XIlI. Давня вини.

У наслідок копного слідства вину давали за невивід сліду або нищення його, за нестання на копі, за знайдене, у наслідок трусу, лице, за незгоду присягнути за за­підозреного й за невивід на опиті взагалі й особливо коли проти кого були прямі свід­чення на копі.

Данням вини звалося пряме обвинувачення когось у злочині.

З попереднього ми вже знаємо, що скривджений, оповідаючи копі жаль свій чи шкоду свою, у тих випадках, коли йому шкодник відомий бував, закінчував свою скаргу данням вини певним особам чи певному селові на підставі відомостей, що їх він устиг зібрати приватним способом ще перед копою.

Hanp., р. 1629 жовтня 10 дня в справі спалення двору й гум­на Войтехові Горнинському й підданому його Янові Окуличеві І на «

Берестейщині) „підданому п. Загорського Демиду Лосевичу... п. В о й те х Горнинськи й... перед копою всенькою вину дав... доводячи на нього те, що він... Демид був у нього раніш у заставі од п. Миколая Загорського; коли він хтів од нього утекти, то він заграбив був йому бидла четверо; того хлопа, коли п. Ро­ман Загорський, яко пан дідичний, викупив, а того бидла всього не міг йому... повернути бо... деяке бидло виздихало, тоді... Роман, Загорський, розсердившись, говорить на нього (похвалки чинить); тому й той підданий його Демидець похвалки вогнем його спалити перед немало людми вчинили; которих п. Горнинський і тих околичних сусід, людей добрих, пе­ред ким ті похвалки чинили, ставив"¹).

Тут, як ми бачимо, скривджений дає вину Демидов! Лосевичеві на тій підставі, що він при свідках похвалки чинив спалити його вогнем; тут дання вини з’єднуються з скаргою скривдженого.

А в величезній кількості випадків скривджений шкодника свойого не знав і тільки на копі, у наслідок тих чи инших судодійних дій, вияв­лявся винний. У таких випадках дання вини відокремлюється від скарги скривдженого, якою, як ми вже знаємо, починається справа на копі.

Hanp., у відомій вже нам справі Клима Трушківського, коли копа, понявши слід покраденого стіжка жита, привела слід до села Козина, а Козинці „а ні сами через себе, а ні через посланців своїх на копу не прийшли, сліду із села і з гумен своїх до иншої гра­ниці виводить упорне не хотіли і не вивели... копа вся... захо- вуючися в тім водле стародавнього звичаю, стороні поводовій, Климові Тришківському, напротив усего села Козина право піднести наказала. А сторона поводовая, Клим Трушківський, заховуючися в тім правке, по­від ив... шкода в покраденню cτoξ^,a жита... ні од кого иного, тілько од села Козина стала"²).

З наведеного ясно, що піднесення права є не инше щось ьк дання вини, і Це дання вини скривджений стисло зформулував у таке речення: шкода в покраденню жита од села Козина стала.

Опріч того, з наведеного видко, що дання вини становило один з актів судового поступку, бо копа, пропонуючи скривдженому піднести право, заховувалася в тім згідно з стародавнім звичаєм; так само і скривджений, даючи вину селу Козину, заховувався в тім π⅝ а в н е.

Дання вини на копі, як наслідок судового копного слідства для виявлення винного, бувало:

а) по-перше, за невивід сліду.

Hanp., р. 1610 січня 10 дня, у справі покрадення Іванові Пе- траневичеві, тивунові п. Яна Єсьмана, кліти, відбулася копа на Слонімщині, яка возному Архипу Богдановичу так повідила: „яко злодійський слід поняли з дому... перескочивши через тин у сад, а з саду вже яко до свірна пришли, слідів два злодійських од того свірна, міру взявши з ступання, і тих злодіїв слід вели до села... кн. Олександра... Полубенського... до села Луконицького... і вже... гди бил слід приведен ув огороди під село... і вже з того ґрунту вивесть не хотіли і не вивели., сам тивун... пана Єсьманів Іван Петраневич і тая вся копа...

Hanp., у справі забиття Данила Ніпрака р. 1669 лютого 26 дня на Берестейщині „усенька громада згромадженої копи дала вину в забитті... челяді двірній... п. Воронина... Павлові Г лухівському, що, мимо права, клячу забитого трупу до двору пана своего Дзядівця взяли... без ведомости околичних сусід, в такому разі слід знач* ний з а т е р л и“ ^{[819] [820]).}

б) Далі, вину давали за нестання на копі

Hanp., р. 1625 грудня 29 дня в справі подрання бджіл підда­ним єзуїтським села Деревні відбулася вже третя копа на Берестей­щині; на цій копі „чинили межи собою опит, з которого б села хто і чиї люди не були, як те на копі ведлуг звичаю (буває); там же з певного опитання п і д д а н і... панів Єльців з.... Діжко- вець на ту вальну копу не вийшли; за чим та копа, за невийстям, те село, а саме підданих... Лукашової Єльцової обвинили; так теж підданих... Яна Єльця і... Микола- євої Єльцової — іменно Вороні з синами вину дали, так теж... Криштофовому Єльцовому підданому Шепелеві й иншим, а т о з а те, що на копу не в и й ш ли “ ^[821]).

в) Вину давали також за знайдене, у наслідок переведеного трусу, лице.

Hanp., р. 1625 січня 20 дня в справі покрадення худоби Epa- змові Мушницькому, Олександрові Шимбровському й підданим їх на копі в с. Пожежині на Берестейщині скривджений Мушницький поставив на копі шкодника свого Матька Конаківського з лицем, оповідаючи про шкоду свою так: „штом копу гонив єсть, то вам відомо всім мужам, жем слідом довів у ліс, где забито тую корову, а одтоль довів єсьми слідом до хати того Матька... там же... у него нашов єсьми із зятем своїм Шимбровським м’ясо свинеє підданого своего і скуру яловиці своей коп- ним способом,...

г) Вину давали запідозреному, коли за нього ніхто присягати не хтів, що то не він є шкодник.

Коли відомий вже нам Сокіл і Ніс, у справі видертя бджіл у Біловізькій пущі, могли дати копі тільки таке поясніння, що „коли нас на першій копі війт наш винними вказував, що ми не станови­лися (на копі) й дома не були, але ж ми сторожу осочницьку од- правували**, — то „копа вся села Фалівського питали, чи за них усеньке село бралося-б, що вони не е шкодниками... аби з того села, которих бортники оберуть, людей добрих, віри гідних, за них присягли, що вони, Ян Сокіл, Війтко Ніс і сами не є шкодниками і о инших шкодниках не відали? Усеньке село Фалівське, згідно повідило... за них, при­сягати не хочемо і не беремся... піддані і бортники... повідили: тому, що сусіди їх — село Фалівське, за тих, кому вину да­ємо, не присягають... ми, усі бортники, знаємо, що тоє шкодники"*).

д) Нарешті, вину давали за невивід на опиті взагалі й особливо коли проти кого були прямі свідчення.,

Hanp., у справі забиття відомого нам лісничого Степана Ka- лениковича, „хто міг відати, або чути, хто б то забив того підда­ного... (копники) питали і вивідували і так село пані підкоморцної о собі одвід дали... а піддані Утовицькі й всі инші й корчмар ви­воду о собі й ґрунті... на копі головній не дали** ⁸L Бурець, урядник Андрія Масальського, п. Берестейського, підданця якого було забито, „возним і стороною шляхтою... свІдоць- ство білих голів... на Ювка і Степана і корчмаря, которим вину дано, і всенькому селу...*св і дчив і... братів кревних і инших перед копою ставив, які по­відали, що то підданим усім... з того села Утович й иншим підданим.» п. Берестейського не новииаин- ших людей бити, забивати і того лісничого ніхто инший, тільки ті Юпко, Степан з корчмарем забили з иншими сусідам и“ ^{[822] [823])∙}

В иншому випадкові, р.

З наведених прикладів видно, що поруч скривдженого вину давала иноді й сама копа.

Даючи комусь вину, скривджений, звичайно, зазначав і ту кару, якою має бути він покараний. Кара могла бути двоякого роду: скрив­джений вимагав або тільки відшкодування, або й кари в дійсному розу­мінні цього слова.

Hanp., Лукаш Нільський р. 1664 червня 20 дня на уряді Бе­рестейському оповідав, що в справі покрадення підданим його Ан­дрієві Лук’яновичеві й Ярмошеві Фомичеві клітей, він упоминався на копі від Данила Стахорського, підданцеві якого Ничипорові Савчичеві вину дано, щоб „шкоди підданих*⁴ його „було заплачено і речі, які б у нього знайдено, було повер­нено" ’).

Тут ми бачимо, що представник скривджених упоминався повернути покрадені речі й заплатити за шкоду, себ-то вимагав тільки відшкоду­вання.

В иншому випадкові р. 1601 січня 12 дня у справі обікрадення церкви в с. Речицях на Берестейщині Миколай Поплавський, пред­ставник Софії Потієвої, якій належало с. Речиця, „аби цих зло­чинців за таке с в ят о к р а д с т в о на спалення було за­суджено, теї копи просив і домовлявся”^{[824] [825]).}

Домагатися смертної кари для злочинця мало технічну назву — на горло інстигувати".

Hanp., 1614 червня 27 дня в справі покрадення вола Василеві Лешевичеві, підданому Дмитра Киянина, після того, як поставлений на копі з лицем Гапун Вакулич признався до злочину, урядник Киянинів Федір Соболевський „мовив голосом великим до всієї копи...

Hanp., р. 1626.лютого 2 дня на уряді Слуцького замку уря­довий виж Максим Коренда визнавав, що січня 25 того року був він у с. Лучниках, „де куда признавала, іж кгди підданих п. Ста­ніслава Прощицького о злодійство сужено і оних повішано, тогди Іван Серега на них не інстикговав і ні в чім при­чиною до того не був, але ми, купа, сами, осудивши оних, повісити казали'⁴).

Литовському Статутові теж відомий був термін вину давати в розумінні обвинувачувати кого.

Вище ми вже наводили текст про те, що коли кому шкода станеться „а выдитсе ему шкода отъ которого села, а шкодника своего не відаеть,... естли бы далъ о то всему селу дайму, тогды три мужы зъ оного села... мають присегнути“1).

В иншому місці, кажучи про панський суд, коли пан не захоче скривдженому в своїх підданих *вишедши на копу..# того брата своего зреклися, повідаючи, іж он уже не єсть в опіці нашій, свій дім м а є т ь“ ²).

Далі, ставили винного на копі його співгромадяни, односельці.

Hanp., у справі обікрадення церкви Речицької винні Ігнашко та Яким Сущичі, піддані Миколи Садовського, не стали на копі. Микола Поплавський, представник скривдженої Потієвої, якій на­лежало село Речиця, між иншим, у своїй скарзі зазначав про вище­названих Сущичів, що вони „тут на копі з вами, яко з людьми добрими, не ставають"; копа відклала справу до иншого разу; на цій копі, читаємо в акті, „піддані... п. Садовського, тут же будучи, тих обвинених обох Сущичів на той суд копниЙ очевисте ставили¹[830] [831]³).

Тут, як бачимо, винних, що на попередній копі не стали з власної волі, на другій копі поставили їх співгромадяни — піддані того самого пана, якого підданцями були винні.

Певна річ, що ставити на суд копний чийогось підданця можна було лиш за згодою самого пана чи урядника його; тому в актах трап­ляються випадки, коли громадський суд прямо від пана винного вимагає поставити свого підданця на суд. Якщо-ж пан цієї вимоги не виконує, то урядовий суд такому панові наказує поставити винного на копі.

Hanp., р. 1625 на рочках лютневих менського гродського суду воєвода і староста менський наказав, щоб п. „Душевський... підда­ного своего Рудого на копу обчую... на місцю звиклім в Xo- таєвичах яа копі став ив“ ⁴).

До речи тут буде нагадати про обов'язок господаря дому поста­вить на копі гостя свого, що був у нього підчас злочину, щоб той гість дав про себе справу і слід свій очистив.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення Мишкові Козлен- кові чотирьох коней на суді виявилося, що в Абрама Остапковича Павлюковича підчас крадіжу гість був — зять його І Іавло Чижевич. про якого сам Абрам Павлюкович говорив копі: „коли... коней покрадено, то зять мій Павел Чижевич вночі до дня од мене з дому виїхав"; окрім того виявилося, що брат Абрама Остапковича Іван Козак, що служив у нього, не зважаючи на заказ стати на копі, десь зник. Тоді скривджений „домовлявся того, аби бил того гостя своего і того брата своего тот Абрам Павлюкович ставив... Тії в с і судді, намовившися з собою в тій справі достаточне, а всі згідне... так з розсудку своего наказали: аби тот Абрам Остапкович того гостя своего і брата своего... ку праву і в и в о д [у] ї х з а н е д і л ь чотири, я ко на року завитім, ставив"^[832]).

Нарешті винний, якщо його не позбавлено було волі, повинен був на копі ставити своїх товаришів по злочину.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення бджіл підданим Липлянським громадський суд, одкладаючи справу до иншого разу, між иншим, „обмову і заказ такий учинились - мо, читаємо в акті, аби кожний з нас на тій другій копі становились; якож і... Яцько Каленський (винний) перед нами ся всіми копниками... обіцовав і субмітовався на тій другій копі яко сам стать, так же і товариша своего Давида з сином его Мелешком і своего сина Мишка... на копу ставити". Одначе Яцько Каленський на другій копі, ставши сам, товаришів своїх „не становив і жадної справи о нестанню їх... копі не дав“. Одкладаючи знову справу до третьої копи, суд виніс з цього приводу таку постанову: „а что ся дотичеть Яцька Каленського, того ми, вся копа... не вірючи юж оному дал і й, же, водлуг суб місії своєї, того Давида з сином його Мелешком і своего сина Мишка на теперішній копі ку розправі не постановив... стороні жалобливій до третьої копи в себемітиійого пільноватинаказа- лисьмо ²).

Ми бачимо, як серйозно поставилася копа до того, що винний не виконав свого обов'язку—поставити на копі своїх товаришів по злочину; як засіб репресії, вона ухвалила позбавити волі самого винного, що досі перебував на волі, і віддати його скривдженому для ув’язнення.

б) Тепер ми звернімося до справжнього ув’язнення.

Тут треба розрізняти ув’язнення досудове — ув’язнював тут скрив­джений— і ув’язнення на громадському суді, за ухвалою його.

За підстави для скривдженого ув’язнити винного ще до громад­ського суду було:

по-перше, зловити його на так званому гарячому вчинкові.

Hanp., р. 1664 лютого 25 дня на Берестейщині скривджений Войтех Новицький, „злочинцю свого... Трохима Голого, которого спіймав вночі... Якуб Канський... на кліті з фантами, і на копі згромадженій (ставив)“ ’)• За другу підставу для досудового ув’язнення винного вважалося зло­вити його при лиці, розуміється через деякий час після заподіяння злочину.

Hanp., р. 1649 в Непокойчицях на Берестейщині, добувшися хтось до склепу під каплицею, де різні тіла лежали, труну небіж­чиці Олександрової Райської, багатим табіном оббиту, обдер. „П р и лиці тому — табіні... Ан дрі я Москаля злапано і... зараз, згідно з правом, дав знати... пан Райський... д. Непокойчицькому... що при лицізлапав злодія з дому його... п. Райський... з різних сіл людей на копу зібрав" *).

Злапати при лиці значить зловити шкодника не на гарячому вчин­кові, а через якийсь час з краденим, з — лицем; це лице й дало підставу злапати, себ-то зловити, позбавити винного волі.

За третю підставу для досудового ув’язнення винного було ухи­ляння його від обов’язку стати на копі.

Hanp., р. 1622 серпня 5 дня на уряді замку Слуцького опові­дав Аврам Аронович, жид Слуцький, що „за відомістю врядовою пана войтовою о покрадення з комори (його)... копа збирана била; тогди... Карп Ярошевич на копах не становився і кгди з копи по­силано підвойських до матки і до... брата його рожоного, аби на копі того Карпа ставили, тогди... не хотячи його ставить, сами, вишедши на копу... оного брата своего зреклися... і кгди по тім зреченню шукано, хотяж бил в Слуцьку, предсе, і ж ся крив, зналесть его не могли... а кгди товариша его Марка з частю речей маетности моєї у Турові піймано... їхав есьми зараз до Ту­рова і нім там приїхав, тот Марко з везения з турми, підкопав­шися, утік; зачим я, одискавши оноє лице а взявши відомість, іж тот Марко до жони ку Слуцьку, з Турова утікши, удався, і ям, приїхавши до Слуцька, удавшися до вряд у, просил есьми, аби слуги і виж врядовий оного Марка і того Яроше­вич а, где постигнувши, до уряду, до розправи о тую шкоду мою, яко тих, коториє криються, припро­вадили"³). *

Ми бачимо, що ухиляння з боку винного стати на суд, давало під­ставу скривдженому звернутися по допомогу до уряду, щоб зловити його й ув’язнити до розправи — до суду.

Вищезазначені підстави давали право скривдженому ув'язнити вин­ного або вимагати його ув’язнення від уряду чи пана винного ще до копного зібрання, до розправи, як говориться в актах.

в) Які-ж підстави спричинялися до ув’язнення винного вже на громадському суді, за ухвалою самого суду?

Сюди, по-перше, належить лице, знайдене при трусі..

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення різних речей Мартинові Дехтеревичеві та Іванові Леневичеві, коли служниця урядника Яна Нетецького, виступивши на копі за свідка, виказала, що покрадені речі знаходяться в Нетецького, копа перевела трус у коморі Нетецького. де частину покрадених речей і було витру­шено. „А з тим лицем, читаємо в акті, Ян із жоною своєю, Ганною били ведені на ко п у“ ’).

Далі, до ув’язнення на копі спричинялося й те, коли поволаний не міг вивестися від поволання.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення котлів Матвієві Карпенкові, коли на громадському суді неназваний на ймення Й прізвище коваль з В’язівки, признавшися до того котла, поволав Матвія Артюшенка Мошківського, якого на копі не було, копа за­раз послала по нього, щоб він „з того поволання о злодійство... на купі вивівся; которий, не знаючи, що його поволано, без­печно на купі став і не міг з того вивестися; його зараз під варту давш и... послал и... “ [833] [834])

Далі, признання на копі’до злочину теж спричинялося до ув’язнення винного.

Hanp., р. 1582 червня 17 д. на Менщині, у справі покрадення бджіл у ґрунті манастирськім Менськім, на копі старець Микита Плешчич почав мовити: „брат мій Семен Плещич і сусід мій Хома Микулич продали меду прісного віз, не відаю якого... ніякому Py- денку; так же і другим разом продали камінь меду прісного і пчіл... Пилипових і брата його Василя на врочищу у Кладовищу... они ж видрали. І за тою мовою тот же Микита... узявши сам сусіда своего Хому, копі подав, повідаючи... панове старці і всі копляни! ніхто инший того меду... і драння пчіл і починення всеї шкоди копної не чинив, тільки тот Хома... Тогди тот Хома... сам на себе добровільно сознав... то моє діло, але... я не один тот мед продавав і шкоду всій копі чинив, але... єсть тут на копі і това­риші мої... Тогди он взяв собі товаришем напервей Семена Пле- щича, а другого Левона Мацуковича; коториї товариші того Хоми так же... добровільне... і зараз усі три до починення шкод копних признавалися, іж... ми тії шкоди копниї всі чинили... Потім питали старці і вся копа... у тих поволаних Хоми, Семена і Левона: чи ви теж і в сім року дев'ятеро пчіл на корінь видрали? Тогди вони сами до тих пчіл... не зналися, тільки повідали, іж... подрав тії пчоли Єнька Печінка... Которого Єнька зараз за тим поволанням тут же на копі єго взяли... Которий Єнько Печінка зараз... признався: іж... я видрав... А обачивши тоє старці і копляни, і ж ся он сам до того добровільне призн ав, тедиводлуг права і суду копного єго, яко повола- ного і в тім добровільне призналого, взяли і до в’я- зення копного осадили. І еще... Семен Плещич волав на брата своего... Микиту Плещича... Тогди старці і вся копа, за тим Семеновим поволаннєм, і того Микиту, брата того Семена Плещича, взявши его, до в’язення коп­кого осадили"¹).

Ми тут бачимо, що копа осаджує до свого в’язення, згідно з пра­вом своїм копним, усіх, кого поволано й хто до злочину признався.

Далі, коли громадський суд на опиті копному виявить винного, його теж беруть до ув’язнення.

Hanp.. р. 1558 листопада 22 дня, у справі подрання бджіл Богданні Федорівні кн. ЧетвертенськіЙ, на громадському суді на Луччині „злодія явного... Микиту Куцевича... вся копа, до­знавши его, і ж злодій, на копі його піймали і дали до в’язення боярам... К о р е с е н с ь к и м... абионитого зло­дія міцно у в ’ я з е н н ю держали, поки би еіце товаришів його, з ким он пчоли дирав і которих імени назвав і по вол а в, обий екавши, піймали[835] [836]⁴*).

Опріч того, ми бачимо, що тут приєдналася ще одна підстава за­держати винного в ув’язненню, — це поки його товаришів-злочинців піймають.

Нарешті, до ув’язнення винного на громадському суді спричиня­лося те, що суд визнавав певну особу за винного.

Вище ми вже мали нагоду наводити приклад, як у справі за- бийства Федька Веремковича, підданого кн. Льва Масальського, урядник Масальського Ждан Нацевич, „обачивши“ на Трохимові Холевичеві „кров на сермязі на плечах, на ковніру і на убранню проти коліна, і питав... перед копою... што то в тебе, Трохиме, за кров? Он ся признав, іж того небіжчика Федька кров... А копа, видячи того Трохима бить винним, іжся сам при­знав, яко на гарячім учинку, учинили его винним... А врядник... дав того Трохима осадить до !замку го­сподарського Берестейського до розправи"³).

З наведеного ми бачимо, що після того,' як визнано Трохима за винного, урядник скривдженого пана віддає його до ув’язнення до замку господарського — очевидячки тому, що копа на той раз справи не закінчила.

Зважаючи на те, що копу скликають ad hoc, ув’язнення копне, коли справи не можна буває скінчити на тій копі, не може тривати довше, як сама копа. У таких випадках копа вживає заходів, щоб вин­ного до дальшої копи, чи, як тоді висловлювалися, до розправи дер­жати десь в ув’язненні, бо, як ми знаємо, громадський суд не є по­стійно чинна установа, а тому жадних місць, де-б можна було держати в’язнів до другого зібрання, не мав. Йому доводилося вдаватися до послуг найбільш у справі зацікавленої особи — скривдженого.

Hanp., у відомій вже нам справі видрання бджіл підданим митрополім Прилепським, громадський суд, вислухавши признання злодія Сидька Цуприковича і одкладаючи справу до дальшої копи, бо не всі тії, хто повинен на копу ставати, зійшлися, запропону­вала скривдженим: „ви, Прилеп ці (злочинцю, що є в ру­ках). держіте і на других копах становіте'* ’).

Скривджений-же, як це ми бачили в справі забиття Федька Верем- ковича, коли не хотів у себе держати в’язня, віддавав його до замку^{[837] [838] [839] [840]).}

г) 3 копним ув’язненням тісно звязаний инший інститут копкого права — заручництво чи заставництво, коли, ув’язнюючи запідозреного, зацікавлена сторона заставляла з свого боку иншу людину, можливо, на той випадок, що коли запідозрений на муках не признається, то за- ставленець буде порукою за те, що скривджений винагородить запідоз­реного задарма муки.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення різних речей Го- тарду Ходорковському скривджений на копі, „розуміючи шкоду собі бить сталую од села Славогощі, хотів одного мужа Славогошського на черту взяти, а на то містцо під­даних своїх... заставити, а мужове Славогошці, розуміючи то бить за кривду собі, іж би міг кого иншого заставити... домагалися, аби сам п. Кготард або тивун його Mi- хал на місці черту взятого бил з а д а н“ *).

2. Тепер ми звернімося до питання, які місця були для ув’язнення винних й якого вигляду набувало те ув’язнення.

а) Вище наведено було випадок, коли копа в справі подрання бджіл на Грунтах манастирських Менських до в’язення копного осадила Єнька Печінку та Микиту Плещича *). Значить, ми можемо констату­вати „в’язе нн я копне", до котрого „осажували“ винних. Очеви­дячки, це не була спеціяльна будова, бо копи, як ми знаємо, відбува­лися не тільки на звиклих місцях, а й на місцях випадкових, на місцях злочину, як і в наведеному випадкові, де не було коли, та й не було потреби влаштовувати спеціальне місце для ув’язнення. За таке місце могла бути та черта, що відзначала середину копного кола, куди, як ми знаємо, копники кидали шапки на ознаку того, що всі вони, не од­ступаючи один одного, будуть шукати винного, — куди входив скрив­джений, оповідаючи копі жаль свій, і свідки, даючи своє зізнання.

На цю черту, очевидячки, брали й винного, як про це говорить відома вже нам справа Готарда Ходорковського з Андрієм Кенсовським. Там ми, між иншим, читаємо:

„Кготард... Ходорковський, розуміючи шкоду собі бить ста­лою од села Славогощі, хотів одного мужа Сланого пе­ського на черту взяти^[841]).

Але черта сама по собі ще не позбавляла волі винного, бо за чортою могли стояти, як ми знаємо, і инші люди, скривджений, свідки і т. и.

Зовнішньою ознакою позбавлення волі чи ув’язнення було авязування винного — звідси терміни: в’язень, в’язе ння, ув’язнення.

Hanp., у справі знайдення в річці Opeci на Случчині трупу челядника Іцькового Обрамовичевого, названий Обрамович, „со­бравши купу, яко би мял пізнать ніж у Івашка Рацківця, которого там же на купі взявши его... звязавши, як якого злодія... до двора пана своего (одпровадив)** ¹)∙ Коли винний, якого ставлять на копі, нічим не звязаний був, то на це звертали увагу.

Hanp., у наведеному вище випадкові, у справі покрадення підданим пана Головні, коли на вимогу Головні урядник Гутов- ський, нарешті, поставив на копі злодія Миська Мельниковича, „жадним в ’ яз е н н я м не звязаног о**] то це зазначили ужиті від Головні на ту справу возні єнерали Войтек Серновський і Да­нило НовицькиЙ^[842]).

Чим саме звязували винних, акти прямої відповіди не дають. Вони тільки відрізняли в’язення звичайне від незвичайного.

Hanp., р. 1622 грудня 8 дня в с. Ницкеничах на Володимир­івні на копі, у справі покрадення коня Миколі Щербачеві, „по­ставлено до суду, згідно з звичаєм і правом посполитим, везен­иям звичайним забезпеченого... Яська, сина Юрія Червяка" ^{[843] [844]).}

Можливо, що звязували звичайним мотузком, хоч не виключається можливість звязувати й ланцюгом.

Принаймні р. 1669 жовтня 3 дня на Берестейщині, у справі покрадення підданим Томаша Букраби, назнаний Букраба вида­ного від п. Андрія Корженевського Петрука Тарасовича, „злодія до сохи ланцюгом казав ув’язати/* Потім деяка частина копи, „огорнувши" пана Букрабу, вимагали — „нехай... того в’язня каже о д імкну ти“ ').

Отож ми бачимо, що копне ув’язнення полягало в знизуванні вин­ного ланцюгом (можливо, й мотузком) і в привязуванні його до сохи (від шибениці?), чи до якого иншого дерева.

За незвичайне ув’язнення треба мати таке, коли в’язня оковують за шию, за ноги й за руки, назад їх завернувши.

Принаймні р. 1623 листопада 17 дня на Слуцькому уряді Ілля Леськович скаржився на Міхеля Мошкевича за те, що він, запідозрівши його, Леськовича, ніби-то він двір брату його у Рач- кевичах спалити мів...'у ланцуг тирансько, немилосердне, паствечися над кров’ю християнською, на шию, на ноги і на руки зеліза, назад руки завернувши, око- вати казав... З тими ж зелізами до Рачкевич... через... уряд­ника своего одпровадив і одвіз, і там мене у в’язненю ок­ру тнім аж до четверга, нім купу зібрав... в’язенням і голодом трапив"⁵).

Таке ув'язнення, як бачимо, акт зве жорстоким-окрутним.

6) За друге місце для ув’язнення винного було ув’язнення сільське, де в’язнили винного як досудовим в’язенням, так і після судовим, коли справу на копі вирішити за раз не можна було.

Вище наведено було випадок, коли Сидька Цуприковича з ко­пи видано було для ув’язнення скривдженим Прилепцям; там ска­зано було: „злочинця єсть у руках, которого... ви, Прилепці, дер­жіте і на других копах становіте** ^,).

В иншому випадкові, р. 1640 серпня 9 дня в с. Кошарах на Володимирщині, коли „злочинцю ніякого Яська, служку Омеляно- вого, боярина Кошарського, на крадіжі пійманого і з лицем пре­зентованого... карати хотіли... Ян Пясецький... приїхавши до Ко­шара, до війта, где тот злочинця осадений бил, не за­ставши єсче всеї громади, тілько кільку і сторожу при тім зло­чинці будучую", одповідав... ²).

Важко припустити, щоб у війта сільського було спеціяльне примі­щення для в’язнів; для цього він міг приділити випадкове приміщення, як от: сіни, двір, льох, то-що. Опріч цього, тут ми маємо цікаву вказівку на сторожу, що була при у в язненому.

Сільське ув’язнення теж бувало „міцне", суворе.

Hanp., у справі покрадення бджіл Богданні Четвертеньській „Микиту Куцевича... вся копа дізнавши... іж злодій, на копі єго піймали і дали до везення боярам... Коресенським,... аби они того злодія міцно у везеню держали"⁴).

Подробиць, у чому саме „міцність" цього ув’язнення полягала, акт не дає. Можливо, що окрім сторожі, яка повинна була вартувати ув’яз­неного, його оковували ще й у заліза.

в) Третім місцем для ув’язнення винного було ув язнення в пан­ському дворі.

Тут теж можна відрізняти ув'язнення злочинця, виданого з копи, себ-то ув’язнення з наказу копкого, і попереднє, досудове ув’язнення.

Hanp., відомий уже нам Криштоф Головня, коли злодій Мишко Мельниковим на копі признався до крадіжу. став вимагати від Ста­ніслава Гутовського, урядника воєводиної Берестейської, щоб він „того злочинця до копи більшої... в ув’язенні своїм, згідно з правом, дотримав і його становив’* ⁴).

В иншому випадкові, р. 1614 червня 27 дня возному повіту Слонімського Андрію Мизгирю оповідав Федір Соболевський, урядник Дмитра Киянина, що підданий Киянинів Василь Лешевич, коли в нього вола вкрав Гапук Вакулич, „понявши слід і погонивши єго з тим волом своїм вже в містечку Бездіжжю, в повіті Пин- ському... того злодія з тим волом своїм піймавши... привів тут до двору пана моего... Пісок, до которого злодія і Пан Ф і-

) Там-же, 165, 166; подібн. там-же, № 127.

’) Арх. Юго-Зап. Poc.. ч. 6, т. I. Ks 163; подібн. проф. Иванншевъ, „О др. сел. общ.*, дод. VI.

ⁱ) Проф. Я с и н с к і й, „Акты", т. 11, № 7.

) Ак. Вил. Арк. Ком., т. XVIII, № 350; подібн. там-же, №№, 82, 212, 288 296 317; Арх. Юго-Зап. Рос., ч. 6, т. I, Ns 142.

лон Ольшевський приповідався, же... і мні шкоди в покра- денні бивали і мні..« тими слови ц о від и в, же б их... я его до дня сегоднешнего додержав і, собравши копу, его поставив; яко ж я дня сегоднешнего копу собрав, того злодія Гапука Вакулича і з тим волом на тій копі поставивши... питав'¹¹). У панському дворі було особливе приміщення для в’язнів, але на­рочно! сторожі для того не було; таку сторожу давали скривджені.

Hanp., у справі викрадення бджіл Мартинові Яьскевичеві_у підданому плебана Рожанського, про що вже говорилося, копа при­вела слід до села Ярутич; сельчани з тивуном двірним пана Ма­тея Дуброви видали копі злодіїв Нестора Тогоновича та Олексія Мурьича з лицем — із діжею меду. Злодії на копі до злочину при­зналися. Тоді врядник ксьондза-плебана Бартош Менжинський „і з тою всею копою тих обудвух злочинців... вели... до двора... з тим лицем — з діжею меду до п. Матея Дуброви... ніжли самого пана Дуброви в тім дворі не засталисьми...одно малжонку... Дубровину заставши... тих обудвух злочинців... до в'язення тот урядник ксенза їй, пані Д у б р о в и н і й. п о д а в... Ніжли п. Дубровиная одказала: я в’язення не бороню, але їх стерегти не буду і сторожів до них на сторожу не дала" ²).

. З вислову „я в’язення не бороню" ясно, що під в’язенням пані ро­зуміла окреме приміщення, призначене для ув’язнення, бо не було жадної рації казати про те, що вона в’язання не боронить, коли одмовляється стерегти в’язнів і дати до них сторожу. З наведених слів ясно також, що пан, до в’язення якого посаджено в’язнів, звичайно, їх стеріг, при­ставляючи на сторожу своїх сторожів. Тут пані, зрікаючися стерегти в’язнів, наче говорила ци м, щоб скривджений і копа організували свою сторожу, приставивши своїх сторожів, а приміщення вона не боронить.

З наведеного випадку видно також, що в’язня копа давала на ув’яз­нення до двору того пана, якому належав, на праві власности чи оренди, злочинець. Але злочинця в ув’язненні своїм міг тримати і сам скривдже­ний — пан.

Hanp., р. 1664 березня 14 дня на уряді Берестейському Єрий Богуславський скаржився на п. Войтеха Новицького, якому вкра­дено було коня, що він двох його, Богуславськогр, підданих Тро­хима Голого та Євдокима Торгунця „казавши... до двору... в Ка­мені прийти ніби на копу, без жадного доводу і лиця... по­в’язавши їх обох, до двору до себе до В оротинець... побрав... тримаючи їх у себе... в ув’язненні... мало не три дні... зібравши копу там... тих підданих моїх обох... на горло осудив** ⁸).

В’язнів пани прив’язували ланцюгом, замикаючи ланцюг на замок.

Hanp., виданому з копи бранцю — москалеві Андрієві, що був у в’язенню в Маріяни Глембської Непокойчицької, пан його Адам Непокойчицький з дружиною своєю допомогли з в’язення втекти:. ^[845] парубок, що приїхав до Глембської з дружиною Адама НепокоЙ- чицького, „зеліза тому злодієві подав, щоб той злочинця, скру­тивши ланцюг, до панів своїх утік. І от, за данням собі заліза, в ланцугу огниво перекрутивши, з ним (ланцугом) ’ колодкою... втік" ’).

З наведеного ми бачимо, що в’язня в панському дворі було око­вано в ланцюг, замкнутий на колодку (замок висячий).

Опріч того, з наведеного випадку видно, що пани, незавдоволені з того, що їх підданця скривджений пан у свойому в язенню держить, часто викрадали їх.

г) Нарешті, четвертим місцем для ув'язнення винних був замок урядовий. Ув язнення замкове бувало і досудове — до розправи, і з на­казу суду копного.

Hanp., відомий уже нам Михель Мошкович, як скаржився Ілля Леськович, „пришедши з вижом врядовим... мене... до уряду повів і помовивши мене, яко—бим я двір брату Його у Рачкевичах спа­лити мів, до в’язення замкового... оддав... і там мене ти- день у в’язенню держав, аж... з в язення викупивши... до Рачке- вич... одвіз і там мене у в’язенню... нім купу зібрав... трапив" -). У тих випадках, коли скривджений не міг своїми засобами зловити свого шкодника, він звертався до замкового уряду з проханням нака­зати слугам урядовим зловити винного і до розправи у в’язенні замко­вому задержати.

Ми вище вже наводили випадок, як Абрам Аронович, не змігши зловити своїх шкодників Карпа Ярошевича й Марка Гуриновича, „удався... до вряду (замку Слуцького), просив... аби слуги і виж врядовий оного Марка і того Ярошевича, где постигнувши, до уряду до розправи о тую шкоду... яко тих, коториї криються, припровадил и... слуги в р я д о в и ї, піймавши, до вряду привели, і до р о з п р а в и... у р яд у в’я­зенню замковім задержать казав¹'^{[846] [847] [848] [849]).}

Це приклад досудового ув’язення винного в урядовій в'язниці.

А ось приклад, як скривджений, взявши з копи винного, віддає його до замкового в’язення.

Ми вже говорили про випадок, коли Іцько Абрамович, запі- дозрівши, що його челядника, труп якого було знайдено в річці Opeci, убив Івашко Остапкевич, бо в нього знайдено було ножа, якого мав при собі покійний челядник, „Івашка Рачковича... там же на копі взявши... звязавши його, як якого злодія... до двора пана своего... і там його в тім дворі у в’язенню маючи че­рез кілька дней і ночей... мордував... і, привізши до Слуцька... до в'язення замкового оддав"¹).

і іровадити винних з копи до замкового ув’язнення, як свідчить акт, вимагав звичай копний.

Hanp., р. 1660 квітня 21 дня на Пинщині, у справі покрадення Федорові Полховському та Дем’янові Шоломицькому з човна сер­мяги, двох буханців хліба та вівса, причому скривджені, погнав­шися за злодіями, одного з них — Миколая Єсьмановича Горбачев- ського зловили з вівсом, — на другий день рано зібрано було в селі Горбачевських копу і „звичайним копним способом доводити почали... Єсьман Горбачевський із синами своїми Яном і Лесем, на громаду вишедши, тому учинку своєму запиратися почав; а кгди... Полховський І.. Шоломицький того...Миколая і з тим лицем на вряд до замку, водлуг звичаю, провадити хотіли... зараз... Єсьман Горбачевський із синами своїми, аби оного до вряду не провадили і сорома не доводили, і тую сермягу, і хліб... перед всею громадою з дому своего винісши, помененим особам вернули" ’).

Тут може не зрозумілим здатися, чому треба було пійманого на гарячому вчинкові з лицем Миколу Горбачевського з копи до вряду замкового, очевидячки, до ув’язнення, вести. Щоб зрозуміти це, треба звернути увагу на те, що Миколу Горбачевського з лицем — з вівсом зловлено, а украдених разом з вівсом сермяги та двох буханців хліба при ньому не знайшли; значить, у Миколи Горбачевського були това­риші по злочину, яких копа не могла виявити, а батько Миколи Горба­чевського з иншими синами, будучи на громаді, до злодійства не зна­лися. Ясно, що цю справу треба було відкласти до иншої копи, а тим- часом зловленого з лицем злодія треба було кудись діти; скривджені були з иншого села. От тому-то вони й мали намір, згідно з звичаєм, одпровадити винного до замку урядового для ув’язнення. Це, як ми ба­чимо, мало добрі наслідки: боячись сорому, батько з синами винесли з дому сермягу і хліб і, очевидячки, загодили скривджених.

Що-до форми замкового ув’язнення, то тут теж можна відрізняти ув’язнення нетрудне від тяжкого..

Hanp., р. 1558 лютого 5 дня намісник Ковельський писав до уряду гродського Володимирського, що 1 лютого Онисько, підда- даний Вацлава Малинського, будучи осажений, „за всказом... судей, копних... в замок Ковельський... намовившися з... Матвійком, кото- рий в ключах бил, одлупивши замок в спіжарні замку Ковель­ського, чотири липечні меду прісного укравши, через руки помене- ного ключника продав... А липечную меду, не будучи в т₍руд- нім в’ язенню осажен, але поволі ходячи по замку, з’їв; і, поповнивши такового перед себе взяття своего, з замку... втік"

Значить, нетрудне замкове ув'язнення полягало в тому, що в’язень, осаджений до замку, користувався відносною волею, бо по волі міг собі ходити по замку.

Тяжкість ув’язнення, очевидячки, залежала від скривдженого, що того в’язня до замку осаджував. •

Принаймні із скарги відомого вже нам Іллі Леськовича ми знаємо, що Міхель Мошкевич, запідозривши його в спаленні двора *) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlH₁ № 345—

²⁾ Проф. Я с и н с к і й, „Акты" т. П, № 56’.

в Рачкевичах, „до в’язення замкового оддав і у ланцюг, тирансько, немилосердне, паствячися над кров’ю хрестиянською, на шию, на ноги, і на руки зел і за, назад руки завернувши, сковати казав⁴[850] [851]¹).

Таке ув’язнення в оковах чи в кайданах не давало, певне, можли- вости в’язневі „по волі по замку ходити**, як це ми бачили вище.

Тяжке ув’язнення сполучене було з сидінням на місці в якомусь приміщенні.

Hanp., відомий вже нам Івашко Рачкович, підданий свящ. Андрія Григоревича, сидів у такому ув’язненні. „Виж Високин- ський... од... уряду на оглядання... Івашка Рачківця (приданий, зіз- навав) у в’язенні в замку Слуцькім в ізбі, где і другії в’язні седять, видів... той Івашко Рачковець... повідав... сежу тут у в’язеню і кайданах за осаженням од Іцка, жида... которий мене невинне і безправне посадив і в’язенням мордуеть** '²). Опріч ізби, в’язнів завдавали й до турми-башти.

Hanp., відомий уже нам Аврам Аронович у своїй скарзі, між иншим, оповідав: „кгди товариша его (Карпа Ярошевича) Марка з частю речей маетности моєї покраденої в Турові піймано... їхав єсьми зараз до Турова, і нім приїхав, тот Марко з в’язеня, з т у р м и, підкопавшися, у т і к“ ³).

д) Здається, навіть, копа віддавала винного для ув’язнення до мі­ської варти.

Hanp., р. 1669 березня 3 дня на Берестейщині в м. Сельці відбулася копа в справі забиття Данила Нишпарки, тивуна філь­варку Ясевич, що до Сельця належав. Підозра була на Павла Глу- хівського, який не ночував у дворі і затер слід, одвязавши од тру па коня й не давши про це знати околичним сусідам. „Копа, читаємо в акті, до дальшого взяття відомости віддала (винного) Янові Гуторовичеві, війтові міста Сельця... прибувши до Сельця п. Воронин... того свого челядника Павла Глухівського... на поруки з варти міської (взяв/* *)•

3. Залишається ще розвязати питання про те, як довго тривало копне ув язнення і на чийому обов’язку лежало харчувати в’язнів.

а) Оскільки громадський суд досудового, попереднього слідства не вів, то досудове копне ув’язнення не мало бути довго тривалим: воно тривало лиш до розправи, до суду. Для скликання-ж суду досить було кілька день.

Вище ми наводили скаргу Єрого Богуславського на Войтеха Новицького за те, що він р. 1664 лютого 28 дня, у справі покра- дення йому коня, двох підданих Богуславського Трохима Голого та Євдокима Торгунця, пов’язавши, до двору свого до Воротинець по­брав, „тримаючи оних у себе... увезенню строгім мало не через три дні, почавши од 28 лютого аж до 1 дня березня... (коли) зібрали копу... тих підданих моїх... обудвух на горло осудив'*¹).

З наведеного ми бачимо, що скривджений продержав винних у в’я- зенню двое суток і на третій день, скликавши копу, поставив їх на суд.

Досудове ув'язнення тривало иноді й довше за три дні, поки скрив­джений скличе копу.

Hanp., із скарги відомого вже нам Іллі Леськовича ми знаємо, що Міхель Мошкевич, запідозрівши його в спаленні двору брата свого в Рачкевичах, з урядовим вижем заарештував його листо­пада 5 р. 1623 і посадив його до замкового ув'язнення; „і так мене... тидень у везенню держав, аж... снать за порадою якоюсь... з везення викупивши... до Рачкевич... 14 ноября о д п р о в ад и в... і там мене у везенню окрутнім аж до... дня 16 ноября везенням і голодом трапив... купу того дня... зібравши., провадив мене" ’).

Ми бачимо знову, що, продержавши в замковому ув’язненню тиж­день, скривджений попровадив в'язня на місце події й там, на третій день копу зібравши, поставив на суд в’язня.

Але не завсіди копа могла вирішувати справу за одне зібрання— їй иноді доводилося відкладати справу до иншого разу. У таких випадках суд доручав, звичайно, скривдженому чи панові винного дотримати у себе в ув’язненні винного до другого копного зібрання.

Hanp., коли відомий уже нам злодій Мисько Мельникович на громадському суді признався до крадіжок, заподіяних підданим Криштофа Головні, зазначений Головня „вимагав він урядника (пані винного)... Станіслава Гутківського, щоб того злочинцю до копи більшої, з посторонніх людей зібраної, в в’я- зенню своїм, згідно з правом, дотримав і його ста­в и в“ ^{[852] [853]). -}

Друга копа, як ми знаємо, звичайно збиралася за кілька день після першої. Значить, ув’язнення винного, взятого з копи (певне, за згодою й ухвалою копи), тривало не довго — днів два-три, поки околичні села буде оповіщено про день нового копного зібрання.

Иноді копне ув’язнення тривало і довший час, поки не зібрано буде у справі відомостей, або поки не буде задержано товаришів вин­ного в злочині.

Вище ми вже наводили приклад, як Богданна кн. Четвертен- ська, у справі подрання їй і підданим її бджіл, збирала кілька кроть копи і, на останній копі, „чинячи обиск... злодія явного... Микиту Кунцевича... вся копа дізнавши, іж злодій, на копі його піймали і дали до везення боярам... Коресеньським... аби они того злодія міцно у везенню держали, покибиєще товаришів його, з ким он бчоли дирав і Ко то р и х і м е- ни назвав і поволав, обискавши, піймали*^[854]).

У тих-же випадках, коли справу громадський суд розвязував оста­точно, ув’язнення досудове й копне кінчалося або карою винного, або звільненням його.

Вище ми вже наводили приклад, як Войтех Новицький, ув’язнивши двох підданих Єрого Богуславського, на третій день поставив їх на копі там їх на горло осудив ¹).

А в справі Іллі Леськовича скривджений поставив закутого в за­ліза винного на суд.

„Которая купа, почавши у четверг, аж у п’ятницю скінчила і мене, казав Леськович, вільним, кгдим вивод слушний по собі дав, яко невинного учинила'⁴²).

б) Харчування ув’язненого незалежно від того, чи сидів він в ув’яз­ненні панському, сільському, чи в замковому, лежало на обов’язку скривдженого.

Hanp., відомий уже нам Ілля Леськович, між иншим, в скарзі своїй на Михеля Мошковича зазначав, що Мошкович, оддавши його до в’язення замкового, закувавши його в заліза і „так мене мордуючи і голодом моречи, тидень у в’язенні держав, аж ме ледво живого... з в’язення викупивши до Рачкевич... одпровадив... і там мене у в’язенні скрутнім... нім купу зібрав... в’язенням і го­лодом трапив"³).

Цікаво, що Михель Мошкович, відповідаючи на скаргу Іллі Лесь­ковича, навіть і словом не прохопивсь на обвинувачення Леськове, що він його голодом морив, уважаючи, очевидячки, що на те він мав право ’)•

В иншому випадкові громадський суд, ухваливши видати зло­дія Василя Городничука на муки, додав: „а тимчасом, поки мі- стра відшукають, усі... кому шкода сталася й хто справу підпирає, сторожею своєю і живністю в’язнів опат- рити повинні, щоб з ув'язнення не втекли, або з го­лоду не померли"⁵).

З наведеного ясно, що не тільки сторожу давати а й харчувати в’язня повинен був скривджений.

4. Коли ми вищезазначені норми копного права про ув’язнення винного прирівняємо до норм Литовського Статуту, то побачимо, що Литовський Статут, як і копне право, за підставу для ув’язнення ува­жав лице й гарячий вчинок.

Там ми читаємо: „кгды бы хто чиего слугу, боярина, чоловека тяглого або челядника неволного з яким лицом — речьми кра­денными поймал... так в дому его яко и на поли, альбо на дорозе, только бы на грунте пана того чоловека, тогды такового лицованого чоловека маеть вести до пана его, чий будеть... а где бы трафилося кому чиего слугу чоловека поймати з лицем не на именью пана его, але где индей... такового стороне жалобливой волно будеть вести где вьсхочеть — альбо до вряду на­шого Го с п о д а р ъ с к о г о к г р о д с к о г о т о г о повету, альбо теж до пана е го" ^ь).

^,) Там-же, № 282. *) Tawace₁ № 235.

^u) Там-жс. *) Там-же, К? 237.

^β) Арх. Юго-Зап. Рос. ч. 6. т. I, Додат., № 6.

⁰) Р. 1533 роад. XiV, арт. 1; 1566 р., роад. XIV, арт. Г, р. 1529, роэд. XIli. арі. 4.

Статут р 1529 до цього додає: „а тот пан оное лице маеть взяти на свой двор, а того человека маеть у свою казнь осадити“ ’)•

Про це саме в иншому місці Статуту читаємо:

„Кгды бы хто... был пойман на злодействе на са­мом учинку горячем, альбо теж лице—-речы краде­ные были в него познаны, такового не до пана его, чыим бы ся слугою альбо под-ьданым оэывал, але до того ж вряду на­шого судового кгродского, под которым пойман будеть. А чоловек месгьскиЙ права майдеборъекого... до своего вряду местъского ве­ден быти маеть, а вряд, взявши такового до везеннья._у маеть о том пану его знати дати" ^{[855] [856]).}

З наведеного ми бачимо, 1) що за підставу для ув'язнення було лице та гарячий учинок і 2) що за місце для ув’язнення був панський двір і гродський, міський замок; опріч того ми бачимо, що в панському дворі, і за Статутом, було спеціяльне приміщення — казнь.

Що-до сторожі, то Статут на пана, в чийому дворі в’язень сидить, накладав обов'язок стерегти його своєю сторожею, а не вимагати сто­рожі від скривдженого. Там ми читаємо:

„До розсудку правного того чоловека з лицом по­даного той, кому его подадуть, маеть в доброй опатръ* ности й за своєю сторожею, от жалобливой стороны сторожы не потребуючи, ховати"^[857]).

З наведеного, між иншим, видно, що й Статут знав досудове, д о розсудку ув’язнення.

Литовському Статутові також відоме було примусове ставлення на суд. Кажучи про судову підлеглість чужинця, або взагалі неосі­лого, Статут, між иншим, зазначає: „где бы хто за заказом до вряду ити и усправедливитисе не хотел, тогды таковый маеть м о ц- но через вряд заразом ку праву постановен быти"^{[858] [859]). Тут ми вбачаємо дві риси, спільних копкому праву й Статутовому: 1) неставання на суд потрібної людини і 2) ставлення її проти її волі на суд кимось иншим, хоча одміна між копним і Статутовим правом тут полягає в особах, хто потрібну людину на суд повинен поставити: Ста­тут за таку людину знає тільки уряд, звичаєве копне право — цілу низку осіб, до обов’язку яких це належало.}

Литовському Статутові теж була відома ідея заставництва, щоб за­безпечити інтереси, можливо, невинне ув’язненого на скривдженому осо­бистим його ув'язненням.

Там ми читаємо: „вряд, беручи обвиненного до везе- ня, маеть теж й тогожалобника або везеньем альбо порукою доброю опатрити, якобы и обвиненому в такой мере справедливость не гинула" ^[860]). ‘

Що-до терміну досудового ув язнення, то Литовський Статут у зло­чинах, сталих на торгу, накладає на скривдженого, що осадить в’язня до замкового в’язення, обов’язок забрати в’язня протягом трьох - чо­тирьох день:

„будь того-ж дня, або на завтрее, а надалейдня третего або четвертего, взявши с того везенья торгового, вести, где всхочеть альбо до зряду нашого судового, альбо теж до пана того, чый человек будеть, и там собе справедливости дово­дити. А естли через чотыри дни тот, хто посадить, а того вязня з везенья... «торгового не выйметь без слушных правных причын, тогды тот вряд маеть его д о б р о вол ь н е... выпустит и“ ’).

У звичайних, не на торгу сталих, злочинах, коли в’язня буде дано до замкового ув’язнення, воно має тривати доти, аж поки ув’язнений, або уряд, призначивши термін суду, дасть знати панові ув’язненого: „естли бы тот пан у великом князстве Литовском оселость мел, тогды на близшое именье его з листом своим послати маеть, а не оселому у великом князстве Литовском вряд не будеть пови­нен ведати давати, одно оный слуга сам маеть о том старати, иж бы пану его ведомость о нем дошла, а вряд только до ч о т ы- рох недель маеть пана, ким ся озоветь, ку праву ж д а т и... тогды вжо вряд сам кгродский справедливость з ним жа- лобнику чинити маеть" *).

Таким чином, і Литовський Статут додержується тої думки, що досудове ув’язнення може тривати до дня суду, який може бути призна­чено найбільше через чотири тижні, аж поки пан винного приїде; в справах-же, на торгу сталих, ув’язнення може тривати не довше як три-чотири дні.

Що-ж до того, на чиїх харчах мав бути в’язень, Статут нічого не каже.