XI. Аналогічаі інститути — установи у наших народів. Апела у Cпарті. Центуріятні Коміції Риму. Вічові збори у германців і східвіх слов’ян. Конфедерації польських жовнірів. Рада на Запоріжжі. Військові Круги у Донських і Уральських козаків.

Давнє віче східньо-слов’янських земель складається з громадян старшого міста землі та представників від пригородів. Постанови ухва­лювала явна більшість присутніх. „При рівнім розподілі партій, від­бувається фізична боротьба й повторювання зборів, аж поки дійдено буде згоди⁴* ’). Віче вирішує справи війни та миру, обирає князя, ро­бить „рядъ" з ним, творить політичний суд. Збори віча — екстраорди­нарні ⁵9∙ Керують зборами „лутчшіе люди". І тут є аналогічні риси з генеральною радою Гетьманської України.

Ми навели низку аналогій. Шерег формальних ознак у цих інсти­тутів стародавнього права скидається на ознаки генеральної ради. Це дає право історикові-юристові на аналогію, на порівняння. Але не більше. Бо юриста в данім разі має корегувати соціолог. А для остан­нього мусить бути ясним те, що це є установи не тотожні своїм змістом та аналогічні тільки формою.

Акад. М. Грушевський порівнює козацьку раду з інститутом її-ж доби, з „конфедераційними практиками жовнїрськими", які, на думку шановного вченого, могли впливати на саме утворення інституту рад ⁴)∙ Акад. Грушевський каже в данім разі про „zwiqzki", конфедерації регу­лярного польського війська. Беремо опис одного такого „zwiqzku" — 1661 p., що його залишив у своїм,,Pamiςtniku" Ян Паск — на той час польський жовнір'. Конфедерація, що в ній брало участь саме лиш військо, повстала в питаннях, що торкалися тільки війська — виплата платні (основна причина конфедерацій польських жовнірів). Військо зій-' шлося в генеральне коло.,,W ko’e... gcneralnem wielki hoJas pro і kontra". Обрали маршалка, що керував „zwiqzk-OM" і його зборами та „consi- liuri-їв". Перед засіданнями генерального кола справи обмірковувано на колах,,partycular∩ych" (по хоронгвах).

Спільних рис, як бачимо, багато. Не менше й одмін. Адже шляхта, яку можна більше-менше порівняти з козаками на генеральній раді, є ніби-то другорядна частина сойму. Перше значіння є за послами шляхетськими й сенатом. На Україні цього не було. Мала рада й ширшу компетенцію, тимчасом як сойм елекційний лиш обирає короля. Маршалка—спеці- яльного розпорядника — рада не знала. Не знала вона й промов з ви­хвалюванням кандидатів на гетьмана. По-за всім цим цілком можливий певний вплив польських королівських елекцій на ті чи инші форми ор­ганізації ради. Але його не можна перебільшувати. Адже аналогічні установи були у багатьох народів.

Велику і зрозумілу подібність з генеральною радою Гетьманщини мали ради на Запоріжжі. Це цілком зрозуміло. Адже генеза обох орга­нізацій— спільна. Тільки поступінно після 1648 р. Запоріжжя відокрем­люється в окрему організацію. З цієї доби її вищий орган — рада має характер інституту суто-січового. З цього часу можна і порівнювати його з генеральною радою Гетьманщини. Головну одміну між ними вдало підкреслив Н. Сементовський, вказавши, що січова рада була „трохи простіша¹*^{[610] [611] [612]). 1 справді тут вона явище ординарне й не таке урочисте. За Митецьким') рада збирається в Січі не менш як тричі на рік: 1-го січня, 1-го жовтня (свято Покрова) та на Великдень. На раді розподілюють військові землі й вгіддя, обирають й скидають стар­шину, приймають чужоземних посланців [613]).}

Митецький так описує січову раду. „Рада у них відбувається за- всіди за своїм звичаєм після полудня таким чином. Кошовий та вся стар­шина накажуть політаврщикові чи довбишеві взяти політаври та бити в установленім місці, посеред замку та церкви; і як цей довбиш почне в політаври бити, тоді осавул увійде в церкву та візьме одну корогву» поставить її на певному місці біля церкви; а козаки, як це почують, як мога швидко на той заклик сходяться. А як проб’є тричі дрібно, то Кошовий з палицею, що в ній Кошового вся гідність, а суддя з вій­ськовою печаткою, писар з каламарем, осавул з малою палічкою прий­дуть; їм тоді дається пошана політаврсним боєм; прийшовши стануть вони посеред народу без шапок та вклоняться на всі чотири сторони. Потім скаже Кошови[614] всьому військові: що нині, молодці? У нас новий рік, треба нам, за стародавнім нашим звичаєм, розподіл у війську річ­кам та врочищам зробити. 1 потім кидають жеребки, кому що по же­ребку дістанеться, то тими річками та вгіддями володітимуть. 1 по розподілі, всі Отамани та инші старі добрі Козаки розійдуться, а най- дурніший простий народ залишиться. Отоді їм Кошовий говоритиме: що нині, молодці, новий рік настав? може будете ви нову старшину обирати, а старих кого скидати, вашим звичаєм. І якщо вони захтять, щоб ця Старшина у них була, то скажуть всенародньо: ви ще пани добрі, треба вам над нами панувати; після цього Кошовий та вся Старшина вклоня- чись усьому військові підуть по своїх куренях. А коли-ж захочуть Ко­шового та инвіу Старшину змінити, то робиться у них так. Скажуть Кошовому, щоб він поклав своє кошев’я, і цей мусить палицю свою принести до корогви, покласти на свою шапку, і потім, вклонячись всьому військові, має подякувати та піде до свого куреня; і після нього суддя, писар- та осавул те-ж роблять. І коли з них не захотять кого скидати, то всі закричать, щоб свого старшинства не складав; через це він мусить стоять на своїм місці. По скиненню-ж тої Старшини, обирається у них нова Старшина, отаким чином. По вигнанні тої Стар­шини. багато з того грубого простонародства мають поміж себе супе­речні та грубі розмови, з котрого куреня і кого саме обрати Стар­шиною; і як договоряться та вирішать, хто їм потрібний за кошового, то Й підуть чоловіка десять та й більш, найгрубших п’яниць у той курінь, де він живе, і будуть прохати його, щоб він прийняв на себе таку честь. Якщо він своєю охотою не піде, то його по двоє чоловіка ведуть попід руки, а два чи три з-заду пхають, та в шию штовхають, та „ругательно бранять“: йди, скурвий сину, нам-бо тебе треба, ти наш батько, будь нам паном. Цьому хоч і не дуже хочеться, проте має йти; і як прийде в раду та всьому військові буде до вподоби, то і палицю йому в руки давати будуть. Тільки той новообраний Кошовий. їх давнім звичаєм, двічі не бере палиці, в руки і як утретє йому подадуть та каза­тимуть йому, щоб він був їм за старшину, і політаврщикові накажуть бити в політаври на честь його, то він мусить прийняти, і тоді знов його вшановують. Деякі з цього народу, старі Козаки, землею, якщо-ж у той час. буваз дощ чи яка негода, то і гряззю, його голову мажуть; а потім суддю, писаря та осавула приведуть, якщо старих нікого немає і вони всьому війську будуть до вподоби, то і їм таку честь роблять як Кошовому" ’). Скинення старшин з урядів відбувалося так: „стануть курені з куренями зговорюватися, кого треба їм скинути за яку-нибудь провину, чи по злості своїй, геть з старшинства, і як умовляться куре­нів з десять, кого їм скинути треба, Кошового, чи суддю, чи писаря, чи-ж осавула, то навчать п’яниць, щоб вони пішли та взяли літаври та вдарили-б у раду. П'яниць декілька чоловіка підуть по літаври, а ці політаври лежать на базарі, де у них зорю б’ють, по два стовпи, що біля них злодіїв прив’язують, і як ці п’яниці ці політаври візьмуть та при­несуть до церкви, де у них рада завсіди буває, та ті-ж п’яниці в ті по­літаври ударять раду, та б’ють в політаври поліном чи будь-якою иншою палицею, бо політаврені палиці завсіди у довбиша бувають. Як цей політаврений бій почує довбиш, то прибіжить до своїх політавр і почне у цих п’яниць питати: нащо вони б’ють? І вони йому скажуть: бий раду, скурвий сину, — то цей довбиш буде бити, а якщо не буде, то його тут-же поліном приб’ють мало не до смерти. І як ця рада почне збиратися та людей збільшуватися, то прийде військовий суддя, писар та осавул, і стануть посеред ради і вклоняться на всі боки; а стоять на раді без шапок. І почне Кошовий говорити: нині, молодці, на. що рада у вас скликана? То п’яниці скажуть: на те, батьку, щоб поклав-би своє Кошов’я, ти бо нам нездатний, чи яка невправність велика — тим доводять, та скажуть: що треба суддю, чи писаря, чи осавула скинути, бо вони, не гідні діти, військового хліба наїлися. І на цю раду та незвичайний крик зберуться всі Козаки. Вони-ж мають у військові своїм на дві ча­стині розподіл та звуться одні курені верхні, а инші нижчі. Инколи бу­ває всяко, що одна сторона бажає, щоб Кошового чи Старшину ски­нути,— а друга не бажає; і за це у них поміж себе зчиниться сварка та бійка, і як бійку почнуть, то Старшина вся піде з ради, по куренях, а в цей час бійка буває поміж ними велика, де й до смерти один одного вбивають; як надто розійдуться, то не тільки людей, але сильна сторона почне курені ламати, та инші їм великі образи та руйнування чинити; і яка сторона пересилить, чи переспорить, то з тої сторони Кошового та пишу Старшину вибирають чи знов старих наставляють. На цій-же раді буває так. Хоч у цього війська і бійки поміж себе не буде, тільки велика суперечка та сварка буває, то за ці їх сварки Кошовий та вся Старшина покладуть своє начальство та йдуть до своїх куренів; а у них між цією сваркою, суперечкою з одного боку приведуть Кошового, чи яку иншу Старшину, нового кого настановляти, а противна сторона не буде того хтіти, то ті в рад/ його не впускають; а инші, які його в раду привели, з-заду в шию пхають, як у них і завсіди робиться. Отож буває, що йому роздеруто убрання, і волосся все вищипають, а н і старшинство й не настановлять, бо та сторона, що не бажає, може бути, що й дужча буде; і чия сторона буде дужча, з того боку будуть Кошо­вого і иншу Старшину обирати. А якщо в цих радах обидві сторони погодяться, то все їх військо закричить: покинь, негідний сину, своє ко­шов’я, вже ти кошового хліба наївся. Або скажуть: „що ти, скурвий сину, нам не придатний⁴*. Чи яку знають невправність, то тим і доріка­ють; отже цей Кошовий мусить на свою шапку покласти палицю та принести до корогви, і вклонитися всьому військові, й подякувати та йти до свого куреня скоріше, боючися, щоб його не забили, і казати- тоді нічого не наважується- А потім суддя свою печатку, писар кала­мар, осавули маленьку палічку. поклавши на свої шапки та принісши до корогви, теж поклоняться всьому військові та роблять отак само як Кошовий, якщо їм хто потрібний, чи хоч і всі непотрібні будуть, то теж усе чиниться, як вище наведено*⁴ ')•

Еволюцію соціяльного характеру й ролю січової ради нещодавно докладно та яскраво схарактеризував проф. М. Слабченко в монографії про „Соціяльно-правову організацію Січи Запорозької*⁴. З неї ми ба­чимо і на Запоріжжі зрештокГ зростання соціальних нерівностей та про- тивенств і поступінний занепад впливу й значіння Запорозької ради, бо значні козаки і старшина й тут „в XVIII в. відсунули раду на дру­гий план. Hanp., р. 1760 на виборчій раді вибирали в військові судді тільки старики й отаманія. Траплялися випадки, коли рада залежала від самісінької лиш отаманії й стариків. Так р. 1745 справу „о грани­цах⁴⁴ військова рада могла сяк-так розвязати тільки „по обьїкновенію войсковому, куренныхъ отамановъ и стариковъ избравши’⁴, а сама на те була незугарна. З отаманією й стариками зайшло так далеко, що 1767 р. в виборці по всіх куренях пройшли отамани, а до Комісії, як виявилося, обрано тільки старшин’^{4 ?}).

У січовій раді, в її компетенції й порядкові зборів є звичайно ба­гато спільного з військовою радою Гетьманщини. Адже справи зовніш­ньої політики, обрання вищих урядів притаманні обом установам. Знов-же й сила побутових дрібниць порядку зборів — бити в літаври (чи бубни), класти одмовляючись від уряду клейноди на шапку на землю, кілька- кротно одмовлятися від уряду... усе це — риси спільні. Але є й багато одмін. Отже рада на Гетьманщині — явище екстраординарне, на Запо­ріжжі— регулярне, обов’язкове в певні терміни. Компетенція Січової ради охоплює й господарчі справи запорозької організації, й судові. І порядок її зборів „простіший**⁴ не такий урочистий, більш демокра­тичний. Таке поводження з старшиною, як на Запоріжжі, на Україні- Гетьманщині, певна річ, було неможливе.

Дуже подібним до української козацької ради був у Донських російських козаків інститут відомий під назвою „Войскового Круга’*. Розповімо про нього виписками з спеціяльної роботи про цю установу С. Сватікова³). „Місцем зборів Військового Круга, пише автор (з 1549 до 1917 р.) був головний майдан столиці Війська, біля каплиці, а згодом коло церкви. З отаманового наказу скликали („сбивали”) Круги війсь­кові „есаули*⁴, їхній-же обов’язок був підтримувати лад на Крузі, нака­зувати, карати тих, кого було визнано в Крузі за винного та взагалі виконувати доручення отамана й Круга в справах поліції й юстиції.

¹) Op. cit. С-С. 40—42. Аналогічно Мнллср-ь, Извістіс о Запорожских* коэа- кахъ, с.с. 420 42?.

^a) М. Слабченко, Op. cit., с. 340.

^s) Донская Літопись. № 1, с.с. 169—265. „Донской войсковой кругь".

ЗЯ

Вони-ж на вимогу Круга приводили туди осіб, що їх Круг хтів бачити перед собою. Ставши в коло, Військо звільняло посередині вільну площу, т. зв. „майдан[615], на який »урочисто виходила вся військова влада з ота­маном на чолі, що ставав під військовою корогвою посеред майдану. Есаули військові наказували всім мовчати (повна подібність з україн­ською генеральною радою; згадаймо за оповідання російських послів про раду 1654 р., де також військовий осаул наказував усім мовчати. Я. O.). Потім отаман викладав у короткій промові головні обставини справи. У кінці її він або пропонував певну постанову, якщо її було підготовлено попередньою згодою з отаманами (старшинами), або-ж, якщо справа була сумнівна, пропонував обміркувати. (Нотуємо попе­редню нараду з старшиною. Я. O.). Запропонувавши пропозицію ухвали, отаман питав: „любо-ль, не любо?" Круг звичайно відповідав „любо". Взагалі-ж бували короткі формули для відповідів, які й пропонувалися: „любо", „не любо", „вь куль да въ воду", „Богь помочь", „Сь Богомъ", то-що. Але в важливіших і сумнівних випадках есаули перевіряли голо­сування, питаючи голосно на всі боки: „все ли так соизволяют". (Знов-же так було й на раді 1654 р., де це робив Переяславський пол­ковник П. Тетеря. Я. O.). І Круг стверджував свою ухвалу. Формула звертання до Кругу була така: „Атаманы — молодцы и все великое Войско", або „Господа атаманы и казаки и все войско Донское". Учас­ники Круга стояли на ногах і поскидавши шапки з пошани до місця й часу. Говорити міг кожен, хто забажає, але для цього мав він вийти на майдан" ^,).

Компетенція Круга, як каже Сватіков, була така: „Військовий Круг вирішував усі справи, що стосувалися до Донської республіки. Спра­вами закордонними були і оголошення ві^ни й замирення, надіслання допомічного війська на службу цареві, спілка з суміжними народами, приймання послів й відправлення посольств і грамот до Москви і до сусідніх народів, видавання закордонних пашпортів („войсковыхъ про- Ъзжихъ грамоти") і уповноважень та наказів („войсковыхъ правыхъ писемъ")²).

Круг Війська Донського справді ухвалював військові походи. Отже р. 1637 „Старшини та Атамани Донські з’їхалися на Манастирськім Яру з силою свого війська, та зібравшися в круг прирадили, щоб іти спільно з Запорозькими Козаками на Озів і його здобути" ^a)... Ще така діяльність круга: у вересні 1670 р. посланець од гетьмана Д. Много­грішного козак М. Самуйленко оповідав у Приказі „Малые Росіи" про обставини й події його перебування у Донських козаків підчас повстання. „В Панщине, казав він, у... Стенки с козаками был круг, а в кругу де он Стенка BCtMb вслух говорил-»»: атаманы де молодцы. Куда мы пойдем отсюды, на море ли по Волге или к иному царю служить? I в кругу старшина сказали ему Стенке і всім казакам, что они иному царю служить не хотят, а пойдем де мы вс! на Волгу, на бояр і воевод". Це й ухвалив козацький круг^,). Обмірковується р. 1705 справа повстання проти царського уряду ²)∙ Приймаються посольства. При цім у наказах московським посланцям середини XVII ст. російський уряд вказував, іцо не вони мають іти на круг, але вимагати, щоб козаки йшли до них і тут зробили круг. Це, приміром, мав вимагати московський посланець у квітні 1649 р. Ст. Карцев. Йому наказувалося „стояти о томъ го­раздо" і не слухати донських отаманів, якщо вони покликуватимуться на „прежній обычай"³). Те-ж саме бачимо й в березні 1653 р. в наказі Парамону Золотарьову *). „Найважливіші зовнішні відносини Війська були відносини до Московської держави і в цьому питанні Круг не раз вирішував, які будуть взаємовідносини колонії до метрополії"*). Так само — аналогія генеральній раді хоч проте в Донському Крузі були це випадки конкретнішої, поточної політики, бо писаної умови з Ро­сією Дін не знав і Круг ніколи такої не розглядав і не ухвалював.

„Суверенний у справах закордонних Круг у рівній мірі був зверхнім органом Війська у галузі внутрішнього управління й суду. Круг обирав усю адміністрацію війська: військового отамана, військових есаулів, „вій­ськового дьяка", „військового толмача" й „подтолмача" ⁶)... (тоб-то вищу старшину; це, як ми бачили, робила й генеральна українська рада. Л. O.). „Терміну для посад не було. Зокрема військові отамани раз-у-раз пере­обиралися чимало років поспіль, але що-року бувала церемонія переоб­рання, щоб отаман відчував свою залежність од Круга"⁷). (Це вже одміна від порядків українських на Гетьманщині й норма аналогічна порядкам ради Запорозької). „При обранні отаманів, що-року, здебіль­шого на новий рік, старий отаман клав свою „насіку" на землю чи на стіл (теж подібність. Л. О.) по середині Круга й, вклонившися на всі чотири боки, відходив геть. Обраний на отамана знову брав „насіку" з рук військових есаулів і, теж уклонившися на всі чотири боки, ставав під військову корогву. Тоді почесні старики, старшини накривали його своїми шапками і потім піднявши його на руки, козацьким звичаєм, підкидали" ^β).

Инші справи компетенції Донського Круга були такі: зносини з Московським патріархом у справах церковних, дозвіл на будування церков, дозвіл на заснування нових станиць, розподіл субсидії — платні

') Древлехранилище РСФСР. Книга № 9, Малор. Приказа, а. 170. ’) Чтенія... 1846. № 4. с. 81.

^,) Руск. Исг. Библіотека. т. XXIX₁ с. 84 й слід.

«) Ibid.. с. 614. -

ⁱ) C. C ватиковъ, op. cil.. с. 182.

^c) Ibid., с. 183. ^,) lbid.₁ с. 181. *) Ibid.. с. 185.

козацтву від центральної о Російського уряду’)... „Зрештою Круг був не тільки законодавчим та вищим адміністративним органом, він також і судив громадян Війська за політичні злочини, усі без вийнятку, і най­головніші з карних"... „Суд по найважливіших карних злочинах належав Кругові й до нього на суд звідусіль надсилали обвинувачуваних у зраді, полохливості, забийстві, грабіжництві та насильстві"²).

Рисою одмінною від козацької ради України-Гетьманщини було те, що збори Круга (часті у XVII ст.) відбувалися завсіди у певному місці — столиці Донського Війська. Отже був передусім Круг „зборами Головного Війська, тоб-то мешканців головного міста"³). Це більше ски­дається на січову раду. Та й взагалі треба сказати, що до останнього інституту Донський Круг більш подібний. Як він, це інститут „прості­ший" за генеральну раду, збори його часті, постійні, не такі екстраор­динарні, коло компетенції ширше й охоплює питання поточного управ­ління й суду краю.

Шляхи історії цього інституту в XVIU ст. аналогічні українській генеральній раді й раді Запоріжжя. С. Сватіков, автор праці про Дон­ський Круг, учений цілком не марксівського типу (саме слозо марксист він зневажливо бере у лапки), все-ж-таки примушений визнати, що за причину занепаду Кругу були економічні суперечності серед Донського козацтва і „соціальний антагонізм різко виявився в останній чверті XVII ст. Ця доба насичена боротьбою двох партій, що визначилися у Військові й його висловникові — Крузі. Це була партія т. зв. Москов­ська; друга партія здобула випадкову назву „раскольничьей". Остання чималою мірою складалася з „голодьбы", з пролетарського „нового" козацтва з „молотчихъ людей". Ця група Донської людности склада­лася з „новоприходцев-ь", утікачів-невільників, стрільців, старовірів, з тих, кого примусили тікати на Дін кріпацтво, „лихіе бояре", приказна неправда та релігійні утиски" [§§§§] [*****]). Соціяльно-економічні інтереси старшини „починали вже відокремлюватися від інтересів Донської громади. Пере­хід від ловецтва до скотарства, а згодом до хліборобства; накопичення багатств у руках старшини, користування з невільної й найманої праці для охорони табунів і отар, для оброблення землі, для персональних послуг; захоплення земель військових та станичних; брання відсотків за позичений рядовим козакам капітал, — усе це утворювало для старшини особливе становище серед колись єдиного козацтва. Намагання стар­шини стати незалежною від козацької маси, бажання забезпечити оброб­лення своїх земель примусовою працею кріпаків, бажання чести відпо­відно до соціального становища,— усе це примушувало козачу старшину мимоволі оглядатися на Москву, зідхати по дворянській гідності, по ти­тулах, по праві володіти кріпаками" ^s).

Через усе це рада старшини („Совіть Старшині/¹) зміцнювалася і тут. Юридично ця установа укріпилася р. 1722 в формі „Сбора стар­шині/[†††††] у Військовій Канцелярії *). Круг збирається все рідше. Усі об­рання у Крузі в XVIIl ст. були справжньою фікцією, бо все наперед вирішували отаман і „Сборъ старшин[‡‡‡‡‡]^{4 2}). Наприкінці XVIII ст. „Кру­гові... нічого було робити... З Круга ставав лиш симбол народо­правства¹⁴ *).

Давня Донська установа існує і в XIX ст. Року 1810 наказано, щоб „Військо Донське на спомин високомонарших милостів йому наданих і далі робило давнім своїм звичаєм церемонію один раз на рік, у день Св. Олександра Невського, збираючи військовий Круг (вино- сячи регалії) та читаючи у цьому Крузі височайші грамоти-привилеї за добру службу Військові надані¹**). Увесь цей час — XIX і XX в.в., перед революцією, що скасувала військовий устрій Донщини, Круг мав характер звичайного військового параду^ь).

Про круг уральських козаків маємо свідоцтво в книзі А. Левшина „Историческое и статистическое обозрініе Уральских* казаков*⁴⁴. Птб 1823^s). Автор покликується на свідчення старих козаків, що за його часів пам’ятали ще давні порядки. Уральські козаки в XVII, XVIII ст. „у внутрішньому управлінні довго являли собою рід республіки: ^ca ми обирали й скидали отаманів та старшин своїх; сами карали смертю обвинувачених та всі справи розвязували на майдані на зборах всього війська чи „в* кругахт/*, що на них, як на віче, скликано їх дзвонячи у дзвін, і що без їхньої згоди отаман нічого важливого чи громадського розпочати не насмілювався. Ось що оповідають про ці круги старики. Скоро лині бувало надійде який-небудь наказ, чи повстане яка-небудь спільна військова справа, то на дзвіниці соборної церкви б’ють на спо­лох або повістку, щоб усі козаки сходилися на збірне місце до Вій­ськової „Избы⁴⁴ чи Приказу..., де чекає їх військовий „атаман*⁴⁴. Коли збереться чимало народу, то отаман виходить до нього з ізби на ґанок з срібною позолоченою булавою; за ним з жезлами в руках „ясаулы⁴*, які одразу-ж ідуть на середину зборів, кладуть жезли та шапки на землю, читають молитву та вклоняються спочатку отаманові, а потім на всі боки козакам, що їх оточують. Після цього беруть вони жезли та шапки знову у руки, підходять до отамана, одержують від нього на­кази, повертаються до народу і голосно вітають його такими словами: „помолчите, Атаманы молодцы и все великое войско Яицкое“. Нарешті, оголосивши справу, що для неї скликано збори, питають: „любо ль атаманы молодцы?⁴* Тоді з усіх боків або кричать „любо⁴⁴, або почи­нається ремствування та крики „не любо". В останньому разі отаман сам починав вмовляти незгідних, пояснюючи справу та перераховуючи користь від неї. Коли козаки були їм завдоволені, то вмовляння його

час^о впливало; в противному разі ніхто не слухав його і воля народу виконувалася" ’)• Тут опис вельми подібний до опису Донського військо­вого круга. Це мабуть тому, що уральські козаки* в галузь козаків дон­ських і порядки їх могли бути тотожні. Не дурно Ріґельман завважує, що козаки всіх російських військ (Донські, Уральські, Сибірські, Терські, то-що) „между собою весьма сходно о себЪ разсказываютъ" ’). Проісну­вав військовий круг в уральських козаків до повстання Пугачова; після чого круг було скасовано.

Без сумніву, військовий круг російських козаків має багато спільних рис з радою на Гетьманщині. Але ще більше з радою січовою, бо, як і вона, це інститут, за виразом Сементовського, „простіший".

Треба гадати, що всі названі організації мають багато спільного і в причинах походження і в причинах аналогічної структури з україн­ською генеральною радою. Адже в своїй генезі це є органи степових вільних здобичників, згодом своєрідної демократичної військової класи. Рада і в городовій Україні і на Січі, і в російських козаків — вищий ор­ган козачої організації.

Шляхи розвитку цього інститута в XVII—XVIIl ст.ст. були аналогічні. На Україні він швидше виродився. Докладніше про причини занепаду гене­ральних рад говоримо далі. Тут-же зазначимо лиш, що цьому в одміну від ради Запоріжжя й кругу російських козаків, сприяло державне становище УкраїниТетьманщини, що вимагало складної зовнішньої політики, до якої рада козацька була нездатна. Це була держава з чималою тери­торією, отже збирати раду було важко. Економіка Гетьманщини була складніша й ступінь економічного розвитку вищий за степові Січ і Дін. До того-ж тут були міцніші рештки давніх клас, феодальних інститутів — манастирське та шляхетське землеволодіння. Адже перше з них не знало навіть, хоч-би тимчасового, розкріпачення селянства. Все це призвело до ранішого й різкішого соціального розгалуження, різкішої класової боротьби... Все це відбилося на ранішім занепаді козачої ради на Україні-Гетьманщині. Але аналогічний процес, тільки повільніше, тільки не так помітно йшов і на Запоріжжі, де кінець-кінцем наприкінці XVIII ст. радою керує група заможнішого козацтва, й на Дону, де круг заступає правління старшини.

Чимала кількість однакових рис ради з кругом донських козаків ста­вить питання про можливість того, що та чи инша сторона запозичила цей інститут. Категорично твердити це неможливо, не можна мабуть навіть гіпотетично це припустити, оскільки жадних доводів немає. Можна, ма­буть, казати лиш про можливість запозичення окремих рис інституту. Це — цілком припустимо, бо всі російські війська походять від козаків донських, а ці були в постійних зносинах з українським козацтвом,

’) с.с. 19- -23.

³) Исторія о донских* козаках*. Чт. М. О-ва 1846, № 3. с. І. та були й певні українські елеьфнти на самім Дону. Запозичення таке могло бути обопільне, але найпевніше, що йшло воно з України, з її давнішою й міцнішою козацькою організацією ’).