XII. Судові оплати й витрати.

Пересуд — оплата за розвязання справи по суті;.платила пересуд сторона, що справу виграла. Значіння пересуду й розмір його. Пам’ятне, як спосіб зафіксувати в пам’яті копняків ту чи иншу важливу, на погляд зацікавленої сторони, судочинну дію.

1. Копне право знало два види судової оплати: пересуд і пам’ятне, а) Пересудом звали плату громадському судові за справу, що її він вирішив. Це ніби була встановлена подяка грошова за працю суддів.

Hanp., представники громадського суду, одказуючи суд свій копний на Луцькому уряді в справі покрадення стіжка жита Кай­мові Трушківському, між иншим, зазначали: „декретом своїм... уся копа за покрадення жита на всім селі Козині Климові Трушків­ському... 40 кіп грошей Литовських сказали і присудили... од чого і пересуд всему суду копному єсть заплачон"^[1277]). Ми бачимо, що громадський суд справу розвязав по суті і за це йому заплачено було пересуд.

Висновок звідсіля такий: коли громадський суд справи не закін­чував, пересуду йому не давали. І ми бачимо, що справді це так і було.

Hanp., у відомій уже нам справі Ґотарда Ходорковського з Андрієм Кенсовським, коли Кенсовський, зібравши сам копу, розпитував на ній, чи справді копа попередня, що її збирав Ґо-

тард Ходорковський, на його підданцях присудила яку суму, то копа ніби так повідила: „тогди нічого певного п. Кготарду не при­судила, бо ся, не скінчивши, розірвала, а і пересуду в тот час не брала, бо... коли п. Кготард пересуд хотів дать — два червонії золотії указував, они... мовили, іж нам даси моне­тою, если ся што прийдеть ).

В иншому випадкові Богданові Княгининському, возному по­віту Луцького, Іван Попович з с. Сильна на запитання возного, чи копа що присудила людям пана Чаплича за коні на людях кн.

З наведеного ясно, що тільки розвязання справи по суті давало підставу громадському судові брати пересуд.

Але пересуд не ввесь ішов громадському судові: половину його віддавано урядові.

Hanp., у справі покрадення збіжжя Семенові Свиді, копа шкоду до Богдана Яцьковича „приложила і платить за тое збіжжя шість кіп грошей присудила, пересуд взявши, водле о б и- чаю своего копного, одложивши половицю на вряд, а другую половицю межи себе, купи, розділ и ли"¹). В згоді з цим і Литовський Статут в спеціяльному артикулі про копу, кажучи про одказ суду копного урядові, додає; „і половицю пересуду вряду дати'“).

Але поруч з оддачею половини пересуду урядові, ми бачимо ви­падки, коли громадський суд одсилае половину пересуду панові винного чи його урядникові.

Hanp., у відомій уже нам справі подрання бджіл у пущі Го- подарській представники копи, одказуючи на Слонімському уряді суд свій копний, між иншим, говорили: „сказавши єсьмо на нім (Мартину Мишковичу, бортнику п. Шостака) тую суму пенязей, до себе єсьмо половицю взяли, а половицю до вряд- ника п. Шостакова... Абрама односили.. п. Шостак... оний пересуд, которий били єсьмо до врядника его оддали, од врядника взявш и,... повідав" ^ь)...

Давання пересуду панові винного встановлено було звичаєм копним.

Hanp., зем’янин Фабіян Матясович, скаржучися на уряді на Федора Шолуху, що копа, яку Шолуха скликав, ніби то неспра­ведливо присудила шкоду на Його підданому Лаврінові Мусі, між иншим, додав, що йому, „п. Фабіяну, штоби надлежало, вод- луг обичаю права, пересуду не давали"⁶).

Певне, іцо одночасово і урядові, і панові половину пересуду не давали. У свойому місці вже зазначено було, що належний панові пере­суд громадський суд віддавав урядові тоді, коли пан під різними при­водами ухилявся брати його ^,)∙

Хто-ж повинен був платити пересуд? Той, хто вигравав на громадському суді справу.

Hanp., у справі покрадення спіжарні зем’янинові Берестей­ського повіту Матвієві Степановичеві Вовковицькому громадський суд „тую всю шкоду на... Грицю Побатьковичу... сказали і во всім тім его винним учинили. На што пан Матвій Bobko- вицький всій копі і пересуд дав"^{[1278] [1279] [1280]).}

З наведеного ясно, що пересуд платив не винний, а скривджений, на користь якого справу вирішено.

Але не тільки справу міг виграти скривджений і, значить, пересуд платити; справу міг виграти і винний, і теж пересуд платив.

Hanp., ми вже знаємо, що в справі покрадення пшениці- яриці з двору Саковщини громадський суд приложив платити ту шкоду до Івана Кореня за те, що він не поставив на суд свого молодця Колишка. Але, почуваючися в невинності своїй, Корень скликав копу й на ній довів, що підданий з Невлич Черленик продавав якусь пшеницю •* ярицю; Черленик до одної четверти при­знався. „Купа... наказала на тім Черленику за бочку яриці так, як і на Кореню присужоно, на чім і пере­суд взяла копа половицю, а половицю до підстаростого Іванського... приносили, которий не брав, не відать для чого. А так ми, вряд (замку Слуцького)...Івана Кореня учинили віль­ним... і половицю пересуду Корень маєть дать під­старості Іванському"’).

Виходить, отже, що пересуд платив той, на чию користь справу вирішено було, не зважаючи на те, чи це був скривджений, чи винний. Пересуд платили зараз-же, не сходячи, мовляв, з місця.

Hanp., у справі покрадення коня бояринові Петрові Єнелеви- чеві громадський суд присудив, щоб „боярин... Івашко Остапкович за того коня боярину... Петру Єнелевичу грошей кіп осмь литов­ських заплатив і оддав. За которий всказ наш копний тот Петро Єнелевич і пересуд нам, всім мужам копним, оддав і заразом заплатив"*).

Ми бачимо, що пересуд заплачено було зараз, і це зрозуміло, бо не збиратися-ж громадському судові иншим разом навмисне на те, щоб одержати пересуд і поділити межи собою! Окрім того, з наведеного вислову „за всказ наш копний...

Неплатіж своєчасно пересуду ставив під сумнів самий всказ суду копного.

Hanp., ми вже знаємо, що возному Янові Варлаховському по­ставлено було в провину, що він в свойому реляційному квиті неправдиво ніби-то зазначив про те, що копа присудила Ґотардові Ходорковському певну суму грошей на підданих Андрія Кенсов- ського. Гродський суд призначив перевести на місці шкрутинію. І от на шкрутинії представники села Добренева, між иншим, опо­відали: „ми всі... почали єсьмо тую справу в шкоді пана Кготардовій судить, яко ж... присудили за всі шкоди на Славогощани кіп осмдесять сім і грошей пядесять, на чім... і присягу підданим п. Кготардовим наказали били, ніжли... тії підданії п. Кготардові не присягали і пе­ресуду нам од пана Кготарда на тот час, якось ми осудили, не дано... Аж нам оддано дня сьогоднішнього" ^,)∙ Яке-ж значіння мав платіж пересуду?

Фінансовий бік, плата за працю суддів—нам зрозумілий. Ми хо­чемо звернути увагу лиш на те, що заплаті пересуду надавали значіння безперечного скінчення справи: заплачено пересуд, значить справу скінчено, вирішено.

Hanp., у щойно згадуваній справі Ходорковського з Кенсов- ським гродський суд, узявши під сумнів вирок копного суду, на­казав скривдженому знову в тій самій справі копу збирати й пе­ресудити справу. Проте копа зреклася вдруге справу пересуджувати через такі міркування: „вже од того всказання своего пе­ресуд, собі належний, взяли і до вряду половицю одіслали, а вряд, вислухавши суду копного, пере­суд узяв"^[1281]).

Ми бачимо, що за центр ваги копа вважала взяття пересуду, а це й собі свідчило за те, що справу справді вирішено було.

В иншому випадкові, Богдан Яцькович, на якому громадський суд, за невихід його на копу, присудив шкоди, сталиї Семенові Свиді, зустрівши одного з копників, — Сидора Тишкевича, запитав: „для чого ти пересуд взяв"^[1282]), даючи цим запитанням зро­зуміти, що він хотів закинути купникові, чом він його за вин­ного взнав.

Звідсіля — брати пересуд чи не брати його — все одно, що прису­дити чи не присудити що на кому.

Вище ми вже наводили приклад, як Санець Чоботар на за­питання возного Богдана Княгининського, чи присудила що копа на Домашівцях людям пана Чаплича за покрадення коней, відповів: „нічого єсьмо на Домашівцях неприсужали і жад­ного пересуду не брали**^[1283]).

Ми бачимо, що вислови не присужали і жадного пере­суду не брали — вжито як синоніми.

Який-же був розмір пересуду?

На це акти дають певну відповідь: десять відсотків з присудженої суми.

• Hanp., представники копи, одказуючи на Словінському уряді

суд свій копний у справі підчерчення сосни бортної на ґрунті п. Володимира Заблоцького, між иншим, зазначили: „за дерево бортное... всказали есьмо на підданих... с. Іванкович запла­тить копу грошей... пересуд на вряд, мні... підстаро­ст о м у Словінському, то єсть грошей 3 оддали, а собі З гроші взяли"¹).

Коли скласти докупи обидві половині пересуду, матимемо (З -J- 3 =) 6 грошей, а шість грошей, це β IO⁰Z₀ од копи — себ-то 60 грошей.

У чеському праві судові оплати мали різні назви, причому най­ближчою до пересуду було — присудив. Іречек каже, що „як кому було присуджено право, називався податок такий — присудив" ^a)<

Можливо, що присудив перероблено після в пересудив; а потім скорочено в пересуд.

Судові оплати були відомі ще Руській Правді⁸), але там вони мали загальну назву — судові уроки — і платили їх як скривджений, так і винний^{[1284] [1285] [1286] [1287]).}

Згодом, р. 1509 устав королівський про пересуди для- Великого Князівства Литовського скасував брання пересуду з винного і залишив тільки пересуд з того, на чию користь вирішено справу, причому роз­мір пересуду, як і раніше, був 10% з присудженої суми. Там ми чи­таємо:

„хто коли на ком чого ищет, а не доищеться ничого, тогдьі тот, на ком искано, а не доискалося, не маеть дати жадного пе- незя пересуда; нижли естли хто на ком чого будеть искати, а дои­щеться правом, тогды тот, хто чого доищется, маеть дати пере­суда от рубля десять грошей, от 10 рублев — 1 рубль грошей, а от ‘ 100 рублев 10 рублев грошей"⁶).

Литовський Статут 1529 р. теж установив, що „воеводы и старосты и врядники... не мають пересуду брать от жадних речей, только от пре- зысканья десяти грошей — грош"^β), себ-то зберіг 10% з присудженої суми, але Статут р. 1566 понизив пересуд до одного гроша з копи⁷), а Стат. р. 1588 підвищив лиш до 2 грошей з копи, додавши, що пере­суд має брати суд „за працю свою"®).

Отже, розмір пересуду, що його брав громадський суд, не пого­джувався з розміром пересуду, що його брав гродський суд, за Стату­тами рр. 1566 та 1588, хоч копне право та Литовський Статут усіх трьох редакцій сходяться в поглядах на питання, хто повинен був пере­суд платити. ₍ 1

6) За другий вид судової оплати було пам’ятне.,

З першого погляду пам’ятне наче нічим не відрізнялося від пере­суду: це була ніби инша назва пересуду, і бралося воно з того, хто справу на громадському суді вигравав.

Hanp., у справі покрадення жита з стіжка Іванові Погост- ському громадський суд р. 1629 січня 15 дня возному повіту Пин- ського Жданові Горбачевському оповідав, що „копою шкодника... нашли... Івана Силюжича, которий вже не першую шкоду чинить і єсть чоловіком... підойзреним... і за него ніхто і присягати не хо­тів... і ми єго копа дошедши... єму каразнь дали... ведле звичаю нашого копкого, що все п. Погостський мною... єнералом і стороною шляхтою, свідчив, і пам ятное копі на тім Д а в“ ¹)∙

В иншому випадкові, у справі, кому належить спірна нива, околичні старці оповідали: „можеть... тому бити зо днанацять літ. на тій ниві покрадено було ріпу... Остафія Малинського: тогди... громада опит чинила і, того ліком дошедши, же од с. Брехова ста­лася шкода... вся громада взгідне всказала на селі Брехові... п. Ma- линському осм мац ріпи, нашто і пам’ятноє есьмо взяли. А потім... тому кілька літ на тій же ниві покрадено чотири копі пшениці; тогди... зібравшися громада, опит чинила і, того ліком дошедши, слід до Брехова під самим селом нашли... і, приложивши вину, всказали єсьми на всім с. Брехові осм кіп пшениці, на што і пам’ятноє єсьми в з я л и“ ^а).

З наведених прикладів ми бачимо, що, вирішивши справу по суті, громадський суд бере на тому пам’ятне — себ-то чинить так, як і в ви­падках з пересудом. Виходить, що пересуд і пам’ятне — терміни, що ви­значають те саме розуміння — плату судові за працю його над вирішу­ванням справи. Але це не так.

Коли з прикладу про спірну ниву Малинського не досить ясно, за що саме заплачено було пам’ятне, то з справи покрадення жита п. Погостському ми бачимо, що возний Ждан Горбачевський у сво­йому квиті про це говорить, що коли він ішов на копу, то „потка- лем, каже він, неподалеку од... Погоста копу всю, людей немало згромадженую, ідучих там же із тої копи з різних сіл мужове... ви­ступивши, повідили“... Після того, як копники розказали возному за те, кого вони знайшли винним і як покарали, акт додає: „што все п. Погостський мною, єнералом, і стороною- шляхтою свідчив і пам’ятноє копі на тім дав“³).

З наведеного ми бачимо, що возний спізнивсь на копу — він зустрів її, коли вже вона розходилася, скінчивши справу; і от копники возному розказують усе, що на копі діялося. По скінченні оповідання скривдже­ний возним і стороною освідчив все це — себ-то звернув на це його увагу, а копі за це пам’ятне дав. Виходить, що пам’ятне тут заплачено було копі за те, що вона перед возним визнала, як справу було вирі­шено, а возний це все на свій квит списав і на уряді зізнав.

Ну, а як-би возного не було, то копники одержали-б од скривдже­ного пам’ятне?

На це дає нам відповідь справа з нивою Малинського, що її ми навели вище. Там ми бачили, що копники за скількись років розказали

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIH, № 265.

Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, № 73.

*) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIlI, № 266; подіб. там-же, № 176, 224.

про копи, що відбулися в справі покрадення а спірної ниви одного разу ріпи, а другого пшениці. З оповідання копняків не видно, щоб на тих копах був возний і щоб копники одказували суд свій у тих справах урядові, а обидва рази копа пам’ятне взяла. Значить, пам’ятне платили аа те, щоб копники пам’ятали, затримали в своїй пам’яті все, що дія­лося на копі. 1 ми бачимо, що навіть аа дванацять років, як от у справі спірної ниви Малинського, копники виконали свій обов’язок — пригадали, в якій справі відбулася копа й як вона вирішила справу.

Отже, пересуд і пам’ятне — це не ті самі судові оплати: пересуд платили за працю копників над вирішуванням справи, а пам’ятне платили за те, щоб копники пам’ятали про справу й, коли треба буде, розповіли про ню.

Що справді пам’ятне й пересуд різні терміни для означення різних видів судової оплатц, видно з акту, де обидва ці терміни стоять поруч, як різні розуміння.

Hanp., у справі покрадення Янові Тивинському й підданому його Шанкевичеві худоби, коли на громадському суді виявилося, що підданий п. Петровського Грицько в корчмі говорив, ніби Ждан з села Якимович мав покрасти ту худобу, а Грицько на копі до того не знавсь, то скривджений Тивинський хтів присягнути, „так же пам’ятнеє і пересуд дати готов бил, ніжли того копа... брать не хотіла"¹)-

Але пам’ятне платили не тільки в справі, що її по суті розвязав громадський суд. Пам’ятне платили й т*оді, коли справи не вирішували по суті, а коли зацікавлена сторона ту чи иншу судочинну дію хотіла зафіксувати в пам’яті копників.

Акти дають вказівки, що пам’ятне платили:

а) На тім, коли хто на копу не ставав.

Hanp., у справі погоніння бобрів панам Дрезденським на Луч- чині возному Матвієві Витвицькому оповідали копники з с. Голо­лоб і з Солотвина: „єсьмо на тую шкоду... скоро ся стала, к тим зеременом виходили, чинячи обийск і опит, од кого би ся тая шкода панам Дрозденським діяла і з нами... тут (не) вихожувало село Mocop; повідали врядники панів Дрезденських, що і Мосорцям за­казували, ніжли ніт відома, для которої причини тут до нас на копу прийти не хотіли; і ми всі, так Голодовці, як і Солот- винці, уво врядників панів Дрезденських на тое па­мятное взяли"²).

Ми бачимо, що справу по суті тут не було розвязано і що коп­ники взяли з урядників скривджених пам’ятне на тому, що Мосорці на копу не вийшли.

б) Пам’ятне давали також на свідченні свідків.

Hanp., у справі збігу від Станіслава Рогалі хлопця його Ма­тиса з різними речами, коли скривджений питав на копі, чи не ба­чив хто або чи не спіткав шкодника його, то Богдан Триликович

’) Там-же, № 115.

’) Проф, Ясинскій, „Акты", т.ІІ, № 11; подібн. там-же, т, І, № 46.

повідав: „пане Рогале! тиї речі, што менуєш, я видів у підданого кн. Корецького... Перського, Дата, в сина його і паробка, наймита їх... Што я (скривджений Рогаля) того-ж часу всею копою освідчив і оповідав, і на тім єсьми їм пам’ятноедав⁴' ’). Ми бачимо, що скривдженому важно було свідчення Богдана Три- ликовича зафіксувати в пам’яті копників, і він зараз-же те свідчення всею копою освідчив і на тому пам’ятне дав.

в) Далі, пам’ятне давали на тому, що одна сторона не вела дру­гої до присяги.

Hanp., вижеві Жданові Павловичеві Хоня, підданка пані Ости- кової, в Любчу Луцького повіту оповідала р. 1564 березня 28 дня, що „водлуг копного знайдення припав їй рок присягати о шкоди свої на чоловіка кн. Богушева Гринця, винника... Хоня присягати била готова і пильність в тім чинила через день, а підданий кн. Бо- гушів того року не пильнував, ку присязі її не вів... а она, вчинивши освідчення, і пам ятное... вижу врядовому і людям стороннім дала"²).

г) Пам’ятне давали також на признаванні винного до злочину.

Hanp., у відомій уже нам справі подрання бджіл підданим Липлянським Яцько Каленський підчас опиту на громадському суді „ся признав сам добровільне до видрання трьох пчіл панів Ходаків- ських... Которое... признання его, іж ся до видрання нічним о би чає м трьох пчіл панів Ходаківських сам признав, п. Григорій Ходаківський нами, купинками, возним і стороною освідчивши, і памятное на тім дав"³). В тісному звязку з признанням винного стоїть оговір од нього своїх помічників.

Hanp., у справі покрадення свірна убогій жінці, прізвища якої акт не подає, на громадському суді підчас опиту, „коли прийшло питати сина моего, оповідала на Слуцькому вряді скривджена, ко- торий окремо від мене мешкає, і зятя мого Івана Тарасовича, що вкупі зо мною в однім дворі мешкає, вони межи собою посвар учи­нили, а купа, за оним посваром їх, наказала мені, щоб я пам’ятне дала на тім, що вони межи собою лаються і сваряться, а мені шкоду мою труть(?!)“ ⁴).

Очевидячки, що підчас сварки ті, що сварилися, один на одного говорили, що то він шкоду ту вчинив, бо в противному разі немає жад­ного логічного звязку між сваркою й наказом копи дати пам ятне на тому, що син із зятем сваряться, очевидячки, з-за майна, а в скривдже­ної шкода буває.

д) Пам’ятне давали також на зреченні громадського суду вирішити справу по суті.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення свірна п. Мико­лаєві Костюшкові, коли скривджений домовлявся у копи, щоб де­крет свій видали після того, як Ян Мочульський признавсь до ру­кавиці, яку злодій забув на місці злочину, копники дали таку від-

повідь: „пане Костюшку! естли би то бил брат наш мужик, теди бись ми его піймали а на пеньку посадили і по грошу або по Два скинули — естли бись ми его ме допиталися, ми бись его нав'я- зали. А тепер домишляйся... а его піймай і до вряду одвези. H і ж л и скоро то копа вся вимовила, освідчившись вознимд сто­роною, п. Миколай Костюшко пам’ятним заложив κoπy^w,)∙

е) Нарешті, пам’ятне платили взагалі, на всьому, що видатного в справі сталося на копі.

Hanp., у справі покрадення вола Іванові Жучкові, підданому п. Артема Мелешка, коли громадський суд слід привід до ґрунту й домів Ждана й Федора Кузмичів, підданих п. Абрама, то він ви­року свого в цій справі не ухвалив тому, що зазначені Кузьмичі, своїм паном заложилися, вільно... будеть о то... пану нашому нас розправить, а копа вся на тім пам’ятное у підданого... п. Артемова узяла, же они на тім сліду п. Артемова стояли і то єсть слід власний ⁴roro вола, п. Артемова підданого, которий слід тая копа з п’яти од дому... Івана Жучка взяла, до кгрунту г до нив тих підданих... п. Абрамових привела, яко ж... Іван Жучко і присягнути самотреть на тім хотів, іж тую ш4соду од підданих..; Абрамових маєть, і на тім же, же они сліду не одвели і одводити не хотіли і же... паном с в о ї м з а л о ж и л и с я" '^{[1288] [1289]). <}

Ми бачимо, що копа взяла пам’ятне на тому, 1) що копа на сліду стояла, 2) що то слід був од вола скривдженого, 3) що слід той копа взнала від дому скривдженого й привела до ґрунту Й домів винних, 4) що винні сліду не одвели й одводити не хотіли, 5) що скривджений хотів поприсягнути на тому, що шкоду* йому вчинили винні і, нарешті, 6) що винні заявили, що в цій справі їх судитиме пан їхній. Тут, як бачимо, цілу низку моментів, важливих для справи, зафіксовано було пам’ятним.

Отже пам’ятне давали й на вирішенні справи по суті, і на окремих су­дочинних діях громадського суду, які скривджений хтів зафіксувати в пам’яті копників. Коли пересуд давали за вирішення самої справи, то пам’ятне давали за те, щоб пам’ятали копники не тільки, як власне справу вирішено було, а й окремі судочинні дії громадського суду, які, на думку зацікавленої сторони, мали важливе значіння в справі.

З наведених вище прикладів видно, що пам’ятне платила зацікав­лена сторона, переважно скривджені^[1290]). Випадків, коли-б винний платив пам’ятне, ми не зустрічали, хоча теоретично не можна заперечувати право винного зафіксувати ту чи иншу судочинну дію пам’ятним.

Що-до питання, кому платити пам’ятне, то з наведених вище при­кладів ми бачили, що пам’ятне платили: а) копі⁴).

Пам’ятне це, очевидно, копники ділили межи собою або, коли цього вчинити не можна було, закладали річ і на виручені гроші купу­вали могорича й розпивали.

Hanp., у справі покрадення коня Трохимові Бартошевичеві коли вчинено було на громадському суді опит, Якуб Михнович „мовив на копі... чого... ви коня ііцете, бо мій кінь згинув у вашім селі; коли мій кінь будеть, тогди і твій кінь не згинеть, вернеться; я (скривджений)... на тім пам’ятное копі дав, сермягу снемши з хребта; они там же запили сермягу у пана Єсьманова... А кгди... панове Єсьманове чинили мні справедли­вість... Трохим свідчить не хотів... і для того... коня моего одсу- жоно за его несознанням, а он пам’ятное з Прощакою взявши, п и в“ ^,).

Ми бачимо, що скривджений, не маючи чим пам’ятного заплатити, віддав свою свитку; копники свити поділити між собою не могли, а тому її’ заставили й виручені гроші пропили.

З наведеного також видно, що пам’ятне платили зараз-же на копі. Половину пам’ятного віддавали панові винного або урядникові пан­ському.

Hanp., у справі видрання бджіл і свепета Михайлові Тенюті на Пинщині р. 1561 громадський суд „Бойчака Івана у вину вло­жили і то пану его Івану Д о м а н о в и ч у... ми. копа, од ка­зали і пам’ятного ему половину оддали"²).

б) Пам’ятне давали також і урядові, розуміється, у тих випадках, коли його не давали панові винного, надто, коли винного ще не було викрито.

Hanp., відома вже нам Палажка Сачкова, не згодившися слу­хати свідків і не приймаючи року завитій копі, до вищого права одзивалася, „на чім... давши пам’ятное, просила, абитое сознания людей добрих... до книг кгродських Луць­ких било записано...**³).

в) Давали, нарешті, пам’ятне вижеві врядовому й стороні його.

Hanp., відома вже нам Хоня, що присягати була готова і пиль­ність чинила через день, а Гринець, винник, її до присяги не вів і сам не показувався, „вчинивши освідчення, і пам’ятное мні, вижу врядовому, і людям стороннім д ала" ⁴). Про розмір пам’ятного акти дають мало відомостей.

Ми вже бачили, що Трохим Бартошевич для заплати пам’ятного з хребта сермягу зняв.

В иншому випадкові, у справі підчерчення бортної сосни Во­лодимирові Заблоцькому на ґрунті его Деревенському копа, „ба- чучи то, же... люди (з села !банківського) до копи ач били вийшли, а в отказі бить і винного поспіль з нами шукать не хотіли і з копи утекли, надто тивун їх за них присягать, ані в одказі бить не хо­тів, з тих причин... сказали єсьмо на підданих того села Іванкович заплатити копу грошей... на тім і пам’ят­ное тивуну а війту два гроші дали і, пошедши до врядника Полонеького, суд свій копкий ему одка- зали, лея он... пересуду... брати не хотів... копляни Yot пересуд на вряд мні... підстаростому Слонімському... грошей три оддали, а собі другую три гроші взяли" ^,)∙

З наведеного ми бачимо, що коли пересуду платили десять відсот­ків з присудженої суми, пам’ятного заплачено було представникам пана всього-но два гроші, а як припустити, що два гроші — це половина пам’ятного, яку повинні були платити панові винного, то все пам’ятне дорівнюватиме чотирьом грошам. Сказати-ж, що пам’ятне становило певний відсоток од присудженої суми, акти не дають підстав.

А Литовський Статут прямо зазначає, що

„памятного яко оть великое, такт» и оть малое речи не пови- ненъ дати большей, только чотыри грошы" ’).

Так що, як узяти на увагу наведену ухвалу Статуту про розмір пам’ятного й прикласти її до наведеного вище висновку, що пам’ятного копному судові платилося чотири гроші, половину яких він мав дати па­нові винного або урядові, то вийде, що пам’ятного платили раз на зав- сіди зафіксовану суму, незалежно від присудженої суми.

За Литовським Статутом, пам’ятне теж брали, але за що, важко встановити, бо текст не досить виразний:

„А што ся дотычеть того, хто ся от чого (Ст. 1566 р. „от кого") оттяжеть, тогды памятного... не повинен большей дати вряду нашому и кождому иншому суду, только чотыри гроши" ⁸).

Вислів — хто ся од чого (од кого) оттяжеть — можна-б розуміти, як хто од кого одсудить, одтягае — себ-то виграє справу, як-би не було ще „ся"; займенник „ся" дає ніби зрозуміти цей вислів, як хто від чого одтяжеться, одсудиться, одіб’ється, якщо на нього нападають, виправ­дається. Так цей вислів і зрозумів Ф. І. Леонтович. Він каже: „Оплати під назвою пам’ятне брали власне з підсудного, що по суду виправ­дається" [1291] [1292])» причому названий вчений помилково гадає, що пересуд і па­м’ятне брали тільки в цивільних справах ⁵).

О. Єфименкова-ж гадає: „якщо позивач не одержує тут-же (на суді) завдоволення, то дає копі пам’ятне... як зовнішній знак, що закріплює копне вирішення"⁶). Ця думка, як ми бачили з попереднього, є цілком помилкова, бо 1) пам’ятне давали їй у випадках, коли справу по суті не вирішували, і 2) рідко коли на копі скривджений одержував відшко­дування; значить, пам’ятне мали платити мало не в усіх справах, а в актах про копні суди про пам’ятне ми знаходимо не досить рясні відомості.

У чеському праві також відомо було пам’ятне, причому їречек га­дає, що пам’ятним згодом звали присудне, про яке ми вже знаємо, що присудив платив той, хто справу вигравав ⁷),

А Н. Д. їванішев у „Ряді земського права чехів" наводить таке правило: „як-би відповідач не зваживсь стати на суді, або з необачно- сти став-би не на призначений термін, то позовникові зараз дається „устойне право", а він дає пам’ятне" *), причому їванішев пам’ятне ви­значає як судовий оплат за скінчення позву.

Отож ми бачимо, що серед учених нема одностайного погляду на суть пам’ятного.

2. Окрім судової оплати, яку доводилося платити зацікавленій сто­роні, були ще й судові видатки, яких зазнавала скривджена сторона.

Hanp., у справі покрадення яловиць, овець і свиней Григо­рієві Велятицькому скривджений з дружиною „шкод... меновали за тоє все бпдло... двісті золотих польських, а на видаток, правне поступуючи, двацять золотих польських... вило­жили..." ^{[1293] [1294])∙}

Судові видатки називали ще викладами^[1295]), накладами прав- ними^[1296]) й просто шкодами^[1297]).

З чого-ж ці видатки складалися?

Сюди, по-перше, належать видатки на скликання копи.

Hanp., у справі ґвалтовного покошення сіножати Янкові Стан- кевичеві, що правувався з-за цього на Городенському земському суді з Стецьком Єсимонтовичем р. 1540 вересня 21 дня, сторони „зволили собі з обусторон на тую сіножать копу вести, ніжли Янко сам своїм накладом маєть тих судей, коториї на тую сіножать виїдуть, піднімать"^[1298]).

Далі, на копу запрохували, як ми знаємо, урядових вижів, возних, то що; таким особам, певне, доводилося платити.

Hanp., Ян Богданович скаржився на Слонімському уряді на возного Григорія Мизгиря за те, що він, будучи взятим „ку прислуханню копи", не одказав суду копного панам винних, „взявши собі пересуду грошей двацять шість, а за дохід св(иню?)“⁷).

В иншому випадкові, у справі покрадення чотирьох волів, м’ясо яких витрушено було в пана Петра Скоковського, у своїй реляції Берестейському урядові про завиту копу возний Миколай Новогон- ський, між иншим, писав, що копники пани Шеневські, Непокой- чицький, Буховецький та Єнтовський, „такого сусіда... не хочучи межи собою... мати... зараз зо мною, єнералом, ішли додому... Мартина Шеневського й там, склавши всі спільно грошову складку на справу... на реляцію копну... мене... до книг кгродських Берестейських... виправили; що я, занісши і екстрактами з книг кгродських Берестейських повиймавши... ре­ляцію копну мою... до рук Мартина Шеневського... до сховання віддав" ^β).

Але не тільки возний зізнавав реляційний квит свій на уряді. Ми знаємо, що одказували урядові суд свій копний і представники громад­ського суду. За вписування цього відказу до книг гродських треба було теж платити.

Hanp., р. 1624 серпня 13 дня на уряді Слуцькому представ­ники купи зізиавали „од усеї купи" суд свій копний, але на поло­вині акту запис було припинено з таким пояснінням: „для трго недописав, що 6 гр. не отдав" ^,)> розуміється хтось а за­значених представників копи.

Нарешті, ми знаємо, що, збираючи копу, скривджений иноді по містра посилав. За працю містра, певне, треба було платити, віддавши певний прибуток ще й міському урядові.

Hanp., у справі забиття Яна Гулевського,.челядника Костан- того Козминського, громадський суд присудив до смертної кари чотирьох осіб, якщо вони на муках до злочину признаються. Тому що пан забитого не мав містра, винних йому було видано до рук і вія їх повів до міста Кобриня; там він слугу свого з возним і стороною посилав „до бурмистрів Кобринських... райців... щоб містра для проби виданих людей дали, на що й на­лежний їм дохід через слугу свого п. Козминський і через,, є н е р а л і в посилав"²).

Докладніших відомостей, скільки саме за всі зазначені дії платили правних видатків, акти не дають. Можна навести тільки загальні відо­мості про кількість таких видатків.

Вище ми наводили приклад, як п. Велятицький на видатки правні виложив двацять золотих⁸); в иншому випадкові наклади судові досягали трицятьох кіп грошей литовських^[1299]).

Щоб уявити собі, скільки саме за окремі дії треба бу^о платити, звернімося до Литовського Статуту. Там ми читаємо:

„возному за працю его по тому маеть быти давано то єсть коли где на которую кольвек справу поедеть, тогды ему от мыли по грошу ув одну сторону, а что назад поедеть, за то ничого брати не маеть. А если мили не поедеть або на местцю оглядати кгвалту, ран, бою, шкод або прислухиватися (Ст. р. 1566, додає:,„а от свід- ченья") трош... от суми пенязей, отправуючи їх на рухомих речах, по два пенязи брати будеть... А от огляданья испаши и от окопо- ванья шкоды возному грош... от запозыванья на роках ку праву грош“^{[1300] [1301] [1302]); „от виданья роты присяги духовним особам грош, а выжу на то приданому — грош" е).}

З наведеного видно, ще возному треба було платити не тільки так звані прогони, рахуючи по грошу від милі за обидва кінці; але й по грошу за заказ на копу, за прислухання суду копного й присяги, за осу- мовування шкоди, за видання тексту присяги, за освідчення (коли хто хотів особливу увагу звернути на якусь подію, свідчення, відповідь

на копі і т. и., то освідчав возним), за відправу певної суми на рухо­мих речах, то-що.

Опріч того, потрібні були видатки на вартування в’язнів, яких иноді віддавали не тільки до двору панського, а й до уряду, на харчування їх і т. и. Статут і на це встановив певну таксу. Там ми читаємо:

„А от вязней от вшелякого везенья потуремного, поланцужного, або поколодного от такового вязня, который бы на горло седел, от шляхтича... дванадцять грошей, а от простого человека шесть грошей; а которий бы в меншой вине посажон был, жебы о горло не шло, от такозых по половицы того брано быти маєть... И для того вже сторожа около всякого вязня маеть быти не того, хто Його дасть посадити, але того пана, чий будеть слуга, боярин, або под- даний; только где бы лезный, не оселый человек, то есть дому под тым паном не маючий, был осажен, сторона жалобливая на день на страву ему по чотыри пенязи маеть давати" *).

Але на цьому ще не кінець. Ми знаємо, що відкази суду копного записувано до книг гродських; записувано туди й зізнання — реляційні листи возного, брано виписи з книг, писано навпоминальні листи від уряду і т. и., за все це треба було платити дохід писареві, що тепер має назву канцелярських зборів. Статут на це теж встановив певну таксу. Там ми читаємо:

„А писарю земскому и гродскому такий доходь: за вписованья въ книгы грошь, оть випису съ книгъ грош и оповеданья кривды писарю грошь" 9» »^от листу упоминального два грошы" ^{[1303] [1304]). Отож, ми бачимо, що видатки судові, хоч зокрема кожен з них і невеликий, були досить численні й загальна їх сума Могла бути чимала.}