася за сталу, причому за зовнішню ознаку брання на поруку було давання руки; той хто брав на поруку, давав руку зацікавленому.

Hanp., Максим Торенда, виж урядовий, визнавав на Слуць- кому уряді, що р. 1626 січня 25 дня був він у Лучниках на копі, де копники йому оповідали, що коли підданих п. Станіслава Про- щицького о злодійство сужено і оних повішано, тоді Іван Cepera на них не інстигував і ні в чім причиною до того не був. „1... ти­вун п. Прощицького признав, іж Іван Серега руки пану його не давав, же его підданого на свої руки взяв“ ²). Окрім усної форми, хоча й рідко, трапляються випадки, коли по­ручник дає на себе запис, писане зобов язання.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення Іванові Крачко- вичеві коня п. ТучаницькиЙ і п. Заліський прохали копу, щоб ви­дала їм на поруку Маська, обіцяючи, що „сколь кольвек п. Куликов- ський справедливости підданим своїм потребувати будеть, ізо всего села Ситницького неотволочная учинена будеть, за што ся я, ка­зав п. ТучаницькиЙ, і облігую записом своїм посполу з п. З ал і с ь к и м“ ³).

Порука закінчувалася, скоро тільки поручник виконав свій обов я- зок чи то до ставлення винного на суд, чи то до вчинення з нього справедливости й винагородження шкод. Порука закінчувалася також з виправданням винного. Технічно скінчення поруки звалося—з по­руки здати.

Hanp., р. 1638 березня 23 дня представники копи, одказуючи суд свій копкий на Слуцькому уряді, у справі обвинувачення Насті, челядниці п. Мартина Богуша, в чарівництві, між иншим, оповідали: „кгдисьмо її, Настюху, од того, видячи бить невинную, вільною учинить хотіли, тогди п. Дулич усю купу і Боромсу, которий ся по ній псрвей бил ручив, полаяв... Зачим, кгди Боромса з поруки тую Настюху здав, теди пан Дулич тую Настюху... узяв і до Слуцька попровадив” ⁴).

Коли-ж виявлялося, що винний вчинив ще комусь злочин, то поруч­ник, здаючи винного з поруки, одсилав його до того скривдженого.

Hanp., р. 1669 квітня 26 дня Олександер Райський, піймавши Андрія Москаля, підданого Адама Непокойчицького, при лиці, до свого в’язення взяв і його на копі ставив; Маріянна Глемб- ська, якій теж під той час шкода сталася, того Москаля па-

’) Гам-же, № 439. ²) Там-жс, № 253.

*) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. 1, № 96; подібн. Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 403

⁴1 Ак. Вил. Арх. Ком., т. XMII. Ks 28а. ну Райському припоручила. Будучи в ув’язненні у Рай­ського, в’язень признався до шкод п. Глембської. Тоді п. Райський, чуючи від того злодія ті слова, дав знати пані Глембській, „а того злодія Москаля, покаравши за свою шкоду, здаючи його з по­руки, скаржучій од і слав" ¹).

Литовський Статут теж знав поруку чи рукоємство, як заміну ув’язнення, з обов’язком поручника поставити винного на суд.

Кажучи про заподіяння од панського слуги чи підданого в мі­стечку, під віданням урядовим, бою, ран, ґвалту, то-що й про оса­дження їх до замкового ув’язнення, Статут додає: „а в речах та­ких, где о горъло не идеть, можеть вряд обвиненого на рукоемство слушно е до права дати"²).

Опріч того, Литовський Статут знає поруку иншого змісту, як за­безпечення того, що скривджений, давши свого шкодника до торгового ув’язнення, відшкодує в’язня, якщо після виявиться, що він його да­ремно до ув’язнення посадив^[875]), але • ця порука з нашою, як способом забезпечити те, щоб винний на суд став і відбув кару, нічого спільного не має. Це скорше заставництво.

2. Дуже близько до поруки стоїть припоручення, відрізняючися від поруки тим, що тут майнова відповідальність поручника наперед точно визначалася.

Hanp., у відомій уже нам справі забиття Данила Нишпарки, Леон Воронин винного Павла Глухівського „на поруку взяв, зобо- в’язуючися ставити єго до скутечної розправи права, а для пе в- ности ліпшої... пан староста Селицький стома копами п р и п о р у ч и в... пану Вороничеві і самій її мост і, аби, в тім добре маючи, до права ставили"^{[876] [877]).}

Ми бачимо тут, по-перше, що припоручення в сто кіп ужито для ліпшої певности; далі, точно визначена відповідальність дає більшу га­рантію скривдженому, що поручник, маючи пильний догляд за винним— в тім добре маючи —точно виконає свій обов’язок — поставити винного до права.

Подібних прикладів, коли винного припоручено було до права ^[878]), до розправи ⁶) і до копи ^[879]), можна було-б навести кілька.

Що-до суми, в якій припоручали винного, то в актах про копкий суд ми зустрічаємо: кіп грошей 20^[880]), 40^[881]), 50 ^{[882] [883] [884] [885]), 100n), 200 г), 400 ,a)_r. 500 n) і IOOO15); золотих: IOOO16) і 1500 17).}

Як на другу характерну відзнаку припоруки, можна вказати на те, що поручники мали держати припорученого в ув’язненні, чого про по­руку напевне сказати не можна.

Hanp., у справі покрадення коня Романові Федьковичеві, під­даному п. Ганни Абрамовичевої, на копі, що відбулася на Пин- щині р. 1645 лютого 20 дня, зазначений скривджений запідозре­ного Петра Гарасимовича, підданого Михайла Войни, „підданим... п. Войни... війтові... Лазареві Томиловичу до постановления его од сего дня за чотири неділі у 20 копах грошей припору- чив, аби оного при собі до того часу задержали і на копі по ст а в и л и^а ').

В иншому випадкові, коли слуги Андрія Загоровського при- поручили Пахна, підданого п. Криштофа Палуцького, служебникові його Станіславові Слаку в 100 копах грошей, то зазначений Слака через деякий час, поїхавши до Загоровського, запитав урядника його Себастіяна Кременського: „чому... підданого... п р и п о р у- ченого Пахна невинне в’язите"^{[886] [887]).}

З наведених слід ясно, що Пахна, після припоручення в 100 копах, урядник Слак позбавив волі.

Характерно, що в иншому випадкові припоруку названо арештом, а дієслово — припоручити передано через арештувати, що теж свідчить за те, що поручник має держати припорученого в ув’язненні до часу права.

Hanp., у справі покрадення свірна Іванові Стрісі, підданому Олександра Колича, відбулася на Берестейщині р. 1664 жовтня 23 дня копа, на якій виявилася винність Семена Шуляка, який на­віть і на копі не став, а Ізраїль Шмойлович його, як челядника й парубка свого, на копу не послав, щоб він о собі справу дав. Тоді возний Гаврило Остромецький, з доручення копи, поїхав до маетности пана Мартина Буковецького Молодча, що на той час жидам в оренду пущено було, і „заставши жида в тім дворі і того челядника, як парубка двірного, арештував я, казав возний, тому жидові Ізраїлеві в тисячі золотих того злочинця, аби його на копі другій ставив. Той жид, арешт прий­нявши, піднявся на копі того Семена Шуляку ста­вити" ^а).

Оповідаючи про це саме на уряді Берестейському, Олексан- дер Колич, між иншим, висловився, що він, пан, „з тої копи з єне- ралом і стороною — шляхтою приїхавши до двору... Молодчи.. а заставши самого того жида... а при нім і того парубка C е ме н а Шуляку, яко злочинця, у 1000 золотих польських припо- ручив" ^[888])∙

Ясно, що арештувати й припоручити — розуміння тотожні, але ви­слів арештувати має певний відтінок і свідчить про ув’язнення припору­ченого.

Припоручали на певний час — до виконання тої чи иншої дії з боку припоручника, переважно, до поставлення припорученого на суд.

Hanp., у вищенаведеному випадкові Роман Федькович запі­дозреного Петра Герасимовича війтові пана Войни „до поста­новления его... за чотири неділі... припоручив, аби оного при собі дотого часу задержали і на копі по- с т а в и л и“ ¹)∙

Тому-то вважали за незвичайну припоруку, коли не зазначено було певного часу чи настання певної дії.

Hanp., оповідаючи відомий уже нам п. Палуцький возному Луцького повіту Станіславові Рошковському про припоручення під­даного свого Пахна, між иншим, зазначив: „Пахна припоручили служебнику моєму Станіславу Слаці в сту копах грошей литов­ських не відати до которого часу"*).

Що-до осіб, кому припоручали винного, то й тут, як і при поруці, ми бачимо війта і все село — сусід, ^{[889] [890] [891] [892]), окремих осіб, зокрема родичів винного*), пана[893]) або урядника панського[894]), розуміється при умові, що той, кого припоручають, був особою підлеглою тому панові, якому при­поручали.}

Hanp., коли в відомій нам справі Микола Костюшко панові Дмитрові Здитовецькому пана „Яна Мочульського припоручав в п’я­тисот копах грошей**, то Дмитро Здитовецький на це відповів? „яко мі не служить, так і вприпоруці его не приймаю і п р и й м о в а т ь не хочу"^[895]).

Що-до форми, в якій припоруку вважали за правну, то досить було, щоб зацікавлена сторона усно припоручила винного, але з умовою, щоб це було прилюдно, наприклад, на копі і через возного.

Hanp., у справі покрадення заліз млинових Андрієві В’яже- вичеві тивун його на копі Бартоломея Дойлиденка, підданого пана Войшнара, „тивуну пана Войшнаровому... у сту копах грошей до розправи припоручив, і тивун в тій припоруці оного приняв"⁸). Опісля-ж, коли Войшнар того злочинцю не поставив, скривджений удавсь до Менського гродського суду, на якому умоцований пана Войшнарів Адам Калуський поспитавсь був збити правильність припоруки, сказавши: „а што показуеть випис реляції, же тот зло­дій на копі тивуну пана Войшнаровому у сту копах грошей через тивуна пана В’яжевича припоручоний бути міг, тогди то не відаю, з которого права ідеть, же би слугам, а не самому пану припору- чено“. На це умоцований скривдженого Микола Булгак зазначив: „а сторони припоруки того злодія, тая во всім слуш­ная єсть, поневаж на копі перед многими людми з воз­ним припоручено**⁹).

Випадків, коли винного припоручали через возного, можна вказати кілька ^l).

Певна річ, що припоруку тоді можна вважати за сталу, коли на це була згода того, кому припоручають, як це ми н бачили в щойно на­веденому прикладі. Коли-ж той, кому хтять припоручити, зрікається при- поруки, то вона не відбувається.

Hanp., у справі подрання бджіл у Біловізькій пущі запідоз­рених з с. Фалівського Янка Сокола й Войтка Носа представник скривдженого Олександер Муралінський на копі „Олександрові Гу- баревичеві, підлісничому Біловізькому... війтові і всенькому селу ФалІвському у тисячі золотих припоручив, аби їх до права, суду пана лісничого, до Ямної ставили; а п. Губаревич сам і при ні м війт і всеньке селоФалівське тих Янка Сокола і Войтка Носа в поруці прийняти не хтіли і оних вла­сне, як винувайців, зреклися раз, другий і третій. Пан Муралінський повторе і потрете їм припоручав, а пан Губаревич, також і всеньке село їх прийняти не хтіли і зреклися"*).

Ми бачимо, що тільки після третьої пропозиції й третього зре­чення відмову прийняти на поруки вважали за остаточну.

Уперте зречення взяти на поруки давало привід гадати, що особи, яких не хтять взяти на поруки, є люди непевні й підозрені.

Так власне зрозумів зречення Фалівців Олександер Муралін­ський, що, освідчивши зречення їх возним, додав: „знати їх, що то люди непевні і підозрені мусять бути"³).

Що-до відповідальности за невиконання своїх обов’язків з боку осіб, яким припоручеяо винного, то вона обмежувалася сумою, в якій препоручено.

Hanp., нам уже відомо, що Бартоломея Дойлиденка тивун скривдженого В’яжевича припоручив у ста копах грошей до роз­прави тивунові пана Войшнаровому; коли-ж пан ВоЙшнар справед­ливости з того Дойлиденка скривдженому В’яжевичу не учинив, то, пан В’яжевич, позвавши пана Войшнара на Менськигі гродський суд, домовлявся там, між иншим, щоб „за припоруку кіп сто пану В я жевичу на пану Войшнару і на маєтності его сказали" ’).

Скінчувалася припорука з виконанням обов’язку з боку того, кому припоручено. Hanp., коли припоручено було до права, до суду, то по­ставленням на суд припорученого обов’язок того, кому припоручено вин­ного, закінчувавсь. За формальний момент скінчення припоруки треба вважати здачу припорученого тому, хто його припоручив.

Hanp., дарувавши відомого вже нам Матиса Кониківського горлом за покрадення корови, пан Мушницький з возним Олексан­дром Цирайським і стороною, привів Матиса до двору пана Лу­каша Солтана і заявив: „ва ш а милість єго припоручили... і теж єго вашій милості здаю в поруці" ^ь).

’) Там-же. 412,414. ³) Там-ке, № 245. ³) Там-же. *) Там-же. № 276.

^h) Там-же, № 243.

Прирівнюючи припоручення копкого права до припоручення Ста- тутового, ми бачимо, 1) що воно там, окрім припоручення має, ще иншу назву, — приповідання й заповідь ¹); 2) припоручити можна було панові тільки врядника, слуг і підданих його з умовою, що зацікавлена сто­рона їх очевисто і при стороні застане в того пана *); 3) припоручених той пан мав „у відомості міти“ ^[896]) і не випускати, очевидячки, з ув’яз­нення^{[897] [898] [899]); 4) Статутове припоручення не визначало наперед 'певної суми, під загрозою заплатити яку припоручник мав винного на суд поставити або з нього справедливість вчинити, але за те Статут накладає на по* ручника обов’язок відшкодувати скривдженого й платити за нього ґвалт і головщину, якщо припоручений втече, і крім того присягнути, що при- поручений без його відому й дозволу ту шкоду вчинив і ненавмисне пан з припоруки його випустив. Там ми читаємо:}

„ГдЪ бы чій слуга учинилъ кому кгвалтъ домовый або голов­щину, Bτeκ∙b, а ви его пана черезъ сторону былъ за­стать а приповЪданъ, а онь через туюжъ заповедь его упу- стилъ; тогды тотъ панъ, чій то слуга вчинилъ, самъ кгвалтъ, головщизну и шкоду платити маеть, a co6⅛ на с л у з ⅛ искати и, заплативши, маеть на т о м ъ присег- нути, ижъ тотъ слуга, кромі відомости и позво- ле Hd Я его, TO учинилъ И H Є ЄСТЬ... ЧЄрЄЗ ЄГО уМЫШ- ленье (с) прирук выпущонъ, а гдЪ бы присегнути не хотЪлъ, тогды тотъ... панъ маеть быти каранъ гор­лом ъ, яко кгвалтовникъ и мужобойца" ^{[900] [901]).}

3. Був іще один інститут, що змістом своїм близько підходив до поруки й припоручення, — це зарука.

У розділі про заклад ми вже про заруку говорили, що вона мала два відтінки: під загрозою заруки вимагали, або 1) виконати певні дії— це зарука позитивного змісту, або 2) утриматися від певних незакон­них учинків—зарука негативного змісту. Тут ми говоритимемо тільки про заруку позитивного змісту, щоб винного було поставлено на суд.

Hanp., у справі Івана Стрижки, коли на копі виявилося, що крадіж учинив Семен Шуляка, парубок Ізраїля Мовшича, скрив­джений з возним і стороною, прибувши до двору Молодча і „за­ставши самого жида... а при нім і того парубка... Семена Шуляку, як злочинцю, в тисячі золотих польських припоручив, і той жид... того парубка свого обвиненого прийняв і під тою зарукою ставити на копі піднявся" ^е).

Сума, в якій заручали, бувала різна: в кіп 50^[902]), 100⁸), 500⁹) IOOO¹⁰), і золотих 1000 ¹¹).

Що-до того, кому мала дістатися заручена сума, коли заручник не виконає свого обов’язку, то акти дають відомості, що зарука мала йти на скривдженого.

Hanp., Михайло Рощич, староста Рожанський маетности Ka- зиміра Сапіги, р. 1652 скаржучися на Слонімському уряді на Ганну Овсяну, між иншим, зазначав: „хочучи так з тим пійманим, з копи виданим за приличного злодія’)... поготів з тим Климом Гаврило­вичем, до котрого слід приведено, а зосібна і з самою... панією Овсяною о заруку за припорученням в тисячі копах, що підданих на копі не ставила... правке чинити, просив, щоби те оповідання до книг записано було“[903])•

Ми бачимо, що представник скривдженого мав на меті з панією винного судитися про заруку в тисячу кіп грошей за те, що вона своїх запідозрених підданих на копі не ставила. Певна річ, що скривджений мав позивати про заручні гроші на свою користь, а не на користь уряду.

4. Порівнюючи між собою поруку, прируку й заруку з позитивним відтінком, ми повинні визнати, що всі вони, маючи спільний словний ко­рінь, мають і спільну мету — забезпечити стання винного на суд; з цього погляду їх можна вважати за одну правничу установу, яка має, хоч і різні, але близькі одна одній назви. Одмін-же між ними, зазначених вище, і саме копне право точно не додержувало.

По-перше, не завсіди припорука наперед визначала суму відпові- дальности припоручника за невиконання його обов’язків.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення двох вепрів Іваш- кові та Ігнатові Дев’ячичам, підданим Криштофа Зеновича, воєводи Берестейського, на копі наймит пані Шишкової Буховецької Ермош Приступа, між иншим, так одказував підчас опиту: „я за двір панії нічого не одказую, одно... я сам за себе одкажу, бо... ти... Івашку, приручив тестю моєму Федьку Кобильці, аби мене тут на копі ставив"’).

Про суму припоруки, як бачимо, акт мовчить.

З другого боку, ми зустрічаємо випадки, коли при поруці визна­чалася певна сума грошей.

Hanp., у відомій нам справі обікрадення церкви Річицької на Берестейщині, коли копа осудила Ігнашка та Якима Щучичів за це святокрадство на спалення вогнем і до виконання вироку видала їх скривдженій Софії Потієвій. п. Микола Садовський, пан засу­джених, прибувши на копу, зібрану вже для виконання вироку, до­мовлявся, „аби ці обвинені Щучичі на поруку били д а н и“. Микола Поплавський, умоцований Потієвої,,.в поруці в тисячі копах грошей литовських тих обвинених уже на горло осуджених, видав, застерегаючи. аби ці обвинені, коли... п. Потієва... вимагати буде, до права ставлені були. Яко ж п. Садовський в тій поруці в ти­сячі копах грошей литовських тих Щучичі в... н а к ож- ний термін права... ставити об о в' язався"⁴).

Виходить, що коли, з одного боку, трапляються випадки припоруки без визначення будь-якої суми, в якій одповідатнме поручник, якщо не виконає свого обов’язку, а з другого — випадки поруки з визначенням такої суми, то треба зробити висновок, що порука й припорука по суті та сама установа й надавати важливого значіння цим термінам не треба. Справді, ми бачимо, як в тому самому акті порука зветься і при- порукою.

Hanp., у справі підпалення двору Двойрі Лейзеровій на копі Трохимові Ярошевичеві й братам його та тестеві — всього десяти чоловікам „жид Даніель на поруку... того Лук’яна дав і при тій громаді... припоручив у тисячі копах гро­шей литовських, же би додержали часу права... і же би шкоди дворові і селу жадної не било; они приняли і ставить его обіцяли" ’).

Ми бачимо, що представник скривдженої, даючи на поруки вин­ного, припоручає його в певній сумі грошей, що поручники його по­ставлять до права й що він скривдженій і селу жадної шкоди не зробить.

З другого боку, вловити одміну між прирукою й зарукою, коли не брати на увагу її негативного відтінку (утримати когось від певного вчинку, що прямого відношення до забезпечення винному способів ухи­лятися від стання на суд не має), не можна, і акти вживають один тер­мін замість другого.

Вище наведено вже було випадок, як Іван Стрижка, прийшовши з копи до Ізраїля Мовшича і „заставши самого жида... і при нім парубка його Семена Шуляку, як злочинця, в тисячі золотих польських припоручив, і той жид... в тисячі золотих того парубка свого... прийняв і під тою зарукою на копі ставити піднявся" ^{[904] [905]).}

З наведеного ми бачимо, що припоруку акт через кілька рядків назвав зарукою.

Так само й заруку акт називає порукою.

Вище наведено було, як „жид Даніель... пославши війта і де­сятника... заручаючи... Трохиму і братії его рожоній і тестю того Лукіяна... у тисячі золотих грошей, жеби его більш не держали, аби шкод більш у дворі і в гумні не било, і того Лукіяна на поруку братія его узяли"^[906]). Ми бачимо, що заруку акт через кілька рядків назвав порукою. Так само й Статут, називаючи поруку й порукою^{[907] [908] [909]), і рукоємствомi), а припоручення і припорученнямej, прирукою[910]), приповіданнямβ) і запо­віддю9), не покладає межи ними й тої одміни, що ми зазначили вище, себ-то не визначає наперед суми, в якій відповідатиме поручник, коли не виконає свого обов’язку поставити винного на суд, а зазначає гу суму, як ми бачи\и, тільки в заруці з негативним відтінком, загрожуючи певним штрафом, але не виїуе од вартости речи, що про ню справа йде, щоб не вчинено було певного ниступку ,).}

Опріч того, Статуї мовчить і про ув'язнення припорученого, що, головним чином, окрім суми, відрізняє пряпоручення від поруки, яка, порівнюючи з ув’язненням, була засіб легший і Замінювала собою ув’яз­нення.