VIII. Одозва (апеляція).

Авторитет вироків громадського суду; як ставилися до них сторони. Неприймання виро­ків— апеляція, за згодою на ие од громадського суду. Апелювали до гродського, пан­ського й громадського суду.

1. Вироки громадського суду мали певен авторитет, бо вони ба­зувалися на загально-визнаних нормах звичаєвого права. *

Найяскравіше цю думку висловили Ситничани в відомій нам справі покрадення Іванові Крачковичеві коня. Коли на другій копі Ситничани не поставили Маска, громадський суд їм завважив: „ми вам Маска на першій копі в сороку копах приручили, жеби єсте его на другій копі ставили, а поневаж есте єго не ставили, ми до вас тую шкоду на все село платити прикладаємо... Ситничани про­сили всеї копи, жеби еще на день третій... одложили, а ми ся по- стараємо, же бись ми того Маска, так теж і Станка, кгди ся явить додому, на копі поставили і вам, яко шкодців ваших, видали; а если не поставимо і сами ся осудимо, же против всказу копного трудно што мовить маємо'⁴).

Наведений приклад дає нам зрозуміти, як ставивсь винний до ви­років копного суду.

Так саме ставилися до них і скривджені.

Hanp., р. 1593 жовтня 28 дня у справі покрадення з двору п. Цезаря різних речей урядник його Петро Дедечкевич удавсь до громадського суду, кажучи: „збирали... єсьмо копу нераз, чинечи опит около тої шкоди, штоби шкодника пана моего виналізти могли; а іж...

Ми бачимо, що представник скривдженого наперед заявляє своє до­вір’я до майбутнього вироку.

Коли наведені приклади виявляють, як ставляться сторони до май­бутнього вироку громадського суду, то можна одзначити подібне-ж став­лення й по ухвалі вироків.

Скривджений дякує копі за вирок.

Hanp., відомий уже нам Михайло Кірдей, син судді земського, в справі покрадення йому шпихліра й спалення двору, коли гро-

^l) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, № 96.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XYlII, № 137.

мадськиА суд осудив п’ятеро чоловіка на горло, „пан Кірдей, вий­шовши до тої копи людей згромаджених, подякував ва свято­бливий декрет**’).

Ставлення своє до вироків громадського суду зацікавлені сторони виявляли А тим, що вони приймали його вироки, себ-то погоджувалися В ними.

Hanp., відомий уже нам Мартий Дехтеревич та Іван Леневич, вислухавши вирок громадського суду, що ним урядника Яка He- тецького й дружину його Ганну сказано було на горло, „принявши всказання копне, питали...^а).

В интому випадкові, коли в справі покрадення бидла Лукашеві Мартиновичеві громадський суд наказав підданим Прилепським села свої присягою очистити, призначивши термін присяги за 4 тижні, то піддані Прилепські, „тот суд копний прийнявши, на тім року на копі ставити або винних об’явить, або теж присягами села свої очистить обіцяли[1196] [1197] ^β).

Що сторони вдоволені були в вироків громадського суду, яазначу- вано й икшим терміном — перестати на декреті копному.

Hanp., у справі забиття Яма Гулевського, челядника Констан- того Козминського, коли на громадському суді виявилося, що за­биття це вчинили піддані кс.

Та хоч як шанобливо ставилися-б були сторони до вироків гро­мадського суду, важко припустити, щоб вироки ці завсіди й кожного зацікавленого могли вдовольнити. Тож не дивниця, що траплялися ви­падки, коли сторони не вдовольнилися з вироків громадського суду. Не­вдоволення це вони висловлювали тут-же на копі, причому звалося воно неприймання вироку або неприставання на нього.

Hanp., у справі попалення пущі с. Білого на Пинщині, коли громадський суд, приложивши вину до села Тевкович, наказали Тевківцям одприсягнутися, то слуги, піддані й бортники Яна Кази- міра Паца, воєводича менського, на тім „наказі копнім... перестать не хотіли і проч... ся розішли*⁵).

В иншому випадкові, в справі обікрадення церкви в с. Глин­ному на Пинщині, а також і покрадення свірна Казимірові Кули- ківському, коли на громадському суді виявилося, що покрадені речі скуповували жиди-корчмарі Пінхас і Бенціон, знаючи про те, що то за речі, і коли суд одного з них на горло засудив, а дру­гому наказав поплатити шкоди, то „жиди, не приймаючи де­крету копного, до панів своїх одзивали на розсудок дальший* ^ь).

Опріч невдоволення копним вироком, висловленого в спокійному тоні, як вищенаведені, трапляються випадки навіть ексцесів, коли невдоволення виявилося в спротивленні декретові копному, ба навіть і в лайці самого суду.

Hanp., у справі викрадення церкви Попинської й починення різним людям шкод, у тому числі й Криштофові Головні, коли копа злодія Миска Мельниковича, підданого воєводиної Попинської, вска- завши на шибеницю, видала його зазначеному Головні, то „вряд- ник... п. Гутовський, спротивляючися декретові копному, того злодія з підданими своїми Попинськими не ви­дав, копу злая в, кажучи, іцо мені., пані воєводина видати не казала, і так того злодія з собою взяв до двору"¹)- Невдоволення з вироку громадського суду тягло за собою одозву, як у вищенаведеному прикладі з Бенціоном і Пінхасом, або апеля­цію до вищого суду.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення Й забиття свиней Саві Голчаниновичеві, коли громадський суд, не зважаючи на те, що скривджений хотів поприсягнути своїх шкодників, наказав одпри- сягнутися винним, - Сава Голчанинович, не контентуючися декретом нашим, читаємо в вироці копному, жесь мо его ближ- шого самосемого до присяги не узнали, по в і див,... я... самочо- тирнацять до присяги ся беру, і если мене... до присяги б л и з- шого с а м о ч о т и р н а ц ят о г о не узнаєте, теди я од суду вашої милости копного... до суду гродського Пни­сь K O г O а п е л ю ю“ ²).

До речи тут буде нагадати випадки, коли громадський суд одси- лає справу на вирішення до вищого суду, надто коли така відсилка бу­ває по розвязанні справи на громадському суді. Одсилання це, очевидячки, робилося наслідком одозви чи апеляції невдоволеної з цього вироку сторони, але про апеляцію, можливо через недогляд писаря декрету, акти мовчать.

Hanp., у відомій уже нам справі порубання сокирою коня Ma- тисові Яковичеві Стаховському, коли громадський суд сказав на Грицеві Єремієвичу п'ядесять грошей, скривджений „того усказу од них не прийняв і пов і див: „я за тогоконятри копи грошей д а в“ і хотів, аби ємунатім Гриці Єремієвичі за того коня єго три копи грошей усказано; і копа одложили то на усказ вряду замку Пинського"³).

Ми бачимо тут 1) невдоволення скривдженого з вироку громад­ського суду через те, що йому присудили відшкодування замале, 2) ви­могу скривдженого, щоб йому присудили за коня стільки, скільки він його самого коштував, і 3) одсилання справи до гродського суду. Очеви­дячки копа, присуджуючи скривдженому суму п’ядесять грошей, мала на це якісь підстави, хоч скривджений, певне, не мовчав про свою суму

’) Там-же, № 350; подібн. там-же, №№ 181, 286.

•*) Там-же, № 392; подій там-же, №№ 205. 349, 403; проф. Я с н н с к і й, _rAktw^m, т. І, № 340; Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. 1, № 88.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVLLI, № 28; подібн.

в три копі, коли громадський суд розпитував, скільки-[1198] [1199] за попсовану коняку треба заплатити, І, на Його вимогу, як бачимо, не пристав. Коли-* скривджений уже після вироку заявив своє невдоволення й повторив свою вимогу, то громадському судові нічого иншого не залишалося, як одіслати справу до гродського суду.

Що таке одкладання чи відсилання справи до вищого суду відбу­лося саме наслідком одозви чи апеляції невдоволеного з вироку гро­мадського суду, видно з тієї самої справи Голчаниновича, що її ми трохи вище згадували. Там невдоволений з вироку громадського суду Голча- нинович просто заявив, що як громадський суд не узнає його ближчого до присяги, то він од суду копкого апелює до суду гродського. І гро­мадський суд з приводу такої заяви ухвалив:

„Ми... копа, усі згідне... тую всю справу на розсу­док... вряду гродського... од сила є м“ ’)•

Уже з самої ухвали громадського суду одіслати справу до вищого суду очевидна Згода чи дозвіл громадського суду на апеляцію. Иноді-ж акти просто зазначають, що громадський суд апеляцію допускає.

Hanp. у відомій уже нам справі покрадений різних речей мі­щанам Слонімським, коли громадський суд наказав винному Кар­пові Никоновичеві присягу з оплотними сусідами, то уповноваже­ний Никоновича п. У таківський зробив таку заяву судові копному: „все місто на того Никоновича інстиктуєть, а ви... з міщани при­сягу наказуєте досить неправне, през то... тот Карп Никонович з тою справою до... п. підстаростого Сло- німськогоапелюеть, а они тої апеляції тому Карпу Никоновичу допустили" »).

2. До якого-ж суду йшла апеляція на вироки громадського суду? Наведені вище приклади кажуть нам про апеляцію до гродського суду, замінюючи иноді суд цей чи вряд особою, що під той час стояла на чолі того уряду, як це ми тільки-що бачили в справі Никоновича.

Гродський суд акти звуть і вищим правом.

Hanp., відома вже нам Сачкова, якій украдено було коняку, коли друга вже копа, всупереч своїй ухвалі на попередній копі, розказала свідчити свідкам Савчиним, який повинен був гостя сво­його поставити, — „не приймуючи і не слухаючий ого сві- децтва, до вишшого ся права, тоєсть до...

CTQpoHa могла скаржитися до суду пана свого.

Ми наводили вище випадок, коли Пінхас і Бенціон, що сві­домо купували в Андрія Литвина крадені речі, після того, як гро­мадський суд одного з них сказав на горло, а другому наказав поплатити шкоди, „не приймуючи декрету копного, до панів своїх одзивали на розсудок дальший, а копа допустила"⁴).

Вислів „до панів своїх одзияали (ся) на розсудок дальший" — не дає жадних підстав вагатися, про що тут іде мова. Тут розуміється одозва винних до їхніх панів, у яких вони орендували корчми й юрисдик­ції яких вони через те підлягали. Що в апеляції від суду громадського до суду панського не було нічого незвичайного, видно й з того, що гро­мадський суд таку одозву допустив, як сказано в акті.

Приховану форму апеляції можна вбачати теж і в випадках, коли пан бере засудженого на поруки в копи.

Вище ми вже мали нагоду наводити випадок, як у справі обі- крадення церкви Речицької громадський суд засудив на горло Гната й Якима Сущичів і день виконання цього вироку призначив, а до того видав їх скривдженій Потієвій, щоб вона в ув’язненню своїм дотримала. Але пан засуджених Миколай Садовський, прибувши на місце екзекуції, став просити, щоб йому видали засу­джених на поруки, обіцяючи ставити їх у кожного права; уряд­ник скривдженої жадання його вдовольнив і на поруки їх видав¹). Через деякий час ми бачимо, що скривджена вимагає від Садов- ського вчинити справедливість, себ-то судити тих самих Сущичів за той учинок, за який громадський суд їх уже на горло осудив^{[1200] [1201]). Виходить, отже, що під виглядом поруки пан засуджених обіцяв дати з них справедливість — себ то пересудити справу своїм пан­ським судом.}

Нарешті, за третю установу, куди можна було оскаржити вирок громадського суду, це був той самий громадський суд; його в таких ви­падках скликають для пересуджування вирішеної вже на копі справи. Скликати такий суд могли обидві сторони.

Hanp., Юстин і Лук’ян Богдановичі Глібовці р. 1646 квітня 11 дня на громадському суді оповідали, що в справі вндертя їм бджіл вони збирали три копі й на них „те видертя пчіл при­ложили і узнали бути винним... п. Яна Жебравського і п. Михайла Сеневича... і п. Гаврила Горбачевських, коториї, за узнанням копним, і до цього часу теї шкоди платить і шкод винагородити не хочуть; тому вже на четверту громаду, згідно з правом, зібравши панів шляхту і підданих, щоб знову опит чинили, хто втім винен, і щоб, хто зістане винним, платити за видертя пчіл в дубі п’ять к і п“ ⁸).

Ми бачимо, що справу на громадському суді було вже закінчено й наказано певним особам поплатити шкоду; але через те, що винні не заплатили шкоди, вимовляючися, мабуть, тим, що вони невинні, скрив­джені збирають ще раз копу й прохають, щоб знову опит чинили, хто в тім винен, і щоб той, хто зістане винним, платив шкоду.

Наведений приклад каже нам про випадок, коли для пересудження вже вирішеної справи скривджений скликає знов копу.

А от випадок, коли копу скликає винний, що хоче вивестися з того обвинувачення, в якому його винним уже узнано.

•) Там-же, № 371.

Вище ми вже наводили випадок, як громадський суд у справі покрадення бочки з ярицею з двору Сановщини, за непоставлення на третій копі через Івана Кореня молодця його Колишка, прило­жив до Кореня платити ту шкоду. „Которий то Корень, читаємо в акті, почуваючися в невинності своїй, зібрав вже он сам купу, хотячи то з себе знести і невинність ука­зать" ¹).

Наведений приклад виразно свідчить за те, що винний, засудже­ний на попередньому громадському суді, почуваючи невинність свою, збирає сам знову громадський суд, щоб з себе знести несправедливий вирок і невинність свою копним вироком довести.

Є підстави гадати, що громадський суд, коли він пересуджував справу, вирішену вже на громадському суді, складом своїм одрізнявсь од звичайного громадського суду. Суд громадський, як ми знаємо, складався з сусід околичних. Громадський же суд, як апеляційна інстан­ція, в свойому складі мав людей обчих — себ-то тих, що жили по-за околичними, прилеглими до місця події селами; відповідно до цього, в такому поширеному складі громадський суд звався „правом (себ-то судом) о б ч и м".

У відомій уже нам справі покрадення бидла Юхнові Грине- вичеві, підданому Кирила Зубцовського, громадський суд за не­вихід на копу мешканців з села Волки Федорової, підданих панів Андрія Павловського, Яна Тупичівського й Яна Федоровича, при­ложили шкоду до того села. Тоді, п. Андрій Павловський, п. Ян Тупичівський і п. Ян Федорович ужили підданого пана Ки­рила Зубцовськогопрозьбами своїми Юхна, аби з обусторон право обчеє, мужей посторонніх, зі­звавши, на тім засадили, і што би ся з права обчого... сказало, на тім перестати міли; якож ми, оповідали пред-, ставники цієї копи потім на вряді Луцькому, будучи обіслани з обусторін... зшедшися на право обчеє, сказали і присудили за невихоженнє на право копноє на тім же селі Волці, аби заплату за шкод у... JO хну Грине­вичу учинили, яко і первей... на праві копнім ска­зали" ²).

Ми бачимо, що цей поширений суд скликано було з ініціятиви панів осудженого села за згодою скривдженого; цей суд — право обче підтвердив вирок, ухвалений „на праві копнім¹*, себ-то на звичайному громадському суді.

В иншому випадкові, р. 1587 грудня 15 дня у справі видрання бджіл на ґрунті Туличівському кн. Андрію Курбському такий по­ширений суд названо „правом колодним"; там за суддів були висаджені такі особи: „Будучи нам на праві колоднім упро­шеним, водле звичаю копного, то єсть мені, Лаврі ну Климо­вичу з с. Бовбол з В а с ь ко м К о зл о в и ч е м з Чернева — з сторони урядника Туличівського п. Ясинського, а з сторон и... п. ВацлаваМалинського мні, Івану Ляд-

’) Там'жс, № 223; подіби. там-же, №№ 247, 338. ’) Проф. Я с и н с к і й, „Акты", т. 1, № 244.

чичузСеркизовазАртишем Корчичемз 3 а л і с е ц ь, з ХвецемСидковичем аВакулоюРоманови чем з П и р- кович к у узнанню розсудку судей копких, в року те­перішнім... октября 28 дня на копі будучих на тім же містцю, яко і ми тепер — на границі, где ділить кгрунт... кн. Курбської Тули- чівський з кгрунтом п. Малинського Радовицьким. І кгди, за пи­танням нашим, тиї судді копниї, коториї на он час били, подостатку нам устне розсудок свій повідали... ми теди, апробовавши розсудок їх копни й, обачаючи, іж слушне судили, і тепер тую п’ять коп грошей... одностайне і згідне на ОнискаБортника вкладаєм^14,). Тут, як бачимо, пойменовано суддів висаджених, згідно з копним правом, од сторін; з боку скривдженого — двоє суддів з двох сіл і з боку пана винного четверо суддів з трьох сіл. Але це не визначає, що копа складалася з названих шістьох суддів. Це були тільки судді, що їх обрали сторони зо складу всієї копи. А що на цій копі були ще копники, видно з того, що ці висаджені судді питали тих суддів копних, „коториї на он час били⁴⁴ —себ-то на тій копі, вирок якої нова копа, під проводом висаджених суддів, мала пересуджувати. Значить, нова копа складалася з тої першої копи й ще з п’ятьох сіл, з-поміж мужів яких обрано було суддів.

Цю саму думку про поширений склад громадського суду, як апе­ляційної інстанції, ми бачимо й у відомій нам справі Андрія Кенсов- ського з возним Яном Варлаховським.

Коли на гродському суді повірений Кенсовського, як довід неправдивого зізнання возного Варлаховського, подав випис зі­знання возного Лавріна Єпимаховича, який розвідував на копі, чи присудила вона яку суму Готардові Ходорковському на підданих Кенсовського Славогоських, — то повірений Варлаховського Павло Старуха на це такий одпор чинив: „противное сознание другого возного Лавріна Єпимаховича... з другої копи сталоє, яко би... Ян Варлаховський несправедливе мів на тамтій копі першій сознати, тогди... то сознания стороні поводовій іти не можеть, кгди ж тою другою копою першої копи касовати не можеть, кгди ж... в тім квиті Лавріна Єпимаховича описуєть, іж тільки сім чоловіків било инших, а на моїй копі першій било чоловіка до ста і болій, яко ж тогди тою другою копою, на котрій тільки сім чоло­віків било, м аєть тую великую копу, на которій не­мало било, касовати⁴⁴²)...

Іронічне речення „тою другою копою, на котрій тільки сім чоло­віків було, маєть ту великую копу касувати"—ясно свідчить за те, що для пересуджування вироку громадського суду склад нового суду по­винен бути більший і в жадному разі не менший.

Але з цим твердженням, що громадський суд, у порядкові апеляції, може пересудити свій вирок, наче не в’яжуться відомості, що ми знахо­димо в процесі Готарда Ходорковського з Андрієм Кенсовським з при-

воду фальшивого зізнання возного Варлаховського про те, що діялося на копі в цій справі.

Повірений Ходорковського Григорій Стрижка, між. иншим, так говорив, удаючися до старости менського, як голови гродського суду: „А іж ваша милість, пане староста, повторе копу пану Xo- дорковському збирати наказав і п. Кенсовському,... підданих до усправедливлення на тій копі ставати узнав, — пан Ходорковський, чинячи досить наказу судовому, на звиклім місцю копі копу зби­рав і, аби тую справу копляни знову судили, потребував і домов­лявся; ніжли копа, не хотячи первшого суду свого пе­ресуджувать, бо вже од того сказання своего пересуд собі на­лежний взяли і до вряду половицю одіслали, а вряд, вислухавши суду копного, пересуд узяв і, за неусправедливленням звичаєм руським копним, підданих п. Кенсовського... а за виконанням при­сяги підданих п. Ходорковського на шкодах... осмдесять сім кіп і грошей п’ядесять всказали і присудили і до вряду кгродського на одправу тої суми, водле права і науки статутової, в розділі чотирнацятім артикулі дев’ятім описаної, одіслали, і пересу­живать другий раз того суду своего не хотіли, тільки тот же первий суд свій зміцнивши, і возного Яка Варла­ховського, іж справедливе тую копу осужоную до вряду одніс, ви- свідчили.... копа... знову судить не хотіла, кгди ж теж ні в чім помилка тому суду першому не стала" ^,)∙ З наведеного ми бачимо, що тогочасний правник зречення громад­ського суду пересудити ту саму справу пояснює тим, що копа не вба­чала ні в чому помилки в тому першому судові свойому, бо 1) сам гро­мадський суд узяв пересуд од тої справи й половину одіслав гродському судові, який ту половину й прийняв; 2) громадський суд присудив шкоди з одного боку через те, що піддані Кенсовського виявили _wcπρo- тивенство й непослушенство.... звичаю копкому, іж ся... в чорту кинуть і винного іскать і на опит узять і дать не хотіли і не дали" ²), і з дру­гого, тому, що піддані Ходорковського присягу на шкодах виконали й на одправу до суду гродського одіслали — себ-то громадський суд, що раніше тую справу судив, поводився у всьому, як того вимагало право копне й Статут. — Значить, наведений приклад ані трохи не суперечить тому, що громадський суд може пересуджувати ту саму справу, коли на те є слушні причини. Ми бачимо, що в даному разі, властиво ка­жучи, громадський суд пересуджував справу і наслідком цього перший суд свій „зміцнив", як сказано в акті. В устах повіреного зречення пе­ресудити мало не той зміст, що громадський суд не хтів удруге роз­глядати цієї справи, а той, що він, розглянувши, не змінив свого вироку, а ствердив його.

Отже, ми маємо три апеляційних інстанції — гродський, панський і громадський суд у поширеному його складі. Це не були три інстанції одна над одною, а три паралельні установи; вибір тієї чи тієї залежав од волі зацікавленої сторони, як про це ми в свойому місці, в розділі

про обопільні стосунки межи судами гродським. панським і громад­ським уже говорили.

3. Тепер перейдімо до питання, що саме давало привід до апеляції. Тут ми повинні застерегти, що за тих часів не відрізняли скарги по суті справи чи апеляції од так званих часткових скарг, а тим більш од касаційних. За тих часів усі такі скарги об'єднувалися в загальному розумінні апеляції чи пересуду, а тому серед апеляційних справ ми мо­жемо здибати, на сучасний погляд, не суто-апеляційні, а й часткові та касаційні справи.

Звертаючися до того, щб-ж саме давало привід до скарги на ви­роки й ухвали громадського суду, ми, насамперед, поставимо безпід­ставність вироку.

Hanp., у справі покрадення клячі Орефі Ковалеві, підданому Яроша Костюшка Сехновицького, зазначений Костюшко, як писав про це Іван Верещака, пан винного Хиля Янковича, „безправне і свавільне, без жадного лиця і доводу правного на то нами і й не маючи, розказав... підданому своєму Орефі підда­ного моего Хиля на... копі піймати і звезати, як чоловіка невин­ного, і потім дав кату його змучити і на горло його сказав, не вім для чого.. А так я, сбачивши... же... Костюшко того під­даного моего за тим тільки судом його копним, безправно учи- нени(м), заразом на горлі карати хотів, і шкода єго підданому жеби заплачена била, з тих мір я, не хочечи тої справи сам так безвинне ерокго на горло підданого своего судити... оддаю тую справу суду кгродському господарському судити і пі(д) розсудок правний і за доводом слушним во всім підлягати готов“ ¹).

Ми бачимо, що пан засудженого від копи на горло, від якого (пана) залежала, як ми знаємо, видача винного для виконання над ним вироку копного, бачучи безпідставність обвинувачення й не беручися вирішати питання про життя чи смерть свого підданця, передає справу на розгляд гродського суду — инакше кажучи, апелює в справі свого безпідставно засудженого від копи на горло підданого до гродського суду.

В иншому випадкові, у справі покрадення уздечок Степанові Стаховському, дарма що лице знайдено в сина Миколи Варенича, скривджений, зібравши громадський суд, „не узнаваючи і не чинячи сина п. Миколаєва винним, але маючи якись... ренкор з дав­ніх часів на Саву Стаховського, на тій копі... за зло­чинцю помовили і декретом копним... судили... водлуг волі і уподобання своего... Юрію Стаховському уздечки тії на шию зложили і по тій копі водили, били, мордували... 1 хо­тя чи то протестуючий, скаржився на уряді Сава Стаховський, правом посполитим обваровать, заховуєть собі... вільне о то... правке чинить з обжалованим п. Іваном C т а х о в с ь к и м“ -).

Вирок громадського суду, на думку скаржучого, неслушний був тому, що він судив не того, в кого лице знайдено, а його сина, маючи

’) Там-же, № 262.

*) Там-же, № 432.

Збірник праць Ком. зах.-рус- за укр. права, в. 6. якусь проти скаржучого злобу, призначивши до того йому ганьбливу кару, б'ючи й мордуючи.

22

Коли в даному випадкові виявилася, на думку скаржучого, небез­сторонність громадського суду, то в иншому випадкові неслушність ви­року громадського суду полягала в тому, що він безпідставно, не слу­хаючи навіть виводів винного, всказав на ньому шкоду.

Hanp., у справі покрадення коней і вола Федорові Шолусі, Фабіян Матясович, пан винного Лавріна Мухи, року 1582 травня 14 дня заніс оповідання-протестацію на скривдженого Шолуху за те, що „копа Шолушина, ніт відома, з якої вазии, без слушних доводів правних, копі належачих, не слухаючи слушного і певного виводу того... Лавріна..,. кгвалтовне і упорне на тім Лавріні... за ніякісь коні і вола, которих п. Шолуха менил бити собі на копі покрадениї, сказали коп 11“ ’).

Тут, як бачимо, скаржучиЙ гадає, що громадський суд ґвалтовно й уперто, не зважаючи на справедливі й певні виводи винного, без слушних доводів, звичайних у копному праві, присудив винному запла­тити певну суму грошей. Вирок цей уважає скаржучий за якесь насиль­ство над винним і за вияв упертости, що бачить тільки своє й не звертає уваги на виводи противної сторони. Тут, як бачимо, безпідставний і несправедливий, на думку скаржучого, вирок ухвалено через те, що громадський суд не звернув уваги на виводи винного.

Далі, фальшиве свідчення, що лягло в основу громадського вироку, спричиняючися до засудження невинних, давало підставу для скарги.

Hanp., Федір Балванович, Семен Чорнишевич і Василь Хви- лонович оповідали й скаржилися на Слуцькому уряді на Романа Гуриновича й сина його Василя за те, що на громадському суді у справі покрадення різних речей селу Горці Роман Гуринович помовив їх, „ніби-то вони мали бути тим Горчанам шкодниками, без слушних причин і доводів; мало на тім, і того не довівши, ще, чого на купі не питали, доводив, ніби жалобливі й церкву Горецьку обікрали. Там же ті купники, без лиця і слушних причин, Василя Чорнишевича побили через його хвальшиву повість. Яко Ж Mи, в тім заховуючися водлуг науки права посполитого, в своїй невин­ності жаль немалий і зневагу свою шляхетську вря- дові оповідали" ^{[1202] [1203]).}

Наведені приклади показують нам, що необгрунтовані або засновані на фальшивих свідченнях вироки громадського суду давали підставу засудженим оскаржувати вироки громадського суду до вищої інстанції.

Але, опріч оцих підстав по суті справи/ копне право знало цілу низку порушеннів формальних, що давали підставу оскаржувати вироки й ухвали гродського суду.

а) Сюди, по-перше, належить ухвалення вироку позаочне, без ви­слухання виводів винного.

Hanp., Стефан Новогойський та Міхал Лескевич на Бере­стейському уряді скаржилися на уряд СелицькиЙ і на Томаша Букрабу, інстигатора й принципала тієї справи, за те, що вони в справі забиття тивуна Нишпарки скликали третю копу, про яку вони, скаржучі, не знаючи, напередодні виїхали до Вовковиська в своїх власних потребах; на тій копі Букраба з якогось гніву проти них, жалобливих, став зазначати, що ніби то того тивуна забито на їх ґрунті, потім, цитуючи артикул двацять шостий розділу одинаця- того, інстигував на жалобливих, що вони з гонору свого шляхет­ського на копу не прибули і через те, щоб „без доводу і без кон- троверсії... були декретом копним окриті і щоб головщизну за того тивуна платили"; і цього всього добився. „А тому жалобливі, як та копа в невідомості, за од’їханням їх, одправувалася, так... тим артикулом, которий п. Букраба подавав, мала бути шляхта утиснута, над — то ще те нігди не покаже, щоб на ґрунті їх мало бути тивуна забито, хочучи невинність свою жалобливі показати і тот декрет в тил, за очне на них винесений... правом посполитим знести, шкод, утрат і задания неслушного на... п. Букрабі доходити, подали той про­тест свій до книг урядових записати" [1204] [1205]).

Жалобливі, як бачимо, з притиском одзначають те, що вимога Ста­туту роз. XI, арт. 26 про стання на копі всіх, хто повинен ставати і про заплату головщини од несталих, до них, шляхти, не стосується, і що вирок в тил, заочно ухвалений, має бути, як противний праву посполи­тому, скасовано.

б) Ухвала громадського суду про вислухання свідків.

Hanp., коли громадський суд, врікшися постанови своєї на по­передній копі, „світкам Савчиним свідчити розказали", то „Сач- ковая, не приймуючи і не слухаючи того свідецтва, до вищого ся права одзивала і бралася"²).

в) Ухвала громадського суду про присягу — сторони.

Вище ми вже наводили приклад, як Сава Голчанинович заявив громадському судові, що як його ближчим до присяги не визнають, то він „од суду... копного... до суду кгрод- ського... апелює"³).

В иншому випадкові, у справі починення шкод міщанам Слонім- ським, коли громадський суд наказав винному Карпові Никоио- вичеві з оплотними сусідами одприсягнутися, то повірений його зробив таку заяву: „все місто на того Никоновича інстикгують, а ви... з міщани присягу наказуєте досить неправне, през то... Карп Никонович з тою справою до... підстаро- стого C л он і мсь к ого апелю є т ь" ⁴).

Неправність ухвали громадського суду повірений винного вбачає в тому, що скривдженими були мало не всі міщани, з-межи яких винний не міг, певне, знайти охочих укупі з ним одприсягнутися, що то не він був шкодником.

г) Ухвала громадського суду про видання винного на муки.

Hanp., урядник Яна Папа Станіслав Скорушіпськиіі оповідав на Мснському уряді на Юрія Ярмолнча, урядника Олександра Tiiiii- г.евича. і копняків за те, що вони,,.зачавши як би копу о шкоди різниі... підданого... пана... (ного) з села Сичевич Івана Левоновича Cипачина, без слушного довод у п р а в и о г о. н е п с р с в і- вши на него злодійство ані которого п і д о й з р е и н я, ані об в план її я і коли би бил при липі, але упорне а свавільне в з я в ш н... того Сипачина о полудні самім, аж до за­ходу слонпя тяжкими і незвичайними муками різними мучили, палили, беручи його разів сім на муку і мучачи ного на надольнії члонки, — на руку правую навіки охромилн і нічого на иім а нікоторого злодійства не домучившися, за умарлого... покинули... і просив... Скорушіпський, аби тоє ііого оповідання до книг кгрод- ських... било записано** ’).

Наведений акт малює нам. з погляду скривдженого, безпідставне видання винного од копи на муки іі саме катування, можливо, з пору­шенням звичаєвих норм; але все не чинила копа й скарга йде саме в пій площині.

д) 3 попереднього ми знаємо, що коли в якійсь справі громадський суд скликано й справу не закінчено, то дальші скликання копи визначав уже сам суд. От one призначення строку од громадського суду для но­вого зібрання теж иноді давало привід до оскарження його.

Hanp., відома уже нам Сачкова, коли громадський суд, вислу­хавши свідків, проти допиту яких скривджена теж протестувала, „рок третій завитий копі за дві неділі складали", — скривджена того „року не приймовала і на третюю копу не по­зволяла, і збирати її не п і д і й м у в а л а, а л е до в и ш того права знову озивалась⁴’^{[1206] [1207]).}

е) Нарешті, коли громадський суд приймав до свого розсудку ту справу, що, на думку зацікавленої сторони, присудові його не нале­жала, це теж давало привід до скарги на громадський суд.

Hanp., засуджені од громадського суду за викрадення схова­них у землю речей Іван Вабищевич Плотнипький, возний, і дружина його Настасія занесли скаргу на Пинському уряді на скривджених за те, що вони „копою з хлопами (під яку жаден шля­хетського стану чоловік, крім посполитого права, не підлягає)... судячи... неправний, супроти прав, на шляхтича копкий з хлопами винести важилися декрет, о котор и й.. зобжалуваними хочучи правом чинити, он ий до скасування при вест и" ^{[1208] [1209]).}

Зазначені порушення судочинних копних правил, певне, не вичер­пують усіх приводів до оскарження вироків і ухвал громадського суду; можна ще було-б одзначити, напр., невзяття од копи пересуду *)» неспо- віщення про те, що копа має відбутися ¹) і т. и. Але й сказаного досить, щоб бачити, що привід до оскарження вироків і ухвал громадського суду давали як вироки по суті, так і порушення судочинних правил і тлумачення законів, напр., про непідлеглість шляхти громадському судові.

4. Тепер ми перейдемо до питання про апеляційне судочинство.

Як на загальне правило, коли апеляція йде до гродського суду, можна вказати на те, що скарга, яку невдоволена з вироку чи ухвали громадського суду сторона заносить гродському урядові, і є те, що тепер ми називаємо апеляційною скаргою. Тому, що судочинство грод­ського суду взагалі не є тепер за об’єкт нашого досліду, ми на цьому докладно не зупинятимемося, зазначивши тут тільки, що занесена скарга чи протестація на уряді лягає в основу так званого позву від імени гродського суду. LJe легко простежити на справі Богдана, Кирила й Се­мена Барановських, шляхтичів повіту Овручського, з Йосипом Баранов- ським за покрадення меду з бортів²).

Можна гадати, що таким самим способом писаної скарги з боку скривдженого до пана винного 5 вимогою, щоб він дав справедливість з свого підданого, починали переводити справу й на панському суді³).

Що-ж до громадського суду, як апеляційної інстанції, то починалося апеляційне переведення справи там звичайним способом: невдоволена сторона або й обидві разом, за їхньою згодою, як це ми бачили були передніше, скликали суд та й підносили скаргу вже на самому суді.

Розпочавши отак апеляційне переведення справи, друга інстан­ція, далі, зосереджує свою увагу на тому, щоб констатувати, який саме вирок ухвалив громадський суд.

Досягали це двома способами: або подаючи писаного вирока, або ставляючи кількох копників для одказу суду копного.

Hanp., р. 1669 квітня 6 дня на рочках каптурових Пинських точилася справа межи Казиміром Пухальським і Федором Михайло­вичем Вабищевичем Плотницьким за те, що в справі покрадення килима з санок Адамові Скирмонтові зазначений Вабищевич Плот- ницький видав на громадському суді фальшиве свідчення, ніби того килима вкрав підданий Пухальського Васько Павлович. Пози­ваючи Вабищевича Плотницького, Пухальський вимагав од нього на гродському суді „положення того декрету копного** і доводив невинність того підданого виписом протестації з книг гродських Пинських „о невинное помовення украденням килима**, а потім запропонував присягу того підданого, як довід Його невин­ности, просячи „вільности од жалоби**. Повірений Вабищевича Плотницького Іван Качанівський на це „повідив, іж о тот килим украдений копу у с. І Ілотниці збирано, на которій копі тот килим украдений приложено до... Васька Павловича... Зачим одложення

*) Tyszkiewicx,.Badania. стор. 41.

^a) Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 4., т. І, № 50, 61; там-же, ч. 6, т. І, Додат., № 54. •») Ak. Вил. Арх. Ком., т. XVHI, № 262; Ст. р. 1588. роз. IV, арт. 48; р. 1566, роз. IV, арг. 29-

тої справи просин і домовлявся**. Суд каптуровий виніс такий ви­рок: „пиневаж п. Плотиицький ко п ного декрету, яко меиовав, не показав, тільки слов нс и а обжало в а ного помовеиня вносив. її р о то ми. судді, вишпоменсного Васька Павловича, которий любо і до присяги забирав, од того помовеиня, которое на него ведено, а не доведено, і без присяги В І Л b H И M ‘1 И H H M⁴* ’).

За центр ваги, як бачимо, в цьому процесі стан вирок громад­ського суду, якого чомусь Вабиіцевич Плотиицький не міг подати судові

і. через неподання його, каптуровий суд виправдав Васька Павловича.

В иншому випадкові суд Полоцького воєводи року 1535 липня 17 дня розглядав справу за одозвом Стася, слуги підданого госпо­дарського Васька Ракуси, на вирок громадського суду, який на тому Стасю присудив платити по одному карбованцеві за кожного коня, вкраденого людям Івана Глебовича, городничого Полоцького, і Гридка Юрієвського. „І ми казали пану городничому і Юрієв- ському, читаємо в акті, з тих копни ків кілько старших мужей перед нами поставити ку одказу того суду і положили єсьмо рок ку постановенню тих копників перед нами... На которий рок Ракуса перед нами не став, ані того слуги своего не поставив, а п. городничий з Юрієвським ставив перед нами п’ять чоловіків... коториї ж перед нами повідили: іж трикроть для тої шкоди копу збирали, а Ракуса на тії роки на оную копу сам не становився, ані слуги свого не ставив, і для того... єсьмо тую шкоду на тім слузі его Стасю тим людям п городничого і Юрієв- ського присудили, і в тій шкоді взяв... єго Ракуса на свої руки. 1 ми, водле одказу суда тих копників, тую шкоду... тим людям п. городничого і Юрі енського казали на тім слузі Ракусинім о д п р а в и т и “ ²).

І тут, як бачимо, першим питанням апеляційного переведення справи було довести, який саме вирок ухвалив громадський суд.

У тих випадках, коли повстає сумнів, чи правдиве зізнання вироку громадського суду, апеляційна інстанція переводить слідство на місці, щоб установити справжній зміст вироку.

Hanp., коли відомий Андрій Кенсовський обвинувачував воз­ного Яна Варлаховського за те, що він у свойому реляційному квиті описав те, чого навсправжки на громадському суді не було, Павло Старуха, повірений Яна Варлаховського, на Менському грод- ському суді заявив: „моя сторона в невинності своїй береть на шкрутинію, а так єсть на висвідчення од тої копи на тоє ж місце копов и ще, як правдиве п. Кготарду тая сум а... присужена, а не яко п. Кенсов­ський того возного обжаловав, жеби якиїсь речі небилії кгволі п. Кготарду признавати мів. А по тако- вих спорах і мовенню своїм, кгди обидві стороні на узнання і декрет наш пустили, ми вряд, в тій справі... з мовення їх, обудвух сторін, зрозумівши... тую справу на шкрутинію

’) Ач. Вид. Арх. Ком., т. XVIII, № 403.

Проф. Я с и н с к і й, „Акты“, т. І, № 340, Любавскій, „Областное діленіе^- стор. 658. 659.

одсилаєм і часу певного на виїзд тої шкрутинії на містце то в, где ся тая копа о д п р а в о в а л а... я, підста- ростий, і я, суддя, з’їхати і тую шкрутинію на тім же коповищі, где сказ тої копи бил, одправовати маєм" ^,)∙

І тут, як бачимо, вивідування на місці призначається на те, щоб довідатися від копи за те, чи правдиво ту суму присуджено було, себ-то щоб установити справжній зміст того вироку, що його громадський суд у тій справі ухвалив.

За другий момент на апеляційному суді була перевірка, чи слушні по суті вироки громадського суду.

Hanp., на „праві колоднім" у справі видрання бджіл кн. Курб- ській, про що вже згадувалося, „кгди... судді копниї... подостатку нам устне розсудок свій повідали, з которих причин підданого п. Малинського... Ониська, бортника, за покрадення пчіл... кн. Курб- ській пятерга... п’ять кіп грошей вложили, узнавши його бить вин­ним, ему заплатити присудили, яко ширей тот розсудок їх через устное мовення тих судей копних перед нами ознаймен,— ми теди, апробовавши розсудок їх копни й, обачаючи то, іж слушне судили, і тепер тую п’ять кіп грошей... одно­стайне і згідне на Ониська бортника вкладаєм"'). Отже, за центральний момент в апеляційному переведенню справи було ознайомлення апеляційного суду з вироком громадського суду і перевірка його слушности власним праворозумінням—„обачаючи то, іж слушне судили[1210]'.

Далі, апеляційна інстанція перевіряла доводи громадського суду, вислухуючи свідків, то-що, коли їх подавала жалоблива сторона.

Hanp., невдоволениЙ з вироку громадського суду за те, що він присудив йому за порубання коня всього-но копу грошей, коли він за нього дав три копі, Матис Янович на гродському Пин- ському суді „довід чинив, іж за того коня три копі гро­шей чоловіку своєму Заню Новицькому дав. А так я, в тім порозумівши, тому Матису три копі грошей у с к аз а в“ ³).

В иншому випадкові, осуджений на громадському суді за те, що покрав яру пшеницю, Іван Корінь зібрав копу, щоб вивестися з того обвинувачення. На тій новій копі „кгди опит чинено, прийшло до того, же... Черленик, кгди ся признав до того, же ярицю про­давав і до одної четверти признався... Іван Корень, хотячи доводить того, же он більше яриці продав, а ніжли четверть, ставив шапку на довід, до которого доводу Черле­ник шапки не приставив і, за кількакротним питанням купним, не приставляв" *).

Апеляційна інстанція виявляла й власну ініціятиву, вимагаючи від зацікавленої сторони тих чи инших доводів.

Hanp., р. 1500 лютого 2 дня на суді Витебського воєводи точилася справа Степана Жуковича з приводу покрадення йому збіжжя з гумна; скривджений скликав три копі, але підданий боярина Софрона Ілемницького Степанко на всі три копі не став; громад­ський суд всказав шкоду на несталому. На суді гродському винний виводився тим, що він, як чоловік прихожий, ніколи на копах не становився, а тому він не знає, „которим обичаєм тії купляни на мні тую сімдесять грошей ему будуть судили", - гродський суд виніс таку ухвалу: „і ми тому зрозумівши і їх речей, з обу сторін вислухавши... знашли єсьмо так: іж... Степан Жукивич маєть присягнути на тім, іж так много шкоди йому стало — жита і пшениці на осмдесять грошей украдено, на рок од Cero часу за чотири неділі під страченнєм права, і если он присягнеть на тій шкоді своїй... тогди тот чоловік Ілемницького... маєть ему тую осмдесять грошей заплатити водлуг суда копкого" ’)• Воєводський суд, як бачимо, з власної ініціативи наказав скрив­дженому довести розмір своєї шкоди присягою.

Отож, ми бачимо, що апеляційна інстанція чинить опит, допитує винного, наказує присягу і т. и. — себ-то, очевидячки, переводить зви­чайний судочинний поступок. Значить, порядок поступку правного в апе­ляційній інстанції, окрім ознайомлення з вироком громадського суду, нічим не відрізнявсь од порядку процесуального на звичайнісінькій копі.

5. Які-ж вироки ухвалювала апеляційна інстанція?

Ми вже бачили на прикладі „права колодного", що апеляційна ін­станція, по-перше, апробувала, стверджувала вироки громадського суду^{[1211] [1212] [1213]).}

Далі, апеляційна інстанція змінювала вироки громадського суду.

Hanp., у щойно наведеній справі порубання коня Матисові Яновичеві, гродський суд „в тім порозумівши, тому Матусу за того коня є г о на тім Гриці Єремієвичі три копі гро­шей усказа в", замість сказаних на громадському суді 50 грошей" ⁸).

Апеляційна інстанція, як бачимо, змінила вирок громадського суду тільки в сумі відшкодування скривдженого.

Нарешті, апеляційна інстанція касувала вироки громадського суду, причому це касування йшло трьома напрямками: касуючи вирок гро­мадського суду, апеляційна інстанція а) виправдовувала винного, б) на­казувала перевести певний довід одній стороні замість другої і в) до­ручала громадському судові наново переглянути справу.

а) Що-до виправдовування винного, то воно відбувалося або через формальні причини, або через те, що винний доводив, що в тій справі винна инша особа.

До формальних причин належить:

1) Неподання апеляційній інстанції вироку громадського суду.

Вище ми вже наводили випадок, як Пинський гродський суд вимагав од Федора Вабищевича Плотницького положити на суді декрет копний, і коли він цього не зробив, суд „Васька Павло­вича... од того помовення... вільним вчинив"^[1214])...

2) Притягання громадського суду до присуду свого непідлеглих йому осіб.

Hanp., у згадуваній уже вище справі Барановських Київський гродський суд, не звертаючи уваги на мотиви Гната Невмирець- кого, що висував невідповідність декрету копного тому, що було навсправжки, висунув свій власний політичний мотив, непідлег­лість громадському судові шляхти, через що, мовляв, бунти хлопські вчиняються: «суд нинішній декрет купний, як винесе­ний в противність праву і вільності шляхетській од хлопів без жадних підстав правних, касуєм... бо всупереч станові шляхетському сторона важилася хлопів на суження шляхтича... спровадити на суд і його казати судити, через що й бунти хлопські вчи­няються⁴¹ •).

3) Сумнівність самого вироку громадського суду.

Hanp., у справі возного Варлаховського за неправдиве зі­знання його про те, що на копі діялося, гродський суд, усунувши возного з його уряду, ухвалив такий вирок: „сознаниям своїм п о р о з н е н и м... возний тую справу до вонтпливости привів... з тих причин тую справу, яко підойзреную... за міцную не узнаваючи, на сторону одкладаем“*). З другого боку, апеляційна інстанція виправдовує осудженого на копі, якщо він доведе свою невинність.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення пшениці-яриці з двору Саковщини третя купа приложила до Івана Кореня пла­тити за ту ярицю копу грошей за те, що він не поставив на купі свого молодця Колишка; Корінь-же, „почуваючися в невинності своїй, зібрав вжо... сам купу, хотячи то з себе знести і невинність указать. На которій купі пришло до того, же Черленик, кгди ся признав до того, же ярицю продавав і до одної четверти при­знався а Іван Корень, хотячи доводить того, же он більше яриці продав... ставив шапку на довід, до которого доводу Черленик шапки... за кількакротним питанням купним, не приставляв; а купа, видячи то, же на довід не приставляеть, наказала на тім Черленику за бочку яриці так, яко і на Кореню присужено, на тім І пересуд взяла копа“ ’)•

Ми бачимо, що осуджений на копі Корінь, щоб з того обвинува­чення вивестися, доводить на спеціально зібраній копі, що Черленик продавав якусь ярицю; Черленик признається, що справді продавав, але тільки четверть, а не бочку; коли Корінь на довід того, що Черленик продав яриці більше, ставив шапку, го Черленик шапки не приставив. Тоді копа приклала до Черленика ту кару, що до Кореня попередня копа приложила — себ-то скасувала вирок громадського суду що-до Ко­реня. Що тут було власне виправдання Кореня, видно з того-ж- таки акту, коли представники громадського суду одказ учинили на Слуцькому уряді: „А так ми, вряд, видячи то, жесудкопний слушне на тім Черленику за тую ярицю присудив... того Івана Кореня учинилем вільним⁴⁴). •

*) Арх. Юго-Зап. Poc-, ч. 6, т. І, Додат., № S4.

²⁾ Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlII, № 184. ^u) Там-же, № 223. *) Там-же.

б) Що-до наказу апеляційної інстанції перевести певний довід одній стороні замість тої, що їй наказав громадський суд, то тут ми маємо на оці випадок, коли громадський суд наказував присягу одній стороні, а апеляційна інстанція — супротивній.

• Напр., у справі зловживання орендаря Самуеля Горкевмча правом вибирати снопове в волості Старчицкій, яка належала кн. Слуцькому, громадський суд, хоч зазначений орендар „на од- присяження брав", „самотретім людям добрим, віри гід­ним присягу наказали; той декрет уряд старчицький скасувавши, тільки жидові названому (Горкевичу)... і Ж у пр ансь кому, сноповн ичому... жидівському, сам о- вторим присягу наказав'¹¹).

Очевидячки, винний Горкевич, що на громадському суді на від- присяження брався, будучи невдоволений з вироку громадського суду за те, що його не узнано ближчим до присяги, оскаржив цю ухвалу громадського суду до Старчицького уряду, який, скасувавши ту ухвалу, наказав присягу виконати винному самовтор.

в) Поруч з затвердженням, скасуванням та зміною вироків громад­ського суду з боку апеляційної інстанції, ми зустрічаємося з досить цікавим явищем, коли апеляційна інстанція, що, звичайно, сама по суті може розвязувати справи, переводити слідство і т. и., скасувавши вирок громадського суду, повертає справу знову до першої інстанції, щоб вирішила її наново, себ-то чинить так, як сучасна касаційна інстанція, що не розглядає справ по суті. Оскільки можна спостерегти, повер­тання справи до першої інстанції на новий розгляд, здається, відбува­лося тоді, коли вирок громадського суду не мав звичайного кінця або викликав сумнів що-до свого правдивого змісту.

Hanp., у відомій уже нам справі Карпа Никоновича, якому мі­щани Слонімські давали вину за те, що починив він різні шкоди, коли „з виналізку і декрету суду копкого припав рок виконання присяги трьом міщанам Слонімським.... о то, яко они шкодниками не суть і о шкоднику не відають, тогди... тії міщани з тої причини не присягали, же тот Карп Никонович відомий шкодник єсть.. п. п і д- старостий за слушную копу не узнавши, знову ті всі справи на того Никоновича одложив... знову копу собрати і розправу з ним, Никоновичем, міти на­казав" *).

Ми бачимо, що присяга, яку громадський суд наказав учинити трьом міщанам, не могла відбутися, бо не могли-ж обрані троє чоловіка присягти на тому, що вони шкодника не знають, коли Kapno Никонович відомий шкодник єсть. Вирок громадського суду, виходить, незакінчений. Тим-то гродський суд, на розгляд якого, не знати як, ця справа попала, вирок цей за слушний не узнав і всі справи на того Никоновича знову копі розглядати наказав.

В иншому випадкові, у справі Ґотарда Ходорковського з Ан­дрієм Кенсовським, коли на шкрутинії, що її перевів був грод-

*) Там-же, № 205.

ський суд, виявилося, що возний зізнанням споїм, не досить прав­дивим, справу, себ-то вирок громадського суду до вонтпливости привів, гродський суд, „не стверджуючи того суду копного, знову... до копи декретом своїм одіслав і тих шкод, коториї била копа всказала на підданих п. Кенсов- ського, доходить наказав“ ¹).

З усього вищенаведеного виходить, що вироки громадського суду невдоволена сторона могла оскаржити до вищого права, під яким ро­зуміти треба суд копний, але в поширенішому складі, суд панський і суд урядовий — гродський; тому помиляється Е. Тишкевич, уважаючи, ніби-то „суди (вироки) копні... не підлягали з боку засудженої сторони жадному оскарженню'^{[1215] [1216] [1217]) Та висока повага, якою користувався громад­ський суд в очах копників, безперечно багато спричинялася до того, що вироки й ухвали громадського суду, порівнюючи, рідко оскаржувано було до вищого права. З цього погляду, можливо, слушно гадав проф. В. Б. Антонович, пишучи про Овруцьку шляхту: „Околичні шляхтичі, що їх копний суд до штрафу або й навіть до тяжчої кари присуджував, ніколи не заперечували своєї судової підлеглости й не намагалися касувати вироки копього суду через вироки суду гродського, чого легко могли досягти, спираючися як на ворожу до копних судів громадську думку дворян, так і на владу Овруцьких старост, що, ввесь час ворогуючи з околицями, завсіди ладні були втручатися в їхні справи" ’).}

6. Коли ми звернемося до Литовського Статуту, то там ані слова ми не знайдемо про апеляцію на вироки громадського суду; але порів­няти вищенаведені норми копного права що-до апеляції з нормами Литовського Статуту про апеляцію до суду головного — не буде зайвим.

Попереду Статут, як і копне право, визнає за кожною стороною, невдоволеною з вироків, право одізватися до суду вищого. Там ми чи­таємо:

„Коли бы ся кому з подъданых наших сказанье у суду зем­ского або замкового, так самых воевод, старост, яко и их вряд- ников судовых або подькоморого, або комисарское не водле права видело так поводовой яко и отпорной стороне, тогди будеть... волно ся по сказаньи судовом отозвати до суду головного в том, что ему судить належить. А вед же тот, хто ся огьзовет, не маеть судьи слов соромотных мовити при отозве, одно тими словы пове- дити:,панове судьи! тое сказанье вашо мне ся видить не водле права; отъзываюся з тим до суду головного*. А по отозванью поки се перед судом головным стороны правом розопруть, суд отправь: чинити не маеть" ⁴).

Далі, Статут знає випадки, коли апеляції допустити не можна було; копне-ж право таких обмеженнів не знало. Випадки ті такі:

1) „Хто бы кому описался и обовезал ся в чом листом своим, записом добровольным, а таковый запис найден бы слушиый, вод- луг сего статуту и артикулов справений, а тот, хто ся описал, не приймуючи сказанья, апелевати хотел, проволоку чинечи, тому отзов ити не маеть" ^,)∙

2) „Где бы стороне жалобной присужоно имение, люди або кгрунт який, о котрый она повывала о вибитье и отнятье з спокой­ного деръжанья— тогды сторона отъпорая апелевати в такой речы не можеть" ^{[1218] [1219]).}

3) „Естли бы хто кому, у суду стоячи, добровольне на довод або отвод який пустил, а тот бы, кому пущоно, довод або отвод учинил" ^[1220]).

4) „Естли бы хто ку чому сам добровольне на праве зънал, не маеть теж вряд апеляции допустити" ^[1221]).

5) Нарешті, „нихто не маеть отзывати, збываючы позов ска- женьем року и иными припалыми речами, причинами, але по ска­занью головное речи, о што позвано, маеть апелевати"^[1222]). Останній випадок, очевидно, передбачає апеляції на часткові ухвали

лиш укупі з апеляцією на вирок по суті справи.

Цікаво, що „поправи Статутові", на соймі Варшавському ухвалені, в розділі про шкрутеніум забороняють апеляцію зловленому на гаря­чому вчинкові винному в найтяжчих злочинах проти життя, жіночої чести та майна. Тут ми читаємо:

„А если бы сторона апеловала, тогды суд кгродский, спи­савши по достатку всю тую справу на вырокъ до нась, Господаря, на сеймь одослати маеть. Опроч таковых особь: хто бы на явномь учинку то есть на розбои, на кгвалт! невест, так же и на муже- бойствЪ а на злодейств! быль поймані», такового вряд и до нас не отсылаючы, ведлуг заслуги кожного карати маеть" ^β).

Копне право, далі, не знало жадних кар за неслушну апеляцію, а Статут її встановив:

„А хто неслушне и против праву отьзовется, а суд головный сказнь судовую потвердить, тогды тот оному, противко которому ся отозвал, маеть шесть коп грошей заплатити, а платы, доходы, або пожитки, которие брал в том часе, по отозве держачы то, о што право идеть, за доводом слушным з навезкою маеть ушко­дженому вернути для тое причины, аби ся нихто упоръне в чюжом користечы над право ку проволоце стороны своее противное не отъзовал" ⁷).

Опріч того, Статут вимагає, щоб одоэва до вищого суду чинилася зараз-же на суді, а одозва після виходу з суду не приймалася.

„Естли бы ся кому од врядов нашых в сказаньи судовом кривда видела, таковый маеть того-ж часу, не отъходечы, заразом скоро по сказанью судовом, при бытности стороны своее против­ное, отозватисе до нас, Господаря, або до суду головного... а где

. хто того-ж часу, як вишей доложоно, не отозвался, таковому вжо апеляцыя не маеть быти“ ^,).

Ми бачили, що хоч і бували випадки, коли невдоволена з вироку громадського суду сторона зараз-же заявляла, що вона одзивається до вищого суду'), але це не було обов’язкове; принаймні, жадного випадку ми не знаємо, щоб вищий суд не прийняв апеляції через те, що про ню не було заявлено на громадському суді зараз-же по сказанню, не сходячи з місця.

Далі, Литовський Статут вимагав, щоб в апеляційній інстанції жадних нових доводів не подавалося, а тільки ті, що були на суді пер­шої інстанції:

„А так перед судом нашим, Господарским, або головним боль­шей ку помочи собе ничого брати и прикладати не маеть, толко то, што было перед судом перьвшим, от которого апелевал“ 'ⁱ)∙ Копне право такого обмеження не знало, хоч головна увага апеля­ційної інстанції й зосереджувалася тільки на тому матеріялі, що його давав суд першої інстанції (вироки громадського суду), але, як ми ба­чили, громадський суд, як апеляційна інстанція, вислухував цілком нові доводи, що їх раніше не подавали, як от у справі Івана Кореня або Матуса Яновича⁴).

Нарешті, Литовський Статут знає відповідальність суддів першої інстанції за неправне вирішення справи, чого копне право не знає.

У Статуті читаємо: „где бы се притрафило, же бы вряд грод- ский або земский... за упорным сказаньем своим неправне, або в такой речи, которая бы суду его не належала, дал кому от- праву — увеэанье в именье або в который кольвек кгрунт або бы оче- висте сторонам, у суду стоячим, в недопущенью апеляцыи сторона которая собе кривду от вряду менили, тогды о такие речи суд земъский толки судья а поді судок мають быти позваны на рок за­витый перед суд головний.. а естли бы се... з очевистого мовенья стороны жалобливое з урядом, тое неправное сказанье которого вряду показало, тогды таковая сказнь маеть быти отнесена и на сторону отложена... а к тому стороне той, против которой первей сказанье было вчинено и увезенье в маетность его дано, винен бу- • деть такий вряд, которий позван и в том винным найден будеть, вины дванацять рублей грошей там же у суду заплатити^{44 5}). Ми бачимо, що за неправний вирок судді першої інстанції, якщо їх укривджена сторона позве за це до головного суду, а він їх у тому найде винним, — платять штрафу 12 карбованців і вирок їх касується. Подібного випадку серед актів про громадський суд ми не зустрічали. Правда, думку про відповідальність суддів копних за неправний ви­рок пустив у науковий обіг М. К. Любавський ^rj, а за ним іде й Ф. І. Леон-

•) Р. 1588, роз IV, арт. 90; р. 1566, р. IV, арт. 65.

’) Арх. Юго-Зап. Poc., я. 6, т. І, № 88; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 205, 349, 392, 403; проф. Я с и н с к і й,,Акты", т І, № 340.

’) Р. 1588, роз. IV, арт. 90; р. 1566, роз. IV, арт. 65.

•) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 28. 223, 300.

⁶) Р. 1588, роа. IV, арт. 40. ^λ∣.Областное діленіе", стор. 659.

тович *)> але наведений у Любавського акт, що з нього він зробив, цей висновок, навряд чи дає підставу для того.

Воєвода Полоцький у справі Тиша Биковського з кн. Богда­ном Глинським, що спиравсь на вирок громадського суду, виніс таку ухвалу: „маєть кн. Богдан тую свою копу перед нами постановити... і кгди тую копу поставить, і если тая копа узмовить — ми тую півкопи грошей князю на них присудили, яко в листі копнім опи­сано, тогди он маєть бити в тім прав, а люди п. Тишини мають собі з копою говорити; пакли ж оная копа ку тому листу ся знати не будеть, а узмовить — ми князю Богдану тої півтори копи грошей на них не присудили, тогди князь маєть бити в тім виноват і будеть повинен ониї шкоди оправляти, іж неслушне брав діцького, а з копою маєть о тім мовити"^{[1223] [1224]).}

Вислів „з копою маєть о тім говорити, мовити" — М. К. Любав- ський розуміє так, що винна сторона має копу до суду позвати. Мені-ж здається, що цей вислів можна розуміти тільки літерально — що винна сторона має з копою про те говорити, — себ-то скликати в цій справі громадський суд. А ми знаємо, що, напр., осуджені на копі безневинно сами скликали копу і перед нею доводили свою невинність, а копа тоді їх виправдовувала^[1225]). Отож, мовити з копою ще не значить позивати копу до урядового суду. Але припустімо,’ що М. К. Любавський прав­диво розуміє той вислів. Про що-ж він свідчить? Тільки про те, що суд воєводи Полоцького так думає, що за неправкий вирок копу, як і инший суд першого ступеня, можна притягти до відповідальности. Спиратися-ж на думку урядового суду і з неї робити висновок про норму копного права в жадному разі не можна: відповідальність копників за неправний вирок копному праву невідома, бо „помилки" свої він сам може ви­правити.