XII. Присяга.

Присяга на так званій присяжній копі всіх копників, і представників за всі села, за певне село, і за певну особу. Підстави для цього. Присяга обвинувачення: самодин, самовтор, самотреть, самосім і самочотирнацять.

Про походження присяги Ол. Єфименкова говорить: „Хоча історики права й відокремлюють присягу в окрему установу від різного роду так званого суду божого чи ордалій, але навряд чи за цим відокремленням

можна визнати певну підставу. Це, між иншим, доводить і д. Ковалев- ський у своїй книзі „Современный обычай и древній законъ". Окрім теоретичних міркуваннів за це твердження можна подати й факти. Ор­далії взагалі й окремий вид їх, що широко був розповсюджений, надто в східній Русі, — поле, вимираючи, замінювалися присягою" ^,)∙

Але, всупереч оцій думці, ми можемо констатувати в Руській Правді одночасне існування і ордалій, і роти-присяги. Там ми читаємо:

„Искавъ же ли послуха и не налізеть, а истца начнеть голо­вою клепати, то томоу дати ис права железо: такоже и въ вс1хъ тяжахъ и въ татбі, и въ поклепі, оже не боудеть ли лица, тогда дати емоу ис права железо изъ неволи до полугривн! злата; ожели и мене, то на водоу, али до двою гривну, аще ли мене, то роті емоу ити по свои куны“ ²).

З наведеного ми бачимо, що в справах про забийство, крадіж і вза­галі про шкоду, коли немає свідків і лиця, виступає як довід, проба га­рячим залізом у справах забиття і в шкодах на суму по-над півгривні золота; у справах про шкоду на суму від двох гривень до півгривні зо­лота — проба водою, і в справах про шкоду на суму до двох гривень — рота-присяга.

Правдоподібніша думка Г. Іречка. Присяга, каже він, безпосередньо повстала з клятьби. „Клятьба є заклинання себе, себ-то покликання на Бога й на суд його, або брання на душу свою, що той, хто клянеться» не вчинив того, що йому приписують і за що на нього скаржаться. Спосіб такої клятьби, що від неї пішла сучасна присяга, заховується ще, напр., на Чорногорі. Ті, кого заклинають, сидять у церкві перед вівтарем, а ті, хто заклинає, стоять перед ними. Один з них, маючи в руці хрест, почне тим, хто сидить, такі самі заклинальні слова гово­рити:,якщо ви те вчинили, а нам кажете, що не вчинили, тоді дай Боже, щоб вам скам’яніло дитя в (утробі) матери, теля в корові, ягня в вівці, сім’я в землі* і т. д. А ті, хто сидить, при тому волають:,амінь, дай Боже, дай*. Присягу вважають за скінчену, якщо той, хто з хрестом, договорить свої слова**³).

Що-до самої назви, то Г. їречек каже: „Назва присяги походить від слів сягати, присягати, до чогось сягати й має привід свій у тім, що в істих скаргах положено було оскарженому, щоб він повторював слова, які йому кажуть, держучи пальці, напр., на гарячому залізі... Вважали присягу в тій мірі за очистку чи за суд Божий, бо го­ворилося:,Як буде правий, Боже, йому поможи*, себ-то, щоб у словах не помилився й пальці вдержав. З XIV ст. присягу виконували, кладучи пальці на хрест** ⁴). ^[776]

Після цих загальних відомостей про те, звідки взялася присяга, перейдімо до студій над інститутом присяги на громадському суді, де ми його застаємо як установу цілком усталену, без будь-яких натяків на те чи ннше її походження.

Присягу на громадському суді вживали широко.

1. По-перше, присягу вживали на так званій присяжній копі. Ми вже знаємо, іцо коли знаходжено труп невідомої людини й коли голов- шини нікому було шукати, копу скликав уряд.

„А гді бы се, читаємо в Статуті, на такихъ двохъ копахъ о том забитью выаЪдатися не могли, тогды третюю копу присяж­ную маеть врядъ собрати, на которой повинни будуть вси т ы е, котр ые на той к о п t повинни се становити, n р и- се гну т и на томъ, ижъ сами не суть причиною того забитья и о таковомъ мужобойцы не вЪдають“ ’).

У подібних випадках справді копа вся присягала.

Hanp., р. 1596 липня 21 дня на світанні в м. Дубенському найдено було труп чоловіка „забитого незнаемого*⁴. На перших двох копах, Igo збирав Петро Білчинський, урядник Лубенський, не тільки винного не було виявлено, але й хто саме забитий, не з’ясовано. Нарешті, на третій копі 26 липня, „кгди на тій... остан­ній громаді о тім забитім чоловіку не допитали, тогди їм всім п. Білчинський водле права., наказав присягу, яко єго не знали, о мужобойці межи собою не відають і ніхто з них при­чиною того мужобойства не єсть, которую присягу кожний з них...учинили⁴*^{[777] [778]).}

Вище ми вже мали нагоду говорити за те, що присяжну копу, збирали не тільки в тих справах, коли знаходжувано трупа невідомої людини, а й у справах инших, коли на перших копах не могли винного викрити ^[779]).

Але присягати всенькому загалові людей, що зібралися на копу, було й загайно, й зайво. Досить було-б, щоб, за принципом заступ­ництва чи представництва, за кожне село присягнуло кілька чоловіка, навмисне для цього обраних.

1 ми бачимо, що Статут третьої редакції про таку саме присягу представників од кожного села, що брало участь у громадському суді, і каже:

„а где бы на... двух копах о тим забытью (чоловіка невідо­мого) поведати не могли, тогды третюю копу присяжную маєть вряд собрати, на которой повинни будуть стати вси тые, которые, на такой копе повинни ставати, а вряд маєть з местечок и з сел околичных по три чоловеки старъшых яко войтов, лавников и иных мужов добрых, веры годных, до присеги обрати, а тые обраные винни будуть присягнути на том, иж сами не суть причиною того забитого и о таковом забойцы не ведають**⁴).

І в актах про громадський суд ми бачимо, що поруч з при­сягою всіх копників, як у наведеному вище випадкові з трупом, знай­денім у м. Лубенському, вживалася присяга представників за село, яких обирав не тільки уряд, як у наведеній цитаті з Статуту, бо там нікому було заступити скривдженого, а й сам скривджений.

Hanp., р. 1603 вересня 28 дня в справі подрання бджіл у пущі Слонімській, „кгди ся тая копа людей зібрала з різних сіл... где яко на третій копі, яко на року завитім, бортник і дозорця пчіл... Лукаш Онисинович Володимер... питав оної копи: если би хто під тим часом в тім краю пущі... робив що або ли там бил або если у кого гість під тим часом бил і ночовав, або если би хто мед прісний кому продавав, або хто у кого купив, і если би хто от кого чув мед продажний, або видів где несучи? За котрим питан­ням на тій третій копі ніхто нічого не повідив і в тій шкоді TOT бортник Лукаш ніякої відомости певної міти не міг; для чого копа, не хотячи більшої собі трудности й волокити зада­вати, наказали тому Лукашу і бортнику, з тих сіл на присягу мужів добрих вибирать.?'¹)

Ми тут бачимо, що на третій вже копі, як на остаточній, за­витій, коли опит скривдженого не дав жадних наслідків, копа наказує скривдженому обрати на присягу мужів добрих. Ясно, що більше зби­рати копи було зайвою й непотрібною тяганиною, яка надаремне тільки турбувала-б копників. А проте, з цього саме прикладу, а надто з ви­слову „не хотячи більших собі труднощів і мороки завдавати" — Ол. Єфи- менкова зробила зовсім невідповідний висновок: „Чи не в тім причина, каже вона, що копа, дуже сильне знаряддя правосуддя, в деяких випад­ках була надто грубим, а тому й мало дійсним знаряддям у всьому, що вимагало тонкої, уважливої, детальної, довгої праці, і, зупиняючися пе­ред перспективою труднощів, що перед нею повставали й яких вона не могла подолати, вважала за ліпше розрубати їх гордіїв вузол присягою *).

З наведеного прикладу ми бачимо, що копа зупинилася на присязі не тому, що не могла подолати труднощів, які перед нею повстали, як це гадає Ол.

Коли думка громадського суду дійшла до того, щоб за кожне село, яке ввіходило до складу його, присягало всього лиш кілька чоловіка, з обрання уряду чи скривдженого, неважко вже було дійти до думки, щоб вимагати присяги не за всі села, що ввіходять до складу копи, а тільки за певне село, коли йому дають вину, а ще далі — і за окрему особу. Така присяга за певне село, а потім і за певну особу є тільки логічний висновок і дальший розвиток думки, що кожен копник повинен

’) Акт. Вид. Арх. Ком., т. XVlIl, № 194; подіб. там-же, №№ 190, 194, 405; проф. Я с и к с к і й, „Акты*, т. І, № 185.

⁸J „Южная Русь", т. I, crop. 347—348. ’ присягнути на тому, що він сам не є шкодник і про шкодника не відає, оскільки, певне, він може це говорити за себе Й за своє село, що йому найближче відоме. Щоб скоротити саму процедуру присягання, з копни- ків, що засідали, як ми вже знаємо, по селах, замість поголовної присяги всіх копників певного села, присягало лиш кілька чоловіка за кожне село. Ще крок — і знову-таки для того-ж скорочення й спрощення, присягали не за всі села, що ввіходили до складу копи, а тільки за певне село; а ще далі — вже не за все село, а за окремого мешканця його, за певну особу. Коли для присяжної копи досить було, щоб відказ (що кожне село й у ньому кожен копник не є шкодник скривдженому й про шкодника не знає) стверджено було присягою всієї копи чи представників кожного села, то для випадку, коли не всі села, що ввіходили до складу копи, одпрйсягалися, а відприсягалося певне село, або за певну особу в тому селі, очевидячки треба було мати якісь підстави, щоб вимагати відприсяження за це саме село й за цю саме особу, а не за иной. І ми бачимо, що громадський суд цього додержувався.

Hanp., р. 1646 червня 8 дня в справі покрадення полотна Матвієві Ржонжевському відбулася копа на Берестейщині в складі чотирьох сусідніх сіл; на копу прийшли всі люди з тих сіл і в тому числі з села Шальча; перші дві копі не дали жадних наслідків; на третій копі скривджений, про іякоду свою опит чинячи, між ин- шим, зазначав, що „піддані...

З наведеного ми бачимо, що за підставу вимагати присяги за с. Шальче було те, що на їх сліду полотно скривдженому згинуло. За формальну-ж підставу для присяги за певне село було дання йому вини.

Hanp., у справі покрадення й помолочення жита з стирти хо- ружому й мечному повіту Пинського Василеві Орді р. 1657 березня 10 дня відбулася копа з участю п’ятьох сіл; копникам показано було „немалую громаду соломи житньої молоченої і околоту, также і потерухи"; представник скривдженого війт, „перед тоєю грома­дою опит чинив, хто би такую шкоду в покраденню жита п. хо- ружому учинив? На которое питання того війта уся копа, усі му- жеве... повідили... видимо то і сами, же єсть великая шкода... хо-

') Акт. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №301; под. там-же, №№ 273, 274, 309, 310, 352.391.

ружому в помолоченню і в покраденню жита; але... од кого шкоду... пану своєму бити менуе із таковим поступуй, як сам собі розу­мієш. Теди тот війт.., повдив.., панове копа!... пан мій иначей собі шкоди своєї наградити не можеть, тільки маючи од селаРухча і Люхча, од підданих... п. Станіслава Орди різниї шкоди і кривди; нехай же з с. Рухча і Люхча двох мужів присягнеть на тім, яко... пану моєму з села оних в тім житі од їх самих і ні од кого шкода ся не дієть і о шкод­нику не відають, а меновите нехай присягнуть Семен Кібит і Сте­пан Карасевич, а при них нехай присягнуть двох мужів з с. Рад- чича, мяновите Василій Бордзюкович, війт, а Ничипор Кормитель так же на тім, яко од села їх Радчицька так же в тім покраденню того жита... пану моєму шкода ся не дієть; ваша милість, панове копа! Тим чотиром особам... присягу накажіте і.,.пан мій на тім перестанеть. Которая копа, чинячи декрет, тим вишпомененим чотирьом особам на пунктах вишпо- менених присягу наказали" ^,).

З наведеного ми бачимо, що за села, яким представник скривдженого вину дав, копа наказала присягнути кільком чоловікам.

Те ж саме ми бачимо і в Статуті. Там ми читаємо:

„коли бы што в кого вкрадено, а видитсе ему шкода от ко­торого села, а шкодника своего не вЪдаеть — тогды маєть выпро- сити право въ томъ селЪ. А есть ли бы д ал ъ отовсемуселу вину, тогды три мужи з оного села, которыхъ онъ обереть, мають присягнути, якъ въ томъ селЪ шкодника его не вЪдають" [780] [781]).

Так само копа чинила, коли падала підозра не на село, а на певну особу чи осіб з села, проти яких не було досить доводів, щоб їх засу­дити, вимагаючи, щоб за таких осіб присягнули, що то не вони той злочин учинили.

Hanp., р. 1686 червня 23 дня в справі знайдення в річці трупа Оксюти Ващинківни зо знаками ґвалту на тілі її, коли на копі опи­том встановлено було, що свекруха Ті Рибачевська з нею в той день, як вона зникла, сварилася, копа, „вислухавши всіх... мов, ба-

• чучи речі злі, іж не ті знаки, що на утопленому бувають, а дійти того не маючи змоги, щоб напевне Рибачевська її за­бити мала, хоч і є причини, що забито і в річку ки­нуто до LJ е с о в ц і в, рекли, щоб мужів добрих і віри гід­них з одного кінця (села) дванацять осіб, і з д р у- того — дванацять, хоч і з кревними її, Рибачевської, до которих в компут і Гриця Пронцевича, яко кревного її, меновали, — при­сягли на тім, що Рибачевська не винна в смерті не­біжки синової своєї і на тім, если самане втопил а“³). Ми бачимо тут, що громадський суд, установивши подію забиття, вважав, що самої сварки між небіжкою й свекрухою її не досить для того, щоб бути певним, що саме свекруха забила свою невістку; тим-то суд і вирішив, щоб сусіди її своїм сумлінням очистили свекруху від пі­дозри, яка впала на ню.

З другого боку, ми бачимо тут, що очищали присягою запідозре­ного, проти якого були деякі підстави. Коли-ж скривджений вимагав при­сяги за певну особу, що то не вона є його шкодник, не даючи жадних підстав для обвинувачення її, то громадський суд на саме таке голе ре­чення скривдженого присягати за ту особу не наказував.

Hanp., возному Янові Анкудівському на третій вже копі р. 1655 березня 14 дня копники оповідали, що „Адам Букраба на двох минулих копах жадного доводу на підданих.. п. Орди о по- брання жита не мав, тілько повідав так словами сам, ніби челядь... Орди сіна побрала, а піддані жито взяли. Що чуючи п. Букраба... того ся запирав і так мовив, що того нігде не мовив... але, як не­знаючий о шкоднику, питався. За чим копа вся згідно на тій третій копі бачучи, що п. Букраба своїх слів перших за­перся, а доводу жадного не мав і шкоди не оказував і не менував, скільки шкоди, тільки голими словами х ті в, аби піддані... п. Орди два на имя Андрій Гарасимович, а другий Іван Трушко Юськович, а третій з того ж села Коложина піддані... Володковичової Онисько Іовхимович присягли на тім, що того жита піддан і... п. Орди Холожинці Федір Ky- рилович і Хома Юськович не брали. На те копа пові- дил а, що ми не маємо зачим тим людям присяги на­казувати, бо а ні сліду жадного до села, а ні опові­дання, а ні оказування шкоди не було і ми їх за доб­рих людей, нспідозрених маючи, присяги без слуш­них причин не узнаємо¹*’).

З наведеного ми бачимо, що для того, щоб копа наказала присягти за певних людей, треба було, щоб скривджений довів саму подію зло­чину й зазначав, яку саме шкоду йому заподіяно й, окрім того, подав будь-які доводи проти осіб — як от слід до села, свідчення (оповідання) про те, що ті особи, за яких він вимагає присяги, є підозрілі і т. ин. Сама-ж безпідставна, гола вимога скривдженого, щоб за тих чи инших осіб присягнули ті чи инші люди, зустрічала, як бачимо, опір з боку громадського суду.

Що-до кількости осіб, які мали своєю присягою очистити село чи особу від обвинувачення, то не тільки три особі, як того вимагав, як ми бачили, Статут, могли своєю присягою очистити села чи село, чи навіть окремих осіб. З наведених вище прикладів ми бачимо, що поруч з трьома мужами *) присягали по два чоловіки від села^{[782] [783] [784] [785]) і навіть 24 чо­ловіка з одного села за певну особу *). Можна було-б одзначити випадки, коли присягають одна особаь), чотири[786]), сім7) і чотирнацятьδ).}

2. Коли ми досі говорили за присягу-очистку, якою спершу всі села — всі копники, потім тільки певне село, далі тільки окремі люди за певне село й, нарешті, окремі люди за певних осіб очищали себе, село й певних осіб, що то не вони є шкодники скривдженому й про шкод­ника не відають, — то тепер ми перейдемо до присяги самого скривдже­ного, що нею він підпирав недостатність тих доводів, що виставляв на громадському суді проти села чи осіб, яких мав був за своїх шкодників. Це, так звана, присяга обвинувачення. Присягав тут сам скривджений.

Присяга обвинувачення має своє коріння ще в добі Руської Правди. Попереду ми вже мали нагоду наводити текст Руської Правди, де скрив­джений у справах про шкоду на суму до двох гривень, коли свідків і лиця немає, мав іти на роту і нею доводити правдивість свого обви­нувачення ^[787])∙

Те-ж саме ми зустрічаємо й у практиці громадського суду з тою лиш одміною, що довід присягою в справах про шкоду не обмежувався будь-якою сумою й вживався не тоді, коли немає будь-яких инших до­водів, а тоді, коли вони недостатні, щоб підтримати обвинувачення.

Hanp., р. 1577 листопада 17 дня в справі запалення гумна Радюку Панасовичу, підданому Аврама Мелешка, війського Сло- німського, відбулася вже третя копа, на якій „маючи нікото- риї напади й помовки в пос варах на.. Андрія Чортка, мови в... Радюк: я... запалення гумна своего і тої шкоди собі ні од кого не маю, тільки од того Андрія Чортка, на которого сміле й присягнуть хочу. А... Андрій Чортко... так рек... запалення гумна своего і тої шкоди собі тот Радюк... ні од кого иного не розумієть, тільки од мене і береться на тім присягнуть, я... беручи те добровільне на себе, до присяги ему пущаю і пустив... ми, копа... яко ні од кого иного, тільки од того Андрія Чортка тоє запалення г у м н а с в о є г о м а є ть, зложили єсьмо присягу підда­ному п. військог о“... ²).

Ми бачимо, що скривджений, маючи деякі підстави в помовках на Андрія Чортка, дав йому вину й своє обвинувачення хтів підперти своєю присягою. Як поставилася-б до цього копа, невідомо, але сам запідо­зрений згодився на те, щоб скривджений на нього присягнув, і копа на­казала скривдженому присягу виконати.

Тут ми маємо приклад присяги самого лиш скривдженого.

Частіше присягу скривдженого вживали на громадському суді са- мотреть, себ-то присягу скривдженого підпирали ще двоє сторонніх скривдженому свідків. 1 це має рацію, бо коли скривджений ладен був-би й без слушних доводів кожного підозреного поконати своєю прися­гою, то стриманіше до цього могли поставитися сторонні люди — спів- присягальники його — і легковажно не стали-б присягати без слушних доводів і не взяли-б на себе моральної відповідальности.

Hanp., у справі покрадення жита з стіжка відомому вже нам Климові Трушківському, коли копа привела слід до с. Козина, а козинці, на вимогу вивести слід, спершу обіцяли зараз на слід вийти і слід вивести, а потім заявили, що вони сліду жадного не виводитимуть, продержавши, отож, копу на сліду зранку аж до ве­чора, — „видячи великий упор і непослушенство Козинців... копа вся... стороні поводовій, Климові Трушківському, напротив усего села Козина право піднести наказала. А сторона поводовая... за[788] [789] ховуючися в тім правне, повідив... шкода в покраденню стога жита... ні од кого иного, тільки од с. Козина стала, і просив суду копкого о видання роти, хотячи то присягою своєю потвердить. Суд копний присягу Климові Трушківському са м отрет ему учинить наказав¹”).

Але не треба гадати, що присяга самотреть — це нормальний склад співприсягальниківскривдженого, бо попереду ми вже бачили приклади при­сяги скривдженого одного без співприсягальників. Зараз-же ми наведемо приклади присяги скривдженого з иншою кількістю співприсягальників Hanp., р. 1592 травня 3 дня на третій вже копі, у справі по­крадення корови Янові Тивинському та трьох оремих волів підда йому його Богушеві Шанкевичеві, скривджений Тивинський, чуючи свідчення міщан Слонімських Івана Мурашка та Андрія Годова- ника про те, що підданий Федора Петровського Ждан на бесіді в корчмі казав сусідові свойому Грицькові, що то він покрав бидло Тивинському й підданому його Богушу, — що той Ждан на копі заперечував, „ставив є щ е... в не до ставку третього свідка підданих своїх Ждана, тивуна, і Богуша до при­сяги” ²L

Розшифровуючи вислів Тивинського „в не достатку третього свідка⁴', при наявності двох свідків Ждана—тивуна й Богуша, треба мати на увазі, що присяга самотреть складалася з самого скривдженого та двох співприсягальників; коли скривджений Тивинський ставив двох співприсягальників — своїх підданих, то присяга—самотреть — наявна: але чому Тивинський каже: „в недостатку третього свідка⁴⁴? Очевидячки, один з співприсягальників на ймення Богуш — є скривджений Богуш Шанкевич, якому вкрадено було три воли й він, такий самий скривдже­ний, як і Тивинський, не міг виступати в ролі співприсягальника, а са­мостійно, як скривджений; тоді, окрім скривдженого Тивинського та Шанкевича, ми маємо тільки одного співприсягальника Ждана — тивуна. Виходить, що в нашому прикладі скривджений Тивинський пропонував присягу само втор.

В иншому випадкові, р. 1664 листопада 8 дня на копі, у справі побиття свиней Саві Голчаниновичеві, скривджений, не подаючи жадного доводу, тільки повідив: „тії свині мої били за рікою Сти- рем... на попасі; теди... Васько і Хома Рагаевичі і Федір Колісни- кович тії свині мої, оттуль занявши, через ріку Стир перегнали і, угнавши у ґрунт панів своїх, на врочищу під Навозищами тії свині мої побили, на чім самосім до присяги брав“. Запідозрені на копі заявили: „тих свиней есьмо не бачили і їх єсьмо не били, і хто їх бив, не бачили, і о шкоднику не відаєм і до присяги один із нас, которого собі жалббливая сторона обереть, приповідали". Kona з двох пропозицій присягнути стала на сторону запідозрених, зважаючи на те, що скривджений жадних доводів не подав, а дово­див тільки голими словами, і наказала їм „самосемим присягнути". „А... Сава Голчанинович, не контентуючися декретом.., же... его ближшого самосемого до присяги не узнали, повідив... відаючи я о тім довідне, же... і тепер тую шкоду од них же маю, самочотирнацять до присяги ся беру"¹).

Отже виходить, що присягав скривджений не тільки самодин, але й укупі з співприсягальниками, причому число їх могло бути різне: один, два, шість і тринацять; а звалася така присяга, коли додати до них скривдженого, самовтор²), самотреть, самосім і самочотирнацять.

Звичайно, скривджений доводив своє обвинувачення з зазначеною кількістю співприсягальників незалежно від того, скільки душ було за­підозрених — одна чи кілька. Але бувало, що скривджений брався при­сягати з певною кількістю свідків проти кожного з винних, хоча це й було незвичайно, „над право[790] [791].

Hanp., у відомій вже нам справі забиття Степана Каленико- вича проти запідозрених Юзка та Степана Ганчичів і корчмаря Троця запропоновано було на копі, що „при жоні небіжчиківській всі присягнуть готові, що вони забили, і над право жоною не­бі ж ч и к і в с ь к о ю й приятелями самосім на кожного з о с і б н а“ ^а).

Статут теж знає присягу скривдженого самодин.

„Кгды бы человека... сторона жалобливая его попри- сегнути за своего шкодника хотіла; — за таковыми знаки и присегою стороны жалобливое тотъ человікь маеть быти выданъ на муку“ ⁴).

Окрім присяги скривдженого самодин, Статут знає присягу й са­мотреть.

Hanp., кажучи про дання вини в злодійстві шляхтичеві вчет­верте, Статут додає: „а сторона поводовая сам третей его поприсегнул а,—тогды маеть горломь карань быти яко злодій"³). Нарешті, Статут знає присягу скривдженого самосім.

Кажучи про кару шляхтичеві за забийство чоловіка простого стану, Статут додає: „ведь же довод на шляхтича в такой речи не инакший быти маеть, толко если его сторона жалобная при

забитом з шестьма светками, з людьми добрыми, веры годными и неподойзреными C a MОCе M Ы Й ПОП P И C я г н е ть" '). Співприсягальників знала ще Руська Правда.

Як гадає проф. М. Ф. Владимирський-Буданов, послухи Руської Правди—це співприсягальники сторони²).

3. Опріч присяги-обвинувачення, вживали ще присягу скривдже­ного на шкоді його, себ-то присягою він доводив розмір завданої йому шкоди.

Hanp., р. 1600 червня 23 дня в справі покрадення худоби під­даним Якуба Умецького відбулася вже третя копа на Мснщині; з села Каменя ніхто на копі не став: „видячи нестання на копі підданих Каменських, наказали підданим п. Якуба Умець- к о г о-m кодним, аби, з копи не сходя ч.и, на шкодах своїх зараз довід учинили, а кожний з них самотретьпри- сягнули¹⁴³).

Литовський Статут теж говорить про присягу самотреть скривдже­ного на шкодах його.

Кажучи про гоніння сліду, коли приведено слід до якогось села, а воно сліду того не одведе, Статут додає: „копа... мають послати по возного и съ тымъ вознымъ и люди сторонные копа вся мають оную шкоду осумовати, на чомъ оный шкодный самотреть присягнет ь“ *).

Присяга скривдженого на шкодах відома була ще за часів Руської Правди в формі присяги кредитора про кількість позичених грошей і відсотків.

Там ми читаємо: „А же кто купьць коупцю дасть в коупьлю коуны, али в гостьбоу, то коупьцю передъ послухы коунъ не имати, послоуси емоу не надобЪ нъ ити ем оу самомоу ротЪ, оже ся почнеть запирати" **).

„Послоухов ли не бу деть, а боудеть коун три гривны, то и т и емоу про свое коуны ротV^c).

Отож ми бачимо, що формальної одміни між присягою-обвинува- ченням і присягою скривдженого на шкодах його немає; і там, і тут скривджений присягає вкупі з співприсягальниками. Одміна-ж по суті та, що там скривджений підпирає своє обвинувачення, а тут доводить тільки розмір своєї шкоди.

4. Але коли скривджений міг підпирати своє, не досить обґрунто­ване обвинувачення присягою з участю, для деякої безсторонности, спів­присягальників, то чом не припустити можливости й для винного одво- дитися од такого обвинувачення своєю присягою, а для більшої ваги її теж із співприсягальниками?

^,) Р. 1588, роз. ХП, арт. 1. ^) Христоматія, вип. І, стор. 41, прим. 20.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIIl, № 180; подібн. там-же, M¾.N⅛ 53,115, 171, 185, 186. 195, 205; проф. Иванишевъ, „О др. сел. общ**., додат. Ш; Apχ. K)ro*3a∏. Poc., ч. 6, т. I, № 91.

⁴⁾ Р. 1566. розд. XIV, арт. 6; р. 1588, роз. XIV, арт. 9.

^s) Спис. Синод, „а ожс кто скота възищеть*'; спис. Карамз., арт. 45.

*’) Спис. Синод, „о MCijbHtMb pt3t^u; спис. Карамз. арт. 48.

Збірник праць Ком. na∖.-pyc. та укр. πpavα, Я. 5. "#

1 ми справді бач и мо> що громадський суд припускав таку присягу- вивід і для винного.

Hanp., р. 1648 лютого 16 дня иа третій вже копі, у відомій вже нам справі побиття бобрів при озері Вузькому і за озером од Лядина на Пинщині, коли кожне з сімох сіл очистило себе, Іван Дроздовим, урядник скривдженого Юрія Нелюбовича-Тукальського, на підставі своєї розмови з бобровниками королівськими, які ви­словили здогад, що бобрів могли побити Михайло та Іван Горегляди- Вилазькі, бо й минулого року вони, позичивши заліза боброві, комусь бобрів побили, — дав вину Михайлові та Іванові Горегля- дам-Вилазьким, сказавши: „панове копа, мені і всьому селу Остро- вицькому, жаль нам на тих двох панів Вилазьких... тоді п. Ми­хайло Яковович і п. Іван Антонович Горегляди-Вилазькі, висту­пивши, повідили: панове копаї чуємо, що нас тут обвинува­чують; то ми так себе очищаємо і беремося до при­сяги на тім, що ми бобрів... жадним способом не били, ані о шкоднику не відаємо... на котору присягу п. Іван Дроздович і піддані Островицьісі дозволили і день третій присязі вся копа зложила"^[DCCXCII]).

Ми бачимо, що обвинувач, не виставив проти винних жадних дово­дів: він тільки покликавсь на свою розмову з бобровниками, що йому вони оповідали, ніби торік винні позичали боброві заліза й комусь боб­рів побили, — і на цій підставі він будував своє обвинувачення. Ясно, що такий довід за слушний уважати не можна було, а тому винні й за­пропонували, що вони присягою себе очистять. І на це, як бачимо, за­любки пристав обвинувач і згодилася копа.

Але присягу одного винного взагалі не можна вважати за довід великої ваги, бо легко можна собі уявити, що винний, хоч він справді і вчинив злочин, з легкою душею піде на присягу. Ось чому винний, як і скривджений, теж співприсягальниками підпирав свою присягу.

І ми бачимо присягу винного самовтор.

Hanp., р. 1599 січня 24 дня в с. Мацевичах на Менщині від­булася копа в справі покрадення коня Тимошкові Козловичеві; боя­ринові Абрамові Остаповичеві копа казала: „ти нам прийстя своего на першій копі, так на другій, яко і на третій не поставив; ач... ми тебе самого, Авраме Остаповичу, в тій шкоді винним не чиним і визволяєм; але... од гостя твоего, видиться, яко би шкода... статься мала... Тимошко Козлович хотів... на... боярина... Аврама Остап- ковича самотреть поприсягнуть, мовячи,... по присязі моїй тії всі шкоди мої платить повинен будеш. На коториї слова... Аврам Остапкович повідив... што ся... дотичеть тих двойга коней, кото­риї якоби в тебе погинуть міли... о святій Пречистій... ув осінь, тогди... на тот час у мене жаден гість не бил, і о жадній шкоді твоїй не відаю, яко чоловік нікому ні в чім не підозрений, тобі в тім присягою своєю самовтор очистить ся хочу"²). Вживано ще присягу винного самосім.

Hanp., у відомій вже' нам справі побиття свиней Саві Голча- ниновичеві, коли скривджений брався самосім поприсянути Раше-

вичів і Колісниковича, зазначені особи запропонували свою при­сягу. „Теди ми, копа, читаємо в акті, всі з г і д н е... Васька і Хому Рашевичів і Федора Колісниковича ближчих од по- мо в е н н я самоседьмих з людьми віри гідних на тім, яко тих свиней небилиіинших шкод нікому не чи­нили і о шкоднику не відають, до присяги узнавши, їм присягу єсьмо наказали"’).

Зустрічаємо ми так само присягу — вивід винного самотреть і са- модесять.

Hanp., у справі обікрадення фільварку Полонського, що нале­жав Казимірові Леону Сапізі, коли пані Овеяна не вислала на копу підданих своїх, багато людей стало говорити, що „піддані п. Овся- ної є приличні злодії і не раз од злодійства відприсяга- лися не тільки поодинці, але й самотреть і самоде- с я т ь“ ²).

Вживано ще присягу — вивід винного самочотирнацять.

Hanp., р. 1629 травня 1 дня під с. Утовичами на Берестей­щині відбулася вже третя копа в відомій вже нам справі забиття Степана Калениковича, підданого Андрія Масальського, воєводи Берестейського; дано було вину Ювкові та Степанові Ганчичам і Троцеві корчмареві — підданим підкоморної з с. Утович, причому запропоновано було, що „при жоні небіжчиківській всі присягнуть готові, що вони забили і над право жоною небіжчиківською і прияте­лями самосім на кожного зосібна... А піддані... підкомориної всі Уто- вицькі і з инших сіл, бо не знали, хто забив і сами не забивали, до присяги бралися. А п. Богдан Гайко йменем підкомориної... водле права тих обвинених трьох ІОвка, брата його й Троця з со- витимодводом кожного, а при них з того села Уто­вич трьох чоловіка до присяги п р и п о в і д а в... Копники, вислухавши обох сторін контроверсії... декрет в тій справі чинили: тому що свідецьства ясного і слушного на тих трьох обвинених Ювка, Степана й Троця на всіх трьох копах, щоб которий чоловік мав посвідчити на них... що вони забили, або теж на всеньке село і на которого-будь чоловіка підданих... підкомориної инших сіл, не чули... не всказуючи їх на горло, а ні на муки, наказали тим підданим, що вс. Утовицькім мешкають, з п’ятьма чо­ловіка людей сторонніх инших панів... околичних, віри гідних, кого собі сторона обере, що не ці обвинені забили і не відають хто, звільняючи їх од горла і ґрунт її мости очищаючи, особам чотирнацяти одприсягну- т и с я“ ³).

З наведеного ми бачимо, що на пропозицію представника пані винних допустити присягу їм з совитим одводом кожному, а при них трьом чоловікам присягнути, копа ухвалила инше — одприсягнутися чо- тирнацятьма людьми, причому п’ятеро з них повинні бути не з с. Уто­вич, а з околичних сіл.

Отож ми маємо присягу — вивід самодин, самовгор, самосім, само- десять і самочотирнацять.

Неясна залишається тільки пропозиція Гайка, щоб кожен із вин­них одирисягнувся „водле права... з совитим одводом кожного, а при них з... с. Утович трьох чоловіка" ^,)∙ Коли за звичайний одвід мати при­сягу самотреть (винний та два свідки), то совитий (подвійний) буде са- моп’ять (винний та чотири свідки); склавши-ж усіх, за числом трьох вин­них, матимемо (5 ? 3 =) 15 та при них і ще 3, то буде (15 4^ 3 —18) са- мовісімнацять і, коли ми правильно розшифрували пропозицію Гайкову, то до вищезазначеного висновку про кількість співприсягальників винного ще треба буде додати: самоп’ять і самовісімнацять.

Чи мав громадський суд будь-які певні підстави наказувати в од­них випадках присягу самодин, в инших самовтор, тоді самотреть, само- сім, самочотирнацять і т. и., спостерегти не можна. Здається, на це не було жадних сталих підстав, і кількість співприсягальників залежала від волі зацікавлених сторін, згоди на це копного суду та від инших об­ставин справи. Можливо, що від тієї чи иншої кількости присягальників залежала питома вага самої присяги.

Принаймні, в справі відомого нам Сави Голчаниновича за по­биття йому свиней, коли громадський суд, не зважаючи на пропо­зицію скривдженого довести своє обвинувачення присягою самосім, дав перевагу заяві винних про одприсяження і наказав їм самосе- мим одприсягнутися,—то Голчанинович, не контентуючися декретом копним, зробив таку заяву: „відаючи я о тім довідне, же мні з дав­ніх часів од них ся шкода дієть і тепер тую шкоду од них же маю, самочотирнацять до присяги ся беру, і если мене, ваша милість, ближчого до присяги самочотирнацятого не узнаєте, теди я од суду вашої милости копного... до суду кгродського... апелюю. Ми теди копа, усі згідне, видячи таковий ве­ликий довід... тую всю справу на розсудок... вряду кгродського одсилаєм"^[793]).

Ми бачимо, що заява скривдженого поприсягнути самочотирнацять зробила вплив на копний суд і цю присягу самочотирнацять він назвав великим доводом, себ-то значнішим і важнішим за одприсяження самосім.

5. Отож громадський суд узагалі до присяги вдавався тоді, коли до­води, що їх подавала зацікавлена сторона, були недостатні.

Ту саму думку висловлює й Литовський Статут, кажучи про вжи­вання присяги за браком инших доводів, надто писаних документів та свідків. Там ми читаємо:

„А доводы и отводы на всякую речь мають быти напервей через письмо або через светки, а то суть найпевнейшые и накрун- товнейшые доводы будуть, теж доводы и отводы через присягу, кому письма або светков не достанеть" ^[794]).

Допомічну ролю присяги яскраво підкреслює Статут в иншому місці, де читаємо:

„Сторона, доведены речы своее, маеть доводити трема свет­ками... а естли бы хто трех светков не мел, тогды в н е д о- статку трете го, при двух сведецьстве, сам маеть при- сегнути и тым речь свою одержати, а ведь же не о честь, не о кгвалт, а ни о наезд домовый и теж где бы ие шло стороне об- жалованой о горло, так теж і о земли..." ^,)

Такого обмеження вживати присягу в справах про честь, про ґвалт та наїзд і взагалі в таких справах, де йде про горло, в актах громад­ського суду спостерегти не можна.

Руська Правда теж передбачала присягу-вивід винного, але без співприсягальників.

Там ми читаемо: „оже кто коупить чюжь холопъ, а не вЪдая, то... господиноу холопъ пояти, а ономоу куны имати, роті ходивше, яко не вЪдая есть купилъ“ ²).

Значить, доводити, що чужого холопа покуплено, не знаючи, що то холоп крадений, можна було присягою, і після присяги совісний по­купець мав право на повернення заплачених за холопа грошей.

Литовський Статут теж знає відприсяження винного, але вкупі з співприсягальниками; кількість їх він ставив у залежність від того, котрий раз шляхтичеві давано було вину в злочині.

„Уставуем, читаємо в Статуті, где бы хтс кольвек шляхтича обвинил о злодейство без лица... одно виписом с книг поволанья, альбо якие слушные причины и теж знаки на него у права показал и злодейство на него за тым доводити хотел, а тот бы шляхтич обвиненый перед ТЫМ НИКОЛИ о тое се еще никому не отводил, а ни отъприсягал, тогды в таковом обвиненью первшый кроть от того сам один отъприсегнутися маеть, яко ему в том не был и не есть шкодъником... а где бы того шляхтича,... так же хто о злодейство другий раз тым же обычаем за слушными знаки и вжо за другим поволаньем объвинено было, тогды въжо не сам один, але сам овтор³) з шляхтичом о с е л ы м, веры годным, и е п о до й з р е н ы м... отъприсягнутися маеть; а где бы и третій раз тогож шляхтича с причин певных, а не згола, але за третим поволаньем о злодейство кто обвинил, тогды вжо сам третий ‘) з шляхтою осел о ю... от того отъприсягнутися маеть⁵).

Більше як тричі одприсягатися, як бачимо, Статут не дозволяв. Значить, Статут знає присягу-вивід самодин, самовтор, самотреть і са- мосім. Присяги самоп ять, самодесять, самочотирнацять і самовісімнацять Статут не знав.

Яка-ж одміна між присягою-очисткою, що за ню говорилося вище, і присягою-виводом, чи одприсяженням, як її називають акти, що про ню ми тепер говоримо?

Як там, так і тут присяга мала собі за мету очистити від підозри певне село чи певних осіб; але одміна між цими двома інститутами та, що там присягають за винного, а він сам не присягає, — тут-же при­сягає сам винний, що він не є шкодник, і тільки для надання біль­шої питомої ваги одприсяженню винного, з ним вкупі присягають його співприсягальники, причому вибір співприсягальників там, і співприся- гальників тут належав не винному, а скривдженому.

Цікаво відзначити, що давнє сербське право — Зак. Стефана Ду*- шана знало співприсягальників, яких воно називало „поротці"; кількість їх воно ставило в залежність од важливости справи.

Там ми читаємо: „Одтепер най буде порота й для великої, й для малої справи: за велику справу най буде 24 поротців, за меншу (менший борг) 12 поротців, а за малу справу 6 поротців" ¹)∙

6. Коли стикалися заяви про присягу-обвинувачення ч боку скривдженого, та присягу-вивід чи одприсяження з боку винного, то вирішував такий конфлікт громадський суд, зважаючи на те, хто з них мав більше підстав на присягу чи, як висловлювалися акти, ближчий був до присяги.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення речей Григорієвій Фурсовій представник скривдженої Васько Гаврилович сказав до копи таку промову: „панове мужовеї... Я, як підданий пані моєї, жа­лобу від імени її перед вами чиню: підчас козаччини шкода велика пані моїй так у дворі Проходськім, як і за рікою Ясольдою, де ми різну маєтність пані своєї при челяді двірній сховали, стала, а саме від підданих з села Рудки; на которій жалобі моїй і присягу піддані Фурсової в тій шкоді готові вико­нати. На що піддані... старости Грабовецького повідали: ми в’тій жалобі, що підданий п. Фурсової на нас чинить, не винні і не по­чуваємо себе бути винними; а доводу жадного в тій жалобі на нас ‘ нема, одною присягою нас хоче поконати, тоді м и, піддані с. Рудки, одводсами собою від того обжалування присягою готові і повинні виконати. Де... на тій копі мужове з різ­них сіл осудили, що доводу жадного од... Фурсової більше не було, тільки жалоба на тих^ підданих Рудських, — і так узнали, аби піддані старости Грабовецького мужів трьох од всьо­го села Рудки, кого собі пані Фурсова обере, присягу в не­винності своїй виконали на тому, що в тім обжалуванні од... Фурсової нічого не винні і жадної маетности п. Фурсової не брали, до дворів своїх не возили" ²).

Ми тут бачимо, що копа з цього становища вийшла дуже просто: скривджена сторона давала вину голими словами, без жадних підстав і тільки присягою хтіла поконати обжалуваних; коли й обжалувана сто­рона береться присягою одвестися од обвинувачення, то справедливіше буде дати можливість присягнути обжалуваній стороні саме через те, що обвинувачення проти неї не має під собою якоїсь певної підстави.

Між иншим тут треба відзначити, що співприсягальниками скрив­дженої сторони виступити хотіло все село—мабуть далеко більше, як три- нацять чоловіка.

У наведеному прикладі ми мали діло з конфліктом між стороною скривдженою і стороною оскарженою — цілим селом.

Так само копа розвязувала конфлікт між скривдженим і винним, коли ним була особа.

Ми вже не раз згадували, як скривджений Сава Голчанино- вич, обвинувачуючи в побитті йому свиней Васька й Хому Раше- вичів та Федора Колісниковича й не наводячи жадних доводів, с а- мосім до присяги брався. Оскаржені, заперечуючи таке обвинувачення, „до присяги один з нас, которого собі жалоб- ливая сторона обереть, приповідали. А так ми, ко п а, пильне вислухавши обидвох сторін контроверсії, любо то... Сава Голчани- нович повідив, іж... я з давніх часів од тих людей много шкод маю і гетая шкода ні од кого иного, тілько од тих же людей підданих... панів Скирмонтів мні ся стала, на чім самосім до присяги ся беру, леч же того а ні свідками, а ні письмом не доводив, тільки голими словами теді ми, копа, всі згідне підданих Скирмонтів... Васька і Хому Рашевичів і Федора Колісниковича ближчих од помовення самоседьмих з людьми віри гідними на тім, яко тих свиней не били і инших шкод нікому не чинили і о шкоднику не відають, до присяги узнавши, їм присягу єсьмо наказали'¹’)-

З наведеного бачимо, що громадському судові довелося вибирати між присягою скривдженого і одприсяженням винних, і він і тут вирішив, що при голослівному обвинуваченні справедливіше буде дати винному одприсягнутися.

Питання, кому наказати присягу, чи скривдженому чи винному, иноді розколювало громадський суд на двоє й він, не розвязавши цього питання, вдавався до вищого суду, але про це скажемо в свойому місці.

Литовський Статут конфлікт між скривдженим і винним з приводу того, хто з них має присягати, вирішує так:

„Кгды бы шляхтичъ которого нешляхтича, не подойзренного помовилъ, менуючи, иж бы его злодіемь быль... и не маючи НИ" которыхъ слушныхъ знаковъ хотіль его о злодійство поприсегну- ти; — тогды тотъ чоловіки, яко будучи нсподойзреный, близшій будеть самотреть зъ сусідьі собі ровними, такъ же людьми доб­рыми неподойзреными, отприсегнутися, а суд ему того масть до- пустити⁴⁴ *).

Ми бачимо, що Статут наказував допускати винному одприсяження за двох умов: 1) коли скривджений не подасть на суді жадних певних доводів проти винного і 2) коли винний до того випадку не судився ні разу — був чоловік непідозрений.

Виходить, що коли скривджений подасть певні доводи проти вин­ного, хоч-би він до того й не був запідозрений, а також, коли винний раніше вже вважався за чоловіка підозрілого, а скривджений, хоч-би й не подав ні суді певних доводів проти нього, — не могло бути мови про можливість для винного одприсягнутися.

7. Що-до того, з кого саме треба було брати співприсягальників, то е вказівки на те, що їх брали, передовсім, з людей найближчих до того, хто мав присягати — з його кревних, з його родини, яким кожен крок його був відомий. Гадалося, очевидячки, що коли такі люди присягнуть, що, напр., винний того злочину не робив, то, значить, він справді невин­ний у тій справі.

Hanp., р. 1560 травня 13 дня представники копи, одказуючи на Слонімському уряді суд свій копний, між иншим, оповідали, що в справі покрадення свірепи Петрашкові Некревичеві відбулося три копі, і тому що на третій копі винного не знайшли, „а виділася кривда тому Петрашку на Янка Петраневича, іж он часто в Бук- штоні буваеть і п’еть, через тийдень до дому не буваючи... обрали били трьох кревних його, аби за него присягнули, іж он не шкодник, ніжли Янко, не пущаючи на присягу тих кревних своїх, сам ся брав з жоною і братом на присягу, хотячи себе очищать, яко чоловік непідозрений* ^,)∙

В иншому випадкові, у справі покрадення шпіхлера Гермоге- нові Непокойчицькому на копі виявилося, що Лукаш Козлович, під­даний Петра Потія, підчас того крадіжу, „укривши в навозі соло­мою і зверху хворостом міхи насипанії, віз до дому свого і тими... часи хлібом перекіпаєть і шинкуєть... копа осудила... аби сусіди того Козловича три, на ймя Івану Гримакевичу, * і Дмишу Волоко- ничу і Явтуху Якутичу, которих собі сторона обрала, аби за него присягнули, іж тот Козлович в покраденню шпіхлера... Непокойчиць- кої не єсть злочинцею. Коториї то піддані за того Козловича до присяги ся не брали і присягати не хотіли, мовлячи тими слови: маеть... он пана, жону і діти, а ми за него присягать не хочем* ^u).

З наведеного ми бачимо, що сусіди, одмовляючися присягти за винного, покликувалися на те, що він має дружину й дітей,—нехай, мов­ляв, кревні його за нього присягають.

Але кревні, надто такі близькі як дружина, брат, діти, можуть по­кривити сумлінням, аби тільки вратувати від кари свого близького. Тим- то, мабуть, для більшої безсторонности, співприсягальників обирали з найближчих’сусід, що їм відоме було всеньке життя винного. Сусід та­ких звано оплітними, бо пліт-о-пліт жили з винним.

Hanp., р. 1611 липня 22 дня відбулася копа в м. Слонімі в справі покрадення краму з крамниць різним- особам; представник скривджених Гаврило Михайлович, між иншим, „домовлявся у суддів копних, аби... Карпу Никоновичу самотретему з сусіди оп- лотними присяга наказана була на тім, яко он шкодником в тім обжалуванню не єсть винним* ^[795]).

Коли скривджений не довіряв найближчим оплітним сусідам, він міг обрати сусідів дальших — з того чи иншого кутка села^[796]), або, як це ми бачили в справі забиття Степана Калениковича, навіть з сусідніх око­личних сіл ^d).

Обиранням з боку скривдженого співприсягальників для винного ’)» як це ми бачили з наведених вище прикладів, більш-менш гарантовано безсторонність їхньої присяги.

Литовський Статут теж установив, що винний може „самотреть з су с еды своими... будь чужоволостьцямы або з людьми того ж одного пана, але однакож в особливих домах меш­ка Ю Ч Ы м И... O T ъ п р и с я Г H у T и C я“ ²).

В иншому місці Статут вимагає, щоб співприсягальниками були люди осілі ^я), тубільці ⁴), люди знаємі [********************] [††††††††††††††††††††]).

Що-до моральних якостей співприсягальників, то, як ми вище ба­чили, вони повинні були бути „людьми добрими, віри гідними" ⁶).

Статут теж вимагає цих якостей, додаючи до цього, щоб співпри- сягальники були сами „людьми неподойзреными і неприличными" '), „собі рівними" ^ft), себ-то бути одного суспільного стану з тим, з ким вони присягатимуть. Але остання вимога, очевидно, має на увазі стан вищий, шляхетський, щоб шляхтич — винний мав спізприсягальниками теж шляхтичів, а не людей простого стану; це, певне, утруднювало од- присяження.

Цікаво, що в сербському праві — Статуті ц. Стефана Душана теж проведено думку, щоб співприсягальники були рівного стану з тим, з ким вони присягають:

„Великим панам нехай будуть великі пани поротцями, а се­редньому людові — поротцями їхні приятелі" ^fl).

8. Опріч присяги скривдженого, як доводу проти винного, з одного боку, і присяги-очистки, або виводу чи відприсяження винного, з дру­гого,— громадський суд знав ще одну присягу — це присягу свідків.

Передніше ми вже були казали за те, що свідки на громадському суді, звичайно, свідчили, не присягаючись, і тільки в тих випадках, коли хто не йняв віри їхнім свідченням, вони бралися своє свідчення підперти присягою¹), а громадський суд у таких випадках наказував свідкам присягу вчинити.

Hanp., у декреті конному р. 1564 січня 7 дня в справі покра­деним котла Павлові Качановському, між иншим, читаємо: „люди добриї висвідчили, меновите Мартин Максимович із сином своїм 1 Іантелієм... іж виділи Остапа Мороза, же котел пивний із сином

своїм Веремієм у похоронці своїй на урочищу Колошвичах ховав у затоні на ріці, і брався до присяги. Теді ми, копа, тоє чуючи од тих людей, згідне усі тому Мартину Максимо­вичу і сину його на тім присягу всказуєм"¹).

Присяга свідків відома була й Руській Правді. Там ми читаємо: „Пакы ли что будеть татебное купилъ въ торгу, или конь или порт или скотину... аже начнеть не знати, оу кого боудеть коупилъ, то ити по нем видокомъ на торгоу на роту**^{[799] [800]).}

9. Переходячи тепер до того, як виконувано присягу, зупині­мося перше на терміні, що його складає громадський суд для вико­нання присяги.

Звичайним терміном був третій після копи день.

Hanp., громадський суд у справі спалення гумна підданому Аврама Мелешка, військового Слонімського, Радюку Панасовичу на третій вже копі, що відбулася р. 1577 листопада 17 дня в неділю, „яко на тім, іж много згоріло, і яко ні од кого иного, тільки од того Андрія Чортка тоє запалення гумна своего маєть, зло­жили... присягу підданому пана війського, подле обичаю, третего дня, у вівторок**^[801]).

З наведеного бачимо, що відкладати присягу на третій день ви­магав звичай, який повстав, очевидячки, з тих міркуваннів, щоб дати спромогу зацікавленим людям зважити pro et contra, з одного боку, а з другого — що присягу, здебільшого, не виконували, тут-же на копі, а на призначеному для того місці — у церкві.

Литовський Статут теж виконання присяги відкладав на третій день, мотивуючи це відкладення тим, що треба дати можливість роз­мислитися:

„Кгды кому с права присега сказана будеть, або ся кто за нее доброволне у суду озметь, тогды уряд, для розмышленья сторон, маеть присегу на день третій зложити**¹). Але трапляються випадки,^ коли присягу виконувано того са­мого ⅛hπ, ^ь) на день п’ятий,^[802]) на сімнацятий,^[803]) за чотири^[804]), ба навіть за шість тижнів⁹).

Довгих термінів для виконання присяги, як-от за кілька тижнів, вимагали обставини справи — щоб дати спромогу тим, хто має прися­гати, розвідати про злочинця.

Hanp.. у справі покрадення худоби Лукашеві Мартинови- чеві з Усяжі р. 1597 липня 28 дня, коли на копі стали скаржи­тися й инші люди Усязькі та Колодейські, що „тих всіх шкод ні од кого не маєм окрім од підданих... о. митрополити Прилепських різних сіл... копа... намовившися межи собою... забігаючи, аби ся злодійство не множило, всказали, аби піддані... митрополії о всі тії шкоди водлуг жалоб... сёла свої присягою очистили... і не складаючи копа року бордзого до присяги, для ліп­шого і певнішого вивідання, одложили тую при­сягу до чотирьох неділь**¹).

В иншому випадкові, в справі покраденая полотна Матвієві Ржонжевському копа хоч і наказала трьом мужам з с. Сальчі, що їх скривджений обере, присягнути на третій день на тім, що не од їх села шкода стала, але коли на третій день мусіли Сенько Ce- ливонович, Лаврин Сухоцький та Нестір Хоєната стати до при­сяги, вони почали прохати скривдженого, щоб „ту присягу від­клали до неділь шости для опиту"[805] [806]).

Отож, довгі терміни — в кілька тижнів після копи — безперечно призначувано на те, щоб обрані до присяги люди могли, розвідавши про шкодника, з чистим сумлінням присягнути, що вони про шкодника не відають, або щоб назвати його.

Що-до місця, де присягу виконувано, то за таке місце було, по-перше, місце копне, де копу збирано.

Hanp., у справі вищезгаданого Лукаша Мартиновича, одкла- даючи копа присягу до чотирьох тижнів, тут-же додала: „на ко- торім року аби тії усі на місці звиклім у ріки Уся ж і, у моста становили на копі і присягами своїми села свої очистили, або винних обвинили" ³). ₅, З наведеного ясно, що присяга мала відбутися на копі.

Можна навіть навести випадок, коли в справі знайдення в м. Лу­бенському трупа невідомого забитого чоловіка копа відбувалася на ринку проти церкви св. Миколи і копники,

„Яко єго не знали, о мужобойці межи собою не відають і ніхто з них причиною того мужобойства не єсть... присягу кожний з них при тілі забитого перед церквою св. Миколи, за виданням роти... учинили"¹)-

Тут ми маємо щасливий випадок, коли церква була саме на тому місці, де відбувалася копа, і копникам для присяги не треба було йти на инше місце, до церкви. *

Але за звичайніше місце для присяги була парафіяльна церква тих осіб, що мають присягати.

Hanp., у справі покрадення бджіл Криштофові Сапізі третя копа, що відбулася р. 1648 квітня 26 дня, „Юнищанам на присягу всказали і... казали обирати мужів до присяги... щоб сами за себе і за всеньке село Юниське, що шкоди не чинили і о шкоднику не відають, присягли і день третій, згідно з правом, тій при­сязі при церкві Столинській, де вони ють, копа зложила"’).

парафію м а-

Трапляється ще кілька випадків, коли громадський суд наказував присягу вчинити при церкві повітового міста, але, здається, що рела ті належали до парафії повітової церкви ¹).

Не досить ясний є тільки один випадок, коли зем’янин Ленько Каленикович, з’явившися на Пинському уряді р. 1562 листопаду 20 дня, заявив, що в с. Диковинах його односелець, теж зем’янин Іван Дома- нович заявив йому, що 15 листопада він збирав копу, „шкод своїх іщучи“, і копа наказала, без бутности його, Ленька, щоб він „у п’ят­ницю (20 листопада) у селі Велятичах на тім присягнув, яко сам йому не шкодник, о тих шкодах не відаєть, так і за всі зем’яни Диковицькиї, іж би они тому не дійці і о тих шкодах не відають. 1 тот Ленько йому повідив: я до Велятич, чого перед тим ні­коли не бивало, присягати не піду, але піду до вряду замку П и н сь к о го“ ^[807]).

Коли припустити, що в селі Диковинах не було церкви й що Дй- ковичі належали до парафії Пинської, а суд громадський наказав при­сягу в с. Велятичах, до якої парафії не належали Диковині, тоді зро­зуміємо, чом Каленикович зрікся присягати в с. Велятичах, чого доти, як він казав, ніколи не бувало; коли-ж у Велятичах бул^ парафія, до якої належали й Диковичі, тоді незрозуміло, чому Каленикович не схотів присягати в Велятичах, а пішов до Пинська. Щоб вирішити пи­тання так чи сяк, акт жадних підстав не дає.

Литовський Cτaτy^,r тільки» встановлював, що „чинити присегу маеть кождый водлуг своего набоженства, якого уживаеть“, ^[808]) нічого не кажучи про те, де саме присяга мала одбуватися.

За законником Стефана Душана присяга теж мала відбуватися в церкві, до того-ж піп повинен був бути підчас присяги в ризах. Там ми читаємо: ^{й e}

„Хай буде всяка порота (присяга) в церкві, і піп у ризах хай їх заклинає** *).

Тепер треба ще зупинитися *ja причинах, через що присягати не згоджувалися, а коли й згоджувалися, то чому присяга не відбувалася.

а) Сроди, передусім, належить незгода присягати тих, кому на копі пропонують присягти; особливо це треба мати на увазі підчас присяги- очистки.

Незгоду цю викликала обережність брати на своє сумління відпо­відальність за людей, що проти них тут-же на копі були відомості, не- начеб-то вони саме й вчинили переступ.

Hanp., у справі покрадення клітей відомому вже нам Стані­славові Федзиковичеві на копі свідки довели, що син війта Щер- чівського Гаврило Ломачич, зустрівши Кузьму Казановича з с. Ча- пел|ь, говорив йому, що то покрали з нашого села четверо Данило Вогяз, Фесь Йовкович, Трохим Петрович і Андрійко Мазур Ко­чергам; скривджений зазначивши, що ці люди як-раз на копі не стали, став питати односельців їх — усю громаду села Щерчів- ського, „если би присягли за тих сусідів своїх за Данила Вогиза. за Феся Иовковича і за Трохима Петровича і за того Андрійка Мазура, що тут очевисте на копі стоїть, раз, другий, і третій, і четвертий... що не є шкодником тому Станіславу Федзиковичу і если о тій шкоді його не відають? Де всі... Щерчівці і всеньке село — громада Щерчівського села одностайними го­лосами повідали, що ми не присягнемо і jвести не хотіли і не в е л и“ ’).

Тут, як бачимо, присягати мав скривджений, а винні мали його до присяги вести: обидві стороні хоч і з’явилися, але винна не хтіла скривдженого до присяги вести, очевидячки, через те, що почувала себе винною.

Коли не хоче вести до присяги скривджена сторона, то це визна­чало, що вона не впевнена була в тому, що той, кому вона вину дала, є справді винний.

Hanp., у відомій вже нам справі Карпа Никоновича, що йому на копі Слонімські міщани давали вину в покраденні їм різними часами речей, оборонець Никоновича п. Ушаковський так пояснив, чому скривджені не вели до присяги трьох міщан — Григора Івано­вича, Пилипа Даниловича і Станіслава Куровського, яких вони сами-ж до присяги обрали: „ви сами тую всю справу до вонтпли- вости приводячи, одступили... єсте права своего... первей обрали есте трьох чоловіків, міщан Слонімських до присяги, того... есте одступили, знать... обачившися в тім, іж би то ся вели­ким гріхом і обтяженням суми і ння вашего бити му- сіло приводить людей невинних до присяги; за чим ся... значить великая вонтпливість од вас самих“^{[809] [810]).}

Литовський Статут теж говорить про те, що сторона, проти якої має бути виконана присяга, повинна вести того, хто має присягати, до присяги, причому зазначає й час, до якого вона має чекати сторону, щоб вести її до присяги.

„А там дня третего сторона противная, против которое маеть быти присега чинена, маеть роту тое присяги... вести... а час пильности присеги маеть быти того дня третего до полудня" ^[811]).

Акти не дають жадних відомостей про те, як саме сторона мала противну сторону до присяги вести — за руку чи як инше, чи вона по­винна була тільки прислухатися до того, як присяга відбувалася, не беручи жадної діяльної в ній участи й уступаючи своє місце представ­никові культу.

г) Навіть коли всі ті, хто має присягати, стануть до присяги, а один з них зречеться присягати, присяга не відбувалася.

Hanp., коли відомий вже нам Матвій Ржонжевський з дружи­ною, у справі покрадення їм полотна, обрали на копі до присяги трьох мужів з села Шальча і термін виконанню присяги настав, то окрім скривдженого, стали і всі три обрані до присяги мужі, причому „Лавник і Нестюк готові були до присяги, але третій Лаврин Сухоцький, взявшися на копі за присягу, не хтів присягати. Пан Ржонжевський, видячи не досить чинення, не хочучи й там тих присяги слухати, хтів... протестуватись“ *).

Чому саме один із співприсягальників зрікся присягати, в акті прямо не сказано; але з дальшого можна здогадатися, що в нього, оче­видячки, були якісь підстави сподіватися, що винного в шкоді можна буде виявити, бо акт зараз-же додає:*

„А піддані... (обрані до присяги) через о. Петра Боровського, протопопу Каменецького, і сами просили п. Ржонжевського, щобтуприсягу одклали до неділь шостидля опиту"^{[812] [813]). З наведеного ясно, що не тільки двоє тих, що ладні були прися­гати, але й той, хто не хтів присягти, стали прохати скривдженого од- класти присягу для опиту — очевидячки, був у них якийсь сумнів, що не давав їм, надто Сухоцькому, з легким серцем присягти, що він не знає шкодників; підозра на когось була, але щоб виявити винного, пот­рібен був час — тому вони й прохали дати час для опиту.}

Зречення присягти залежало також од певних відомостей про справ­жнього злочинця, що їх здобуто на громадському суді, або й по-за судом.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення яблук і хмелю п. Остапові Короваєві, коли припав термін зложеної од копи при­сяги шістьом чоловіка, що їх обрав представник скривдженого, то двоє з обраних — „Мордас Хвенчич, а Хведько Кузмич... на тій присязі рекли тими слови... тобі вільно, пане Остафію Короваю, а ми... присягати не підемо і не хочемо з тих при­чин, же визнанняєсьмочули такое, же Хведько, Ігна- тів син... визнали, же хміль... сини Кузмичеві і Пан­ків молодець через село із сіножати улицею везли од саду п. Остафія Коровая до двора пана своего"^{[814] [815]).}

В иншому випадкові, у справі вчинення шкод міщанам Сло- німським, коли „з виналізку і декрету суду копного припав рок виконання присяги трьом міщанам Слонімським о... то, яко они шкод­никами не суть і о шкоднику не відають, тогді тії три міщани з тої причини не присягали, же тот Карп Никонович відомий шкодник єсть"¹).

З наведених випадків видно, що обрані до присяги копники не могли присягати на тому, що вони шкодника не знають, коли їм шкодник був відомий.

З тих самих міркуваннів, ті, хто має присягати, якщо вони сум­лінно ставляться до цього обов’язку, часто-густо заявляють, що вони тільки за себе можуть присягнути, а не за инших.

Hanp., у справі починених шкод дворові Старчицькому на громадському суді, „вивід з себе даючи, з кожного села волости Старчицької по два чоловіка до присяги добровільне бралися на тім, яко о злочинцю не відають і в їх волості злочинця немає, і час присяги на день одинацятий вересня зложили. А як день одинацятий припав, тоді... з угоди до дня 19 взяли, а як і той день 19 припав, тоді ще взяли до дня 21; а як і день 21 припав... тоді так бояри, як і волостя- ни... одностайне повідили, мовлячи, що ми тільки го­тові сами за себе і за челядь нашу присягти, а не за всеньку волость, і присягати не будемо*¹’)-

Ми бачимо, що присягу тричі одкладали, очевидячки, в надії, що пощастить або впевнитися, що шкодника в волості справді немає, або виявити того шкодника, і, нарешті, тим, хто взявся присягти, довелося зректися свого обов’язку, заявляючи, що вони певні тільки за себе, що то не вони шкодники, а за инших присягати вони не будуть.

Як тяжко вагатися доводиться тим, хто взявся присягти, видко хоч-би з такого прикладу.

У відомій вже нам справі покрадення худоби Григорієві Be- лятицькому, коли на копі виявилося, що в сусідньому селі Крас­ному Березі у Мишка Мальковича витрушено було якусь тушу м’яса і лою чимало, а Краснобережці не могли вивестися з того, що то за м’ясо і лій знайдено було у Мальковича, — громадський суд наказав трьом Краснобережцям — Томилові Пилиповичеві, Гри­цеві Йосиповичеві й Романові Мишковичеві присягнути на тім, що вони сами не є шкодники й о шкоднику не відають, і що „м ясо у Мишка Мальковича в кліті, в скрині, і лій... если не бидла пана Велятицького**. Коли-ж припав термін тій присязі, „в місті Пинську в церкві св. Дмитрія на ринку, яко копа присудила, то... п. Веля- тицький... при тій церкві пильність свою чинив, будучи готов тих.. Краснобережських трьох до присяги вести; ніжли... тії підда­нії... Краснобережці тільки по ринку а по цвинтарі ходили, а присягать не хотіли і того суду копного послушні не били"²).

Ми бачимо, з одного боку, що обрані до присяги Краснобережці хтіли бути послушними суду копного й з’явилися на призначене місце до присяги, але, нудячися і ходячи по ринку по-під церквою й коло са­мої церкви по цвинтарі, вони проте не зважилися присягти, бо очеви­дячки, не були певні того, що м’ясо і лій, витрушені в Мишка Малько­вича, не з худоби Велятицького.

д) Нарешті, коли обидві стороні стануть до присяги й одна готова буде вести, а друга виконати присягу, присяга не відбувалася:

по-перше, через те, що звільняв од присяги той, хто мав вести до присяги.

Hanp., р. 1572 травня 4 дня на третій уже копі, у справі за­биття Пашка з с. Озерян, підданого кн. Костянтина Острозького, запропоновано було урядникові кн. Острозького Яну Шадурському, що копники всі „водле права і Статуту посполитого, на теперішній копі третій, присяжній повинні присягу вчинити на тім, яко сами того забійства причиною не били і о забійці не відають... п. Ша- дурський на то повідив... я всіх одтого визволяю і віль­ними чин ю“ ⁱ)∙ Ми тут не бачимо мотивів, з яких представник скривдженого звіль­нив од присяги тих, хто мав присягнути.

Але в иншому випадкові одну з можливих причин такого звіль­нення ясно висловлено.

Р. 1598 липня 13 дня на Менщині в справі викрадення кліти Мартинові Якубовичеві частину викрадених речей витрушено було в Якима Саковича; копа наказала, щоб скривджений на шкоді своїй присягнув, а п. Ілля Песляк підданого свого, отого Якима Саковича на горло, на шибеницю видати мав. Коли-ж термін присязі прий­шов, „Мартин Якубович до присяги бил готов, ніжли... Яким Са­кович того до присяги не допустив, повідаюч и... о д па­ково мені на тот світ іти, не хочу его на душу свою брати, і его душі ображати"²).

Ми бачимо, що винний звільняє скривдженого від присяги на шкоді, бо почуває себе винним.

По-друге, присяга, коли зацікавлені були й погоджувалися прися­гати, не відбувалася через поєднання.

Hanp., р. 1660 червня 28 дня припав рок присязі, що її копа наказала війтові п. Казиміра Козла, Янові Мелешковичеві, як пі- дозреному, і при нім Івану Кохновичу і Фурсові ГолосовичевІ, з с. Отольчиц^; присяга мала відбутися при церкві Отольчицькій. „Там, коли священик тамошній Хома Петрович напоминав і розва­жав, аби, сумління не заводячи, ту справу успокоїли, тоді... ці під­дані п. Козла Отольчицькі, не хотя чи присягати, з уважения і поміркування людського... п. Бончальського за ту шкоду... за кіп десять погодили" ^а).

По-третє, присяга не відбувалася через те, що сторона була в не­пристойному від сп’янілости стані.

Hanp., у справі покрадення вола Іванові Жучкові, підданому Артема Мелешка, громадський суд одклав присягу скривдженого до приїзду пана запідозрених; пан цей, ознайомившись з переве­денням справи на копі по виписці з зізнання возного, наказав під­даним своїм, котрих собі скривджений обере, присягнути. Жучок обрав до присяги Осташа—тивуна й двох підданих Огея та Ме­лешка Горбачевичів. Коли-ж рок виконання настав, скривджений „готов бил до присяги їх вести“, одначе, „т р у д н о... було вести їх до присяги, бо не так, жеби Mіля іти до церкви до присяги, але ледве їх. додому одвезли, жетак ся вельми горілки опили“ [816]).

Коли, нарешті, не було жадних перешкод до виконання присяги, то сторона, що має вести противну сторону до присяги, вживає заходів, щоб церкву було відчинено, запрохує священика й до рук дає йому гото­вий уже текст присяги — роту.

Hanp., у справі покрадення коня Романові Федьковичеві, під­даному п. Абрамовичевої, коли припав термін присягти Лазареві Томиловичеві, Мишкові Тушичеві і Васькові Кравцеві в церкві св. Дмитра в Пинську, „підданий... п. Абрамовичевої священика тої церкви от. Кирила о одімкнення церкви просив і ро­ту на письмі до прочитання дав"¹).

Що-до роти — тексту присяги, то її складав або сам громадський суд, або зацікавлена сторона.

Hanp., відомий уже нам Клим Трушківський, коли копа нака­зала йому право піднести, даючи вину в покраденні стіжка жита всенькому селу Козину,,',просив суду копного о видання роти, хотячи то присягой; своею потвердить. Суд копний при­сягу Климові Трушківському самотретему учинить наказав в тую роту..."²).

Иноді громадський суд або висаджені судді прохали возного скласти текст присяги.

Hanp., Ян Лудвик Лучицький, возний єнерал повіту Пинського, визнавав на уряді, що р. 1650 червня 26 дня в справі покрадення кліти Яськові Куликовичеві обрані на суддів копних ухвалили ви­рок, щоб Пронь Миськович, у якого ночував злодій Васько Люба- щаниця, з братом своїм присягнув на тому, що в нього на той час • жадних крадених речей не було, не знає про них і в сховаині у себе не має, по „роті, од мене, єнерала, за просьбою тих му­жів (суддів), виданої" ³).

Текст присяги могла скласти й зацікавлена сторона.

Hanp., у справі забиття Пашка з Озерян, про що недавно згадувано, пани Андрій і Семен Свищовські та урядник пана Ma- линського, що з своїми підданими стали на копі, не допитавшися забийці, запропонували урядникові кн. Острозького панові Шадур- ському, що вони присягу виконають на тім, „яко сами того забій- ства причиною не били і о забийці не відають. Яко ж і роту, сами написавши, водле права, врядиику Шадурсько- м у в руки дали і п о к і л ь к о кр о т ь... мовили... єстли би била того потреба, же би всіх підданих їх присяги слухати і припильновати кому казав, альбо сам слу­хав"¹)-

Литовський-же Статут установлював, що „возний роту вида­вати маеть“ ^$).

Сама-ж рота — текст присяги — залежала від обставин справи, а тому вона нічого спільного не мала з тим трафаретом, що до недавнього часу вживано по наших судах. Тут можна спостерегати кілька типів роти:

а) Рота обвинувачення.

Hanp., дружина й сестра відомих уже нам забитих братів Мал- чичів виконала присягу такого змісту:

„мужа мого Шмойла, а брата его Мошка Малчичів тут в гак> липовім (забито); на T а ц ю, н е в і с т у, теди я розуміючи бити, іж она о тім забиттю відомість маеть, — так мі, Боже, по м оз і^4,).

Центр ваги тут полягав у тому, що ця Таця, двірничка Підгаець- кого двору, що держав його тоді в оренді п. Шибенський, коли Прокіп. прихожий з-під Острога, побачивши серед двору чоловічу голову й біля неї собаку, сказав про це Таці, то вона рзяла її за волосся та й вики­нула за пліт. Як опісля виявилося, вона^ мала деякі відомості про те, хто тих Малчичів забив. Тому-то до тексту присяги запроваджено, що Таця „о тім забиттю відомість маеть*⁴.

А от иніпий, докладніший текст присяги-обвинувачення.

„Я, Федір Михайлович Вабищевич Плотницький, я, малжонка его Настасія... я, Іван Семенович Гораїн, я, Полонія Федоровая Калавурова — присягаєм П. Богу во Троїці святому єдиному, на тім, іж підчас небезпечностей теперішніх завірюх, маючи ми схованнє своє... збіжжя й иншое убозтво наше неподалеку села нашого Плотницького ув острові нашім, урочищем у Тиню, которую ту схованку нашу... (перелічується докладно, що саме у кого вкрадено) п. Іван Єсьманович Плотницький, єнерал повіту Пинського, з мал- жонкою своєю п. Настасіею Ляховицького... тоє все нічним способом, потаємним, уночі покрали і до дому своего Плотницького увезли і упровадили і на пожиток свій обернули. На чім, яко справедливе присягаєм, П. Боже, помозі, а если несправедливе присягаєм, П. Бо­же, нас убий“ ²).

Коли-ж скривджений підпирає свою присягу присягою своїх CUIB- присягальників, то текст роти скривдженого і його співприсягальників відповідно змінювався.

Hanp., Клим Трушківський присягнув по такій роті: „я, Клим Трушківський, присягаю П. Богу Вседержителю на тім, іж мні тая шкода в покраденню стога жита од села Козина сталася** ^а). Як бачимо, це найкоротший текст присяги.

Про присягу-ж співприсягальників Трушківського акт додає:

„А потім світків два — один на ймя Юрій, а другій на ймя Павел, повторяючи Трушківського присягу, в тую ж роту присягли; іж ему стог украден і тая шкода сталася ему од села Козина" *)•

Трохи иншою уявляє собі Г. Іречек роту співприсягальників; він, за одним давнім правником, каже, що співприсягальники чи, як їх він називає, очисники „своїми присягами досвідчували, що присяга голов­ного присягальника є права, а не крива; формула очисницької присяги була: На тім присягаю, що та присяга, що нею Куял присягав проти Прокопа, є права, а не крива. Так мені. Боже, помагай і всі святі“ ’).

б) Про присягу-вивід винного, якому копа наказувала очистити себе присягою, акт р. 1623 червня 20 дня каже лаконічно:

„Пан Андрій Ситкевич присягу виконав на тім, іж єза п. Андрія Литковського не розкидував і кошів єго з того єза не брав і не псував"^{[817] [818]).}

г) А от текст присяги-очистки обраних на копі осіб, щоб вони за себе й за село своє присягнули.

„Я, Микита Гушкович, я, Демко Федькович, я, Василь Дани­лович, я, Мартин Яськович — мужове з с. Тепенецького, сами од себе і в особі всего села — сусід, дітей, молодців і збіжних, што в нас пребивають в нашім селі, присягаємо П. Богу всемогущому, во Трійці Святій єдиному, на тім, іж што ся стала шкода таємним, нічним способом в церкві Новодвірській у епіскопа Пинського, где побране серебро церковное і апарати, так теж шкатулу його милости одбито, в которій немалую суму грошей, яко жалобливая сторона повідаєть, побрано, о которую шкоду і копа кілька рази з різних сіл мужей і людей віри гідних била збирана; яко ж на остатній копі люди собранії нашому селу на вивід присягу нака­зали. А так ми... сами од себе, яко і іменем всего села... прися­гаєм, іж не з нашого села, а ні од збіжан, коториї в селі нашім стоять, тая ся шкода і грабіж ночний потаємним способом... в цер­кві Новодвірській став, о шкоднику жаднім не відаєм, хто би то учинив, не чуєм і не чули. На чім, як справедливе, (присягаєм) так нам, Боже, поможи... а єжели несправедливе, Пане Боже, нас убий на тілі і на всім добрі нашім. Амінь“ ³).

Про наслідки неприсягання мова буде в иншому місці.