XІІ Юридична природа інституту генеральних рад. Рада генеральна, як установа права звичаєвого.
Повстає питання про юридичну природу такої організації й таких організацій, як генеральна рада на Україні-Гетьманщині. В праці, присвяченій історії державного права, це питання має повстати як проблема — чи була з генеральної ради установа, чи був з неї узаконений державний орган? Чи генеральна козацька рада є явище суто фактичного порядку в історії України, чи навпаки є це унормована правка організація?
Нам здається, що попередній наш виклад вже дав почасти відповідь на це питання.
Адже ми бачили в нім і цілком певну організацію (для установ такого типу) й певну компетенцію цього інституту. Ми бачили, що рада козацька є явище нормальне в житті України. Для певної галузи справ (прим, для обрання гетьмана, статті з Росією) визнавалося за обов’язкове вирішувати їх саме в цій установі. І всі обрання гетьмана проходять на генеральних радах. Навіть в XVIII ст., добі, коли дуже змінилося співвідношення соціальних сил, причім змінилося не на користь класи козацтва, ми бачимо, що правний консерватизм примушує для обрання гетьмана воскрешувати юридичну фікцію генеральної ради. Так само стоїть справа і з статтями-умовою з Росією, що, як ми бачили, завсіди розглядалися на генеральних радах. А коли й бувало порушення цього правила, то це визнавала навіть Росія (справа з статтями 1663 р.). Так було і з иншими категоріями державних справ, що ввіходили в компетенцію генеральної ради.Коли-ж норму — розглядати певні державні справи на генеральній раді — порушувалося—проти цього були протести. Приміром у лютому р. 1666 на старшинській раді під Лисянкою у Дорошенка старшина
') Розділ про аналогічні організації в инших народів і державах додали ми передусім на те, щоб зілюструвати, що генеральна рада в не цілком одмінна установа, установа, що не мала собі подібних. Инша річ справа про те, чи були аналогічні причини походження таких інститутів Тут ми цілком одрізннлц вічооі установи державн-громади від установ пізнішого часу типу генеральної ради.
Народні збори були в різних формах ще раніше од класово-державних організацій, хоч-би за родово-племінного укладу життя. Ясно, що аналогічні причини походження з генеральною радою могли мати лиш установи її часу, однакового соціяльно-економічного типу суспільства. Думається, що основна причина встановлення саме такої демократичної, типу вічових установ, форми генеральної ради в в своєрідній гуртовій організації козацьких степових ватаг-здобич- ннків. Простежити » самий шлях, як зародилися отакі організації, важко, для цього бракує докладніших даних за устрій цих ватаг.сердюків „кричали на Дорошенка э болшим шумом и называли ево татарским гетманом, потому что де поставлен он в Гетманы от татар, а не войском обран“’)- В цім бачимо протест супроти порушення права-звичаю. В тексті нашої роботи ми наводили низку протестів супроти порушення тих чи инших звичаєвих форм діяльности ради—її складу, порядку зборів, компетенції. Це тому, що їх унормовував військовий звичай.
Отже на питання тут поставлене треба відповісти, що з генеральної ради був виразний державний орган, установа в юридичнім розумінні цього слова.
Це не визначає, що козацьку раду слід уявляти собі як установу тотожню й подібну установам наших часів. Наш час є доба, коли панує писаний закон. Органи держави, їх права й функції фіксуються в писаних конституціях і тих чи инших формах писаних законів. Організація їх є точна, 'функції, склад, порядок діяння точно визначені в зафіксованій юридичній нормі.
XVH ст. для України є доба звичаєвого права. Пам’ятки писаного закону вже є, але вони до державної організації України мало стосуються. І органи державного управління України під цей час базуються на праві звичаєвім. Що правда, дещо говорили статті з Росією. Але цей сурогат писаної конституції Гетьманщини мало торкається організації діяльности державних українських установ. Зокрема генеральної ради статті торкаються тільки тоді, коли говорять загальними словами про „обрання*[620] гетьмана.
Вся організація державних установ і генеральної ради в тім числі ґрунтується на праві звичаєвому. Установи звичаєвого права не мають тієї стисло окресленої компетенції й організації як установи писаного права, їх функції раз-у-раз не такі виразні й не так ясно відмежовуються вони від функцій инших установ. В основі організації таких установ лежить факт, але такий факт, що незмінно певним способом повторюється й що порушення його викликає протести. З такого факту поступінно повстає звичаєва норма, поступінно утворюється певна установа звичаєвого права й фіксуються, хоч і не так точно як тепер, ті чи инші сторони її організації та діяльности. Фіксацію, незмінне повторення тих чи инших сторін організації й порядку переведення генеральної ради ми бачили в нашім викладі. Так було з складом ради — нг знаємо жадної ради без участи козацької класи. Так було з формою її зборів, порядком голосування й обмірковування справ... Намічалося й певне місце зборів цього інститута (р. Po- сава), то-що. Але установи такого типу як генеральна рада є установи sui generis, установи відмінні від державних органів нашого часу. В нашім викладі раз-у-раз можна було помітити неабсолютну точність ЇЇ організації, боротьбу за склад її, боротьбу за поширення й зменшення її компетенції. Це все не суперечить кваліфікації генеральної ради як установи в юридичнім розумінні цього слова, бо е це установа звичаєвого права. От чому розглядові й характеристиці її й присвячено цю працю історика-юриста.