IX. Єднання.

в) Далі, єднання відбувалося підчас виконання присяги.

Hanp., у справі викрадення свірна п. Бончальському, коли сторони, згідно з ухвалою суду, з’явилися до церкви села Отоль- чиці, то тамтешній священик „напоминав і розважав, щоб, сумління свого не заводячи, ту справу успокоїли; тоді по довгих розмовах піддані п. Козла (Ян Мелешкевич, як винний, і з ним двоє, як його співприсягальники)... не хочучи присягати, з уважения й поміркування людського... п. Бончальського за ту шкоду... за кіп десять погодили**^[1233]).

г) Єднання ми бачимо також і підчас одказу суду копного.

Hanp., р. 1650 липня 29 дня в справі покрадення молоченого збіжжя Іванові Цеслі, підданому Криштофа Гривинського, коли громадський суд, узнавши в тому винним Сидора В юна, підданого Криштофа Козарина, „ту шкоду платити кіп десять грошей прису­дили і пересуд до... п. Козарина купники зараз однесли, то пере­суд... п. Козарин сам од купників взявши і суд їх купний за слуш­ний узнавши, зараз... перед ти ми-ж купниками просив того підданого мого, говорив пан скривдженого, за підданим своїм, щоб за тую шкоду погодилися; там же, за прозь- бою того пана Козарина й за вложениям ся в те людей добрих, погодив був він, п. Козарин, підданого мого в такий епосі б**...^[1234]).

д) Нарешті, єднання можливе було підчас виконання смертної кари-

Вище ми вже наводили приклад, як Реванівці й Дрегчанці погодили Шип’янців десятьма копами грошей під той момент, коли Доропеєвичеві „бил повроз на шию уложон**³).

Отож, єднання винного з скривдженим може, почавшися перед зі­бранням громадського суду, статися тільки на самому суді, як підчас су­дового вивідування, так і після того вже, як ухвалено вирок — аж до останнього моменту — підчас виконання вироку.

Єднання цілком залежало від волі скривдженого.

23

Вище ми вже наводили приклад, як Себастіян Кондратович, засуджений од громадського суду на горло за покрадення п.Дер- наловичеві збіжжя й инших речей, стоячи вже на останньому сту- пені свого життя, „упрашав п. Дерналовича і священика, і всенької копи, щоб над ним милосердя зажили... Тоді п. Дерналович, на прозьбу людей зацних, горлом дарував¹[1235] [1236]¹).

Ми бачимо, що смертник удається з благанням не тільки до скрив. дженого, а й до всієї копи, й до священика, що його перед смертю сповідав, щоб над ним змилувалися; проте акт говорить, що горлом його дарував тільки скривджений, уступаючи проханню людей зацних, себ-то копників.

Характерно, що це прохання людей сторонніх до скривдженою, це посередництво чи „вложения" їх у справу позначає собою, як ми бачили, дуже виразно мало не всі акти єднання³).

Коли єднання полягає в тому, що винний платить скривдженому певну суму грошей і на певний термін, то виконання цього зобов’язання иноді забезпечувано невстойкою совитою, себ-то вдвоє проти обу­мовленої суми.

Hanp., відомий уже нам Ян Мелешкевич із своїми співприся- гальниками, що мав присягнути, з ухвали громадського суду, на тому, що то не він є шкодник п. Бончальському і про шкодників не ві­дає,— поєднавши скривдженого на десятьох копах, ту суму, „під совитістю за неділь дві... віддати зобов’язалися"³). Якщо сума єднання для винного була завелика, припускали сплат її певними ратами.

Hanp., вище ми вже наводили приклад, як підчас одказу суду копного пан винного став просити скривдженого Івана Цеслю за свойого підданого Сидора В’юна, щоб вони погодилися; „там же за прозьбою того п. Козарина і за вложениям в те людей доб­рих... погодив був... п. Козарин... в такий спосіб, що мав йому сам (винний) в день Успіння, свята руського, кіп дві грошей, а других дві копі грошей в день Різдва Діви Марії, за старим стилем р. 1650; а як би на той час тих штирох кіп не віддав, тоді вже на всі кіп десять грошей, згідно з судом копним, одправу слушну на тому підданому свому учинити (пан) мав" *).

Ми бачимо тут дві даті: 15 серпня й 8 вересня, причому невстойку тут можна вбачати в тому, що замість 4 кіп буде справлено всі 10 кіп грошей.

Єднання остаточно ліквідувало справу й позбавляло скривдженого права вдаватися в тій самій справі до будь-якого суду.

Hanp., відомий уже нам Петро Іванович Шпаківський перед усією громадою, копою, людьми... Василя Радивоновича Шпаків- cbκord за тот учинок свій неслушний і недобрий поєднав і во всім... досить учинив, што не маеть его, Петра, о то тур бо в а ти, ні до якого права позивати⁴'^[1237]).

Коли ми грирівняємо встановлені вище норми копного права до Ли­товського Статуту, то побачі mq, що Cτaτjτ, ге :абсрсн»ючи вг.к^пити винного від смерти, тільки накладав на викупників сбсв гзск, як це ми бачили були й в копнсму праві, винагородити скривджених за ті шкоди, що починить викуплений од смерти злочинець.

У Статуті читаємо: „Коли хто... явного злодея от шибеницы своими пенезьми отъкупилъ, тогды таковый ксждый, естли бы то на него слушным правом переведено было, всю шкоду, которая бы ся кому через того злодея... стала, будеть повинен платити и опра- вовати" ²).

У Статуті ми знаходимо також псстансву про силу єднання, що позбавляло скривдженого права вдруге в тій самій справі вдаватися до будь-якого суду.

Там ми читаємо: „хто бы съ ким, мівії ы право и утративцы которую речъ на... еднанньи, а зъеднагшы, о то за се его до права позвалъ и того доходиль, — таксвыЙ будеть повиненъ заплатити стороні семь копъ грошей, судьи дії копе грошей, а подсудку копу грошей а... еднанье предсе при моцы зостати маеть“ ⁸)- Копне право, як ми бачили, цілком погоджується тут з нормою Литовського Статуту, виключаючи тільки винагороду на користь скрив­дженого й штраф на користь суду за розпочинання справи вдруге.

Одправа вироків суду копного.

Кара на тілі й на горлі; одкладамня й припинення смертної кари. Обов'язок привести вирок до виконання лежав на скривдженому. Способи виконувати кару на горло; місце; останні хвилини смертника; техніка повішання. Грошова кара — відшкодування; доводи розміру шкоди. Платіж добровільний. Рок заплаті добровільний й призначений. Способи примусові — грабіж, арешт; навпоминання; позов за невиконання вироків громадського суду. Вина за це. Видача неспроможного.

З розділу про кари, які накладав громадський суд, ми бачили, що їх можна поділити на три головні види: кара на тілі, кара на горло й кара майнова. Відповідно до цього ми й говоритимемо про виконання вироків суду громадського.

1. Биття, як кара, порівнюючи з карою на горло, була ніщо. Акти не дають досить матеріялу, щоб можна було описати способи виконання кари на тілі — биття. Можна тільки сказати, що кару на тілі виконувано зараз-же на суді після вироку.

Hanp., коли відомий уже нам Себастіян Кондратович ублагав скривдженого Дерналовича й копників, щоб вони над ним мило- сердя зажили, а Дерналович, дарувавши його горлом, сказав з ши­бениці зійти, то громадський суд, „давши хлосту" видав його скривдженому на виробок ¹).

Били „дубцями" ²), але хто саме був за виконавця, акти відомостей не дають; треба гадати, що цю ролю виконував скривджений.

2. Кару на горло здебільшого виконували зараз-же на громад­ському суді.

Hanp., громадський суд за подрання бджіл манастирських Мен- ських Хому, Семена і Єнька всказав карати горлом. „А кгди вска- зали старці і копляни з суду права своего копного їх карати гор­лом, тогди їх передсе еще старці і вся копа питали... естли би... еще инших шкод, так инших товаришів... відали.. ви нам і тое вже те­пер при остатнім ступені своїм повідайте... 1 за тим мовенням, за тії учинки свої заплату взем, смертю п о к о н а л и" ^а). Негайне виконання вироку на горло викликалося, можливо, тими міркуваннями, що громадський суд надавав великої ваги тим пояснінням, що їх давали смертники про злочини, які вони кому заподіяли, і про товаришів своїх у злочинах. Не збиратися-ж для цього всім знову на копу?!

Проте, хоч і рідко, бували випадки, коли виконання кари на горло відкладалося на кілька день.

Hanp., у справі обікрадення церкви Речицької громадський суд року 1661 липня 24 дня Гната й Якима Сущичів, „як прилич- них святокрадців, на спалення... осудивши і день потім середи першої, себ-то день 27 того-ж місяця... теї екзекуції назначили"⁴).

Тут ми бачимо, що виконання вироку відкладено було до третього дня.

В иншому випадкові, у справі видрання бджіл Пилипові По- ходні на Менщині на гродському суді Денисові Будникові, зловле­ному на гарячому вчинкові, ухвалено такий вирок: „Дениса Буд­ника на обішання через містра осуджуємо і день такого обі.шання десятий од дня нинішнього... на місці пев­но м у... назначаємо"⁵).

Наведені акти жадних поясніннів, чому виконання кари на горло відкладено було на кілька день, не дають.

Окрім відкладання, копне право знало також припинення на деякий час смертної кари з певних причин.

Hanp., у справі втечі підданих Миколи Яновича Вишневського з волами його, з вироку громадського суду „Дудка Солоїдович за виступок свій злий єсть покараний обішенням,.а Федько Сева- стіянович еще єсть у... п. Вишневського, любо так же єсть на горло сказаний, з певних причин до слушного часу в везению задержаний"^[1238]).

Серед цих певних причин до того, щоб припинити виконання кари на горло до слушного часу, можна вказати:

а) заподіяння нового злочину, ще не дослідженого.

Hanp., у справі Мартина, підданого Миколи Шостака, що з в’язення втік до свого пана, коли Федір Гладкий, урядник Воло­димира Заблоцького, став домагатися від Яна Єнчури, умоцованого Миколи Шостака, видачі того Мартина, то Єнчура був повідав: „я... твоїй милості его не видам, бо... у пана моего два воли вкрав"¹).

б) за другу причину для припинення була апеляція до вищого суду.

Вище ми вже мали нагоду наводити випадок, як у справі обікрадення церкви Глинської й покрадення речей Казимірові Ky- ликівському Андрія Литвина, що покрадені речі продавав корч- марам Пинхасові й Бенціонові, громадський суд, „уваживши... де* кретом своїм копним, наказали, щоб той злочинця... на горлі був караний. Которого то злодія горлом скарано; та-ж копа і далі, зва­жаючи на те, що жиди, ставши сами особами своїми на... копі, признавали, що купували у того злодія речі крадені... одного жида з тих жидів на горло всказали,’ а другому ті шкоди... платить на­казали... а жиди, не приймаючи декрету копного, до па­нів своїх одзивали на розсудок дальший, а копа допустила" ³).

в) За третю причину припинення треба вважати дання знати про вирок панові засудженого на горло, якщо пана на копі не було й він винного раніше не видав копі.

Hanp., у справі обікрадення церкви Речицької громадський су і „тих злочинців на горло осудили і до дання знат и... п. C а до L- ському до двору., писарової (Софії Потіеної) видані були; тоді, п. Садовський, сам особою своєю на те місце копи прибувши, упрашав, щоб об в и не ні... Щучичі на поруку йому були дані, зобов'язуючися їх до всякого суду й права на кожний термін ставити" *).

Тут, як бачимо, затримка з виконанням вироку на горло до дання знати панові засуджених продовжувалася довше через нову причину — взяття смертників на поруку.

Якщо, взявши засудженого на горло на поруки, пан його потім видати для виконання над ним вироку не хоче, як це зробив тільки що названий п. Садовський ^j),— тоді залишалося вдатися до суду уря­дового, щоб він наказав панові винного поставити його на копі.

Hanp., р. 1670 січня 8 дня на рочках судових гродських Пинських точилася справа Михайла й Яна Ромультів, зем’ян, з Ми­хайлом Біличем за те, що він не видав підданого свого Яцка Печевича, що видрав бджоли Микиті Мичці, не зважаючи на при­знання його до того вчинку й спробу його погодити винного; „копа декрету ферованого, за невиданням помене-

ного підданого, до екзекуції не приведши, розій­шлась". Вислухавши контроверсії, грохський суд, „прихиляючися до права посполитого... любо тот злочинця, Яцко Пецевич слушне на горло всказаний бити м а є т ь, однак ми, вряд, взглядом милосердя од горла увільнивши, тільки, водлуг права, совито шкоди... всказуем"’). Коли тут ми маємо справу з милосердям суду, що звільнив вин­ного від кари на горло, замінивши її на кару майнову, то в иншому випадкові ми бачимо вирок гродського суду про те, щоб пан винного поставив його на копі для виконання над ним вироку на горло.

Вище ми вже мали нагоду наводити випадок, як воєвода й староста Менський, розглянувши справу кн. Яроша Жижемського, підкоморого Мозирського, в кривді землянина й слуги його Яна Федоровича з Самуелем Славським, держачим с. Куркович, за те, що Славський не видав копі припорученого тивунові його Бориса Словиковича, засудженого на горло за чарування, ухвалив такий вирок: „прихиляючися до артикулу 26 з роз. XI і арт. 9, роз. XIV, декрет копний во всім ствержаю і того... Бориса Словиковича на покарання, водлуг того декрету, всказую, аби п. Славський під­даних своїх і того Бориса Словиковича... за неділь дві на копі третій ку Покаранню поставив; а где би того підданого на копі поставити не казав, іно... того... Бориса Словиковича где кольвек вільно будеть постигнувши, водлуг де­крету копкого, покарати" ²).

Ми бачимо, що навіть воєвода й староста, передбачаючи, що п. Славський і його вирокові „послушний не буде", дозволяє того Сло­виковича, хоч де-б його було спіймано, покарати згідно з декретом гро­мадського суду.

На чийому обов'язкові лежало виконувати вироки громадського суду про кару на горло?—Безперечно на обов’язкові скривдженого, пана його чи урядника панського.

Hanp., громадський суд, всказавши на горло Яна й Ганну Нетецьких та Лаврика, вдавсь до Тваровського, урядника пана скривджених, що копу скликав і Нетецького, дігнавши на дорозі, зловив, з такими словами: „а так ти, пане Тваровський, ото маєш злодія, абись його казав скарати так, як злодія, што би ся десятий, на тоє гледечи, каяв“³). Здавалося-б, раз засудженого на горло копа видає до рук скрив­дженому, важко сподіватися, щоб він не виконав вироку копкого над своїм злочинцем. Але випадки такі бували, і ми бачимо, що пан вин­ного навіть протестує проти того, що скривджений не скарав засу­дженого на горло його підданця.

Hanp., р. 1680 листопада 20 дня Міхал Яневич, возний воє­водства Берестейського, на уряді визнавав, що Гриця Максютича громадський суд за злодійство на горло засудив, чому не перечив і пан його Самуїл Заборовський, „бачучи, що суд копний слушний і правний... злочднця того Гриця, підданого свого, в очах того поспільства й згромадження зрікся і, підлягаюча тому судові, од- праву, згідно з правом, на горло чинить позволив і допустив. Тільки противна сторона, не знати для чого, над тим хлопом одправи чинити не хтіли й оного зараз не взяли... і той хлоп, не знати де п о д і в с я. Тоді, щоб те його м о с ц і на потім шкодити не могло, на їх (противну сторону)... о таке безправ’я протестував"

Скривджений не виконував вироку на горло часом через те, що він миривсь з винним, що винний викупав у нього своє життя. У таких випадках громадський суд тільки заздалегідь попереджав скривджених, що вони платитимуть за ті шкоди, котрі стануться в сусідстві від звільнених од смертної кари.

Вище ми вже наводили випадок, коли Матвієві Артюшенкові Мошківському у справі покрадення котлів громадський суд виніс такий вирок: „а як би сторони, що на того злочинця за­раз інстигують, мали його пустити, або мав ся он им викупити, а потім би в сусідстві мав шкоди чинити ремеслом своїм злодійським, тоді за те сами по­винні будуть одповідати і шкоди н а г о р о ж а т и“ ²). Що-до способу виконання вироків на горло, то треба зазначити, що акти не дають матеріялів для описання самої процедури четверту­вання або спалення злочинців, а тому ми зупинимося тільки на опису­ванні звичайного виду смертної кари — через повішення.

Що-до місця, де виконувалася кара на горло, то, зважаючи на те, що кари ці, як вище вже зазначено, звичайно виконувалися зараз-же на громадському суді, треба сказати, що звичайним місцем для вико­нання кари на горло було коповище — місце, де звичайно копи відбу валися: в бору, на границі, то-що.

Hanp., у справі забиття старця Хоми, як визнавав на Мен- ському уряді возний Станіслав Вовк, був він „у бору... где єсть звиклоє місце судів копних", і слухав він, як, згідно з листом судовим копним, вдова забитого поприсягнула Лукіяна Назаровича й Потапа Шовковича на тому, що то вони, „підняв­шися через річку Бзрезиню перевезти, забили і тіло ніт відома де поділи, а по присязі тії два... яко забийці, горлом карані били"³).

Що місце, де виконували кару на горло, мало якесь значіння, видно з того, як Петро Мировський, „шляхтич поштивий", як його на­зиває акт, на питання Єрого Богуславського, за яких обставин повішано підданих його, одповідав, між иншим, що „без жадного лиця і доводу слушного п. Новицький повішав... не на слушнім місці, на ґрунті своїм на навозі, на груші, поблизу двору свого в В о р о т и н н ч а X^м ’)•

Вішали, звичайно, на шибеницях, що навмисно для того ставилися, хоча не виключалася можливість повісити на кожному дереві, що під рукою було, як це зробив тільки-но названий п. Новицький.

Hanp., у справі починення шкод підданим Томаша Букраби — Андрієві й Адамові Борисовичам п. Букраба „підданим своїм на місці звичайнім казав поставить шибеницю і того ви­даного злодія до сохи ланцюгами казав ув’язати'^{[1239] [1240]). Перед повішенням копа дає можливість смертникам приготуватися до смерти — висповідатися.}

Hanp., у справі починення різних шкод п. Войтсхові Нопиць- кому й иншим людям громадський суд, всказавши Трохима Голого й Иовтуха Тергуна на горло, „щоб перед духовним, к о то рий був на той час о. Кормило, священик церкви Каме­не цьк о ї, на смерть приготувалися, копа їх умов­ляла" '),

Не можна обминути мовчки ганебної ролі священика Вовчківського на Овруччині, що її він у справі починення шкод і розграничення дібр Иозефа Олізара Вовчкевича з губернатором Олізаровим Петром Ку­ликом відіграли на громадському суді:

після м)к осадчого Данила Нурного п. Кулик, „не уставаючи в своїй завзятості, отця господина, вже на те спровадже­ного, просив, щоб його сповідав, на сторону відпро­вадивши; і так єго од громади взявши на сповідь... різними способами зрадливими намовляв, щоб при­знався до якого злочинства, а потім і смертю грозив, мовлячи: тебе повішають, признайся й мов, що винен, а я тебе розгрішу, бо я для того тут приїхав, щоб тебе на смерть сповідати**. Нурний не признавався; його вдруге стали мучити, а після повторних мук священик, узявши його на сторону, знову намовляв: „пам'ятай про спа­сіння душі, признавайсь, що крав, я тебе розгрішу, бо тебе запевне повішають^-. Нурний на це відповів: „Бог свідок, нічим не винен і нічого не скажу**. Після третіх мук Нур­ного довелося пустити *)•

Коли-ж священика на громадському суді не було, то копляни нага­дують смертникові, щоб він хоч Богові помоливсь — „Отче наш“ прочитав.

Hanp., у справі покрадення свірна, а потім і спалення гумна Іванові Верещаці, коли Матиса Лещинського сказано було на горло, він „еще бил напоминан од зацних людей, аби патер ізмовив'⁴).

Технічну ролю ката виконував містр, по якого завчасу спеціяльно посилали до міського уряду.

Hanp., у справі починення шкод в с. Кошарах на Володи- мирщині громада названого села „злочинцю... Яска, служку Оме- лянового, боярина Кошарського, на крадіжі пійманого й з лицем презентованого» пославши по екзекутора, карати хотіли⁴⁴¹).

В иншому випадкові, у справі покрадення коня Миколі Щербачеві, коли скривджений, піймавши злодія Васька Черевка, з лицем на суді поставив, „способивши.... містра Яцка з міста Top чин а“, то суд виніс вирок — скарати на горло. „І за таким декретом, читаємо в акті, віддано його до рук вишпомененого містра на екзекуцію¹⁴²).

Якщо-ж скривджений не способив собі ката, то ролю його дово­дилося йому самому виконувати.

Hanp., підданих п. Богуславського „п. Новицький пові­шав сам особою своєю із підданим своїм Федором Чулаєвиче м“³).

В иншому випадкові, Валентого Очкаса. іцо починив шкоди всій волості Старинській, „піддані Старинськії, вся волость на шибениц ю... в з о г н а л и“ ⁴)∙

Далі, треба було мотузка на шию смертникові накласти; роботу цю доводилося, очевидячки, виконувати тим-же скривдженим.

Hanp., відомого нам „Доропеєвича... вся копа піймавши... хо­тіли... обісить, которому кгди бил повроз на шию уло- жон, повідив" ^а).

Але бували такі смертники, що сами собі повроз на шию клали.

Hanp., трохи вище згадувані Трохим Голий та Йовтух Тергун „сами собі поврозина шиюпоклавш и... призналися" ^g)... Треба гадати, що взганяли на шибеницю по драбині; і от, коли смертникові на шию повроз накладуть і він вилізе по драбині на ши­беницю, то до нього, що вже стоїть на останньому щаблі, або, як акти висловлюються, „на останньому ступені життя свого⁴[1241] [1242], громадський суд удається з напутінням, щоб він признався до всіх злочинів, які заподіяв, не помовляв невинного, а як кого раніше помовив невинне, то щоб ви­зволив його.

Hanp., щойно згадуваних Голого й Тергуна громадський суд умовляв, щоб вони, „сумлінням своїм порахувавши, вин­ніший покутував, а менш винного визволив. Проте обидва, один другого не визволяючи, сами собі поврози. на шию поклавши, вже на остатнім ступні призналися, той... Тергун, що я взяв вівцю, вола вкрав... і до своїх усіх злих учин­ків призналися, що не тільки у п. Новицького крали, але й у пана свого дідичного й у сусід його багато й по різних селах, в Бе­

резні кліті викрали, фанти, збіжжя, меди в Вилівську, в Зьолові, в Грушевій і по инших місцях оподаль воли крадучи, коні[1243] [1244]⁴¹)... Докладніше про це сказано вже було в розділі про поволання. Нарешті, смертники, скінчивши своє останнє слово, кидалися з ши­бениці й сами себе вішали.

Hanp., Голий і Тергун, „признавшися до всього, сами себе повішали"²).

В иншому випадкові Валентий Очкас, „будучи взогнаний на шибеницю, на остатнім ступні, спускаючися з шибениці... мовив... іду з сего світа од Алексія Миткевича,... а од Андрія В и ш е м и р с ь к о г о.,, од тих на он світ іду, а ви­мовивши іповолавши тих людей... кинувся з шибе­ниці і смертю тоє своє поволання запечатував"³). Чи трупи повішаних залишалися висіти доти, аж поки кістки роз­сипалися, чи повішаних знімали й ховали, акти для розвязання цього пи­тання не дають ясних вказівок. Можна гадати, що трупи повішаних за­лишалися висіти довго — в науку і на пострах иншим, бо коли-б це було не так, тоді як зрозуміти наведені вище слова громадського суду до п. Тваровського, щоб він винних скарав так, як злодія, щоб десятий на те глядячи, каявся?⁴)

В иншому випадкові, громадський суд „Олексія Селезня a Ca- мійла Санюковича били, мордували, а на останок повішали, а тре­тього Мартина Санюковича... били об і сили і там же, заразом одтявши, на бору... покинули"⁵).

Коли громадський суд навіть напівживого вішальника кинув на при- зволяще, можна гадати, що тим паче залишалися висіти на шибеницях ті, кого вернути до життя громадський суд не хотів.

Що труп повішаного залишавсь висіти, аж поки розсипався, можна вбачати з слів відомої вже нам двірнички Таці, яка той факт, що со­бака голову чоловічу їв серед двору Підгаєцького, пояснила так: „я, вишедшн а розуміючи, же бити могла (та голова) якого ви­сі л ь н и к а, одно м... палочкою порушивши, шла од неє проч“ ^€).

Певне, родичі повішаних могли, хоч і потай, зняти вішальників та й поховати.

3. Переходячи до відправи майнової кари, треба зазначити, що в актах не завсіди відокремлюється майнова кара — нав язка від одшко- дування, зливаючися з нею в загальну суму, що її присуджує з винного на користь скривдженого громадський суд.

Як на приклад відокремлення майнової кари від винагороди за шкоду, можна вказати на справу Клима Трушківського, якому вкрадено було стіжок жита: „суд копний ту шкоду Трушківського осумовавши істизни з навезкою трицять кіп грошей, а шкод— десять кіп грошей—сумою сорок _ικiπ гро­шей, до села Козина тую всю шкоду приложили і наказали, аби Козинці тую суму Трушківському заплатили" ¹)∙

Якщо рахувати нав’язку ординарну, то істизну — стіжок жита — осу- мовано було в 15 кіп, нав’язку — теж у 15 кіп, а шкоду (очевидячки ви­трати судові) —10 кіп. Загальну-ж суму в 40 кіп названо „шкодою" вза­галі, в якій треба, як бачимо з цього акту, розрізняти істизну, нав’язку й судові витрати. От чому в багатьох випадках, коли в актах говориться „шкоду платити", треба розуміти не тільки-но відшкодування в стис­лому розумінні — істизну й судові видатки, а й грошову кару — нав’язку. Але трапляються випадки, коли громадський суд, наказуючи вин­ному платити шкоду, не зазначає її суми, залишаючи скривдженому до­водити розмір її опісля, наче в формі теперішнього виконавчого судо­чинства.

Hanp., у справі покрадення Іванові Крачковичеві коня, коли Ситничани, не зважаючи на наказ громадського суду, на другій копі Маска не поставили, „копа вся... на всім селі Ситницькім так того коня Крачковичева, яко і других підданих п. Куликівського покрадення кляч п'ятерга... за слушним доводом, як кото­рая кляча што коштовала, аль бо если доводу піддані п. Куликівського не покажуть, водлуг ціни статуто- вої, платить всказали і присудили" ^t).

Ми бачимо, що під шкодою акт розуміє тут шкоду в стислому ро­зумінні, як ціну покрадених коней, причому визначення шкоди зали­шається відкритим: скривджений має її довести; а як не доведе, то шкоду винний платитиме згідно з встановленою в Статуті ціною.

Як-же й де скривджений мав доводити свою шкоду?

Це вже залежало від того, чи винний добровільно платитиме шкоду чи примусово. У першому випадкові доводити скривджений мав перед винним, а в другому перед паном винного або урядом на суді.

Способи доводу—звичайні: свідки або присяга скривдженого.

Hanp., р. 1694 червня 27 дня Хилон Ласко, державця Kpac- носельський на Крем'янеччиаі, зложив рок Петрові Пересецькому начинення справедливости з своїх підданих — Дороша Клектовича й помічників його за шкоду Логвинові Савчичеві, за вола й корову; п. Пересецький з’явився до Ласка „з доводами", але Ласка вдома не застав. Що-ж то за доводи? Акт на це відповідає: „три мужі, люди добриї, коториї ку доводу шкоди Логвина Савчича... на тое право прийшли". Це були копники, що років три тому, у складі копи, привели були слід до с. Скалина, але сам Ласко з підданими не тільки сліду не одвів, але й од сліду одбив ^j).

Тут за довід, як бачимо, перед паном винних мали бути свідки.

В иншому випадкові, громадський суд у справі подрання бджіл Янові Невмирецькому Й иншим, наказуючи Василеві Думинському відшкодувати скривджених, між иншим, зазначив: „Іванові Макаре- вичеві, Гресеві Савці, Іванові Чичакові, Андрієві Бузинцеаі, що су­млінням підтвердять, в маетности своєї нагородити наказуєм"¹).

Тут за довід розміру шкоди виступав присяга скривджених.

Заплатити шкоду, встановлену на суді або доведену опісля, винні могли:

а) Добровільне, тут-же, на громадському суді.

Hanp., у справі обікрадення церкви Сторожовицької на Ty- рівщині священик місцевий Леонтій зібрав копу, яка „з.. ува­жения свого присудили платити тії всі шкоди церковнії до всего с. Сторожовицького, коториї підданії Сторожовицькиї, за­разом на тій копі зложивши кіп сім грошей, поло­жил и... на замку, не хотячи дати попові" ^{[1245] [1246] [1247]).}

Винні, як бачимо, тут-же на суді, виконуючи вирок, заплатили шкоду.

Але не завсіди виконати вирок громадського суду про відшкоду­вання можна було зараз-же на суді. Винний має на суді тільки заявити свою згоду заплатити, призначивши для цього певний термін.

Hanp., у справі пограбування підчас козацького повстання маетности Романа Достоєвського на Пинщині на громадському суді виявилося, що це вчинили піддані п. Лосовського з с. Суського, які „угодою уводили (скривдженого) все оддати і платити п і д і й м о в а л и“ ³).

В иншому випадкові, у справі спалення сосни бортної Олеш- кові Андріевичеві копа вложила Радюка Заневича в вину, „з а ко­торую сосну тот Сидір...- (Андрієвича) єднав і дав є м у... (свою) сосну"^[1248]).

Якщо-ж винний зараз-же на суді не заявить згоди заплатити шкоди й не призначить для цього певного часу, то рок заплаті складав сам суд.

Hanp., у справі покрадення худоби Юхнові Гриневичеві на Ковельщині громадський суд „за невихоженє на право з Вольки Федорови ку тому селу Вольці присудили за покрадення трьох во­лів і двох яловиць, яко за бидло доморослеє, п’ять кіп грошей, ана- в’язки другую п’ять кіп грошей всказали... і рок заплаті дві не­ділі поло ж ил и" ^$).

В иншому випадкові, у справі покрадення свиней кн. Оста- фієві Сокольському громадський суд р. 1571 березня 11 дня на Луччині присудив на Івашкові Куцевичеві, підданому Григорія Во­ловича, одинацять кіп грошей литовських, причому, „водле права і Статуту, рок заплаті положили... за чотири не­ділі"^β).

Далі, трапляються випадки, коли громадський суд рок заплаті зло* жив за шість тижнів.

Hanp., у справі знайдення трупу невідомого чоловіка під Луць­ком громадський суд за невихід на копу деяких сіл „головщизну за того забитого... водлуг Статуту, кіп п’ядесять грошей литов­ських... на несталих... сказав і присудив... і рок заплаті тим пенязям правний за шість неділь зложив"¹).

Статут-же встановив, що

„кождой завлаті пенежной, съ права сказаной, маеть быти роки заплатЬ судовні положены; петьма и десятма копамъ грошей чо­тири неділи, а петмадесятъ копамъ грошей шесть неділь, а сту копамъ грошей дванадцать неділь, а тисечи копамъ грошей — на кождую чверть літа по сту копъ грошей, покуль тую тисячу копъ грошей заплатить"²). Статут р. 1588 встановив три инші роки: до 50 кіп грошей — 2 неділі, від 50 до 100 кіп — 4 неділі, від 100 до 500 кіп — 12 неділь, від 500 до 1000 — 24 неділі^{[1249] [1250] [1251] [1252] [1253]).}

Отож, громадський суд, призначаючи рок заплаті, дотримувався, як бачимо, Статутових термінів.

Але громадський суд не завсіди складав рок заплаті присудженої суми: бувало, що він через своїх представників удававсь до уряду, про­хаючи призначити рок заплаті.

Hanp., у справі покрадення стіжка жита Климові Трушків- ському -представники громадського суду, одказуючи на Луцькому уряді суд свій копний, „пильне просили, аби рок заплаті тої суми через лист врядовий бил зложон'“).

Таке складання року Литовський Статут у спеціяльному артикулі про копу накладав на обов’язок уряду. Там ми читаємо:

„по сказанью мають через возного и сторону объявити то вряду кгродъекому того повету... а вряд маеть рок, водле важности шкоды и науки статутовое, заплате зло­жити" ^s).

і ми бачимо, що уряд, складаючи рок заплаті, додержувався Стату­тових норм — науки Статутов©!.

Hanp., у відомій уже нам справі спалення двору Матисові Хорківському громадський суд, приложивши вину де Btix сіл Po- жищських, за невихід їх, року шкоді, в сумі 400 кіп грошей, не призначив, а Луцький уряд, вислухавши оДказ суму копкого, „з л о­жив... рок заплаті пенежній — тим чотиромсот копам, подлуг артикулу 59 в розділі IV, на кожную 100 коп, дванацять неділь*^[1254]).

Призначення од уряду терміну для заплати відшкодування звалося— одіслати вирок до виконання урядові.

Hanp., всказавпіи на горло Івана Вабищевича Плотнрцьксго, єнерала, й дружину його Настасію та присудивши скривдженим Федорові Плотницькому, Іванові Гораїнові й Полонії Калавуровій шкоду совиту й наклади, громадський суд додав: „і на одправу за тії шкоди на іменю їхПлотницькім до вряду грод- ського Пинського одсилаєм⁴*¹)-

Якщо громадський суд сам призначав рок заплаті, то уряд тільки потверджував цей рок.

Hanp., у справі видрання бджіл Олексієві Устинсвичеві гро­мадський суд, узнавши винним Антона Даниловича, наказав йому заплатити п’ять кіп грошей литовських „і рок тим пенязям не­діль дві“ зложив. Слуцьквй уряд, „тою суду копкого ні в чім не нарушаючи, во всім ствердивши, і тую п’ять кіп грошей за неділь дві заплатить" наказав^{[1255] [1256]).}

Призначення від уряду року заплаті в наведеному випадкові наче й зайве було.

б) Якщо-ж винний добровільне не платить шкоди або, згодившися й пообіцявши на певний термін заплатити, своєї обіцянки не виконає, тоді звертаються до примусових способів.

Сюди належить, по-перше, дозвіл з боку громадського суду погра- бити винного, себ-то взяти у нього на відповідну суму його майно.

Hanp., у справі покрадення коней Андрієві Фальцеві, Гара- с имові Полішкові й Мелехові Кулевичеві громадський суд на Луч- чині р. 1571, через нестання на копу підданих кн. Четвертинського з с. Литогощі, ту шкоду „півсеми грошей литовських на них вска- зали і присудили, і рок заплаті дві неділі зложили під таким оби- чаєм; естлибинатоурок, од насзложоний, за дві не­ділі тих пенязей півсеми грошей литовських... не заплатили, тогди їм... затоє пограбити вільно, коли би они сами по тім року у с х о т і л и“ ^{[1257] [1258]).}

Уявління про те, як грабили, може дати такий приклад.

Р. 1560 січня 8 дня на уряді Слонімському урядник п. Авра- мів з с. Дев’яткович Рублевський оповідав: „забрали... Є в х и м Кисілевич, полазник ко р ол і в с ь к и й... C у п р у н а А я х о- в и ч а і клячу за то, іж покрадені троє пчоли королів­ських і кгди о то коповано трикроть, піддані п. Авранові ні на одну копу не вийшли; копа за невихід усказала за трої пчоли на підданих п. Аврамових півтори копи грошей"⁴). Скривджений Кисілевич, як бачимо, грабить не тільки клячу, ба й заарештовує одного з винних. Значить, арешт самого винного був за другий спосіб примусити винного виконати вирок громадського суду про відшкодування.

Цього способу — арешту чи ув’язнення громадський суд вимагав і від пана винного або урядника його, щоб цим арештом примусити вин­ного вчинити досить вирокові копному.

Hanp., у справі покрадєння різних речей Станіславові Рогалі громадський суд на Луччині р. 1567 „всказали і присудили... тую шкоду... на... підданім... кн. Корецького Перськім Дашку, сину і наймиту його... копа вся приказали старцю кн. Корець- кого Марошу, аби он того Д а ш а, сина й наймита його, до в ’ я з е н н я дав і потуль його у в’язенню мів, поки б... за всі тії шкоди... досить учинив"¹).

Громадський суд, як ми бачимо, наказує панському урядовцеві, щоб він посадив до в’язення винних підданців і держав їх там доти, аж поки буде досить учинено за шкоду скривдженому.

Цікаво відзначити, що ув'язнення та грабіж майна винного, як спо­соби примусити його, щоб досить учинив вирокові копному про відшкоду­вання скривдженому, є норма звичаєвого права, бо Статут навіть боровся з грабіжами, приділивши для цього цілий ХІП розділ, а ув’язнення за­своїв собі тільки Статут р. 1588 і то відносно чужинців, неосілих у Литві. Там ми читаємо:

„Хто бы кому кольвек з иное земли чужоземец... не оселый в... великом князетве Литовъском, приехавшы в который кольвек повет, учинил там кому кольвек кгвалт, бой, раны, шкоду, и всякый... збыток, тогды там же, водле права сужон и, за доводом слушным, сказывай быти маеть и отправа на нем чинена; а где бы хто за заказом до вряду ити и усправедливити се не хотел, тогды таковый маеть моцно через вряд заразом ку праву постановен быти, а гды с права в чом винен зостанеть, а не схочеть того за­разом платити, албо слушного в том же повете осе- лого рукоемьства по собе дати, тогды вряд маеть до везенья осадити и деръжати в нем до тых мест, поки стороне жалобной досить учинить"^{[1259] [1260]).}

Ми бачимо, що ув’язнення винного, аж поки він скривдженому досить учинить, Статут припускає у випадках, коли винний є чужоземець, неосілий у Литві взагалі й у повіті зосібна, де він чи шкоду чи злочин учинить, якщо він не хоче заплатити зараз на вряді й рукоемства по собі не дасть.

Остання вимога — рукоємство дати — дає нам третій спосіб приму­сити винного, щоб виконав вирок громадського суду відносно відшкоду­вання скривдженого.

Рукоємство це могло замінити собою арешт людини й майна або, краще сказати, бути засобом до звільнення з-під арешту людини й майна.

Hanp., коли трохи вище згаданий Кисілевич заарештував Супруна Ляховича з клячею, то урядник пана винного Рублевський „того чоловіка й клячу взяв на свої руки і мів затії пчоли... досить вчинить за чотири неділі"^[1261]).

Опріч грабіжу та ув’язнення, як способів примусити винного, щоб заплатив скривдженому присуджену суму грошей, копне право знало ще один лойяльніший спосіб — це звернутися до пана винного чи до уряду

з проханням, щоб вони одправу вчинили, наказавши винному поплатити шкоду. * _a

Hanp., відомий уже нам Василь Пронкевич Случаиин, ставши перед старостою Житомирським і поклавши декрет суду копкого, „просив, аби ему, водлуг того декрету, одправа ста­лася на Федору C лучанину* ⁴).

В иншому випадкові, у відомій уже нам справі покрадення вола Томилові Горкевичеві, бояринові Любки Іванової Хребтови­чевої Богуринської, громадський суд всказав на Несторові, уряд­никові п. Петрової Хребтовичевої, дві копі грошей, що за toro вола давано, зложивши рок заплаті за чотири тижні. Пані скрив­дженого,посилала до пані Петрової (просячи⁴, аби того вола вряднику своєму... казала заплатити"^{[1262] [1263]).}

Але на приватні прохання пани винних могли й не звертати уваги, особливо коли їм виконати вирок громадського суду не хтілося.

Hanp., вищезазначена пані Петрова Хребтовичева на прохання пані Іванової Хребтовичевої відмовила: „я на голое слово му- жицькое вряднику своєму за того вола платити не кажу"^{[1264] [1265]).}

У такому випадкові скривдженому або панові його залишалося ще „врядовне напом янути", щоб одправа на підданому його сталася. Для цього зацікавлена сторона брала з уряду вижа й з ним укупі знову зверталася до пана винного.

Hanp., р. 1565 Маскові, підданому Петра Загоровського, мар- шалка, вкрадено було коня; громадський суд на Луччині всказав на підданому кн. Марини Іванової Четвертенської чотири копі гро­шей; пан скривдженого „непооднокроть, як оповідав він на уряді Луцькому, з листи своїми і з людьми сторонніми до кн. Іванової Четвертенської посилав, просячи і наупоминаючи її, іж би тому підданому своєму... за тую свірепу платити казала, а она... жадним обичаєм того вчинити не хочеть. Для чого... п. маршалок, х о т я ч и кн. Івановую в тім врядовне навпомянути, брав... вижем з уряду замку Луцького боярин а... Богдана Гордуновича, которий, там бивши, оттоля приїхав і, ставши... до книг замкових тими слови сознав... п. Петр Загоровський посилав зо мною, вижем врядовим, боярина своего... Хому до княгині, навпоминаючи їй, іжеби підданому своем у... водле копного всказання, за свіреп у... чотири копи заплатити, або за то досить вчинити казала"⁴). Але й на таке урядовне навпоминання пани винних могли не звер­тати уваги, одмовляючися всякими способами, як от вищезгадана кн. Четвертенська, ніби „о тім нігди копане збирала і того пла­тить на підданім моїм не всказиваю“⁵), або як зем’янин Тихон Савич у справі пана Івана Служича й підданих його, одказав посланцям Ca­вича, при бутності урядового вижа: „хто будеть пану вашому на людях моїх тую десять кіп грошей присудив, тії судді нехай і одправу чинять"’). Тоді уряд сам од себе пише такому панові навпоминального листа, щоб він неодмінно одправу вчинив згідно з вироком суду копного.

Hanp., р. 1592 серпня 6 дня на уряді Менському возний Іван Сенницький визнавав, що 5 серпня він при стороні ввіткнув у во­рота маєтку Заозерського Яна Паца, тивуна Виленського, упо ми- кальний від старости Менського лист, „в которім... листі пишеть... староста Менський, а б и... тивун Виленський суму пенязей, з суду копного... боярам і підданим... панів воєводичів і п. Івана Биковського, війського Менського, Колодиським і Старинським всказаную... заплатити казав"^{[1266] [1267]).}

Про цей саме навпоминальний лист, як спосіб офіційно вплинути на пана винного, щоб він одправу, згідно з вироком суду копного, вчи­нив, Литовський Статут у спеціальному артикулі про копу говорить:

„врядъ маеть рокъ заплатЪ зложити, и яко рокъ выйдеть, тогды вряд оного пана листомъ своимъ напоменути маеть, абы, водле права оного суду копного, заплату чинилъ“^[1268]).

Одержавши навпоминального урядового листа, винний міг послу­хатися й заплатити присуджену од громадського суду суму грошей.

Hanp., у справі подрання бджіл Фридрихові й Мартинові Тиш- кевичам Логойським і Янушеві Длузькому громадський суд, а по­тім і суд гродський присудили пядесять кіп грошей на селі Kop- шаківському, що належало Войтехові, Вилківському; коли р. 1592 червня 27 дня пройшло чотири неділі „од положення листу урядового упоминального", Вилківський з Садовським при возних з обох сторін, „оиую суму п’ядесятькіп грошей всю сповна оддали і досить учинили"^[1269]).

Якщо-ж пан винного й на врядовий навпоминальний лист не накаже свому підданому поплатити шкоди, „Тогди, каже Статут р. 1566, тая шкода зь уряду отправена маеть быти“^[1270]), певне, після пере­ведення судового процесу в тій справі на гродському суді.

Hanp., відомий уже нам Степан Жукович р. 1540 лютого 2 дня скарживсь судові Витебського воєводи на Степанка, підданого бо­ярина Софрона Ілемницького за те, що в справі покрадення йому з гумна різного збіжжя всказану йому од громадського суду суму вісімдесять грошей на Степанцеві, за нестання його на копі, „он... платити не хочеть“. Суд вирішив справу так: „Степан Жукович маєть присягнути на тім, іж так много шкоди йому стало... і если п р и ся г н ет ь... тоді тот чоловік Ілемницького... маєть ему тую осмдесять грошей заплатити водлуг суда коп ного" ^[1271])∙

34

В иншому випадкові, у відомій нам справі спалення сельця Кобча Мати сові Хорковському, якому громадський суд, за нестання на копу всіх сіл Рожищських, присудив чотириста кіп грошей, а уряд зложив рок заплаті, добровільна заплата не сталася. Тому в позві р. 1586 березня 20 дня від старости Луцького до Кирила Терлецького, владики Луцького й Острозького, ми, між иншим, читаємо: „Матис Хорковський... такової заплати за шкоди свої пилен будучи на кожную рату, в кожную дванацять неділь заплати своєї і одправ и... у п о м и- н а вся урядовне так у... Іони Красенського, владики Луцького... яко теж і в підданих імення Рожищського... а затим смерть небіжчика Іону... владику Луцького, предка вашої милости, зашла, а єму ся заплата і одправа... не стала аж до сего часу; в чім... Матис Хорковський, менуючи собі бити шкоду... на другую чотириста кіп грошей лічби Литовської, твою милість, о. Кирило, владико Луцький і Острожський, яко... ниніш­нього пана тих іменій Рожищських... припозиваеть до права... хотячи такової заплати за шкоди свої одправу на підданих... Рожищських од вашої милости міти урядовне, яко речи присужоної, водле суду копкого, і назначения заплати через уряд кгродський Луць­кий з винами і з шкодами, яко ся заховувть водлуг права посполитого і Статуту земського"²).

Скривджений, як бачимо, претендує не тільки на одправу прису­дженої йому на громадському суді суми, але й на шкоди, звязані, оче­видячки, з постійними навпоминаннями про заплату, і на вини.

Що-ж то за вина? Чи не за невчинення відправи присудженої суми?

У позві від імени старости Менського у відомій вже нам справі Ґотарда Ходорковського з Андрієм Кенсовським, між иншим, читаємо: „Кготард Ходорковський... взявши од вряду моего лист о заплачення... осмдесяти семи кіп і грошей пятидесяти литовських, од копи всказаних, вашу милість через возного обносив і копію з того листу вряду моего о заплачення і о учинення одправи тої суми в іменню... Славогощі покладав і по положенню копії в чоти­рьох неділях на заплату і одправу тої суми... їздив, ніжли... ваша милість... тих пенязей п. Кготарду... не заплатили і на підданих своїх с. Славогощі одправи учинить не хотіли і не учинили, зачим... есте п. Кготарду тії пенязі, од копи всказанії, совито платити попали"⁸).

Ми бачимо, що вина, штраф за невчинення відправи суду копного полягала в заплаті присудженої од громадського суду суми в подвійному розмірі.

Про це Статут у спеціяльному артикулі про копу говорить:

„а не станет ли ся в той речи заплата на рок, от вряду зложеный, тогды укривжоная сторона кгды, позвав

о то сторону противную до вряду кгродского, доведеть того, же тая копа и сказанье слушне вчинено, тот тую шкоду будеть винен совито заплатит и“ ^,).

Виходить, що скривдженому треба було тільки на громадському суді довести, що копа відбулася й що вирок її слушний був, і противна сторона мусить платити присуджену на громадському суді суму вдвоє власне за те, що вона своєчасно відправи не вчинила»

Як-же уряд стягав присуджену на громадському суді суму? Для цього він посилав своїх агентів.

Hanp., М. К. Любавський з Литовської Метрики наводить приклад, як воєвода Полоцький посилав комірника свого Івана Во­линця діцьким справити на людях ігуменії Полоцької Ушацьких пів­тори копи грошей для кн. Богдана Глинського, „што на них копа присудила" ^[1272]).

Одержавши присуджену суму, скривджений видавав винному в тім квит, заявляючи про це на уряді.

Hanp., у відомій уже нам справі знайдення під Луцьком трупу забитого боярина Гарасима Бакшия громадський суд всказав на несталих головщину заплатити братові небіжчика Федорові Бак- шиєві. І от за рік після того, як одбувся зазначений суд, ставши на Луцькому уряді, боярин Федір Бакший заявив: „я... з людьми містськими Окописькими... за тую головщизн у б рата моє го... за нестанням їх мні всказаную, з части їх погодив і они мні за часть свою тої головщизни і досить учинили з чого я їх к в и ту ю і вільними чиню вічними часи^{44 [1273]). Акт не дає докладних указівок на те, чи заплата ця сталася в на­слідок судового процесу на гродському суді, чи ні. Такий довгий час з вироку громадського суду до заплати, як рік, говорить, здається, за те, що заплата присудженої суми сталася в наслідок судового процесу на гроді; за таку гадку промовляє те, що акт, зазначивши, що око- пиські міщани, заплативши частину головщизни, що на них припадала (бо крім зазначених міщан, не стали на копі й инші села), погодилися з Бакшиєм. Погодитися — значить помиритися. В чому міг полягати той мир, коли міщани окопиські належну з них частину головщини заплатили? Очевидячки в тому, що Бакший одмовився од вини, од по­двійної плати за частину головщини, що припадала на міщан окопиських. А коли так, то заплата ця сталася в наслідок судового процесу через неплатіж окописькими міщанами присудженої на громадському суді головщини.}

Коли-ж винний неспроможний був заплатити присудженої з нього суми, то одправа полягала в тому, що такого неспроможного до пла- тіжу винного, звичайно, видавали скривдженому.

Hanp., у справі подрання бджіл Митківським, Озереським і Деревенським людям, коли вони р. 1575 березня 5 дня „водлуг суда копкого... суми пенязей, всказаної на підданому пана Мико-

лая Шостака Ісаєвському Мартину Мишковичу в урядника Яна... Єнчура о заплату...', упоминалися, на те... врядник повідав, і ж тот підданий... на которім, яко то сам вім, копа слушне вска- зала 26 кіп грошей, платить чим не маеть, в которих пенязях... маючи я на то усное розказане пана своего, є го видаю, і заразом... до рук людям, кому ся шкода дієть, оддав... тії всі, которим видав в заплаті пенязей 26 копах грошей, до себе взяли і в дворі Дерсвенськім до в’я- зення осадить казали"¹).

Ми бачимо, що виданого скривдженим у певній сумі держали в ув’язненні, бо він міг утекти, і вживали його на працю в свойому господарстві доти, аж поки він тую суму відробить.

Hanp., коли відомого нам Себастяна Кондратовича пан Дер- налович горлом дарував, то копа „давши йому хлости, на виро­бок... панові Дерналовичу подала"^{[1274] [1275]).}

Яка була норма виробку, акти про копний суд відомостей не дають. Статут-же, як ми вже знаємо, встановив для цього певну таксу^[1276]).