XІІІ Роля генеральної ради в історії України. Боротьба за генеральну раду. Класи, що за неї змагалися. Економічна й політична перемога козацької старшини й занепад генеральних рад.

Ми подали докладний формальний огляд юридичних рис нашого інституту, ми навели низку порівнянь-аналогій з інститутами схожими на генеральну раду формою або суттю. Але безперечно нарис наш був-би далеко не повний, нарис наш не відповідав-би вимогам нової науки, коли-б обмежився самим цим формальним оглядом структури військової ради.

Для цього маємо ми згадати за криваву соціяльну боротьбу, що на Україні в XVI—XVII ст.ст. точилася. Була це боротьба національна, але була це боротьба й соціяльна, — боротьба дрібного й середнього (згадаймо самого Богдана Хмельницького) землеволодіння з великим в умовах зростання грошового господарства й ліквідації економіки фео­дальних часів. На Україні, країні порівнюючи невеликих і нечисленних, економічно несильних міст, головну ролю в цій боротьбі насамперед грала дрібна хуторянська буржуазія — козацтво. В завзятій боротьбі, що кінець-кінцем принесла соціяльний і політичний переворот 1648 р., козацтво веде перед. Козацтво є та класа. що цей переворот зробила, та класа, що стоїть тепер на чолі нової української державної ор­ганізації.

Який-же орган, що ним виявляє свою владу нова класа-перемо- жець? Цей орган бере вона з своєї давньої організації в складі поль­ської держави. Вже тоді в нім, у козацькій раді виявляє свою волю нова класа—ще організована в своєрідну військову верству—козацтво. На бурхливих козацьких радах раз-у-раз підносить ця класа гасло повстання супроти старого соціяльного й політичного ладу. Раз-у-раз ухвалюється тут це гасло й за постановою ради ллється кров у невдалих тимчасом повстаннях.

І при повстанні Б.

А втім революція 1648 p., щЮ. Хмель­ницького. Але соціяльні здобутки класи козацтвЬ на ній не були великі, хоч дещо й важив той факт, що найвиразніша група українського шля­хетства втратила владу.

Згодом рух за чорну раду підноситься р. 1662 підчас боротьби за гетьманську булаву Сомка, Золотаренка й Бруховецького. Прибічники останнього вимагали широкої чорної ради. Росія уявляла спочатку склад

’) Древлехранилище РСФСР., Столб. № 308 Прикозн. Стола Разряда, а. 372.

’) Ibid., № 429 Білгор. Стола, з. 167.

’) Ibid., Столб. Приказн. Стола № ЗОЯ, а. 420. цієї ради не вельми широким. Отже, запрохуючи у вересні року 1662 полковників на раду, кн. Ромодановський рекомендував узяти на раду „и ис черни, кому им в той раде мочно будет вірить** *). Це ще не го­ворить про раду широку. Мабуть тому й міг писати йому Ніженський полковник В. Золотаренко, що „они... милости зело обрадовались, что ты великій Государь изволилъ имъ учинить суполную чернецкую раду** ^a)... Але далекозоріша група старшини вже передчувала народження в звязку з цією радою нового соціального руху. Не дарма в червні 1662 р. Чер­нігівський воєвода сповіщав Москву, що „приходя ко мні, холопу твоєму, Черниговской полковникъ Аникій Силич и ево началные люди и гово­рят, что де начинаетца у нас быть другая Пушкаревщина'* ’). Чернігів­ські „началные люди** бачили піднесення класової боротьби. Причини її пояснював у лютому 1663 р. на Москві Київський полковник В. Дво­рецький: „драли по містам и селам убогих людей незносными подат­ками: стації берут вшелякими пашнями, а тое ратным людсм в грошах дают; а скарбм собі з людей б!дных збирают Comko и Васюта. А вой­ску Запорожскому и хліба на Запороже непропущают возить, и ратные люде голодом помирают по містах.

Не довіряли навіть і Бруховецькому. Той-же Мостіков оповідав, що „чернь де говорят, что Сомка и Брюховецкого имъ на совершенное гет­манство не надобно, а оберут они на раде опричъ ихъ кого излюбят всею чернью**^{[623] [624]). Великого-Гагін писав, що „намъ же... в Ніжине ска­зывали козаки и мііцані, что на раде хотятъ де Государь выбрать въ Гетманы Полтавского полку казака Костянтина Суличича или Hl- жинского казака Григория Кобылецкого**') — себ-то людей своєї класи для рядового козацтва — „черни**.}

Чорна рада з домінантною ролею рядового козацтва зібралася р. 1663 під Ніженем. Тут пройшов на гетьманство кандидат Запоріжжя й південних полків — Бруховецький. Слід взагалі сказати, що в боротьбі за чорну раду на Лівобережжі завсіди головну ролю грали південні полки. Можливо, що це пояснюється соціальним складом їх козацтва й умовами їхньої економіки. Річ у тім, що полки „литовські" (північні)— мали рештки шляхетського стану й його землеволодіння, землеволодіння манастирів, більшу залежність від них і від нового старшинського земле­володіння груп рядового козацтва й селянства. Це все — в XVlI в.

Як відомо, й чорна рада 1663 р. не внесла радикальних змін у со­ціальний устрій України. А втім, рух за широку козацьку раду не при­пиняється. Року 1665 її хоче скликати відомий Децик. „Вьіразуміеш что иміет быть, как увидимся на назначенном місте?", питає він Браслав- ського полковника Дрозда. Мали вони „о добром посовітовати" *). Ши­рока козацька рада збирається в червні 1668 р. під селом Будищами. На ній забито Бруховецького й обрано Дорошенка³). Року 1669 хоче зібрати широку раду на Росаві Дорошенко *). Мають на ній, за його універсалом, бути всі козаки „кто толко отчины своей Украине добру общему і волностямъ, за которые кровь свою роэливаемъ есть жела­тельные" ⁴). Але на Росаві був Суховій з полками, що стояли за нього. Спільної з військом Дорошенка ради не відбулося, справа закінчилася баталією ^δ).

Далі боротьбу за чорну раду бачимо в середині 70 р.р. Її репре­зентантом і на цей раз було Запоріжжя в особі кошового отамана І. Сірка. Ворогом такої ради був ставленик лівобережної старшини геть­ман Самойлович. До чорної ради ніби-то знов схилявся правобережний гетьман П. Дорошенко. Але на цій позиції він не був твердий. Р. 1671 в листі до великого коронного гетьмана Яна Собєського він пише, що до нього дісталися універсали, які закликають „аЬу siς za poradq tej Iysej obludnej, u nas zadnej powagi nie maj¾cej (lubo z wie)k¾ brodq)

^,) Додаток № 5.

^a) Додаток № 9. ⁴) Додаток № 11.

ⁱ) Дрсвлехракилиіце Р.С.Ф.С.Р. Кк. № 1, Малор. Приказа а.а. 305 —306. ^β) Додаток № 11.

giowy (Ханенка, Сірка? Л. О.) czernicka rada stac miala, co u nas za Iaskq Bozq dawno jest ona (jako szkodliwa) z wojska wywolana, і do wszystkich rzeczy zlych wiodqca",¹). Чорної ради на цей раз скликати не пощастило. Адже важко визнати за ню раду, що р. 1675 під Чигирином переобрала Дорошенка. Склад її був вузький. Опріч запорозців (і дон­чаків, що в раді могли й не брати участи) було на ній тільки нечи­сленне Дорошенкове козацтво. Під цей час рядове козацтво вже не було господарем становища. Яскрава перемога 1663 р. була „Пірровою пере­могою". Влада поволі переходить цілком до нової групи великих земле­власників — до старшини. Цікаво те, що’ саме лідер південної партії — рядового козацтва й запорозців І. Бруховецький, коли стає гетьманом, завдає тяжкого вдару генеральній раді. Адже за головний привилей — право військової ради було встановлення умови з Московською держа­вою в формі договірних статтів. За Бруховецького 1663 р. ці статті встановлює з’їзд старшинської ради²). Старшина навчена досвідом ради 1663 р. вже рішуче бореться й заперечує супроти чорних, козацьких рад. Цією стороною дуже цікаве оповідання капітана російського сал- датського полку М. Мартинова в липні 1667 р. в Київській „Приказной избі". Даємо слово оригіналові: „Слышал де он Михайло от Чернигов­ского бывшего полковника Івана Аврамова, что полковник де Демко !гнатевъ по писму боярина и гетмана Івана Мартыновича почал де полку своево козаком говорить (полк стояв „за рікою Десною от города в пяти верстах"), чтоб от приходу неприятслских людей стать бы гді въ кріпких Mtcτex. И Пісоцкой де атаман Сава Орловской при всем полку ему полковнику почал говорить: идем де мы в раду, а не против неприятелских людей. И полковник де Демко атамана Саву Орловского за Tt его слова бил ослопьем и говорил де ему атаману і всім коза­кам: пора де вашим козацкимъ радамъ перестать, а о войсковых де ділах боярин и гетман Іван Мартыновичъ, буде что надобно, станет де думать с одними полковники без вашей козацкой рады" ^э).

’) A. Grabowski, Ojczyst. Sporninki, т. II, с.с. 305—307. Краків. 1845. „Щоб за порадою тієї лисої, лицемірної, що жадної не має у нас поваги (хоч і з великою боро­дою), голови чорна рада мала відбутися; що у кас з Божої ласкн її давно (як шкідливу) у військові знесено, як таку, що призводить до всяких негарних справ**.

^,) Кк. Роэрядныя, т. II. с. 981.

’) Додаток Xv 8.

23 січня 1669 р. генеральний обозний П. Забіла від імени Лівобе­режного уряду прохав, „чтоб* де черневой раді не быть, а быть бы на раді полковником* и -старшині; а черневой раді не быть бы для того, что міста разоренные и как* с*ідутца многіе люди, и на раді и лоша­дей накормить будет* неч!мъ“ ’). З цим вже рахувався й боярсько-дво­рянський російський уряд, представник якого боярин і оружейничий Б. М. Хітрово оголосив на другий день посланцям Многогрішного, що „быти раді неотмінно у гетмана в* Батурин! старшині и всей войско­вой и міщан с кой, а черневой раді не быти, и на том* місті все по­становити и укріпити без* отволоки**ⁱ). I р. 1672 рада старшини, яка в квітні 1672 р. зібралася в Батурині, ухвалила, що при обранні геть­мана „на раді быть полковником*, сотником* и старшині войсковой и началным* людем*, всего войска не собирая, так* постановили** ³). В статтях ради старшини, що правила тоді Лівобережною Україною, в травні 1672 р. е таке: „хотя таков* между всею войсковою старшиною стался cob1t*, дабы, для обранія гетмана, назначеное было місто в* Ко­нотопі; однакожъ (щоб) на том* обраній гетмана в* рад! от* поспол- ства не повстало, для великого совокупленія в* людехъ смятеніе, усо- вітовали есмы старшині быти войсковой на раді, не призывая общаго посполства. Тогда до лица земли упадая, милосердия отеческой великого государя нашего, его царского пресвітлого величе­ства, боярину и воевод! и намістнику білгородцкому ко князю Гри- горью Ромодановскому стародубскому и к* думному дворянину и вое­вод! ніжинскому Ивану Ивановичю Ржевскому просим* указу: естли бы на той раді и обираній гетмана к* какому иміло склонятись нестатку и бунтам*, дабы за одно с* нами несогласного к* вірньїм* его цар­скому пресвітлому величеству и всему сигклиту глася услугам* оборо­няют* (?) пребывали и ни к* какой не допускали своей воли** ^,)∙ А в дру­гому акті вона боїться, щоб на Україні не „мусило б щось нового по­казатися и много бы ростирков* межи посполытым народом (не) было** ') на тій раді. Тут дуже яскраво бачимо побоювання „общого поспол­ства** — рядового козацтва. Старшина йому не вірить і боїться його. Вона прохає допомоги — втручання у внутрішні українські справи — московського уряду. Цей останній справді не допустив тут жадної „своєї волі**. А коли в 1676 р. Дорошенко і Сірко проектували чорну раду, то стародубський полковник П. Рославець так виправдував свою сва­вільну поїздку до Москви з доносом на Самойловича, — він, мовляв, „поіхал* без* его гетманского відома и отпуску к* царскому величе­ству к* Москві, убоясь черной ради, чтоб* его Петра без* его гетман­ского відома не убили"^{[625] [626] [627]). І хоч справжня мета подорожи П. Рославця була инша - для нас важливо те, що він уважав за цілком доцільне обороняючись покликатися на своє побоювання чорної ради — побою­вання, як видно, спільне багатьом представникам старшинської класи. І таки далеко не безпідставне, бо чутки тоді ходили, що запорозці „умысля сь Дорошенкомъ, гетмана Ивана Самойловича и старшину по- бьютъ“ на проектованій чорній раді ,)∙}

7 серпня 1682 р. гетьман Самойлович писав до думного дворянина Л. Неплюєва скаргу на Путивльця Біляева, що цей розголошував у Конотопі „будто войска ихъ Царского Пресвітлого Величества, ті, что по моему прошению с вашею милостию под Путивлем по указу ихъ монаршескому иміли стать, втай меня придут под Путивль и учнуть чинить раду. Л будут меня Гетмана къ себ! звать; естли к нимъ итти непохочю, то силою возмут. И учинят такъ, что вся старшина наша войсковая, арендари были вырублены". В иншому листі, до кн. Ґоліцина гетьман завважує, що вплинув на це „тот случай, который... в Москві... учинился" (натяк на Московські бунти). І в цім разі хотіли провести „подущение той же черни". Московський уряд уважно став розглядати справу Біляева, гадаючи, що „от такихъ элохитренных людей Малорос- кому (!) краю чмнитца вредителетво великое и вносятца расколы"^a). Це листування показує нам, що на раду тепер виразно дивляться як на шкідливий, революційний рух черни, „той же черни" — що з нею зма­гаються й на Москві й на Україні. Показує воно нам й те, що росій­ська „чернь" також чогось чекає від української ради. Вона ч^кає соціяльної зміни, адже мають тут забити старшину й орендарів. А далі, думалося можливо, рух перейде й в Росію. На Україні чорній раді — широким вільним зборам рядового козацтва за участю міщанства — вже не пощастило відбутися. Обрання Мазепи відбувалося вже при малій кількості козаків й не вони вже грали рішальну ролю в обранні. А ге­неральна рада XVIII ст. є справжня фікція, коли від цього інституту брано лиш давню форму, але в ню вкладався вже новий зміст урочи­стого параду, де жадної волі обмірковування і розбіжности поглядів бути вже не могло.

Поволі зневірилися в раді й українські трудові маси. Вже в до­піру наведенім у нас листуванні Самойловича 1682 р. справу про чорну раду ставлять росіяни. На Україні за неї не говорять. Мовчать за ню й згодом, підчас повстання Петрика. Що-правда останній і татари обі­цяють скликати раду для обрання гетьмана³). Але це між иншим. А головний зміст універсалів Петрика й документів Петрикініяни вже ч

^,) Ibid., т. XII, с. 513—514.

⁹) Древлехранилище P.C.Φ.C∙P. Малор. Справи Міністерства Закорд. Справ. 1682 р„ № 38.

’) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. № 949 Московськ. Стола Розряда. Стол- пик 2, а. 72. Цей столпик містить силу матеріялу про рух Петрика. На підставі його і HHtiJMX документів про Петрика і робимо ми свій висновок про відношення його до ради.

инший. Закликається вже не до боротьби за чорну раду, боротьба за ню нічого не дала українському козацтву й селянству, вже отверто ставляться соціяльні проблеми, треба вже „розбивати орендарів"...

Так виродився інститут генеральних рад. Ми вже наводили при­чини цього виродження й занепаду. За цю причину був економічний занепад рядового козацтва й вільного поспільства, віланізація міст, і народження великого землеволодіння козацької старшини, що в еконо­мічній залежності від неї опинилося рядове козацтво, в економічну й юридичну залежність потрапило селянство. За таких умов влада пе­реходить до органу старшинської класи — ради старшини. В иншій праці ми вже розглядали були розвиток компетенції й поширення політичного впливу цієї установи *)•

Епіграфом до нашої роботи ми поставили вірш з літопису C. Be- личка про раду. Треба сказати, що в ті часи, коли скинено Самойло­вича, генеральна рада вже не була „сильна". „Сильна" була вже рада старшини, вона й підготувала й перевела переворот. Отже вірш у Be- личка або характеризує вплив військової ради за давніших часів, або каже вже про раду старшинську.

Певна річ, що опріч наведених вище були й инші причини зане­паду генеральних рад. Річ у тім, що подібні установи прямого народо­правства притаманні лиш для Держав з невеличкою територією, держав- громад (або при повній гегемонії одного міста над рештою території, як це було в республіканськім Римі). На великій Україні-Гетьманщині цей інститут був явно технічно незручний. Пряме народоправство для дер­жав з великою територією можливо лиш у формі референдума, формі, яку ті часи не знали. *